Жігмонд (ІІ) Другет (? – 1684) – нариси з невідомого життєвого шляху

З нагоди 700-річчя прибуття в Північно - Східну Угорщину (в нашому випадку в Ужанський комітат) сім'ї італійського походження Другетів спостерігається значне зростання інтересу до сім'ї в цілому, та зокрема до деяких її членів, які панували у всьому регіоні протягом майже трьох століть. Цей інтерес не випадковий, оскільки родина Другетів, крім сановників державного рівня (палатини, королівські судді, трансільванські воєводи), полководців [13], давала історії Угорського королівства письменників, поетів, засновників шкіл, лицарів-грабіжників та карбувальників фальшивих монет. Однак історія часто грає у дивну гру її учасниками, адже коли спогади про деяких осіб вона зберігає незмінними на протязі десятків наступних поколінь, у випадку інших нам доводиться складати «історичну мозаїку», що зображає тогочасних героїв, практично з маленьких уламків.

Майже в кожній науковій роботі, присвяченій історії Північно-Східної Угорщини особлива увага приділяється представникам роду Другетів, але біографічні дані його окремих членів зустрічаються рідко. Серйозним поштовхом до активізації «другетознавства» стали наукові роботи, яки були розпочалася за останнє десятиліття на базі Ужгородського національного університету.

За останні роки значним прогресом вважається в угорський істріографії докторська робота Золтана Борбеля [2], яка досліджує біографії видатних представників XVII сторіччя роду. Подібні дослідження вже є у Словаччині [8, 11] та у Сербії [7].

Метою нашої статті є дослідження життєвого шляху видатного, але невідомого представника роду, державного діяча та письменника - Жігмонда Другета (? - 1684). Важливим джерелом дослідження є документи, яки були опубліковани у монографіях з історії Зем - плінського [14, 15] та Ужанського комітату [1, 12]. У ході дослідження було використано щоденник Терезії Кеглевич (жінки Жігмонда Другета) [6], в який знайдено декілька важливих деталей, що ставить життя вельможі в цілком новому ракурсі.

Починаючи з XVI століття північно-східна частина Угорщини знаходилася на шляху різних військових шляхів, тому архітектурні та культурні цінності тут постійно знищувалися. Наприклад, в замку Фракно (Австрія) сім'ї Естергазі і сьогодні можно побачити шедеври тогочасного мистецтва, культурна спадщина Другетів ^отоппаі ^ gerenyi gr6f Drugeth) була повністю знищена. Тому спостерігається той несприятливий стан, коли серед представників останніх поколінь Другетів залишилися очевидно автентичними тільки портрети Дєрдя (III) та Яноша (X) (а також Марії Естер - газі та Зічі Петерне Другет Клари). Невід'ємною частиною родинного замку, навіть землевласників середньої ланки, була картинна галерея предків, яка мала відображати місце і ранг сім'ї в суспільстві. Це піднімало славу сім'Иі представляло Шавторитет та древність в очах зовнішнього світу, а всередині - це було джерелом гідності для її членів. Припускаємо, що в замках та палацах Другетів (Ужгород, Невицький, Барков, Єсенев, Тере - беш) теж були присутні такі галереї, але більшість картин можливо було знищено разом з сімейними архівами.

Коли ми говоримо про «останні дні» багатовікової сім'ї, варто краще роздивитися її представників. Наукова література останніми представниками родини Другетів чоловічої статі вважає Жігмонда (II), феішпана (над - жупан) Ужанського та Земплінського коміта - ту, Балінта (II), титулярного єпископа Крбава (КогЬ^іа) та їх молодшого брата Яноша (ХІ).

Жігмонд (II) Другет та його брати належали до давньої аристократичної родини, яка крім величезного багатства і володінь, мала ще і розгалужену систему сімейних зв'язків, що значною мірою сприяло їх піднесенню у суспільстві (Батьки: граф Дєрдь (IV) Другет (1633-1661), верховний головнокомандувач Верхньої Угорщини, феішпан Ужанського та Земплінського комітату та графиня Марія Ес - тергазі (1638-1684). Дідусі і бабусі: граф Янош (X) Другет (1609-1645) головний королівський суддя, верховний головнокомандувач Верхньої Угорщини, феішпан Ужанського та Земплінського комітату й Анна Орбоваї Якушіч; граф Міклош Естергазі (1583-1645), палатин Угорського королівства, лицар ордену Золотого руна та графиня Кристина Нярі (1604-1641). Серед предків молодих Другетів знаходимо найвідоміші родини угорської аристократії, включаючи сім'ї Надошді, Турзо, Іллешгазі, Вардої, Довці, Баторі і Форгач.

На основі історичних даних спробуємо прослідкувати життєвий шлях Жігмонда (II) Другета. Інформації про точну дату і місце народження немає, також немає даних про його раннє дитинство. Ймовірно, він почав навчання в єзуїтській гімназії, яка була переведена в Ужгород в 1647 році, а потім продовжував його, за сімейною традицією, в іншій єзуїтській гімназії, в його випадку в м. Дьєр. Згідно із записами навчального закладу, Жігмонд та його брат Янош (XI) були учнями цієї гімназії. Брат закінчив курс принципістів (principista), а Жігмонд - синтаксистів (syntaxista). Наступним кроком було його навчання у Віденському університеті, де продовжував сімейну традицію (Дьєрдь (III) був студентом Пражського університету, а Янош (X) навчався у місті Грац). Про його навчання ми дізнаємося із щоденника дружини Терезії Кеглевич (у вільному перекладі): «Мій чоловік граф Жігмонд Гомоннаї22 липня 1676 року закінчив і склав курс філософії у Відні і після цього у присутності сотень докторів та вчених людей, членів провідних станів був нагороджений дорогим золотим ланцюгом від імені непереможного Його Величності римського імператора і угорського короля Леопольда Першого з рук єпископа Томаша Палфі, канцлера Угорщини» [6]. За традиціями покровителем урочистих екзаменів випускників в єзуїтських університетах був сам правитель (sub auspiciis imperatoris), у нашому випадку імператор і король Леопольд I, якого на цих подіях представляв архієпископ Естергомський, або канцлер Угорщини. У такому іспиті могли брати участь 1-2 особи, а конкурсант отримував медальйон із зображенням правителя, прикрашений перлами, або золотий ланцюг. До організованого у такий спосіб іспиту Жігмонда Другета у 1676 році була виготовлена тезова сторінка із зображенням імператора у вигляді бога морів Нептуна, який приборкує бурю і заспокоює хвилі [5]. Тезова сторінка з малюнком барокового стилю була виготовлена фламандським художником Ніколаусом ван Гойом (1631-1679) та викарбувана Бартоломеусом Кіліаном (1630-1696) у формі мідьорит. Особливістю гравюри на міді є те, що тут також зображено і Жігмонда Другета, загорнутого у довгий плащ з сутажем, який спирається на щит із гербом сім'ї.

«Великий тур», тобто подорож по Європі, який виник наприкінці XVII століття в Англії, та був майже обов'язковим для представників молодої аристократії, знайшов послідовників і серед угорського дворянства. Хоча серед історичних джерел є відносно небагато повідомлень, з великою вірогідністю можемо констатувати, що багато представників західно-угорських аристократичних сімей відвідували Європу, переважно різні провінції Священної Римської імперії. Завдяки своїм родинним зв'язкам та університетській освіті, Жігмонд Другет теж був учасником такої подорожі. Про враження цих поїздок учасники зазвичай складали невеликий звіт (ітінерарій). Короткий опис подорожі молодого графа міститься у щоденнику дружини, тому, ймовірно, існував і більш докладний письмовий звіт, який з часом був втрачений. Сам тур розпочався 29 вересня 1676 року і тривав до 18 червня 1677 року, коли Жігмонд Другет прибув до Відня. Однією з «родзинок» туру став Рим, де його прийняв Папа Інокентій XI: «19 листопада 1676 року… прибув до Рима, де був прийнятий на аудієнції у Святішого Отця, Папи Інокентія XI, який подарував йому прекрасний дорогоцінний камінь на золотому вар - виці (розарії)» [6]. Як прояв папської щедрості, Жігмонд Другет отримав мощі святого Бо - ніфація (з римських катакомб), які були поміщені в католицькій церкві м. Гомонна в 1677 році. За щоденником дружини також можна реконструювати маршрут подорожі, який пролягав через Карінтію та Крайну, Венецію, Падую, Лорето, Рим та Неаполь в Італії, а потім Мілан, Тіроль, Баварію, Швейцарію, північні провінції імперії, у кінці через Австрію та Штирію повернувся додому.

Влітку 1677 року Жігмонд Другет заручився з графинею Терезією Кеглевич: «прибув Його Світлість до Хорватії 5 серпня, тобто в день Успіння Богородиці в Лепоглаву до монастиря білих братів, де зі мною, графинею Терезією Кеглевич, вдовою графа Дьєрдя Сечі, помолившись в церкві перед представниками шановних станів, ми обмінялись кільцями» [6].

«Року 1677. 9-ЬгК 9 [9-го листопада] відбулися наші весільні торжества в хорватському королівському місті Вараждін… звідти ми відправилися до Відня, де Його Величність нагородив нашого пана золотим ключем [в нашому випадку «золотий ключ» є символом гідності королівських камергерів]. У тому ж році 8 січня з божою поміччю ми прийшли до Унгвра» [6]. У сім'ї Жігмонда Другета та Тере - зії Кеглевіч народилося багато дітей, але більшість із них померли у ранньому віці. Їх діти: Марія Розіна (28 січня 1679 р. - 15 серпня 1681 р.), Юліанна (2 січня 1680 р. - 1726 р.), Жужанна (5 травня 1681 р. - 1684 р.), Борбала (1682 р.), Клара (14 лютого 1684 р. - 1706 р.). Всі вони поховані в церкві Св. Юрія у замку Унгвар.

Після навчання Жігмонд (II) вступив на політичну стезю. Спочатку, з 1675 року він став феішпан Земплінського комітату, а з 1682 по 1684 р. феішран-прокуратор комітату Боршод. Дотримуючись родинних традицій, Жігмонд та його мати Марія Естергазі, виступаючи проти руху куруців у Верхній Угорщині та Трансільванії підтримували позиції королівського двору. Князь Імре Текелі, керівник куруців, розпорядився конфіскувати їх маєтки, тому Жігмонд Другет був змушений приєднатися до нього, та у 1683 році служив при його дворі, як дипломат. У якості посла Жігмонд Другет відвідав військовий табір короля Речі Посполитої Яна III (Собеського) який, між іншим, намагався виконувати роль посередника між Текелі та імператором Леопольдом I. Після переможної битви польських та імператорських військ при Каленберзі (12 вересня 1683 р.) турецька армія, що йшла на Відень, відступила. У своїй праці «Другети і реформація Гомонни» Ласло Рейз припускає [14], що в цієї битві брали участь війська Земплінського комітату і сам феішпан. Для зимового помешкання польська армія розквартирувалася у Верхній Угорщині, а через політичну ситуацію, яка склалася, багато із поміщиків Гомонни та й усього Земплінського комітату залишили табір Те - келі. Про це фешіпан повідомив князеві у листі від 20 грудня. Як писав, вні не приєднався до армії куруців через «несприйняття язичницької нації» (турків), а ще виправдовував своє ставлення безпекою сім'ї та хворобою матері. У той же час Жігмонд Другет звернувся до Текелі (чия молодша сестра Єва Текелі була дружиною дядька Другета - палетіна Пала Естергазі) з мілістью ставиттся до його персони та володінь. Незважаучи на це замки володарів-роялістів (Теребеш, Варанно, Чіч - ва, Гомонна) були поступово зайняті куруць - кими силами, які згодом обложили Унгварський замок, де Жігмонд Гомоннаї помер в квітні 1684 року. Про це його дружина в своїх спогадах пише: «Після важкої і тривалої хвороби мій коханий чоловік, Його Ясновельможність, шановний граф Жігмонд Другет Гомоннаї, радник і камергер Його Величності Імператора Римської Імперії, Короля Угорщини і т.д. благородний феішпан комітатів Унг і Боршод відійшов з цього світу 19 квітня 1684 року у віці 27 років і спочиває у вічному спокої, з Богом, амінь» [6].

З іменем вельможі, який прожив 27 років, пов'язане також написання і видання двох монографій. Одна з них була опублікована у місті Нодьсомбот (сьогодні Trnava) у 1672 році під назвою: «Ludovici regis Hungariae II mors insperata poemate descripta et oblata hon - ori iHustrissimi comitis domini Valentini Drugeth de Homonna dum in… Universitate Tyrnaviensi… laurea condecoraretur per R.P. Joannem Csern - yanski e Societate Jesu… professorem ordinarium ab… Sigismundo Drugeth de Homonna, oratoriae facultatis auditore» («Поетичний розповідь про загибель короля Угорщини Людовика ІІ…»), а інша, «Nucleus Rerum Hungaricarum, Studio non modico excerptus ex Bonfinio…», присвячена імператору Леопольду, також надрукована в місті Нодьсомбот в 1681 році [6].

Як бачимо, на підставі джерел, в т.ч. щоденнику Терезії Кеглевич було доведено, що Жігмонд Другет помер після важкої хвороби. Але в сучасній угорський істогіографії панує думка, що його було страчено у м. Кошшо (Кошице). Йожеф Сінєї в книзі «Життя і творчість угорських письменників» наприклад пише: «Жігмонд Другет (граф Гомоннаї), син Дєрдя Другета і Марії Естергазі - останній представник чоловічої гілки сім'ї. Після закінчення навчання він подорожував за кордоном; в 1677 році відвідав Рим й отримав в подарунок від Папи останки одного з мучеників. Спочатку він стояв на боці Імре Текелі, але пізніше, до самої смерті був прибічником короля. У 1684 році Текелі його схопив і, на думку деяких, йому відтяли голову в місті Кошшо (Кошице)» [6]. На жаль «думка деяких» настільки вкоренилася у науці, що деякі історики насправді взяли це на віру, та в багатьох енциклопедіях і дослідженнях повідомляють, що у м. Кошшо, за вказівкою Текелі, Жігмонда Другета було страчено. Ця позиція знайшла відображення і в творчості Кароя Месароша у монографії «Історія Ужгорода». Але і він у другій частині книги намагається частково спростувати це твердження: «Принаймні, Сірмаї в своїй роботі «Notitia his - toriea cottus Zempleniensis» пише про це, однак, прямих доказів цього немає» [12]. Ці загальноприйняті погляди спростовує Дюла Ду - даш у виданні «Szвzadok» (Віхи): «Др. Янош Корачоні, член академії наук, відомий угорський історик, у статті для енциклопедії Паллас, згадує Жігмонда Другета, як останнього представника сім'ї, якого князь Текелі в 1684 році стратив. Жігмонд Другет був феішпаном комі - тату Земплен, пізніше головним королівським суддею, автором роботи «Nucleus Rerum Hun - garicarum», помер у 1684 році, але природною смертю. Текелі, в полоні якого, між іншим, в попередні роки був, не стратив його…» [4]. Антал Сірмаї (Not. Hist. Com. Zempl. 256), посилаючись на А. Вагнера, пише: «Ipsum Supremum Comitem Sigismundum Drugeth per Thцkцlianos captum, et jussu Thцkцlii Cassoviae capite plexum» «Тому, феішпану Жігмонду Другету, схопленому прибічниками Текелі в Кошшо відтяли голову») [15]. Проте це повідомлення не має жодного іншого письмового підтвердження, так як сам Антал Вагнер пише лише про захват Унгвара (Ужгорода) [3]. Тіво - дар Легоцький також спростував це хибне твердження у своїй роботі з історії Середнян - ського замку [10] і повідомляє, що захоплення куруцами Ужгорода і навколишніх замків детально описано в автобіографії полковника куруців Дєрдя Отліка, але лише згадує, що «прибічник короля Жігмонд Гомоннаї помер від суму в Унгварі» [4]. Тобто висловлювання Антала Сірмої про страту Жігмонда Другета не відповідає дійсності.

Список використаних джерел