Звертання - показник рівня нормативності мовлення школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВЕРТАННЯ - ПОКАЗНИК РІВНЯ НОРМАТИВНОСТІ МОВЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ

Анотація

Ключові слова: звертання, нормативність мовлення, форми звертань.

В статье проанализировано обращение как важный показатель уровня нормативности речи школьников, предложено систему заданий и упражнений по теме "Обращение: способы выражения, виды, знаки препинания в предложениях с обращением".

Ключевые слова: обращение, нормативность речи, формы обращений.

Key words: address, proficiency in a language, forms of address.

До важливих і завжди актуальних лінгвістичних проблем належить унормування літературної мови. На сучасному етапі серед низки мовознавчих галузей домінантні позиції займає культура мови, що виокремилась у самостійну дисципліну, позначену досить цікавою і широкою проблематикою досліджень [8; 9; 11; 12; 19]. Культура мови ґрунтується на системі норм літературної мови, дотримання яких є обов'язковим. Норми літературної мови передбачають насамперед правильність, точність, логічність використання виражально-зображальних (експресивних) засобів відповідно до мети й ситуації спілкування. Культура мови виявляє свої позиції на всіх структурних рівнях, оцінює якості усної чи писемної мови.

Праці українських мовознавців [1-4; 7-19], присвячені культурі української мови, містять різну кількість домінантних ознак, із-поміж яких правильність, точність висловленої думки, логічність організації мовного матеріалу, різноманітність, багатство, доступність, змістовність, виразність, образність, експресивність мови [10; 12; 19]. Учені пропонують критерії, висувають вимоги до зразкового мовлення; виокремлюють якості, яким має відповідати еталонне літературне мовлення; подають перелік засобів, що сприяють досягненню гарних результатів, необхідних якісних рис.

Найважливіше завдання сучасної школи - це пошук оптимальних шляхів зацікавлення дітей навчанням, усвідомлення того, що успішна самореалізація особистості залежить від бажання пізнавати нове, ефективно працювати, бути впевненим у власних можливостях.

Розвиток інтелектуальних здібностей школярів визначається рівнем володіння рідною мовою. Саме вчитель-словесник постійно працює над підвищенням розумової активності дитини, спонукає її до творчості, до вміння практично застосовувати здобуті знання. Під безпосереднім керівництвом учителя школярі здійснюють аналіз і синтез мовних явищ, порівнюють, зіставляють, виокремлюють головне, найважливіше, роблять висновки. Це сприяє розвиткові мислення й мовлення школярів, стає основою формування в них предметних ком- петенцій. Мовна компетенція школярів демонструє рівень знань рідної мови, усіх її підсистем, зокрема й літературного мовлення. звертання еталонний мовлення дитина

Мовна, мовленнєва й комунікативна компетенції виявляються в процесі спілкування, шляхом залучення мовних і позамовних чинників, що належать до складників-репрезентантів національної лінгвокультурної особистості. На тлі низки таких характерних особливостей мовлення людини, як лексико-фра- зеологічне багатство, стилістична відповідність, доречність мовлення, домінантні позиції все ж належать правильності, що ґрунтується на знаннях, досконалому володінні лексичними, стилістичними, орфоепічними, акцентуаційними, словотвірними, морфологічними, синтаксичними, орфографічними та пунктуаційними нормами української літературної мови.

Мовознавці доводять, що мовленнєві помилки перешкоджають правильному розумінню висловленого, відволікають увагу від змістового наповнення сказаного, негативно впливають на почуттєву сферу слухача. Численні мовні огріхи виявляють недостатній рівень мовленнєвої культури людини, тому дуже важливо дотримуватися чинних норм літературної мови. Важливо наголосити, що сукупність згадуваних вище норм, які стосуються всіх рівнів мовної системи, - це не лише знання про мовну ієрархію, а й активне використання, послуговування різнорівневим мовним матеріалом.

Серед морфологічних норм переважають ненормативні форми звертання до співрозмовника. Причин порушень таких норм є кілька: 1) незнання правил уживання закінчень кличного відмінка; 2) варіантність окремих форм кличного відмінка, пропонованих чинним правописом; 3) практика тривалого контактного білінгвізму; 4) мовна мода, що передбачає навмисне копіювання ненормативних молодіжних звертань, як і будь-яких інших лексем чи висловів. Помилки школярів, пов'язані з ненормативними формами звертання до співрозмовника, часто зумовлені ще й відсутністю досвіду спілкування.

Частотним порушенням у спілкуванні мовців взагалі і школярів зокрема є неправильне утворення форм звертань, наприклад: Андрій (замість Андрію), Ганна (замість Ганно), Олічка (замість Олечко), Олег (замість Олеже), Ігоре (замість Ігорю), Василь (замість Василю), Саш (замість Сашо), мама (замість мамо), папа (замість тату), хлопець (замість хлопче), сторож (замість стороже), Катерина Григорівна (замість Катерино Григорівно), Іван Петрович (замість Іване Петровичу), Тарас Павлович (замість Тарасе Павловичу) та ін.

Важливо пояснити школярам, що типовим засобом вираження звертання в українській мові є кличний відмінок, наприклад: Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди, поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!; Слава тобі, Шафарику, Вовіки і віки! Слава тобі, любомудре, Чеху-слов'янине!; Вітрило-вітре, мій єдиний! Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилі на вої любії мої, на князя, ладо моє миле, ти ханові метаєш стріли? (Тарас Шевченко). У науковий обіг термін "кличний відмінок" увів А. Кримський в "Украинской грамматике" (1907) [6, с. 264], проте досить тривалий час поняття кличний відмінок не використовували в українських правописних кодексах. Назву кличного відмінка було пойменовано кличною формою. Лише в новій редакції Українського правопису (1993) уведено поняття кличний відмінок. Форма кличного відмінка твориться від іменників чоловічого, жіночого та спільного родів, що називають істоти або персоніфіковані предмети, до яких адресовано мовлення.

Звертання кваліфікують як інтонаційно виділений компонент речення (слово чи синтаксична конструкція в реченні). На письмі звертання виділяють за допомогою розділових знаків, зважаючи на його позицію в реченні: на початку, в середині чи в кінці речення.

І.Р. Вихованець справедливо звертає увагу на те, що в українській мові особливості звертання найвиразніше виявляються "в спонукальних реченнях з дієслівними присудками у формі наказового способу: "Тату, бабусю, дивіться, це ж наш Юрась!" (О. Іваненко); "Зупиніться, поети!" (Б. Олійник). У таких реченнях спонукання, наказ, прохання та інші волевиявлення стосуються адресата - особи чи іншої істоти, а також персоніфікованого предмета, назви яких виражено у кличному відмінку. Поширені також звертання у питальних реченнях прямої питальності, близьких до спонукальних, наприклад: "Куди ж мене зовеш, брунатна бджілко?" (В. Стус); "Марфо, дитинко, що з тобою?" (Л. Костенко)" [5, с. 208]. Щодо особливостей кличного відмінка, що виконує функції звертання, то мовознавець зазначає, що "у граматичній системі сучасної української мови кличний відмінок виявляє семантико-синтаксичну, формально-синтаксичну і морфологічну співвідносність із називним відмінком. Зокрема, обом відмінкам притаманна абсолютна омонімія закінчень у прикметниках та у формі множини іменників і часткова омонімія в іменникових формах однини" [6, с. 265].

Отже, важливим показником і складником рівня культури (якості) мовлення школярів є правильне утворення форм звертань, характеристика його змісту та форм вираження, уживання розділових знаків у синтаксичних структурах зі звертанням. Правильність, тобто дотримання норм утворення форм звертань, урахування мовних особливостей його вживання, є основою рівня досконалості володіння літературною мовою школярів. Реалізації таких специфічних властивостей граматичної системи сучасної української літературної мови, удосконаленню культури усного і писемного мовлення школярів, підвищенню якісних характеристик їхньої мовної діяльності сприятиме запропонована в статті система завдань і вправ із теми "Звертання: способи вираження, види, розділові знаки в реченнях зі звертанням".

Вправи на закріплення вивченого