Етнокультурна маркованість геортонімних паремій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етнокультурна маркованість геортонімних паремій

Ж.В. Колоїз

Анотація

У статті досліджується сутність поняття геортонімної паремії, представлених конструкціями з власне геортонімні і агіоніми; розкривається їх етнокультурного специфіка, пов'язана перш за все з народній образністю, побудованої на власне українських світоглядних принципах.

Загальновизнано, що паремійний корпус відповідної мови відіграє важливу роль у творенні, накопиченні, збереженні, трансляції культури того чи того народу, відображає етнокультурні стереотипи, породжені національною специфікою людського світосприймання, засвідчує тісний взаємозв'язок мови і культури: звичаї та традиції впливають на комунікативну систему етносу, а культурні цінності й вірування частково створюють етномовну реальність. У зв'язку з цим так звані народні афоризми розглядають не лише як «семіотичний спосіб репрезентації, форму існування та зберігання елементів культури, але й мовний засіб пізнання, що сприяє розширенню ціннісно-смислового горизонту людської культури» [4, c. 208].

Про зв'язок паремій з історичним та духовним досвідом певного мовного колективу, з його культурними традиціями, зокрема й їхню культурно-національну конотацію, етнокультурну специфіку написано чимало[див. 3]. Українські дослідники, як і зарубіжні, здебільшого акцентують на співвідношенні інтернаціональних та національних елементів; на специфічній образності, яка виникає на основі реалій, характерних для тієї чи тієї етнічної спільноти; на мотиваційних розбіжностях (при наявності спільних реалій); на аксіологічних значеннях і т. ін. І це цілком закономірно. Адже і в українському паремійному корпусі засвідчені як ті одиниці, що маніфестують колективний досвід людства загалом, так і ті, які репрезентують властивий лише українському етносу спосіб сприйняття світу, манеру мислення й поведінки (Без гетьмана військо гине; Де козак, там і слава; Козак у дорозі, а надія в Бозі; Січ - мати, а Великий Луг - батько; На кого біда нападе, то до Києва йде, а як біда минеться, то він і з Броварів вернеться; Язик до Києва доведе; У Попівці люди по копійці, а в Конотопі - по копі; У Диканьці дівки модні, всі гуляють, хоч і голодні; Поки Дніпро пливе, Україна не вмре). Саме такі мовні знаки більшою мірою ілюструють етнічну самобутність, етнічну самосвідомість, у їх глибинних зв'язках закодовані повідомлення про країну, її історію, географію, стереотипи народу, спосіб його життя і т. ін. Народний світогляд є національно зумовленим ставленням народу до світу й життя. Він виявляється в тому, що цей народ любить (Степ та воля - козацька доля), чого уникає (Хто любить піч, тому ворог Січ), що найвище цінує (Краще смерть на полі, ніж життя в неволі), до чого ставиться негативно (Дурень до Києва, дурень і з Києва).

Загалом у пареміях представлені такі етнічні особливості українців, як-от: працьовитість, хазяйновитість, глибокий емоційний зв'язок із краєм, миролюбну вдачу, гостинність, турботу про родину, рішучість, хоробрість у справі захисту Батьківщини, індивідуалізм, спрямованість на вдосконалення, демократизм, толерантність, гіпертрофоване волелюбство, що межує з анархічністю, глибинна емоційність, стриманість, поєднання елегійних настроїв із нездоланним оптимізмом і т. ін. [5, с. 209-211]. До однієї з провідних рис українського світогляду зараховують ще й «глибоку релігійність». На думку М. Грушевського, особливостями української релігійності є певна духовна свобода, поєднання обрядової практики з господарським життям [2, с. 176], що знайшло своє відображення в церковно-народному календарі, який регламентував християнсько-хліборобське життя людей, формував комплекс їхніх національних уявлень і сприяв появі цілої низки паремій: Як Введення (4 грудня) мостить мостки, а Микола (19 грудня) забив гвіздки, то люта зима буде; Катерина (7 грудня) на воді, то Різдво (7 січня) на льоді; Варвара (17 грудня) заварить, Микола (19 грудня) загвоздить, а на Ґанки (22 грудня) сідай в санки; Яка Ганна (22 грудня) до полудня, така зима до кінця грудня; Після Івана Предтечі (20 січня) хто не робить, того б'ють у плечі; Якщо на Стрітення (15 лютого) півень нап'ється води, то на Юрія (6 травня) віл напасеться трави; Прийшов Федул (18 квітня) - тепло роздув; На Прокопа (21 липня) жита копа; Прийшов Борис і Гліб (6 серпня) - достиг у полі хліб; Прийшов Спас (19 серпня) - готуй рукавиці про запас; На Трохима (2 жовтня) не проходить щастя мимо: куди Трохим, туди й воно за ним тощо.

Такі паремії, що репрезентують українські календарні традиції, звичаї, обряди крізь призму свят, у нашому разі релігійних, і до складу яких входить компонент-геортонім, кваліфікуємо як геортонімні (пор.: геортологія - наука, що вивчає різновиди свят як складову частину світової загальнокультурної спадщини). Одиниці на зразок проілюстрованих вище відбивають соціально-звичаєвий, духовно-практичний історичний досвід, що віддзеркалює процеси людського світосприйняття, картину навколишнього світу, визначає соціальну поведінку людей.

Геортонімні українські паремії, як, безумовно, і інші слов'янські, містять у своєму складі або просто лексеми-агіоніми (ім'я святих), або відповідні прийменниково-іменникові конструкції зі значенням темпоральності, які попри відсутність квантитативного компонента співвідносні з тією чи тією конкретною датою: На Андрія (13 грудня) сниться дівчатам надія; Наум (14 грудня) наставляє на ум; Який Макар (1 лютого), такий і товар; На Стрітення (15 лютого) обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга; На Талагія (2 червня) велика надія; Ходить Тодося (11 червня) й дивиться колосся. У пареміях із темпоральною прийменниково-іменниковою конструкцією найчастіше репрезентується так зване власне датування, забезпечуване прийменником на: На Андрія (13 грудня) треба кожуха-добродія; Як на Стрітення (15 лютого) капає зі стріхи - не найдеться з літа потіхи; На Петра (12 липня) і душа тепла; На Прокопа (21 липня) жита копа; На Іллі (2 серпня) - новий хліб на столі; Свитку на Здвиження (27 вересня) скидай, а кожух одівай; рідше переддатування (Хто не посіяв до Богослова (9 жовтня) - не варт доброго слова; До Дмитра (8 листопада) дівка хитра; У дурня сіна стане до Юрія (6 травня), а у розумного до Миколи (22 травня); До Іллі (2 серпня) хмари ходять за вітром, а по Іллі проти вітру) та післядатування (По Покрові (14 жовтня) - то і по теплові; Після Якова (22 жовтня) осінь заплакала (тепла ніякого). Пор.: біл. На святога Ігната (11 лютого) зіма багата, а Ігнат - Грамніцам (15 лютого) рад; На Аўласа (24 лютого) бяры каўшом масла; На Яўдокі (14 березня) - голы бокі; На Аляксея (30 березня) зіма пацея; Дождж на святога Марка (8 травня) - дык зямля, як скварка; На Якуба (13 травня) грэе люба тощо. геортонім паремія агіонім етнокультурний

Власне геортоніми трапляються в паремійному корпусі значно рідше, є переважно народними назвами тих так званих постійних свят, які церква відзначає в один і той самий час (Як буде на Введення (4 грудня) в сліду вода, то на Юрія (6 травня) - трава; На Різдво (7 січня) - обійдеться без паски, а про мак - буде й так, а без олії - не зомлію; Тріщи не тріщи, вже минули Водохрещі (19 січня); Якщо на Стрітення (15 лютого) півень нап'ється води, то хлібороб набереться біди; Прийшов Спас (19 серпня) - пішло літо від нас; Як прийде Пречиста (28 серпня) - стане дівка речиста; Пречиста (21 вересня) - на дереві чисто, а прийде Покрова (14 жовтня) - на дереві голо). Пор.: біл. На Вадохрышча дзень цёплы - будзе хлеб цёмны; На Грамніцы - паўзіміцы; Як прыйдуць Грамніцы - скідай рукавіцы; Грамніца - хлебу палавіца; Калі на Грамніцы певень з-пад страхі нап'ецца вадзіцы, то на Юр'я - вол пад'есць травіцы; Як на Грамніцы адліга - з ураджаю будзе хвіга; Да Благавешчання зіму не лай і сані трымай; Спас - лета шась; Спас - бяры рукавіцы ў запас; Прачыстая прынясе хлеба чыстага; Хто сее на Пакрове - не будзе мець чаго даць карове; Ад Пакрова ўжо дзеўка гатова. Навіть при спільному джерелі виникнення паремій, не кажучи вже про випадки їх паралельного формування в різних лінгвокультурах на основі ізоморфності об'єктивного світу, семантика таких мовних знаків зазнає етнокультурних «корекцій». Етнокультурні зрушення «провокують» зміщення образів-еталонів у різних мовах. Пор. також: укр. До Дмитра (8 листопада) дівка хитра, а після Михайла (21 листопада) - хоч за попихала; На Юрія (6 травня) ворона в житі ховається; На Юри сховаються в житі кури; На Юрія сіна кинь та й вилки закинь і біл. Да Дзмітра баба хітра, а па Дзмітры - мужчыны хітры; Святы Змітры - людзі хітры, чаны параць, піва вараць, сыноў жэняць, дачок дають; Калі прыйдзе Юры, не ўглядзіш у жыце куры; Як на Юр'я пагода, то на грэчку няўрода.

Подекуди трапляються й одиниці з компонентами-геортонімами на позначення так званих рухомих свят (До Святого Духа не кидайся кожуха, а по Святім Дусі не забувай о кожусі), а також ті, що містять у своїй структурі номени на означення постів: Спасівка - ласівка, а Петрівка - голодівка; До Спасівки бджоли на пана роблять, а в Спасівку на себе; У Пилипівку день до обіду; Масляниця - баламутка: обіцяла масла й сиру, та не хутко; У Великім Пості не ходити в гості. Будучи своєрідним за своєю функціонально-семантичною природою засобом вираження культурно значущої інформації, проілюстровані паремії засвідчують як загальні, так і специфічні властивості, виражають максимум змісту, використовуючи для цього мінімальні ресурси, адже для репрезентації когнітивно-денотативної ситуації вибираються такі сполучення лексем, які типово й водночас яскраво активізують у свідомості носіїв відповідної мови необхідні асоціативні зв'язки.

Це великою мірою стосується народних висловів із компонентом-агіонімом: Варвари (17 грудня) ночі украли і дня доточили на макове зерня; Минув Олексій (30 березня), а Кирило (31 березня) каже: «Ще не сій»; Варфоломій і Варвара (24 червня) дня увірвали, а ночі доточили; Діждали Святого Луки (16 червня) - ні хліба, ні муки; Після Івана (7 липня) не треба жупана; Зібрав сіно - не страшна Єфросина (20 липня); На Іллі (2 серпня) - новий хліб на столі; Якщо Казанська

(4 листопада) плаче, то швидко зима прискаче. Пор.: біл. Соль святой Агаты (18 лютого) бароніць ад агню хаты; Аўсей (7 травня) - авёс сей; Сей пшаніцу на Зілота (23 травня) - яна будзе, як злота; Пасееш агуркі калі Пахом (28 травня) - будзеш хадзіць з мяхом; Канапелька Матруна (31 травня), штоб ты ў зямлю махнула; Сей лён на Алену (3 червня) - будзе кашуля па калена; Ад Васіліска (4 червня) і салавей блізка; Калі выйдзець рой перад Янам (6 червня), будзець зямец панам; На Тодара (28 червня) раса - канапель паласа; Хто на Нупрэя (25 червня) пасее грэч, той будзе бліны печ; Прарок Амос (28 червня) цягне ўгару авёс; Іван Багуслаў (9 жовтня) дружкі разаслаў. Агіоніми виражають темпоральну семантику імпліцитно, приховано, набувають персоніфікованих ознак, що іноді увиразнюється відповідним предикатом прийшов / прийде у значенні «настав / настане»: Прийшов Наум (14 грудня) - пора братись за ум; Прийшов Тома (29 грудня) - сиди вдома; Прийде Ілля (серпня) - наробить гнилля; Прийшов Предтеча (20 січня) та й забрав свята на плечі; Прийшов Влас (24 лютого) - із печі злазь. Усвідомлення внутрішньої форми, образної мотивації народних висловів пов'язується з можливими асоціаціями, зумовленими знанням традиційної образності, буттям українського народу.

Усебічне дослідження паремійного корпусу сприяє виявленню універсальних підвалин людського мислення й уможливлює пошук унікальних одиниць тієї чи тієї мови, які є маркерами етносвідомості народу. Проблема репрезентації національного колориту в пареміях за своєю суттю є невичерпною, а отже, потребує подальшого дослідження.

Література

1. Васілевіч Ул. Беларускі народны каляндар // Паэзія беларускага земляробчага календара / Склад. А.С. Ліс. - Мн., 1992. - С. 554-612.

2. Грушевський М.С. З історії релігійної думки в Україні / М.С. Грушевський. - К. : Освіта, 1992. - 192 с.

3. Колоїз Ж.В. Українська пареміологія : [навчальний посібник] / Ж.В. Колоїз, Н.М. Малюга, Н.М. Шарманова; за ред. Ж. В. Колоїз. - Кривий Ріг: ТО «ЦЕНТР-ПРИНТ», 2012. - 349 с.

4. Семененко Н.Н. Русские паремии : функции, семантика, прагматика : [монография] / Н.Н. Семененко. - Старый Оскол : Изд-во РОСА, 2011. - 355 с.

5. Слюсаревський М.М. Український менталітет : ретроспективи і перспектива / М.М. Слюсаревський // Ілюзії і колізії. - К. : Гнозис, 1998. - 234 с.

6. Український народний календар : [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://shkola.ostriv.in.ua/publication

7. Українські приказки, прислів'я і таке інше / Уклав М. Номис / Упорядн., приміт. та вступна стаття М. М. Пазяка. - К. : Либідь, 1993. - 768 с.

Размещено на Allbest.ru