Мовна репрезентація концепту вітер у поезії Т. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовна репрезентація концепту вітер у поезії Т. Шевченка

І.M. Литвин

Постановка проблеми. Актуальний напрям сучасних досліджень - когнітивна лінгвістика, ключовим поняттям якої є концептуалізація - «один з процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в осмисленні й упорядкуванні результатів внутрішнього рефлексивного досвіду людини й уявлень про об'єкти, явища дійсності та їхні ознаки» [4, с. 258].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результатом концептуалізації є формування концептуальної системи, складники якої - концепти - визначаються як інформаційні структури свідомості, різносубстратні за способами формування та представлення знань про певні об'єкти та явища й закріплені за певним знаком (Ю. Апресян, Д. Лихачов, О. Кубрякова, М. Нікітін, Р. Фрумкіна, В. Телія, О. Бабушкін, О. Селіванова, В. Маслова, Ю. Степанов, Г. Гачев, А. Вежбицька, Р. Джекендофф, Ф. Джонсон-Лерд таін.). «Фіксація певного концепту за мовним знаком - формування семантичного простору мови» [4, с. 258], тому актуальним є вивчення підґрунтя мовних знаків в ідиостилі творчої особистості, свідомість якої віддзеркалює національне світобачення, стереотипи етносу. Важливим є дослідження концептуалізації вербальних знаків у творчості Т. Шевченка, який високо підняв народнопоетичне слово, створивши зразок досконалого літературного мовлення.

Мета статті - дослідження мовної репрезентації концепту ВІТЕР у поезії Т. Шевченка. Для реалізації цієї мети слугує концептуальний аналіз - «головний метод логічного аналізу мови, що ґрунтується на методиках дистрибутивного, контекстуального, компонентного, етимологічного й архетипного аналізів» [4, с. 258].

Виклад основного матеріалу дослідження. Для характеристики мовної репрезентації концепту ВІТЕР використовуємо розроблену О. Селівановою модель ментально- психонетичного комплексу (концепту), що містить пропозиційну структуру істинних об'єктивних знань (рівні диктума), їхню суб'єктивну оцінку (модус), асоціативно- термінальний компонент неістинної, зокрема метафоричної інформації, сформований на основі зв'язків диктума з іншими ментально-психонетичними комплексами, а також численні реляції з психічними функціями: відчуттями, почуттями, інтуїцією, образами тощо [З, с. 114]. Вивчення поезії в проекції на психокогнітивну модель дасть змогу пояснити складні асоціативні зв'язки індивідуальної художньої свідомості, уможливить виявлення специфіки бачення та позначення світу творчою особистістю.

На мовному рівні лексема вітер -- «рух повітряного потоку в горизонтальному напрямі» [6, с. 152] відображає однойменний концепт, що є одним зі значущих в поезії Т. Шевченка. За нашими спостереженнями, чітко вирізняється період, коли концепт ВІТЕР займає значне місце у творчій свідомості Т. Шевченка: з 1837 по 1845 роки лексема вітер одна з найуживаніших у пейзажах поета, після цього періоду нами зафіксоване тільки одне вживання цієї лексеми (1860 р., вірш «Минули літа молодії...» (с. 567)). концепт поетичний асоціативний метафора

Створюючи образ вітру, Т. Шевченко рідко залучає пропозиційну інформацію, яка має істинний, об'єктивний характер і передається знаками в прямих значеннях [3, с. 128], що пояснюється специфікою поетичного твору: його образністю, символічністю, алегоричністю. Диктумні місця пропозиції займають суб'єкт вітер, предикат віє: Тихесенько вітер віє (Сон, с. 195); Повіє вітер по долині (На вічну пам'ять Котляревському, с. 16); Із Дарданеллів вітер віє... (Гамалія, с. 166), Тільки вітер тихесенько повіє над ними (могилами) (Титар, с. 86). Поет змальовує безвітряну погоду, використовуючи також пропозиційну інформацію: У гаю, гаю / Вітру немає; Місяць високо... (Титар, с. 71); Ой нема ні вітру, ні хвилі... (Гамалія, с. 166). На образ вітру у творчій свідомості Т. Шевченка мала великий вплив усна народна творчість, оскільки поезія Т. Шевченка ґрунтується на високості народних дум і пісень.

Зазвичай поет використовує асоціативні механізми метафоризації, що відображені в моделі ментально-психонетичного комплексу асоціативно-термінальним компонентом. Метафору розглядаємо, услід за представниками когнітивної семантики Дж. Лакоффом і М. Джонсоном, як розуміння однієї концептуальної сфери в термінах іншої [1, с. 387--389]. Для змалювання сильного вітру Т. Шевченко використовує знаки концепту ТВАРИНА (дієслова вити, завивати -- «видавати протяжні, високі, жалібні звуки (про собак, вовків і деяких інших тварин) [6, с. 129]); ЛЮДИНА (метафоричний епітет сердитий, дієслова фізичної дії гнути, підіймати, розносити, дієслово руху гуляти)', ПТАХ (партонім крило): По діброві вітер виє, / Гуляє по полю, / Край дороги гне тополю до самого долу (Тополя, с. 45); /Реве та стогне Дніпр широкий, / Сердитий вітер завива, /Додолу верби гне високі, / Горами хвилю підійми (Причинна, с. 5); Нехай же вітер все розносить / На неокраєнім крилі (Чигирине, Чигирине, с. 186). У творчості Т. Шевченка зближуються концепти ВІТЕР - МОРЕ, ПОЛЕ, ГАЙ, ДОРОГА (місця «дії» стихії); РОСЛИНА (від вітру гнуться верба, тополя, червона калина, лози).

Найчастіше поет вдається до антропоморфної метафори, використовуючи для репрезентації своїх асоціацій мовні знаки концепту ЛЮДИНА: дієслова сприйняття, фізичної дії, фізіологічного та психологічного стану: Пливуть собі співаючи, / Море вітер чує (Гамалія, с. 167); Широкий Дніпр не гомонить: /Розбивши вітер чорні хмари, /Ліг біля моря одпочить. .. (Причинна, с. 7).

Метафори в поезії Т. Шевченка мають розгорнутий дифузний характер, їхньою основою слугують не одна ознака, а цілі сценарії (асоціативні ореоли). Аналогія найчастіше проводиться поетом між сценаріями концептів ЛЮДИНА - ВІТЕР: Вітер віє-повіває, /По полю гуляє. / На могилі кобзар сидить / Та на кобзі грає. / ...Сивий ус, стару чуприну/ Вітер розвіває; / То приляже та послуха, / Як кобзар співає, / Як серце сміється, сліпі очі плачуть... /Послуха, повіє... (Перебендя, с. 43); Сонце гріє, вітер віє / 3 поля на долину, / Над водою гне з вербою / Червону калину; На калині одиноке / Гніздечко гойдає, - / А де ж дівся соловейко? Не питай, не знає (На вічну пам'ять Котляревському, с. 14). Спостерігається метафорична переінтерпретація знаків концептів ЛЮДИНА (дієслова фізичної дії гнути, гойдати, мислення знати, сприйняття слухати) - ВІТЕР. Вітер в гаї не гуляє -- /вночі спочиває; /Прокинеться -- тихесенько /В осоки питає: / «Хто се, хто се по сім боці / Чеше косу? Хто се?.. /Хто се, хто се по тім боці рве на собі коси?..» / «Хто се, хто се?» - тихесенько /Спитає-повіє / Та й задріма, поки неба /Край зачервоніє (Утоплена, с. 133).

Вітер у Т. Шевченка співрозмовник автора, ліричного героя, а найчастіше природи: для змалювання сценарію розмови автор використовує знаки концепту ЛЮДИНА -- дієслова мовлення запитувати, говорити, розмовляти, шептати:Вітер з гаєм розмовляє, /Шепче з осокою (Вітер з гаєм розмовляє, с. 121); Тільки вітер з осокою / Шепче: «Хто се, хто се / Сидить сумно над водою, Чеше довгі коси?» (Утоплена, с. 137). Концепт ВІТЕР у пейзажах Т. Шевченка поєднаний з концептами СТЕП, МОРЕ, ДОЛИНА. Найхарактерніша для творчості Т. Шевченка кореляція концептів ВІТЕР і МОГИЛА. За словами П. Куліша, «тільки Шевченкові відкрились високі могили», тільки йому розказали про події давноминулих днів: Високії ті могили - / чорніють, як гори, // Та про волю нишком в полі / З вітрами говорять. / Свідок слави дідівщини /3 вітром розмовляє... (Іван Підкова, с. 53). Сценарій розмови вітру та могил часто трапляється у творах поета: Там з вітром могила в степу розмовляє... (На вічну пам'ять Котляревському, с. 17); Там сонце та вітер ясніше сія, / Заспіваю, - море грає. / Вітер повіва. Степ чорніє, і могила / 3 вітром розмовляє (Гайдамаки, с. 59).

Шевченківські метафори, що ґрунтуються на зближенні концептів ДУМИ, НАДІЯ, СЛОВО та ВІТЕР, передають стан відчаю, зневіри ліричного героя: Думи мої, думи мої, / Лихо мені з вами! / Чом ви стали на папері / Сумними рядами?.. / Чом вас вітер не розвіяв / В степу, як пилину? (Думи мої, с. 39); А надію... / Вітер по полю розвіяв (Чигирине..., с. 186); Старий заховавсь / В степу на могилі, щоб ніхто не бачив, / Щоб вітер по полю слова розмахав.Перебендя, с. 44).

Рядки пейзажу мають символічне (філософське) значення в контексті творів Т. Шевченка: Все йде, все минає - і краю немає,... /Живе... умирає... одно зацвіло, /А друге зав'яло, навіки зав'яло ... /1 листя пожовкле вітри рознесли (Гайдамаки, с. 57); А там - і слід мій занесе / Холодний вітер ...Все минає (Невольник, с. 225). Традиційний сценарій для народних пісень і дум розвіяного вітром попелу характерний для творів Кобзаря: Нема Гонти; нема йому / Хреста, ні могили. / Буйні вітри розмахали / Попіл гайдамаки (Титар, с. 117); Погас огонь, дунув вітер /1 попіл розвіяв (Єретик, с. 223). Використовує поет також народнопоетичний образ одинокого вітру в полі після битви: Не чуть плачу, ні гармати, / Тільки вітер віє, /Нагинає верби в гаї, /А тирсу на полі (Титар, с. 119).

Персоніфікацію вітру репрезентують численні звертання: Ой повій, повій, вітре, через море... (Гамалія, с. 166); Вітре буйний, вітре буйний! / Ти з морем говориш. /Збуди його, заграй ти з ним, / Спитай синє море. / Вона знає, де мій милий, / Бо його носило, / Воно скаже, синє море, / Де його поділо. / Коли милого втопило - / Розбий синє море... (Думка, с. 11). За нашими спостереженнями Т. Шевченко змальовує вітер за допомогою незначної кількості метафоричних епітетів-прикметників (буйний, буйнесенький, сердитий, холодний) та прислівника в зменшувально-пестливій формі тихесенько, однак широко використовує дієслова - в основному знаки концепту ЛЮДИНА: прилягти, задрімати, спочивати, збудити, прокинутися, заграти, розбити, чути, гуляти, ламати тощо.

На думку В. Телії, метафоричний процес завжди суб'єктивний, у ньому «проступає суб'єктивне відношення творця метафори до вибору допоміжного об'єкта, образно- асоціативний ореол якого характеризує позитивну або негативну цінність позначеної реалії» [5, с. 4]. Позитивну оцінку вітру передають метафоричні епітети, що мають фольклорне підґрунтя: буйний -- «який виявляється з великою силою; сильний, навальний; перен.: невгамовний, нестримний, який виявляє велике збудження, вирує; неспокійний, бурхливий» [6, с. 81], та похідний від нього прикметник, що має суфікс суб'єктивної оцінки (зменшувально-пестливий), буйнесенький'. Там могили з буйним вітром / В степу розмовляють, / Розмовляють сумуючи... (Н. Маркевичу, с. 55). Буйний - сталий епітет в народній поезії, тому Т. Шевченко використовує метонімічну заміну: буйний, буйнесенькі в значенні вітер, вітри: Сонце гріє, вітер віє/На степу козачім. /На тім степу скрізь могили/ Стоять та сумують; Питаються у буйного: Де наші панують? (До Основ'яненка, с. 51); Плач же, серце, плачте, очі / Поки не заснули. / Голосніше, жалібніше, / Щоб вітри почули, / Щоб понесли буйнесенькі / За синєє море / Чорнявому зрадливому / На лютеє горе (Думка, с. 14). Отже, важливу роль у концепті відіграє модус - оцінний компонент, адже «концепт- предмет емоцій, симпатій, антипатій, а іноді й зіткнення різних думок» [2, с. 28]. Для Т. Шевченка вітер водночас і ворожа людині стихія {Реве, свище завірюха. /По лісу завило; Як те море, біле поле / Снігом покотило... Надувся вітер; як повіє -- / Нема нічого: скрізь біліє... Та тільки лісом загуло (Катерина, с. 31)); але в цілому вітер - позитивний герой поезії Т. Шевченка - вільний, могутній, мудрий.

У поезії Т. Шевченка асоціативну природу мають порівняння - «мисленнєва операція поєднання двох предметів, явищ, ситуацій, ознак на підставі їхнього уподібнення, установлення аналогій між ними» [4, с. 475]. Так, вітер порівнюється поетом з братом: А степи широкі! / Там повіє буйнесенький, /Як брат, заговорить (Н. Маркевичу, с. 55). Поезії Т. Шевченка притаманне порівняння сценаріїв концептів ЛЮДИНА - ПРИРОДА, що відображає тяжке життя закріпаченого народу: Люде гнуться, як ті лози, куди вітер віє (Катерина, с. 28). Уподібнення вітру людської долі - характерна риса творчої свідомості Т. Шевченка: Вітер в гаю нагинає / Лозу і тополю, / Лама дуба, котить полем / Перекотиполе. / Так і доля: того лама, / Того нагинає; /Мене котить, а де спинить, /І сама не знає ... (Мар'яна-черниця, с. 122).

Висновки. Концепт ВІТЕР у творчій свідомості Т. Шевченка сформований під впливом народних пісень і дум; у пейзажах пов'язаний з концептами СТЕП, МОРЕ, ПОЛЕ, РОСЛИНА; у філософських роздумах з концептами ДУМИ, НАДІЯ, СЛАВА, ДОЛЯ, ЖИТТЯ. Створюючи образ вітру, поет вдається до метафор і порівнянь: використовує для репрезентації своїх асоціацій мовні знаки концептів ЛЮДИНА, ТВАРИНА, ПТАХ.

Перспективним, на нашу думку, є застосування моделі ментально-психонетичного комплексу (концепту) для вивчення мовної репрезентації ключових в ідиостилі Т. Шевченка концептів, що сприятиме поглибленню знань про особливості його поетичного світосприйняття.

Список використаної літератури

1. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Теория метафоры / Дж. Лакофф, М. Джонсон. - М., 1990. - С. 387- 416.

2. Маслова В. А. Когнитивная лингвистика / В. А. Маслова. - Минск : Тетрасистемс, 2004. - 256 с.

3. Селиванова Е. А. Когнитивная ономасиология: Монографія / Е. А. Селиванова. - К. : Фитосоциоцентр, 2000. - 24 с.

4. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О.О. Селіванова. - Полтава : Довкілля-К, 2006. - 716 с.

5. Телия В. Н. Введение. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивнооценочная функция // Метафора в языке и тексте / В. Н. Телия. - М. : Наука, 1988. - С. 3 - 9; 26 - 52.

6. Сучасний тлумачний словник української мови / За заг. ред. В. В. Дубічинського. - Харків : Школа, 2006. - 1008 с.

Анотація

У статті досліджено концепт ВІТЕР - один із домінантних у поетичній картині світу Т. Шевченка. Для реалізації цієї мети слугує концептуальний аналіз - основний метод логічного аналізу мови, що ґрунтується на методиках дистрибутивного, контекстуального, компонентного, етимологічного й архетипного аналізів. Схарактеризована пропозиційна інформація концепту ВІТЕР, яка має істинний, об'єктивний характер і передається знаками в прямих значеннях. Проаналізовано використані у творчості поета асоціативні механізми метафор, відображені в моделі ментально-психонетичного комплексу асоціативно-термінальним компонентом. Метафору, услід за представниками когнітивної семантики Дж. Лакоффом і М. Джонсоном, розуміємо як позначення однієї концептуальної сфери в термінах іншої. Досліджено різни типи метафор, які використовує Т. Шевченко, зображуючи вітер: структурні, підґрунтям яких є одна ознака; дифузні, що мають розгорнутий дифузний характер, їхньою основою слугують цілі сценарії (асоціативні ореоли); а також антропоморфні (для репрезентації своїх асоціацій поет використовує мовні знаки концепту ЛЮДИНА). Описано порівняння - мисленнєва операція поєднання двох предметів, явищ, ситуацій, ознак на підставі їхнього уподібнення, установлення аналогій між ними. Визначено роль та місце стихії вітру в баченні та позначенні світу Т. Шевченком.

Ключові слова: концепт, концептуальний аналіз, метафора, антропоморфна метафора, дифузна метафора, порівняння, пропозиція, асоціативно-метафорична сфера, модус.

В статье исследуется концепт ВЕТЕР - один из доминирующих е поэтической картине мира Т. Шевченка. Для реализации данной цели служит концептуальный анализ - главный метод логического анализа языка, основанный на методиках дистрибутивного, контекстуального, компонентного, этимологического и архетипного анализов. Характеризуются препозитивная информация, имеющая истинный, объективный характер и передающаяся знаками в прямых значениях. Анализируются использованные в творчестве поэта ассоциативные механизмы метафор, которые отражены в модели менталъно-психонетичного комплекса ассоциативно- терминальным компонентом. Метафору рассматриваем, вслед за представителями когнитивной семантики Дж. Лакоффом и М. Джонсоном, как понимание одной концептуальной сферы в терминах другой. Исследуются разные типы метафор в поэзии Т. Шевченка: структурные, основой которых является один признак; диффузные, имеющие развернутый диффузный характер, их основой служат не один признак, а целые сценарии (ассоциативные ореолы), а также антропоморфные (для репрезентации своих ассоциаций поэт использует языковые знаки концепта ЧЕЛОВЕК). Описываются сравнения - мыслительная операция соединения двух предметов, явлений, ситуаций, признаков на основании их уподобления, установления аналогий между ними. Анализируются роль и место стихии ветра в видении и обозначении мира Т. Шевченком.

Ключевые слова: концепт, концептуальный анализ, метафора, антропоморфная метафора, сравнение, пропозиция, ассоциативно-метафорическая сфера, модус.

Key words: concept, conceptual analysis, metaphor, diffusive metaphor, simile, proposition, associative-metaphoric scheme, modus.