У лексичній робітні Олеся Гончара

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2'373.611

Криворізький державний педагогічний університет

У лексичній робітні Олеся Гончара

Колоїз Ж. В.,

доктор філологічних наук,

Анотація

гончар стилістичний дериваційний новотвір

У статті йдеться про індивідуально-авторські утворення, засвідчені в романі Олеся Гончара „Собор”; проаналізовано їхні формально-структурні та функціонально-стилістичні особливості; з'ясовано семантичні особливості окремих груп новотворів, їхню дериваційну базу та способи продукування.

Ключові слова: індивідуально-авторське утворення, новотвір, дериваційна база, формант, спосіб словотворення.

Аннотация

В статье исследуются индивидуально-авторские образования, представлены в романе Олеся Гончара „Собор”; анализируются их формально-структурные и функционально-стилистические особенности; характеризируются семантические особенности отдельных групп новообразований, их деривационная база и способы образования.

Ключевые слова: индивидуально-авторское образование, новообразование, деривационная база, формант, способ словообразования.

Summary

Koloiz Zh. V. In Oles Honchar's lexical study.

The article presents the individual-author's deposits which are attested in the novel “Sobor”, written by Oles Honchar; their formal-structural and functional-stylistic peculiarities are analyzed here; the semantic peculiarities of the discrete groups of neologisms, their derivative base and the ways of their formation are also ascertained in the article.

Key words: individual-author's deposits, neologism, derivative base, formant, the way of formation.

Вивчення мови в її динаміці, у русі від загального коду у формі узуальних знаків до їхньої реалізації в умовах конкретних комунікативно-прагматичних ситуацій, від системи номінативних засобів до функціонування їх у мовленні уможливлює глибше проникнення в її системність. А відтак значна увага сучасних як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів зорієнтована передусім на дослідження функціонального аспекту мови як засобу вербальної комунікації. Причому джерельною базою таких досліджень доволі часто слугують художні твори видатних митців того чи того народу, які зробили свій відповідний внесок не лише в мовотворчий процес, але й у розбудову мовної системи.

Можна з упевненістю констатувати: до когорти тих, хто стояв біля джерел утвердження та розбудови української мови, належить і Олесь Гончар, для якого мова - це „доля народу”, що „залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її”. Сьогодні ця думка сприймається як афоризм, у якому узагальнено життєвий досвід і громадянську позицію.

Творча спадщина письменника ось уже впродовж багатьох років викликає неабияке зацікавлення мовознавців. І це цілком закономірно з огляду на те, що кожен народ, який має свою літературну мову, повинен знати як основні етапи її розвитку, так і роль у ньому того чи того діяча.

Про величезну роль Олеся Гончара в історії української літературної мови сказано чимало. До того ж науковці оперують не тільки тими чи тими життєвими фактами, але й апелюють до його мовотворчості, що вже неодноразово ставала об'єктом лінгвістичних досліджень.

У процесі мовленнєвої діяльності, як відомо, письменникові іноді доводиться не лише „вибирати” з готового, давно апробованого матеріалу, але й конструювати на його основі щось нове, оптимальніше для конкретної комунікативно-прагматичної ситуації. А це, у свою чергу, сприяє виникненню так званих індивідуально-авторських неологізмів.

Актуальність дослідження індивідуально-авторських неологізмів пов'язана з тим, що мовно-естетичне освоєння екстралінгвістичного світу передбачає врахування динамічної сутності текстової структури, у якій неологізми не тільки відображають певні реалії чи ірреалії навколишнього світу, а й характеризують їх, створюють відповідні образи, передають інформацію про нові речі, вичленовані внаслідок суб'єктивного, індивідуального пізнання.

Філологічна наука накопичила велику кількість теоретичного і фактичного матеріалу, що з певних з'ясовує питання індивідуально-авторських утворень (М. Бакіна, Г. Вокальчук, О. Габінська, В. Герман, В. Дєвкін, В. Заботкіна, О. Земська, С. Ізюмська, М. Калніязов, Д. Мазурик, О. Муромцева, А. Нелюба, Н. Сологуб, О. Стишов, Л. Струганець, Г. Сюта, О. Турчак та ін.). Увага до проблем індивідуально-авторських новотворів протягом останніх десятиліть значно активізувалася, їхнє вивчення стає більш скрупульозним. Цьому сприяє загальна орієнтація сучасного мовознавства на комплексний аналіз мовних явищ у взаємодії їхніх структурних і комунікативно-функціональних характеристик, необхідність дослідження мовної еволюції у всіх її виявах. Проте, незважаючи на поширений характер цього явища, воно поки що не отримало різнобічного, адекватного йому вивчення.

У своїй статті ми поставили собі за мету „зазирнути” у творчу лабораторію Олеся Гончара, у робітню його індивідуально-авторських новотворів, що демонструють експериментування з мовним матеріалом під час написання роману „Собор”.

Олесь Гончар, як переконливо свідчить фактичний матеріал, досить вимогливо ставився до продукування нових слів. Словотворчий процес у мові його художнього твору викликаний двома основними причинами: або необхідністю назвати нові поняття, зокрема ті, що характеризують особливості художнього пізнання дійсності, або потребою виокремити певні відтінки смислу, дати нову оцінку зображуваному. Наприклад: А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно; Вона тут незвичайна, ця антиніч, вона мовби зачаклована видивом собору, заслухана німої музики його округлих, гармонійно поєднаних бань, наростаючих ярусів, його співучих ліній; Для неї, зачаєної в бажанні розгадати дивні якісь загадки, розшифрувати тайнописи віків, собор ще повен далекою музикою, гримить обвалом літургій, перелунює православними месами, піснеспівами, шепоче жагою спокут, він ще повен гріхами, в яких тут каялись, і сповідями, і сльозами, і екстазом людських поривів, надій; Зачувши людину, замушкотить на соборі плавнева лелека, що вимостила собі гніздо в риштованні, обкинутому довкола однієї з бокових бань;

Віки промовляють до нього в цей опівнічний час, коли вже не джмелять моторчики по садках, не шелестить вода із шлангів і над заколисаною в місячнім сяйві Зачіплянкою, над її тихими вуличками панує тільки червона сторожкість неба та спокійна ясність собору; Не видно ні веранд, ні парканів, ні нужників ? все повите нічними фантазіями акацій, химер'ям тіней тощо.

Для нього, як і для всіх свідомих свого покликання письменників, виразність художнього слова повинна набувати ознак своєрідної неповторності.

Загальний список інновацій у творі свідчить про їхню формально-структурну, внутрішньо-семантичну різноплановість, про їхнє моделювання на зразок нормативних одиниць усіх рівнів мови, тому вони потребують детальної класифікації й стилістичної оцінки.

Індивідуально-авторські утворення Олеся Гончара є різнорідними щодо частиномовної належності. З-поміж них вирізняється численна група тих, що репрезентують частиномовне значення предметності, яку в мовознавчій традиції розуміють як узагальнену назву субстанціальних об'єктів, що є реальними предметами або сприймаються як такі в нашій свідомості, яка найлегше розрізняє саме ці матерії і чітко окреслює їх межі.

У процесі лінгвалізації дійсності матеріальні об'єкти, що репрезентують предметність, позначаються вербальними знаками, за якими закріпився граматичний статус іменників. Останні характеризуються тим, що мають найбільший поняттєвий обсяг. Не викликає і не викликало заперечення те, що іменник - „найномінативніша частина мови” і „її номінативність має найбільш безпосередній характер”. Отож номінативні поля, які в комунікативному процесі забезпечують можливість мислити предметно й інтерпретувати предметну частину мовної картини світу, постійно відкриті для поповнення та оновлення, зокрема й за рахунок індивідуально-авторських утворень. Їх можна диференціювати як новотвори на означення: а) конкретних / абстрактних понять; б) живих / неживих предметів; в) осіб / не-осіб; г) предметів природного / штучного походження тощо.

Зауважимо, Олесь Гончар досить уміло продукує іменники на позначення назв осіб, так звані персоніми. При цьому використовуються найрізноманітніші словотвірні ресурси, здебільшого суфікси. За зразком узуальних, загальне значення яких можна витлумачити через сему „недорослість” („назва маленької істоти”), спродуковано ряд слів, що характеризуються граматичним значенням середнього роду, у називному відмінку однини мають закінчення -а, а при відмінюванні з'являється формальний показник - суфікс -ат: Наприклад: Вчора одне з ремісничат забралося, жовтороте, на танцмайданчик і давай до дівчат в'язнути; Студент-металург уже, а й зараз ще має звичку бовтатись у сазі, полохати в осоці карасів, і щоразу асистентами при ньому всі оті баглайчата, ткаченята, шпаченята, вся ота замурзана зачіплянська гвардія, що віддана студентові безоглядно; Той Ганс-постоялець фотографію своїх кіндерчат щодня жінкам показує, шукаючи співчуття, а голодні обморожені італійці теж скаржаться на долю, старцюють по хатах, на собор моляться...

В індивідуально-авторському словотворенні для номінації назв осіб спостерігається використання таких суфіксів, як-от: -ач (Сьогодні розжене тих бринькачів, а завтра вони знов тут, знов бренькають, регочуть під вікнами, ніби навмисне випробовуючи Іванів терпець та оту його „дикість”, коли від найменшого доторку чоловік уже завівся, уже спалахнув, як порох), -ець (Цікавець посопів. ? Це ми теж уміємо... Так звідти, кажеш? Гармонійна особа? А паспорт у тебе є?), -як (Бути каталем не кожному випадало, тільки перші кремезняки туди потрапляли; Метушняк. Порожній діяч), -тель (Справу в суді на руйнителів заведи!), -ник (І хоч зачіплянських нікого й близько не було, не було й духу того дошкульника Баглаєнка…), -альник (Не розумію, звідки беруться на світі невдоволені? Нарікальники?), -ій (Не може ж так буть, щоб лакизи та казенники, крутії та трусії? Бо ж найгірше з усього, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!) тощо. Причому похідні утворення продукуються на досить строкатій у частиномовному плані дериваційній базі. Так, скажімо, іменник цікавець утворено від основи непохідного прикметника (цікав+ець < цікавий), в інших ситуаціях, наприклад, ненаситець, непоштивець і т. ін., такий формант додається до формально ускладненої твірної основи (Професор, а всі степи пішки обходив, скажені дніпровські пороги і найстрашніший із них ? Ненаситець ? щороку долає з лоцманами на „дубах”, руки-ноги поламав на хортицьких скелях, та все тієї козаччини дошукується; Спробуй зауважити цьому непоштивцеві, він одразу ж у відповідь: „А хіба я не маю права?”; Бригадир реставраторів, щуплявий підтоптанець у береті, умовляв селищан підписати йому якогось акта, виправдальним тоном пояснював на майдані, чого роботи було тоді заморожено; Тільки якийсь бакай на дорозі, якийсь тугoголовець у директорськім кабінеті ? одразу й носа вішати?). Подекуди суфікси додаються чи то до дієслівних основ (руйнитель < руйнувати; дошкульник < дошкуляти; нарікальник < нарікати), чи то до основ іменника (метушняк < метушня; трусій < трус) (пор. також: … але батько тільки цитьнув, як кошеняті, і знову дав волю своїм громам-блискавицям, вже й сина ліпив до тих плюндрачів із раднаргоспу, хочете, мовляв, ще одним ГЕСом галасу наробити, а плавні та Скарбне хіба вам болять?, де плюндрач < плюндрувати; Є в нього тут друг, Яровега, теж металіст, барикадник, колись ще в молодості разом ходили в Нардом на проспект лекції Явориицького слухати..., де барикадник < барикада). Іноді іменниковий суфікс -ник, що використовується для продукування іменників на позначення особи чоловічої статі, супроводжує такий морфологічний спосіб, який кваліфікується як основоскладання: Декотрі з командирів ставились до щойно мобілізованих зверхньо, підганяли їх грубими окриками, обзивали чорносвитниками, і що всі ви, мовляв, на Україні такі, воювати в 41-му не хотіли, сиділи на печах, де чорн+о+свит+ник < чорна свита.

Загалом основоскладання є одним із продуктивних способів словотворення, яким послуговується письменник для номінації чи переномінації тих чи тих дійових персонажів. І це цілком закономірно. Адже такі номеми не лише називають у широкому витлумаченні предмети об'єктивної дійсності, але й репрезентують потужні функціонально-стилістичні можливості. Наприклад: Не ловиться? Та ми й своєї привезем, аби тільки зварили, ? казав той молодший, кирпоніс веселоокий, де номінація особи постає внаслідок актуалізації характерних рис зовнішності (кирпоніс („людина з кирпатим носом”) < кирпа, ніс); Миколи відтоді Лобода-син взагалі тільки „батькопродавець”, а Вірунька, хоч сама, звичайно, ніколи б так не зробила, але Володьку намагається якщо не виправдати, то бодай пояснити собі його вчинок, де батькопродавець ? „людина, що зрадила („продала”) рідного батька” (батьк+о+продав+ець < батько, продавати); Здавна відомо, що заборонений плід -- найсолодший. Живе за Баглаями, у бік саги, Ягор Катратий, запеклий садолюб, де садолюб < сад, любити спродуковано внаслідок основоскладання, що супроводжується нульовою суфіксацією. Варто зауважити, що в такий спосіб Олесь Гонча доволі часто продукує новотвори: Самому ж братись за пляшку просто незручно, ще подумають, що чарколюб; Адже й твій шлях у велику історію починався з пастушка, з гускопаса в колоністів, де було випито всю чашу безправ'я й принижень; Зачіплянка з першого приїзду чомусь відчула антипатію до тих нічних юшкоїдів тощо. Іноді такі новотвори самі стають дериваційною базою для продукування інших: Ну, а твої димовловлювачі? Де вони? ? Під сукном. ? У кого? ? У вашого брата. Крутія Юшкоїдовича; Високий, чубатий, у білій сорочці з засуканими рукавами, з блиском усмішки на смаглім лиці, а воно, юшкоїдське поріддя, перед ним миршаве, скапелюшене, просто як пігмей і т. ін.

Деякі з афіксів, якими послуговується письменник для продукування назв осіб, мають досить чіткі диференційні ознаки щодо вираження чи то позитивної, чи то негативної оцінки: Ніякої в того приблуди віри нема, безвірко він; Бачимо, де будівник справжній, а де псевдобудівник; Як і в того Баглаєнка, все в планетарних масштабах: Титан і Антититан, брама заводська -- брама віку. Трапляються моменти, коли, здавалося б, до позитивно оцінної твірної основи додається негативно оцінний формант. У такому разі відбувається подвійна актуалізація: З усього видно було, що директор шанобливо ставиться до старого Лободи. Хвалив, давав найкращу характеристику, зокрема по праці. Роботяга. Чеснюга, де чеснюга < чесний загалом репрезентує значення „дуже чесна людина”. Щоправда, здебільшого відповідна функціонально-стилістична характеристика є контекстуально зумовленою: Я ж давно вас, нещасних, учив, ? упевнено мовив Орлянченко, ? на всякого Бублика антибублик потрібен; Отакого ж прозорого ранку від'їздив, уся вуличка вийшла проводжати його в Індію, а він, тамуючи гіркоту прощання, весело кинув чемодан у машину, помахав на розтанок синам своїм, баглайчатам; Солодкуватий запах квітів тропічних, нам не знайомих, повітря гаряче, цикади тріскочуть, мов кулемети, голодрана чорноока малашня накидається звідусіль; …всі вони були в рясних мальовничих одежах, виблискували прикрасами, ішли з ритуальними танцями, співаючи у священнім бунтівливім екстазі найкращих своїх пісень. Без почуття страху ішли на той герць, захищаючись від навали вогнепальників єдиним, що в них зосталось, ? спалахом краси; ? Ох, діду, не забувай, що ми анархи! ? Мовчу. Знаю ж бо, від анарха до монарха недалеко; Чи не стали б просто юшкоїдами, пожирачами шашликів? Тяглом історії?; Щоб я вдячний був своїм єдиноплеменникам, які вигадали звичай цілувати руку, і філософію покірного теляти, що двох маток ссе, і мудрість „моєї хати скраю?” тощо.

Потужними виражальними можливостями вирізняються індивідуально-авторські новотвори, що демонструють не лише морфологічне словотворення (афіксацію, основоскладання і навіть абревіацію: Починаючи від Підмосков'я, скільки він, дивізійний начарт, бачив їх розбитих, непощаджених війною, загиджених окупантами різних церков та соборів; Але той наш камрад додому повернувся з набутим умовним рефлексом: ще й зараз, каже, як переходжу вулицю, то мурашки по спині бігають, ? здається, ось-ось хтось вріже кийком), але й неморфологічне: І впізнаватиметься тут у ньому той раніший Катратий, Неминайкорчма, широка натура, у якого всі його величезні полуниці могли враз, одним духом переходити в музику оркестрів.

З-поміж новотворів на позначення назв осіб можна виокремити групу, яка репрезентує граматичне значення жіночого роду: Мадонни, недоторканки!.. А, по-моєму, вони самі не люблять, щоб їх ідеалізували, їх більше влаштовує, коли ми дивимось на них по-земному... Ідеали Ідеаловичі зараз не в моді; Про якийсь комбікорм у соборі, про потоптанку, що раннього кохання спробувала, ще піддівком будучи тощо. Формальним їхнім показником є суфікс -к, який у наведених ілюстраціях додається до твірної дієприкметникової основи (пор.: недоторкан+к-а < недоторкана; потоптан+к-а < потоптана). Зрідка використовується суфікс -иц: Зникли і не вертались, повів легковажницю старий гультяй, мабуть, до тих самих чебреців (пор.: легковажниця < легковажна). В окремих ситуаціях твірною дериваційною базою слугують іменники чоловічого роду: Гонивітерка, легкого хліба шукає, де гонивітерка < гонивітер; Притиснув її ненароком, а вона, наївнячка, образилась, де наївнячка < наївняк; Катратий при цьому чогось насупився, а потім, перебивши балакуна, став раптом з іншого боку вихваляти Єльку, сказав, що племінниця в нього не яка-небудь пустовійка, вона дівчина роботяща, моторна, чепурна, де пустовійка < пустовій.

Крім індивідуально-авторських назв осіб, у творчій спадщині Олеся Гончара, зокрема й у мові аналізованого твору, досить солідно представлені й інші номінативні поля лексико-граматичної групи з частиномовним значенням предметності (У плітках потоплять, у брутальнощах; Райсвіт це зветься в людей. Все довкола в буйнощах зелені, у розповні літа; Дух титанізму панує тут; Ні, так міг би міркувати хіба що який-небудь жалюгідний тип, вихований на „впливології”, а не сучасний інтелектуал, ? уже хвилюється Баглай тощо). І не тільки. Адже письменницький доробок демонструє досить цікаві зразки індивідуально-авторських утворень зі значенням процесуальної (Весь стаж життя правдою добувала, а тут скриводушила; А нас вони тільки обциганюють на кожному кроці; Треба буде шукати десь руку в міліції, щоб прописатись, щоб узаконитись у житті тощо) та непроцесуальної ознаки (Тужно, кінецьсвітньо горять заводи; Мале закричало ще дужче, мовби вражене грізним палаючим вибухом всесвіту, тим криком немовляти з окопу мовби сама земля бунтувалася проти цього кінецьсвітнього хаосу з сліпим, моторошним, на скалки розбризканим сонцем; Куди? ? коротко спитав інженер, що правував моторкою, однак Лобода, якому запитання адресувалось, нічого не відповів і знову німопромовистим, упокореним поглядом перепитав Єльку тощо). Однак їхнє ґрунтовне дослідження - це тема окремої наукової розмови. Насамкінець кілька слів щодо функціонально-стилістичних особливостей індивідуально-авторської мовотворчості.

Виникнення так званих авторських слів у романі „Собор” пов'язане насамперед з необхідністю створення образів, причому ці образи є незвичними та яскравим. «Образотворчість» індивідуально-авторських утворень, як і потенційна «образотворчість» будь-якого поетичного слововживання, залежить не тільки від позамовних факторів (тематична і контекстуальна зумовленість, ідейна спрямованість, естетичний рівень), але і від факторів суто мовних, зокрема від функціонального компонента лексичного значення (співвіднесеність слова з іншими елементами мовної системи, його сполучуваність). Функціональний фактор великою мірою визначає специфіку і колорит образних засобів мови, а також впливає на можливість індивідуально-авторських неологізмів брати участь у створенні тих чи тих художніх образів: Під час громадянської, коли різні влади тут часто мінялись, не раз налітала на собор ще й „безвладна влада”, гуляйпільська анархія, без попа причащаючись вином із золотих церковних чаш. Уподобали гуляйпільці великого дзвона й вирішили були забрати його до себе в Махноград, у степову свою столицю; Ти в нас, батьку, Шаміль України! Сучасний Шаміль степів!.. Тільки той хотів збудувати суспільство на засадах ісламу, а ти на волелюбному вченні апостолів анархізму; Гуляйполе ? головний твій аул! Всі дороги туди сходяться, у славетний наш Махноград; То не ідеал, до якого йдуть через руїни та через трупи. Дух руйнівний, стихія руйнацтва ? це не моя стихія; Такою стала тепер твоя Махновія, і невідомо, чи дихає ще десь у сповитку рання юнацька мрія твоя, яку тобі судилося взяти грубими кривавими руками й понести по степах, де колись рейдувало лицарство запорозьке і т. ін. Щодо індивідуально-авторських новотворів, то значна їхня частина може і не мати образного значення: Буду бюлетенити, поки жучок сам із вуха вилізе; Був світ ? стала безодня руїни й нежиття; І хоч який він там є, але згодься: він таки красен, цей світ, і здорово було б у ньому, не старіючи, весен триста провеснувати; Сонце палило його, на півкулях чола рясно росилась роса; Сорочка на батькові не першої свіжості, плечі під нею кістлявляться, руки чорні, важезні руки бога заводських печей, що вовік не підбіляться від того вогню та від сажі і т. ін. Це буває тоді, коли стилістичні, експресивно-емоційні властивості слова заступають його предметно-логічний зміст.

Можливість виникнення образу і ступінь його яскравості залежить від характеру значень лексичних одиниць, на основі яких виникає новотвір, і від особливостей словотворчих засобів. Звернені іноді до інтелекту, а частіше орієнтовані на чуттєве сприйняття, індивідуально-авторські неологізми загалом є творчим здобутком, наповнені естетичним смислом і наділені великими експресивно-емоційними потенціями. „Художнє пізнання дійсності стимулює пошук письменником нових мовних засобів в естетичному освоєнні світу” [3, 76]. Одним із таких засобів є індивідуальне словотворення. Художнє мовлення є тією канвою, яка сприяє продукуванню індивідуально-авторських неологізмів, що не лише називають предмети об'єктивної дійсності, але й обов'язково дають їм відповідну стилістичну характеристику. А відтак їхня присутність у романі „Собор” є стилістично виправданою, а сама мова роману засвідчує багатий і цікавий авторський словник. Лексична робітня Олеся Гончара - це демонстрація необмежених можливостей виникнення слів передусім за наявними в мові словотворчими моделями.

Література

1. Гончар О. Собор : [роман] / Олесь Гончар // Режим доступу: bookz.ru/authors/gon4ar..._/sobor.html

2. Колоїз Ж. В. Українська оказіональна деривація : [монографія] / Жанна Василівна Колоїз. - К. : Акцент, 2007. - 311 с.

3. Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара / Надія Миколаївна Сологуб. - К.: Наукова думка, 1991. - 140с.

Размещено на Allbest.ru