Особливості синтаксичної організації постмодерністських текстів (на матеріалі прозових творів представників станіславського феномена)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості синтаксичної організації постмодерністських текстів (на матеріалі прозових творів представників станіславського феномена)

А. І. Тепшич

Донецьк

Анотації

Ключові слова: постмодернізм, постструктуралізм, гра, редукція та експанзія тексту

В статье проведен анализ особенностей синтаксической организации прозы представителей станиславского феномена в аспекте лингвофилософии постмодернизма. Автор доказывает, что синтаксис современной прозы подлежит серьёзным изменениям под влиянием философских теорий постструктурализма, в частности, эстетизации хаоса, неиерархического, децентрированного взгляда на мир. Отмечено, что синтаксис постмодерного текста предрасположен к экспансии, разширения структуры предложения, которая реализуется в тексте с помощью амплификаций, разных видов повторов, вставленных конструкций, грамматических двозначностей, а также хиазма. Редукция текста обуславливает функционирование неполных и односоставных предложений, что согласовуется с правилом отрывистости построения современных художественных текстов.

The article analyzes the syntactic features of prose of the representatives of Stanislav phenomenon in terms of postmodernism philosophy. The author argues that the syntax of contemporary prose work is undergoing significant changes under the influence of philosophical theories of post-structuralism, including the aesthetization of chaos, non-hierarchical, de-centered view of the world. It is discovered that the syntax ofpostmodernist text trends to the expansion of the structure of sentence. It is caused by the peculiarities of postmodern worldview especially by the ideas of post-structuralism with its concept of rhizome, chaosmos and decentralization. The reduction and the expansion are two opposite trends which are generating postmodern text. The expansion is realized through the text amplification, various repeats, embedded structures, grammatical ambiguity, and chiasm and it complicates and expands syntactical level of text. The reduction appears at incomplete and one-composite sentences. This phenomenon accords the idea of curtness of the structure of postmodern text. Yuri Andrukhovych's, Yuri Izdryk's and TarasProkhasko's texts leave the impression of massiveness, redundancy, hypertrophied sentences and are certifying general trend of the expansion of poetic syntax.The paper also considersthe stylistic function of the syntax in creating of text picturesqueness and imagery in the context of postmodernism aesthetics. The subsequent researches may be focused on the problem of the influence of intertextuality over the syntactic structure of postmodern text.

Key words: postmodernism, post-structuralism, game, reduction and expansion of text.

Речення є формою вираження думки та відображення у своїй структурі картини світу, що наявна у свідомості автора. Головною ознакою постмодерного сприйняття дійсності є заперечення існування будь-яких ієрархій, природних чи соціальних, що призводить до відмови від старих способів нарації, які претендували на істинність. Принцип нонієрархії для читача полягає в руйнуванні стандартних принципів читання, у дешифруванні тексту та виборі важливих для нього елементів, тобто у відмові від спроби вибудувати зв'язну інтерпретацію тексту. А для письменника - у нонселекції лінгвістичних елементів під час створення тексту [19, 34 - 35]. Актуальність дослідження зумовлено потребою у вивченні особливостей будови художнього постмодерністського тексту з урахуванням лінгвофілософських теорій структуралізму та постструктуралізму. У працях Ж. Дерріди, Ж.-Ф. Ліотара, Р. Барта, Ж. Бодріяра гра описується як основна категорія тексту, вона імперсональна (гра знаків, об'єктів), антиієрархічна (децентрація текстової структури) та руйнівно -позитивна (деконструктивні завдання мовних ігор). Постструктуралістське уявлення про світ як текст диктує нові принципи побудови художнього твору.

Мета нашого дослідження - простежити вплив постструктуралістських філософських теорій на формування нового розуміння тексту та на творення поетики авторів-постмодерністів, зокрема, на синтаксичному рівні.

Питання стилістичного синтаксису не є новим у мовознавстві (праці Е. Береговської, П. Дудик, С. Єрмоленко та ін. ), проте аналіз постмодерністських художніх текстів потребує іншого підходу. Основи такого підходу вже закладені вітчизняними лінгвістами та літературознавцями (праці Л. Бербенець, Т. Гундорової, І. Дегтярьової та ін.).

Децентрована, неієрархічна картина світу, естетизація хаосу та тотальної гри у творах постмодернізму вплинули на синтаксичну організацію сучасного твору. Основним принципом організації постмодерністського тексту Д. Фоккема вважає «принцип нонселекції», який полягає у свідомій відмові автора від відбору будь-яких одиниць під час створення тексту. Учений визначив основні правила побудови художнього твору - дублікацію, множення, перерахування, надлишковість та уривчастість. Ці принципи безпосередньо впливають на синтаксичну організацію постмодерністських творів.

Принцип перерахування реалізується завдяки ускладненню речень однорідними членами. Це найпопулярніший синтаксичний прийом мовної гри в прозі Ю. Андруховича та Ю. Іздрика. У творах визначених авторів однорідні члени речення формують стилістичний прийом списку - «предовгий, еклектичний, багатий на мовні жарти та кумедні співставлення» [14, 12]: «Це якийсь джипоїд, або щось наче міні-вен, щось японське, американське, синґапурське, якесь таке сафарі, вестерн, екшн і фікшн» [1, 28]; «І тут же двері розчахнулись, і галаслива вся юрба ввалилася в кімнату - і Карп, і діти Карпа і дружина, і Ірпінець і Боракне і Камідян, і Ірпінцевая Оксана, Процюк, Малкович, Андрусяк, Герасим 'юк, Забужко, Іздрик, Бригинець, Гриценко і Римарук і Лугосад і просто Сад, Лишега, Ципердюки (Іван і Діма), Фішбейн, Либонь, Авжеж і Позаяк» [11, 101]; «були тут передусім: якісь комп'ютери, ксерокси з факсами, принтери, симулятори й синтезатори, а також обплутані кабелями стимулятори й субліматори, причому деякі з них цілковито розпорошені...» [1, 54 - 56]. Комедійний ефект створюється завдяки оказіональній сурядності, тобто поєднанню в одному однорідному ряді понять, що визначаються лексичною непоєднуваністю; уведенню в список неіснуючих предметів чи понять; співіснуванні в одному списку реальних осіб-представників сучасної української літератури, реальних осіб з перекрученими іменами та прізвищами та реальних осіб-літераторів з іншої епохи.

Карнавальність - визначальна риса творчості Ю. Андруховича. Щоб яскравіше відтворити в «Рекреаціях» атмосферу Свята Воскресаючого Духу, автор подає перелік учасників процесії: «То були Ангели Божі, Цигани, Маври, Козаки, Ведмеді, Спудеї, Чорти, Відьми, Русалки, Пророки, Отці Василіани в чорному, Жиди, Пігмеї, Повії, Улани, Легіонери, Пастушки, Ягнята, Каліки, Божевільні, Прокажені, Паралітики на Роздорожжу, Вбивці, Розбишаки, Турки, Індуси, Січові Стрільці, Волоцюги, Кобзарі, Металісти, Самураї, Дармограї, Сердюки, Олійники, Мамелюки, Яничари, Манкурти, Ветерани, Афганці...» [3]. Як зазначають дослідники [14; 18], цей список не випадковий. Учасники процесії репрезентують конкретні історико-культурні кола, які задіяні у відновленні Духу: персонажі вертепу, представники українського державотворення та герої ключових національних міфів, фігури з класичної, біблійної та алхімічної традиції, фольклору, сучасної субкультури. прозовий постструктуралізм синтаксис

Станіславський феномен - явище своєрідне, його учасників об'єднує як естетичне завдання (створення нової постмодерної української літератури), так і дружні стосунки. Закономірно, що іронічний погляд на світ та на самих себе відбивається і на взаєминах, і на художніх творах. Письменники у своїх текстах жартують один над одним, пародіюючи манеру письма друзів-колег. Наприклад, Ю. Іздрик пародіює Ю. Андруховича, використовуючи характерний для «Рекреацій» прийом списку: «літо на Гаваях, вечір на Бродвеї, скейтборд у Флориді, серфінг на Багамах, фестиваль у Каннах, вікенд у Діснейленді... що там ще? Лижви в Карпатах, любов у Парижі, борделі в Амстердамі, пиво в Баварії, хокей в Канаді, реґґі на Ямайці, рулетки в Монте-Карло, хмародери в Нью-Йорку, сиґари на Кубі, війна в Югославії, золото на Алясці, полювання в Африці, емігранти на Брайтон-Біч, терористи в Палестині, нірвана в Індії, нафта в Еміратах, мистецтво на Монмартрі, ґоґен на Таїті, рок у Вудстоку, харакірі в Кіото, карнавал у Бразилії, зцілення в Люрді, джоконда в Луврі, смерті у Венеції, базар в Чернівцях, корупція в Уряді, корида в Толєро, чудо в Мілані, жах у Піднебессі...» [11, 109] - ігровий момент підсилюється графічними засобами: якщо перші словосполучення побудовані за схемою загальна назва + власна назва, відповідно перше слово з великої літери, а друге з малої, то в наступних словосполученнях графічний вигляд залишається попереднім, незважаючи на належність слів до власних чи загальних назв.

Як один із принципів побудови постмодерністського твору Д. Фоккема визначив принцип надлишковості. На синтаксичному рівні цей прийом реалізується як ампліфікація - нагромадження, нанизування близькозначних, однотипних і однорідних компонентів (слів, словосполучень, речень). У Ю. Андруховича та Ю. Іздрика ряди однорідних компонентів навмисно гіперболізуються, письменники ніби глузують над читачем, випробовуючи його терпіння. В одній з приміток у романі «Перверзія» Ю. Андрухович звертається до читача: «Читачі, не схильні до лінґво-кабалістичних екзерсисів, можуть цей розділ безболісно опустити» [2, 127], тобто сам автор усвідомлює надлишковість уривка.

У творах Т. Прохаська ампліфікації виконують іншу функцію, адже Т. Прохасько - письменник деталі, тому деталізація не може бути надлишковою, вона допомагає краще уявити інтер'єр: «А простору, навпаки, забагато - стіни, сходи, коридори, двері і внутрішні вікна, меблі і картини дробили простір будинку на нескінченність суб-, пара-, супер-, транс-, інтерпросторів» [16, 49]; зрозуміти відчуття та почуття: «приємно лежати, приємна вовна, приємно лежачи курити, приємно їсти вигріте яблуко, приємно не хотіти вставати, приємно вставати, нехотячи вставати, приємно вернутися до ліжка, приємно, від'їжджаючи, не вертати до ліжка, приємно вночі іти до станції, приємно чекати поїзда, приємно не встигнути до поїзда, приємно їхати, приємно залишитися, приємно не спати, приємно відчувати приємність... » [16, 98 - 99]; письменник зображує життя як сукупність різноманітних побутових дій -ритуалів: «він ночував на снігу, в чужих ліжках, у норах, косив сіно, фотографував рослини, рахував звірів, чекав у передгірських містечках жінок, зносив із гір позбиране сміття, варив глінтвейн, вистелював черевики мохом, готував зрізи і мікроскопічні препарати, долітав на дельтаплані до неприступних скель, придумував і складав альпінарії і кам'яні сади... » [16, 90 - 91] - так ціле життя Северина редуковане до двох сторінок переліку визначних чи характерних для нього подій. Через велику кількість деталізацій «деколи складається враження, що герой взагалі відсутній, що як особа він потрібний лише для того, аби фіксувати стан довколишніх речей, аби фіксувати стан речей як такий, аби дати можливість автору зазирнути вглиб власного тексту» [10, 8]. Таке заглиблення в текст, з одного боку, ускладнює читання, але водночас створює уповільнений ритм, що сприяє глибшому, осмисленішому розумінню твору. Проза Т. Прохаська нагадує медитацію: сюжет, дія є другорядними, головне - увійти в ритм, а увійшовши в нього, насолоджуватися мелодикою кожного слова. Як своєрідна мантра звучить перелік з 131 назви орнаментів писанок: «Впізнавалися драбини, клинчики, півклинчики, триклинчики, сорок клинців, жовтоклинчики, зубці, кантівка, кратка...» [17, 46].

Постмодерністським творам притаманне періодичне мовлення, що як експресивно-естетичний прийом завжди користувався популярністю в художній літературі, а найбільшого поширення набув в епоху модернізму. Особливістю періодичних структур є те, що вони не є окремим типом речень, а можуть становити складне речення будь-якого типу, а токож просте ускладнене речення. Такі конструкції формують велику змістову єдність і складаються з двох частин: перша формується з кількох однорідних речень чи членів речення, що створюють градацію, друга частина простіша за будовою й має значення висновку: «коли ти, очевидно, перебуваючи на краю життя, відчував себе не тілом, не собою звиклим, не особою, а певною пульсуючою субстанцією, котра могла перебувати і в тобі, і за тобою, займати об'єм макового зерняти, або виростати до розмірів кімнати, і тоді ти без усякої незручності й бентеження усвідомлював у собі згадане вже металеве ліжко, помальовану на біло табуретку з прорізом посередині, жарівку й електричну мережу - цю останню ти відчував так само природно і легко, як до того непомильно чув струменіючу в судинах кров - а ще вікно, підлога, стеля, стіни й унітаз, і водогін - все воно було тобою, а ти був ним усім» [11, 41 - 42].

Відчуття надлишковості у творі посилюють різноманітні повтори. Найпопулярні тим видом повтору в прозі представників станіславського феномена є анафоричний - повтор початкових компонентів висловлення - він емоційно увиразнює думку, допомагає автору передати, а читачеві зрозуміти силу почуттів ліричного героя. Рясніють анафоричними повторами твори Ю. Іздрика «Подвійний Леон» та «Воццек». Ліричний герой у них - хворобливо чутливий, егоцентричний, повністю заглиблений у переживання та проживання своїх спогадів, звідси й особливості синтаксису внутрішніх монологів Леона-Воццека: «Стефанія виходить з ліфта. Стефанія виходить з води. Стефанія заходить до хати. Стефанія п'є ранкову каву. Стефанія защіпає сандалики. Стефанія спить, напівприкрита простирадлом. Стефанія спить, поклавши голову на руки, волосся розкішне розсипалося» [12, 56 - 57] - ліричний герой постійно повторює ім'я коханої; «Ти ненавидиш без-соння. Ти ненавидиш ночі без сну. Ти ненавидиш ночі без снів» [11, 46] - повтор акцентує на головній проблемі персонажа: Воццек не хоче жити, тому сон для нього - це порятунок, втеча від нестерпного життя; «Без тебе я почав багато чого боятися. Боюся автомобілів, собак, дітей і каштанів, які падають згори. Боюся низьких стель. Боюся бруду, чужих помешкань і деяких комах. Більшості комах, якщо бути відвертим. Боюся жебраків. Боюся підходити до відчиненого вікна...» [12, 27 - 28] - анафоричний повтор виконує градаційну функцію (відчуття страху, що наростає, набуває абсурдності та досягає критичної точки в кінцевих рядках: «Боюся свого страху. Боюся майже всього.» [12, 28] - повтор у внутрішньому монолозі Леона допомагає розкрити характер персонажа, акцентує на одному з головних мотивів твору, мотиві страху, та виконує композиційну функцію. У наведених цитатах простежується певна закономірність: повторюються лексичні одиниці, що є важливими для розуміння твору і ключовими в змалюванні почуттів персонажів - боятися, Стефанія, ненавидіти, сон і под. Усі твори Ю. Іздрика переповнені повторами та самоповторами, що об'єднують фрагменти тексту в одну художню цілісність.

Анафоричний повтор як прийом стилістичного синтаксису підсилює зміст, нарощує емоційну напругу та є важливим композиційним засобом. Другий розділ «Від чуття при сутності» Т. Прохаська побудований таким чином, що кожний абзац, який складається з одного речення, починається повтором суб'єкта: «Памва ніколи не думав, що у нічному помешканні може бути стільки різних звуків, подібних на дитячий плач. Памва подивився з вікна кухні на частину цвинтаря і фраґмент ботанічного саду... Памва бачив на столі перед собою тарілку з використаними шприцами. Памва не поїхав до реанімації. Павма встиг зауважити поруч з дитячим ліжком справжню невелику фісгармонію.» [16, 136 - 137]. Якщо у попередньому розділі оповідання йшлося про Памву в соціумі, його взаємини з випадковими людьми, друзями, колегами, коханою, тобто Павма був і суб'єктом і об'єктом, то другий розділ зосереджено винятково на описі його дій та почуттів, тобто Павма є лише суб'єктом. Читаючи розділ, ніби залишаєшся в кімнаті наодинці з персонажем. Отже, анафоричний повтор у повісті виконує дві важливі функції - композиційну та образотворчу.

Загальне враження масивності, ємності речення виникає завдяки ускладненню вставленими конструкціями. Розміри вставлених конструкцій у творах постмодерністів гіпертрофовані, переважно набагато перевищують розміри основного речення. Наприклад, значна частина текстів Т. Прохаська записана в дужках. Закономірно, що в таких випадках загальноприйняте значення необов'язковості, другорядності втрачається, адже не може бути неважливим те, чому відведено так багато місця. Так на синтаксичному рівні реалізується постмодерна ідея децентрації: відсутність центру унеможливлює наявність периферії, у тексті немає нічого більше або менше важливого, важливе все або все неважливе. Один із розділів «Непростих» Т. Прохаська побудовано за такою схемою: кожний абзац починається коротким реченням, а після, з нового рядка, - розлогий коментар у дужках, ніби перший рядок - тема, а записане в дужках - рема повідомлення: «тату на долоні // (Себастян забавляє маленьку Анну, малюючи на долонях котиків, рибок, ялинок, зайчиків і пташок - Анна годинами розглядає, як міняється малюночок, по -різному рухаючи долонею - якось у барі виступає дресирувальник жаб - його жабки малесенькі, як ожини, і різнокольорові - найбільше, однак, білих - дресирувальник має тату - великий різнокольоровий ірис між лопатками, довжелезне стебло обвиває все тіло - Анна хоче тату і собі - вони довго вибирають, оглядаючи визначник рослин Карпат - Анна згадує малюночки з дитинства - але просить виколоти принаймні таку жабку, як у циркача - долоня - досить болюче місце, та Анна терпляча - татуюючи Анну, Себастян думає про лінії долі - але є речі, важливіші від неї - тату на долоні мало хто може побачити - тепер Анна вітається, піднімаючи руку - вони кохаються, Анна дивиться на долоню і складається, як жабка - після того випускає з себе повітря, яке в такім випадку входить разом із Себастяном - через кілька годин після Анниної смерті жабка втрачає колір і стає білою)» [17, 97].

Отже, вставлені констукції у творах представників станіславського феномена змінюють свої традиційні синтаксичні та стилістичні функції, а частотність їхнього використання засвідчує відхилення від норми та навмисне, ігрове ускладнення тексту.

Прийом дублікації в побудові постмодерністського тексту також реалізується на синтаксичному рівні мовної організації твору. Автор створює паралельно два тексти, що за своїм змістом повторюють один одного, але водночас мають різну модальність, тобто дають різну оцінку художньої дійсності. Кожний з цих текстів-у-тексті має власну модальність, відповідно до того, кому належить. У романі «Подвійний Леон» однією з центральних проблем є проблема опозиції ВІН - ВОНА. Чоловік та жінка по-різному сприймають світ. Чоловік у творі - пасивний, його почуття не виходять за межі власного «я», його внутрішній світ самодостатній, водночас стосунки з навколишньою дійсністю складні. Ліричному герою бракує впевненості, тому його взаємини з жінкою розвиваються лише у власній уяві. Часом Леон готовий спробувати налагодити контакт із реальністю, але страх перед невідомим заважає йому. Тому зустріч із коханою у творі показана як така, що могла б статися, а на мовному рівні це досягається наскрізною умовною модальністю: «Ми зустрілися (б) на березі, де дві ріки зливаються в одну, і де купка самотніх коло розкладеного вогнища гамувала (б) спрагу самотності вмістом багатьох пляшок. Ми (б) відразу впізнали б одне одного, і я (б) насмілився просити, а ти дозволила (б) мені зняти маленького жучка, котрий заплутався в твоєму волоссі. А потім пішов (би) дощ, і я тримав (би) над тобою парасольку, аж поки хтось із самотніх і п 'яних не закричав (би): «Подивіться на небо!», -- і ми побачили (б), як по той бік ріки на тлі темних хмар народжуються дві райдуги - одна в одній, ніби ворота до раю. І я, відкинувши парасольку, взяв (би) тебе на руки, як беруть маленьких дітей...» [12, 26 - 27]. Жіноча оповідь є тим самим текстом з невеликими змінами: по-перше, змінений порядок подій (вони подаються у зворотному порядку), по-друге, текст набуває заперечного забарвлення. По відношенню до дійсності всі речення уривка є заперечними, отже, зустріч не відбулася: «Ми (не) зустрілися на березі, де дві ріки (не) зливаються в одну, і де купка самотніх коло розкладеного вогнища (не) гамувала спрагу самотності вмістом багатьох пляшок. Я (не) відчувала його так сильно, як ніколи раніше, а він, здається, ще ні про що не здогадувався. Він лише (не) попросив дозволу зняти маленького жучка, що (не) заплутався в моєму волоссі. А потім (не) пішов дощ, і він (не) тримав наді мною парасольку, (не) стоячи так близько, що (не) було моторошно, аж поки хтось із самотніх і п'яних не закричав: «(не) Подивіться на небо!», - і ми (не) побачили, як по той бік ріки на тлі темних хмар (не) народжуються дві райдуги - одна в одній, ніби ворота до раю. І він, (не) відкинувши парасольку, (не) взяв мене на руки, як беруть маленьких дітей» [12, 29 - 30]. Мовна гра полягає ще й у тому, що автор дає право читачу обрати той сюжет, який йому більше подобається, адже і (б), і (не) без читача залишаються лише альтернативою.

Твір «Подвійний Леон» позбавлений якоїсь динамічної дії, захопливого сюжету, але надзвичайно цікавий завдяки детальним описам відчуттів, що підсилюються введенням у сюжетну канву роману снів і марень. Одні і ті самі вчинки хворобливо емоційного персонажа фіксуються наратором і персонажем - жінкою, при цьому залишається незрозумілим: це сон чи дійсність. Такі прийоми допомагають поглибити характер головного героя, подивитися на Леона з різних боків. Так, структура твору ускладнюється дублюванням певних мікросюжетів.

Принцип множення реалізується завдяки таким синтаксичним прийомам, як хіазм і граматична двозначність. Ефект множення полягає в тому, що одні й ті самі слова, сполучаючись по-різному, помножують значення.

Хіазм - феномен динамічної граматики, один із синтаксичних прийомів мовної гри. Він полягає у перехресному поєднанні компонентів висловлення: у межах речення дві лексеми обмінюються своїми синтаксичними позиціями. Хіазм побудовано за принципом синтаксичного паралелізму [13, 247]. Симетричність такої конструкції має емоційний вплив на читача, сприяє естетичній вишуканості твору, підкреслює парадоксальність певних думок.

У прозі представників станіславського фономена хіазм охоплює найрізноманітніші синтаксичні структури: предикативні, атрибутивні, об'єктні: «про опір безглуздя, про безглуздя опору» [2, 39], «про золото слави і славу золота» [2, 77], «моделювання уявного досвіду, досвіду уяви» [16, 52], «суть всякої форми, форма самої суті» [17, 87], «навіть носити паспорт мені видавалося принизливою зручністю, зручним приниженням» [13, 81]; часом він охоплює будову складного речення: «мене завжди зраджував потяг до справжньогоі я зраджував інших заради цього потягу» [12, 50], «Ці речі - пам'ятки про останній місяць, у якому відійшли двоє сусідів, пам 'ятки про двох сусідів, які відійшли за останній місяць» [15, 119]. Окрім «чистого» хіазму, коли дві синтаксичні позиції обмінюються своїм лексичним наповненням, зустрічаються хіазми з синонімічними замінами у своєму складі: «Але тепер я маю роман з вулицею. Або: вулиця фліртує зі мною» [16, 18].

Граматична двозначність полягає в помилковій вказівці антецедента, у результаті чого виникає двозначність у розумінні висловлення: «Спеціалізація - вбивства на замовлення, передусім священиків, ні, не на замовлення священиків, а вбивства священиків на замовлення» [1, С. 176]. Такі порушення будови речення не є помилками, адже письменники роблять їх свідомо, акцентуючи на них, додаючи коментар, що знімає двозначність: «Густа полуднева пилюка на тій стежці, котрою ти малим ходив до річки, і обабіч котрої (стежки і річки) рясніла отруйна амброзія» [11, 91], «Що волосся на тілі, яким (і волоссям і тілом) вона колись так захоплювалась, робилося довгим» [11, 140], «Зірвати з потягу стоп-кран, щоб пересвідчитися, чи він бува не бутафорський (і кран, і потяг)» [12, 11].

Отже, синтаксис постмодерністського твору тяжіє до експансії тексту, розширення структури речення, що спричинено особливостями постмодерного сприйняття світу.

Як одне з правил побудови постмодерністського тексту Д. Фоккема виокремив уривчастість, і це єдине правило, спрямоване на редукцію тексту. Постмодерний світогляд фрагментарний, на рівні синтаксису це виявляється в особливостях функціонування односкладних, двоскладних з нульовим присудком і неповних речень: «Стефанія в малиновій залі летовища з візочком, виповненим валізами. Однією валізою. Невеличкою торбою. Наплечником. У колесі заплутався шалик Айседори Дункан. // Стефанія на запльованій автостанції. Пляшка з водою. Приблудний пес. Спека. Пил. //Стефанія на березі ріки. Жучок у волоссі. Дві райдуги -- одна в одній. // Стефанія із сигаретою коло вікна. Жалюзі. Місяць. Венеційський орнамент. // Стефанія під міською брамою. Вогник запальнички. При-вітальний поцілунок в забутті й анестезії. Вуличні живописці. // Стефанія спинається на пальці, сягаючи по спеції у високій шафці. Бавовняні панчохи. Гарно складені пальці. Біль» [12, 56]. Односкладні речення створюють кіноматографічний ефект, видимість дії, а парцеляція передає знервованість головного героя. Буттєві номінативні речення відображають динаміку вражень, думок, що прискорено з'являються і так само швидко зникають.

Завдяки своїй семантичній місткості та структурній стислості номінативні речення слугують засобом творення наочно-образних картин. Вони відразу й легко вводять читача у певний інтер'єр, конкретну обстановку мовлення [8, 335]. Такі описи статичні, позбавлені образності, але водночас змістовні: «Лише лампа з розбитим абажуром. Якісь подушки, перини, коци. Сицесійний килимок від стіни. Срібні барельєфи голови Христа у терновому вінку і Леонардової таємної вечері. Свята родина Льоренцо Скьярпельоні, репродукція з двадцятих років. Найправдивіша копія чудотворного образу Матері Божої Ченстоховської...»[15, 74]. Зазвичай односкладні номінативні речення чергуються із двоскладними з нульовим присудком, а відсутність дієслів задає чіткий ритм оповіді.

Отже, природа породження постмодерністського тексту передбачає дві взаємопротилежні тенденції - редукцію та експансію. Експансія реалізується в текстах за допомогою ампліфікацій, різноманітних повторів, вставних конструкцій, граматичних двозначностей та хіазму, що відображає природу побудови постмодерністського твору за правилами дублікації, множення, перерахування та надлишковості. Редукцію тексту зумовлює функціонування неповних та односкладних речень, що узгоджується з правилом уривчастості побудови постмодерністського твору.

Список використаних джерел

1. Андрухович Ю. Дванадцять обручів: [роман] / Юрій Андрухович. - [4-е вид.] . - К.: Критика, 2006. - 275 с.

2. Андрухович Ю. Перверзія: [роман] / Юрій Андрухович. - Львів: ВНТЛ - Класика, 2004. - 304 с.

3. Андрухович Ю. Рекреації [Електронний ресурс] / Юрій Андрухович. - Режим доступу: http://www.ukrcenter.com/Література/Юрій-Андрухович/ 21447/ Рекреації.

4. Бербенець Л. Постмодерністський пастиш як спосіб побудови та форма існування творів мистецтва та критичного тексту / Людмила Бербенець // Вісник Львівського університету. Серія Філологія - Львів: Вид-во ун-ту, 2008. - Вип. 44. - С. 327 - 338.

5. Береговская Э. М. Очерки по экспрессивному синтаксису / Э. М. Береговская. - М.: Рохос, 2004. - 208 с.

6. Гундорова Т. Постмодернізм і постструктуралізм:питання текстуальності / Тамара Гундурова // Світовид. - 1996. - № 1(22). - С. 126 - 133.

7. Дегтярьова І. Стилістичний синтаксис української постмодерністської прози / Ірина Дегтярьова // Українська мова. - 2009. - № 3.- С. 27 - 38.

8. Дудик П. С. Стилістика української мови: [навчальний посібник] / П. С. Дудик. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 368 с.

9. Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика / С. Я. Єрмоленко. - К.: Наук. думка, 1982. - 210 с.

10. Іздрик Ю. ...Про...за...про: [передмова] / Ю. Іздрик // Лексикон таємних знань: [новели] / Т. Прохасько. - Львів: Кальварія, 2006. - С. 7 - 11.

11. Іздрик Ю. Воццек & воццекургія / Ю. Іздрик. - Львів: Кальварія, 2002. - 204 с.

12. Іздрик Ю. Подвійний Леон / Ю. Іздрик. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. - 204 с.

13. Норман Б. Ю. Хиазм в структуре славянской фразы: предпосылки, функции и средства / Б. Ю. Норман // Slavistiцna revija. - Lubliana, 2001. - № 4. - С. 247 - 261.

14. Павлишин М. Передмова / Марко Павлишин // Воццек & Воццекургія / Ю. Іздрик. - Львів: Кальварія, 2002. - С. 5 - 30.

15. Прохасько Т. З цього можна зробити кілька оповідань / Тарас Прохасько. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. - 128 с.

16. Прохасько Т. Лексикон таємних знань: [новели] / Т. Прохасько. - Львів: Кальварія, 2006. - 192 с.

17. Прохасько Т. Непрості / Тарас Прохасько. - [2-е вид.]. - Івано- Франківськ: Лілея-НВ, 2006. - 140 с.

18. Цапліна І. Феномен творчості в романі Ю. Андруховича «Рекреації» [Електорнний ресурс] / Ірина Цапліна. - Режим доступу: http:/web.znu.edu.ua/99/l- artide.php?item=38.

19. Fokkema D. The Semiotics of Literary Postmodernism / Douwe Fokkema // International postmodernism: theory and literary practice. - Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 1997. - P. 15 - 42.

Размещено на Allbest.ru