Суб’єктні і безсуб’єктні безособові речення у польській та українській мовах

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Суб'єктні і безсуб'єктні безособові речення у польській та українській мовах

Оксана Корпало

Анотація

Ключові слова: безособове речення, семантика, суб'єктність, безсуб'єктність.

Оксана Корпало. Субъектные и безсубъектные безличные предложения в польском и украинском языках

2) конструкції, які зазнають граматичної перебудови (Pracowalo mi siq dobrze, Nie ma (nie byto) ojca w domu. S4 to przeksztalcenia zdan: Pracowalem, Ojciec byl (jest) w domu;

3) речення, у які можна вставити підмети без перебудови: Powalilo go na ziemiq (cos), Powalili go (jacys ludzie) na ziemiq;

4) ядро речень безпідметових становлять конструкції, у яких поява підмета заблокована (w ktorych czasownik jako jednostka leksykalna blokuje miejsce dla mianownika): Nalezy siq uczyc, Warto obejrzec ten film, Brakuje (brak) wody itp. При цьому Р. Гжегорчикова вважає, що лише останній тип реалізує схему власне безпідметового речення [14, c.60].

На думку З. Клеменсевича [15], тип 1 і частина типу 2 (Nie ma ojca ) - це речення з логічним підметом, тип 3 і 4, а також частина типу 2 (Mowilo siq o tym ) - речення безпідметові.

Отже, єдиного підходу до розуміння поняття „безпідметове речення” в польському мовознавстві немає. Очевидно, в такому разі при зіставно-типологічному аналізі структури безособових речень варто опиратися на більш ґрунтовні дослідження у східнослов'янських мовах. Багато уваги вивченню безособових речень приділяли такі вчені: Л. Булаховський, Ф. Буслаєв, О. Востоков, Д. Овсянико-Куликовський, О. Пєшковський, О. Потебня, О. Шахматов; у сучасному мовознавстві - Н. Арват, В. Бабайцева, І. Вихованець, Є. Галкіна-Федорук, В. Горяний, П. Дудик, С. Єрмакова, Г. Золотова, П. Лекант, Т. Ломтєв, О. Мельничук та ін. Більшість із названих дослідників безособові речення розглядають на формально-граматичному рівні. Однак у роботах Н. Арват, В. Горяного, Г. Золотової аналіз здійснено на рівні семантичного синтаксису, виділено суб'єкт як носій предикативної ознаки, розглянуто суб'єктні і безсуб'єктні безособові речення. Так, Г. Золотова цілком слушно вважає, що „синтаксична інтерпретація категорії особи передбачає можливість визнати, що деякі форми непрямих відмінків можуть бути засобами вираження суб'єкта” [5, c. 33-34]. Очевидно, слід чітко розрізняти поняття „граматичний суб'єкт” і „семантичний суб'єкт”. Семантичний суб'єкт може бути виражений як називним (тоді він збігається з граматичним суб'єктом), так і непрямими відмінками, тобто займає синтаксично залежну позицію.

Безособові речення надзвичайно різноманітні, поділяються на велику кількість структурних і семантичних груп, ядро яких традиційно, залежно від морфологічного вираження головного члена та його лексичного значення, в системі безособових речень як української, так і польської мов складають декілька основних формально-змістових різновидів:

1. Безособові речення, головний член яких виражений безособовим дієсловом без -ся // si^ або з афіксом -ся // si^ ( з zaimkiem siq) зі значенням `стан природи або стан людини', наприклад: Сутеніє // Zmierzcha siq; Блискає // Blyska siq; Захмарилося // Zachmurzylo siq; Нудить його //Mdli go; Крутиться в голові //Krqci mi siq w glowie.

2. Головний член виражений особовим дієсловом у безособовому значенні. Як і власне безособові дієслова, ці вербативи можуть мати компонент -ся // si^ або не мати його, пор.: Засипало снігом дорогу // Zasypalo sniegiem drogq. Мені ввижається // W tym sezonie nosi siq jedwab.

3. Головний член виражений безособовими формами на -но, -то: Зроблено добре // Nas nauczono. Досліджено лексику обмеженого вживання // Zbadano leksykq ograniczonq w uzyciu .

4. Головний член виражений словом категорії стану або без інфінітива, або з ним: Холодно // Zimno. Гріх обманювати! // Grzech klamac!

Принципи побудови безособових речень в українській і польській мовах близькі, однак, як слушно зауважує І. Кононенко, „за умов типологічної єдності односкладних речень у двох мовах засоби вираження головного члена можуть одержувати національно орієнтовані словоформи. Виділяють польські речення з компонентом trudno ( nietrudno), які отримують в українській мові еквіваленти - безособові речення зміненої структури, пор.: O wiqkszego trudno sucha, jak byl Stefek

Burczymucha (M. Konopnicka) // Важко знайти такого зуха, яким був Стефек Бурчимуха; Trudno o lepszy moment//Важко знайти кращий момент...” [6, с. 661]. семантичний суб'єкт безособовий український польський

Серед інших особливостей побудови і функціонування безособових речень у польській та українській мовах відзначимо таке:

1) продуктивною у польській мові є конструкція з головним членом - дієсловом із siq, якій в українській мові частіше відповідають речення іншої структури, а саме:

а) односкладні неозначено-особові речення, наприклад: Mowi siq o mieszkaniu // Говорять про квартиру; Za towar placi siq w kasie //За товар платять у касі;

б) двоскладні речення з різними за будовою присудками, наприклад: Jemu siq nie spieszy // Він не поспішає; Zebralo siq jej na placz // Вона збирається плакати; Zabrania siq postoju // Стоянка заборонена. Хоча, звичайно, у більшості випадків в обох мовах використовуються схожі конструкції: Зробилося весело // Wesolo siq zrobilo; Розпогоджується // Wypogadza siq; Йому добре спалося //Dobrze mu siq spate;

2) безособові речення на -но, -то, за спостереженнями мовознавців, більше поширені у польській мові, ніж в українській [13, с. 357; 6, с. 659]. Польським безособовим реченням на -но, - то часто відповідають українські неозначено-особові, пор.: Telefonowano do niego wieczorem // Йому зателефонували ввечері; Nie wierzono mu //Йому не вірили;

3) відповідниками до українських безособових речень зі словами категорії стану в ролі головного члена найчастіше є польські двоскладні речення з названим або неназваним підметом, пор.: Йому нудно // Jemu siq nudzi; Яцека не можна застати // Jacekjest nieuchwytny.

Своєрідність безособових речень чітко простежується при зіставленні їх із двоскладними. Як стверджує Л. Булаховський, „для сучасної мовної свідомості безособові речення є особливий, семантично і стилістично вмотивований різновид вияву двоскладного в своїй основі акту мислення” [7, с. 62]. Якщо в семантиці двоскладних речень підкреслюється зв'язок дії з діячем (Я не працюю; Dziecko chce psocic) або ознаки з її носієм (Він веселий; Marek jest wesoly), то в односкладних реченнях (Мені не працюється; Йому весело; Dziecku siq chce psocic; Wesolo mu siq zrobilo) дія й ознака, трансформувавшись у стан, передаються як незалежні, відокремлені від діяча й носія ознаки. Однак „ступінь такого відокремлення (роз'єднання) не в усіх реченнях має однаковий вияв. Безособовим реченням як найбільш строкатому і найбільш уживаному типові односкладних конструкцій притаманна розгалужена семантична диференціація безособовості - від повної безособовості до безособовості послабленої” [2, с.176].

Визнання цього факту визначає інший принцип класифікації безособових речень - виходити з більшої чи меншої віддаленості їх структури від стандартної структури двоскладного речення. З такого погляду безособові речення, на думку Л. Булаховського, можна поділити на такі основні групи:

„А. Найархаїчніша група, в якій дійова особа абсолютно не може бути виражена. В сучасній мові група ця непродуктивна.

Б. Група безособових речень також досить архаїчної конструкції (походження здебільшого з іменних речень), але цілком продуктивна, в якій те слово, що в двоскладному реченні означало б дійову особу і що тут виступає як об'єкт, до якого спрямована незалежна від нього дія, виражається або може виражатися давальним відмінком.

В. Група безособових речень, у яких дійова особа виражається або може виражатися орудним відмінком. Категорія ця, також продуктивна в сучасній мові, новіша походженням. Вона сприймається на фоні пасивних двоскладних речень.

Г. Група відносно-безособових речень, в яких і зміст речення, і граматична конструкція дозволяють пряме запровадження підмета - іменника в називному відмінку, але він не вставляється через неозначеність, узагальненість або другорядність. Ця група виразно сприймається на фоні звичайного двоскладного речення і виявляється цілком продуктивною” [7, с. 62-63]. Речення з останньої групи трактують у сучасному східнослов'янському мовознавстві як особові односкладні речення (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові), а в польському мовознавстві речення такого типу вважаються двоскладними повними з невираженим підметом (podmiot domyslny).

Аналогічне розуміння спостерігаємо і в інших дослідженнях. Так, В.В. Бабайцева, стверджує, що „в безособових реченнях ступінь зв'язку дії з діячем, ознаки з носієм межує з відсутністю діяча або носія ознаки, але це характерне не всім семантико-граматичним групам безособових речень однаковою мірою” [1, с.58].

Поділяючи твердження Г. Золотової про наявність суб'єкта в безособовому реченні, В. Горяний уточняє, що це суб'єкт стану, оскільки „саме стан у найширшому розумінні цього слова відбито було, принаймні на початковому етапі розвитку мови, у всіх безособових реченнях <...> Цей стан є інваріантним (семантично) для всіх можливих, пізніше утворених безособових речень. Розвивається і реалізується це інваріантне значення стану такими типами безособових речень:

а) речення з нульовим суб'єктом, що виражають стан природи;

б) речення з непрямим суб'єктом, що виражають стан людини;

в) речення з синкретичним суб'єктом, що виражають в залежності від ситуації стан природи чи людини” [4, с. 29-30].

O. Пономарів, аналізуючи ступінь відриву дії чи ознаки від виконавця або носія, поділяє безособові речення на такі, що „не можуть мати виконавця, або ж подають дію чи стан як незалежні від виконавця” [11, с. 73].

P. Гжегорчикова, класифікуючи типи речень без іменника у називному відмінку ( typy zdan bezmianownikowych), теж виділяє серед них ті, у яких нема і не може бути суб'єкта стану, насамперед це дієслова, що означають атмосферні явища (1) czasowniki oznaczajce zjawiska atmosferyczne, w ktorych nie oddziela si? subiektu i predykatu < ... >, typu: pada, mzy, swita, bfyska siq, dnieje, zmierzcha siq ... [14 , с. 61]), і, крім цього, ще шість груп, де при відсутності підмета суб'єкт дії чи стану все-таки мислиться. Усього дослідниця нараховує понад 50 таких дієслів, з яких лише незначна кількість належить до першого типу [14, с. 61-62]. Для порівняння: В. Горяний виявив за Словником української мови в 11-ти томах 26 неперехідних абсолютно безособових дієслів в українській мові на зразок: весніє, вечоріє, світає, тепліє, хурделить тощо [4, с. 30-31];

Отже, незважаючи на розмаїття термінів, мовознавці сходяться в тому, що існує лише обмежена кількість власне безособових речень, які в принципі не можуть мати виконавця, тобто є безсуб'єктними. Відсутність суб'єкта дії, навіть у найзагальнішому вигляді, у таких реченнях є абсолютною, у них взагалі неможливо уявити дійову особу в будь-якому відмінку. О. Потебня, визнаючи відсутність діяча (суб'єкта) в цих реченнях, змушений був удаватися до визнання „міфічної істоти”, що виконує певну дію; і пов'язано це, на його думку, зі світоглядом наших пращурів, які вважали, що „ворожих людині демонічних істот не варто називати” [10, с. 322]. Ця особлива табуїстична номінація вищих сил закріпилася в синтаксисі й на узагальнено- семантичному рівні мислиться як „щось”. В. Горяний з цього приводу зауважує: „У реченнях же, стан у яких приписується „міфічній істоті”, ми визначаємо нульовий суб'єкт (без привнесення сюди чогось міфічного, таємничого, яке дійсно за далеких часів первісного мислення могло розумітися як табу на імена якихось обожнюваних сил природи, стихійних явищ, непідвладних і незрозумілих тодішній людині)” [4, с. 29].

Однак у структурі більшості безособових речень наявний семантичний суб'єкт, завдяки чому їх зміст може співвідноситись із 1-ою, 2-ою або 3-ою особою. Наприклад: Мені нудно // Nudzi mi siq; Йому добре спалося // Dobrze mu siq spalo; Пахне сіном // Pachnie sianem. У зв'язку з цим безособові речення можна поділити на означено-суб'єктні, неозначено-суб'єктні і узагальнено-суб'єктні, дослідження яких з позицій мовця вважаємо перспективним.

Отже, проведений зіставний аналіз т.зв. безособових речень в українській і польській мовах довів, що загалом самі принципи їх побудови в обох мовах близькі. Дослідження семантики цих речень польськими, російськими та українськими мовознавцями, незважаючи на неузгодженість у термінології, підтверджує справедливість думки О. Пєшковського про те, що „терміни „безособове” дієслово і „безособове” речення дуже неточні, оскільки повної безособовості в присудку бути не може” [9, с. 306], адже з власне-семантичного боку в усіх реченнях завжди наявний або мислиться суб'єкт дії чи стану. Лише невелика кількість безособових речень, що означають стан природи або зміни цього стану, є абсолютно безсуб'єктними.

Література

1. Бабайцева В.В. Односоставные предложения в современном русском языке/ В.В. Бабайцева. - М.: „Просвещение”, 1968. - 159 с.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови / І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Грищенко. - К.: Радянська школа, 1982. - 208 с.

3. Ганич Д.І. Словник лінгвістичних термінів / Д.І. Ганич, І.С. Олійник. - К.: Вища школа, 1985. - 360 с.

4. Горяний В.Д.Синтаксис односкладних речень / В. Д. Горяний. - К.: Радянська школа, 1984. - 127 с.

5. Золотова Г.А. Категория предикативности в отношении к форме и функции предложения в русском языке / Г.А. Золотова // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. - Л.: Наука, 1971.

6. Кононенко І.В. Українська та польська мови: контрастивне дослідження / Ірина Кононенко. Iryna Kononenko. Jеzyk ukrainski i polski: stadium kontrastywne. - Warszawa: WUW, 2012. - 804 с.

7. Курс сучасної української літературної мови. - Т. 2. - Синтаксис / за ред. Л.А. Булаховського. - К.: Радянська школа, 1951. - 407 с.

8. Мельничук О.С. Розвиток структури слов'янського речення / О.С. Мельничук. - К.: Наукова думка, 1966. - 323 с.

9. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении / А.М. Пешковский. - М.: Учпедгиз, 1934. - 452 с.

10. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике / А.А. Потебня. - Т. III. - М.: Просвещение, 1968. - 551 с.

11. Сучасна українська мова. Синтаксис / за ред. О.Д. Пономаріва. - К.: Либідь, 1994. - 256 с.

12. Русский язык. Энциклопедия / гл. ред. Ф.П. Филин. - М.: Изд-во „Советская энциклопедия”, 1979. - 431 с.

13. Dalewska-Gren H. Jzyki slowianskie / Hanna Dalewska-Gren. - Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2002. - 668 s.

14. Grzegorczykowa R. Wyklady z polskiej skladni / Renata Grzegorczykowa. - Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2004. - 159 s.

15. Klemensiewicz Z. Zarys skladni polskiej / Zenon Klemensiewicz. - Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 1968. - 133 s.

16. Slownik wiedzy o jеzyku / Iwona Plociennik, Daniela Podlawska. - Warszawa - Bielsko-Biala, 2008. - 326 s.

17. Wierzbicka A. Czy istniej zdania bezpodmiotowe? / Anna Wierzbicka. - „Jеzyk Polski”, 1966, z.46. - S. 177-196.

18. Wolinska O. Konstrukcje bezmianownikowe we wspolczesnej polszcyznie / Olga Wolinska. - Katowice, 1978. - 145 s.

Размещено на allbest.ru