Семантичне поле проблема визначення та розрізнення понять

Размещено на Allbest.ru

Роботу виконано на кафедрі практики англійської мови ВДУ

В статті проводиться аналіз літератури з питань визначення поняття семантичного поля, розрізнення понять лексико-семантичного поля, семантичних класів, лексико-семантичних груп, антонімічних та синонімічних груп (рядів), тематичних груп, понятійних та асоціативних полів.

Ключові слова: система, поле, лексико-семантична група, тематична група.

Kovalchuk N. V., Vasylenko O. V., Kukharuk T. M. The semantic field: the problem of definition and differentiation of the notions. The article deals with the analysis of the literature on the problem of the definition of the semantic field, differentiation between the notions of lexico-semantic fields, semantic classes, semantic fields, lexico-semantic groups, antonymous and synonymous groups, thematic groups, conceptual and associative fields.

Key words: system, field, lexico-semantic group, thematic group.

Різні засоби лексичного рівня, які виражають і називають загальні значення, пов'язані між собою не випадковими відношеннями, а такими, що дозволяють встановити певні закономірності. Сукупність взаємодіючих засобів утворює певну систему - лексико-семантичне поле (ЛСП). Хоча положення про системну організацію лексики можна вважати загальноприйнятим в лексикології, це питання до кінця не вирішене, оскільки існують різні думки лінгвістів щодо цієї проблеми. До спірних питань належать такі як сутність поняття „поле”, його ознаки, відмінність поля від інших семантичних угрупувань.

В своїй роботі ми ставимо мету - проаналізувати різні підходи до визначення сутності поняття поля, виявити відмінність ЛСП від лексико-семантичної групи (ЛСГ)

У наш час лінгвісти все більше почали задумуватися над тим, якою мірою

запропоновані ними моделі опису мовної системи співвідносяться з реальними можливостями та особливостями функціонування мови в індивідуальній свідомості. Це цілком закономірно в умовах більш чіткого переходу лінгвістики на позиції діяльнісного підходу до дослідження мовних явищ, реалізація якого потребує послідовного вивчення неперервного зв'язку мови як психічного феномену з іншими психічними функціями людини, насамперед з пам'яттю як базисним механізмом, який лежить в основі можливостей прояву всіх генетично спільно сформованих видів діяльності та всіх тих, що забезпечують їх мозкову систему. Це обумовило появу наступних основних тлумачень сутності семантичної системи мови, які зустрічаються в працях вчених-лінгвістів:

Система осмислюється як сукупність мовних одиниць, яка вивчається без аналізу їх внутрішніх зв'язків. Подібне дослідження системи зводиться до опису словникового складу мови і знаходить своє вираження у словниках-тезаурусах П. Роже, Ф. Дорнзайфа, Х. Касареса та ін.

Система розуміється як сукупність „семантичних” (понятійних) полів, яким у мові відповідають лексичні (словесні) поля (Й. Трір, Л. Вайсгербер та ін.). Вихідним при виділенні таких семантичних полів є поняття (логічні одиниці), а не слова (лінгвістичні одиниці). Характерно, що таке вивчення включає в себе аналіз зв'язків між її елементами.

Система визначається як сукупність лексико-семантичних груп слів (А. Йоллес, Е. Оскаар, Г. Іпсен, К. Ройнінг, О. Духачек, А. Рудскогер, А. А. Уфімцева, А. І. Кузнєцова, Н. М. Мініна, В. І. Кодухов та ін.). За основу класифікації беруться слова, а не поняття.

Система характеризується як словотворче об'єднання слів (Л. Вайсгербер, М. Д. Степанова, С. Н. Родяєва, Є. Н. Айзбалт та ін.).

Система кваліфікується як „імпліцитне поєднання” прикметника й іменника (blond - hair) або дієслова і суб'єкта чи об'єкта (bark - dog, grasp - hand) (В. Порциг, Г. Мюллер та ін.).

Система сприймається як сукупність асоціативних груп (Ш. Баллі, А. П. Клименко та ін.).

Аналізуючи основні теоретичні концепції, викладені вище, неважко помітити, що при розгляді лексики як системи виявляється наявність двох абсолютно різних підходів: логічного (див. пункти 1, 2) і лінгвістичного (див. пункти 3, 4, 5, 6). Дослідники, які розвивають перші дві концепції, при вивченні семантичної системи мови, виходять із поняття, вчені, які представляють чотири останні концепції, - зі слова. Поняття (логічна категорія) і слово (лінгвістична категорія), знаходячись у нерозривній єдності, не переривають один одного. Наявність цього факту, є, очевидно, однією з причин неспівпадання понятійних (семантичних) полів зі словесними (лексичними). У вищезгаданих визначеннях системи вживаються також назви лексичних групувань різного типу (семантичні та лексичні поля, лексико-семантичні групи, асоціативні групи), тому вважаємо за необхідне зупинитись на 1) логічному та лінгвістичному підходах до визначення сутності семантичного поля; 2) розрізненні понять „лексико-семантична група”, „тематична група” та „лексико-семантичне поле”.

На можливість існування різних типів лексичних об'єднань вчені звернули увагу ще у 19 ст. (М. М. Покровський). Деякі особливості польової структури лексики були відмічені при побудові тезаурусів (П. Роже, Ф. Дорнзайф. Р. Халлінг і В. фон Вартбург). Виникнення поняття “семантичне поле” пов'язане як по своїй сутності, так і за часом з відродженням у 20-ті - 30-ті роки ХХ століття вчення В. Гумбольдта про “внутрішню форму мови”. Під “внутрішньою формою мови Гумбольдт розумів перш за все “тот постоянный элемент в деятельности ума, который поднимает артикулированный звук до выражения мысли” [7]. Саме польовий підхід, заснований на дослідженні близьких за значенням груп слів, використовували В. Гумбольдт, Г. Остгоф і Ф. Де Соссюр. Заслуга Й. Тріра в тому, що він ввів та розмежував поняття „лексичні” і „понятійні” поля обравши критерієм для виділення певної сукупності слів з лексичного складу поняття („понятійний абсолют”) ; але головний недолік його методу полягає в введених обмеженнях (слово може входити лише в одне поле) і в неповноті матеріалу (розглядалися лише іменникові утворення) [12]. Семантична теорія Тріра викликає заперечення ще й тому, що у ній формулюється повний паралелізм між планом понятійного змісту, який представлений понятійними (семантичними) полями, і планом мовного вираження, який представлений словесними полями. Повного ж паралелізму між поняттям і словом у мові немає. Тому не випадково, що логічний підхід Тріра і його послідовників виявився в цілому непридатним при систематизації лексики конкретної мови.

Від Й. Тріра розробка теорії поля йде в двох напрямках: 1) екстралінгвістичному (неогумбольдтіанському, ономасіологічному, логічному), де за основу береться поняття (Л. Вайсгербер, К. Ройнінг) ; та 2) лінгвістичному (семасіологічному), де за критерій виділення поля береться значення слова (Г. Іпсен, В. Порциг, А. Йолес).

При лінгвістичному підході семантичне поле розглядається як сукупність слів, які знаходяться у вільних зв'язках по лінії їх лексичних значень в той чи інший історичний період часу. „Семантичні поля” В. Порцига - це сполучення двох або більше слів, які є певною семантичною єдністю, і ця єдність обумовлена певними синтаксичними зв'язками. Таке семантичне поле враховує також семантичні зв'язки між твірною основою та похідним словом, що також допомагає виявити своєрідність семантичної структури мови в цілому [11]. В той же час В. Порциг відмічає, що, крім заданих зв'язків, слова можуть реалізовувати не задумані, неочевидні зв'язки, отже виникає „напруга між власним значенням і чужим смисловим наповненням”, що являє собою стилістичну дію і приводить до утворення метафор. На наш погляд, теорія В. Порцига зіграла велику роль у розвитку теорії сполучуваності й валентності, а також у виділенні не лише синтаксичних, але й інших типів полів: асоціативних, лексико-фразеологічних та ін.

Іпсен називає „смисловим полем” групу етимологічно пов'язаних слів, які об'єднані смисловою і граматичною спільністю [8], а А. Йолес - „смислові зрощення”, тобто антонімічні пари слів [9]. В. Вартбург, Ф. Дорнзайф бачать своєрідний прояв внутрішньої форми мови в членуванні словникового складу мови на „предметні та понятійні групи” [13]. Слова, які містять такі об'єднання, зв'язані або парадигматичними, або синтагматичними (синтаксичними) зв'язками.

Парадигматичні зв'язки бувають трьох типів: семантичні, словотворчі і асоціативні.

Семантичні (смислові) зв'язки між словами поля можуть носити найрізноманітніший характер. Потрібно зазначити, що типи семантичних зв'язків визначаються основними видами підгруп і підсистем, які існують у семантичному полі. Це відомі ланки слів в межах синонімічної групи (напр., бій - сутичка - битва - боротьба - баталія - кровопролиття - різанина - січа), антонімічних протиставлень (великий - малий, широкий - вузький) і т. д. Завданням досліджень у цьому плані є визначення характеру семантичних зв'язків між словами поля, їх розмежування і виділення тих із них, які підлягають подальшому аналізу

Семантичне поле може включати слова, що належать до різних частин мови і зв'язані між собою як семантичними, так і словотворчими зв'язками (Л. Вайсгербер та ін.). Проілюструємо сказане на прикладі розгорнутого семантичного поля. Розгорнутим семантичним полем Л. Вайсгербер називає таке поле, у яке слова об'єднуються не за семантичною спільністю, але й словотворчими зв'язками. Наприклад, розгорнутими семантичними полями в німецькій мові вважають об'єднання слів типу: Дrger, дrgern, дrgerlich, bцse, erbцsen; rot, rцtlich, errцten, die Rцte і т. д. Дослідження такого напрямку цікаві, по-перше, тим, що дозволяють виявити семантико-словотворчі особливості іменників, дієслів, прикметників, прислівників від одного кореня і, по-друге, допомагають прослідкувати, як одна й та ж область дійсності виражається у мові словами, що належать до різних частин мови. До семантичних полів можуть входити і слова, зв'язані між собою окрім семантичних зв'язків також і синтаксичними (В. Порциг, Г. Мюллер та ін.).

Зовсім інші мовні зв'язки існують між словами семантичного поля іншого типу. Ці зв'язки називаються асоціативними і, відповідно, поля, що об'єднують окремі слова, асоціативними (Ш. Баллі та ін.). Розглянемо асоціативне поле Ш. Баллі. Воно представляє собою незліченну кількість слів, які виникають у свідомості інформанта при асоціації зі словом, вимовленим раніше. Наприклад, слово `бик' викликає у свідомості мовця такі ряди слів, як корова, віл, теля, роги, копита, молоко, табун і т. д. Асоціативні поля досліджуються в рамках психолінгвістики і психології, для яких характерне об'єднання навколо слова-стимула визначених груп слів-асоціативів; останні, не зважаючи на їхній змінюваний склад у різних інформантів, виявляють велику ступінь спільності (однорідності). Слова одного асоціативного поля часто характеризуються семантичною близькістю. Виділення асоціативних полів, як ми вважаємо, є суб'єктивним, оскільки поява у свідомості інформанта тих чи інших психічних асоціацій залежить від його вікової, професійної і соціальної приналежності, настрою та ряду інших чинників.

В сучасному мовознавстві теорія поля поширилась завдяки працям А. А. Уфімцевої, Г. С Щура, Ю. Н. Караулова, А. В. Бондарко, Л. М. Васильєва, Л. А. Новикова, Є. В. Тарасової та ін. Польовий метод знаходить застосування при дослідженні різних рівнів мовної системи: фонетичного, семантичного, синтаксичного, фразеологічного, а також при міжрівневому, функціональному підході, коли виділяються функціонально-семантичні поля [1]. Звідси велика кількість словосполучень із словом „поле” - Г. С. Щур наводить близько ста словосполучень з даним терміном.

Таким чином, в сучасному мовознавстві можна виділити декілька основних аспектів застосування поля як семантичної моделі, яка фіксує взаємозв'язок елементів у складі цілого в мові:

1) семасіологічний аспект включає в себе парадигматичний (найбільше розроблений в сучасній лінгвістиці) і синтагматичний рівні аналізу: слова групуються за семантичною співвіднесеністю їх лексичних значень;

2) ономасіологічний (міжрівневий) аспект: одиниці поля групуються за їх екстралінгвістичною віднесеністю, тобто за співвіднесеністю предметів, явищ і понять, що стоять за даним словом;

3) функціональний (міжрівневий) аспект: одиниці поля групуються за спільністю їх семантичної функції.

При семасіологічному підході виділяються лексико-семантичні поля (ЛСП), семантичні класи і семантичні поля (СП), як вищий рівень абстракції в лексичній семантиці, лексико-семантичні групи (ЛСГ), антонімічні та синонімічні групи (ряди). В ономасіології мова йде про тематичні групи (ТГ), понятійні та асоціативні поля.

Ф. П. Філін розробляв теорію поля, використовуючи протиставлення лексико-семантичних і тематичних груп. В свою чергу ці групи виділялись на основі смислових зв'язків слів або екстралінгвістичних зв'язків між предметами, явищами реальної дійсності [4]. Л. В. Васильєв вважає, що поняттєве поле перебуває з лексико-семантичною групою у родо-видовидних відношеннях, тобто лексико-семантичні групи, синонімічні ряди є сукупністю лексико-семантичного поля [2].

Г. А. Уфімцева, навпаки, розглядає всі три основні групування (поле, лексико-семантична група та синонімічний ряд) як рівноправні види більш складних парадигматичних об'єднань в лексиці [6].

Вбачається теоретично важливим розмежування, по-перше, ЛСГ і ЛСП від тематичних груп, по-друге, розмежування вищеназваних мікросистем одна від одної, оскільки до сих пір в теорії поля існує плутанина в термінології, змішання цих понять. Трудність розмежування ЛСП чи СП та ТГ пов'язана зі складністю розмежування словникового складу як специфічного явища мови і позамовного змісту, тобто це є проблема співвідношення поняття і значення слова, проблема проєкціювання екстралінгвістичних зв'язків і відношень між предметами й явищами на лексичну систему мови, де існують свої, внутрішні, інтралінгвістичні зв'язки та відношення.

Виходячи із всього сказаного, спробуємо виділити критерії розмежування лексико-семантичних мікросистем (полів та груп) і тематичних груп:

лінгвістична/екстралінгвістична обумовленість зв'язків між одиницями мікросистем, що розглядаються. Ф. П. Філін вважає, що лексико-семантична група - це об'єднання слів за їх лексичним значенням, в той час як тематична класифікація робиться за смислом понять, що позначаються, тобто за темами або сферами вживання, і при цьому не враховуються відношення, в яких знаходяться слова за їх значенням; в свою чергу тематична група - це об'єднання слів, яке ґрунтується не на лексико-семантичних зв'язках, а на класифікації самих предметів та явищ [4].

2) тип відношень між елементами (одиницями) польової структури. В тематичній групі можливі різні відношення між її членами, в тому числі перерахування, а іменем поля можуть виступати слово чи словосполучення, які об'єднують цю групу, але не входять в неї, оскільки, як вважає Л. М. Васильєв, слова, що входять в тематичну групу, об'єднуються однією типовою ситуацією чи темою. Загальна ідентифікуюча (ядерна) сема для них не обов'язкова [2]. В лексико-семантичній мікросистемі відношення між елементами базуються на основі співвіднесеності сем (однієї або декількох) в їхньому складі.

Більшість вчених [напр. див 3] виділяють чотири типи логічно можливих парадигматичних відношень (опозицій) між елементами ЛСП, які виходять з логічної типології опозиції, що була розроблена Н. С. Трубецьким по відношенню до фонетики і пізніше були перенесені в лексику, граматику і семантику:

1) „нульова опозиція” (повна тотожність)

2) „привативна опозиція” (відношення включення)

3) „еквівалентна опозиція” (відношення перехрещування)

4) „диз'юнктивна опозиція” (повна відмінність)

Структурний каркас будь-якої системи складають відношення включення і перехрещування, коли в лексичних значеннях слів простежуються загальні й специфічні ознаки (семи і семантичні множники).

Підсумовуючи проведений аналіз літератури ми приймаємо наступні визначення:

? мова являє собою єдине ціле - структуру. Головними поняттями, які визначають сутність мови та її законів є: 1) понятійне, або семантичне поле; 2) реальний світ; 3) внутрішня форма мови;

? лексико-семантична група (ЛСГ) - це сукупність слів, які належать до однієї частини мови і об'єднані внутрішньомовними зв'язками на базі взаємообумовлених та взаємопов'язаних елементів значення. Члени ЛСГ пов'язані певними семантико-парадигматичними відношеннями (синонімії, антонімії, різного роду включень, уточнень, диференціації та узагальнень близьких значень) ;

? тематична група (ТГ) - це сукупність слів, об'єднаних на основі позамовної спільності понять, або предметів, що цими словами позначаються. Основою для виділення ТГ є сукупність предметів або явищ навколишнього світу, об'єднаних за певною ознакою і виражених різними словами;

? семантичне поле - це сукупність мовних одиниць, які об'єднані спільністю значень і являють предметну, понятійну або функціональну подібність явищ, що ними позначаються.

Література

Бондарко А. В. Функциональная грамматика. Л., 1984. - 132с.

Васильєв Л. М. Теория семантических полей // Вопросы языкознания. М., 1971. - № 5. - С. 106-111.

Васильєв Л. М. Значение в его отношении к системе языка. Уфа, 1985. - 64с.

Філін Ф. П. О лексико-семантических групах // Езиковедски изследванияв чест на акад. Ст. Младенов. София. 1967. С. 537-538.

Філін Ф. П. Очерки по теории языкознания. М., 1982. С. 227-239.

Уфимцева А. А. “Теории семантического поля” и возможности их применения при изучении словарного состава языка// Вопросы теории языка в совр. зар. лингвистике. М., 1961. С. 30-63.

W. von Humboldt. Ьber die Verschiedenheit des meschlichen Sprachbaues und ihren EinfluЯ auf die geistige Etwiklung des Menschengeschlechts. “Gesam. Werke“, B. VII. - Berlin, 1848.

G. Ipsen. Der alte Orient und die Indogermanen. “Stand und Aufgaben der Sprachwissenschaft. Festschritt fьr W. Streitberg “. - Heidelberg, 1924. - 320 с.

Jolles. Antike Bedeutungsfelder. “Beitrдge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur“. - B. 58., 1934. - 540 с.

W. Porzig. Wesenhafte Bedeutungsbeziehungen. “Beitrдge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur“. - B. 58., 1934. - 540 с.

W. Porzig. Das Wunder der Sprache. Bern, 1949

J. Trier. Der deutsche Wortschatz im Sinnbezirk des Verstandes. - Heidelberg, 1931.

W. Wartburg. Zur Bennenung des schafes in den romanischen Sprachen. Berlin, 1918.

семантичне поле

Размещено на Allbest.ru