Глибоко народний (про діалектні особливості мови творів І.Нечуя-Левицького)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глибоко народний (про діалектні особливості мови творів І.Нечуя-Левицького)

Ж.В. Колоїз

Анотація

У статті досліджується один із розрядів лексики, обмеженої щодо вживання, зокрема територіальні діалектизми, репрезентовані творчим доробком І.Нечуя-Левицького; на широкому ілюстративному матеріалі простежено диференційні ознаки мовних одиниць південно-східного наріччя, з'ясовуються їхні фонетичні, граматичні, лексичні та фразеологічні особливості.

Ключові слова: діалектизм, вокалізм, консонантизм, граматичні, лексичні та фразеологічні особливості.

Аннотация

В статье исследуется одна из групп ограниченной в употреблении лексики, в частности территориальные диалектизмы, репрезентированные творческим наследием И. Нечуя-Левицкого; на обширном иллюстративном материале прослеживаются дифференционные признаки языковых единиц южно-восточного наречия, осмысливаются их фонетические, грамматические, лексические и фразеологические особенности.

Ключевые слова: диалектизм, вокализм, консонантизм, грамматические, лексические и фразеологические особенности.

Annotation

In the article one of the categories of limited lexicon in use is investigated; these are territorial dialect words shown in I. Nechui-Levytskyi's works; the different peculiarities of language units of south-east dialect are traced on a wide actual material; the phonetic, grammatical, lexical and phraseological features are considered.

Key words: dialect word, vocalism, consonant, grammatical, lexical and phraseological features.

Іван Нечуй-Левицький є тим митцем, який підніс українську класичну прозу, а з нею й українську літературну мову на новий, вищий ступінь розвитку. У своїй творчості він постійно прагнув до етнографічної точності, використовував рельєфні небуденні ситуації, однак головний акцент невпинно зміщувався у бік реалістичного освоєння сутності народного буття. І це цілком закономірно. Адже він вийшов з народу, ріс серед народу, усім серцем своїм і усім своїм єством уболівав за долю цього народу й на весь голос устами одного зі своїх персонажів заявляв: „…просвіта повинна бути загальна й для всіх приступна” [НЛ 1985 : 408]. Не можна заперечити, що „І. Нечуй-Левицький орієнтувався на мову фольклору, але провідне місце серед його зображальних засобів відіграла мова „баби Параски й баби Палажки” [Русанівський 2002 : 241], як і те, що він був глибоким знавцем народної мови („мужицького язика”). Остання, на його думку, повинна „всисатися” в літературну, книжну мову, увійти в неї „з м'ясом, з кістками, з жилами” і переформувати її на інший, живий, народний лад [Плющ 1971 : 329]. Уже в студентські роки майбутнього письменника бентежило те, що в ріднім „У Братськім монастирі, у давній славній академії, панував чужий великоруський дух, чужа наука, чужий язик, навіть чужі люди…, адже „всі студенти говорили московським язиком, і рідко траплялося почути співучу, м'яку розмову українську” [НЛ 1985 :104].

У письменницькій лабораторії викристалізувався той багатющий арсенал народнопоетичних засобів, які стали в нагоді багатьом сучасним майстрам слова, викарбувався його індивідуально-авторський стиль, що репрезентує цінні матеріали для історії української культури взагалі та історії української мови зокрема. Творча спадщина Івана Нечуя-Левицького маніфестує такі мовні явища, які вже або давно втрачені, або зовсім „відштовхнуті” літературною мовою. У цьому плані заслуговує на увагу лексика, обмежена щодо вживання, передусім територіальні діалектизми. У нашій статті мова піде про фонетичні, граматичні, лексичні та фразеологічні особливості діалектизмів, репрезентованих творчою спадщиною одного з видатних українських класиків, що, як і його Ликерія Петрівна з повісті „Хмари”, якій „якось язик у роті швидше повертається, коли говорить по-своєму, по-українському”, бо нема їй „спину та зачіпки”, любив говорити „простою сільською мовою” [НЛ 1985 : 368].

Фонетичні та граматичні особливості діалектної мови І.Нечуя-Левицького. Українська діалектна мова маніфестує закономірності живої народної мови в усій розмаїтості її місцевих діалектів і має свої особливості, свої специфічні ознаки на всіх мовних рівнях. У творчій спадщині І.Нечуя-Левицького, яка ілюструє яскраві зразки південно-східного наріччя, наявна певна сукупність діалектних явищ, насамперед фонетичних і граматичних, відмінна від сукупності діалектних явищ, скажімо, північних та південно-західних територіальних діалектних груп. З-поміж фонетичних діалектних особливостей можна виокремити два різновиди: а) ті, що пов'язуються з діалектним вокалізмом; б) ті, що пов'язуються з діалектним консонантизмом. Письменницький доробок ілюструє такі особливості діалектного вокалізму:

1. Непослідовне використання фонеми /о/ замість /і/ на місці етимологічної /о/ в новозакритих складах: В Полтаві вже заходились коло недільних школ [НЛ 1985 :402]; …коли не ледар, то просто необачний штукар і людина без принципів і без пуття і, може, буде згодом ще й шкодливий для справи [НЛ 1985 : 406];

2. Відсутність чергування етимологічної фонеми /е/ з /і/ у відкритих складах: Під скелею був поставлений рядок камінюк для сидіння на одпочинок [НЛ 1961 :235];

3. Непослідовне використання /о/, /е/-секундарних, вторинних, тобто таких, які постали на місці редукованих ъ, ь, що виявилися в сильній позиції: Ото раз якось пішов я до Берка, таки до цього, що й тепер держить заросянський шинк та млини [НЛ 1985 :87] (пор. шинок < шинъкъ);

4. Непослідовне використання фонеми /е/ замість /і/ на місці етимологічного з (ђ - колишнього ятя): Але його крепаки десь дівались, наче віск розтоплювавсь [НЛ 1986 :313]; Наша хазяйка і справді доглядала малих школярів і щиро пеклувалась за них, як пеклуються усі сільські молодиці своїми малими дітьми [НЛ 1961 :221];

5. Непослідовне використання фонеми /а/ замість /о/ у ненаголошеній позиції: Наша манастирська перша квартира була за барканом манастиря, на кінці гори над самим шумом на Росі, як у нас скрізь по Росі звуть спадисті водоспади по невеликих розкиданих камінюках … [НЛ 1961 :211];

6. Непослідовне використання фонеми /у/ замість /о/ у ненаголошеній позиції: Коли б я знала, де росте таке зілля, що літа вертає, коли б знала, де живуть такі знахурки, щоб одробили моє горе, щоб вернули мій вік дівочий, пішла б на край світу [НЛ 1985 : 61]; Дай боже, щоб я побачила своїх уників [НЛ 1985 : 320]; Молода майська бутвина блищала на сонці, як зелене море [НЛ 1986:11]; Те дам, що другим даю: я плачу наймичкам двадцять карбованців ще й даю юбку чи там яку удяганку [НЛ 1986 :27];

7. Непослідовне використання фонеми /в/ замість /у/ у початковій позиції: …вона стала коханою вченицею в начальниці, в її сестри і в усіх класних дам [НЛ 1985 : 198]; На двох образах в кутку Галя почепляла повишивані взорцями рушники [НЛ 1985 : 384]; Усі менші вченики довго цурались та якось одхилялись од Якима Нетупського [НЛ 1961 : 208]; Яким сидів за партою й з великою ввагою, але помаленьку, не хапаючись, чудово підчиняв нам пера [НЛ 1961 : 210];

8. Непослідовне використання фонеми /і/ на початку слова перед сполученням приголосних, одна з яких є сонорною: Буря ірвонула віконницю, одчинила її, з усеї сили хрокнула нею об стіну й страшно гуркнула [НЛ 1: 345]; Вивчивши свої уроки, усі школярі кидались на грання в деякі забавки: іграли в мети, гилки, свинки, в рай та пекло, в цурки-баби…[НЛ 1961 :213].

Найхарактерніші риси діалектного консонантизму можна звести до таких основних типів:

1. Відсутність протетичної (приставної) фонеми /в/ у словах, що починаються з /у/: А під лісом один козак, мандруючи на улицю, розпочав „чумака” [НЛ 1985 :41]; На моє безголов'я й хати наші на однім кутку, через улицю [НЛ 1985 :414]; Голова дуже велика й стовбовата, зверху ширша, внизу ужча, неначе на шиї хтось поставив великий та високий вазон [НЛ 1961:210]; лексика діалектизм левицький фразеологічний

2. Непослідовне заступлення запозиченої фонеми /ф/ через /хт/, /хв/, /х/, /п/: Найняв хурмана, та не всі гроші заплатив: треба заплатити один карбованець [НЛ 1985 : 67]; Оце помилилась, не переміряла добре різи, той нажала дурнісінько отій грапині півкопи жита [НЛ 1985 : 415]; Аж перехрестилась Ганна, дякуючи Богові, і дала собі зарік найняти акахтист і обміняти свічку [НЛ 1985 : 67]; …чи бачив хто, що Параска коли в церкві обмінила свічку, подала на часточку, або найняла окахвист, або справила панахиду за свою небіжну матір [НЛ 1985 : 425-426] (пор.: акафіст; лексема окахвист засвідчує явище гіперизму (зокрема гіперичне окання), суть якого полягає в непослідовному, несистемному заміщенні звуків задля уникнення ненормативної і відтворення правильної вимови, яка, щоправда, виявляється „правильною” тільки в уяві мовців);

3. Паралельне використання дрижачої твердої та м'якої фонем (/р/, /р'/): Другого дня в класі йому дали в руки псалтирь і показали пальцем на один псалом [НЛ 1961 :212];

4. Непослідовне заступлення фонемного сполучення /чн/ через /шн/: У мене аж слина текла в роті, і я аж облизувавсь, уявляючи собі ті смашні груші [НЛ 1961 : 208]; На нас усіх найшов острах, що от-от несподівано одчиняться двері і в покої ускочить інспектор з страшною табатиркою в руках і знов збавить нам другу смашну потраву …[НЛ 1961 :218-219];

5. Непослідовне заступлення глоткової /г/ через задньоязикову /х/: Стиглі вишні злипались китяхами, наче бджоли кругом матки [НЛ 1985 :249] (пор.: кетяг);

6. Непослідовне заступлення шиплячої /ш/ свистячою /с/ (явище дистантної дисиміляції (розподібнення на дистанції): А нижче од млинів в водяних шумах зграями купаються під шабас жиди, як гайвороння [НЛ 1985 :81] (пор.: шабаш);

7. Непослідовне заступлення носової фонеми ротовою і навпаки (явище дистантної дисиміляції (розподібнення на дистанції): Він бачив такі книжечки в тяжку годину свого життя, як його сина в некрути брали, як його ганяли на панщину й записували панщанні дні [НЛ1: 279] (пор.: рекрути); Усі їли завзято після вандрівки [НЛ 1985 : 358] (пор.: мандрівка);

8. Непослідовне спрощення звукових сполучень „голосний + приголосний” на початку іншомовних слів перед наступним приголосним: Я людина досвідніша за тебе й знаю, що євреї та усякі панки, нібито поляки, з-за своїх мурів та загат звуть наш народ „бидлом” та „гоями”[НЛ 1985 : 408-409] (пор.: ізгоями); На горі коло брами стоїть ігумен, дивлячись на ту польську закуцію, потім він важко зітхнув, заломив руки і пішов у манастир [НЛ 1961 : 241] (пор.: екзекуція).

У творчій спадщині І.Нечуя-Левицького простежуються такі граматичні діалектні особливості південно-східного наріччя, як-от:

1. Паралелізм у використанні роду та числа однинних і множинних іменників: Вона сіла на канапі й почала розвірчувать голову з вуаля [НЛ 1985 : 258] (пор.: у літературній мові слово вуаль має жіночий рід, тобто з вуалі); Служники „слимаки” в чорних каптанах, в чорних гострих шапочках повибігали на ґанок, щоб позносить з повозок усяку вантагу [НЛ 1985 : 351] (пор.: у літературній мові слово вантаж має чоловічий рід);

2. Збереження залишків колишньої двоїни: А ще каже, що її за коси скубли три руці, неначе в неї на голові копиця сіна …[НЛ 1985 : 416];

3. Використання відмінюваних форм невідмінюваних іншомовних іменників: Тільки з сусідньої гори Кирилівки широкою хвилею лилася пісня міщан, котрі збирались на вулицю і співали пісні цілим хором, з басами, тенорами й сопранами [НЛ 1985 : 111]; Вона знов дивилась, як по шосі внизу ніби пересувались люди, мов ляльки в вертепнім театрі [НЛ 1985 : 309];

4. Використання відмінкових форм родового відмінка множини іменників жіночого (І відміна) та середнього (ІІ, ІV відміни) родів із закінченням -ів: Всі почали перебирать знайомих у городі паннів і найбільше тих, котрі ходили до церкви в Братство [НЛ 1985 :111]; Адже ж батько твій прожив вік без пересвідченнів, і я живу так само [НЛ 1985 : 172]; Піп був сердитий на її неслухняного батька й надавав його дітям таких іменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову [НЛ 1985 : 442];

5. Відсутність чергування в дієслівних формах теперішнього/майбутнього часів у першій особі однини: Ходю по тобі, садочку, та не находюся, гуляю - не нагуляюся [НЛ 1986 : 147] (пор.: ходжу, находжуся);

6. Стягнення закінчення в дієслівних формах у третій особі однини: … шукайте собі десь гарну паніматку, та й нехай вам Бог благословить на парафію сісти. Живий живе й гада [НЛ 1986 : 283] (пор.: гадає);

7. Використання стягнених дієслівних форм ІІ дієвідміни в третій особі однини з тематичною /е/ замість /и/: А та господиня говоре та говоре, та таким тихим та приємним голосом [НЛ 1985 :379] (пор.: говорить); …батько відомого Миколая Васильовича Левицького, що в Єлисаветградщині заводе кооперативні спілкові хорейські товариства [НЛ 1961 : 219] (пор.: заводить);

8. Використання інфінітивних форм на -ть замість -ти та зворотних на -сь замість -ся: Служба божа кінчалась. Хлопці кинулись до корогвів і трохи за їх не побились: кожному хотілось носити корогву кругом церкви [НЛ 1985 : 39]; Він кинув думками в давню давнину, в далекі минувші часи, неначе хотів там вишукать одповіді на свої журливі питання [НЛ 1985 :396-397];

9. Використання відмінних від літературних прийменникових конструкцій: Боюся я за обрік, та за шорки й гнуздечки, та…й за коні [НЛ 1985 : 356] (пор.: за коней); Проз двір їхав конем осавула, заглянув у двір і вгледів на дворі Нимидору [НЛ 1985 :456]; Ось ми будем їхати проз ту фабрику [НЛ 1986 :70] (пор.: побіля двору; побіля фабрики); Любка повела батька на кладовище й показала йому могилу над Нимидорою [НЛ 1985 :531] (пор.: могилу Нимидори); Іван Михалчевський служив за столяра на фабриках і заробляв чимало грошей [НЛ 1986 : 110] (пор.: служив столяром);

10. Використання відмінних від літературних форм залежних компонентів при керуванні: А мені з гори все видно: як заганяють молодиці товар, вівці, доять корови, як вони пораються [НЛ 1985 : 94] (пор.: заганяють овець, доять корів).

І фонетичні, і граматичні особливості, репрезентовані в творчій спадщині письменника, з одного боку, відтворюють місцевий колорит, з іншого, -індивідуалізують мову персонажів.

Особливості лексико-фразеологічних діалектизмів І.Нечуя-Левицького. Задля відтворення місцевого колориту та індивідуалізації мови персонажів успішно використовувалися також лексичні та фразеологічні діалектизми. З-поміж діалектних відмінностей у лексиці І.Нечуя-Левицького чітко диференціюються протиставні та непротиставні типи.

Непротиставні лексичні діалектизми засвідчують ту особливість, що за відповідним поняттям, яке характеризує життєдіяльність представників наріччя, закріплюється специфічна матеріальна форма вираження: Незабаром на столі десь узялась печена курка й качка, масло, паляниці, мнишики [НЛ 1985 : 358] - „варені коржики із сиру з борошном”; Поруч з ним ішов парубчак в картузі, в крамній сірій козачині, підперезаний червоним поясом [НЛ 1985 : 245] - „чоловічий короткий каптан на гапликах із брижами ззаду та стоячим коміром”. Причому заслуговує на увагу те, що подекуди письменникові доводиться самому тлумачити значення таких лексем: … потім викопали кабицю, чи піч, для коропа з смолою, котрою мазали мережі; поставили мечет, цебто піч для хліба [НЛ 1985 : 497]; На снідання давали тричі на тиждень млинці з салом, а тричі варили куліш або давали лазанки, цебто вареники з салом [НЛ 1961 : 221-222].

Протиставні лексичні діалектизми пов'язуються з тим, що специфічні матеріальні форми вираження закріплюються за відповідними поняттями, які характеризують життєдіяльність представників різних говірок: Думаєш, як начепив хустку на шию та почепив ґудзя на груди, то вже маєш право глузувать з нас…[НЛ 1985 : 242] - „вузол на мотузку, нитці”; Коло самого питля з берега на острів висів перекинутий мішок з поренчатами [НЛ 1985 : 469] - „бильця, поручні”; Важкий човен помаленьку й дляво сунувся по воді [НЛ 1985 : 498] - „дуже повільно”; Корчака розсипав усі гроші й почав пити набор [НЛ 1985 : 504] - „у борг, без грошей”; Високий на зріст, в шинелі з довгим дармовісом (коміром) на спині, що тоді за царя Миколи І носили офіцери, … він був битливий, скуб за вуха й давав стусани й поляпаси по морді [НЛ 1961 : 207].

У своєму творчому доробку письменник активно послуговується всіма різновидами протиставних діалектизмів, а саме: 1) власне лексичними; 2) лексико-семантичними; 3) лексико-словотвірними; 4) лексико-фонетичними.

Власне лексичні діалектизми мають нетрадиційну, відмінну від літературної, матеріальну форму вираження, однак характеризуються традиційним значенням, відомим і зрозумілим для більшості носіїв загальнонародної мови: Може, ти в мене наймешся за дробинницю [НЛ 1986 : 25] - „жінка, що доглядає за домашньою птицею”; Мотря стала оджимати сорочки з відмоки, а Кайдашиха навіть хати не вимела [НЛ 1986 : 177] - „луг, у якому намочується білизна для прання”; Він був слабкий, не дерзкий на ногах, так що, йдучи стежкою нерівною од бакаїв або по бакаюватій дорозі, він часто спотикався й падав [НЛ 1961 : 211] - „вибій з водою”; Вона щосуботи, по народному звичаю, готувала митель, гріла окріп, кликала малих у пекарню й наливала митель у дві миски [НЛ 1961 : 221] - „тепла лужна вода для миття”; …ці малі школярі були такі нишпорки, такі цікаві кміти, як закатовані вчені натуралісти, котрі любили сідати на засідки в кущах і кмітили за будь-якою пташкою [НЛ 1961 : 236] - „спостерігачі”.

Лексико-семантичні діалектизми характеризуються традиційною, відомою для носіїв загальнонародної мови, матеріальною формою вираження, проте мають відмінне, малозрозуміле для них значення: Ой, наливай, дочко, хутчій отого зілля, бо я аж перепався, аж став тлінний од довгої служби [НЛ 1985 : 368] - „виснажений”; Коли ви всі мене товчете, як макогін макітру, як рубель качалку, покину я свого чоловіка [НЛ 1985 : 432] - „дошка із зубцями”; Зять пам'ятав, що живе в тестя у приймах і що він настоятель на Джерине поле й ґрунт [НЛ 1985 : 532] - „спадкоємець”; Тільки синій дим з виводів над зеленим морем показує на ті місця, де стоять хати [НЛ 1986 : 7] - „димар”; Розклади зараз, таки зараз, вогонь та постав до вогню залізка, та вигладь нам сукні [НЛ 1986 :52] - „праска” тощо.

Лексико-словотвірні діалектизми характеризуються тим, що при спільній кореневій морфемі і традиційному значенні наявні відмінності в словотвірній структурі (йдеться насамперед про нетрадиційність словотвірних афіксів): Отець Ігнатій був красунь, любив пускать в очі людям ману, нібито він багатир [НЛ 1961 : 215] (пор.: красень, багач); Школярам доводилось вчити заразом і науку, і чужу незрозумілу мову, а ще була надзвичайна труднація і гальмувала швидке рушіння в розвиткові й поспіхові школярів [НЛ 1961 : 207] (пор.: трудність); … в класі ці другокурсники незабаром надавали усяких прізвищ та назвищ тим школярам [НЛ 1961 : 208] (пор.: назва); … протоієрей Ігнатій Мацькевич жив далеко од нашого училища й їздив в училище з міста, де було десь його житло, своєю натачанкою на баских конях [НЛ 1961 : 215] (пор.: тачанка); В училищі велася старовинна поведенція прикрашувати класи гілками клечання та квітами [НЛ 1961 : 238] (пор.: поведінка (звичай).

Лексико-фонетичні діалектизми вирізняються особливостями звукового складу: Всі дружки були гарно повбирані, в білих сорочках, в горсетах, в стрічках та квітках [НЛ 1985 : 189] (пор.: корсетах (керсетах): Оце хочу набрать собі на новий керсет у крамниці [НЛ 1985 :501]); Інспектор ввесь час ходив вгорі попід барканом і наглядав над тим гуртом [НЛ 1961 : 211] (пор.: парканом); Він витяг з кишені в штанях табатирку, одчинив її й почав посипати холодець табакою [НЛ 1961 : 218] (пор.: табакерку); Я прокинувсь і не знав, що зо мною трапилось: чи відьми мене кудись кинули, чи завалився на льоду на скобзалці [НЛ 1961 : 224] (пор.: ковзанці).

Різні типи лексичних діалектизмів, якими вміло послуговується український класик, охоплюють переважно сфери життя, пов'язані з побутом (возовня - „приміщення, де зберігають вози”; дзиґлик - „стільчик”; ковганка - „дерев'яна ступа для товчення сала”; козубенька - „ручний кошик із лубу або лози”; глиняник - „посудина, у якій розводили глину для мазання долівки або стін”; покрасич - „кочерга”; станя - „стайня”), одягом (бурнус - „просторе жіноче пальто з широкими рукавами”; кибалка - „старовинний жіночий головний убір, що має форму півмісяця”; чемерка - „старовинний чоловічий верхній одяг, пошитий у талію з фалдами ззаду”), виробничою діяльністю носіїв місцевого говору (бабайка - „велике весло”; кодола - „канат”; кодільня - „місце для складання рибальських кодол”; кочет - „пристосування на веслі для прикріплення весла”; матня - „середня частина невода у вигляді вузького довгого мішка, куди потрапляє риба під час лову”; мережа - „риболовна сіть з великими вічками”). Цим, мабуть, і пояснюється те, що більшість лексичних діалектизмів належить до лексико-граматичного розряду слів з частиномовним значенням предметності.

Лексичні діалектизми, які репрезентують лексико-граматичні розряди слів з частиномовним значенням атрибутивності (битливий - „який має звичку битися”; статковитий - „хазяйновитий”; длявий - „який відбувається повільно”; трефний - „нечистий”; тривний - „поживний”; опришкуватий - „запальний”), процесуальності (заметити - „заразити”; зверетенитися - „завертітися”; нарядитися - „з'явитися”; скапцаніти - „збідніти”), адвербіальності (затого - „скоро”; сливень - „майже”; одесную - „праворуч”; ошую - „ліворуч”; передніше - „раніше”; чля - „пристойно”), непродуктивні у своєму використанні. Наприклад: Та ці старомодні псалтирники самі не підуть на твої читання, бо вважатимуть їх за трефні, некаширні [НЛ 1985 : 408]; Так би нам хотілось тернуть борщу або чогось тривного [НЛ 1985 :371]; Сказать по правді, в мене от-от незабаром нарядяться пухирі або чиряки на підошвах [НЛ 1985 : 380]. Це пов'язується, очевидно, з тим, що, по-перше, на відміну від слів з іменниковим частиномовним значенням, останні є менш виразними у стилістичному плані, по-друге, для відображення відповідного місцевого колориту більш придатними виявляються лексеми з конкретним значенням предметності, які відображають виробничі та соціальні відносини людей у суспільстві, їх життя і побут, пізнання ними навколишнього світу.

Щодо фразеологічного складу мовотворчості І.Нечуя-Левицького, то він переважно не виходить за межі літературного фраземовживання. В основному використовувані письменником усталені конструкції представлені в сучасній літературній мові. І лише подекуди вони характеризуються тими чи тими структурно-семантичними особливостями, пов'язаними передусім з модифікованим компонентним складом, як-от: Писар заїхав в хмари, думаючи почванитись трохи перед матір'ю [НЛ 1985 : 67] (пор.: витати у хмарах - „утрачати здатність зосереджуватися на чомусь”); Цей новий у нас інспектор карав усяких провинників-школярів тільки в суботу щотижня: „давав суботників” тим школярам, котрих записував у журнал т. зв. „церковний старший” [НЛ 1961 : 216] (пор.: давати субітки - „бити, переважно різками”). Останній приклад ілюструє зразки не територіальних, а соціальних діалектизмів, які виникали в тогочасних учнівських середовищах. Тотожне значення та подібну кваліфікацію має й вислів дати палі (…брав лозу в цензора і сам „давав палі” по долонях учеників …[НЛ 1961: 216]).

Десь-інде семантично цілісні конструкції, слід гадати, засвідчують говіркові особливості, оскільки не є кодифікованими: А в матері в скрині всього-на-всього дві копи з п'ятаком [НЛ 1985 : 67], де дві копи з п'ятаком - „мізерна, дріб'язкова сума” (копа - „грошова сума в п'ять копійок”); На його місце в нашому класі був назначений новий вчитель А.К…ий, людина здатна, але він був палкий на вдачу, гарячий на присок і дражливий [НЛ 1961 : 207], де палкий на вдачу, гарячий на присок - „запальний”; Він одповідав уроки до словечка, мов лепетлива сорока, ледве тямлячи, що він лепече, ледве постерегаючи, які думки та мислі замикаються в рядках мало зрозумілих слів нерідної своєї мови [НЛ 1961 : 212], де мов лепетлива сорока - „механічно, несвідомо, автоматично”. Внутрішня форма таких фразеологізмів зумовлює їхнє цілісне значення і визначає додаткові семантичні відтінки. Діалектні усталені конструкції мають здебільшого знижене експресивне забарвлення, формують колорит простоти, безпосередності, фамільярності.

Отже, різні діалектні особливості, репрезентовані творчою спадщиною І.Нечуя-Левицького, не лише віддзеркалюють процес адаптації літературною мовою територіально здиференційованих елементів регіональної загальнонародної мови, але й засвідчують передусім цільові стилістичні настанови мовця, оскільки використовуються задля мовної характеристики персонажів, для відтворення колориту описуваних подій, явищ, процесів, для зображення життя і побуту знедоленого, але такого рідного і близького його серцю українського народу.

Література

1. НЛ 1985 - Нечуй-Левицький І.С. Твори: В 2-х томах / І.С. Нечуй-Левицький. - К.: Наукова думка, 1985. - Т.1: Повісті та оповідання. П'єса. - 637с.;

2. НЛ 1986 - Нечуй-Левицький І.С. Твори: В 2-х томах / І.С. Нечуй-Левицький. - К.: Наукова думка, 1986.- Т.1: Повісті та оповідання. - 637с.;

3. НЛ 1961 - Нечуй-Левицький І. Уривки з моїх мемуарів та згадок: В богуславськім училищі / І.С. Нечуй-Левицький // Н.Є. Крутикова. Творчість І.С. Нечуя-Левицького (статті та матеріали). - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - С.205-242;

4. Плющ 1971 - Плющ П.П. Історія української літературної мови / П.П. Плющ. - К.: Вища школа, 1971. - С.329-333;

5. Русанівський 2002 - Русанівський В.М. Історія української літературної мови / В.М. Русанівський. - К.: „АртЕк”, 2002. - С.241-244.

Размещено на Allbest.ru