"Заповіт" Тараса Шевченка у перекладі Янніса Ріцоса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

“Заповіт” Тараса Шевченка у перекладі Янніса Ріцоса

ISSN 2078-340Х. ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ. 2014. ВИП. 127. Ч. 2. С. 285-292 INOZEMNA PHILOLOGIA. 2014. IS. 127. PT 2. P, 285-292

УДК 81'255.4:821.161.2-1Шевч.7Зап.030=14

Ліна Глущенко, Оксана Мегель e-mail: elasson@gmail.com

вул. Університетська, 1, Львів, Україна, 79000 16.09.2014

Анотації

У статті розглянуто трансферні стратегії перекладу “Заповіту” Тараса Шевченка новогрецькою мовою, який здійснив відомий грецький поет Я. Ріцос. В результаті перекладознавчого аналізу виявлено високий рівень семантичної адекватності, збереження “духу” оригіналу, його поетичних і смислових деталей.

Ключові слова: Т Шевченко, Я. Ріцос, переклад, смисл, словесний образ, лексика, художні засоби, епітет.

“ЗАВЕЩАНИЕ” ТАРАСА ШЕВЧЕНКО В ПЕРЕВОДЕ ЯННИСА РИЦОСА

Лина Глущенко, Оксана Мегель

Львовский национальный университет имени Ивана Франко ул. Университетская, 1, Львов, Украина, 79000; e-mail: elasson@gmail.com

В статье рассмотрены трансферные стратегии перевода “Завещания” Тараса Шевченко на новогреческий язык, осуществлённый известным греческим поэтом Я. Рицосом. В результате переводческого анализа выявлены высокий уровень семантической адекватности, сохранение «духа» оригинала, его поэтических и смысловых деталей.

Ключевые слова: Т Шевченко, Я. Рицос, перевод, смысл, словесный образ, лексика, художественные средства, эпитет.

TARAS SHEVCHENKO'S “TESTAMENT” IN THE TRANSLATION OF YIANNIS RITSOS

Lina Hlushchenko, Oksana Mehel

Ivan Franko National University of Lviv 1, Universytetska St., Lviv, 79000, Ukraine; e-mail: elasson@gmail.com

The article considers the transfer strategies of translation of Taras Shevchenko's “Testament” into the Greek language made by the renowned Greek poet Y. Ritsos. The analysis of the translation has revealed a high level of semantic adequacy, preservation of the “spirit” of the original, of its poetic details and shades of meaning.

Key words: T. Shevchenko, Y. Ritsos, translation, meaning, verbal image, lexis, literary devices, epithet.

В українському народі є культ Тараса Шевченка. Досить було “Кобзаря”, щоб Шевченкова поезія стала тією неопалимою купиною, що привела нас через велику пустелю занепаду, неволі й зневір'я до вільної, самостійної України. Т Шевченко поступово займає належне йому місце і в пантеоні вселюдської культури, серед її велетів, геніїв непроминальної слави [6, с. 155].

Основоположник українського перекладознавства І. Франко, автор понад п'ятдесяти шевченкознавчих студій різними мовами та сам перекладач двадцяти Шевченкових творів по-німецькому, називав Поетові твори “наскрізь національними і своєрідними” і стверджував, що незвичайна простота Шевченкового вислову, його мальовничість та натуральність ваблять перекладача, але щокрок створюють великі, часто незборимі труднощі при перекладанні. І. Франко наголошував, що для відтворення Шевченкового слова іншими мовами потрібні “золотарі з дуже делікатним струменем і дуже ніжною рукою” [21, с. 189].

Одним із центральних творів Тараса Шевченка, що звучить як підсумок його моральних пошуків і поетичної майстерності є “Заповіт”. Надзвичайно складний ідейно значущий вертикальний контекст: постійні алюзії до української проблематики минулих і сучасних поетові часів зі складним переплетенням усіх пластів української лексики, робить цей твір складним для перекладу. Найперше він був перекладений ще в 1862 році російською мовою, пізніше іншими. Новогрецькою мовою “Заповіт” з'явився в 30-тих роках ХХ ст. у перекладі Георгія Костоправа, який вивчали у грецьких школах Приазов'я [1, с. 96]. Перекладачкою “Заповіту” у 1961 р. стала відома грецька письменниця Еллі Алексіу, яка проживаючи у Румунії, змогла залучити відомого грецького поета Янніса Ріцоса до перекладання творів Шевченка, зокрема і “Заповіту” [20, с. 18]. Ще один перекладач Шевченкового “Заповіту” - поет і драматург Алексіс Парніс. Два переклади “Заповіту”, опубліковані до 150-ліття від дня смерті Тараса Шевченка, належать відданій темі України грекині Ліці Патеракіта виконавчому директору Грецького департаменту Української Ради Миру Галині Маслюк. Попри існування перекладів “Заповіту” грецькою мовою, ці переклади не стали дотепер об'єктом окремого перекладознавчого дослідження, за винятком невеликих розвідок, здійснених в працях В. Шкурова та К. Балабанова [1, 20]. З огляду неопрацьованості цього питання в українському перекладознавстві, потреби в розробці актуальних проблем трансляційної лінгвостилістики метою нашого дослідження стало виявлення трансферних стратегій перекладу “Заповіту” Тараса Шевченка новогрецькою мовою.

Об'єкт дослідження - переклад “Заповіту” Т. Шевченка новогрецькою мовою, який здійснив відомий грецький поет Я. Ріцос, предмет - лінгво-стилістичні особливості досліджуваних текстів у зіставному аспекті.

В основі дослідження лежить зіставний лінгвостилістичний і перекладознавчий аналіз семантико-стилістичних функцій словесних образів оригіналу і перекладу, в рамках контекстуального аналізу. Це дає змогу дослідити способи відтворення національних компонентів українських словесних образів на різних рівнях мовно-текстуальної ієрархії грецької мови.

Літературний переклад Янніса Ріцоса: Eav 0a ne0avra va pe 0афете navra aTrav Хофом тр уоМа,

Etov карпо tov nlarov avapeaa,

Етр XaTpepevp рои OwipoMa.

Na рієпю to фор5ш хюрафш pa;,

To Avernepo каї too; укрєруоо; too Каї pepa - voxto va aфouyкpaZopal Tou; PpovTou; каї too; Ppuxp0poo; too.

Кї otov pia pepa фєрєї o Avernepo;

To a^pa too ex0poo ап' тру OwipoMa катга oto уоТа^ш a^o^alo

Тоте 0а apxiara vea пope^a, - Pouva каї rapnou; 0e v' офраю Каї юа oto 0єо 0a npoxrappara Na too npooeuxn06, pa ra; тоте Aev tov yvrap^ra to 0єо.

афте pe, каї op0ioi арканене,

Тї; xєlpoпє5є; ао; аuvтp^фтe Каї pe to paopo, to єx0plк6 A^pa, тр Леш^т pavт^атe.

Каї epeva атр peyalp ао; фapШa кШате, Етр leoTepp каї vea ао; аукоТїа Каї va pe pvppoveoeTe pp XnapovpaTe Me Tpv коТр, тр аїуоїр ао; тр ХоТїа.

Підрядник:

Як умру, то поховайте мене на вершині пагорбів серед поля широкого, на улюбленій моїй Україні.

Щоб бачити наші широкі поля, Дніпро і його кручі, щоб я і день, і ніч дослухався до його гуркоту і ревіння. як одного дня понесе Дніпро кров ворожу з України вниз аж до синього морського узбережжя.

Тоді я почну новий шлях, гори і лани покину і прямо до бога полину молитися, а до того я не знаю бога.

Поховайте мене і прямі вставайте

ваші кайдани порвіте, і чорною вражою кров'ю волю окропіте

І мене прийміть у свою велику сім'ю у ваші вільні і нові обійми і не забудьте згадати добрими тихими вашими словами.

Вірш починається звертанням поета до народу. Ці слова вражають своєю простотою і щирістю... Та в цій простоті криється глибина думки і образу. Скільки в них болю і відчаю людини, життєвий шлях якої був тернистим і сповненим горя. Скільки жалю за ще незробленим чи несказаним. Скільки відчаю. Скільки нездійснених бажань, поривів, сподівань. І поет від імені ліричного “Я” висловлює свою останню волю. Кожен рядок, кожне слово відгукується сумним камертоном у нашому серці, торкається жалісливих струн душі.

Зовнішня структура вірша в перекладі Я. Ріцоса повністю відповідає оригіналу, тобто він складається з шести строф, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і інтонацію.

Слова першого рядка, звернення ліричного героя до народу, у перекладі відтворено дослівно. Проте в продовженні Я. Ріцос замість іменника могила вживає вираз лаую атюу АофЮУ тп yюv^а (на вершині пагорбів). Іменник степ автор перекладу заміняє близьким за значенням іменником карло^ (поле), зберігаючи його архісему великий безлісий рівнинний простір. Проте цей відповідник дещо відчужує нас від характерної реалії українського ландшафту. Архетипний образ степу в українському фольклорі та літературі взагалі й поезії зокрема постає втіленням національного характеру українців. Український письменник Г. Бідняк стверджує: “Широкий степ - моя колиска” [15, с. 87]. В українській літературі знаходять відображення функціональні різновиди архетипу степу, такі як “степ - земля батьків”, “степ - життя”, “степ - дорога додому”, “степ - мала батьківщина”, “степ - Дике Поле”. „Словник символів” характеризує його як „символ. матері-годувальниці; Вітчизни й духовності; життя; багатства; щедрості; родючості; плодючості. ” [19, с. 34]. У творах українських письменників архетип степу - Дикого Поля визначається такими характеристиками, як воля, незалежність, непідкореність. А могили в степу - це німі свідки героїчного минулого України. Означення степу широкий перекладено грецьким відповідником лАтпу, який, як і в оригіналі, стоїть після іменника. Щоб передати прийменник серед Янніс Ріцос використовує відповідник avapsaa as (серед), гармонійно відтворюючи звукову і ритмічну структуру вірша: перший і третій рядок мають по десять складів.

Іменник Вкраїна, як елемент української етнокультурної дійсності, Янніс Ріцос перекладає грецьким відповідником 0'uкpav^a, а означення мила -ад'єктивованим дієприкметником XaTpspSVn (улюблена, та, від якої хтось божеволіє, кохана). Епітет кохана як означення до України часто зустрічається у творах українських письменників. Зокрема, Володимир Сосюра писав: “Люблю України коханої небо”, Леся Українка починає свій вірш словами: “Сторононько рідна! Коханий мій краю!”

Для того, щоб надати віршеві милозвучності, Я. Ріцос змінює характерний для Шевченкового вірша порядок слів і ставить іменник після означення, зберігаючи риму yюv^a - Ovкpav^a.

Перші чотири рядки Шевченка будять в нашій уяві образ труни, яка є складовою частиною більшої цілості - високої могили, могила, в свою чергу, знаходиться серед широкого степу. І далі знову розширюється обрій. Перед нами вся Україна, огріта великою любов'ю поета. Ще Іван Франко звернув увагу на те, що початкові рядки поезії побудовані за принципом поетичної градації [21]. Шевченко веде читача від часткового до цілого, але це ціле становить в свою чергу частку наступної більшої цілості. У цьому і є секрет могутності слів. Адже лише силою поетичного слова поет підняв нас на таку височінь, з якої перед нашими очима постає вся Україна, ми оглядаємо її від краю до краю, відчуваючи себе господарями цієї краси, цієї величі і одночасно усвідомлюємо співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни. Принцип поетичної градації відтворено і в перекладі Я. Ріцоса (oxrav ^09®v тц yюv^a - oxov кацло tov n^arov - отц Ampspevn рои Ouкpav^a)).

Сенека писав: “Поезія - картина, яка промовляє” [16, с. 40]. І наступні рядки перекладу описують нам картину мальовничої української природи, яку ми бачимо в уяві. Зокрема, іменник лани Янніс Ріцос перекладає грецьким відповідником %юрафш, а епітет широкополі, тобто які займають великий простір, безмежні, неосяжні - семантично слабшим відповідником фарбіа (широкі). Найвиразнішим серед образів природи є образ Дніпра - то Avsrnspo. Дніпро символізує могутність народу, готуючи таким чином читача до сприйняття думки про повстання, заклик до якого прозвучить зразу ж після змалювання картин природи.

Порівняно з оригіналом, перекладач в другій строфі дещо змінює порядок слів. Він переносить на початок дієслово va рТєлта (щоб бачити), яке відповідає Шевченковому щоб було видно, а також змінює порядок постановки означення після іменника (та та фарбіа %юрафш - широкі поля) характерний для оригіналу. У продовженні Янніс Ріцос, окрім дієслова va афоиукра^орш, яке мало б відповідати українському було чути, підсилює думку автора словами каі pspa - vn%Ta (і день, і ніч), вводячи в поезію мотив вічності, безперервності, що контрастує з темою смерті, вираженою в першому рядку. А вічною є саме природа: Дніпро, лани, луги. Ліричний герой любив дивитись на них і слухати за життя і після смерті хоче продовжувати милуватись природою, адже лише так він зможе жити вічно.

Щодо дієслова va афоиукра^орш (дослухатись), то воно, окрім архісеми сприймати за допомогою органів слуху які-небудь звуки, містить додаткову сему напруження слуху, уваги. Щоб передати слова реве ревучий, перекладач вдається до двох іменників PpovTO^ (гуркіт) та Рри%п0ро^ (ревіння), перший з яких має сему звук, який видає неістота, а другий - звук, який видає істота, із займенником тои (його), наголошуючи таким чином, що ці звуки належать Дніпру. Така заміна видається доволі повноцінною. шевченко новогрецький ріцос переклад

Щодо звукової канви вірша, помітна алітерація звука -р-: в цих двох чотиривіршах оригіналу він вживається вісім разів, у перекладі - десять.

Перші дві строфи утворюють експозицію вірша, наступні дві є зав'язкою. Підготувавши читача до сприйняття великих подій в житті народу, поет в третій строфі логічно переходить до роздумів про долю України, яка хвилює його найбільше. Він ніби забув про особистий мотив, яким розпочав вірш, смерть для нього більше не страшна. Відчувається хвилювання автора: рядки тут енергійніші, поривчасті, з недомовленостями.

Янніс Ріцос розпочинає переклад третьої строфи обставиною кі ornv pia pspa (і коли одного дня), яка відповідає Шевченковому як, конкретизуючи час, коли відбудеться дія. Також при перекладі він додає іменник о Avslnspoq (Дніпро), що відіграє важливу роль у смисловій структурі вірша, увиразнює думку поета. Завдяки персоніфікації перекладач наділяє його особливою місією - фє^і... то alpa тои s%0pou an' xpv Ompavla (понесе кров ворожу з України), тобто знищить усіх ворогів. Слід констатувати, що Я. Ріцос переносить акцент з іменника кров на іменник море, ставлячи його в кінець речення. Вираз у синєє море замінено на ото yaM^ акроуіаХо (до синього морського узбережжя), тобто назву великого масиву води замінено назвою ділянки землі, що прилягає до моря. Не можна не зауважити, що перекладач акцентує особливу увагу на іменниках о Avsraspoq (Дніпро), Ouкpаv^а (Україна), акроуіаХо (морське узбережжя), які займають останнє місце у рядку.

Якщо рядки Тараса Шевченка різкі, уривчасті, сповнені революційного духу, то Я. Ріцос плавно, поступово переходить від однієї думки до іншої. Для цього у наступній строфі він вводить вираз 0а аp%^аю vm nopsla (я почну новий шлях), ніби підготовлюючи читача до змін у житті ліричного героя. Після цього пояснює, якими вони будуть: Pouva каї кацлои^ 0s v' афраю (гори і лани покину), що дослівно відповідає оригіналу.

В наступній строфі звучить основна думка, яка є кульмінацією вірша. Ці слова - вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили й помисли. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Найбільше емоційне і смислове навантаження тут падає на дієслова, які в перекладі відтворено дослівно зі збереженням граматичних особливостей: 0ayis (поховайте), an^0svrs (вставайте), auvxp^xs (порвіте), pаvт^атs (окропіте), хіба що заклик an^0svrs Я. Ріцос уточнює прикметником ор0юї (прямі). Проте у Шевченка заклик вставайте має значно ширше значення: не лише підніматись з місця, але й діяти, боротись. Означення злою, яке персоніфікує кров, відтворює в переносному значенні прикметник на позначення кольору ранро (чорною). Можна стверджувати, що цей уривок перекладено майже дослівно. Як в оригіналі, так і в перекладі вжито чотири дієслова, трьом іменникам відповідають точні грецькі еквіваленти: кайдани - ysiponsSsq, кров - а^а, воля- Лsuтspш.

Важливо зазначити, що в цій строфі збережено алітерацію, за словами А. О. Содомори [17, c.358], “войовничого” р, якою створюється звуковий образ непереможної сили народу (вжито сім разів, натомість в оригіналі чотири).

В останній строфі (розв'язці) український поет не лише висловлює свою мрію про майбутнє в найзагальніших рисах, але й прагне уявити його собі. У “Заповіті” іменник сім 'я уособлює весь український народ, майбутнє покоління, в якому панує любов і братерська взаємодопомога. В перекладі його значення виражають два іменники: фарШа (сім 'я) і аукаАш (обійми). Окрім іменника аукаАш, Ріцос вводить в переклад дієслово xA^axs (закрийте), яке в контексті з цим іменником набуває значення прийміть. Важливо відзначити, що спільнокореневі слова воля і вільний перекладач відтворює спорідненими словами Аєтєрга і Хєтєрц. Відчувається, як старанно та дбайливо Янніс Ріцос добирав українські слова для вдалого відтворення образної структури першоджерела. Лексика останньої строфи як в оригіналі, так і в перекладі представлена трьома іменниками, які супроводжуються дослівно відтвореними п'ятьма епітетами, двома дієсловами, перекладеними точними грецькими відповідниками.

Проаналізований переклад дав змогу глибше зрозуміти авторське світобачення та світовідчуття грецького поета через призму української мови як мови-джерела та новогрецької мови як цільової, а також української та грецької культур.

Лексика “Заповіту” Тараса Шевченка, окрім службових слів складається з 20 іменників, 16 дієслів, 12 прикметників, шести займенників (чотирьох особових і двох означальних), двох прислівників на позначення часу та одного дієприкметника. У перекладі Янніса Ріцоса дослівно відтворено 16 іменників: степ (карлю); Україна (OuKpovra) - двічі, лани (%юрафіа), Дніпро (Avsraspo), кручі (укрертои^), кров (а^а)

- двічі, гори (Pouva), лани (rapnouq), бог (©so) - двічі, кайдани (%siponЈ5sq), воля ^suispia), сім'я (фарШа), слово (іаііа). Крім цього, іменник сім 'я було замінено семантично близьким іменником аукаІіа (обійми), іменник море - іменником акроуіаХо (узбережжя), іменник могила - іменником Хофоі (пагорби), дієприкметник ревучий був компенсований іменником Ppu%n0pouq (ревіння), окрім цього у перекладі додано три іменники: yюv^a (вершина), Avsraspoq (Дніпро), лops^a (шлях).

Щодо дієслів, то 15 з них Я. Ріцос перекладає або повними, або семантично близькими грецькими відповідниками: 0а ns0&vra, 0d^sis - двічі, va рієлю, v'aфouyкpaZopal, фі^і, v^para, 0а npoyrappara, va npoasu%p0®, 5sv yvrap^ra, anкю0s^тs, auvip^is, pavт^aтs, va pvnpovsusxs, Xpapovpais; пропущене дієслово реве компенсоване відповідним іменником Ppovxouq; у перекладі було додано два дієслова: 0'ap%^aю та кIs^aтs.

З 12 прикметників-епітетів сім передано дослівно: ліагот, уаіа^ю, s%0plк6, psytilp, Ismspp, vєa, аіуаїр; чотири з семантичними змінами: мила - Iaтpspєvn (улюблена), широкополі - фар5іа (широкі), злою - paupo (чорною), незлим - каїр (добрим); два додано: vm, op0ioi; замість прикметника вражою з'явився відповідний іменник s%0pou. Тобто в перекладі їх стало 14.

При перекладі збережено градацію, відтворено різні види перелічення: двокомпонентне (було видно, було чути - Ка рієлю, v' акоию; і лани, і гори - Pouv& каі rapnouq; покину і полину - 0s v' афраю... 0а лроуюрраю), трикомпонентне (лани, і Дніпро, і кручі - та фар5іа уюрафіа paq, То Avsraspo каі Touq ^pspi^g xou), п'ятикомпонентне (Поховайте та вставайте. порвіте. окропіте. Не забудьте пом'янути - ©6^ts. anкю0s^тs,. amap^Ts. pavт^aтs. к^аге). З трьох персоніфікацій (реве ревучий, понесе, зла) передано дві - Touq Ppu%n0pouq tou; фєpsl); передано метафору (волю окропіте - тп Лsuтspla pavт^aтs); анафори (було видно, було чути; в сім'ї великій, В сім'ї вольній) не відтворені, проте введені дві синонімічні пари (кapлo-%юpaфla; л!атйт-фар5іа). З трьох варіативних повторів (реве ревучий, злою - незлим, волю

- вольній) передано два (тп Лsuтspla - Isrnspp; tou s%0pou - s%0plк6), третій компенсовано антонімічною парою pєpa - мута. Відтворена алітерація -p-, але й додана алітерація -0- у першому та 17-ому рядках.

Аналізований переклад має високий рівень семантичної адекватності. У перекладі Я. Ріцоса дослівно передано 40 одиниць, з семантичними змінами - 6, компенсовано 4, не пропущено жодної, проте додано 12, отже семантична адекватність дорівнює 100 %.

Поруч з добором лексики якнайповнішу увагу приділено передачі тропів та фігур першотвору. Домінуючим тропом орігіналу є епітети (12). їх Я. Ріцос вживає 14.

Щодо інших художніх засобів (метафори, персоніфікацій, перелічень, градації, варіативного повтору, анафори, яких є 18), то у перекладі їх налічується 14. Не нехтує перекладач і евфонією першотвору, намагаючись максимально відтворити його звукопис, зокрема алітерацію.

Переклад Я. Ріцоса є доволі збалансованим, з добірним поетичним словником та збереженням поетичних і смислових деталей першотвору. Він передає “дух” першотвору, його цілісний смисловий зміст, загальний настрій оригіналу, насичений творчим духом перекладача. Переклад Я. Ріцоса втілений у вишукану поетичну форму, відзначається великою мовною експресією та творчою інтерпретацією.

Аналіз перекладу переконує, що передати “складну простоту” Шевченкових образів засобами цільової мови - завдання доволі складне. Нові зразки розв'язання тих чи інших перекладознавчих проблем Шевченкової поезії, очевидно, може принести аналіз інших перекладів “Заповіту” новогрецькою мовою, який буде наступним етапом нашого дослідження.

Список використаної літератури

1. Балабанов К. Тарас Григорович Шевченко та представники грецької інтелігенції: взаємне збагачення або синтез культур / К. Балабанов // Таро; ЕєРтоетко Заповіт Діаб^кп. Укладач видання Галина Маслюк. - Хіос, 2011. - С. 84-103.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т Бусел. - К: Перун, 2005. - 1728 с.

3. Дюришин Д. Межлитературные формы художественного перевода / Д. Дюришин // Проблемы особых межлитературных общностей. - М., 1993.

4. Эткинд Е. Поэзия и перевод. - М. -Л., 1963.

5. Зорівчак Р. Український художній переклад як націєтворчий чинник / Р. Зорівчак // Літературна Україна. - 2005.

6. Зорівчак Р. Тарас Шевченко як символ українства в англомовному світі / Р. Зорівчак // Іноземна філологія. - 2011. - Вип. 123. - С. 154-162.

7. Клименко Н. Про вивчення новогрецької мови в Україні / Н. Клименко // Записки історико-філологічного товариства Андрія Білецького. - Київ, 1997. - С. 28-31.

8. Комиссаров В. Общая теория перевода. - М., 1999.

9. КоптиловВ. И вширь и вглубь / В. Коптилов // Мастерство перевода. - М., 1973.

10. Краткая литературная энциклопедия. - М., 1968.

11. Левик В. О точности и верности / В. Левик // Перевод - средство взаимного сближения народов. - М., 1987.

12. Лексико-семантические группы русских глаголов: Учеб. слов.-справ. / Под общ. ред. Т В. Матвеевой. - Свердловск: Изд-во Урал. Ун-та, 1988. - 151 с.

13. Маланюк Є. Поезії / Є. Маланюк; упор. Т Салига. - Львів: Фенікс, 1992. - 686 с.

14. Москаленко М. Переклад у Державі слова / М. Москаленко // Тисячоліття: Поетичний переклад України-Руси. Антологія. - К.: Дніпро, 1995. - С. 5-38.

15. Ребро П. Козацькі жарти. Книга друга. - Запоріжжя: Дніпровський металург, 1994. - 95 с.

16. Содомора А. Від слова до серця, від серця - до слова. - Львів: Літопис, 2012. - 51 с.

17. Содомора А. Студії одного вірша. - Львів: Літопис, Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. - 364 с.

18. Тюленев С. В. Теория перевода: Учебное пособие. - Москва: Гардарики, 2004. - 336 с.

19. Шестопалова Т. Кореляція понять “архетипний образ - міфологема - символ - міф” (на прикладі поезії П. Тичини) / Т Шестопалова // Наукові записки. Філологія. - К., 1999. - Том 17. - С. 37-41.

20. Шкуров В. Тарас Шевченко у відносинах України та Греції / В. Шкуров // Таро; EePxcevKO Заповіт ДіаОпкп. / Укладач видання Галина Маслюк. - Хіос, 2011. - C. 12-23.

21. Франко І. Шевченко в німецькім одязі / І. Франко // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - К: Наук. Думка, 1982. - Т 35. - С.189- 96.

Размещено на Allbest.ru