Об’єктивно-модальні реалізації простого речення в мові творів О. Кобилянської

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Об'єктивно-модальні реалізації простого речення в мові творів О. Кобилянської

Тетяна Романюк

Анотація

У статті досліджуються особливості парадигматичних форм простого речення та засоби їх творення на основі морфологічних категорій часу і способу та співвідносних синтаксичних - індикативних та ірреально-модальних - у мові художніх творів Ольги Кобилянської. Набір ірреально-модальних видозмін простого речення доповнений формою допустової модальності, яка є системним виявом у синтаксичній парадигмі цієї предикативної одиниці.

Ключові слова: граматична форма речення, синтаксичні категорії часу та способу, синтаксична (граматична) парадигма, об'єктивна модальність.

Т. Романюк Объективно-модальные реализации простого предложения в языке произведений О. Кобылянской

T. Romaniuk Objective and modal simple sentence realization in Olha Kobylianska writin

Key words: grammatical form of the sentence, syntactic categories of time and mood, syntactic (grammatical) paradigm, objective modality.

З'ясування співвідношення між змістом і формою досліджуваного об'єкта - традиційне питання лінгвістики - і надалі залишається складником у колі завдань сучасного мовознавства.

Серед структурно-семантичних досліджень мовного і мовленнєвого варіювання вивчення змістових відношень між системно-мовними та комунікативно-мовленнєвими варіантами є одним з найбільш складних і цікавих завдань.

Для розвитку прагматичної теорії мови дослідження подібних питань актуальне в плані можливості здійснити розмежування мотивів актів мовленнєвої діяльності носіїв мови як моментів інтуїтивної мовної поведінки і мотивів продуманого та усвідомленого вибору однієї з альтернативних форм, зокрема парадигматично співвіднесених одиниць, яку обирають автори художніх текстів.

Мову як вербальний засіб обміну інформацією структурує сукупність знакових елементів, які, перебуваючи в релятивних відношеннях, відображують тим самим усю складність взаємозв'язків у позамовній дійсності. Здатність простого речення як основної комунікативної одиниці формувати і виражати певну думку у взаємозв'язку з іншими забезпечується розмаїттям граматичних форм цієї предикативної одиниці.

Системність мови уможливлюється її граматичним ладом, де об'єднані закономірності побудови речень із номінативних засобів у процесі вираження думки. Як окремі слова, потрапивши до складу речення, стають словоформами (синтаксемами) і вступають у структурно-семантичні відношення з іншими одиницями цього рівня, так і просте речення для відображення взаємозв'язків окремих денотативних ситуацій змінює свою граматичну форму, виступаючи як варіант певного інваріанта.

Формально-синтаксичний аспект функціонування простого речення, проблема класифікації його граматичних форм з урахуванням семантичних відношень належить до найскладніших питань у сучасній синтаксичній теорії. Актуальність цього питання зумовлена його дотичністю до таких фундаментальних понять синтаксису, як система синтаксичних одиниць, їх ієрархія, типологія синтаксичних категорій, взаємодія граматичної форми і граматичного значення на рівні синтаксису.

Суттєвою ознакою будь-якої мови є поєднання форми зі значенням, плану вираження з планом змісту. Таке поєднання простежується у всіх ланках і на всіх рівнях мови і мовлення, у тому числі й на синтаксичному.

Розмежування мови і мовлення, досить поширені в сучасному мовознавстві, дозволяють досліджувати основну мовленнєву одиницю - речення - як ізольовано, так і в контексті, у зв'язку з іншими предикативними одиницями, де вона може найповніше виявити свій структурний та семантичний потенціал. За образним висловом Е. Бенвеніста, „Речення - це саме життя мови в дії. З реченням ми полишаємо сферу мови як систему знаків і потрапляємо в інший світ, у світ мови як засобу спілкування, вираженням якого є саме мовлення. Речення належить мовленню. Саме так його і можна визначити: речення є одиницею мовлення” [1, с. 447-448]. Визначення особливостей речення, таким чином, залежить від рівня його аналізу - як одиниці мови, мовлення, тексту.

Слугуючи потребам комунікації, речення набуває здатності відтворення та передачі цілого спектру відтінків значень, у тому числі й об'єктивно-модальних. Саме перебування в текстовому оточенні, а отже й у певних смислових зв'язках з іншими його компонентами, „провокує” речення на певні формальні видозміни. Як зазначає А. Загнітко, категорійна семантика граматичної форми постає системно мотивованою і віртуально закріпленою, щораз реалізуючись у контекстних виявах, вона репрезентує відповідні когнітивні блоки. Водночас референційна семантика граматичної форми є ситуативно окресленою. Її уможливлює низка чинників, з-поміж яких значущими постають умови мовленнєвого і немовленнєвого контексту, ситуативно-прагматичні настанови і под. Морфологічні форми репрезентують категорійну семантику як системно відтворювану [...] [2, с. 62]. Системна відтворюваність властива і граматичними формам простого речення, які репрезентуються морфологічними показниками - граматикалізованими компонентами (частки б/би, хай/нехай, розвиток у дієслова бути значення зв'язки) [5, с. 105].

Усталене в структурно-семантичному синтаксисі поняття реченнєвої семантики як абстрактного змісту, що твориться формальним синтаксичним механізмом і конкретизується лексичним наповненням синтаксичних позицій, доповнюється в аспекті граматичної парадигми (парадигми словозмінного типу) такими виявами речення, що без зміни його структури, без уведення нових лексичних елементів забезпечують передачу всіх відтінків спектру об'єктивно-модальних значень - індикативних та значень ірреальної модальності.

Об'єктивна модальність, яка властива кожному граматичному реченню, виявляє його зв'язок з денотативною ситуацією через граматичні (синтаксичні) категорії часу та способу, що є парадигматично-посутніми.

У досліджуваних творах О. Кобилянської індикативні видозміни речення значно переважають над ірреально-модальними, що відповідає загальній тенденції їх уживаності в сучасній українській мові. Категорійним значенням індикатива є співвіднесеність фрагменту об'єктивної дійсності із часовим відрізком, у якому він відбувається, стосовно точки відліку - моменту мовлення: у момент мовлення, до нього чи після.

У двоскладних дієслівних реченнях центром їх граматичних формозмін виступає звичайно дієслово-присудок як носій таких предикативних значень речення, як час та спосіб, що забезпечує симетричність вияву указаних значень на морфологічному та синтаксичному рівнях. Граматичну парадигму речення відкриває індикативна форма теперішнього часу, у якій показником формозміни речення виступає морфологічна форма дієслова, напр.: На заході, на гранчастім верху зеленої гори стоїть столітній одинокий дуб-великан; Ви потребуєте багато сонячного блиску і барв!; Я тужу за барвами, за світлом, за гармонією. У недієслівних реченнях (субстантивних, ад'єктивних) роль формального показника індикативного значення теперішнього часу перебирає на себе дієслівна зв'язка бути в зазначеній граматичній формі (є), що, як правило, опускається, напр.: Михайло - хлопець сильної будови, здоровий [...]; Характери поодиноких людей є аналогічні характерам поодиноких націй; Сава - залізний. З тіла тонкий, марний, а проте залізний; Ми люди, що знаємо лише землю! Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та проте вона свята.

Показово, що парадигматичне значення теперішнього часу ад'єктивних речень з дієприкметником у ролі присудка не завжди збігається з морфологічним часом останнього, напр.: Воздух напоєний (мин. час) пахучою свіжістю...; Жінка призначена (мин. час) чоловікові, як смерть від бога. Подібні парадигматичні форми речень засвідчують несиметричність морфологічного часу присудка з синтаксичним часовим значенням речення, що зайвий раз підтверджує самостійність часової категорії останнього. Формальним показником індикативного значення теперішнього часу речення в таких випадках виступає нульова зв'язка.

Індикативна форма минулого часу властива в мові творів О. Кобилянської різним структурним типам простого речення - двоскладним (дієслівним, субстантивним, ад'єктивним, адвербіальним) та односкладним. У дієслівних реченнях це синтаксичне значення симетричне з відповідним морфологічним значенням присудка, напр.: Нараз виринула недалеко постать; Спішив уже полями додому. Формальним показником цієї парадигматичної форми в недієслівних реченнях виступає зв'язка бути у формі минулого часу. Напр.: Ворожка оця була чарівниця; Він був дуб, не парубок; Я був тоді такий лютий на нього, що мало не вдарив його; Все було таке смутне!; Небо було захмарене; Гірко було все покидати; Йому було жаль дівчини [...]; Тут було темно й тихо.

Парадигматичний вияв майбутнього часу дієслівних речень конституюють відповідні морфологічні форми дієслів - проста і складена за відсутності складної, напр.: Під тіткою розпадеться земля, а вуйко загнівається!; Але прийде літо, я піду до тебе!; Того не забуду я вам ніколи, вуєчку, ніколи!; З тих шовкових суконь дасть мама мені поробити ковдри!; Я буду пильно працювати над собою [...]; - Восени буде вам уже Сава при всі помагати, тату![...]. У недієслівних та односкладних реченнях формантом їх індикативного вияву майбутнього часу виступає відповідна форма дієслова-зв'язки бути. Напр.: Я буду дуже щаслива, бабусенько! - запевняла я її; Михайло може аж за три роки жениться. А поки що буде тобі дружбою; Буде тобі добре, а мені на душі буде легше. У мові досліджуваних творів парадигматичний вияв майбутнього часу речення поодиноко представлений варіантною ненормативною формою „другого складеного майбутнього”, напр.: [-Гадає, що як Сава візьме його гадя, його Рахірку, то ми таки зараз відділимо йому половину нашої землі] та він буде мав за що пити!; Тоді буде міг вибирати між Рахірою або землею.

Індикативна парадигма дієслівних речень чотиричленна, оскільки до неї входять і форми давноминулого часу. У мові досліджених творів така граматична форма простого речення представлена мало. Напр.: Він був також увійшов у кімнату; Я була привикла до того, що з її окруження була я їй найсимпатичніша.

Плюсквамперфекта форма в часовій парадигмі недієслівних речень відсутня у зв'язку з морфологічною природою їх присудка.

У систематизації парадигматичних форм важливим є прояв у реченні так званої типізованої в граматиці семантики, на чому ґрунтується основний семантико-граматичний принцип її класифікації. Типізована семантика речення є першим компонентом його граматичного значення, оскільки не можна аналізувати граматичну форму без знання того, що ця форма виражає [2, с. 17]. індикативний ірреальний модальний предикативний кобилянська

Індикативній парадигмі протиставлена система ірреально-модальних видозмін речення, що виявляється в певному наборі синтаксичних значень, структурно співвідносних з морфологічними (дієслівними) умовним та наказовим способами, проте семантично ширших за них. Перелік значень ірреальної модальності речення традиційно представлений п'ятьма семантичними різновидами - умовного простого, умовного складного, бажального, наказового та повиннісного способів. Однак він не становить закритої системи і може бути доповнений. Якщо термін „система” розглядати як „сукупність однотипних одиниць, пов'язаних закономірними відношеннями”, то поява серед них ще однієї, яка не порушуватиме принципу побудови цілого, видаватиметься досить очікуваною і логічною. Серед істотних ознак будь-якої лінгвістичної системи виділяють структурність, ієрархічність, відносну неподільність її одиниць, динамізм, відкритість та розвиток. У зв'язку з цим, аналізуючи просте речення в системі парадигматичного поля, можемо говорити про систему його граматичних видозмін як про систему динамічну, що перебуває в постійному розвитку. Динамізм системи виявляється в постійних якісних та кількісних змінах в її будові за збереження системних характеристик. Поширення, таким чином, переліку ірреально-модальних значень ще одним - допустовим - є закономірним, оскільки він доповнює вже наявні за допомогою властивостей, функцій, які взаємовизначені з властивостями цілого [3, с. 63-64]. Отже, ірреально-модальну парадигму простого речення вважаємо шестичленною.

Забезпечує передачу типізованих значень об'єктивно-модальних видозмін простого речення набір службових слів, зокрема часток, які найповніше реалізують свою допоміжну функцію саме на синтаксичному рівні, що логічно висвітлилося в їх сучасній назві „аналітичні синтаксичні морфеми” [І.Р. Вихованець]. Вони слугують структурними компонентами синтаксичних одиниць, а отже і формальних видозмін простого речення та виразниками семантико-синтаксичних відношень між ними.

Під формою в граматиці розуміють зовнішнє вираження внутрішніх власне граматичних ознак і властивостей, які притаманні одиниці мови. Це загальне положення поширюється і на синтаксис як розділ граматики, де способи синтаксичного оформлення кожної одиниці, у тому числі й формально-граматичні видозміни простого речення, мають свою специфіку. Активним формантом при парадигмо-утворенні виступає частка би/б та її контамінації із сполучними засобами коли б, якщо б, тільки б, якби, лиш би і под.,частка хай/нехай. Важливу роль в утворенні деяких граматичних видозмін речення відіграє порядок слів та інтонація.

Частки маркують ірреально-модальні форми речення і в поєднанні з присудком утворюють аналітичну предикатну синтаксему.

Мова досліджуваних творів Ольги Кобилянської представлена усією палітрою ірреально-модальних значень і граматичні форми простих речень укладаються в шестичленну парадигму.

Парадигматична форма умовної простої модальності вживається тільки як просте речення на основі морфологічного умовного способу на -л,-в+би/б. Типізованим значенням умовного простого способу є вираження ситуації, ірреальної дії, що може реалізуватися за певних (окреслених чи ні) умов, значення можливості в невизначеному часовому плані. Напр.: Я би йому не повірила у всім; Він узяв би ґаздівство в свої руки і примусив би пияка сидіти тихо на печі.

Досить поширена в мові досліджених творів форма простого умовного способу речення, утвореного на основі давноминулого часу, напр.: Не раз був би мури головою розвалив та й пішов до вас; Сава був би пішов і служив, і був би зносив тяжке й тверде твердо й уперто [...].Сава не був би мав таких пригод, як сей [...].

Парадигматична форма умовного складного способу безпосередньо пов'язана з умовною простою, оскільки реалізується тільки в складному реченні (у складнопідрядному реченні умови) в ролі підрядної частини. При головній частині вона набуває узагальненого значення визначеної умови для можливої реалізації дії, вираженої умовною простою формою. При творенні цієї форми речення в мові творів письменниці використовуються контаміновані сполучні засоби якби, коли б. Напр.: Якби він вам і хату над головою запалив, [ви б набрали води в рот]. Коли би так панна Марія була молода, [,..][то, певно, була би з них добра пара].

Парадигматичним виявам із значенням бажальної модальності в досліджуваних творах властива варіантність, що забезпечується такими засобами:

1) частками якби, аби, коби (лише), бодай (би) на тлі відповідного інтонаційного оформлення речення, напр..: - Так, якби знала! - говорила раз по раз. - Так, якби знала; - Аби якнайборше додому вернув, Івоне, аби янайборше додому вернув! - потвердила Марія; Коби всі їх так кривдили, як я!; Коби він лише здоров!: Лише коби студінь попустила...; Бодай би я була його ніколи не бачила, бодай він мені й не снився!

2) препозицією присудка з часткою би/б, напр.: Мовчала б ти!; Пав би бог святий! - відповіла Марійка побожно;

3) поєднанням (неможливим на морфологічному рівні) частки хай/нехай/най з першою особою однини дієслова, напр..: - Так іди ти вперед мене! - промовив він. - Нехай тебе добре затямлю!; - Грай, най гуляю! Най погуляю! В мене одна сестрінка!; - Позвольте, тату, най я пшеницю посію!

4) уживанням частки би/б при інфінітиві в односкладному інфінітивному реченні, що засвідчує причетність її до синтаксичного формоутворення всієї предикативної одиниці, а не її головного члена, оскільки такий парадигматичний вияв неозначеній формі дієслова на морфологічному рівні не властивий. Напр..: Вам би більше відпочивати; Вам би конче виїхати вліті, Наталочко, - мовила старенька панна;

5) формою, омонімічною з умовним простим способом, за окличної інтонації речення, напр..: Ви повчили б його зараз, Івоніко!Хлопець псується, став ще гірше лінивий [...].

Виявам наказової модальності речення властиві такі ж значення, як і відповідному способу в морфології, за незначної невідповідності у формальних показниках. Напр.: Ой, не гріши, небого, не гріши, не гріши!; Ідіть зі мною, жиймо для себе!; Нехай прийде сам, на храм най прийде і подивиться сам на неї. Замість варіантної наказової форми із часткою щоб фактичний матеріал засвідчив уживання частки аби-сьте, напр..: - Я йду, звідки прийшов, - скипів він, - аби-сьте знали! Аби-сьте таки знали! -1 очі його замиготіли зимним блиском.

Семантикою парадигматичної форми речення з повиннісною модальністю є обов'язковість, вимушеність здійснення чого-небудь, здебільшого проти волі виконавця. Формальним показником цього модального значення речення є некоординованість дієслова-присудка, вжитого в наказовому способі другої особи однини, при підметі першої, другої, третьої особи однини чи множини. Суттєво, що форма наказового способу дієслова в таких випадках позбавлена значення наказовості. Непродуктивність цієї парадигматичної форми речення в сучасній українській мові взагалі підтверджується її рідковживаністю і в мові творів О. Кобилянської зокрема. Напр.: [Якби я сама не заробила та не придбала], то хоч гинь із голоду!

Семантикою допустової модальності речення є вираження дії, обставини, усупереч яким відбувається інша дія, або вираження не взятої до уваги, зігнорованої умови. Таке значення парадигматичних форм речення допустової модальності зумовлює її функціональну специфіку - використання в ролі конститутивного елемента складного речення або в ролі відносно самостійного повідомлення, яке реалізує своє допустове значення в тісному зв'язку з контекстом. Формальними показниками таких парадигматичних форм речень виступають синтаксичні морфеми хай/нехай/най (би) (з нейтралізованим значенням наказовості), хоч би. Напр.: [Як кого має що найти], то най він і двері зачинить. [то воно до нього прийде]; Най собі люди кажуть. [ що хотять, а жид може все]; Нехай чоловік буде умний і розсудливий скільки хоче, [але коли він цієї філософії не вміє приноровити до життя, то ця філософія неправедна];[ Я був би його не запросив до участі в концерті]. Нехай би грав і так, як сам Паганіні!; - [...] Нехай би я що говорила, [він не обзивається до мене]; Хоч би ми що й казали,[на нас не дивиться ніхто].

Як бачимо, мовостиль Ольги Кобилянської відзначається всеохопністю у використанні граматичних форм простого речення, у ньому задіяна вся палітра його об'єктивно-модальних значень з варіантними засобами їх вираження, що увиразнює психологічну спрямованість творів письменниці.

Отже, вивчення структурного потенціалу граматичної парадигми в художньому тексті поповнює сучасну синтаксичну теорію в плані передумов альтернативних способів синтаксичної організації розповідних простих речень і в плані виявлення мотивів та ефектів вибору одного з можливих варіантів парадигматично співвіднесених одиниць, якими оперує носій мови, чим підтверджується значущість синтаксичних засобів оформлення простих двоскладних речень об'єктивної модальності.

Література

1. Бенвенист Э. Уровни лингвистического анализа / Э. Бенвенист // Новое в лингвистике. - Вып. 4. - М., 1965. - С. 447 - 448.

2. Загнітко А. Референційна семантика граматичних форм (напрями аналізу) / А. Загнітко / Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць: Наук. зап. Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. В. Винниченка, 1997.- Вип. 2. - 210 с.

3. Кадомцева Л.О. Діалектна єдність граматичних значень речення і рівні аналізу / Л.О. Кадомцева // Українське мовознавство. - 1977. - №5. - С. 14-18.

4. Романюк Т. Семантика допустовості в системі ірреально-модальних значень простого речення / Тетяна Романюк // Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Міжнародної наукової конференції (19-21 жовтня 2006 р.). - Чернівці: Рута, 2006. - С. 63-66.

5. Українська мова. Енциклопедія. - К.: „Укр. енцикл.”, 2000. - 752 с.

Размещено на allbest.ru