Когнітивні моделі апелятивів, утворених від власних назв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Когнітивні моделі апелятивів, утворених від власних назв

Тетяна Євтушенко

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент кафедри англійської філології Глотова Олена Василівна.

Анотація

У статті розглядається формування апелятивів, утворених від власних назв, за допомогою метафтонімічної когнітивної моделі та когнітивних механізмів (перспективизація, дефокурсування, з'єднання, добудова та розвиток).

Ключові слова: апелятив, власна назва, метафтомічна модель, когнітивні механізми.

Annotation

The article describes the process of meaning formation of appellatives formed from proper names with the help of the metaphtonymic model and cognitive mechanisms (perspective, de-focusing, composition, completion and elaboration).

Key words: appellative, proper name, metaphtonymic model, cognitive mechanisms.

Власні назви (далі ВН) з давніх часів привертали увагу багатьох вчених таких як Л. Бабина, И. Бочкарева [1] та тих, які опікалися філософією, логікою, а також лингвисти, та антропологи. Інтерес до даного лінгвістичного знаку обумовлений неоднозначною природою його функціонування у мові та промові, що й привело до виникнення протилежних точок зору відносно семантики загальної назви (ЗН).

Подане вище вказує на наявність у ВН великих фонових знань, які спонукають лінгвістів знову і знову звертатися до ВН як до об'єкта дослідження. За словами М.В. Горбаневського: «Власні назви можуть мати для історії мови, історії, суспільства і культури народу не менше значення, ніж архітектурний пам'ятник, рукописна книга або старовинна билина » [2]. [Горбаневский 1987: 9]. Слід погодитися з автором, що саме присутність таких фонових знань обумовлює перехід ВН до розряду ЗН, причому, чим багатше і багатоаспектніше таке знання, тим вище шанс ВН увійти в систему мови на правах ЗН, має постійне мовне значення.

Для позначення даного переходу використовується термін «апелятівація», який може розумітися вузько і широко. У вузькому сенсі апелятівація - безаффіксальний процес переходу онима в апелятив [3]. [Суперанская 1986; Подільська 1988]. У широкому сенсі - це перехід онима в апелятив будь-яким способом (як за допомогою аффиксации, так і без неї) Основними способами переходу ВН в розряд ЗН, на думку більшості вчених, є метафора і метонімія. Це відзначають М.В. Нікітін (1988), Е.Н. Мурнаева (1993), В.В. Катерміна(1998), Е.А. Ткачук (2001), Д.І. Єрмолович (2001), Л.В. Ожеред (2001), Т.С. Олійник (2001), І.Ф. Габдуллина (2003), Е.В. Кравченко (2004), Т.В. Хвесько (2008) і ін.

Процес апелятіваціі отримує новий ракурс розгляду в рамках когнітивного напрямку, який розглядає мову як частину когниції, тобто з опорою на пізнавальні процеси, що протікають в мозку людини. Людина здатна отримувати і обробляти велику кількість інформації з різних джерел, формуючи нові знання.

Нові знання можуть виникати, в тому числі, і на основі вже існуючих, що свідчить про те, що є певні розумові процеси, що забезпечують появу нових концептуальних структур, які отримують репрезентацію за рахунок вторинних одиниць, тобто вторинну репрезентацію. В якості такого розумового процесу може розглядатися концептуальна деривація, що забезпечує формування нового сенсу (концепту) в результаті реінтерпритації вже вербалізованих знань [Бабина 2003 2009]. Концептуальна деривация носить комплексний характер, оскільки вторинна концептуалізація часто здійснюється одночасно з вторинної категоризацією. Вторинна категоризація може сприяти зміні граматичної чи лексичної категорії, розряду виникає вторинної одиниці, придбання нею оціночного сенсу (оцінна категоризація). Мовними механізмами прояви концептуальної деривації може слугувати словоутворювальна номінація, вторинна номінація, евфемізація, апелятівація тощо.

Дослідження ВН з функціональної точки зору показало, що в ході концептуальної деривації індивідуальне, конкретне знання, що стоїть за ВН, здатне ставати більш узагальненим, несучи інформацію про об'єкт або явище дійсності. Наприклад, використовуючи метафору та метонімію.

Метафора і метонімія в когнітивній лінгвістиці розглядаються як особливі когнітивні операції, що беруть участь в процесах концептуалізації і категоризації, в основі яких лежать, відповідно, відносини подібності та суміжності.

Визнаючи можливість існування проміжних явищ між метафорою і метонімії, тим не менш, не заперечується самостійності і когнітивної цінності метафори і метонімії окремо. Можна виділити два базових типу: 1) комплексна метафтонімія, що передбачає комбінування метафори і метонімії в одному вираженні. Цей тип включає метонімію в метафорі (metonymy within a metaphor): bite one's tongue off - прикусити язика; і метафору в метонімії (metaphor within a metonymy): be / get up on one's hind legs - букв. Встати на диби; прийти в лють; 2) сукупна метафтонімія, що має на увазі, що метафора заснована на метонімії і навпаки (Metaphor from metonymy - "Oh dear", she giggled, "I'd quite forgotten" - "О, Боже» - захихотіла вона, «Я зовсім забула» і значно рідше metonymy from metaphor) [4].[Goossens 2003].

Разом з тим, Н. Ример не погоджується з точкою зору багатьох вчених, що характеризують значення деяких мовних одиниць як результат інтеракції метафори і метонімії. Дослідник заперечує наявність комбінаторних відносин між метафорою і метонімією й підкреслює, що подібні випадки розширення значення не можна назвати ні метафорою, ні метонімією в чистому вигляді, оскільки метонімичні або метафоричні зв'язку вже не простежуються, але можуть бути відчутні.

Наприклад, вираз beat the breast - бити себе в груди, показуючи каяття зараз, втратило статус справжньої метонімії, так як зникла пов'язана з ним соціальна практика. У зв'язку з цим, Н. Ример пропонує поняття гіперметоніміі і гіперметафори. Під гіперметоніміей він розуміє процес конвенціоналізаціі, в результаті якого значення, створене метонімічно, застосовується згодом до явищ, які не містять вихідної підстави в області-джерелі. У свою чергу, гіперметафора є «спочатку метафоричне використання ключового значення, яке згодом втратило свою метафоричність і тепер співвідноситься з областю-метою метафори. воно більше не сприймається як метафорично концептуалізувати значення » [6]. [Riemer 2002: 393].

У той же час Дірк Герартс (2002) і Гюнтер Радден (2003) підкреслюють існування континууму між метафорою і метонімією [5]. Згідно Г. Раддену, метонімія і метафора представляють собою категорії, які, як і категорії природних об'єктів, не мають чітких меж. Класичні поняття метонімії та метафори виступають в якості прототипів даних категорій. Внаслідок розмитості їх кордонів, дослідник допускає наявність якихось проміжних випадків серед виразів повністю метонимичних або метафоричних, наприклад, метафора на базі метонімії (metonymy-based metaphor), наприклад, в таких виразах, як: high prices - високі ціни, rising prices - зростаючі ціни.

Для багатьох дослідників привабливою здається точка зору, згідно з якою більшість метафоричних процесів базуються на метонімії. Саме тому Дж. Тейлор [2003] підкреслює важливість метонімії як розумового процесу і, більш того, називає її процесом більш фундаментальним для людського мислення, ніж метафора. З цим згодні багато інших вчених, що займаються дослідженням даної проблеми [4-7]. [Radden 2003], [Goossens 2003], [Riemer 2002], [Croft 2003], [Barcelona 2003].

Враховуючи подане вище, можна зробити висновок, що метафтонімія характеризується комплексним характером, передбачає одночасне існування відносин суміжності і подібності. Аналіз апеллятивов, утворених від ВЗ, дозволяє дійти до висновку, що в ході концептуальної деривації, що забезпечує перехід ВН в розряд ЗН, може використовуватися метафтоніміческая модель:

Метонімічне перенесення: ЛЮДИНА /конкретний індивід взагалі/ > ЛЮДИНА /конкретний індивід як носій певної якості/.

Метафоричний перенос: ЛЮДИНА /конкретний індивід як носій певної якості/ > ЛЮДИНА /будь-який індивід як носій певної якості/.

Отже, метафтонімізація на базі ВН розуміється нами як складний процес, першим етапом якого є метонімічне переосмислення структури знання, яке стоїть за ВН, а другим етапом - метафоричне переосмислення отриманого знання. Ця модель дозволяє інтерпретувати значення цілого ряду апелятивів, утворених від ВН, які увійшли в систему мови. Так, наприклад, серед апелятивів, утворених від ВН, є лексікалізування одиниці, тобто закріплені в словнику і використовувані, якщо не всіма членами суспільства, то, певною групою людей. Наведена вище модель допомагає декодувати значення таких одиниць, як, наприклад: Tartuffe, Casanova, Don Juan, Frankenstein, Jezebel, Cinderella, etc.

апелятив власний назва лінгвістика

Література

1. Бабина Л.В., Бочкарева И.В. Когнитивные основания производных слов, образованных от имен собственных. Вопр. когнитивной лингвистики. 2011. № 3. С. 56-64.

2. Горбаневский М.В. В мире имен и названий. М.: Знание, 1987.

3. Суперанская А.В. Общая теория имени собственного. М.: Наука, 1973.

4. Goossens L. Metaphtonymy: The interaction of metaphor and metonymy in expressions for linguistic action. Metaphor and metonymy in comparison and contrast ed. by Renй; Ralf Pцrings. Berlin; N.Y.: Mouton de Gruyter, 2003. P.350-377.

5. Radden G. How metonymic are metaphors? Metaphor and metonymy in comparison and contrast ed. by Renй; Ralf Pцrings. Berlin; N.Y.: Mouton de Gruyter, 2003. P. 407-435.

6. Riemer N. Remetonymizing metaphor: Hypercategories in semantic extension. Cognitive linguistics. 2002. Vol. 12. № 4. P. 379-401.

7. Taylor J.R. Category extension by metonymy and metaphor // Metaphor and metonymy in comparison and contrast / ed. by Renй; Ralf Pцrings. Berlin; N.Y.: Mouton de Gruyter, 2003. P. 323-349.

Размещено на Allbest.ru