Наукове товариство ім. Т. Шевченка у розвитку української термінологічної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування

Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту

Кафедра українознавства

Реферат

з навчальної дисципліни «Українська мова»

на тему: «Наукове товариство ім. Т. Шевченка у розвитку української термінологічної науки»

Виконав: студент групи ОА - 11

Тимощук Віталій

Перевірила: Сидорчук І.О.

Рівне - 2019

План

Вступ

1. Періоди формування української термінології

2. Історія створення Наукового товариства ім. Шевченка

3. Роль Наукового товариства ім. Шевченка у розвитку української термінологічної науки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Жодне суспільство не може існувати без мови: всі народи і кожна окрема людина живуть у мовній сфері. Рівень розвитку наукової мови впливає на інтелектуальний розвиток суспільства, свідчить про стан мовного самовиявлення народу.

Формування наукової мови в Україні відбувалося за несприятливих умов, тому галузеві терміносистеми не розвивалися природно. Умови бездержавності України унеможливлювали становлення науково-технічної, природничої, гуманітарної та мистецької терміносистем. Термінознавство - це наука про терміни. На жаль, сучасні словники цього слова не фіксують, хоч воно утворилось у 60-х роках ХХ ст. Натомість у цьому значенні часто вживають слово “термінологія”. Слово “термін” виникло в античні часи. У латинській мові воно означало “межу”, “рубіж”.

Термін - це слово або словосполучення, яке зіставляється з чітко окресленим поняттям певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя і вступає в системні відношення з іншими подібними одиницями мови, утворюючи разом з ними особливу систему - термінологію.

Історія формування української термінології є окремою частиною історії розвитку всієї лексичної системи мови.

У словниковому складі української літературної мови термінологічна лексика посідає велике місце. Невпинний розвиток науки й техніки, дослідження в різних галузях знання, міжнародна співпраця вчених, митців, діячів суспільно-політичного напряму, технічне й комерційне співробітництво та інші форми стосунків між народами й державами спричинюють проникнення термінології майже в усі сфери людської діяльності.

Нові поняття, що постають у науці, вимагають нових слів для називання. Тепер у розвинених мовах близько 90 відсотків нової лексики становлять науково-технічні терміни. Останнім часом прискореними темпами розвиваються такі галузі науки, як хімія, кібернетика, ядерна фізика, біохімія, комп'ютерна техніка тощо. На сьогодні досліджено близько 100 терміносистем різних галузей знань: хімії (Н. А. Цимбал, Г. В. Наконечна), фізики (В. І. Пілецький, І. Р. Процик), маркетингу (Д. П. Шапран), лінгвістики (І. Я. Ярошевич, Н. В. Медведь), медицини (Н. В. Місник, Т. В. Лепеха), ветеринарії (В. М. Дмитрук), гідромеліорації (Л. Д. Малевич), інформаційних систем та технологій (А. О. Ніколаєва, Л. В. Філюк), економіки (Т. І. Панько), військової галузі (Л. В. Мурашко, Н. О. Яценко, Я. П. Яременко) та ін. Зацікавлення науковою мовою в Україні зростало в часи національного відродження.

Коли послаблювалися заборони та переслідування, українська наукова мова мала можливість розкривати свій потенціал. Історія формування української термінології є окремою частиною історії розвитку всієї лексичної системи мови.

1. Періоди формування української термінології

Розглядаючи формування української термінології, виділяють шість періодів, які яскраво ілюструють зв'язок розвитку лексичної системи мови з історією матеріальної й духовної культури українського народу [2; 22].

1. Період стихійного нагромадження термінологічної лексики (ІХ - перша половина ХІХ ст.). Своїм корінням українська термінологія сягає часів Київської Русі. Важливу роль у поширенні наукових знань в Україні відіграли Острозький культурно-освітній центр (1580-1608); братські школи, що виникали в ХVІ-ХVІІ ст.; Київський культурно-освітній центр. Уже в ХVІІ ст. учений Києво-Могилянської академії Г. Кониський обґрунтував теорію терміна.

Українську науково-виробничу, природничу, мистецьку термінологію представлено в загальномовних словниках того часу. Гальмували розвиток української наукової мови до середини ХІХ ст. недержавний статус української мови, заборони її як засобу спілкування і державна роз'єднаність української мовної території.

2. Період другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Ренесансним етапом у новітній історії України є середина ХІХ ст. У часописі “Основа” (1861-1862) П. Куліш чи не вперше пише про потребу інтелектуалізації української мови через вироблення наукових стилів і формування національних терміносистем різних галузей знань і культури, закликає повертатися обличчям до Європи, щоби вписати українську мову в світовий контекст. В історії української науки та її мови важливе значення мав часопис “Громада” (1878-1882), у якому друкували свої праці М. Драгоманов, С. Подолинський, М. Павлик, І. Франко, М. Грушевський. У працях М. Драгоманова помітне намагання замінити іншомовні за походженням терміни українськими відповідниками. У 1873 р. у Львові засновано Наукове товариство імені Тараса Шевченка, яке з 1892 р. стає першим українським науковим центром на зразок європейських академій. Товариство видало 155 томів “Записок НТШ”. У НТШ діяло три секції: історико-філософська, філологічна та математично-природописно-лікарська, які видавали періодичні “Збірники”. Саме тут концентрувалася термінологічна праця провідних учених кінця XIX - початку ХХ ст. Наддніпрянської України (А. Кримський, Б. Грінченко, І. Стешенко, В. Антонович, О. Кониський) та Наддністрянської України (І. Верхратський, М. Пачовський, І. Франко, Т. Барановський, С. Качала, О. Огоновський).

Термінологи НТШ мали різні погляди на розвиток української термінології, тому виокремились такі дві групи науковців: 1) прихильники термінотворення в дусі народної мови, на її основі й за її законами (В. Левицький, І. Пулюй, І. Верхратський, І. Кандяк, Р. Цегельський); 2) симпатики запровадження в українську мову інтернаціональної термінології (І. Горбачевський, С. Рудницький, М. Вікул, А. Семенцов) [2; 88].

Зусиллями українських учених НТШ було вироблено концептуальні положення термінологічної теорії, запропоновано одностайну термінологію й номенклатуру, незважаючи на те, що її творили на землях України, які належали до різних держав [6].

3. Третій період, пов'язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні. Активно опрацьовувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови. У цей час зацікавлення термінологією набуває масового характеру, над виробленням української термінології працювали Українське наукове товариство в Києві (голова М. Грушевський), Кам'янець-Подільський університет (ректор І. Огієнко), Українська академія наук (президент В. Вернадський), тощо.

4. Період діяльності Інституту української наукової мови. Українське мовознавство, зокрема термінологія, за влучним висловом відомого українського термінолога А. Вовка (США), пережило “золоте десятиріччя” [1, 88] (1921-1931), яке залишиться безпрецедентним у світовій практиці. У низці наукових розробок 1928-1930 рр. сформульовано основні засади творення української термінології, серед яких: термінологія повинна бути народною; у разі відсутності готового терміна в народній мові треба створити його з мовних морфем; лише в разі непридатності новоствореного терміна запозичувати наукову назву з мови-джерела; термін має бути зрозумілий; назва поняття має бути точна й однозначна; термін повинен бути придатний для творення похідних термінів; термін має добре звучати і бути економним.

За цей період було опубліковано близько 50 різноманітних словників чи проектів словників із гуманітарних і природничих галузей знань [7, 135].

5. Період функціювання української термінології 1932-1990 років. У тридцятих роках розпочалось переслідування українських мовознавців.

В Україні впроваджено унікальний, винятково радянський винахід: формально національну (українську) мову не забороняли, навпаки, говорили про бурхливий її розквіт, але насправді її розвиток коригували в потрібному політичному напрямі. У такій ситуації українська наукова термінологія фактично втратила свою автентичність і перетворилася на копію російської.

Упродовж 1933-1935 років Інститут мовознавства видавав “Термінологічні бюлетні”, у яких значну частину (14,5 тисячі) українських термінів замінено російськими відповідниками (бурштин - янтар, копальня - шахта, линва - трос), уніфіковано рід запозичених термінів на зразок цих запозичень у російській мові (бензина - бензин, синтеза - синтез, емаль (чол. роду) - емаль (жін. роду). Після виходу цих бюлетенів, які фактично знівелювали багаторічну термінотворчу працю українських науковців, термінологічна діяльність припиняється на чверть століття.

6. Сучасний період розвитку української термінології (90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст.). На сучасному етапі розвитку української лінгвістичної науки простежуємо зацікавлення термінознавством. Помітним є намагання науковців-фахівців у різних сферах знань і мовознавців унормовувати галузеві термінології.

Сучасні українські термінологи глибше, ніж їхні попередники, опрацьовують теорію термінології як підсистеми літературної мови, теорію терміна як мовного знака, формулюють вимоги, які треба ставити до окремого терміна та й до “ідеальної” (якщо така можлива) термінології. Для визначення основних принципів термінотворення українські термінологи враховують досвід вітчизняних дослідників (науковців, які плідно працювали на початку ХХ ст. у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка й Інституті української мови) і досягнення європейської науки (Ш. Баллі, Е. Вюстера, Д. Лотте, О. Реформатського та ін.).

Сьогодні спостерігаємо надзвичайну термінографічну активність: якщо в 1990 р. видано 5 термінологічних словників, то з 1992 р. їхня кількість становить не один десяток. Це словники різних типів - перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні, частотні, словники-тезауруси, словники нових термінів.

Виробити та узгодити засади термінотворення допомагають численні наукові семінари, конференції. Традиційними стали міжнародні наукові конференції “Українська термінологія і сучасність” (Київ, Інститут української мови НАН України), “Проблеми української науково-технічної термінології” (Національний університет “Львівська політехніка”) [4, 18].

Дуже потрібним напрямом термінознавства є стандартизація термінології, тобто вироблення термінів-еталонів, які відповідали б усім лінгвістичним і логічним вимогам до термінів. Тому 1992 р. наказом Міносвіти та Держстандарту було створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології на базі Львівського політехнічного інституту.

Отже, термінна номінація, тобто процес найменування спеціальних понять науки і техніки, є цілеспрямованим творчим процесом. Утворення термінів відбувається свідомо, з прагненням до чіткої системи. Терміни виникають у професійному середовищі і вживаються лише у термінній функції. Для створення нового терміна можуть бути використані різні мовні засоби, а вибір оптимального способу номінації - складний процес: його визначають об'єктивні та суб'єктивні моменти, зовнішні та внутрішні чинники [3].

2. Історія створення Наукового товариства ім. Шевченка

науковий товариство український термінологічний

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) - перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час двома чужинецькими імперіями - Росією та Австро-Угорщиною. Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 р.) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії. Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім'я (початкова назва інституції - Товариство ім. Шевченка).

Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльности Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 р., перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріорітетом до проблем українознавства).

Від 1892 р. з появою першого тому "Записок НТШ", а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів. Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених - дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірників та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна "Історія України-Руси" Михайла Грушевського). Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльности Товариства, створювала "золота трійця" в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Іван Франко (голова Філологічної секції) та Володимир Гнатюк (науковий секретар, наукові зацікавлення - фольклор і етнографія).

Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. В час нетривалої російської окупації Львова (1914-15) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Також наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало свою діяльність, виходили "Записки НТШ" та інші збірники. Набули значної ваги наукові напрямки пов'язані зі стислими науками, формувалися нові музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія. Набула особливого світового значення бібліотека україніки НТШ.

В 1940 р. після приходу у Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко, В. Старосольський, І. Фещенко-Чопівський). Проте вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміґрацію, на своєму з'їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ. У зв'язку з міграцією переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ: в США (з 1947 р.), Канаді (1949) та Австралії (1950); західноєвропейський осередок НТШ переселився в Сарсель під Парижем, де під проводом проф. В. Кубійовича сформувався Інститут Енциклопедії Українознавства. Упродовж останніх п'ятидесяти років діаспорні крайові Центри НТШ достойно представляли у світі вільну українську науку, в першу чергу українознавство.

В період так званої перебудови і з наближенням розвалу СРСР вчені Львова - 21 жовтня 1989 р. відновили діяльність НТШ в Україні, як суспільного сектора української науки. Упродовж років нової Української незалежности НТШ перетворилося в загальноукраїнську суспільну академію з центром у Львові. Діяльність Товариства охоплює 6 наукових секцій та 35 комісій, а також 15 територіальних осередків, переважно в обласних центрах України.

3. Роль Наукового товариства ім. Шевченка у розвитку української термінології

Мета Товариства ім. Т. Шевченка -- творити науку українською мовою. Його першочерговою проблемою було формування національної наукової термінології. Якщо для гуманітарних наук спеціальна термінологія на кінець XIX ст. була переважно вироблена і її постійно вдосконалювали працівники НТШ (серед них передусім І. Франко та М. Грушевський), то «природописні дисципліни відчували в ній гостру потребу». Дискусії про принципи розвитку термінології точних наук українською мовою велися здебільшого фахівцями природничих наук, бо «видатних філологів Товариство не мало». Оскільки у народному вживанні не завжди можна було знайти термін на позначення нового поняття, доводилося заповнювати термінологічні лунки різними шляхами. Тому редакція «Записок Наукового Товариства ім. Т. Шевченка» передбачала «повну свободу в науковім трактуванню річи» з метою, щоб вона відповідала вимогам науковості». Таке ненав'язування своїх вказівок сприяло виробленню певних критеріїв в оцінці терміна як спеціальної назви (автори могли пропонувати свою термінологію, яка проходила «природній» відбір: приймати чи відкидати запропоновані раніше терміни). Діячі НТШ розсували межі української мови, показували весь її простір. Задумаймося ще над одним питанням: одна справа давати готові рекомендації, а інша -- впливати на мову, розширюючи її обрії. Члени НТШ робили одне й друге. Вони виробляли теорію терміна й водночас своїми науковими працями, які відразу отримували резонанс у суспільстві, розширювали її функціональний статус. Сучасникам будівників українських терміносистем деколи здавалося, що останні йдуть проти духу мови, нав'язують їй недоречні «ковані» слова. Час показав, що діяльність Наукового Товариства ім. Т. Шевченка йшла в руслі часу: вона сприяла загальному розвиткові української мови, консолідувала її на рівні вироблення наукового стилю. Через «Записки НТШ» спрацьовувала двостороння функція мови в розбудові українського наукового стилю: закріплювалися загальнолюдські знання різномовними засобами і водночас розвивалася мова, демонструючи свою придатність для висловлювання найскладніших наукових понять. В одній із статей, надрукованих в «Записках НТШ», О. Барвінський писав: «Поки не буде подаване знанє українською мовою, поки сей язик не стане провідником загальнолюдської просвіти, доти всі наші писання в тім язиці остануть блискучим пустоцвітом». Цими словами висловлена загальна думка вчених НТШ: мови художньої літератури явно недостатньо для розбудови і всебічного функціонування української мови. Починають звертати увагу на проблеми українського терміна публікації секції математично-технічних наук. Так, праця І. Пулюя «Апарат для міряння ріжниці фаз межи-перемінними протоками і кілька за его помочю зроблених помірок» -- важлива своїми «Додатками до руської термінології». Запропоновані українські відповідники до німецьких технічних термінів на зразок затичка (нім. Stopsel), провідник (нім. Leiter) свідчать про два напрями добору українських назв; на грунті загальновживаних слів і шляхом перекладу німецьких термінів. На сторінках «Записок» з'являється праця В. Левицького «Еліптичні функції модулові», що має «Додатки до термінольогії математичної» у вигляді українсько-німецьких відповідників, наприклад, значок -- Іndех, функція -- Funktion тощо (як бачимо, автор орієнтується і на запозичення з німецької мови). У травні 1895 р. на засіданні математично-природописно-лікарської секції професорові політехніки Р. Залозецькому доручається укласти технологічну термінологію, а докторові В. Левицькому -- фізичну. Після обговорення фізичних назв на засіданнях секції (у липні--вересні) працю В. Левицького вирішено друкувати у вигляді «Материялів до фізичної термінольогії». Із вступного слова В. Левицького бачимо, що автор добре розуміє: його матеріали відбивають становлення фізичної термінології. Для дослідника термін -- це назва, яка повинна якнайглибше відповідати науковому поняттю, а ознаками всякої термінології є розвиток, упорядкування. І ще одна риса характеризує В. Левицького як термінолога -- він не претендує на абсолютність своїх тверджень, а навпаки, закликає до дискусії. Дуже важливо, що перед нами одні з перших термінологічних матеріалів, в яких є відповідники з трьох мов -- української, німецької, французької. Яким шляхом підбирає автор лексеми до іншомовних фізичних назв? Терміни на зразок: укр. атом -- нім. Аtоm, фр. аtоmе, укр. гідроскоп -- нім. Gyroscop, фр. gyroscope та інші свідчать про безпосереднє запозичення назв із німецької мови. Є й кількісно чимала група таких відповідників, як укр. вимір -- нім. Dimenstion, фр. dimenstion; укр. відрізна--нім. Abszisse, фр. abszisse , що свідчать про опору автора на ресурси української мови. У 1902 р. вийшли «Матеріали до фізичної термінольогії» В. Левицького, у передмові до яких він зазначає, що хоч у підручниках з елементарної математики П. Огоновського «можна найти добру термінольогію до математики низшої», та видати матеріали до математичної й фізичної термінології дуже потрібно, нехай навіть і не повні, бо «одному чоловікови не так легко уложити та винайти всі можливі терміни». В. Левицький відзначає, по-перше, потребу «злагодження» термінології, щоб «улекшити людям фаховим працю в рідній мові», і, по-друге, той факт, що «много цінних уваг до термінів подавали проф. П.Огоновський та проф. І. Верхратський». У 1896 р. наукова робота НТШ починає «розділюватися і розвиватися в подібних галузях наук», тобто намічається ще глибший курс на спеціалізацію наукових публікацій. Тому проблема українського терміна стає все актуальнішою. Так, на загальних зборах О. Барвінський окремо спинився на питанні про медичні спеціальні назви, укладання яких передбачалося шляхом співпраці фахівців-природодослідниківта філологів (сьогодні спланована діяльність спеціалістів певного напряму і мовознавців криє великі резерви термінотворчості). На засіданні історико-філософської секції (червень 1896) К. Левицький запропонував для обговорення юридичні терміни. Значення праці К. Левицького (надрукована у «Правничій часописі» за 1896 р.) на сторінках «Записок» розкриває Г. Зацерковний, котрий загалом у позитивній рецензії зупиняється окремо на питанні про мову перекладу. Рецензент зазначає, що термінологія автора -- «зовсім відповідна, поправна, а навіть гарна». Подібні естетичні вимоги до терміна сьогодні кваліфікуються як мотивованість, зручність. На думку рецензента можлива варіантність назв на зразок оцінкова -- оціночна (присяга) тощо. Подібними працями, в яких безпосередньо (як у наукових публікаціях) чи опосередковано (як у рецензіях на них) розглядались термінологічні питання, «Записки формували наукові критерії підходу до термінологічних проблем» [5].

При характеристиці терміна брались до уваги такі його специфічні риси, як відповідність слова поняттю і структура номінативної одиниці. Термінологія дописувачів не претендувала на абсолют, а навпаки, підкреслювався процес її становлення, передбачалась поява нових номінацій або зміна існуючих назв досконалішими. У 1897 р. на лютневому засіданні математично-природописно-лікарської секції було розв'язане питання про видання неперіодичного «Збірника математично-природописно-лікарської секції НТШ». Отже, у роботі «Записок НТШ» почали виділятися математична і природнича проблематика. Перший том «Збірника НТШ» побачив світ у 1897 р. за редакцією І. Верхратського та В. Левицького. Позиція останніх була чітко сформульована у вступному слові «Від редакції»: «Наш язик лише тогді зможе добути собі одвітного і гідного становища, коли розвинеться о стілько, щоби міг стати поруч з образованими язиками других народів Европейських, яко довідний середник звяз-ного і опреділеного виражання мислей на всіх полях людського умства. Мусить проте наш язик виробити собі одвітну термінольогію в ріжних вітах людського знання, мусить одвітно використати все богацтво рідної словнї…» У цих стислих рядках подана широка програма дій математично-природописно-лікарської секції, яка незадовго почала втілюватися в періодичному виданні «Збірник НТШ», беручи до уваги вузьку спеціалізацію та повсякчасну увагу до питань української термінології. Крім цього, пролунала віра в те, що українська мова може і буде виконувати свою нову функцію -- функцію мови науки. Видання «Збірника НТШ» орієнтувалось на фахового читача. У першому томі надруковано дві праці з математики В. Левицького і стаття з хімії І. Горбачевського. Остання відзначалась дублетністю хімічних термінів: безподобне (аморфне) тіло, грузила (друзи) кристалів, нульові скупники (агрегати) тощо. Як покаже практика, майбутнє хімічної термінології -- саме за другими назвами, але подібна варіантність спеціальних назв -- це свідчення пошуку своїх шляхів у творенні хімічних термінів українською мовою. Крім згаданих авторів, у томі подані праці І. Верхратського (біологія), Щ. Сельського (медицина). Остання цікава своєю приміткою: «Важаю своїм обов'язком зложити подяку В. Д. Верхратскому, котрому завдячую, що ся розвідка являвся і в язиці рускім». Подібні рядки ми не раз будемо зустрічати на сторінках «Збірника НТШ» і загалом вже перший том його ще раз підкреслює цілеспрямовану діяльність у справі формування української термінології наук природничого циклу. В другому томі «Збірника НТШ» є велика праця В. Левuцького «Елєктро-магнетна теория сьзітла і филї електричні», що закінчується «Додатками до термінольогії електричної та оптичної». Спостереження за українсько-німецькими відповідниками дають змогу дійти висновку про орієнтацію автора на запозичення з німецької мови: азимут -- нім. Аzimut, ампер -- нім. Аmреre, магнетизм -- нім. Маgnetismus тощо. З погляду використання мікробіологічної термінології цікавою є стаття О. Дакури «Бактериольогічні вислїдки посмертні та діагноза клінiчна недуг інфекцийних», що подає терміни мікроскоп, культура, мікроорганізм, бактерії, бактеріологія тощо. Записані латинкою назви зігеріососсиз і аїарпуіососсиз засвідчують, що у 1897 р. ще не відбулося графічного освоєння подібних запозичень. Дублетні пари на зразок гариця відтворюють пошуки українських відповідників запозиченим назвам. Подальші випуски «Збірника НТШ» знаменні новою рубрикою -- «Термінольогічним відділом». Так у третьому томі надрукована невелика стаття Я. Гординського «Кілька слів про термінольогію», в якій чи не вперше в українському мовознавстві висувалося актуальне і на сьогодні питання про впорядкування термінологічної системи, зокрема медичної. Крім цього, здійснюється воно лише тоді, коли термінологія вироблена сотнями наукових публікацій. Тому для впорядкування систем медичних назв рецензент пропонує: а) активну публікацію на сторінках «Збірника НТШ» медичних питань і конкретних термінів різних авторів; б) друкування термінів загальним списком у кінці кожного тому, що є зручним для обговорення; в) відкриття полемічної рубрики. Розглянуті публікації «Записок НТШ» і «Збірника НТШ» -- свідчення якісно нового кроку в осмисленні проблем української термінології. Взявши до уваги ту невелику кількість термінологічних матеріалів українською мовою, надрукованих до часу початкової діяльності НТШ, можемо стверджувати про вирішальний внесок галицьких учених у становленні наукової української термінології XIX ст. Загалом за свою п'ятдесятилітню історії НТШ у Львові практично створило хімічну, географічну, математичну, біологічну, медичну термінологію. Вона видана у вигляді словників або систематизована у збірниках НТШ. Чимало зроблено Товариством для розбудови суспільствознавчих термінологічних систем. Звичайно, не всі тогочасні терміни, що подавалися як нормативні, увійшли в сучасні українські терміносистеми, але підвалини були закладені, причому на наукових засадах термінотворення. Їх можна звести до таких положень: термін мусить відповідати «духові» мови; «кований» термін повинен бути коротким і вмотивованим; синонімія в термінології можлива, але не бажана; апробація терміна у функціональному плані зменшує кількість синонімів; термінологія повинна бути всеукраїнською; у формуванні терміносистем логічно дотримуватися поєднання власне національного і міжнародного; підхід до термінотворення повинен проектуватися не тільки на науку, а й на освіту. Особливу увагу термінологи Товариства приділяли погодженню різних термінологічних спроб з метою усталення якогось одного типу термінології, що мав би стати єдиним. Вони розуміли, що формування нової термінології майже завжди проходить дві стадії: «переклад чужого терміна на рідну мову» і «створення чи пристосування «фахових виразів» якої-небудь окремої ділянки знання, що її розвиток значно поступає протягом короткого часу». Зверталася увага і на економність терміна. Цей момент підходу до термінотворення чітко сформував М. Вікул, відкидаючи спосіб відтворення понять описовими виразами, який, на його думку, «суперечить самому принципові творення наукової мови, бо відхиляє її від стислої математичної символіки і наближає до занадто «розпростореної живої мови». Термінологія -- категорія змінна. Вона «генетично» (М. Вікул) залежна від відповідної науки, її розвитку, через те постійно повинна переглядатися для того, щоб термін найточніше передавав суть понять, їх місце у системі, а водночас щоб новостворені чи запозичені терміни органічно пов'язувалися з наявними, не порушуючи «оригінальності та стрункості» (М. Вікул) кожної конкретно взятої терміносистеми. Висувалися вимоги і національного характеру термінологічних систем: «брати переважно корені рідної мови», «за допомогою широкого вживання суфіксів при однаковому в декількох термінах корені» досягати взаємно-однозначної відповідності між об'єктом і словом, що його означає, а водночас і відповідності духу мови. Практична діяльність Наукового Товариства ім.Т. Шевченка показала, що вистачало декількох більш-менш сприятливих історичних факторів, щоб у середовищі багатої української мови набули повноцінного розвитку всі без винятку функціональні стилі, які відповідали тодішньому рівню європейської науки. Про концептуальний характер термінологічних систем писав, зокрема, С. Рудницький у праці «Причинки до географічної термінології», що є продовженням його «Начерку географічної термінології». Йдеться про «фізіографічну систему Уілема Морріса Девіса», яка, за словами С. Рудницького, набула такого визнання в європейській географічній науці, «що прямо годі найти в цілій історії нашої науки аналогічно швидкого зросту якоїсь ідеї». Відповідно до бажання зробити теорію Девіса надбанням української наукової думки С. Рудницький намагається відтворити англійську термінологію, концептуально об'єднану вченим. Він пише: «Коли в 1908 році я вважав відповідним подати лиш деякі найважнійші терміни з дуже гарної виразні геніального американця, то нині бачу необхідну конечність присвоїти всю термінологію Девіса українській мові». І далі йдуть роздуми про саму теорію, Девіса, яку С. Рудницький вважає «поважним кроком наперед у розвитку морфології», хоч у її сприйнятті «далекий від безкритичного захвату». Якщо ж її розробляють «найвизначніші представники географічної науки на найперших світових кафедрах, -- резюмує вчений, -- то думаю, не від річи буде дати й нашим адептам географії спромогу покористуватися сею системою і її термінологією». При термінологічній праці постійно виникають різні проблеми стосовно наукової термінології й мови взагалі. На думку С. Рудницького, концептуальність творення термінологічних систем вимагає, щоб термінологія була «легка і прозора», щоб вона при відтворенні іншими мовами «кованини майже не вимагала». Стосовно формування української наукової мови та її термінологічних систем С. Рудницький висуває конкретне завдання перед українськими вченими: «Справа нашої наукової мови й термінольогії може рішитись спільною працею загального з'їзду українських учених, який вибрав би постійну комісію, постанов котрої мусів би придержуватися всякий Українець, що хотів би науково працювати в українській мові». Підстави для створення такої комісії на той час уже були закладені матеріалами, які зібрали І. Верхратський, В. Левицький, І. Горбачевський. Хоч завдяки їм і була вироблена «українська термінольогія майже всіх природничих наук», та вона залишилася «обмежена на невеличкий кружок наукових робітників, що гуртується довкола математично-природописної секції Наукового Товариства їм. Т. Шевченка, крім сего ж на галицькі шкільні підручники (і то не на всі)». Щодо Наддніпрянщини, українського наукового товариства у Києві, то там кожний автор «творить собі термінольогію», вдаючись до надмірного «кування слів». Роз'єднаність учених у підході до термінотворення, переконує С. Рудницький, гальмує розвиток молодої української науки. Особливу увагу він приділяє виробленню Спільних засад термінотворення для Галичини й Наддніпрянщини, їх здатний координувати й узаконити спільний координаційний центр, який сприяв би тому, щоб «термінольогічні матеріали були найповажнішим науковим збором передискутовані», а праця «термінольогічних чорноробів не перетворювалася б у сізіфів труд. Питання термінотворення йде в Рудницького у плані загального вироблення української національної мови. Хід його думок такий; «вся наша літературна мова опирається на сказочно багатій простонародній мові. На такій широкій і багатій мовній основі легко було будувати систему нашої наукової мови». Передусім це стосується історії та Історії літератури, де простою розповіддю можна відтворити суть явищ та їх взаємовідношень. Інакша справа у філософії та природописних науках, де не обійтися без спеціальних «субординації речень, уживання дієприкметників і т. д.». У популярно-природописних статтях вони не обов'язкові. «Але в стисло науковій прозі се річ немислима». На жаль, стверджує С. Рудницький, наукові праці пишуться такою мовою, що нелегко добратися до суті. Це добре бачимо на перекладах наукових та науково-популярних праць. Ще гірші справи з оригінальною літературою, яка, на думку читачів, має «стиль страшкий», мову «неможливу», «спосіб представлення темний, замотаний». С. Рудницький переконаний, що причина такого стану у «занадто одностороннім виробленю нашої наукової мови». Вона вповні може замітити істориків і філологів, а природописці мусять домогтися від мовознавців, «щоби помогли їм у всестороннім виробленю української наукової мови». Дійсно, ми втратили багатьох учених, передусім на Наддніпрянщині, «що не бачачи змоги працювати науково в українській мові, пішли на службу чужій науці». Як результат -- невиробленість багатьох систем, потреба звертатися до тих умов, у яких вони вже стабілізувалися саме внаслідок концептуальності відповідних понять. Прикладом одночасного засвоєння міжнародних термінів є терміни органічної хімії, чому сприяли передусім праці І. Горбачевського та А. Семенцова. Теоретичне обгрунтування входження міжнародної хімічної термінології в українську мову розглядалося у рефераті Р. Цегельського «Про українську хімічну термінологію», виголошеному на засіданні матєматично-природописио-лікарської секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка 13 лютого 1928 року, в якому, зокрема, читаємо: «Для комплексних сполук впровадила Комісія назви Вернера, що спеціально займався ними та й утворив для них послідовну термінольогію. На ті всі терміни можемо згодитися без ніяких. застережень». Ознайомившись із концепцією Р. Цегельського, А. Семенцов висловив міркування щодо систематики української хімічної термінології. Він звернув увагу на те, що більшість націй користувалася спочатку французькою номенклатурою, яка «мала певні теоретичні підвалини й була цілком консеквентно збудована. Тому то вона разом з ідеями Lavuister: а) завоювала собі перше місце у всіх народів». На думку ученого, французька термінологія вийшла з ужитку передусім тому, що впродовж XIX ст. «втратила свою теоретичну базу». Сучасну хімічну термінологію, вважає він, можна системно організувати на основі двох принципів: або на підставі принципу валентності, який відіграє важливу роль у хімічній теорії, або шляхом творення таких назв, які виражали б суть відповідної речовини. На основі валентного принципу в німецькій мові побудована струнка номенклатура, яка з ініціативи А. Семенцова зіграла визначальну роль у створенні системи українських хімічних термінів, про що писав Р. Цегельський у своїй реферативній статті. Відстоюючи єдність українських учених щодо творення терміносистем, А. Семенцов спростовує закид Р. Цeгельського про одностороннє використання термінологічного матеріалу: «Д-р Р. Цегельськнй мої слова, то єдиним джерелом для нас був словник О. Курило, зрозумів так, ніби то я нехтую праці д-ра В. Левицького та проф. І. Горбачевського. Я ж ужив лиш у тому розумінні, що у словнику О. Курило ці джерела були ретельно використані, отже, ці джерела майже нічого не додали нового тому, хто простудіював словник. Крім того, праці згаданих шановних авторів, так само, як словник О. Курило, могли бути для нас лише матеріалом для утворення системи хімічної номенклатури, а не готовою системою». Отже, словник -- це тільки фіксація наявних у мові термінів. Для їхньої систематизації необхідна концептуальна єдність, що реалізується в мовному факторі через системний склад термінів та їх словотвірну організацію. Якщо говорити про функціональний статус термінів, то цікаві думки висловлені у статті І. Кандяка «Українська хемічна термінологія». Він акцентує на тому, що міжнародна хімічна організація не накидає ніякій мові «уживання міжнародних слів, а подає лише систему і зазначує на кождім кроці, що належить її приноровити до духа мови кожного народа». І далі розвиває свої думки щодо поширення знань через школу, популярну літературу з використанням національних термінів. «Наука тільки тоді стає дійсно корисна, -- стверджує він, --коли не замикається сама в собі, але служить загалові. Популяризація науки є дуже важним чинником, і їй повинна сприяти та термінологія, що зрозуміла моделі, бо відповідає духові їхньої мови, почерпнута з криниць народної мови або створена відповідно до потреб, апробована на практиці, пере-днекутована на засіданнях відповідних комісій». І. Кандяк не заперечує проти прийняття міжнародної термінології. Він за те, щоб поруч із нею функціонувала й національна, притім послідовна й побудована на тих самих основах, що й термінологія міжнародна. Можемо стверджувати, що дискусії навколо хімічної термінології доби її становлення мали методологічний характер і принципове значення для розвитку національно-технічної термінології загалом. Львівські вчені В. Левицький, І. Кандяк, І. Верхратський, Р. Цегельський висловлювалися за пріоритет національних елементів у терміносистемах. Київський професор А. Семенцов намагається спрямувати розвиток української наукової мови па шлях інтернаціоналізації. Цього ж прагнули українські вчені з Чехії Горбачевський та М. Вікул. Дискусія між Науковим товариством ім. Т. Шевченка, з одного боку, і Українською Господарською Академією в Подєбрадах та Всеукраїнською Академією Наук не роз'єднала науковців. Вона сприяє виробленню загальноукраїнських термінологічних систем. Тим паче, що немало й серед львівських учених були прихильниками міжнародної термінології. Зокрема, ще С. Рудннцький, котрий декларував, що є «рішучим приклонником міжнародних термінів», втілював свою концепцію у життя безпосередніми запозиченнями та стрункими калькуванням, українськими мовними засобами географічної термінології Девіса. Пулюй, який паралельно перекладав українською мовою «Біблію» (разом із П. Кулішем) і писав праці з фізики та геометрії, також сприяв засвоєнню іншомовної термінологічної лексики. Почавши наукову діяльність у товаристві «Січ» (засноване у 1868 р.) з перекладу українською мовою геометрії для гімназій, І. Пулюй як автор чотирьох україномовних та 50-ти німецькомовних наукових праць зробив значний внесок у розбудову української фізичної, геометричної та електротехнічної термінології. Принципи підходу до вироблення технічної термінології розглядалися на сторінках «Технічних вістей», які виходили у Львові. Вони зводилися до положень, викладених у працях І. Кандяка: «Належало би передовсім вибрати готовий вже термінологічний матеріал, розкинений по словарях української мови, технічних творах та статтях в журналах та етнографічних збірниках. Відтак зібрати серед народу термінологічні назви, головно по промислових центрах (Донбас та ін.). Так, зібраний матеріал належало б переднекуватн на засіданнях відповідних комісій та видати як матеріал». Отже, бачимо орієнтацію на національні традиції у слововживанні й словотворенні, професійну орієнтованість при підборі назв для нововживаних понять, а водночас і підхід до вироблення національних стандартів. Дещо порушуючи послідовність, повернемося до підходів стосовно термінотворення, виявлених у перші роки становлення терміносистем. Чимало цінних думок щодо теорії терміна висловлено у ході дискусій про шляхи формування української хімічної термінології. У 1905 р. у десятому томі «Збірника математично-природописно-лікарської секції НТШ з'явилася стаття І. Горбачевського «Уваги о термінольогії хемічній», де автор декларує своє «принципіяльно відмінне становисько в справі термінольогії», тобто у сприянні тому, «щоби ціла система термінольогії мала за підставу гермінольогію межи-лародну». Інтенсивний розвиток неорганічної хімії, за прогнозами вченого, призведе до вироблення для неї «одноцільної міжнародної термінольогії». У своїх поглядах І. Горбачевський керувався станом номінацій органічної хімії, бурхливий розвиток якої не дав їм змоги «вжитися» у національні мови, а тому тепер «нікому… не приходить на думку творити народну тєрмінольогію органічної хімії. Аргументом на користь міжнародної термінології професор І. Горбачевський вважає те, що деякі народні термінології мають «дуже мало смаку естетичного і краси». Та основне для нього -- прагматична сторона справи: через прийняття і засвоєння міжнародної термінології українським хіміком буде «значно улегшене познайомлене з літературою світовою повідно до своєї концепції термінотворення І. Горбачевський висловлює конкретні міркування стосовно окремих хімічних термінів В. Левицького. Передусім він відкидає побутові терміни на зразок: квас, киспяк, замінюючи їх відповідно на кислоту, оксіл (оксид), вважає зайвими новотвори еодиекисень, родень, беззодник та інших, результат структурного калькування інтернаціоналізмів гідросіль, радикал, ангібрид; терміни хлоріди, броміди, йо-діди характеризує «не в порівнянню ліпші і вигідніші», ніж хльораки, броматі, йодаки, що їх пропонував Б. Левицький для позначення солей безкнснсвнх кислот. На думку І. Горбачевського, кожен термін повинен вказувати на своє місце у системі, а якщо так, то недоцільно вводити національні суфікси -ин, -ан, оскільки «межнародні» суфікси на позначення солей -і, -о, «загальнозрозумілі» і вказують на їх місце в системі наукових понять хімії. Не сприймає вчений і таких скорочень, як: бар, глин, істр, а навпаки, схильний до повних латинських номінацій на зразок каліум, натріум, амопіум, хоч погоджується і на форми калій, натрій, алюміній. Не залишається поза увагою морфологічна структура термінів і орфографічна їх передача. Так, з позиції міжнародних стандартіп він віддає пріоритет закінченням чоловічого роду, вважаючи, що форми хініна, стрихніна, пірідіна -- данина польському впливові на українську мову. Правописні зауваження І. Горбачевського спрямовані на потребу відтворити орфографічною формою терміна структуру сполуки. «Не можна писати гидросилямін,-- вимагає хімік, -- іно мусить писатись гідросильямін». З огляду на дивергентний розвиток української мови деякі вчені НТШ пропонували створити цілком нову національну термінологію, вільну і від русизмів, і від полонізмів, які не відповідають структурі української мови. І. Кандяк, зокрема, звертався до хіміків і філологів, щоб вони подумали про створення спільної комісії, яка подбала б про «підбір» чи «уковання» нових термінів, «згідних з духом мови». Підтримують цю пропозицію всі вчені, які торкаються питання наукової термінології на сторінках «Збірника математично-природописно-лікарської секції НТШ», а Є. Лукасевич пропонував видавати спеціальний термінознавчий журнал, заснувати термінологічні «дослідчі та викладові катедри при університетах», затвердити спеціальні стипендії для «бажаючих працювати над українською термінологією» Для вчених НТШ постійним було прагнення до створення загальноукраїнської термінології.

Висновок

Наукове товариство імені Т. Шевченка - всесвітня українська академічна організація, багатопрофільна академія наук українського народу - рушійна сила формування та розвитку української науки кінця ХІХ - першої половини XX ст., яка зробила і робить по сьогодні вагомий внесок у світову скарбницю знань.

Товариство, численні покоління його діячів, у своїх працях розбудували систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов'янознавства як проблеми окремого народу.

НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. НТШ співавтор першого загальноукраїнського правопису.

Товариство особливого розквіту досягло в період головування Михайла Грушевського (1897-1916). В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я. НТШ стало основним видавцем українських підручників. Історична роль товариства полягає у виведенні української науки за межі українознавства.

Наукові товариства ім. Шевченка за межами України залишаються духовними об'єднавчими центрами української діаспори. У нових умовах, коли відбувається становлення Української держави, вони сприяють утвердженню позитивного іміджу та суб'єктності України у світі. Організаційний зв'язок НТШ в Україні та діаспорі є запорукою успішного розвитку і процвітання світового українства. Віддаючи шану видатним науковим досягненням НТШ, дослідники нині прагнуть не оминути увагою жодної події, що мала вагомий вплив на культурно-історичний розвиток суспільства, жодного вченого, який плідно працював у тій чи іншій ділянці українознавства, адже без осмислення історичного досвіду, усвідомлення власних коренів не можливий поступ вперед, здійснення нагальних перетворень у культурному та науковому житті суспільства.

Список використаної літератури

1. Вовк А. Наукова мова і політика: 55 років української термінології в УРСР / А. Вовк // Наукова мова і політика: 55 років української термінології в УРСР. - Cучасність. - Мюнхен, 1979. - Ч. 7-8. - С. 87-95.

2. Куньч З. Й. Українська риторична термінологія: історія і сучасність / З. Й. Куньч. - Львів : Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2006. - 216 с.

3. Кушнір А. В. Формування та розвиток української термінології // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ir.lib.vntu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/10551/111.pdf?sequence=3.

4. Масенко Л.К. Українська мова у ХХ столітті / Л.К Масенко. - К., 2005. - 250 с.

5. Мацюк Г.П. Українська наукова термінологія кінця ХІХ століття // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine42-3.pdf.

6. Синєгуб Я. Формування і розвиток української термінології // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: file:///C:/Users/Admin/Downloads/Mv_2011_12-13_59%20(5).pdf

7. Шевельов Ю.О. Українська мова в першій половині двадцятого століття. Стан і статус / Ю.О. Шевельов. - Нью-Йорк, 1987. - 295 с.

Размещено на Allbest.ru