Реконструкція культурної природи символів у текстах Г. Сковороди як структурованої монади етнічного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Реконструкція культурної природи символів у текстах Г. Сковороди як структурованої монади етнічного простору

Гуменюк А. М., кандидат філософських наук,

доцент кафедри суспільних дисциплін

Коломієць О. М., кандидат філологічних наук, доцент

кафедри соціально-гуманітарної та загальноекономічної підготовки

Анотація

У статті розглядаються нові методологічні можливості прийому реконструкції, який у лінгвістиці та семіотиці почали застосовувати для виконання інших -- ширших завдань, пов'язаних з необхідністю відновлення структур свідомості, культурних кодів тощо. Здійснено декодування символів та образів текстів Г.С. Сковороди, серед яких образи-символи та словесні символи, що в сукупності становлять структуровану монаду етнічного простору.

Ключові слова: реконстркція, символ, текст, культурний код, етнічний простір.

Annotation

The article discusses new methodological possibilities of receiving reconstruction, which in linguistics and semiotics have begun to be used to fulfill other - wider tasks related to the need of restoring structures of consciousness, cultural codes, etc. The decoding of symbols and images of texts by G.S.Scovoroda, including distinguished images-symbols and verbal symbols together createv a structured monade of ethnic space.

Keywords: reconstruction, symbol, text, cultural code, ethnic space.

Вступ

Усвідомлення тексту як об'єктивної модальності з притаманними йому семантико- прагматичними вимірами, структурованістю та культурним кодом стає важливим теоретико-ме- тодологічним підґрунтям досліджень, пов'язаних із проблемами оновленого вивчення зв'язків мови і свідомості, мови й культури; складу національних концептосфер. Відтворення культурного коду виступає етапом застосування реконструкції в її оновленому розумінні. Коментуючи важливість застосування методу реконструкції, О. М. Трубачов передбачив вихід цього явища за межі класичного розуміння як процедурного прийому порівняльно- історичного методу. На думку вченого, реконструкція є феноменом для людства і виступає джерелом пізнання давньої духовної та матеріальної культури [28, с. 197].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Сучасні вчені, котрі працювали у межах цієї проблематики були єдині у тому, що будь-який мовний рівень, елемент або мовний стан в цілому може залучатись до здійснення реконструкції та бути предметом реконструкції, розглядатись крізь призму антропоцентричного (О. Бондарко, С. Кац- нельсон, І. Мєщанінов, А. Худяков), текстологодискурсивного (А. Корольов, Дж. Кук, К. МакКоун, О. Парина), когнітивного (А. В. Корольова, Л. П. Дронова), когнітивно-комунікативного (О. Дельва, О. Селіванова), етнокультурного (О.Л. Бере- зович, С.М. Толстая, О.В. Тищенко, М.О. Шутова); прагматичного (А. Баранова, Ю. Степанов, Ч. Пірс, Г. Почепцов), семіотичного (О. Березович, В. Карасик, О. Пальчевська) підходів.

Виклад основного матеріалу

3.1. Реконструкція як теоретико-методологічний феномен. Аналізуючи доробок вчених антропоцентричного, текстолого-дискурсивного, когнітивно-комунікативного підходів, О. О. Черхава зазначає: “Сучасне бачення “лінгвістичної реконструкції" як поліпарадигмальної теоретико- методологічної проблеми пов'язане з міждисциплінарним підходом до аналізу устрою мовних і концептуальних картин світу” [30, с. 157].

Крізь призму антропоцентризму вивчення мови здійснюється з інтенцією пізнання її носія, оскільки мова виступає продуктом людської діяльності [46]. За таких умов реконструкція виступає теоретичним підґрунтям у розумінні мовної свідомості індивіда, колективу та етносу. З цього приводу М. А. Шелякін зауважує, що “семантичний пристрій мови, зумовлений пристроєм суб'єктивної реальності, формами і процесами мислення і відображає орієнтацію людини в світі” [5]. Визначаючи важливість тексту як вмістилища культури, П. І. Костомаров стверджує, що “створювані людиною тексти відображають в собі динаміку думки і способи представлення розумових процесів за допомогою мовних засобів” [20]. Отже, виникає необхідність у залученні герменевтичного підходу до реконструкції, оскільки “культура розглядається як сукупність текстів, що представляють собою вмістилище інформації” [20].

Крізь призму текстолого-дискурсивного напряму термін “реконструкція” пояснюють через систему зв'язків з: аналізом усної народної творчості (фольклорних текстів) [5]; ретроспективною трансформацією, що відбувається як “будь- яка реконструкція процесу, який колись реально мав місце і завжди замінюється його моделлю, породженою свідомістю учасника мовленнєвого акту” [22]; контекстуальним відновленням у риториці, тобто реконструкції “загального контексту, яка дає змогу визначити референцію; як правило, реконструкції підлягають різні текстові мотиви [5]; етимологічним аналізом та самими прийомами реконструкції слів та їх значень як компонентів фраз, що відображають фрагменти тексту (зокрема і фразеологічних одиниць); смислопородженням та метатекстом що є “експліцитним називанням автором прийомів, що використовуються для формування змісту під час написання твору” [11, с. 6]; розумінням “тексту як простору”, що має різноманітні співвідношення, пов'язані із сферами (соціокультурною, науковою тощо) [11, с. 6]; витлумачення тексту як дискурсу, “вербальної форми об'єктивації змісту свідомості, заданої в тій чи іншій соціокультурній традиції типом раціональності”, за таких умов структура стає “соціолінгвістичною, а не лінгвістичною” [1, с. 13]; методичним інструментарієм, що має поетапну структуру з метою “інтерпретації авторського задуму й інтен- цій, реконструкції відображення в текстовій моделі уявної дійсності авторського світогляду, структури свідомості, зокрема, й ментального лексикону мовної особистості” [25], яка уможливлює реконструкцію вбудованої у текст програми адресова- ності” [25]; поняттям “герменевтичного кола” (за Ф. Шлейєрмахером) як “своєрідної метафори, покликаної описувати продуктивний рух думки герменевта в рамках техніки герменевтичної реконструкції [30], яка є механізмом людського розуміння ” [24, с. 150 - 165]; поняттям “генетичної текстології”, яка досліджує “продукти” письма, де залежно від реконструкції певної величини наші знання змінюються [25].

З точки зору когнітивного підходу, де на перший план виходить людська когніція як складне утворення породження та сприйняття мовлення, що “відображає взаємозв'язок психологічних, комунікативних, функціональних та культурних факторів” [21]; де структура репрезентації знання зображується схематично, а головною метою стає реконструкція організованого знання у свідомості людини та чинників фіксації образів і понять про світ, моделювання й опис концептів і векторність

- від думки до слова (а при семантичному аналізі

- від слова до думки), від знань до знака” [25, с. 7].

З позиції когнітивно-комунікативного підходу реконструкція є теоретичною основою встановлення взаємодії між текстовою модальністю, що є відображенням індивідуально-авторської модальності та когнітивно-комунікативним конструктом

- модальним світом (Ф. С. Бацевич, Л. Р. Безугла); встановлення функціонування мовних одиниць в аспекті цілеспрямованого використання співрозмовниками (В.Ф. Велівченко).

Крізь призму етнокультурного (О. Л. Березо- вич, С. М. Толстая, О. В.Тищенко, М. О. Шутова) реконструкція має на меті відтворення когнітивних механізмів організації різних “структур етносвідо- мості (індивідуальної чи колективної)” [10], які опосередковують формування й упорядкування знань про об'єкти дійсності. Значним здобутком у межах цієї проблематики став творчий доробок М. О. Шутової, яка визначила новий “полідисци- плінарний теоретико-методологічний підхід до реконструкції етнокультурних стереотипів, який передбачав глибоке проникнення в їх культурно- символічний і мовний зміст” [31, с. 16].

За умов прагматичного підходу, який передбачає вибір, розподіл і сполучення, а в цілому організацію мовних засобів для передачі змісту тексту, а також вплив мовних засобів на учасників комунікації, відношення між мовою та контекстом її використання, а також вивчення цього відношення [14]; вимір формування мовних висловлень, що визначається функціональними особливостями партнерів у мовленнєвому акті [76, с. 250], реконструкція здійснюється з метою відтворення задуму мовця, прерогативою якого є розкриття прагматичної установки [16, с. 265].

З позиції семіотичного підходу, основою якого є вивчення знака як складової системи коду, відображеного образу (значення знака) і посилання на фрагмент світу, реконструкція визначається як відтворення значення, що “спирається на діахронічний аналіз та співвіднесення структури смислів з первинними знаковими образами” [23, с. 145]. Під час здійснення семантичної реконструкції австрійській лінгвіст У Ройдер прийшла до слушного висновку, що робота по здійсненню реконструкції полегшується тим, що навіть тьмяні картини світу (нім^уегЬІаєєїе Weltbilder”) продовжують жити в мовних зворотах ще надзвичайно довго, інколи навіть тисячоліття [34].

Розглядаючи текст як систему знаків та складне семіотичне утворення, А. Загнітко зазначає, що семіотика тексту пов'язана з реконструкцією нара- тивної структури і глибинною структурою текстів, яка зберігає його значення [16, с. 62].

Одними з текстів, які становлять особливий науковий інтерес є твори Г.С. Сковороди, оскільки вони, зберігаючи культурний код, закріплений у системі образів та символів, дають цілісне уявлення про етнічний простір, споконвічні архетипні уявлення українського народу.

3.2. Реконструкція символів у текстах Г.С. Сковороди. У семіотиці символом називають графічний знак формально-мовного опису, у якому зв'язок між позначуваним та позначувальним установлюється за умовною згодою; це базовий знак математичних кодів, що характеризується високим потенціалом абстракції та значним семіотичним наповненням [3, с. 12].

Реконструкція системи символів текстів Г. С. Сковороди дозволяє виокремити такі їх види:

1) образи-символи як конструкти архетип- них етнічних та релігійних уявлень українського народу:

Море - один з найважливіших архетипних символів, що сягає корінням біблійських легенд: море Богородиці, море сліз, гріхів, пристрастей, вічних райських насолод та “вогняне море геєнське”, море Божої хвали, серця, совісті, книжної праці, смерті, сумнівів тощо [29, с. 65-66]. Символ моря використовується Г. С. Сковородою, найчастіше авторська інтенція полягає у зображенні небезпечного й зрадливого моря світу, що в свою чергу є відображенням страху бути зрадженим, зазнати поразки тощо.

Сад - символ ідеального світу, впорядкований мікросвіт, архетипний образ душі, щастя, образ світу (лат. imago mundi). Символ раю («Райський Сад», «Поля Блаженних»). При цьому тісно пов'язаний з символікою Творця як садівника і Творіння (впорядкування всесвіту і, або первісного Хаосу). У його центрі росте дерево, що дає життя, а його плоди або квіти - нагорода тому, хто знайде центр. «Райський сад» вказує на Творця, який розмістив людину у визначеному, безпечному місці. За критими галереями середньовічних монастирів розташовувалися ідилічні сади, які відображали характерне для свого часу розуміння втраченого раю. Не випадково автором використовується саме цей символ у назві збірки «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма» [27].

Лабіринт - популярний емблематичний образ марного світу й дочасного людського життя. Г.С. Сковорода, говорячи про лабіринт, має на думці передовсім Біблію. Беззаперечно, лабіринт є передусім символом вічного прагнення людини до істини, того, що змушує людину рухатися, виводить із стану інертності. Проходження через лабіринт -- це оновлення, перетворення, нове народження.

2) Словесні символи - стійкі асоціативні комплекси, закріплені в свідомості людей, які фігурують у мовному значенні слова у вигляді “символічної аури”, низки сем культурно-стереотипного та архетипного, давнього міфологічного характеру:

Камінь серця - знаковий символ людської нечулості до Бога. Загалом аналізуючи твори Г. Сковороди, образ серця відіграє ключову роль, а самого Сковороду називають “філософом серця” [27]. Сковорода трактує серце в найрізноманітніших стратегіях: і як неподільне осереддя душі, і як містичну галузку Божої благодаті, тобто “сродність”, і як думку (тут сковородинське серце схоже на схоластичні поняття scintilla animae чи rationis), і як бездонну глибину (позасвідоме), і як арену споконвічної боротьби добра та зла.

Кривавий піт - євангельський образ, пов'язаний з мотивом Гетсиманії. Пор.: “Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю...” (Євангелія від св. Луки 22: 44). Цей образ характерний і для церковної (пор.: “... на оный крвавый пот Панскій”, і для фольклорної традиції (пор.: “Працюєш, працюєш - до кривавого поту”; “Старається, що піт кривавий його обливає”. Сковорода трактує серце в найрізноманітніших стратегіях: і як неподільне осереддя душі, і як містичну галузку Божої благодаті, тобто “срод- ність”, і як думку (тут сковородинське серце схоже на схоластичні поняття scintilla animae чи rationis), і як бездонну глибину (позасвідоме), і як арену споконвічної боротьби добра та зла.

Висновки

сковорода реконструкція декодування символ

Отже, культурний код тексту полягає у системі образів та символів вжитих автором як носія етнічних цінностей, світогляду певного народу, етносу. Реконструкція образів та символів, використаних у тексті, допомагає на глибинному рівні усвідомити певний етнічний простір як структуровану монаду, яка складається з безлічі культурних кодів.

Список використаних джерел

1. Арнольд И. В. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста / И. В. Арнольд // Иностранные языки в школе - 1987. № 4. С. 153-172.

2. Беглов С. И. Империя меняет адрес. Британская печать на рубеже тысячелетий / С. И. Беглов // Институт международного права и экономики им. А. С. Грибоедова. Факультет журналистики МГУ - М., 1997. 136 с.

3. Бєссонова О. Л. Оцінний тезаурус англійської мови: когнітивний і тендерний аспекти: дис. доктора фі- лол. наук: 10.02.04 / О. Л. Бєссонова. Донецьк, 2002. 463 с.

4. Бовсунівська Т. Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність // Сковорода Григорій: образ мислителя: Збірник наукових праць. Київ, 1997. С. 84-94

5. Бурнос Е. Воплощение социальных ролей в коммуникативных речевых жанрах / Е. Бурнос // Мова і культура. Культурологічний компонент мови: Наукове видання. К. 2000. С. 48-51.

6. Бюлетень української асоціації когнітивної лінгвістики і поетики №6, червень 2014 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://uaclip.at.ua/bjuleten_6.pdf

7. Вайнрих Х. Лингвистика лжи / Х. Вайнрих // Язык и моделирование социального взаимодействия: [Переводы] / [Сост. В. М. Сергеева, П. Б. Паршина]; [общ. ред. В. В. Петрова]. М.: Прогресс, 1987. С. 44-87.

8. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков (грамматическая семантика, ключевые концепты культур, сценарии поведения) / А. Вежбицкая. М., 1999. I - XII. 780 с.

9. Вежбицкая А. Язык, культура, познание / А. Веж- бицкая - М.: Русские словари, 1996. 416 с.

10. Воробйова О. П. Когнітологія як експерієнційний міф: методики концептуального аналізу тексту / О. П. Воробйова // Актуальні проблеми філологічної науки та педагогічної практики: Тези ІІІ Всеукраїнської науково- практичної конференції / Дніпропетровськ, ДНУ імені Олеся Гончара, 8-9 грудня 2011 р. Дніпропетровськ: ДНУ, 2011. С. 8-10.

11. Вундт В. Проблемы психологии народов / Вильгельм Вундт. М.: Академический проект, 2010. 136 с.

12. Голуб І. Б. Літературне редагування: [навч. посібник] / І. Б. Голуб. М.: Логос. 432 с.

13. Гумбольд В. фон. Язык и философия культуры / В. фон Гумбольд. М.: Прогресс, 1985. 450 с.

14. Дельва О. В. Реконструкція модальних світів: ког- нітивно-комунікативний аспект / О. В. Дельва // Нова філологія. 2014. № 64. С. 30-34.

15. Дридзе Т.М. Социально-психологические аспекты порождения и интерпретации текстов в деятельности речевого общения / Т. М. Дридзе // Аспекты изучения текста: [сб. науч. тр. ] - М., 1981. С. 129-136.

16. Жайворонок В. В. Проблема концептуальної картини світу та її мовного відображення / В. В. Жайворонок // Культура народов Причерноморья: Науч. журнал. Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2002. № 31. С. 51-53

17. Загнітко А. П. Основи дискурсології: [науково-навчальне видання] / Анатолій Панасович Загнітко. Донецьк: ДонНУ, 2008. 194 с.

18. Закидальський Т. Поняття серця в українській філософській думці // Філософська і соціологічна думка. 1991. № 8. С. 127-138

19. Корольова А. В. Когнітивна лінгвокомпаративісти- ка: від реконструкції прамовних форм до реконструкції структур свідомості / А. В. Корольова // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія / [гол. ред. А. В. рольова]. К.: Вид. центр КНЛУ, 2014. Т 17. № 2. С. 94-102.

20. Коропатніцька Т. Семантичне градуювання порівняння у дискурсі / Т. Коропатніцька // Науковий вісник Чернівецького університету: [зб. наук. статей]. Ч.: Вид. ЧНУ, 2015. Вип. 430-431. С. 88-93.

21. Костенко Н. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія / Н. Костенко, В. Іванов. К.: Центр вільної преси, 2003. 200 с.

22. Кубрякова Е. С. О ментальных репрезентациях / Е. С. Кубрякова // Проблемы представления (репрезентации) в языке. Типы и форматы знания: [сб. науч. трудов]. М.: ИЯ - ТГУ, 2007. С. 13-28.

23. Лотман Ю. М. Три функции текста / Ю. М. Лотман // Внутри мыслящих миров. Человек - текст - семи- осфера - история. М.: Языки русской культуры, 1996. С. 11-22.

24. Пальчевська О. С. Семіотична реконструкція образів у британських фольклорних текстах оказіональних примовок / О. С. Пальчевська // Психолінгвістика. 2009. Вип. 3. C. 144-151.

25. Ракитов А. И. Опыт реконструкции концепции понимания Фридриха Шлейермахера / А. И. Ракитов // Историко-философский ежегодник / [гл. ред. А. А. Гри- цанов]. Минск: Интерпрессервис, 1988. С. 150-165.

26. Седов К. Ф. Дискурс и личность: эволюция коммуникативной компетенции / К. Ф. Седов. М.: Лабиринт, 2004. 320 с.

27. Сковорода Григорій: образ мислителя: Збірник наукових праць. Київ, 1997. С. 84-94

28. Сковорода Г Сад божественных песней. Вірші, байки, діалоги, притчі / Г. С. Сковорода; [упоряд., авт. передм. та приміт. Б. А. Деркач]. К.: Дніпро, 1988. 319 с

29. Трубачев О. Н. Приемы семантической реконструкции / Олег Николаевич Трубачев. // Сравнительно-историческое изучение языков разных семей. Теория лингвистической реконструкции. 1988. С. 197-222.

30. Ушкалов Л. Світ українського бароко: філологічні етюди. Харків, 1994. С. 65-66

31. Черхава О. О. Феномен реконструкції у лінгво- компаративістиці доби структуралізму / О. О. Черха- ва // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія / [гол. ред. А. В. рольова]. К.: Вид. центр КНЛУ, 2015. Т. 18. № 1. C. 157164.

32. Шутова М. О. Реконструкція фактів етнокультури від архетипів до стереотипів / М.О. Шутова // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: [збірник наукових праць]. Вип.25 / [відп. ред. Корбозерова Н.М.]. К.: Логос, 2014. С. 508-522.

33. Эко У Отсутствующая структура. Введение в семиологию // Умберто Эко. ТОО ТК “Петрополис”, 1998. 432 с.

34. Юнг К. Г Душа и миф: шесть архетипов // Карл Густав Юнг / [пер. с англ]. К.: Государственная библиотека Украины для юношества, 1996. 384 с.

35. Hudson G. [Електронний ресурс] / G.Hudson. [Режим доступу]: http://www.slideshare.net

36. Crystal D. Language and the Internet [Електронний ресурс] / D. Crystal. [Режим доступу]: https://books. google.co.uk

Размещено на Allbest.ru