Базові категорії лінгвістичної поетики в історичному аспекті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Институт филологии КНУ им. Тараса Шевченко

Базові категорії лінгвістичної поетики в історичному аспекті

Дорошенко О.Ю.

Класично лінгвістична поетика визначається як мовний аспект літературної теорії, вона вивчає естетичну функцію мови, досліджуючи текст як витвір словесного мистецтва. Це дисципліна, що перебуває «на стику» мовознавства і літературознавства, і тому займаючись нею, професійні лінгвісти вирішують літературознавчі питання [Скребнев 1987]. Завдання, які з самого початку ставила перед собою лінгвопо- етика, мали яскраво виражений міждисциплінарний характер, адже пояснення того, яким чином елемент мовної картини світу стає елементом художнього світобачення, передбачає розкриття смислової перспективи поетичного тексту. Причому останнє має відбуватися не через формальні посилання на літературознавчі коментарі щодо філософсько-ідейного змісту певного твору, а шляхом виявлення механізмів перетворення факту практичної мови на факт мови поетичної, що означає неминучий вихід дослідника у галузь не лише загальнофілологічних, але й загально гуманітарних розвідок, оскільки смисловий простір поетичного тексту вибудовується згідно до особливостей суб'єктивної семантики, тобто світосприйняття і ціннісних орієнтацій автора відповідного твору.

Відповідно, намітилися два різні підходи до лінгвопоетики, які сформувалися всередині тієї пізнавальної парадигми, що характеризувалася широким розумінням стилістики, як міждисциплінарної галузі досліджень. Один з них, філологічний або риторико - герменевтичний, бере початок у працях В. фон Гумбольдта, О.О.Потебні, Л.В.Щерби, О.М. Веселовського, А.М.Пєшковського, Г.О. Винокура, Б.В.Томашевського, В.В.Виноградова, РА.Будагова, Д.С. Лихачова. Теоретичною основою другого, структурно - семіотичного підходу, який залучив до дослідження художнього тексту статистичні методи та теорію інформації, слугували роботи російських формалістів, празьких структуралістів і французьких постструктуралістів. До його представників належать РЯкобсон, Ю.Тинянов, Я.Мукаржовський, А.-Ж. Грей- мас, РБарт, С.Левин, М.Риффатер, Ю.Лотман, Ю.Кристєва та інші.

У подальшому концепція лінгвістичної поетики як окремої галузі філології активно розроблялася в межах саме риторико-герменевтичного підходу. В її предметне поле було включено питання теорії та практики лінгвопоетичного дослідження [Липгарт 2007, Николина 2003], філологічної семіотики [Назарова 1994], синтаксису віршованого мовлення [Неборсина 1997] та інш. В ході досліджень, пов'язаних з вивченням художнього тексту і його перекладів іншими мовами [ Задорнова 1984, 1992; Akhmanova 1983, 1988], було виокремлено і такі важливі категорії лінгвопоетики як лінгвопоетичне перетворення та поліфонія. Під першим розуміють перетворення, яким в художній творчості піддаються елементи мови, що виявляють об'єктивно закладені в них можливості естетичного вираження, в результаті чого вони позбуваються статусу одиниць семантичного і навіть метасемиотичного рівня, набуваючи властивостей метаметасемиотичного переосмислення. Поліфонія ж визначається як спроможність слова виступати у ролі глобального семантичного цілого, одночасно реалізуючи у прихованій або явній формі усі свої семантичні та стилістичні потенції [Задорнова 1992: 23-25]. Проте чільною категорією лінгвістичної поетики визнається внутрішня форма як принцип зв'язку форми та змісту у поетичному мовленні [Гин 1996, 188-191]. Але допоки лінгвістична поетика розвивалася у безпосередньому зв'язку із досягненнями традиційного мовознавства, яке вивчало не феномени «мовного світогляду» (М.М.Бахтин), а лише різнорівневі мовні одиниці без з'ясування глобальних питань взаємовпливу мови і мислення, встановлення смислу цього поняття у повному обсязі, так само, як і виконання власне лінгвопоетичних завдань, видавалося справою, яка тільки частково узгоджувалася із завданнями самої лінгвістики. Перехід лінгвістики до когнітивно-дискурсивної парадигми знаменував знаходження того начала, що пов'язує мову з мисленням, і дозволив закласти підвалини нової, когнітивної лінгвопоетики, інструментарій якої уможливлює аналіз компонентів вербалізованого концептуального каркасу, що його вбудовано у свідомість людини, а отже санкціонує оперування з величинами, котрі належать до сфери смислу, поетичного бачення світу.

До важливих категорій лнгвопоетики, що виділяються у межах такого структурного підрозділу когнітивно-дискурсивної парадигми як «картини світу», належить поетична картина світу, значний внесок у розуміння якої зробили дослідження останніх декад минулого століття,присвячені питанням такої більш широкої естетичної категорії як художня картина світу.

Картина світу як цілісний образ оточуючої дійсності створюється усіма складовими людської свідомості, головними з яких є пізнавальний, естетичний і моральний компоненти, що знаходять своє матеріалізоване вираження у конкретних галузях людської діяльності: науці, мистецтві, моралі та праві. Усі ці сфери надають відмінні одна від одної картини світу, специфіка яких зумовлена кутом зору, який покладено в основу кожної з них. Якщо картина світу, відображена у свідомості людини, є суб'єктивним образом об'єктивної реальності, вторинним існуванням об'єктивного світу, закріпленого в матеріальній формі [Колшанский 1990, 15], то художня картина світу визначається як матеріалізація у художніх образах певного світорозуміння і світосприйняття художника. Цілісний образ світу, створюваний одним художником (індивідуальна художня картина світу) є лише фрагментом тієї картини, яка виникає у контексті художньої свідомості, характерної для певного художнього напрямку, тобто свідомості, що обумовлена більш широкими поняттями: художнім мисленням епохи, усією історією культури даної країни. Найбільш загальною категорією виступає загальночасова генеральна картина світу [Князевская 1986, 135]. Відповідно в царині досліджень художньої картини світу намітилося три магістральних напрямки: 1) аналіз співвіднесеності наукової та художньої картин світу як відносно самостійних форм освоювання дійсності, які мають свою специфіку і перебувають у стосунках своєрідної доповнювальності ; 2) дослідження власне художньої картини світу як естетичної категорії., певного цілісного утворення, реконструкція якого передбачає на філософському рівні «аналіз загальних ліній розвитку способів художнього бачення і світосприйняття, еволюції художнього мислення та його детермінантів» [Мейлах 1986, 21]; 3) аналіз окремих значимих елементів художньої картини світу (алегорій, символів, метафор) як інструментів втілення певного художнього бачення і світосприйняття.

Окреслені напрямки досліджень вирізняються за критерієм комплексності, обсягом залучення методів та даних різних дисциплін. Якщо вивченням першого напрямку опікуються 1) філософія і методологія наукового пізнання (у частині аналізу наукової картини світу) та 2) мистецтвознавство, методологія художньої творчості і психологія (у частині аналізу художньої картини світу), то наступний напрямок підпадає під компетенцію дисциплін другого з вищенаведених переліків, а також культурології, філософії культури, літературознавства і, певним чином, теорії художнього мовлення. Розробка третього напрямку може здійснюватися без міждисциплінарного підходу зусиллями фахівців в галузі стилістики художнього мовлення та літературознавства.

Проте зі зміною вектора філософських досліджень у середині ХХ століття, яка здобула назву «лінгвістичного перевороту» і полягає у переосмисленні поняття «мова», котре стало по суті одним з важливих елементів предметного поля сучасної філософії, віднайшлися й сполучні ланки між вищезазначеними сферами вивчення художньої картини світу. Такі інтегровані дослідження стали реальністю внаслідок того, що проблема мови як форми оволодіння світом посіла у сучасній філософії те центральне місце, яке за минулих часів міцно утримувала за собою проблема мислення.

Водночас еволюціонує й наукове уявлення про художню картину світу, зокрема про такий її підвид як поетична картина світу, де безпосередня співвіднесеність між мовною та художньою картинами світу простежується у найбільш очевидний спосіб. Спочатку увага філологів була зосереджена на розробці третього, найбільш вузького з вище виділених напрямів вивчення художньої картини світу. Це й комплексні дослідження індивідуального поетичного бачення (=ідіостилю) [Зубова 1989; Григорьев 1990, 98-166], і аналіз певного найсуттєвішого, з погляду авторської стилістики, аспекту творчого доробку того чи іншого поета [Григорьев 1983; Новиков 1990; Кожевникова 1990]. Лейтмотивна для досліджень з лінгвістичної поетики тема внутрішньої форми виникає тут у контексті вивчення явищ етимологічної регенерації (оживлення внутрішньої форми слова) та поетичної етимології [див., наприклад, Зубова 1989, 30-48]. Одночасно на поетичному ж матеріалі було розпочато дослідження із зіставної поетики художніх систем, пов'язані як з синхронним, так і діахронним аспектом опису. Вихідним постулатом цього напрямку стало твердження про єдність ряду художніх образів світу як базисну умову їх порівняльного аналізу, скерованого на виявлення суттєвих характеристик ідіостилю, адже у проталежному випадку генетично компаративний опис неможливий [Некрасова 1990, 81-95]. Розвідки із зістав- ної та контрастивної поетики, що виконувалися на межі семантичного і концептуального підходів, зробили реальний внесок в розвиток другого, лінгвофілософського за своєю суттю, напряму вивчення художньої картини світу.

На сучасному етапі категорія поетичної картини світу визначається як індивідуально-авторська трактовка «смислового змісту мовної картини світу, спрямована не стільки на репрезентацію реальної дійсності, скільки на моделювання можливих світів»[Алефиренко 2009, 3], що передбачає всановлення безпосереднього зв'язку лінгвістичної поетики не лише з літературознавством,але й з філософськими та культурологічними дисциплінами. лінгвістичний поетика дискурсивний герменевтичний

Численними є й спроби осмислення в когнітивно-дискурсивному ракурсі внутрішньої форми як центральної категорії обговорюваної сфери наукових досліджень. У цьому зв'язку потрібно насамперед згадати теорію когнітивної поетики або когнітивну стилістику чи когнітивну теорію літератури, започатковану Ройвеном Цуром та Маргарет Фрімен.Цей напрям досліджень теорії художнього мовлення, що ставить на меті розкриття когнітивних процесів, на основі яких відбувається продукування, рецепція та інтерпретація тексту, трактує внутрішню форму як змістотворну величину, що поєднує довербальні і вербальні стадії номінативного акту, той концептуальний код словесного поетичного образу, в котрому сконденсовано нескінченні смислові можливості вираження буття [Бєлєхова 2002, 154].

В дослідженнях, спрямованих на вивчення специфіки художнього дискурсу внутрішня форма постає не лише як важлива категорія, пов'язана з поетичною чи естетичною функцією мовлення [Бурбело 1999, 35, 49-50], але й як базисний елемент онтологічної основи художнього дискурсу [Голянич 2008, 53-84]. У цьому контексті внутрішня форма набуває статусу першопричини тих явищ, що було виділено в рамках риторико-герменев- тичного напряму лінгвістичної поетики як ключові параметри художності або ж власне поетичності літературного тексту: це лінгвопоетичне перетворення та поліфонія.

Отже, внаслідок того еволюційного шляху, що його пройшли базисні категорії лінгвістичної поетики художня / поетична картина світу та внутрішня форма, і що завершився остаточним розривом теорії поетичного мовлення з вузько мовознавчими студіями та її виходом у коло гуманітарного мислення, обидва поняття перетворилися на важливі інструменти якісно нової науки про художнє / поетичне мовлення, здатної пояснити особливості процесу продукування глибинної семантики художнього твору та надати методики її інтерпретації.

Список використаних джерел

1. Абылова ГЕ. Поэтическая картина мира: лингвоконцептуальный анализ (на материале поэзии жырау XV-XYIII веков): автореф.дис. ... канд.филол.наук: 10.02.09. / ГЕ. Абылова. - Кокшетау, 2010. - 26 с.

2. Алефиренко Н. Художественное слово и поэтическая картина мира / Николай Алефиренко // Методи аналізу тексту: Збірник наукових праць. - Чернівці: ЧНУ, 2009. - С.3-12.

3. Бєлєхова Л.І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі американської поезії): Монографія / Лариса Іванівна Бєлєхова. - Херсон: Айпант, 2002. - 368 с.

4. Бурбело В.Б. Лінгвопоетика французької словесності IX-XVIII ст.: монографія / Валентина Броніславівна Бурбело. - К.: ВЦ «Київський університет», 1999. - 251 с.

5. Гин Я.И. Проблемы поэтики грамматических категорий: Избранные работы / Я.И.Гин / С.М.Лойтер (сост., подгот.текста). - СПб.: Академический проект, 1996. - 224 с.

6. ГоляничМ.І. Внутрішня форма слова і дискурс: [монографія] / М.І. Голянич. - Івано-Франківськ: Вид. дизайн. Відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, 2008. - 297 с.

7. Григорьев В.П. Опыты описания идиостилей. Велимир Хлебников / В.П. Григорьев // Очерки истории языка русской поэзии ХХ века. Поэтический язык и идиостиль: Общие вопросы. Звуковая организация текста / В.П. Григорьев, И.И. Ковтунова, О.Г. Ревзина и др. / Под ред. В.П. Григорьева. - М.: Наука, 1990. - С.98-166.

8. ЗадорноваВ.Я. Восприятие и интерпретация художественного текста: Учеб.посо- бие для ин-тов иностр.яз. и филол..факультетов университетов / В.Я.Задорнова. - М.: Высшая школа, 1984. - 154 с.

9. Задорнова В.Я. Словесно-художественное произведение на разных языках как предмет лингвопоэтического исследования: автореф. дисс. ... д-ра филол. наук: спец. 10.02.04. «Германские языки» / Велта Яновна Задорнова; Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова. - М., 1992. - 42 с.

10. Зубова Л.В. Поэзия Марины Цветаевой: Лингвистический аспект / Людмила Владимировна Зубова. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1989. - 264 с.

11. Кожевникова Н.А. Звуковая организация текста / Н.А. Кожевникова // Очерки истории языка русской поэзии ХХ века. Поэтический язык и идиостиль: Общие вопросы. Звуковая организация текста / В.П. Григорьев, И.И. Ковтунова, О.Г Рев- зина и др. / Под ред. В.П. Григорьева. - М.: Наука, 1990. - С.167-300.

12. Колшанский Г.В. Объективная картина мира в познании и в языке / Г.В. Колшан- ский. - М.: Наука, 1990. - 108 с.

13. Князевская Т.Б. Художественая картина мира и вопросы её интерпретации в искусстве театра / Т.Б, Князевская // Художественное творчество. - Л., 1986. - С.134-143.

14. Липгарт А.А. Основы лингвопоэтики: [учеб.пособие] / Андрей Александрович Липгарт. - М.: URSS. Ком Книга, 2007. - 164 с.

15. Мейлах Б.С. «Философия искусства» и «художественная картина мира» / Б.С. Мейлах // Художественное творчество. Вопросы комплексного изучения.- Л.:Наука, 1986. - С.13-25.

16. Назарова Т.Б. Филология и семиотика: Монография / Т.Б. Назарова. - М., Высшая школа, 1994. - 184 с.

17. Неборсина Н.П. Синтаксис стихотворной речи как предмет лингвопоэтического исследования (на материале английской и американской поэзии XVI-XX вв.): ав- тореф. дисс. ... д-ра филол. наук: спец. 10.02.04. «Германские языки» / Наталия Павловна Неборсина; Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова. - М., 1997. - 42 с.

18. Некрасова Е.Н. Вопросы типологии идиостилей / Е.Н. Некрасова // Очерки истории языка русской поэзии ХХ века. Поэтический язык и идиостиль: Общие вопросы. Звуковая организация текста / В.П. Григорьев, И.И. Ковтунова, О.Г Рев- зина и др. / Под ред. В.П. Григорьева. - М.: Наука, 1990. - С.81-95.

19. Николина Н.А. Филологический анализ текста: Учеб.пособие / Наталия Анатольевна Николина. - М.: Издательский центр «Академия», 2003. - 256 с.

20. Новиков Л.А. Грамматический аспект описания идиостилей: Синтаксическая доминанта / Л.А. Новиков, С. Ю. Преображенский // Очерки истории языка русской поэзии ХХ века. Поэтический язык и идиостиль: Общие вопросы. Звуковая организация текста / В.П. Григорьев, И.И. Ковтунова, О.Г. Ревзина и др. / Под ред. В.П. Григорьева. - М.: Наука, 1990. - С.56-68.

21. Скребнев Ю.М. Стилистика текста и лингвистическая стилистика / Ю.М. Скреб- нев // Стилистика текста в коммуникативном аспекте. Межвуз.сб. науч.тр. - Пермь: Пермский гос. университет, 1987. - С.33-41.

Аннотация