Класифікація слов'янських мов Й. Добровського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Кафедра історії та культури української мови

Класифікація слов'янських мов Й. Добровського

Студентки 102 групи

Ілащук Марини Степанівни

Викладач доцент

Даскалюк О. Л.

Чернівці 2016

Йосеф Добровський (1753-1829) - чеський славіст - вважається першим визначним слов'янським філологом, який заклав основи наукової славістики.

Йосеф Добровський народився в Угорщині. Рідною його мовою була німецька. Спочатку Добровський навчався в німецькій школі, де познайомився з чеською мовою. Навчився вільно нею розмовляти з 10-річного віку. З 1763-го навчається в августинській гімназії, а згодом навчався і на філософському факультеті Празького університету. В університеті привернув увагу викладачів успіхами в богословських дисциплінах і умінням брати участь у дискусіях.

Добровський перший почав досліджувати лексику церковних книг, зіставляючи словникові відповідники старослов'янських текстів із лексикою живих слов'янських мов. Але для багатьох слів такі паралелі не зазначені, певно, тому, що дослідник не знайшов їх, бо користувався пам'ятками пізніших списків, лексика яких значно відрізняється від лексики старослов'янських пам'яток X?XI ст.

Уже в першій своїй праці «Історія чеської мови та літератури» (1792) вчений викладає не лише проблеми, пов'язані з чеською мовою, а й загальні слов'янські проблеми. Дослідник твердо переконаний, що всі слов'янські мови близько споріднені між собою, але разом із тим вважає, що розбіжності між окремими слов'янськими мовами існували вже з найдавніших часів. Варто зазначити, що досліджувати класифікацію слов'янських мов Й. Добровський почав із «Словаря» російської цариці Катерини. Саме слова з різних мов, які були записані у ньому славіст спробував класифікувати, порівнюючи їх між собою.

Ще в 1792 р. Й. Добровський поділив усі слов'янські мови і діалекти на дві підгрупи: 1) західнослов'янські: польська із сілезьким діалектом; чеська (богемська) з моравським, сілезьким і словацьким говорами; 2) південно-східні: російська; іллірійська за говорами - болгарським, російсько-сербським, боснійським, славонським, далматським, рагузьким; хорватська з віндським говором. Така класифікація відображає поділ і протиставлення слов'янських діалектів на західно- та східнослов'янські й засвідчує тісніші етнокультурні зв'язки ( у т.ч. і церковнослов'янські) між південними і східними слов'янами, ніж між південними й західними чи західними й східними. Недосконалість цієї класифікації пов'язана з неадекватним уявленням тогочасних філологів про справжню картину слов'янського мовного світу, низьким рівнем типологічних досліджень і відсутністю порівняльно-історичного методу.

Ознаками південно-східної групи, на думку науковця, є префікси раз-, из- (разум, здати), епентеза -л- (корабель, земля), -щ-, -ч- (мощи, мочи), сполуки -зв-, -цв- (звезла, цвіт), слова пепел, птица, десница. До ознак північно-західної групи вчений відносив префікси роз-, ви- (розум, видати), вставку -д- (садло), -ц- (моци), сполуки -гв-, -кв- (гвезда, квет), слова попел, птак, правица. (Додаток 1)

Запропоновану Й. Добровським класифікацію слов'янських мов підтримали згодом і деякі представники порівняльно-історичного мовознавства: А. Шлейхер, О. Шахматов, Б. Цонєв та ін..

У Відні 1822 р. вийшла праця Й. Добровського «Основи давнього наріччя слов'янської мови», яка була перекладена на російську мову й видана під назвою «Грамматика язьжа славенского по древнему наречию». У цій праці автор зібрав великий фактичний матеріал переважно з рукописів. Але він не згрупував його за періодами, тому факти, взяті з пам'яток різних епох і зведені разом, створили картину якоїсь ідеальної слов'янської мови, котру не можна віднести до того чи іншого часу. Ще однією хибою цієї праці є неісторичний підхід до пам'яток.

Цінність досліджень Й. Добровського полягає в тому (нині воно має лише історичне значення), що він навів зіставлення церковнослов'янської лексики з лексикою живих слов'янських мов, вперше подав системний аналіз граматики власне старослов'янської мови, визначив її південнослов'янську мовну основу, проаналізував особливості старослов'янської фонетики й орфографії, описав словотвір, морфологію, синтаксис.

Недоліком у працях славіста є те, що він вважає глаголицю пізнішою переробкою кирилиці, що її здійснили далматинські священики для збереження слов'янського письма від переслідувань з боку католицького духовенства (ця теорія була пізніше спростована). Славіст Едвард Кінан уважав Добровського автором «Слова о полку Ігоревім», а, відтак, і саме «Слово...» -- підробкою. добровський слов'янський мова фонетика

Вивчаючи старослов'янське письмо, Й Добровський написав працю, спеціально присвячену глаголиці, -- «Глаголиця» (1807).

У цій же галузі одночасно з Й. Добровським працював словенець В.Копітар (1780--1844), який у 1836 р. віднайшов основну частину Збірника Клопа (12 листків) і видав з передмовою, в якій висунув помилкову теорію про паннонське походження старослов'янської мови.

Значення праць Й.Добровського. Завдяки працям цього вченого Європа дізнається про славістику як науку. Діяльність дослідника відбувається на переломі двох епох раціоналізму і романтизму. У своїх творах він вказував на красу й досконалість церковнослов'янської мови та на ті користі, що їх церковнослов'янські мови можуть з цієї високо культивованої мови найстаршого письменства більшості слов'ян. Такі думки протистояли настроям української інтелігенції в Галичині і скеровували їхні міркування про літературну форму в нове русло: з одного боку, разом з пошаною до церковнослов'янською мови повертали пошану і любов до рідного слова (так вони бачили, що Й.Домбровський знає староукраїнські літературні пам'ятки); з другого боку, вони культивували і потребу в Галичині книжної мови; а з третього вони були тим грунтом, на якому виростали вже власні погляди галицьких мовознавців. Щодо останнього то показовими є погляди І.Могильницького про самостійність і окремість української мови від інших, до яких так і не дійшов Й.Добровський.

Й.Добровський виступає прихильником об'єднання слов'янських діалектів з допомогою однієї літературної мови. Тому виступив проти роздроблення слов'янського світу на багато літературних мов; розвиток слов'янських мов видавався йому занепадом старих досконалих форм і тому він закликав, щоби при творенні літературної мови спирати її на традиціях старої слов'янської культури. Не дивно, що саме під впливом таких думок у галичан формується ідея мовної культури і мовної свідомості, яка їх прив'язувала до пам'яток старого письменства; звідси ідея літературної мови на народній основі ще не мала перспективи не тільки розвитку, але й навіть появи.

Однак праці Й.Добровського це спроба наукового пояснення проблем класифікації і статусу слов'янських мов взагалі, і проблем, пов'язаних з українською мовою зокрема. Проаналізувавши кореспонденцію Й.Добровського з різними слов'янськими мовознавцями, взявши до уваги праці Й.Добровського, К.Чехович висвітлює думку Добровського про українську мову.

1. Й.Домбровський знає українські землі, хоч там і не був; так, у промові перед цісарем Леопольдом II у 1791р він подає статистичні дані про населення слов'янських країн і про Галичину зокрема; зазначаючи, Що її населення 2580769 жителів, означаючи їх терміном ruзish руський;

2. Від польського вченого Бандтневін мав приклади живої української мови з околиць Заліщини та 65 українських пісень з Галичини;

3.Цікавиться Буковиною і Великою Україною, має зразки української мови від невідомого харківського кореспондента.

4. Першу граматику української мови О.Павловського отримує тількиу 1826р (Що і позначилось на його міркування про статус української мови).

5. На означення української мови вживає назви Russia minor (Латинська назва України), Russia alba ma Russia magna (про Білорусію і Росію)

6. Термін russisch у Й.Домбровського багатоозначальний: означає або східнослов'янські мови, або ро сійську літературну мову, або кожну східнословянську мову зокрема.

7. Термін ruthenisch синонім до russisch, у листах К.Чехович знаходить ще одну назву lingua russica.

8. Й.Добровський звертає увагу на різницю між українською та російською мовами. К.Чехович припускає, що Й.Добровський міг бачити мішанину церковнослов'янської, української і польської мов у літературних пам'ятках, тому очевидно пояснює собі як явище випадкове, яке мало доказувати нездатність української мови до вищого культурного життя.

9. Дивиться на українську мову через призму поширених серед російських і німецьких мовознавців поглядів, що українська мова це лише російський діалект, попсований польськими впливами.

Погляди Й.Добровського на українську мову виникли і під впливом його геополітичного критерію, застосованого до класифікації слов'янських мов: з огляду на розуміння історичної ролі конкретного народу, його історичної сили колись і тепер. Звідси великі могутні народи, здібні творити власні держави, є для Добровського репрезентантами головних, т. зн. слов'янських мов(цю думку проповідує в 1792р у першій класифікації слов'янських мов в праці Geschichte der Bhmischen Sprache und literatur)

Крім того, у Й.Добровського була ідея можливих переходів між слов'янськими мовами через географічне положення в минулому і сучасному, вона привела його, по-суті, до ідеї генеалогічного підпорядкування мов. Звідси в Домбровського виникає теорія про походження кількох слов'янських мов з однієї спільної прамови, причому для підтримки такої теорії притягаються спільні язикові прикмети.

Думки про поділ слов'янських мов на 5 основних (Як зазначає К.Чехович: 1. Russisch, 2. Pohlnisch, 3. Illyrisch, 4. Croatish, 5. Bhmisch), обґрунтовані в 1792р, через два роки змінюється. Усі слов'янські мови поділяє тепер уже на два класи східні і західні мови, а кожен клас надалі диференціює. До східних (або південних мов) належать russian і serlica, до західних (або північних) polonica іbohemica. Крім цих головних мов, серед слов'янських Й.Добровський виділяє ще мови мішані або посередні, які мають ознаки від обох класів. Саме такою мовою він вважає українську, однак і тут його погляди змінюють, оскільки вважає її проміжною між сербською та російською, а пізніше між російською та польською.

Й.Добровський дає галичанам важливу ідею плекання мови, яке охоплює її студіювання, аналізу граматичної структури і лексичного багатства, з одного боку, і розуміння літературної мови як засобу вищого культурного життя. За цим крилися глибокі думки кодифікації літературної форми і її функціональне навантаження у суспільстві. Тому не дивно, що для Й.Добровського лише та слов'янська мова могла мати статус самостійності, яка мала граматику, словник і літературу цією мовою.

Додаток 1

А Б

1. раз: разум роз: розум

2. из: здати ви: видати

3. л епентетичне -

корабль корабь

земля земя

постав лен поставен

4. - д епентетичне

сало, крило садло, кридло

правило правидло

молити ся модлити се

5. пещи, мощи пеци, моци

пещ, мощ пец, моц

(печи, мочи)

6. звhзда, цвhт гвhзда, квhт

7. ть (той) тен

8. пепел попел

9. птица птак

студенец студница

10. десница правица

1. Russica 1. Slovacica

2. Slavica vetus 2. Bohemica

3. Illyrica seu serbica 3. Sorabica (vendica in Lusatia superiori)

4. Croatica 4. Sorabica in Lusatia inferiori

5. Slovenica seu vindica in 5. Polonica

Carniola, Stiria et Carinthia.

Список використаних джерел

1. Дзира Я. І., Плахонін А. Г. Добровський Йозеф // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К.: Наук. думка, 2004. Т. 2: Г -- Д. С. 421. ISBN 966-00-0405-2.

2. Лучик В. В. Вступ до слов'янської філології: Підручник. К.: ВЦ «Академія», 208. 344 с. (Альма-матер)

3. http://pidruchniki.com/1151022548057/dokumentoznavstvo/porivnyalne_vivchennya_mov.

Размещено на Allbest.ru