Проблема дослідження транспонування німецької лексики до східнослов’янських мов у ІХ-ХІХ століттях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема дослідження транспонування німецької лексики до східнослов'янських мов у ІХ-ХІХ століттях

У наш час дослідники історії східнослов'янських мов активно залучають для аналізу не тільки сучасні дані й матеріал давніх писемних пам'яток, а й такі джерела вивчення історії мови, як запозичення з інших мов до східнослов'янських, свідчення іноземців про східнослов'янські мови.

У нашому дослідженні вперше на тлі компаративістики кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст. розкрито специфіку опрацювання лексичних німецьких запозичень у східнослов'янських мовах як джерела вивчення мовної історії в зазначений період, показано те нове, що було внесене в розробку проблеми допоміжних джерел вивчення історії східнослов'янських мов. Саме в цьому полягає мета статті.

У порівняльно-історичному мовознавстві, засновниками якого є німецькі лінгвісти Ф. Бопп, Я. Гримм, датчанин Р. Раск, російський мовознавець А.Х. Востоков, у ХХ ст. починають використовуватися й інші джерела вивчення історії східнослов'янських мов. Значну роль у цьому відіграли представники Московської лінгвістичної школи О.О. Шахматов і М.М. Дурново та український мовознавець А.Ю. Кримський.

Першим із слов'янських мовознавців ці джерела почав використовувати О.О. Шахматов, який показав їхній допоміжний характер. До них також зверталися вчені Харківської лінгвістичної школи. Справа в тому, що лише наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. у мовознавстві починають з'являтися праці, в яких наводяться факти запозичень зі східнослов'янських мов у інші мови та навпаки. Це дослідження Й. Мікколи, О.Л. Погодіна [4], Я. Ендзеліна.

Визначною подією в слов'янському порівняльно-історичному мовознавстві стала поява етимологічних словників Ф. Міклошича та Е. Бернекера. Дані цих словників О.О. Шахматов також брав до уваги.

М.М. Дурново виділяв таке допоміжне джерело вивчення історії східнослов'янських мов, як «історичні свідчення іноземців про руські (східнослов'янські) мови».

Закладені О.О. Шахматовим, М.М. Дурново, А.Ю. Кримським традиції використання транскрипції власних імен і загальних назв мови східних слов'ян за допомогою графічних засобів інших мов активно розвивалися в другій половині ХХ ст. й удосконалювалися на тому ж мовному матеріалі. Водночас у цей період починає залучатися й інший матеріал, який не мали у своєму розпорядженні мовознавці наприкінці ХІХ ст. - початку ХХ ст. Показовим прикладом такого підходу є дослідження Ю.В. Шевельова.

М.М. Дурново вважав, що історики східнослов'янських мов повинні брати до уваги й «пізніші свідчення іноземців про руську мову», які «належать уже до часу функціонування самостійної руської писемності». Відповідні матеріали «дозволяють внести деякі доповнення й поправки до тих свідчень, які ми вилучаємо з пам'яток руського письма, сучасних цим свідченням» [2, с. 226]. Сюди належать нотатки про російську мову, деякі фрази й слова з російської мови, географічні назви й інші свідчення, наявні у творах про Росію Герберштейна (1517 р.), Олеарія (1647 р.), Мейєрберга (1666 р.) та інших іноземців, які приїжджали до Росії в ХУІ й ХУІІ ст. [2, с. 226-227].

Як відзначав М.М. Дурново, з другої половини ХУІІ ст. з'являлися «систематичні праці про російську мову, писані іноземцями», серед яких М.М. Дурново назвав праці Ю. Крижанича й Г.В. Лудольфа; вони є не лише свідченнями іноземців про російську мову, але й «належать до числа праць з наукового граматичного вивчення російської мови» [2, с. 227].

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що проблема опрацювання іншомовних запозичень є дуже важливою, оскільки від неї залежить характер викладу матеріалу та його інтерпретації.

Перспективи подальших досліджень ми вбачаємо у фронтальному лінгвоісторіографічному вивченні специфіки використання розглянутих джерел у мовознавстві, а також безпосередньо у дослідженні запозиченої лексики у східнослов'янських мовах.

Далі перейдемо саме до дослідження запозичень-транспонентів на матеріалі лексики військової тематики.

Група військової лексики складається з 34 слів. Думки В. І. Даля та М. Фасмера про походження 19 з них збігаються, що свідчить про правильне трактування їхньої етимології. Решта 15 слів потребують додаткового етимологічного аналізу з урахуванням внутрішньомовних й екстралінгвальних факторів проникнення іншомовної лексики до східнослов'янських мов. При цьому лише 12 лексичних одиниць представляють автохтонну лексику, тому їх і розглянемо як найбільш цікаві приклади.

Die Hellebarde - визначаючи слово як «піша зброя, сокира та спис на довгому держаку» [1, I, с. 10], укладач словника відносить його до німецької мови. На думку М. Фасмера, це слово запозичене через франц. hallebarde = італ. alabarda із сер.-в.-нім. helmbarte [6, I, с. 70]. Більш широка етимологія слова представлена в словнику В. Пфайфера, де вказано, що слово з'являється в сер.-в.-нім. helmbarte, helle (n) barte, hellenbarte (XIII ст.) як складне слово, із сер.-в.-нем. halm (e), helm «держак» та barte «сокира, секира» [11, II, с. 674]. У свою чергу, ці складові відносяться до і.-є. коренів *(s) kel - «різати» [11, II, с. 675] і *bhar-, *bhor - «тирчащий, гостряк» [11, I, с. 129]. Останній корінь дав у російській мові слово борода (д.-слов. брада). Можливо, що існування цього слова в російській могло позначитися й на умовах транспозиції німецького Hellebarde. Перше вживання слів «алебардъ (олебардъ)' та 'алебарда» зустрічається в російській мові в 1647 р. [5, XI-XVII, I, с. 27]. Ймовірно, слово потрапило до російської без допомоги мови-посередниці, а безпосередньо з німецької, адже є підстави вважати, що більшість військових найменувань у слов'янських мовах перейняті саме з німецької. Українське слово запозичене через російське та польске із франц. hallebarde, яке через посередництво італійської перейшло із сер.-в.-нім. helmbarte [3, I, с. 60].

Herab - інтерпретуючи слово арапник зі значенням «довга реміна плітка, довгий батіг для ляпання на псовому полюванні», В. І. Даль указує на запозичення з польскої від нім. herab «геть» [1, I, с. 21]. Цю думку поділяє М. Фасмер, указуючи, що запозичення рос. «арапник» і укр. «гарапник» було здійснене з польськ. harapnik від harap! - оклик мисливця, який відганяє собак від здобичі, д.-польск. herap від нім. herab! «донизу» [6, I, с. 38]. У німецькій мові в цьому значенні вживається слово Hetzpeitsche. Укр. «гарапник» не має задовільної етимології, пов'зане з нім. herab «донизу» [3, I, с. 471].

Die Hulse - іменник гільза В. І. Даль відносить до німецької мови в значенні «паперова, клеяна, а іноді й жорстяна трубка для ракет та інших забавних вогнів» [1, I, с. 350]. Думка М. Фасмера збігається з переконанням В. І. Даля. Він також вважає, що слово запозичене від нім. Hulse «оболонка, гільза; лушпиння, шкірка» [6, I, с. 406]. Звернення до словника В. Пфайфера показує, що слово Hulse «стручок, біляплідник», в д.-в.-нім. hulisa (XI ст.), сер.-в.-нім. hulse походить від і.-є. кореня *kel - «зберігати» [11, II, с. 714]. Укр. «гїльза» - запозичення з німецької мови [3, I, с. 514], блр. 'гільза', в словниках з 1803 р., є пізнім запозиченням з німецької мови [8, I, с. 187].

Das Gefaft - визначаючи слово ефес як «ручка, рукоятка, хватка у шпаги, шаблі, у палаша» [1, I, с. 523], укладач словника зводить його до німецької мови. Походження слова підтверджує М. Фасмер - від нім. GefaR «эфес, рукоятка шпаги» [6, II, с. 29]. У німецькій слово набуває розвитку від і.-є. кореня *ped-, *pod - «хватати», «схвачене» [11, I, с. 412].

Der Kessel - визначаючи слово як «казан, закруглена основа каналу камерного знаряддя» [1, II, с. 106], укладач словника відносить його до німецької мови. Походження слова підтримує М. Фасмер, указуючи на те, що слово було транспоновано з нов.-в.-нім. Kessel «казан» чи нідерл., нж.-нім. ketel [6, II, с. 226]. У д.-в.-нім. мову слово Kessel «кругла ємкість для нагрівання рідини» було запозичене в IX ст. із лат. catillus [11, II, с. 827].

Der Lader - визначаючи слово лядунка як «зарядниця, патронниця; патронташ у кінного війська; латунна коробка у гарматників, що облягає пояс дугою, для скорострільних трубок» [1, II, с. 286], укладач словника відносить його до німецької мови. Походження слова підтримує М. Фасмер, але вказує на те, що транспонування проходило через польск. ladunek «заряд», ladowac «заряджати, вантажити» від нім. Ladung «вантаж, заряд», laden «вантажити, заряджати» [6, II, с. 550]. Слово laden «вантажити» походить від і.-є. кореню *kla - «розкладати», звідки й російське «класть» [11, II, с. 962]. У російській мові слово має дві форми «лядунка» та «ладунка» зі значеннями «сумка для патронів і пороху» та «готовий заряд, патрон». Відомо з XVII ст. [5, XI-XVII, VIII, с. 350]. В етимологічних словниках української мови слово не наводиться.

Die Buchse - визначаючи слово гармата як «узагальнена назва великих (не ручних) вогневих чи стрільних знаряддь» [1, III, с. 545], В. І. Даль відносить його до нім. Buchse. Походження слова підтверджує М. Фасмер, указуючи на те, що запозичення було здійснене через чеш. puska, пол. puszka від д.-в.-нім. buhsa від народ - нолат. buxis [6, III, с. 415]. У д.-в.-нім. мові (X ст.) слово Buchse «циліндрична посудина, що закривається», а також «вогнестрільна зброя, мисливська рушниця» з'являється у формі buhsa, сер. - в.-нім. buhse і є транспонентом з латини. Як і англ. box «жорстянка, гармата», воно походить від грец. pyxos «самшит» [11, I, с. 226]. Блр. «пушка', укр. 'гармата» < польск. armata. Д. - рос. (XIV-XV ст.) «пушька > пушка» «метальне знаряддя» (інструмент, споруда). На західнослов'янському (і частково південнослов'янському) ґрунті це слов'янське слово гібридизувалось від д.-в.-нім. buhsa (суч. нім. Buchse - «жорстянка, банка, рушниця») [8, II, с. 86].

Der Ranzen - розглядаючи слово зі значенням «солдатська торбинка», В. І. Даль указує на його німецьке походження [1, IV, с. 58]. М. Фасмер підтримує цю думку, він відносить це запозичення до слова Ranzen «сумка, ранець», стар. Rantz «торба» [6, III, с. 442]. Походження лексеми, яка потрапила до німецької літературної мови в XVII ст., залишається неві - домим. Нез'ясованим є також відношення до сер.-ниж.-нім. renzel, rensel «речова торба» [11, III, с. 1369]. Укр. 'ранець', блр. 'ранец', болг. 'раница', с.-хорв. 'ранац'. У російській мові в словниках відмічається з 1731 р. П. Черних вважає, що слово походить від нім. Ranzen, яке має жаргонне походження і пов'язане з сер.-в. - нім. rans «черево» > жарг. «горб» [8, II, с. 99].

Die Fuchtel - визначаючи слово фухтель як «удар по спині шпагою навзнаки» [1, IV, с. 540], автор словника відносить його до німецької мови. М. Фасмер також вважає, що слово зі значенням «широкий тупий клинок» запозичене з нім. Fuchtel від fechten «фехтувати» [6, IV, с. 212]. В етимологічному словнику В. Пфайфера слово Fuchtel розглядається як споконвічне німецьке - ранньо-нов.-в.-нім. fuchtel (XVI ст.), а також fochtel (XVI-XVIII ст.) [11, I, с. 483].

Der Schlag - розглядаючи слово шлаг зі значенням «розривний снаряд, хлопавка в забавних вогнях», В. І. Даль указує на його німецьке походження [1, IV, с. 639]. На думку М. Фасмера, це слово транспоновано від нім. Schlag [6, IV, с. 452]. У д.-в.-нім. слово з'являється у формі slag (близько 800 р.), сер.-в.-нім. slac, д.-сакс. slegi, сер.-ниж.-нім., сер.-нідерл. slach [11, III, с. 1524]. Воно походить від і.-є. кореня *slak - «бити, молотити» [11, III, с. 1525].

Der Stutzen - у словнику іменник штуцер В. І. Даль відносить до німецької мови зі значенням «гвинтівка, нарізна рушниця для кулі, не дуже довга, зі стволом в аршин» [1, IV, с. 647]. На думку М. Фасмера, це слово запозичене з нім. Stutzer [6, IV, с. 481]. В його основі є

і.-є. корінь *(s) teu - «штовхати, бити, ударяти» [11, III, с. 1737].

Der Stek - визначаючи слово штик як «тригранний бодень, рогатина, посаджена на солдатську рушницю» [1, IV, с. 647], укладач словника відносить його до німецької мови. М. Фасмер вважає, що слово походить через пол. sztych «гостра, колюща зброя» із сер.-в.-нім. stich «укол списом» [6, IV, с. 481]. Можливо, відноситься до Stichel «гострий інструмент», має і. - є.-корінь *(s) teg - відповідно *(s) teig-, *(s) tig - «колоти» (близько 1100 р.) [11, III, с. 1717]. У німецькій мові у військовій термінології в цьому значенні вживається слово Bajonett, а в морській - Stek.

Аналіз етимології німецької військової лексики, транспонованої до слов'янських мов, показує, що шляхи проникнення її до іншого мовного середовища досить складні та різноманітні. Проте й тут простежується тенденція: слова і.-є. походження переносились до слов'янських мов безпосередньо з німецької. Автохтонна лексика, представлена двома прикладами, в одному випадку була транспонована безпосередньо (Fuchtel), в іншому - опосередковано через польську мову (Herab). В такому самому співвідношенні перебуває й лексика романського походження: слово Kessel перенесено безпосередньо з німецької, а Buchse, яке походить через латину від грецької, було опосередковано чеською.

Проте слід зазначити, що, згідно з лексикографічними джерелами, до української мови німецька лексика проникає або через польську, або через російську мови. Інколи напрямок транспозиції до української виглядає досить складно. Так, німецьке Hellebarde спочатку було запозичене з німецької італійською, потім перенесено до французької, далі до польської, і зрештою - до української.

В одному випадку етимологія слова (Ranzen), яке функціонує в літературній мові, точно не встановлена, хоча заслуговують на увагу в цьому сенсі варіанти етимологізації, запропоновані П.Я. Черних. Але сумнівів щодо транспозиції цього слова до слов'янських мов з німецької не існує.

Для завершення аналізу наведемо відносні показники походження розглянутих транспоне - нтів. Як було зазначено, більша частина військової лексики походить від і.-є. коренів - 58,3%. З урахуванням сумнівного Ranzen, автохтонна лексика становить 25%. Дещо нижче показник романських запозичень - 16,7%.

Як окремий випадок відзначимо, що вперше виявлено факт транспонування до іншого мовного середовища прислівника (herab), яке було адаптовано польською мовою з предметним значенням.

Лексичні одиниці німецької мови, які вивчені із залученням додаткових джерел за етимологічними параметрами, а потім перевірені на наявність їхніх архетипів або когнатів в українській, російській (у низці випадків, за наявності надійних джерел), білоруській мовах. Це розширило матеріал майже в чотири рази, що дає привід вважати отримані результати надійними й переконливими.

Хронологічне вивчення процесу запозичень показує, що проникнення німецької лексики до слов'янських мов характеризується різною активністю на різних історичних етапах. Це може сприйматися як свідчення безпосереднього зв'язку процесу запозичення з позамовною ситуацією.

Слід зауважити, що в окремих випадках композитні утворення, які транспонуються, можуть включати до свого складу елементи іншомовного (романського) походження. Але базисною одиницею при цьому є автохтонна лексема.

Вибірка фактичного матеріалу показала, що до словникового складу російської, української та білоруської мов у історичному періоді, який розглядається, була транспонована велика кількість слів, германське походження яких викликає сумнів. Представники практичної лінгвістики та автори теоретичних розвідок відносять ці слова до категорії запозичень через мову-посередницю. У цьому випадку таким посередником є німецька мова. Тому слід звернути увагу на два важливих моменти: чи дійсно романські (переважно!) запозичення потрапляли до слов'янських мов через німецьку, та яка природа поширення романської лексики в не - близькоспоріднених індоєвропейських мовах - германських та слов'янських. Під «природою поширення» ми маємо на увазі умови проникнення іншомовної лексики до мови, що приймає. Чи дійсно деяка лексика «приречена» генетично на подібне проникнення? Чи необхідна для цього мова-посередниця?

Спроба пошуку відповіді на ці запитання базується на прикладах слів, які вживаються в слов'янських і німецькій мовах. Явище, що розглядається, визначено нами як «опосередкована транспозиція». До змісту цього складного терміна ми вкладаємо таке: запозичення-транс - поненти є органічною частиною загального словникового складу мови. За своїм походженням вони є адаптованими іншомовними одиницями й можуть походити від будь-якої з мов. Проте, як показує досвід проведеного дослідження, найчастіше німецькі запозичення в східнослов'янських мовах генетично пов'язані з латиною й потрапляють до системи, що приймає, на найбільш ранніх етапах контактування мовних систем. Далі ці запозичення переносяться до інших неблизькоспоріднених мов. Умови розвитку запозичень-транспонентів, механізм їхнього перенесення й подальша «доля» слів в іншій мовній системі описано далі.

Die Armee - розглядаючи етимологічну інтерпретацію іменника, В. І. Даль відносить його до французької мови у значенні «державне сухопутне військо» [1, I, с. 23]. М. Фасмер вважає, що слово запозичене з франц. armee або нім. Armee [6, I, с. 87]. У німецькій мові лексема існує від початку XVI ст. і є запозиченням із франц. armee, д.-франц. armee «озброєнний загін», яке походить від лат. arma «військовий пристрій, зброя» [11, I, с. 76]. Укр. «армія» запозичене з німецької або французької мови, можливо, через польське посередництво [3, I, с. 86], блр. 'армія'. В російській мові вживається від 1704 р.: «збирать… провиант… на всъю ар - мею… но под видом будто на свое войско» (власноручний указ Петра I Репніну від 29-XVIII - 1704). Важко сказати, з якої західноєвропейської мови слово потрапило до російської: можливо, безпосередньо з французької [8, I, с. 52].

Das Bankett - визначаючи слово як «невелике піднесення, кам'яна або земляна прикладка, присипка з внутрішньої сторони валу для стрілянини» [1, I, с. 46], укладач словника відносить його до французької мови. М. Фасмер указує на те, що посередником можна вважати нім. Bankett із італ. bachetto або франц. чи англ. banquet [6, I, с. 121]. В. Пфайфер наводить етимологію слова Bankett зі значенням «святкове застілля, банкет», запозичення в кінці XV ст. від італ. banchetto «банкет, званий обід», власне «маленька лавка, маленький стіл» [11, I, с. 120]. Етимологічна інтерпретація слова Bankette «нижня частина фундаменту» не наводиться. Російське слово «банкетъ» у значенні «банкет» відоме з 1634 р. [5, XI-XVII, I, с. 69]. Важко пояснити, як запозичення потрапило до російської мови - за допомогою мови-посередниці чи без неї. Укр. «банкет', 'бенкет» через польску запозичене з німецької чи французької мови [3,1, с. 167].

Die Kanonade - інтерпретуючи слово зі значенням «гарматна стрілянина, грім знарядь», В. І. Даль указує на запозичення з французької мови [1, II, с. 85]. Думки Г. Циганенко й М. Фас - мера збігаються. Запозичення здійснене через нім. Kanonade або прямо з франц. canonnade. Від canon «гармата» з лат. canna «очерет» [6, II, с. 181], [7, с. 166]. В. Пфайфер відносить нім. Kanonade до XVII ст. Він вважає, що першо - джерелоом є італ. cannonata [11, II, с. 784-785]. Укр. «канонада» запозичене через російську й, можливо, німецьку з французької мови [3, II, с. 365].

Die Klinge - у своєму словнику іменник клинок В. І. Даль відносить до німецької мови зі значенням «смуга, взагалі сталева частина холодної, різучої зброї (окрім багнета) і ножа» [1, с. 119]. На думку М. Фасмера, це слово запозичене з гол. kling «клинок, лезо», яке зближене зі зменшувальним «клинок' від «клин» [6, II, с. 251]. Використовуючи метод етимологічної реконструкції, В. Пфайфер передбачає таку трансформацію: сер.-в.-нім. дієслово klingen-^Klinge «ріжуча або колюща сталева частина інструменту, зброї, сама зброя» (XVI ст.) від і.-є. *gal - «волати, кликати» [11, II, с. 851]. Укр. «клинок» запозичене через російську з голландської, походить від нов.-в.-нім. Klinge [11, II, с. 461], блр. 'клінок', в інших слов'янських мовах відсутнє. В російській мові відомо від початку XVIII ст., походить скоріш за все від гол. kling [8, I, с. 402].

Der Panzer - інтерпретуючи слово зі значенням «броня, довга кольчуга, до колін, з короткими рукавами, кольчужна сорочка», В. І. Даль указує на запозичення з німецької мови [1, с. 16]. Цю думку не зовсім поділяє М. Фас - мер, указуючи на ймовірне посредництво пол. pancerz, чес. pancir, pancer від сер.-в.-нім. Pan - cier із ст.-франц. pancier: лат. pantex «пузо» [6, III, с. 199]. В. Пфайфер визначає нім. Panzer як «металевий захист тіла». Слово з'являється в сер.-в.-нім. panzier, panzer «зброя» як запозичення з д.-франц. panciere (або pancier) [11, II, с. 1223]. Укр. «панцир', блр. 'панцыр'. Д.-рос. 'пансырь вживається з XV ст. до XVII ст. [5, XI-XVII, XIV, с. 146]. Форма з «ц» після «н», можливо, встановилась при польскому посередництві. Взагалі ж слово 'панцирь» запозичене із західноєвропейських мов [8, II, с. 3]. Ці відомості дають привід вважати, що транспонент потрапив до російської мови без посередництва німецької мови.

Die Patrouille - при розгляді слова патруль як «нічний обхід чи об'їзд, дозор» В. І. Даль указує на французьке походження [1, III, с. 25]. М. Фасмер вважає, що слово запозичене через стар. - нім. Patrol, Patrul або франц. patrouille «дозор» [6, III, с. 218]. У дійсності ця лексема існує в німецькій мові у формі Patrouille приблизно з 1600 р. (спочатку також у формах Patrulle, Patro - lle, Patrol, Patrolje, Patrylje) і є запозиченням із франц. patrouille [11, II, с. 1243]. Укр. 'патруль', блр. 'патруль', болг. 'патрул', хорв. 'патрола'. У російській мові слово відоме від початку XVIII ст., імовірно, з французької мови або при посередництві голандської. У французькій мові - віддієслівне утворення від patrouiller < patouiller - «тьопати у багні» [8, II, с. 13].

Die Petarde - розглядаючи етимологічну інтерпретацію іменника в значенні «короб, бляшанка, начинена порохом для вибуху», В. І. Даль відносить слово до французької [1, III, с. 105]. М. Фасмер вважає його запозиченням через пол. petarda чи нім. Petarde з франц. petard [6, III, с. 251].

Der Platz - цей іменник В. І. Даль відносить до німецької або до французької зі значенням «військовий майданчик» [1, III, с. 123]. М. Фасмер указує на те, що вперше слово вживається в 1705 р. при Петрі I. Запозичене через пол. plac, від нім. Platz «майдан» від франц. place «місце, майдан» від лат. platea «дорога, двір» [6, с. 276]. Звернення до словника В. Пфайфера [11, II, с. 1288] показує, що найбільш близька до істини Г. Циганенко, яка розглядає слово як запозичення із сер.-лат. platea, яке відноситься до грец. plateia (hodos) «широка, пласка (дорога)» з тим же і.-є. коренем *pla-t - «плаский, широкий», що і в словах «платан, плащ, площа» [7, с. 304].

Die Kugel - інтерпретуючи слово пуля зі значенням «свинцева кулька або жеребей у весь ствол для стрілянини з рушниці і пістолета», В. І. Даль указує на запозичення із нім. Kugel або литовськ. і пол. «куля'. Він вважає, якщо це від литовськ. 'култя» «бити», то півден - но-зах. «куля» давнє північносх. «пуля', де «п» замінило «к» [1, III, с. 538]. На думку М. Фасмера, це слово запозичене з пол. kula «шар», з вторинним «п» - під впливом слів «палити» або «гармата». Інші вбачають джерело у франц. boule «куля» [6, III, с. 405]. В. Пфайфер відносить слово до і.-є. *gu - «гнути», який дав у рос. 'гугля» «шишка» [11, II, с. 941]. Словник П. Черних повідомляє, що в інших слов'янських мовах рос. пуля «свинцевий або зі свинцевою оболонкою снарядів обтічної форми (за старих часів - круглою)» відповідають слова з початковим «К». Слово відоме в російській мові з кінця XVI ст. Рос. «пуля» зіставляють з пол. kula: kulka (звідки укр. та блр. «куля'), яке запозичене із сер.-в. - нім. kule. Наявність «п» на початку російського слова змушує вважати, що умови його появи потребують подальшого вивчення. 'Пуля» може зіставлятися й з франц. boule. Цілком можливе і найпростіше пояснення: «пуля» являє собою закономірне утворення від і.-є. кореня *peu- : *pou - «роздувати (ся), розширятися, набухати, пухнути» [8, II, с. 82-83].

Der Ravelin - інтерпретуючи слово як «укріплення, для прикриття куртини», В. І. Даль указує на запозичення з французької мови [1, с. 6]. Цю думку поділяє і М. Фасмер [6, III, с. 428], указуючи на запозичення з франц. ravelin, але, можливо, через нім. Ravelin «щит вала», що походить від італ. rivellino «равелин».

Das Rapier - цей іменник В. І. Даль відносить до німецької мови зі значенням «тупа шпага, з гудзиком на кінчику, якою навчаються битися на шпагах» [1, IV, с. 59]. На думку М. Фас - мера, це слово запозичене через нім. Rapier або безпосередньо з франц. rapiere, від rape «терка» [6, III, с. 443]. Укр., блр. 'рапіра'. У російській мові відоме з Петровських часів. Походить від франц. (з XV ст.) rapiere, походженння якого невідоме, але, можливо, воно від raper «зношувати» [8, II, с. 99].

Der Revolver - визначаючи слово як «скоропал, багатоствольний пістолет» [1, IV, с. 88], укладач словника зводить його до англійської мови. М. Фасмер відносить форму з наголосом на кінці до франц. revolver, іншу - через нім. Revolver чи англ. revolver від revolve «обертатися» до лат. revolvo «кочу назад», тобто «пістолет з магазином, що обертається» [6, III, с. 456]. Звернення до словника В. Пфайфера показує, що слово, дійсно транспоновано у другій половині XIX ст. від америк.-англ. revolver, іменник утворено від англ. to revolve «обертатися» [11, III, с. 1422]. Укр. «револьвер', блр. 'рэвальвер'. В російській мові слово з'явилось у середині XIX ст. Взагалі воно з'явилось у США, вигадано винахідником Кольтом у 1835 р., від англ. revolve «обертатися». Від англ.-франц. revolver, нім. Revolver. Судячи з теперішнього наголосу рос. 'револьвер» - від франц., але довго це слово вживалось у російській мові й з німецьким наголосом «револьвер'' [8, II, с. 104].

Die Runde - В. І. Даль відносить іменник до німецької мови зі значенням «перевірка караулів» [1, IV, с. 114]. На думку М. Фасмера, це слово запозичене з нім. Runde, можливо, через пол. runt [6, III, с. 517]. В. Пфайфер дає таку етимологію: слово запозичене німецькою мовою на початку XVII ст. спочатку в формі Ronde «особи, які проводять контрольний обхід» із сер.-франц., франц. ronde, яке є субстантивацією прикметника rond і походить від д.-ісп. arrobdar, утворенням від араб. ar-rubt «п'ять чи більше стриножених коней, які готові для охорони кордону» [11, III, с. 1454-1455].

Der Sabel - визначаючи слово як «ручна, холодна зброя», укладач словника відносить його до німецької мови [11, IV, с. 126]. М. Фасмер вважає, що слово східного походження. За джерело береться угор. szablya «шабля» від szabni «різати». Зі сходу приходить і нім. Sabel «шабля» [6, III, с. 541]. В. Пфайфер визначає нім. Sabel як «рубаюча зброя із зігнутим клинком і одним лезом». Слово вперше зустрічається в ранньо-нов.-в.-нім. Sabel (XV ст.), Sebel (XVI ст.) походить через пол. szabla, із угор. szablya [11, III, с. 1460]. Укр. «шабля', блр. 'шабля'. Д.-рус. 'сабля» утворено від *sabja. Незрозуміло, звідки воно потрапило до д.-руської. Ця зброя з'явилась близько IX ст., нагадує про турец. sap «рукоятка, держак, стебло» [8, II, с. 134].

Die Taktik - інтерпретуючи це слово зі значенням «'військове мистецтво», В. І. Даль указує на запозичення з грецької [1, IV, с. 387]. На думку М. Фасмера, запозичення здійснене через нім. Taktik або франц. tactique від лат. tactica, грец. «ряди» [6, IV, с. 13]. Г. Циганенко вважає, що слово походить від грец. tasso «ставлю» (військо) > taktike (techne) «тактика, мистецтво шикування військ» [7, с. 418]. У німецькій мові слово з'явилось у першій половині XVIII ст. зі значенням «теорія та практика планування, підготовки й проведення військових операцій» з франц. tactique, яке походить від грец. taktike [11, III, с. 1777].

Die Traverse - інтерпретуючи слово як «поперечний вал, перешкода, прикришка для захисту від куль і ядер», В. І. Даль указує на запозичення з французької мови [1, IV, с. 425]. Цю думку поділяє М. Фасмер, проте він вважає, що запозичення здійснене через нім. Traverse або безпосередньо від франц. traverse «земляний насип в укріпленнях». У російській мові слово з'явилось за часів Петра I [6, IV, с. 92].

Der Unter - розглядаючи слово зі значенням «нижній, молодший», В. І. Даль указує на його німецьке походження [1, IV, с. 498]. М. Фасмер вважає, що, імовірно, запозичене від гол. onderofficier. Менш імовірно від нім. Unteroffizier [6, IV, с. 162]. Д.-в.-нім. прийменник untar (VIII ст.) є спорідненим д.-інд. adhah «знизу», adharah «нижній», лат. infer «нижній», походить від і.-є. *ndher «знизу» [11, III, с. 1876-1877].

Die Flagge - інтерпретуючи слово як «корабельний, морехідний стяг», В. І. Даль указує на німецьку мову [1, IV, с. 535]. На думку М. Фасмера, це слово транспоновано від гол. vlag. У російській мові з'являється вперше у 1699 р. [6, IV, с. 197]. Звернення до словника В. Пфайфера показує, що англ. flag «прапор» потрапило спочатку до нідерландської (XVI ст.), а потім до німецької близько 1600 р. [11, I, с. 442]. Укр. «флаг» (зазвичай «прапор'), блр. 'флаг» - запозичене, імовірно, з голландської мови. За іншими словниками, першоджерело - англійська [8, II, с. 316].

Der Vorposten - визначаючи слово як «передовий відвідний караул, пікет» [1, IV, с. 538], укладач словника відносить його до німецької мови. М. Фасмер указує на те, що слово з'явилося в російській мові за часів Петра I і було запозичене з гол. voorpost [6, IV, с. 203]. Префікс vor - означає, що «пост» знаходиться на передньому плані. Корінь запозичений, можливо, з італ. posta «встановлена точка, місце», яке є транспонуванням від субстантивованого лат. posita [11, II, с. 1303-1304]. Укр. 'пост', блр. 'пост'. П. Черних відносить запозичення до французької мови. Франц. poste, у свою чергу, походить від італ. posto «місце (спостереження)» [8, II, с. 60].

Die Schanze - інтерпретуючи слово зі значенням «військовий окоп», В. І. Даль указує на запозичення з німецької мови [1, IV, с. 621]. Цю думку відстоює М. Фасмер, проте вказує на транспонування через польськ. szaniek «земляний окоп» від нім. Schanze «польове захисне укріплення, корзина з землею» [6, IV, с. 404]. В. Пфайфер визначає нім. Schanze як «захисна споруда» (XV ст.), сер.-нж.-нім. schanse, schant - ze, нідерл. schans, які є запозиченнями із італ. scansi мн., scanso одн. «відхід, відступ». Походження слова в італійській мові залишається невідомим [11, III, с. 1494].

Der Spiegel - інтерпретуючи слово зі значенням «дзеркало, піддон, коло в різних застосуваннях; задня поверхня корми корабля, дзеркало; картечний піддон, інколи він прилаштовується й до інших снарядів», В. І. Даль указує на запозичення з німецької мови [1, IV, с. 643]. На думку М. Фасмера, це слово транспоновано з нім. Spiegel «кругла прокладка, пиж, який відокремлює снаряд від розміщенного за ним порохового снаряду» [6, IV, с. 472]. Звернення до словника В. Пфайфера показує, що німецьке слово має значення «гладка поверхня (зі скла або металу)», запозичене близько 800 р. від лат. speculum «дзеркало, відображення» [11, III, с. 1672].

Die Standarte - В. І. Даль визначає слово як «імперський прапор, чорний орел (герб) на золотому тлі; кінний стяг» [1, IV, с. 645]. М. Фас - мер указує на те, що слово було запозичене від нідерл. standaard «стяг» або нов.-в.-нім. Standarte, сер.-в.-нім. stanhart від ст.-франц. Esten - dart «кавалерійське знамя», яке вважають германським за походженням. У російській мові відоме починаючи з епохи Петра I [6, IV, с. 477]. У німецькій мові слово Standarte «знамя, штандарт» з'явилося на початку XIII ст. з д.-франц. estandart, estendart [11, III, с. 1695].

Розглянута група міжмовних еквівалентів, які позначаються в лексикографічних джерелах як запозичення в обох мовах, виявилася досить розлогою. До неї входить 22 слова. Оскільки їхня етимологія була розглянута детально, слід зупинитися на основних статистичних показниках за двома чинниками - співвідношенням походження слів у німецькій мові та характеристикою спрямування транспозиції до слов'янських.

Найбільш числена в німецькій мові група запозичень, які походять з французької мови. Вона становить 40,9% від загальної кількості слів цього розряду. У двох випадках (Taktik і Runde) французькі основи походять від грецької та арабської мов. Індоєвропейські основи мають 18,2% слів. Рівно стільки ж німецьких запозичень, які називають військові реалії, походять від італійської мови. Тут можлива подальша реконструкція в напряму латини, проте пам'ятки однозначно засвідчили віднесенність слів до італійської. З латини походять 9,1% слів. Правда, в одному випадку (Revolver) латинське запозичення потрапило до німецької й інших мов з англійської. До речі, германська лексика представлена в розглянутій групі також - 9,1%. В одному випадку (4,5%) запозичення, яке походить з угорської мови, було опосредковано польською.

Щодо шляхів транспозиції лексики до слов'янських мов, то 50% слів було перенесено безпосередньо з німецької. В одному випадку (рапіра) німецька мова опосердкувала запозичення з французької. Ще в одному випадку (куля) відмічено повторне зближення когнатів і.-є.*ди - «гнути, загибати». До голландської мови відносяться 13,6% слов'янських запозичень. Польською мовою опосередковано з німецької й в одному випадку з французької 18,2% запозичень. Прямі запозичення з французької дорівнюють групі голландських - 13,6%. В одному випадку (шабля) слово, на відміну від німецької, до якої воно прийшло значно пізніше, належить до турецької мови (4,5%).

Аналіз етимології слів, які за даними лексикографічних джерел можуть бути кваліфіковані як лексичні одиниці, транспоновані до іншої мовної системи через мову-посредницю, показав відносну гомогенність часових характеристик транспозиції. Цей процес відбувався в основному в XVII-XVIII ст. Приблизно із цього самого періоду (за рідкісним винятком) походить і лексика німецької мови, запозичена з інших мов і перенесена далі до слов'янських. Цей факт підтверджує нашу гіпотезу про те, що запозичення опосредкуються мовою далі в інші мовні системи.

Слід окремо зазначити, що деякі слова зафіксовані в німецькій та слов'янських мовах в одному відносному лінгвістичному часі, і це може вказувати на їхнє проникнення в різні мови незалежно, без опосередкування. Усі вони походять з французької мови.

Поряд з одноступеневою транспозицією (лат./фр., іт. та інш. > нім. > укр./рос.) етимологічний аналіз показав і більш складні процеси: лат. > фр. > нідерл. > нім. > укр./рос. Проте більшість слів-транспозитів була перенесена до слов'янських мов за моделлю лат. > фр. > нім. > укр./рос.

Згідно з усталеною тенденцією, мова вимагала подальшої передачі запозиченої лексики. Потенційним середовищем сприйняття цих запозичень виступили слов'янські мови, оскільки «зворотна» транспозиція, як було виявлено, - явище досить рідкісне - не могло бути спрямовано в романське мовне середовище. Ареальними контактними мовами могли виступати тільки неблизькоспоріднені мови найближчих територіальних сусідів: польська, українська, російська, південнослов'янські. Сутність процесу міжмовної лексичної транспозиції зводиться до того, що серед автохтонної лексики найбільш схильні до нього слова, які мають у мові, що приймає, генетичні когнати. Проте найбільш рухлива в цьому плані запозичена лексика, якою мова «ділиться» з контактним середовищем.

Розгляд теоретичних аспектів порівняльно - історичного мовознавства показав, що на основі розробленої нами методики можна досить об'єктивно описати умови, процес і результати розвитку як лексичних систем окремих мов у синхронно-діахронному сполученні, так і діахронічних міжмовних взаємодій. Метод етимологічних реконструкцій, який лежить в основі цього напряму лінгвістики, удосконалений Е. Прокошем і Й. Тріром та стосується фонетичного, морфологічного, семантичного рівнів лексичних одиниць, з урахуванням історичних пам'яток дає змогу встановити початкові форми слів і визначити їх генетичну спорідненість у різних мовах. Для подовження розвитку дослідницького апарату порівняльно-історичного мовознавства нами був запропонований метод відображеної етимологічної ретроспекції, який продемонстрував свою дієвість на розглянутому матеріалі.

Висновки. Хід проведеного дослідження підтвердив правомірність науково-лінгвістичного статусу лексики, кваліфікованої як міжмовні транспоненти. До цього часу лінгвістична традиція вважала цей лексичний розряд запозиченнями, в кращому разі - «іноземними словами». Проте друге позначення видається досить аморфним, а перше не відображає всіх лінгвістичних особливостей цього шару словникового складу. Між запозиченнями та транспонентами існують значні відмінності. Насамперед, це стосується фонетичної адаптації запозичень і транспонентів. Якщо перші великою мірою зазнають звукових перетворень, пристосовуючись до фонетичного складу мови, що приймає, то другі, м'яко кажучи, досить тривалий час (до декількох сторіч) продовжують зберігати особливості мовної системи, з якої вони були перенесені. До завдань дослідження не входило спеціальне вивчення фонетичної адаптації й лексико-граматичних трансформацій, яких зазнає транспоноване слово в мовній системі, що приймає. Але непрямі спостереження показали, що в цьому аспекті транспоненти залишаються стабільними. У них виявлено лише незначний функціонально-стилістичний зсув. Проте його причина полягає в тому, що в східнослов'янських мовах, що приймають, до моменту транспозиції вже були етимологічні когнати перенесених лексем зі спільним значенням. Саме це й викликало зсув, подібний звичайному розвитку внутрішньомовної полісемії слів.

Дослідження показало, що транспозиція німецької лексики до східнослов'янських мов характеризується непродуктивністю на ранніх етапах історичного розвитку суспільства та зростанням активності міждержавних взаємодій до XVIII-XIX ст., що свідчить про тісний зв'язок міжмовної транспозиції з позамовними факторами.

У статті наведено достатню кількість прикладів, які підтверджують основну гіпотезу про те, що транспонування лексики до інших мов підкоряється не тільки дії екстралінгвальних факторів, а й певною мірою зумовлене внутрішньомовними причинами, які закладені в глибинній семантиці початкової стадії розвитку мови. Іншими словами, архетип, який дивергував у своєму семантичному розвитку, але за законами лінгвістичної комбінаторики набув поширення в різних мовних ареалах.

Особливість транспонування полягає в тому, що мова (у нашому випадку німецька), яка запозичила слово з близько - або неблизькоспорідненої мови (в межах дослідження спостереження проведено над лексикою романського походження), намагається транспонувати запозичення далі до іншого мовного середовища. Певною мірою це явище уподібнюється до фізичного феномена незгасаючих хвиль. Із цього випливає глобальна гіпотеза - поширеність мови в географічному ареалі може бути безпосередньо пов'язана з обсягом запозичених явищ різного рівня в її загальній системі. Прикладом, який підтверджує справедливість висунення цієї гіпотези, може виступати англійська мова, що зазнала тривалої експансії романської (французької, а через неї, та й незалежно від неї, - латини). Проте ця гіпотеза не розглядалась у межах нашого дослідження, а є лише непрямим продуктом результатів роботи.

Проведений аналіз дав змогу виявити цікаві факти природи міжмовних взаємодій, перевірка яких потребує конкретизації й підтвердження за рахунок істотного розширення фактичного матеріалу й перенесення дослідження із суто етимологічного в площину контрастивного із залученням усіх слов'янських і германських мов. Саме тому можна стверджувати, що проблему не закрито, а лише окреслено нові перспективи вивчення природи транспонування.

Список використаної літератури

лексика запозичення мовний військовий

1. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка / В.И. Даль. - Москва: Русский язык, 1981. - Т. I-IV.

2. Дурново Н.Н. Введение в историю русского языка / Н.Н. Дурново. - Москва: Наука, 1969. - 295 с.

3. Етимологічний словник української мови. - Київ, 1982-1983. - Т. 1-3. - 630 c.

4. Погодин А.Л. Севернорусские словарные заимствования из финского языка / А.Л. Погодин // Варшавские университетские известия. - 1904. - №4. - С. 4-32.

5. Словарь русского язика: в 4 т. / под ред. А.П. Евгеньевой. - 2-е изд., испр. и доп. - Москва: Русский язык, 1981.

6. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: в 4 т. / М. Фасмер; пер. с нем. и доп. О.Н. Трубачева. - 2-е изд., стер. - Москва: Прогресс, 1987. - Т. 4. - 864 с.

7. Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка / Г.П. Цыганенко. - Київ: Радянська школа, 1989. - 511 с.

8. Черных П.Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка / П.Я. Черных. - 2-е изд. - Москва: Русский язык, 1994. - Т. 1-2. - 623 с; 560 с.

9. Шахматов О. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письмен - ської староукраїнщини ХІ-ХVШ вв. / О. Шахматов, А. Кримський. - Київ, 1924. - С. 5134.

10. Berneker Е. Slavisches etymologisches Worter - buch / E. Berneker. - Heidelberg, 1915-1924. - Bd. 1-2.

11. Etymologisches Worterbuch des Deutshen / Leit. W. Pfeifer. - Berlin: Akademie, 1989. - Bd. I-III.

Размещено на Allbest.ru