Характерні художні прийоми використання претеритальних часів сербського дієслова в поетичній творчості М. Црнянського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характерні художні прийоми використання претеритальних часів сербського дієслова в поетичній творчості М. Црнянського

Ярмак B.I.

Анотація

У статті досліджується багатий семантико-експресивний діапазон авторського вживання синтетичних і аналітичних форм минулого часу сербського дієслова у складі різних стилістичних фігур.

Ключові слова: претеритальні часи дієслова, поетичні рефрени, інтимізація, риторичні фігури.

Аннотация

В статье исследуется богатый самантико-экспрессивный диапазон авторского употребления синтетических и аналитических форм прошедшего времени сербского глагола в составе различных стилистических фигур.

Ключевые слова: претеритальные времена глагола, поэтические рефрены, интимизация, риторические фигуры.

Annotation

The article deals with a rich and expressive semantic range of Serbian synthetic and analytic past tense verb forms used by the author in different stylistic figures.

Key words: preterite verb tenses, poetic refrains, intimization, rhetorical figures.

Виклад основного матеріалу

црнянський сербський дієслово синтаксичний

Відображення часу як однієї з глобальних онтологічних категорій буття в творчості М. Црнянського, видатного сербського прозаїка, поета, публіциста, перекладача, критика, дипломата зі складною долею й суперечливим світоглядом - становить значний інтерес і нині, в епоху інтенсивного переосмислення історико-літературного процесу XX століття. Хоча, як підкреслює знаний сербський літературний критик Й. Деретич, «...поет за покликанням, Црнянскі написав невелику кількість віршів, усього приблизно п'ятдесят, і як письменник найбільше реалізувався в царині поетичної прози, у романах, подорожніх нотатках і мемуарах» [13, 257], - саме зразки його поетичної творчості (щоправда, менш дослідженої) є концентрованим відображенням філософського світосприйняття цього непересічного митця. Особливо цікавими в згаданому контексті є особливості хронотопу відомих поетичних творів сербського митця та характерні риси його наративної стратегії. Метою даної розвідки є дослідження типології характерних художніх прийомів використання претеритальних форм дієслова як граматичних засобів позначення минулого часу в поетичному доробкові М. Црнянського.

Як об'єкт дослідження претеритальних часів сербського дієслова поезія М. Црнянського є винятково цікавою з декількох причин. Аналізуючи вживання претеритальних часів у сербському художньому дискурсі, академік А. Пецо слушно зазначає: «Приступаючи до вивчення мови певного письменника, незалежно від того, чи йдеться про дослідження... його граматики в цілому або ж лише деяких її аспектів, потрібно знати два факти з його життя: а) знати його біографію: де він народився й де виріс; потім б) яку освіту він здобув і які навчальні заклади закінчив. Ці факти необхідні тому, що вони можуть визначати багато чинників, релевантних для творчості письменника. Так, наприклад, від першого факту залежить «діалектна» основа, на якій творить письменник....Аби приступити до аналізу... твору якогось літератора, необхідно знати й про все те, що передувало появі цього твору. Лише так ми зможемо відмежувати мовні особливості, які є складовою «індивідуальної» граматики, від засвоєних у школі. І ще одне. Письменник, як би він протягом свого життєвого шляху не був відірваним він рідного краю, ніколи не зможе порвати усі ниточки, котрі пов'язують його з тими просторами, якими він бігав у ранньому дитинстві й на яких пізнавав оточуючий його світ» [11, 71-72]. Говорячи про життєвий шлях М. Црнянського, треба враховувати цілу низку таких обставин: адже народився він у патріархальній родині сербів-вихідців з Банату, які змушені були переїхати до м. Чонграда, що на території тодішньої Австро-Угорщини (нині - Угорщини); початкову сербську школу й гімназію він закінчив у Темішоарі, пізніше переїхав на навчання до Опатії та Рієки (Хорватія), а згодом вступив до Віденського університету. Протягом першої світової війни М. Црнянському довелося побувати в Сегеді (Угорщина), воювати на галісійському фронті, потім деякий час він мешкав у Загребі, після чого приїхав до Белграда. Згодом - він здійснює подорож до Франції, пізніше - їде з дипломатичною місією до Німеччини, Португалії та Італії. Після початку Другої світової війни М. Црнянські переїздить до Лондона, де живе в еміграції, а до Белграда остаточно повертається лише 1965 року. Таким чином, письменник знає європейські мови, у його свідомості органічно співіснує декілька мовних стихій, але рідною залишається сербська, якою й написано всі його найкращі літературні твори.

За типологічним поділом темпоральних систем слов'янських мов професора Ю.С. Маслова, сербська мова належить до найцікавішого, на думку останнього, так званого «напіваористного» типу [див. 10, 190-191]. Сербська літературна мова зберігає чотирьохелементну систему минулих часів: дві аналітичні форми (перфект і плюсквамперфект) та дві синтетичні (аорист і імперфект). Певна річ, що всі названі часові форми неоднаково функціонують у мові: в розмовній мові впадає в око «експансія» перфекта, досить часто вживається аорист, набагато рідше - імперфект і плюсквамперфект. Природно, що кожна з них має свої особливості. Зокрема, як констатує академік М. Івич, наприкінці XX століття імперфект повністю зник із мови засобів масової інформації [див.: 9, 9-24]; крім того, обидві синтетичні форми (тобто аорист та імперфект) неоднаковою мірою функціонують на ареалі поширення сербської літературної мови. У деяких діалектах вони зовсім не представлені й витісненні аналітичними формами перфекта. Сучасні сербські дослідники особливо акцентують на тому факті, що: «...у більшості штокавських діалектів і в літературній мові перфект став основним наративним часом» [14, 7]. Проте, на відміну від розмовного мовлення або дискурсу засобів масової інформації, художні тексти є своєрідним тлом співіснування усіх претеритальних форм, які до того ж демонструють величезну амплітуду своїх виражальних можливостей.

1. З метою максимально увиразнити потенціальний експресивний діапазон синтетичних претеритальних форм і «змусити» останні плідно працювати на реалізацію своєї наративної стратегії М. Црнянські використовує їх у поетичних рефренах, які повторюються після кожної строфи або після певного їх поєднання. Так, наприклад, великої стилістичної ваги набувають форми імперфекта від дієслова «бити» у вірші «Кохання»: «Вей први пут кад си збацила одело смешан ми беше (тут і далі підкреслення наше - В. Я.) тво_і поглед охол. ВеЙ први пут ми шубав беше само бол.» [2]. Напрочуд виразними є й форми імперфекта від дієслова «бити» у вірші М. Црнянського «Пам'яті Принципа»'. «O Балши, и Душану Силном, да умукне крик. Властела, во_іводе, деспоти, беху срам..О правди и победи свето_і нек умукне крик. Оцеви и брайа и сестре беху срам» [3]. Дещо інше з погляду темпоритму поетичного твору, але також виразне експресивно-стилістичне навантаження, має форма аориста у рефрені з ностальгічної поеми «Стражилово»: «ВеЙ давно приметих да се, све, разлива, што на брда зидам, из вода и облака, и, кроз неку жалост, тек младошйу дошлом, да ме шубав слаби, до слабости зрака, провидна и лака» [4].

Якщо говорити про експліцитні вербальні засоби поезії М. Црнянського, то не можна оминути майстерні авторські прийоми використання саме синтетичних претеритальних форм. Значення імперфекта, «...так само як і значення аориста, було предметом численних дискусій..Можна поставити питання, чи ці два часи дієслова взагалі мають індикативне значення..Тлумачення значення імперфекта як тривалої дії в минулому не дає відповіді, котра б містила вагомий компонент значення імперфекта. Дійсно, імперфект означає дію, яка відбувалася одночасно з якоюсь іншою дією в минулому. Одночасність двох дій, одна з яких виражена імперфектом, є важливою складовою його експресивності..Імперфект означає дію, що особисто пережита мовцем, а ефект її експресивності - вельми сильний» [12, 67-68]. Аби збагнути, в чому полягає своєрідність аориста, маємо взяти до уваги наступне: «Сам той факт, що аорист неоднаково вживається на території поширення нашої (сербської - В. Я.), свідчить про те, що йдеться про різні умови його виживання, зважаючи на його виражальні можливості....Тому можна поставити питання, чи аорист взагалі має індикативне, неекспресивне значення....Навіть і в тих випадках, коли видовий елемент впливає на виражальну силу аориста і, незважаючи на те, що вид є окремою категорією, яку треба відокремлювати від часового значення, не можна сказати, що виражальні можливості аориста не залежать від цього елемента....Транспозиція значення аориста є джерелом його експресивності. Оповідь за допомогою аориста є імпресивнішою, ніж оповідь за допомогою перфекта, який лише окреслює поняття минулої дії. Індикативний аорист виражає також і «пережитість» минулої дії» [12, 65-66]. Таким чином, якщо стилістико-експресивну виразність можна вважати показником, який великою мірою зводить художню вартість сербських синтетичних претеритів (аориста й імпрефекта) до «спільного знаменника», то їхня вага в авторському задумі, пов'язаному з концепцією темпу розгортання сюжетних подій у часовій конфігурації літературного твору, потребує спеціальних коментарів. Йдеться, зокрема, про те, що темп розгортання подій або подачі матеріалу є неодмінною складовою комунікативної стратегії й тактики письменника. Про це переконливо писав знаний данський філолог О. Єсперсен, автор відомої теорії прогресу в мові. У своїх лінгвістичних розвідках він у декількох аспектах розглядав питання кореляції між граматичними й логічними категоріями, тобто зв'язок між мовою й мисленням (наприклад, у праці «Філософія граматики»). Ця його праця, зокрема, має безпосереднє відношення до спроб інтерпретувати синтетизм і аналітизм крізь призму поняття мовного прогресу. У XIX ст. мовознавці здебільшого довершенішими вважали синтетичні (флективні) мови. Свого часу погляди О. Єсперсена, згідно з якими синтетизм є архаїчнішим явищем, ніж аналітизм, й що всі мови розвиваються, просуваючись від синтетизму до аналітизму, набули великої популярності. Проте, звичайно, синтетизм і аналітизм не існують у мовах в чистому вигляді: кожна мова є симбіозом певного співвідношення синтетичних і аналітичних форм. Розвиваючи свою думку в контексті порівняльної характеристики аориста й імперфекта, О. Єсперсен підкреслює: «Із деяким перебільшенням можна навіть сказати, користуючись біблійним висловом, що імперфект уживає той, кому один день здається тисячоліттям, а аорист - той, кому тисячоліття здається одним днем. Ми будемо значно ближчими до істини, якщо скажемо, що розходження полягає в швидкості, з якою ведеться оповідь; якщо мовець бажає, перераховуючи події, скоріше підійти до теперішнього моменту, він обере аорист; якщо ж, навпаки, він не квапиться й відволікається на несуттєві деталі, то вживатиме імперфект. Таким чином, ця розбіжність, по суті, є різницею в темпі (підкреслення наше. - В. Я.): імперфект - lento, а аорист - allegro або ж, відповідно, retardando і accelerando» [8, 323].

2. До характерних художніх прийомів використання претеритальних часів дієслова у складі стилістичних фігур у поетичній творчості М. Црнянського можна також віднести вживання перфекта у деяких різновидах запитань, які за своїм семантико-емоційним навантаженням наближаються до риторичних. І, хоча ця аналітична форма поза поетичним контекстом, як правило, є здебільшого семантично й емоційно нейтральною, у поезії М. Црнянського «Адріатиці» перфект є, поза всяким сумнівом, дієвим інструментом підтримання й подальшого розгортання віртуального діалогу автора з уявним співрозмовником. Показово, що такими запитаннями не лише розпочинається кожна наступна строфа: пафос вірша підсилено за рахунок збагачення мікроконтексту дієсловами в формі наказового способу, до того ж другої особи однини, що надає дискурсу ще більшої камерності: «Заборавиоси бщесне и грозне гусаре? И галще од Неретве, црне и крваве?; Заборавио си шине тешке, мрачне главе? Xcg, погледад, и сад, школ>а кад се зажаре и тресну о нас грмъавине тво_щх таласа 4yj, како се ори песма наша тврда гласа...» [1]. Така манера вживання перфектів дає підстави кваліфікувати їх як риторичні фігури-засоби інтимізації в тому значенні, в якому останні розглядав академік Л. А. Булаховський. На його думку, інтимізація - «.це, по-перше, художні засоби щільніше зблизити самого поета із зображуваним; по-друге, своєрідне збудження читача - поділити з автором елементи його творчої праці, ближче ввійти в коло його почуттів і настроїв, зробившись ніби учасником самого живого процесу художнього вибору.. Тими або іншими засобами інтимізації користуються взагалі всі, хто говорить і пише. Але певна кількість тонких або надто вміло застосовуваних засобів характеризує лише великих майстрів художнього слова» [7, 573]. Треба зазначити, що в своїх працях академік Л. А. Булаховський опікується здебільшого вивченням інтимізуючих вказівних займенників, звертань і форм наказового способу дієслова. Гадаємо, що арсенал засобів інтимізації було б цілком правомірно розширити і за рахунок «тривіальних», на перший погляд, форм перфекта у довершених з погляду художньої виразності питань, близьких до риторичних: «Da li si osetila da svud to boli ne samo kod nas: biti mlad. I nositi u dusi neku mutnu setu sto sve, a da pomoci moze, voli? Da li se vec jednom utesila da je to mladost: ta bolna mutna sudba?» [5]. З огляду на глобальний характер питань - форми перфекта набувають майже позачасового значення, а звертання, вжиті в формі другої особи однини, надають дискурсу неповторної проникливості.

Таким чином, характерні художні прийоми використання синтетичних і аналітичних претеритальних форм сербського дієслова в поезії М. Црнянського свідчать про те, що, створюючи різноманітні непересічні стилістичні фігури, автор інтуїтивно відштовхується від особливостей, внутрішньо притаманних дієслову як основному засобу вербалізації категорії часу. Ось як про них говорить академік А. Беліч: «Саме значення дієслова містить у собі... певні внутрішні моменти, якими й визначається його природа в реченні, тобто, коли воно актуалізовано або реалізовано. Оскільки за допомогою дієслова позначається зміна моментів дії або стану, то передусім кожне дієслово в своєї реалізації мусить мати час, коли відбувається дія, а дія має відбуватися в певному місці й у певний спосіб. Ми називаємо ці особливості латентними супровідними особливостями дієслова. » [6, 152].

Література

1. БелиНА. О jезичкоj природи и jезичкоj развитку. Лингвистичка испитивааа.- Ка. II. Београд: Издавачка установа «Научно дело», 1959. 184 с.

2. Булаховський Л. А. Мовні засоби інтимізації в поезії Тараса Шевченка // Вибрані праці в п'яти томах. Т. 2. К.: Наук. думка, 1977. С. 573-593.

3. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. 404 с.

4. ИвиН М. Іедно поре^еае Вуковог ]езика са нашим данашаим кшижевним ]езиком // О ]езику Вуковом и вуковском. Нови Сад: Каижевна заjедница Новог Сада, 1990. C. 9-24.

5. Маслов Ю. С. Очерки по аспектологии. Ленинград: Издательство ЛГУ, 1984. 263 c.

6. Пецо А. Іезичким стазама Десанке Максимович - Београд: Просвета, 2000. 276 стр.

7. Corac M. Stilistika srpskohrvatskog knjizevnog jezika. Beograd: Naucna knjiga, 1974. 291 str.

8. Deretic J. Kratka istorija srpske knjizevnosti: za dake i nastavnike. 2 izd.Beograd: BIGZ. 373 str.

9. Mitrinovic V. Neka zapazanja o srpskohrvatskom aoristu kao prevodnom ekvivalentu poljskog opsteg preter^ u narativnom tekstu // Zbornik Matice srpske za filologiju i lingvistiku. XXXIX/1. 1996. S. 7-21.

Размещено на Allbest.ru