Автосемантія і синсемантія смислової структури іменників зі значенням сукупності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автосемантія і синсемантія смислової структури іменників зі значенням сукупності

З.M. Денисенко

Анотації

Статтю присвячено актуальній проблемі розмежування слів за їхніми абсолютивно- релятивними властивостями в сучасній мовознавчій науці. Цю проблему пов'язано з виявленням сполучувальних можливостей лексем у синтагматичному ряді словоформ, що найбільш повно виявляються в транспонованих у речення словосполученнях. Проаналізовано взаємодію лексики і граматики, що виявляється в автосемантичності / синсемантичності лексичних одиниць. Розглянуто автосемантію як здатність мовної одиниці виражати значення самостійно та синсемантію як обернений процес, тобто здатність мовної одиниці виражати значення лише в поєднанні з іншими мовними одиницями та на тлі контексту або ситуації. Простежено вплив семантичної структури іменників зі значенням сукупності на утворення синтаксично зв'язаних словосполучень. Іменники зі значенням сукупності однорідних предметів або речовини, об 'єднання людей передбачають зв'язок із елементом, що конкретизує. Вони обов'язково сполучаються із залежними словами, що називають однорідні предмети, речовини або людей. У таких утвореннях семантично більш значимий пояснювальний іменник, головне слово лексично послаблене, що і є причиною його обоє'язкового поширення. Синсемантію аналізованих іменників прогнозує їхня семантична структура, суттєвими семами якої є `однорідність об'єктів', `розташування їх поруч (разом) '. Унаслідок семантичних процесів під час семного варіювання значення слова такі іменники змінють вид зв'язку, їхня сполучуваність з означальним елементом стає необов'язковою. Вони переходять до розряду іменників кількісної семантики. лексема синтагматичний слово

Ключові слова: автосемантія, синсемантія, релятивна семантика, синтаксично зв'язані словосполучення, іменники зі значенням сукупності, семантична структура слова, сема.

З.Н. Денисенко

Автосемантия и синсемантия смысловой структуры имен существительных со значением совокупности

Статья посвящена актуальной проблеме разграничения слов по их абсолютивнорелятивных свойствах в современном языкознании. Эта проблема связана с выявлением сочетаемостных возможностей лексем в синтагматическом ряде словоформ, что наиболее полно проявляется в транспонированных в предложения словосочетаниях. Анализируется взаимодействие лексики и грамматики, которое проявляется в автосемантичности / синсемантичности лексических единиц. Рассматривается автосемантия как способность языковой единицы выражать значение самостоятельно и синсемантия как обратный процесс, то есть способность языковой единицы выражать значение лишь в сочетании с другими языковыми единицами и на фоне контекста или ситуации. Прослеживается влияние семантической структуры существительных со значением совокупности на образование синтаксически связанных словосочетаний. Имена существительные со значением совокупности однородных предметов или веществ, объединения людей предполагают связь с зависимым элементом, что конкретизирует. Они обязательно сочетаются с зависимыми словами, называют эти предметы, вещества или людей. В таких образованиях семантически более значимое пояснительное имя существительное, главное слово лексически ослаблено, что и является причиной его обязательного распространения. Синсемантию анализированных имен существительных прогнозирует их семантическая структура, существенными семами которой является 'однородность объектов', 'расположение их рядом (вместе) '. Вследствие семантических процессов при семном варьировании значения слова такие существительные изменяют вид связи, их сочетаемость с атрибутивным элементом становится необязательной. Они переходят в разряд имен существительных количественной семантики.

Ключевые слова: автосемантия, синсемантия, релятивная семантика, синтаксически связанные словосочетания, имена существительные со значением совокупности, семантическая структура слова, сема.

Z.М. Denysenko

The Autosemantya and Synsemantya of the Noun Semantic Structure with the Meaning of Totality

The article is devoted to the problem of words differentiation with their absolute - relational features in modern linguistic science. This problem is related to the identification of lexemes conjugation in a number of syntagmatic word forms that are mostly found in transposed phrases in a sentence. It is analyzed the interaction of vocabulary and grammar, reflected in autosemantyc / synsemantyc lexical items. Autosemantiya is considered as the ability to express the meaning of a linguistic unit independently and synsemantiya as the inverse process, i. e. the ability to express the meaning of a linguistic unit only in combination with other linguistic units and on the background context or situation. It traces the influence of the semantic structure of nouns with the meaning of totality of the formation of syntactically related phrases. Nouns with the meaning of totality of homogeneous objects or substances, bringing people together provide connection to the specified element. They must be combined with dependent words dominated homogeneous objects, substances or people. In such entities descriptive noun is semantically more meaningful, the main word is lexically weakened, which is the reason it must be obligitory spread. Synsemantiya of analyzed nouns predicts their semantic structure, the essential semes of which is `objects homogeneity', `their location nearby (together) '. Because of semantic processes during semes variation of the word changes such nouns change the forms of connection, their compatibility with the attributive element becomes optional. They move to the category of nouns of quantitative semantics.

Key words: autosemantiya, synsemantiya, relational semantics, syntactically linked phrases, nouns with the meaning of totality, the semantic structure of the word, seme.Постановка проблеми. У дослідженнях останніх десятиліть зазначено, що семантика слова та його сполучувальні властивості взаємодіють. Обсяг і специфіка лексичного значення зумовлюють ту чи ту синтаксичну й лексичну сполучуваність, а лексичне значення відповідно виявляється на синтагматичній осі, тобто в конкретних лексичних і синтаксичних зв'язках (В. Гак, А. Грищенко, А. Загнітко, М. Кочерган, Т. Масицька, Ж. Соколовська, М. Степаненко, Н. Тарасова, Є. Шендельс та інші). Основною актуальною проблемою досліджень є не тільки вивчення синтаксичної сполучуваності, а й одержання даних про те, які ознаки слів зумовлюють їхню здатність граматично й семантично сполучатися з іншими словами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Між лексичним значенням слова і його синтаксичними можливостями існує тісний взаємозв'язок. Слово з багатоманіттям значень або відтінків значень живе тільки в реченні, тільки в синтаксичній структурі. Синтаксична модель розкриває зміст лексеми, уточнює його, надає слову звичайних відтінків, часом виявляє його нове вживання. Як головна властивість слова лексичне значення виявляється на синтаксичному рівні, воно є елементом змісту синтаксичної одиниці. Водночас слово також не пасивне. Іноді воно безпосередньо впливає навіть на структуру всього речення, а не тільки синтаксичне утворення іншого рівня - словосполучення [13, с. 88].

Дослідженім проблем взаємодії лексики й граматики тісно пов'язане з аналізом автосемантичності / синсемантичності лексичних одиниць. Автосемантія - це здатність мовної одиниці виражати значення (для слова) самостійно, незалежно від інших лексичних одиниць, контексту (ситуації) або висловлення (для речення) - незалежно від інших конструкцій. Під синсемантією розуміють обернений процес, тобто здатність мовної одиниці виражати значенім лише в поєднанні з іншими мовними одиницями (словами чи реченнями) та на тлі контексту або ситуації, синсемантичні мовні одиниці передбачають реалізацію свого значення лише в сполученні із залежним словом [4, с. 63; 10, с. 4].

Засновником учення про автосемантію був Аристотель. Пізніше воно було забуте й лише на початку XX століття відродилося в Німеччині. Теорію автосемантії та синсемантії розроблювали Е. Гусерль, А. Марті, Є. Курилович, І. Ісаченко, О. Гулига та інші. В українському мовознавстві значний внесок у вивчення цієї проблеми зробили А. Загнітко [6], Н. Іваницька [8; 9], М. Степаненко [12] та ін. Важливе значення для вивчення сучасних підходів до вивчення синтаксичних конструкцій із синсемантичним словом мають наукові розробки М. Балко [1]. Аналіз й аналітизм розглядає М. Вінтонів [2]. Н. Іваницька досліджує функціонально-семантичні параметри абсолютивних дієслів української мови [7], а І. Прокопенко аналізує синтаксичні функції синсемантичних дієслів [10].

Визначення раніше не вивчених частин загальної проблеми. Серед повнозначних лексем постають ті, що не мають власного лексичного значення або ті, в яких це значення послаблене. До таких зараховують переважно фазові, модальні дієслова, іменники з кількісним значенням тощо. Потреба поглибленого вивчення лексичної та граматичної своєрідності лексем із послабленою семантикою є беззаперечною, адже коло таких слів поки чітко не окреслене, а ряд їхніх суттєвих властивостей мовознавці інтерпретують неоднозначно.

Мета пропонованої статті - дослідити автосемантію та синсемантію смислової структури іменників зі значенням сукупності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблему розмежування слів за їхніми абсолютивно-релятивними властивостями в сучасній мовознавчій науці пов'язують із виявленням сполучувальних можливостей лексем у синтагматичному ряді словоформ, що найповніше виявляються в транспонованих у речення словосполученнях.

Вивчаючи синтаксично зв'язані словосполучення, науковці (В. Гак [3], А. Загнітко [6], М. Прокопович [11] та ін.) підкреслюють, що такі мовні одиниці внаслідок граматичного й семантичного взаємопроникнення складових частин можуть розвиватися з нахилом до більш або менш тісного об'єднання, проте в будь-якому разі такий розвиток ґрунтується на граматикалізації всього словосполучення. Процес граматикалізації пов'язаний "з більшим або меншим послабленням лексичного значення одного з компонентів словосполучення, із послідовним перетворенням його з лексично значимого слова на напівслужбове, в якому домінує граматичне значення" [5, с. 12]. Граматикалізація завжди являє собою результат абстрагування (іноді більш, а іноді менш повного) від конкретного лексичного значення, яке первинно мав один із компонентів конструкції.

Граматикалізація словосполучень, наслідком якої є формування синтаксично зв'язаних конструкцій, нерозривно пов'язана з десемантизацією одного з компонентів словосполучення. Зважаючи на те, що в мові весь час відтворюються моделі синтаксично зв'язаних конструкцій, В.Г. Гак відслідковує деякі загальні умови десемантизації в них, групуючи їх на синтаксичні й семантичні. Серед синтаксичних факторів десемантизації найважливішу роль, на думку дослідника, відіграє "транзитивне вживання мовного знака" [3, с. 140]. Якщо в нетранзитивній позиції слово зберігає всю повноту та незалежність свого значення, то в транзитивній позиції воно вживається не тільки через власне значення, але й як засіб, що пов'язує два інші слова між собою. Отже, слово в транзитивній позиції покликане виражати певні відношення між іншими словами, поступово значення відношення починає домінувати й виходить на перший план. В.Г. Гак також наголошує, що в транзитивній позиції слово дуже часто набуває спеціалізованого або переносного значення, що також засвідчує втрату ним свого незалежного первинного значення, пор. переносне вживання слів у метафоричних словосполученнях, напр.: Кілька потоків думок з ревінням розривали його голову (М. Стельмах); Біліють храми беріз (Л. Костенко).

Серед семантичних чинників десемантизації основним є змістова недостатність компонентів словосполучення, а також "спеціалізація значення слова" у складі цілісної структури, коли слово функціонує лише як компонент такої структури (напр., модальні й фазові дієслова, компоненти з очима, з лицем, з носом, з бровами, з виду росту, віку, вдачі тощо, числівники в кількісно-іменних сполуках тощо), пор.: Так я про дощ хотів сказати (А. Малишко); Мудрець мусить і з гною вибирати золото (Г. Сковорода); Я стану жить, Я мріять буду, як мріють ранками ліси (В. Симоненко); Чимало літ перевернулось, води чимало утекло (Т. Шевченко); ...був широкоплечий парубок, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима (Панас Мирний); А щоб личко не марніло 3 чорними бровами До схід сонця в темнім лісі Умийся сльозами (Т. Шевченко).

Семантика слова нерідко визначає особливості та закономірності ситаксичної та семантичної сполучуваності. Так, іменники з однаковими чи подібними значеннями здебільшого характеризують однакові чи подібні синтаксичні ознаки. Розбіжності в лексичних значеннях відповідно відображено в суттєвих структурних відмінностях. Деякі слова, що мають збіг у якихось значеннях, утворюють однотипні моделі. Наприклад, іменник клас зі значенням "ступінь, рівень чого-небудь" (тлумачення значень наводимо за Словником української мови: В 11-й т. - К. : Наук, думка, 1973 (скорочено СУМ), далі робимо вказівку на том і сторінку) синонімічний до слів якість і сорт зі значенням "ступінь вартості, придатності чого-небудь". Близькість лексико-семантичних варіантів дає змогу конструювати словосполучення однакової структури, напр.: продукція високої якості і зореліт першого класу. Іменник клас зі значенням "розряд, підрозділ" тяжіє до слова категорія, що означає "розряд однорідних предметів або осіб, який виокремлюється за якимось ознаками". Ці значенім поширюють імнники, ужиті в родовому відмінку у двослівних конструкціях, напр.: клас риб, клас ссавців, клас лінійних кораблів; категорія людей тощо. Безпосередній вплив семантики слів на побудову словосполучень засвідчено, зокрема, і тоді, коли зв'язок між компонентами словосполучення обов'язковий.

Науковцями зазначено факт наявності в мові іменників (або окремих їхніх значень) відносної семантики (В. Виноградов, О. Гулига, Н. Іваницька, О. Пєшковський, О. Потебня, М. Степаненко, Н. Шведова, Л. Щерба). Такі іменники мають незавершене значення під час абсолютивного вживання. Смислову завершеність вони отримують лише в поєднанні з іншими словами, тобто в межах словосполучення (а деякі - із залежною частиною складнопідрядного речення). Такою потребою в розкритті свого смислу за допомогою смислу іншого, означуваного слова, характеризуються, наприклад, іменники зі значенням сукупності. Виражаючи скупчення різних предметів або речовин, об'єднання людей, ці іменники обов'язково сполучаються з такими словами, що називають ці предмети, речовини або людей (об'єкти в широкому розумінні слова). Розглядувані іменники вказують на різні угруповання людей, зайнятих спільною діяльністю, одним видом праці, або об'єднані за місцем перебування: артіль, батальйон, бригада, ватага, група, колектив, команда, ланка, плеяда, рота, ряд, табір тощо, напр.: Вперше за всі роки радянської влади група вільних громадян здійснює подорож по Фінляндії, а тоді до Швеції; Натовп людей сунув звідусіль подивитись на Рушен (П. Загребельний); Під дверима регіт, галас, і в хату разом з холодом суне ватага хлопців (С. Васильченко); Українські оперні театри виховали цілу плеяду талановитих молодих співаків, які стали переможцями міжнародних конкурсів та фестивалів (Із журналу). Біля іменників зі значенням сукупності на позначення скупчення різних тварин, птахів, риб тощо {гурт, зграя, косяк, отара, рій, табун, череда) потрібне пояснюване слово. Пор.: Далі по дорозі зустрілися величезні табуни коней (П. Загребельний); Обабіч по схилах гір розсипалися отари кіз та овець (О. Гончар); На вишеньку біля порога прилетіла зграйка горобців (О. Донченко).

Серед іменників, які виражають сукупність, вирізняються також такі, що називають скупчення однорідних предметів, речей тощо. Ця група досить численна: в'язка, гора, громаддя, груда, жмут, збірка, кіпа, комплекс, купа, колекція, мережа, пакунок, пасмо, пачка, пучок, рулон, серія, стос, штабель тощо, напр.: Блакитні гори хмар прикрилися ніби сивим туманом диму (Н. КобринськаД- Громаддя хмар повільно проплива (О. Пахльовська); Збірка поезій "З журбою радість обнялась" побачила світ 1907 року (М. Жулинський); Там над водою купка людей лагодилась сідати в човен (М. Коцюбинський). Ряд іменників, які виражають сукупність, поширено словами, що називають як людей, поєднаних якою-небудь діяльністю або перебуванням в одному місці, так і предмети. Причому одним властивий переважно зв'язок з іменниками - назвами людей (група, загін, натовп тощо), а іншим - із лексемами - назвами однорідних предметів (галерея, колекція, рулон, стос тощо). Порівняймо: Дібровою загін бійців поїхав, Підковами клепали коні путь, І лязк табель, і брязкіт піхов У тиші чорній чуть (М. Бажан) і Розкидано хапливо стос книжок (Б.-І. Антонин). Іменники ж кількість, колона, купа, низка, ряд, сукупність, число сполучаються однаково як з тими, так і з тими. Порівняймо, А там, у темнім куті, перебраковані каліки і купа більших і менших недобитків (М. Яцків); Фотографія впала зображенням униз на килим, я акуратно підняв, перевернув її, щоб глянути, на всяк випадок глянути, сказати б, для попереднього ознайомлення, бо вся та купа документів, яка лежала не там, потребувала пильного вивчення, уважного вглиблення в кожний папірець (П. Загребельний). Приклади засвідчують те, що значення сукупності передбачає зв'язок слів, які виражають сукупність, з елементом, що конкретизує. Частіше це інший іменник, ужитий у формі родового відмінка. Обов'язковість уживання залежного компонента очевидна: вивести його зі складу словосполучення, а отже, і речення, неможливо. У таких утвореннях семантично значиміший пояснювальний іменник, головне слово лексично послаблене, що і є причиною його обов'язкового поширення. Нерідко визначальним елементом біля іменника зі значенням сукупності може бути прикметник, за семантикою і словотворенням співвідносний із залежним іменником (через однорідність виражених відношень у такому разі говорять про синоніміку словосполучень з узгодженим і неузгодженим означенням). Див.: будівельний загін студентів - студентський будівельний загін, рій бджіл - бджолиний рій, зграя птахів - пташина зграя, отара овець - овеча отара тощо. Але головним, словом-конкретизатором, є другий за розташуванням іменник. Підтверджують це не тільки словотворчі, а й семантичні чинники. Іменник у родовому відмінку точніше передає зміст, зумовлений словами зі значенням сукупності.

Отже, субстантиви, що виражають сукупність об'єктів, виявляють цю семантику в межах словосполучень із неузгодженими, рідше узгодженими, означальними елементами. Цікаво, що порушення зазначеної синонімії залежних компонентів засвідчує виникнення в головного слова нового - кількісного значення або його відтінку. Пор., наприклад, появу таких значень у сполученнях іменників на зразок рій, табун із непредметними іменниками: Хмарок рожевих цілий рій в безодні синій тане, гасне (В. Сосюра); Пасуться в душах табуни табу (О. Пахльовська).

Більшість аналізованих іменників є багатозначними. Значення сукупності виявляється в них саме в певних словосполученнях. Так, наприклад, деякі лексико- семантичні варіанти значень іменників батальйон, взвод, дивізія, загін, полк, рота тощо вжито для називання військових підрозділів, ці субстантиви створюють пласт термінологічної лексики, у цьому разі повнозначні слова функціонують у мовленні абсолютивно. А нерідко ці самі лексеми передають значення сукупності однорідних об'єктів. Тоді зв'язок з іншими словами стає обов'язковим. Прикладом абсолютивного вживання можуть бути іменники рота зі значенням "військовий підрозділ, що входить до складу батальйону", напр.: Третя рота по статуту вчить науку бойову, А як прийде до казарми - пада з ніг на бокову (О. Вратарьов) або ж батальйон зі значенням "самостійна військова одиниця, до складу якої входить декілька рот", напр.: Десну перейшли батальйони (О. Десняк). Ці самі іменники, маючи відтінок значення "велика кількість людей", сполучаються з іншими словами на зразок батальйон (рота) солдат, матросів, піхоти та ін., в яких зазначені іменники не мають завершеності без поширювальних елементів, напр.: Брянський стрибнув у глибоку траншею, що вела до стрілецьких рот {О. Гончар); Товариш Данило веде батальйон босих олешківських морячків, з яких потроху та помалу виростає військова одиниця (Ю. Яновський). Очевидно, що конструктивною і смисловою незавершеністю вирізняється речення без пояснювального компонента біля іменника рота. Визначальний елемент біля іменника батальйон, здавалося б, є факультативним. Але в разі його відсутності порушився б смисл висловлювання. У цих реченнях основне смислове навантаження несе залежне слово, тому зі складу речення без втрати для смислу ймовірніше можна вивести пояснювальний елемент. Але для деяких іменників зі значенням сукупності зв'язок із залежним компонентом не завжди є обов'язковим.

Розглянемо, як окремі особливості внутрішньої структури значенім цих слів припускають їхнє абсолютивне функціонування. Суттєвими семами структури значення цієї групи є такі компоненти: `однорідність об'єктів', `розташування їх поруч (разом)'. Коли іменник, ужитий у певному реченні, має названі семи, то зв'язок із пояснювальним словом обов'язковий. У разі погашення у структурі значення однієї з сем іменник може змінити вид зв'язку: сполучуваність з означальним елементом стає необов'язковою (слово може перейти до розряду іменників кількісної семантики). Наприклад, значення слова колектив можна визначати як "сукупність людей, об'єднаних спільною діяльністю, спільними інтересами". У структурі цього значення відсутня сема розташування поруч', і це створює умови вживання цього іменника поза словосполученням. Пор. Без колективу людина не знала б ні щастя, ні радощів (М. Гуріненко). Але коли семантична структура іменника колектив містить сему `група людей, зв'язаних спільною працею в одній організації, установі, на підприємстві тощо', то зв'язок із пояснювальним елементом стає тіснішим. Цей смисл звичайно розкриває словосполучення, напр.: Говорив же їй Павло, розраював, що не треба в Ковалівку, а десь далі, де середня школа є, великий колектив учителів (В. Кучер).

Синсемантію спостерігаємо тоді, коли семантична структура іменника сукупності має сему`однорідність об'єктів'. Це підтверджує поширення лексеми табун зі значенням "гурт копитних тварин (коней, оленів, верблюдів і т. ін."). Вона з'єднується з іншими субстантивами, що називають тварин одного типу: табун коней, оленів, степових антилоп, верблюдів, архарів, слонів тощо. Це саме явище засвідчене під час реалізації значень "зграя диких і свійських птахів", "скупчення риб, морських тварин", напр.: Далеко од берега грає в морі табун великих дельфінів (М. Коцюбинський); Коли табун білух іде коло берега, то неодмінно заходить у кожну бухту (М. Трублаїні).

Абсолютивне вживання іменника табун спостерігаємо за умови, коли реалізовано сему `взагалі велика група тварин' (семантична ознака однорідності відсутня), напр.: Табуни збиралися в степу... Жінки сходилися до табунів (О. Гончар). Можливість абсолютивного вживання зростає і в тому разі, якщо сама структура лексичного значення слова вказує на певний об'єкт. Так, із двох іменників група і натовп сполучуваність із пояснювальним компонентом слова група є більш обов'язковою. Іменник натовп частіше функціонує поза словосполученням, абсолютивно. Порівняймо тлумачення цих слів у СУМ: група - "1. Кілька осіб, тварин або предметів, що знаходяться разом, близько один біля одного" (II, с. 182); натовп - "1. Велике, неорганізоване скупчення людей; стовпище. 2. Велика кількість чого-небудь" (V, с. 214). Те, що в тлумаченні основного значення слова натовп виокремлено й об'єкт сукупності (люди), створює можливість уживання цього іменника і без пояснювального члена. Пор.: Якась розхристана, в одній сорочці жінка просувалась крізь натовп (М. Коцюбинський). У цьому реченні пояснювальний елемент (люди) входить у структуру лексичного значення слова натовп на правах ядерної семи, тому воно автосемантичне. Називання цим самим іменником скупчення всіх інших видів об'єктів передбачає обов'язковий компонент біля нього, напр.: У голові роїлися натовпи різних планів.

Висновки дослідження та перспективи подальших розвідок

Між семантикою слова і його сполучуваністю існує взаємна залежність. Семантика слова зумовлює його сполучувальні можливості, а сполучуваність указує на зміни в семантиці. У ході аналізу синтаксично зв'язаних словосполучень слід брати до уваги характер складових частин таких конструкцій. До аналітичних словосполучень обов'язково входять слова релятивної семантики (синсемантичні слова), які, на відміну від слів абсолютивної семантики (автосемантичних), позначають предмет, явище за його зв'язками з іншими предметами. Опозиція абсолютивність / релятивність семантики повнозначних слів ґрунтується на інформативній достатності / інформативній недостатності. Усі повнозначні слова, що вживаються абсолютивно, є інформативно достатніми словами. Слова релятивної семантики з граматичним і семантичним прогнозуванням форм залежних компонентів становлять інформативно недостатні лексеми. Синтаксично нечленовані словосполучення є складними граматичними утвореннями, характер поєднання їхніх компонентів детермінований синсемантичним компонентом, який не здатен уживатися абсолютивно й вимагає обов'язкового поширення словами, які формують однозначність вислову. Разом із залежним словом синсемантична лексема утворює аналітично виражений синтаксичний компонент. Причиною синсемантії іменників зі значенням сукупності є їхня семантична структура, суттєвими семами якої є `однорідність об'єктів', `розташування їх поруч (разом)'. Унаслідок семантичних процесів під час семного варіювання значення слова ці іменники змінють вид зв'язку, їхня сполучуваність з означальним елементом стає необов'язковою. Вони переходять до розряду іменників кількісної семантики.

На подальше дослідження чекають цілісні синтаксичні словосполучення з іншими групами синсемантичних слів.

Список використаної літератури

1. Балко М.В. Сучасні підходи до вивчення синтаксичних конструкцій з синсемантичним словом / М.В. Балко // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. - 2010. - С. 107-111.

2. Вінтонів М.О. Аналіз та аналітизм [Текст] / М.О. Вінтонів // Функціонально- комунікативні вияви граматичних одиниць. - К. : ІЗМН, 1997. - С. 88-92.

3. Гак В.Г. Десемантизация языкового знака в аналитических структурах синтаксиса / В.Г. Гак // Аналитические конструкции в языках различных типов. - М.-Л. : Наука, 1965. - С. 129-141.

4. Гулыга С.М. Автосемантия и синсемантия смысловой структуры слова / С.М. Гулыга // Научи, докл. высш. шк. : Филологические науки. - 1967. - № 2. - С. 62-72.

5. Жирмунский В.М. Об аналитических конструкциях / В.М. Жирмунський // Аналитические конструкции в языках различных типов. - М.-Л. : Наука, 1965. - С. 5-57.

6. Загнітко А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс) / А.П. Загнітко. - Ч. 1. - К. : ІЗМН, 1996. - 202 с.

7. Іваницька Н.Б. Функціонально-семантичні параметри абсолютивних дієслів української мови: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Н.Б. Іваницька; НАН України, Інститут української мови. - К., 2000. - 20 с.

8. Іваницька Н.Л. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів синтаксичної структури речення [Текст] / Н.Л. Іваницька // Мовознавство. - 2001. - № 3. - С. 97-103.

9. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові / Н.Л. Іваницька. - К. : Вища школа, 1986. - 218 с.

10. Прокопенко І. М. Синтаксичні функції синсемантичних дієслів: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / І. М. Прокопенко; Національний пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - Київ, 2005.-20 с.

11. Прокопович Н.Н. Словосочетание в современном русском литературном языке / Н.Н. Прокопович. - Москва: Просвещение, 1966. - 400 с.

12. Степаненко МЛ. Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі словосполучення та речення: Монографія / М. І. Степаненко. - К. : Український мовно- інформаційний фонд, 1997. -216 с.

13. Титаренко А.В. Роль семантических факторов в построении словосочетаний / А.В. Титаренко // Русский язык в школе. - 1972. - № 4. - С. 88-92.

Размещено на Allbest.ru