Діалектна диференціація болгарського континууму метрополії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеського національного університету імені І. І. Мечникова

Діалектна диференціація болгарського континууму метрополії

Болгарський діалектний континуум є одним із складних щодо внутрішньої диференціації, що вплинуло і на долю переселенських говірок, зокрема і в Україні; говірки метрополії детермінували структурний розвиток говірок нової формації [5, с. 27-43]. Тому проблема диференціації континууму метрополії, принципів його членування залишається важливою для пізнання особливостей структури та ліній розвитку переселенських говірок. Зауважимо, що бачення умов, причин і стану діалектної диференціації болгарського континууму змінювалося відповідно до накопичення емпіричної інформації про структуру та ареальні відмінності болгарських говірок (докладніше про етапи розвитку болгарської діалектології див.: [14, с. 6]). Особливо цінними для глибоко наукового дослідження діалектної диференціації болгарського континууму стали монографічні описи Ст. Стойкова [14], Т Бо- яджиева [2, 3], М. Сл. Младенова [12], І. Кочева [8, 9] та ін., численні праці серій „Трудове по българска диалектология,, за ред. Ст. Стойкова та „Българска диалектология. Проучвания и материали,, за ред. К. Мірчева. Новим етапом в окресленні меж болгарських діалектів та інтерпретації умов, етапів їх виникнення стала перша у болга- ристиці фундаментальна лінгвогеографічна праця „Български диалектен атлас, у 4-х томах, підготовку якого розпочато за спільного керівництва Ст. Стойкова і С. Б. Бернштейна (т. 1) і продовжено під керівництвом Ст. Стойкова (т. 2-4). БДА створив передумови нового бачення болгарського діалектного континууму, його поглибленого вивчення у синхронії та діахронії. Діалектна диференціація болгарського мовного простору зумовлена неповторною історією болгар на Балканах, складними мовними процесами у ХІІ-XV ст., коли сформувалися основні відмінності між діалектами. Найглибші відмінності між діалектами виникли у фонетичній системі, зокрема в континуації е (Ь), голосних неповного творення (й, ь) та носових голосних (ж, а); менш відчутними є граматичні відмінності - переважно формальна реалізація низки граматичних категорій (флексії іменників множини, означеність / неозначеність імен, наявність старих відмінкових форм, флексії дієслів теперішнього часу та ін.). Спираючись на інтегральні та диференційні риси говорів, дослідники віддавна намагалися визначити діалектні типи і діалектну диференціацію болгарського континууму. Склалася традиція класифікувати діалекти за такими ознаками: 1) типи рефлексів е (Ь) (докл. див: [4, с. 360-369]); 2) типи рефлексів ж; 3) за іншими фонетичними рисами; 4) за морфологічними та лексичними рисами; 5) за територіальним поширенням.

Класифікацію болгарських діалектів за рефлексами носового голосного заднього ряду (ж) в сучасних говірках запропонував Б. Цонев [16], визначивши за цією ознакою п'ять типів говорів: 1) г-говір (ръка, зъп, мъж, мъка, път, дъб) поширений у Північно-східній та Північно-західній Болгарії та в східній частині Південно-східної Болгарії; такий самий рефлекс характерний і для Сярської, Демірхісарської,

Гевгелійської, Кукушської, Воденської, Костурської, Леринської, Ох- ридської, Стружської та Дебирської обл.; 2) я-говір (рака, зап, даб, маж, мака, пат) охоплює переважно Західну Болгарію - Врачанську, Ботєвградську, Софійську (східна частина), Іхтіманську, Самоковську, Дупницьку та Кюстенділську обл. та говірки Пирдопської обл. у зоні східних говорів; за Б. Цоневим - центральний говір; 3) о, я-говір (рдка, зоп, доб, мож, мока, пот; рока, зоп, доб, мож, мока, пот) охоплює Родопську обл.; такий самий рефлекс о (< ж) поширений в окремих західноболгарських говірках - в Галечській, Реканській, Бітольській і Валешській обл.; 4) я-говір (река, зёп, дёб, меж, мёка, пёт) поширений у Тетевенській обл. та в двох селах з єркечським типом говірок у Східній Болгарії - Козичино (Єркеч) у Поморійській обл. та Гулица у Варненській обл.; я-говір поширений і в с. Радожда і Венчани (Македонія) [2, с. 152]; 5) у-говір (рука, зуб, дуб, муж, мука, пут) поширений на заході вздовж болгарсько-сербського кордону (зх. частина Бє- лоградчика, Царибродська, Тринська, Брезнишська, Босилєградська, Кратовська і Тетовська обл.).

Окремий тип говірок становлять ті з них, у яких відбувся фонемний розклад носової голосної фонеми заднього ряду на вокал + сонант м чи н: бънда, дъмб, мъндра, гъмба, дамб, гамба, домб, зомб (говірки в Солунській, Костурській та Корчанській обл.). Ст. Стойков зазначив, що межа поділу за рефлексами носового голосного заднього ряду (ж) не накладається на поділ за іншими важливими диференційними рисами [14, с. 88].

Класифікацію болгарських діалектів за іншими фонетичними ознаками намагалися запропонувати багато дослідників. Так, в основу одного з поділів Б. Цонев поклав типи вимови груп приголосних шт - жд, рефлекс голосних неповного творення та наголос, який, однак, поступається діалектному поділові за рефлексами /е/ (t) та (ж) [16, с. 344-350].

За рефлексами шт (< *tj) і жд (< *dj) Б. Цонев окреслив три діалектні групи: 1) шт-, жд-говір (ношт, лешта, срешта; прежда, вежди, межда); поширений у більшій частині болгарської мовної території (Східна і Північно-західна Болгарія за винятком прикордонної обл.); 2) ч-, ц-говір (ноч, леча, среча; преца, веци, меца); поширений у західних окраїнах болгарського континууму на межі з сербськими говірками, охоплює західну частину Бєлоградецької, Царибродської, Трин- ської, Брезнишської, Босилеградської обл.; послідовно такі рефлекси відомі в прикордонних у-говірках; 3) к'-, г'-говір (нок', лек'а, срек'а; прег'а, вег'и, мег'а); рефлекси поширені у західноболгарських говірках (Кюстенділська, Кумановська, Кратовська, Щипська, Скопська, Велешська, Тиквешська, Прилепська, Бітольська та Кичевська обл.).

Недоліком цієї класифікації Ст. Стойков вважав неспівмірність величин ареалів, які охоплюють зазначені рефлекси у континуумі болгарської мови [14, с. 88]. На додаток до класифікації Б. Цонева, Т Бояджієв виділив ще тип шч-, ждж-говірок (ношч, лешча, меж- джа, прежджа, вежджа); говірки Струмської, Охридської, Преспан- ської, Костурської, Леринської обл. та говірки Корчанської обл. (на півдні Албанії) [2, с. 153].

Крім наведених вище основних рефлексів, у болгарських говірках відомі змішані рефлекси *tj і *dj; так, в разлозьких, іхтіманських та самоковських говірках зафіксовано сполуки шч і жд; змішані рефлекси шт, шч, ч, к', ждж, дж, г ' відомі в багатьох південно-західних говірках Македонії (воденських, костурських, щипських, охридськиї, бітольських та ін. говірках) й Греції.

Голландський славіст Н. Ван-Вейк в основу своєї класифікації болгарських діалектів поклав характер рефлексації /*ъ/ в новому закритому складі - як [ъ] чи [о], напр.: сън, дъш - сон, дош [цит. за 14 с. 89]. Ця ареальна відмінність сягає давньоболгарської епохи, коли сформувався поділ на східний і західний макроареали. Сьогодні ця ізоглоса не має виразного окреслення: відзначено випадки поширення словоформ з о-рефлексами у зоні превалювання ъ-рефлексш, наприклад, у пирдопському говорі в одних говірках - у прийменниках і префіксах (воф, возданах, сос, собуе), в інших - у префіксах і суфіксах (воф, сос, петок, песок), а ще в інших - у будь-яких закритих складах (воф, сос, петок, бочва, дош). Проте немає болгарських діалектів, у яких на місці /*ъ/ послідовно був би зафіксований [о], як у деяких македонських говорах. Зазначимо, що голосний [о] на місці /ъ/ відомий і в деяких родопських говірках, проте це наслідок інших фонетичних процесів розвитку вторинних вокалів, що постали внаслідок злиття рефлексів голосних неповного творення та носових (дош, могла, зоп, кл'отва), а в мізійських говірках [о] на місці /*ъ/ зафіксовано в артиклі іменників чол. роду (гърбо, нусо) та в суфіксі -ък (добиток, петок). Це означає, що й за цією ознакою болгарські діалекти не можна чітко диференціювати [там само, с. 89].

Б. Цонев пропонував класифікувати болгарські діалекти і за рефлексами псл. /*ъ/ та /*ь/. У передмові до видання пам'ятки „До- брейшево четвероевангелие” (Софія, 1906, с. 30-31) він окреслив такі діалектні групи: 1) рупсько-родопську, зі зміною /*ъ/ > [о] та /*ь/ > ['ъ]; 2) південно-західну, зі зміною /*ъ/ > [о] та /*ь/ > [е]; 3) північно-східну, зі зміною /*ъ/ > [ъ] та /*ь/ > [ъ], [е]; 4) північно- західну, зі зміною /*ъ/ > [ъ] та /*ь/ > [ъ]. Недоліком цієї класифікації є неохоплення усіх типів рефлексації давніх голосних неповного творення, наприклад, у мізійських говірках північно-східної групи зафіксовано тип рефлексації /*ъ/ > [о], у східних рупських - /*ь/ > [е] та ін., які не відбито у цій класифікації. І. Кочев зазначає, що за рефлексами псл. /*ь/ у болгарському континуумі окреслюється три групи говорів: 1) з рефлексами [е] або ['ъ] - рупсько-родопські говірки; 2) з рефлексами [ъ] - перехідні говірки; 3) з рефлексами [ъ] ([а]), [е] - північно-східні, південно-західні та східна частина північно-західних говірок [9, с. 296]; свого часу зауваження до цієї класифікації висловив Ст. Стойков. Зазначимо, що жодна з наведених класифікацій не є остаточною, оскільки ґрунтується на одній з багатьох структурних рис без урахування інших важливих диференційних ознак.

Над проблемою залучення до класифікації діалектів морфологічних та лексичних ознак, які б творили пасмо ізоглос, працювали Л. Мілетич [10, 11], Ст. Стойков [14], І. Кочев [8, 9], Т. Бояджієв [2, 3]; С. Б. Бернштейн [1], О. В. Чешко [17], Г П. Клепікова [7], В. Шаур [18]. Дослідники виділяють такі ізоглоси, що диференціюють болгарський континуум: 1) флексія іменників чоловічого роду у називному відмінку множини, основа яких закінчується на приголосний: у говорах Північно-східної Болгарії (за винятком мізійського говору) - флексія -и, напр.: пръстени, ръкави, гълъби, а в діалектах Західної і Південно-східної Болгарії --е: пръстене, ръкаве, гълъбе; 2) флексія 1 особи дієслів І і ІІ дієвідмін теперішнього часу множини минулого часу: у говорах Північно-східної Болгарії --м (берем, четем, вървим), а в діалектах Західної та Південно-східної Болгарії - -ме (береме, четеме, вървиме).

Лексичні опозиції ас ~ йа (я) , недей ~ немой, крак ~ нога (нога), риза ~ кошул'а (сорочка), стан ~разбой (тк. стан) , горешт ~жежък (гарячий), къс ~ крап (короткий) та ін. представлені: перша - у діалектах Північно-східної Болгарії, друга - у говорах Західної та Північно-східної Болгарії.Такий самий ареальний поділ утворює ізоглоса наголосу у двоскладових іменниках середнього роду однини та у словоформах дієслів 2-ї особи однини І і ІІ дієвідмін, відповідно - флективний наголос у першому ареалі (месд, кроснд; бери, носи, мети), наголос на корені - у другому (месо, крдсно; бери, ндси, мети). На підставі ізоморф та ізолекс окреслюються центральний та латеральний ареали болгарського континууму.

Відомі досі класифікації болгарських діалектів та визначення їхніх меж мають суттєві недоліки. Насамперед вони не збігаються чи наближаються одна до одної, а, як правило, ділять континууми, визначені як спільні за іншими ознаками. Як зазначено вище, діалектна диференціація болгарської мови є складною; діалекти не відділені один від другого непроникними бар'єрами, а переходять один в другий, переплітаються, що ускладнює виділення їхніх меж. У болгаристи- ці поширення набув поділ континууму за територіальною ознакою на дві діалектні групи - східну і західну, що свого часу обґрунтували Б. Цонев [16, с. 302-419] та Л. Мілетич [10 с. 17-19]. О. Теодоров-Ба- лан у статті „Родопското наречие” зробив спробу виділити, крім східної й західної, ще й третю групу - „південне, чи родопське, наріччя” [15, с. 111-127]; пізніше дослідженням родопського говору займалися Т. Бояджиев [2] та ін. Ст. Младенов у статті „Луи Леже и въпросът за македонските говори” [13] запропонував виділити у західній групі південно-західні „македонські” і північно-західні „шопські” говори. Ст. Стойков зазначив, що сучасний стан болгарської діалектології не дає остаточної оцінки сучасних болгарських діалектів чи визначення шляхів їхнього історичного розвитку, а змушений обмежуватися лише загальним географічним окресленням і спиратися на традиційний поділ на дві основні групи діалектів: східну і західну [14, с. 95-96].

У класичній праці Л. Мілетича „Східноболгарські говори” („Das Ostbulgarische”, Wien, 1903) уперше подано всебічний аналіз східно- болгарських діалектів на відміну від давніших розрізнених свідчень про говірки Свищова, Ловеча, Трояна і Габрово. Нечисленні фольклорні тексти було записано неточно, що не забезпечувало відтворення діалектних явищ, зокрема фонетичних. Цінність дослідження Л. Мілетича визначається і тим, що автор особисто у польових умовах зібрав значний за обсягом матеріал про всі східні болгарські діалекти [10, с. 10]. На думку Л. Мілетича, всі східноболгарські говори за морфологічними рисами об'єднуються у два типи. Такою рисою є членна форма іменників чол. р. одн.: в одних виступає флексія -д (о [у]), а в інших - флексія -ът (-ъ), наприклад, мосто, столо чи мостът (мостъ), столът (столъ); ця риса розмежовує о-діалект (північно-східний) і ът^алект (південно-східний) [там само: 18-19]. Т Бояджієв зазначає, що північно-східний діалект розпадається на дві групи говірок - мізійські і балканські (з виділенням окремо гребенської підгрупи), а південно-східний діалект - на три: східнорупські, родопські й західно- рупські [2, с. 156]. Л. Мілетич у структурі південно-східного діалекту виділив фракійську (рупську) і балканську групи говорів [10, с. 19]. За класифікацією Ст. Стойкова, східний ареал поділяється на мізійський, балканський і рупський говори [14, с. 101]. метрополія членування говірка

Мізійський говір поширений у селах Шуменської, Преславської, Новопазарської, Провадійсьої, Поповської, Разградської, Беленської, Русенської та, частково, Тирновської областей. Давніше цей говір займав усю Дунайську рівнину від річки Іскир до Чорного моря; нині ареал говору звужений, обмежений західніше р. Янтра, на північний захід і південний захід від балканського говору у Свищовській і Сев- лієвській обл. Мізійським діалектом користуються: старе населення Північно-східної Болгарії - полянці та ерлії, а також їхні етнографічні різновиди капанці (Разградська і Поповська обл.), гребенці (Русенська обл.), шиковці (Провадійська та Шуменська обл.). Мізійські говірки поширені і в Південно-східній Болгарії (Карнобатський, Бургаський і Айтоський р-ни) та в Одринській обл.; їхні носії - т.зв. загорці, „які прийшли з-за гори”, тобто з ареалу, який розташований північніше Старої планини, з Шуменської, Разградської та Провадійської обл. Типово мізійським є шуменський говір.

Характерними рисами давнього мізійського говору є рефлексація староболгарських голосних фонем /ж/ та /и/ як [ъ]: път, зъб, бъчва, дъжд. Часто у суфіксальних складах відбувається зміна [ъ] > [о], а в ненаголошеному складі відбувається наступна зміна > [у]: вътук, пударук, петук, момук. Рефлексом староболгарської голосної фонеми /ф/ (а) є [е] - йедър, зет, жетва, а фонеми /ь/ - голосні [е] та [ъ] - ден, тенък, але пъстър, упъна. Фонема /е/ (t) під наголосом у позиції твердим приголосним рефлексується як [ 'а], а перед м'яким приголосним - як [е] (розширений, обниженої артикуляції): б'ал і бели, л'ато і летен; за таких же позиційних умов відбувається перезвук [а] (з давнього */а/) ~ [e]: пи'ан - пиени, чаша - чеши, дамаджана - дамадже- ни, ям - ежте, едем.

Приголосні [х] і [ф] у різних фонологічних умовах - на початку, в середині чи в кінці слова - можуть зазнавати редукції (елізії) або ж змінюватися на [в], [у]: ходи > оди, хл'аб > л'аб, храна >ранъ, дрехи > дреи, фанела > ванела, фенер > венер, см'ах > см'ау, вид'ах > вид'ау, лежаха > лежава.

Мізійським говіркам властиві: асимілятивна зміна [дн] > [нн]: сед- на > сена, гладна > гланна; лабіалізація [и] у сусідстві з губними приголосними (перед чи після них): пипер > п'упер, бивол > б'увол, сра- межлив > срамежл'ув, ходихме > ход'увме.

Характерною морфологічною рисою давніх мізійських говірок є наявність артикля чол. р. -о, -у (крако, носо, столу, двору), закінчення -е для іменників чол. р. у н. в. мн. (другаре, майсторе, ръкаве). У множині дієприкметники з наголосом на закінченні мають флексію -е: биле, душле, мужле; зафіксовано залишки відмінкових форм в іменниках чол. р.: д'ада, сина, сину, свекра, брата. Іменники ж. р. з наголосом на закінченні мають флексію -ъ: гуръ, вудъ, бръдъ. Типовим є вживання прийменника у замість в (у селото, у Руссе) та прийменника въз `до; біля' (къштата е въз чешмъта).

Форма особового займенника 3 ос. ч. і с. родів має форму и замість го: де да и тур'а туй нешту. Особовий займенник 3 ос. може виконувати функцію вказівного займенника, напр.: у него ден замість в този ден, у т'а къшта замість в тая къща, нейа жена замість тая жена.

Балканські говірки у метрополії поширені в Балканській та Серед- ньогорській обл. на схід від т. зв. ятевої межі. На півдні вони охоплюють більшу частину Фракії й сягають схилів Родоп, а на півночі - сягають Дунайської рівнини та Добруджі. Про балканський діалектний тип див. докл.: [6, с. 73-82].

Назва рупські (говірки) є спільною для південноболгарських і всіх говірок східніше ятевої межі у південній частині болгарського континууму; термін належить П. Р. Славейкову і пов'язаний з етнографічною назвою мешканців Родоп і Фракії - рупці, чи рупалани. Межі рупського говору визначив К. Іречек. Сьогодні рупський тип говірок найкраще зберігся у Странджі, Родопах, Разлозі, Гоцеделчеві та в Болгарській Фракії. Ці говірки творять структурну цілісність; вони поширені на значній території. Міграційні та колонізаційні рухи упродовж тисячоліття зумовили значну диференціацію цієї частини болгарського діалектного континууму, що стало предметом докладного аналізу діалектологів [14, с. 120-121].

Цей діалектний тип сформувався у ранньому середньовіччі, доказом чого служать збережені архаїчні фонетичні, граматичні, лексичні особливості та тенденції подальшого розвитку структури цих говірок. Зокрема, це такі риси: а) розвиток давньоболгар- ських /ё/ (Ъ) та /а/ як напруженого [ё] (голёми, дёте, срёштам, кочен, овчёр); б) відсутність змішування рефлексів передньоряд- ного і задньорядного носових, а також передньорядного і задньо- рядного редукованих: й, ж > й, ь, а > (сън, зъб, тенко, темно, зет, шетам, жетва); в) наявність м'яких шиплячих /ж'/, /ш'/, /ч'/, /дж'/ (ж'аба, сеж'ба, т'еш'ка, куш 'ара, ч'ас, ч'ул'акш), що виразно вказує на архаїчність рупських говірок; г) численними є залишки відмінкових форм іменників і займенників: ут татка, йди при Петра, кажи на нашък Ивана; ґ) наявність вказівних займенників тдя (тда), соя (сда), ндя (нда), що сягають відповідних давньоболгарських форм; д) -ицам для творення форм недоконаного виду дієслів (купдвам, пладндвам, нарйцам, съблйцам); е) функціонування займенників кутри, кутра, кутро замість кой, коя, кое, пудин, буадин 'якийсь', врит, фрит 'усі', хми замість им, хи замість и та ін. За сукупністю рис рупські говірки поділяються на східнорупські, родопські й західнорупські.

Фракійським говіркам притаманна різноманітність часток, які використовуються для творення дієслівних форм майбутнього часу (жа, за, са, ке, ше); наявність відмінюваних членних форм іменників (сйнатого, сйнатому, бабетохи, старитему, нашеток). Фракійским говіркам не властиві африкати дж, дз; обмеженим є вживання приголосного [х] (див.: дро < хоро, уо < ухо, дра < хора, снаа < снаха, але одих, казах).

Таким чином, болгарський мовний континуум виявляється відчутно диференційованим, що є наслідком складних процесів як у самих говірках, так і тих численних міграційних процесів, які характеризували історію болгар упродовж усього їхнього перебування на Балканах.

Список використаної літератури

1. Бернштейн С. Б. Болгарские говоры южного Буджака / С. Б. Бернштейн // Статьи и материалы по болгарской диалектологии СССР. - М. : АН СССР, 1952. - Вип. 2. - С. 5-20.

2. Бояджиев Т. Българските говори в Западна (Беломорска) и Източна (Одринска) Тракия / Т. Бояджиев. - София : Климент Охридски, 1991. - 276 с.

3. Бояджиев Т Диалектите на българския език / Т. Бояджиев // Българс- кият език - език на 13-вековна държава. - София: Проф. Марин Дринов, 1981. - С. 5-70.

4. Георгієва С. І. Рефлексація псл. фонеми /*ё / у болгарському діалектному континуумі / С. І. Георгієва // Българите в Северното Причер- номорие. Изследвания и матеріали. - Одеса : Друк, 2009. - Т 10. - С. 360-369.

5. Георгієва С. І. Континуум метрополії як база формування болгарських переселенських говірок / С. І. Георгієва // Компаративне дослідження словянських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховсько- го. Збірник наукових праць. - Київ : Освіта України, 2013. - Вип. 21. - С. 27-43.

6. Георгієва С. І. Балканський тип болгарського діалектного континууму: метрополія і діаспора / С. І. Георгієва // Слов'янський збірник. - Чернівці : Букрек, 2013. - № 17, ч. 3. - С. 73-82.

7. Клепикова Г П. Лексика родопских говоров и проблемы типологии южнославянско- севернославянских параллелей / Г. П. Клепикова // Исследования по славянской диалектологии. 2. Южнославянские диалекты. - М., 1993. - С. 240-256.

8. Кочев И. Гребенският говор в Силистренско / И. Кочев // Трудове по българска диалектология. - София : БАН, 1969. - Книга 5. - 184 с.

9. Кочев И. Основното диалектно деление на българския език / И. Кочев // Български език, 1980, № 4. - С. 295-305.

10. Милетич Л. Източнобългарските говори / Л. Милетич. - София : БАН, 1989. - 192 с.

11. Милетич Л. Седмоградските българи и техният език / Л. Миле- тич // Списание на Българската академия на науките ХХХІІІ. Клон историко-филологичен и философско-обществен. - София, 1926. - Т. 18. - С. 18-42.

12. Младенов М. Българските говори в Румъния / М. Младенов. - София : БАН, 1993. - 456 с.

13. Младенов Ст. Луи Леже и въпросът за македонските говори / М. Младенов // Сборник Луи Леже. - София, 1925. - С. 159-169.

14. Стойков Ст. Българска диалектология / Ст. Стойков. - София : Проф. Марин Дринов, 2002. - 430 с.

15. Теодоров-Балан А. Родопското наречие / А. Теодоров-Балан // Сборник статей по славяноведению, посвященных проф. М. С. Дринову его учениками и почитателями. - Харьков, 1904. - С. 111-127.

16. Цонев Б. История на българския език. А. Обща част / Б. Цонев. - София, 1940. - 420 с.

17. Чешко Е. В. Итоги работы по составлению лингвистического атласа болгарских говоров СССР / Е. В. Чешко // Ученые записки Института славяноведения. - М.; Л., 1950. - Т ІІ. - С. 232-241.

18. Шаур В. Старинната българска ятова граница / В. Шаур // Диалектология и лингвистична география. - София, 1999. - С. 246-256.

Анотація

Статтю присвячено дослідженню діалектної диференціації болгарського континууму метрополії. Проблема диференціації континууму метрополії, принципів його членування залишаються важливими для пізнання особливостей структури та ліній розвитку нових болгарських говірок. Складання цілісного інвентарю диференційних маркерів різних мовних рівнів є дуже важливим при визначенні генетичної близькості нових болгарських говірок України у їх подальшому дослідженні.

Ключові слова: болгарський діалектний континуум, нові болгарські говірки України, діалектні диференційні маркери.

Статья посвящена исследованию диалектной дифференциации болгарского континуума метрополии. Проблемы дифференциации континуума метрополии, принципов ее деления остаются важными для познания особенностей структуры и черт развития новообразованых болгарских говоров. Составление целостного инвентаря дифференциальных маркеров различных языковых уровней является очень важным для идентификации генетического родства новообразованных болгарских говоров Украины при их дальнейшем исследовании.

Ключевые слова: болгарский диалектный континуум, новообразованные болгарские говоры Украины, диалектные дифференциальные маркеры.

The article is dedicated to the dialect differentiation of the Bulgarian continuum. The problem of the metropolis continuum, principles of its division remain important for the knowledge of structure characteristics and lines of the new settlement developement.

The purpose of our investigation is to difine the dialect types of the Bulgarian language continuum, to describe the boarders of the Bulgarian dialects and the interpretation of conditions, types of their appearing. The dialect differentiation of the Bulgarian language is dictated by the unusual history of the Bulgarians on the Balcan, difficult linguistic processes in the ХІІ-XV centuries, when the main different features between the dialects were formed. The main different features between the dialects appeared in the phonetics, especially in continuation e (t), vowels of unfull meaning (u, ь) and nasal vowels (ж), (a); less changeable are the grammatical features - the formal organization of the categories (flexions of the plural nouns, defining/undefining of nouns, the old forms of declination, flexions of the verbs of present time etc.).

The whole inventory constructing of differentiation markers at different language levels is very actual for determining the genetic particularities in investigating new settlement dialects in future. The Bulgarian language continuum is strongly differentiated, which is the result of difficult processes in the dialects as well as in those migration processes that characterized the Bulgarians' history during the whole period of their settling in the Balkans.

Key words: Bulgarian dialect continuum, new settlement dialects, dialect differentiation markers.

Размещено на Allbest.ru