Номени на позначення підвищення в народній апелятивній лексиці галицької Гуцульщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 81'374+551.432.42+477.85/87

Номени на позначення підвищення в народній апелятивній лексиці галицької Гуцульщини

С. В. Личук

Анотація

лексика географічний говірка гуцульщина

У статті розглянуто народну апелятивну лексику на позначення географічних об'єктів рельєфу суші Галицької Гуцульщини та представлено науковий аналіз елементів гуцульських говірок, поширених у південно-західних районах Івано-Франківської області. На основі гуцульських діалектних лексем здійснено лексико-семантичну класифікацію географічної номенклатури за різними ознаками та подано їхню характеристику, виділено просторове поширення місцевих назв. У результаті аналізу було виокремлено б лексико-сематичних груп на позначення народної апелятивної лексики географічних об'єктів рельєфу суші Галицької Гуцульщини: 1) гора, горб, підвищення (у загальному значенні); 2) вершина підвищення; 3) схил (край) підвищення; 4) розмір і форма підвищення; 5) розміщення відносно інших таких самих об 'єктів; 6) підвищення на дорозі.

Ключові слова: географічна апелятивна лексика, номен, підвищення, лексико-семантична група, рельєф суші, народний географічний термін, географічна номенклатура, лексема, апелятив, номінація, демінутив, сема.

Аннотация

Ключевые слова: географическая апелятиеная лексика, номен, повышение, лексико-семантическая группа, рельеф суши, народный географический термин, географическая номенклатура, лексема, апелятив, номинация, деминутив, сема.

Annotation

Key words: geographical appellative vocabulary, denomination, elevation, lexico-semantic group, land topography, folk geographical terminology, geographic nomenclature, lexeme, appellative, nomination, denominative, seme.

Постановка проблеми. Однією з актуальних проблем мовознавства є дослідження народних географічних термінів: фіксація, наукова систематизація місцевих назв, їхнє зіставлення з відповідною загальновживаною апелятивною лексикою, розкриття етимології та еволюції семантики, що є важливим аспектом вивчення історії мови, аналізу її сучасного стану та перспектив розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До вивчення географічної термінології зверталися дослідники різних слов'янських мов, зокрема Р. Малько (чеська і словацька),

І. Яттткін (білоруська), П. Нітче, Я. Сташевський (польська), Е. Мурзаєв, В. Мокієнко, Л. Берг (російська). Важливою працею такого типу в слов'янському мовознавстві є монографія М. Толстого «Славянская географическая терминология: семасиологические этюды» (1969).

Є певні здобутки в зборі, систематизації та науковому аналізі географічних термінів і в українському мовознавстві. Праці І. Г. Верхратського «Знадоби до словаря южноруского» (1877 р.), Я. Ф. Головацького «Географический словар западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран» (1884 р.) сприяли створенню української національної географічної термінології. Багато унормованих географічних термінів увів у науковий обіг колектив авторів «Словника геологічної термінології: (проект)» (1923 р.) під керівництвом акад. П. А. Тутковського. Чимало географічних термінів виявили в основах літописних назв автори «Етимологічного словника літописних географічних назв Південної Русі» (відп. ред. О.С. Стрижак) (1985 р.). Поодинокі назви назавжди залишилися тільки в основах давніх найменувань, а багато з них уживається й досі. Це свідчить про тривалий шлях розвитку і становлення географічної термінології, який простежений і описаний П. П. Чучкою в його праці «История становлення украинской географической номенклатуры» (1981 р.).

З-поміж регіональної наукової літератури слід виділити публікації Я. О. Пури «Діалектна географічна термінологія у потамонімах Надгориння, Середнього Надстир'я і Верхнього Надствижжя» (1985 р.), В. П. Шульгача «Словник географічних термінів Західного Полісся» (1998 р.). Значну кількість географічних термінів зафіксовано в «Словнику західнополіських говірок»: у 2-х т. / Упор. Г. Л. Аркушин (2000 р.) та ін.

В українській ономастичній науці дослідженню географічних термінів присвятили свої студії Т. О. Марусенко, И. О. Дзендзелівський, М. В. Никончук, П. П. Чучка, О. П. Карпенко, С. О. Вербич та ін. Так, ще в 30-50-х роках минулого століття з'явилися словники таких термінів у працях Я. Рудницького та С. Грабця. На увагу заслуговують також регіональні словники таких сучасних українських дослідників, як Т. В. Громко, В. В. Лучик, Т. І. Поляруш, Є. О. Черепанова, О. К. Данилюк, Н. П. Сіденко, С. В. Шийка та І.М. Потапчук.

Визначення не вивчених частин загальної проблеми. Дослідження названого сегмента діалектної лексики є недостатнім, оскільки в багатьох регіонах України його одиниці ще не зібрані й науково не описані, зокрема й на Івано-Франківщині. Саме тому об'єктом нашого дослідження стали географічні терміни, які побутують у частині Гуцульщини, що входить до складу Івано-Франківської області.

Українські Карпати -- це тектонічні, складчасто-насувні середньовисокі гори, із значною крутизною схилів і переважно м'якими обрисами привершинних ділянок [3, т. 1, с. 285]. За характером рельєфу територія Івано-Франківщини складається з трьох частин: гірської, передгірської і рівнинної. Карпати охоплюють майже половину області. Саме етнографічний регіон Гуцульщина займає гірську та передгірську зони Карпат. Тому такий характер рельєфу Гуцульщини позначився на загальних назвах географічних об'єктів.

Мета статті - зафіксувати загальні назви географічних об'єктів із підвищеним рельєфом, визначити семантику місцевих назв та їхнє просторове поширення.

Основним матеріалом нашого дослідження стали загальні назви географічних об'єктів Гуцульщини, які побутують в усному мовленні цієї місцевості, серед яких виокремлено 6 лексико-семантичних груп: 1) гора, горб, підвищення (у загальному значенні); 2) вершина підвищення; 3) схил (край) підвищення; 4) розмір і форма підвищення; 5) розміщення відносно інших таких самих об'єктів; 6) підвищення на дорозі.

1. На позначення гори, горба, підвищення (у загальному значенні) на території Гуцулыцини найбільш уживаними є апелятиви: гора, горб, верх, маґура, ґрунь, юріан, кичера та численна група їхніх похідних. «Семантика основ -гор-, -горб- якнайповніше відбиває ознаку `підвищення', оскільки основи є загальнослов'янськими з давнім індоєвропейським корінням» [4, с. 22], тому така продуктивність наведених термінів невипадкова.

У «Словнику української мови» апелятив гора зафіксовано із значенням `значне підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підвищень' [6, т. 2, с. 124]. У говорах Карпат він побутує з різним семантичним навантаженням: `гора (у загальному значенні)', `велике підвищення, будь-яке високе підвищення', `дуже високий горб'. Мешканці гірської зони цим апелятивом позначають лише високі географічні об'єкти, а жителі рівнинних районів навіть незначне підвищення називають горою.

Поширеною лексемою є кичера з первинним значенням `гора, покрита лісом' (Двгп), найімовірніше, псл. походження [2, с. 244--245], але в окремих населених пунктах її засвідчено з іншою семантикою: `гора' (Крн, Прх), `гора, покрита лісом, крім вершини' (Слб, Ябл, Бтк, Чрм, Глв та іи).

Номенклатурний термін ґорґан у говорах Галицької Гуцулыцини вживають із семантикою: `гора', `каміння на горі, кам'яниста гора; висока гора' (Мкл, Псч, Зл, Бстр), `гора, вершина гори' (Чрн), гортани (ми.) `система гірських хребтів', `гірський масив' (Зл, Бстр), тортанки (ми.) `група гір' (між Кем, Брст, Шп).

Регіональна лексема ґрунь уживана із значеннями: `гора; вершина гори' (Зли, Ств), `хребет' (Врх), `верх гори' (Двгп), `підвищенім' (Пст, Рчк, БО), `горб' (Глв), труничок `горб' (Ксв). На думку О. С. Стрижака, цей апелятив є карпатським орографічним терміном [7, с. 179-180]. Менш частотні такі назви: маґура `гора; висока гора' (Врх, Акр, Лч таін.), демінутив маґурка `верх', `горб' (Яб), діл, дол `гора' (Тк, між НБ і СБ, СК, Чрг, Глш таін.) `гірський ланцюг, хребет' (Мкл, Глв, Пст, БО, Мзл, СК та ін.). Апелятив мунчел з фонетичними й словотвірними варіантами мунчель, мінчол, менчил, менчул, мунчелик, менчилик має значення `гора' (Грм, Дзм, Кем, Ббн, МР, між Кем і Мкл, між Злн і Дзм).

Номінація говда, говдя в гуцульських говорах означає `гора; висока гора' (Крв, Рзт) і більш імовірно, що вона є загальнослов'янською [8, с. 110-111]. Зафіксовано також апелятив розчолина `гора пасмами лісиста' (Яб, Вр).

Серед найуживаніших апелятивів фіксуємо вживання їх з означеннями великий, малий і середний, наприклад: велика кичера, великий (малий) ґрунь, середний ґрунь, малий діл, малий ґорґан і йод.

У досліджуваному ареалі на позначення стрімкої гори вживають апелятиви гиґа `гора', `гостра гора'(Мкл, Рчк, Прк, Брст, Шп та ін.), стримба `стрімка гора' (Мкл, НБ, Стр), ропа `стрімка кам'яниста гора' (Прх, Глв, Глш, Бстр, Злн, Брк, Скл) (демінутиви ріпка, ропка) (Зл), сокіл із значенням `стрімка скала; гора' (між Ббн та Скл) та низку похідних від цих апелятивів. Номен урвана `урвиста; яка має дуже стрімкі прямовисні схили, береги' (Злн), утворена способом субстантивації дієприкметника урвана `яка різко обривається; не суцільна' [1, с. 1301].

Сему `гора з наявністю скал чи гострих скал' репрезентують апелятиви: стовпень `велика кам'яна брила, що своєю формою нагадує стовп' (Ств, Грн, Ябл, Прб), степ (вар. степа) `скала, гора; урвище' (Дзм), степень `скала, гора; урвище' (Стб), зарванщя (вар. зарванщє) `стрімка скала' (Кем, Чрг), скалиста `зі скалами; яка має скали' (Двгп), камінь `кам'яниста гора, скеля' (Брк), бердо з різним значенням `скала' (Врх), `прірва, урвище; стрімкий схил гори' (Явр), `стрімкий схил гори, пропасть' (Мкл, ЧП, Яб) та іи

Поодинокими вкрапленнями є географічні апелятиви обхідна (Бстр), крайня `крайня, кінцева гора в гірському хребті' (Ттр), поконечна `гора, яка лежить впоперек хребта' (Крс), особівка `окрема гора' (Псч), одиниця `одинока гора' (СК), заступка із значенням `гора, що закриває горизонт, інші гори' (Стб, Двгп), пула `така, що височіє над іншим ландшафтом' (Зл). Важкодоступну гору називають кежковата `крутий схил гори, який треба обходити; важкодоступна, тяжка для сходження' (Бет), прикра `крута, стрімка, важкодоступна' (Пн), облаз `крутий схил гори, який треба обходити' (ТТТтттр), `дорога по схилу гори, що виступає в долині річки', `виступ гори на дорозі' (Чрм, Гри), `придорожна скала' (Шшр, Прк, Лч, Кем, Тд), `дорога; дорога під скалою між двома селами' (Рзт) та ін.

Географічний термін горб у «Словнику української мови» зафіксовано із значенням `невелике округле підвищення на площині: бугор, пагорок' [6, т. 2, с. 125]. Дуже часто на позначення великого горба (підвищення) на досліджуваній території вживають лексеми: гора, горб, рідше - замок `підвищення' (ВХ), сопка `горб; невисока гора округлої форми' (Ксв) та словосполучення вельмий горб `великий горб' (Тд). Номени хом `невелика полога гірка' (МР, Ббн, Мкл, Ттр, Плн), гомул `пагорб, узгір'я' (Ббн, Врх, Брк, Шшр), копець (вар. кіпець) `земляний насип' (БО, Крвп, Влв) використовують на позначення `невеликого підвищення.

У народній географічній термінології Гуцульщини на позначення підвищень функціонують синонімічні назви із загальномовною семантикою `підвищення': берег `підвищення, гора, схил гори' (ЧП, БО, Кем, Акр), могила `купа (каміння)' (Крн, Ябл, Врх), `штучне земляне підвищення; купа чогось' (Утр), курган `горб; штучна насипна гірка; підвищення' (Рчк), бугор `невисока полога гірка, горб' (Слб). У гуцульських говірках берег, беріг означає ще й `крутий, стрімкий схил; гористе місце; пасовисько' (Хмч, Крс). Цікавими є назви підвищень: ратунзява `кругле підвищення' (ВБ, СБ, ББ), дільниця `продовгувате підвищення, що розділяє два гідрооб'єкти' (ВБ) та бородавка (у перен. значенні) `невелике підвищення над поверхнею; купка' (Яблн) та ін.

Географічні об'єкти на позначення невеликого підвищення, горб представлені такими лексемами: жбир (вар. жбирь) `зарослий скелястий пагорб між долинами' (Мкл, Грн, Прб), `важкодоступне місце' (Глв), `горб (великий, малий)' (Лч, Дл, Мкл), горб `підвищення' (Дзм, Прк, Стр, Скл), гріб `горб' (між Рчк і Брст), причілок (вар. причівок) `горб' (Рзт), кукул (вар. куркуль) `одинокий пагорб' (ТТТтттр, Пет, Брк, Врх), вал `земляний насип' (Слб) та ін. Гуцульське подерен має значення `пригірок', `рівне місце на горбку'.

У «Словнику української мови» слово вершина зафіксовано із значенням `верхня, найвища частина чого-небудь' [6, т. 1, с. 337]. Лексико-семантичну групу `вершина гори' формують такі номени: верх `гора; вершина гори' (Ксв, ЧП та ін.), бурбел (вар. бурбель) `вершина гори' (Бтк), штовбан `стрімка вершина гори, скеля' (Мкл) (вар. стовбан, стовби, стовпи) (Врх), (вар. стовб) (Зл), (вар. стовба, стовпа) (Дл), (вар. штовба) (ББ), (вар. штовб, щовб, щоб) (Хр), шпінь (вар. спінь) `вершина гори; хребет гори' (Грн, Чрн, ББ), причіл (вар. прочіл, прочолок, причілка) `вершина гори' (Зл, Чрн), маковиця (вар. маковець) `вершина гори' (Ярм, Ям, Зл), вершок `вершина гори; гірський хребет' (Мкл), щит `вершина гори' (Лч), корн `пік; гостра вершина гори' (Стп), вершак (вар. вершєк) `гостра вершина гори' (Мкл), шимшор `гострий кінець, вершок' (Врх), плискуца `гора з продовгуватою витягнутою вершиною' (СБ), куєва `вершина гори' (`глухий кут') (Крн) [9, с. 287]. Апелятив недея вживають із такими значеннями: `вершина гори, хребта', `високогірний хребет; хребет з найвищими вершинами' (Бстр, Мкс). Великий тлумачний словник української мови подає цей апелятив зі значенням `дика вершина гори' [1, с. 597].

У «Словнику української мови» слово схил має значення `похила поверхня чого- небудь, місцевість з похилою, спадистою поверхнею, похиле положення' [6, т. 9, с. 883]. Номени на позначення схилу (краю) гори, підвищення в окресленому ареалі репрезентують лексеми: бердо `стрімкий схил гори, пропасть' (ЧП, Яб), бескед `прямовисна круча, прірва' (Слб), обіч `схил гори; стік', `узбіччя' (ВБ, Кт, Мкл, Брст, Вр), підбіч т.с. що обіч (Рзт), схилка `похила поверхня гори' (Мкл), плече `схил гори' (Врх), puna, рипка `стрімкий схил гори' (СК, Прк), `скала, обривчаста скала' (ЧП, Врх), зарва `обрив; схил гори, який осунувся', `пропасть', т. с. що бердо (Врх), припір `крутий схил гори' (Тк, Врх, Рчк, Явр, БО, МР), засув `крутий схил гори, круча' (Слб), крутизна `крутий схил' (Слб), облаз `крутий, прямовисний схил гори' (між Ксв і Грд), пантер, пантереш `пологий схил гори' (Брст, Шп, Бстр, БО, Мкл) тощо.

Невелику групу становлять номенклатурні терміни танок `скалисте узбіччя гори' (Псч), віднога `відгалуження гори' (Дл), припічок `відріг гори' (Врх), причинок `пригірок; додаток до гори' (Мкл), пірс `висунута продовгувата гора' (Др) та кут із семантикою `відріг гори чи нависла гора' (Прк).

Численну лексико-семантичну групу формують загальні географічні назви, які вказують на форму та розмір гори. У кількісному співвідношенні значно переважають лексеми, що репрезентують сему `форма гори, вершини': близнщі `гора з двома подібними вершинами' (Злн, Тп), росохата `розгалужена, роздвоєна, з двома вершинами' (ТТТтттр), вили `гора з двома і більше вершинами різної висоти' (БО, Тк), тринога `обєкт, що має три ноги - відроги, які відходять від гори' (Чрм, Злн), ребровач `гора, яка має ребра - кручі, скали' (Врх), стіг (дем. стіжок) `гора, подібна на стіг' (Злн, Зл, Ксв, Бстр), плоска `гора з рівною поверхнею, без заглиблень і підвищень' (Бтк, ВР, Бстр, Зл), гребінь `верхня частина гори; хребет гори (гір)' (ВР, Ттр, Вр), шурин (вар. шурень) `гора, подібна на стіг' (Злн), короткан `нижча, порівняно з іншими сусідніми об'єктами, вершина гори' (Бстр). У гуцульській географічній терміносистемі функціонує вузькоговірковий апелятив китиця (вар. кєтиця) з семантикою `гора, вершина якої покрита лісом' (Вр) [5, с. 94].

Сему `продовгувате підвищення' репрезентують такі народні географічні терміни: хребет (Крен, Грн, Врх, Грм), гребля `гірський хребет' (Дл, ВР, БО), хорбака `хребет' (Зрч, БО, Мкл), пасмо `витягнута група гір; гірський кряж; хребет' (Бстр, Плн, Мкл, Ттр), розчіл `хребет, гора пасмами лісисті' (Вр, Яб, Тк, Бстр), стубір `хребет зі стрімкими схилами' (Плн), гряда `гірське пасмо' (Крс), тонина `тонкий' (ВХ), перевал `найнижче і найдоступніше для переходу місце в гірському хребті чи масиві' (між Врх і Крв, Врн, Брк, Бстр, Злн, Дзм, Яб) тощо.

На гостру форму гори вказують такі загальні назви: ріг `гостра вершина' (ВБ, ББ, Тп, ВЯ, Злн), остра, острий (гора, верх) (Лч, Ярм, Уст, Ндв, Ксв, Мкл), гострий Трунь (вар. труник) (Прх, Двгп, Плн), гостра клива (Врх), гостра кичера (Рзт, Злн).

Номени кругла (Уст, Чрм, Ябл та ін.), кругляк (Мкл, Ям, Бстр), глобус (Іл, Крен, ВХ), товста (-е), (-іпТ) (гора, горб) `значна завширшки, широка' (Злн, Плн), бубен (вар. бубин, бубенка) (Бтк, Бстр, Влв), будз (у перен. значенні) `гора округлої форми, подібна на грудку сиру' (Двгп), кружок `напівкругла частина гори' (Тк), гомоля `округла гора' (Рчк), ратунда (Стп),ратундул `кругла гора' (ВБ, Брк, Крвп) та ін. вказують на `круглу форму гори'.

Звивисту, зігнуту, покручену форму гори репрезентують апелятиви тирга `зігнута, звивиста гора' (МР), скільчина `кручена гора' (вар. скільч, скильч) (ТТТтттр, Прк), кривуля `непряма, покручена гора' (ЧП), крива `непряма, вигнута, покручена гора' (Крвп), карнітура (вар. кернітура) `крива гора' (ТТТтттр, Прк, Ксв), крента (вар. кринта) `крута, стрімка гора' (Тп, Змг, Крен).

Субстантивовані прикметники довга, широка, велика, висока, коротка та словосполучення висока гора, висока кичера, дужа гора із значенням `дуже велика, значних розмірів', низький Трунь, малий Трунь, мала гора вказують на розмір підвищення. Апелятив кобила у гуцулів вживають із метафоричним значенням `щось велике, значне' (Ттр, Стп, Мкс). Ю. О. Карпенко вважає, що такий географічний термін у слов'янських мовах відсутній, зате сама назва тварини кобила запозичена слов'янами від фракійців та означає буквально 'гірська', сходячи до і.-є. *keubh-, *koubh- 'вершина'. Тобто в семантичній структурі лексеми кобила сема 'гора' є давнішою за сему 'самка коня'. Через фракійське посередництво це значення могло бути привнесене в Карпати і збереглося у назвах орооб'єктів [2, с. 254--255].

До апелятивів, що вказують на розміщення відносно інших таких самих об'єктів, зараховуємо назви середня (вар. середна) (ВБ, Вр, Сн, між Лч і Яблн, Врх), вишна (Плн), нижня (Глш, Грн) тощо.

Географічні об'єкти незначних розмірів на позначення підвищення на дорозі репрезентують апелятиви вивіз, вівіз `недовге, але стрімке підвищення на дорозі' (БО), вівіз `підвищення на дорозі' (Слб) та ін.

Висновки

Географічну апелятивну лексику гірської частини регіону сформовано в 6 лексико-семантичних груп, які становлять понад 340 лексем. Найбільшу чисельність становлять такі лексико-семантичні групи: гора, горб, підвищення (у загальному значенні) (понад 110 лексем); розмір і форма підвищенім (понад 90 лексем). Частина термінологічної лексики має прозору семантику і поширена по всій території України та є невід'ємною частиною українського лексикону. У низці апелятивів відбувається семантичне варіювання. Місцева географічна термінологія поєднує номенклатурні загальномовні одиниці на зразок гора, горб, берег та ін., а також діалектні: зарванщя (вар. зарванщє), щовб, щоб та ін. Для апелятивної групи лексики характерні фонетичні та словотвірні варіанти: клива (вар. клева), бубен (вар. бубин, бубенка) та ін. У назвах на позначення підвищення зафіксовано апелятиви з подвійним наголосом: засув, облаз, також лексеми, які вживають у переносному значенні: бородавка, будз та ін.

Проаналізовані номенклатурні терміни на позначення об'єктів позитивного рельєфу реалізовані переважно однослівною іменниковою лексикою. Назви-характеристики географічних об'єктів за формою та розмірами, утворені способом субстантивації прикметників, характеризують форму й розмірні параметри з різнобічними мотиваціями: `довгий', `широкий', `великий', `малий', `круглий', `високий', `короткий' та ін. Двослівні найменування представлені лише атрибутивними словосполученнями.

Перспективи подальшого вивчення окресленої проблеми пов'язані з аналізом походження і способів номінації географічної номенклатури Галицької Гуцульщини.

Умовні скорочення назв населених пунктів

Бет - с. Бистрець, Брк - с. Буркут, ВХ - с. Великий Ходак, ВЯ - с. Верхній Ясенів, Вр - м. Верховина, Влв - с. Волова, Глв - с. Голови, Глш - с. Голошина, Грм - с. Грамітне, Гри - с. Гринява, Дзм - с. Дземброня, Двгп - с. Довгополе, Змг - с. Замогора, Зли - с. Зелене, Іл - с. Ільці, Крен - с. Красник, Крн - с. Красноїлля, Крвп - с. Кривопілля, Крв - с. Кривополе, Прх - с. Перехресне, Прб - с. Пробійнівка, Стб - с. Стебні, Ств - с. Стовпні, Тп - с. Топільче, Уст - с. Устеріки, Хр - с. Хороцево, Чрм - с. Черемошна, Ябл - с. Яблуниця Верховинського р-ну; Акр - с. Акрешори, Ббн - с. Бабин, ББ - с. Баня-Березів, ВБ - с. Вижній Березів, ВР - с. Верхній Рожен, Грд - с. Город, Крс - с. Корости, Ксв - м. Косів, Кем - с. Космач, Кт - смтКути, Лч - с. Люча, МР - с. Малий Рожен, НБ - с. Нижній Березів, Пст - с. Пістинь, Прк - с. Прокурава, Рчк - с. Річка, Рзт - с. Розтоки, СБ - с. Середній Березів, Слб - с. Слобода, Сн - с. Снідавка, Скл - с. Соколівка, СК - с. Старі Кути, Стп - с. Стопчатів, Тк - с. Текуча, Тд - с. Тюдів, Утр - с. Уторопи, Хмч - с. Хімчин, Чрг - с. Черганівка, Шп - с. Шепіт, Штир - с. Шешори, Яблн - емт Яблунів, Явр - с. Яворів Косівського р-ну; Бстр - с. Бистриця, Бтк - емт Битків, БО - с. Білі Ослави, Дл - емт Делятин, Зрч - с. Заріччя, Зл - с. Зелена, Мкс - с. Максимець, Мзл - с. Мозолівка, Ндв - м. Надвірна, Псч - с. Пасічна, Пн - с. Пнів, Стр - с. Стримба, Чрн - с. Черник, ЧП - с. Чорний Потік Надвірнянського р- ну; Врх - емт Ворохта, Др - с. Дора, Мкл - с. Микуличин, Плн - с. Поляниця, Ттр - с. Татаріє, Яб - с. Яблуниця, Ям - с. Ямна, Ярм - м. Яремче Яремчанської м/р.

Список використаної літератури

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К.; Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2001. - 1440 с.

2. Габорак М. Топонімія Галицької Гуцульщини. Етимологічний словник-довідник / М. Габорак. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2011. - 656 с.

3. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. - К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. - Т. 1. - 285 с.

4. Громко Т. В. Семантичні особливості народної географічної термінології Центральної України (на матеріалі Кіровоградщини) / Т. В. Громко. - Кіровоград, 2000. - С. 22-23.

5. Гуцульські говірки. Короткий словник. / [відп. ред. Я. Закревська]. - Львів, 1997. - 232 с.

6. Словник української мови: В 11-ти томах. - К. : Наукова думка, 1970-1980.

7. Стрижак О. С. Полтавсько-слобожанські Груні / О. С. Стрижак // Територіальні діалекти і власні назви. - К. : Наукова думка, 1965. - С. 178-192.

8. Шульгач В. П. Праслов'янський гідронімний фонд (фрагмент реконструкції) / В. П. Шульгач. - К., 1998. - С. 110-111.

9. Шухевич В. Гуцулыцина. Репринтне відтворення видання 1899-1907 рр. / В. Шухевич. - Верховина, 2000. - Ч. 5. - С. 287.

Одержано редакцією 11.12.13 Прийнято до публікації 24.12.13

Размещено на Allbest.ru