Інтимізуючі властивості особових дейктичних займенників you / we

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 811.111`42

Інтимізуючі властивості особових дейктичних займенників you / we

Палійчук А.Л.

аспірантка, спеціальність 10.02.04

Германські мови

кафедра прикладної лінгвістики, ВНУ

Волинський національний університет імені Лесі Українки,

факультет романо-германської філології,

кафедра прикладної лінгвістики.

У статті «Інтимізуючі властивості особових дейктичних займенників you / we» висвітлюються інтимізуючі властивості особового дейксису в художньому тексті та способи його реалізації через особові займенники І та ІІ особи. наратив дейксис займенник

Ключові слова: особовий дейксис, особові займенники, інклюзивний займенник, адресат, адресант, наратив, інтимізація.

В статье «Интимизирующие свойства личных дейктических местоимений you / we» освещены интимизирующие свойства личностного дейксиса в художественном тексте и способы его реализации через личные местоимения І и ІІ лица.

Ключевые слова: личностный дейксис, личные местоимения, инклюзивное местоимение, адресат, адресант, нарратив, интимизация.

In the article “The Intimizing Qualities of the Personal Deictic Pronouns YOU / WE” highlights the intimizing qualities of the personal deixis in fiction and ways of its implementation through the use of personal pronouns of the I-st and II-nd person.

Key words: personal deixis, personal pronouns, inclusive pronouns, addresser, addressee, narrative, intimisation.

Художній текст як мовленнєвий твір, що передає певну інформацію, організується суб'єктом мовлення - автором, його особистістю. Прямої відповідності між мовцем у розмовному мовленні й автором-творцем художнього тексту не існує, адже в комунікативних ситуаціях рецепції художнього тексту автор відмежований від свого висловлювання, що ускладнює процес сприйняття. Читач має безпосередню справу лише з текстом, з його творцем він пов'язаний опосередковано, через ступінь відображення останнього в ньому [8, 384]. Хоча інтерпретація художнього твору не може не враховувати взаємодію комунікантів, оскільки як автор, так і читач є активними учасниками конструювання значення. Мова тексту виникає від взаємодії авторського задуму із мовленнєвими засобами його вираження, остаточно формується у наратив, котрий, у свою чергу, завжди орієнтований на адресата. Отже, наративу притаманна умовна чи безпосередня діалогічність, адресованість. Так, під адресованістю (зверненістю) ми розуміємо категорію дискурсу, яка за допомогою його семантики та структури відображає його ж спрямованість на передбачуваного адресата комунікації. Ще М.М. Бахтін зазначав, що зверненість, адресованість висловлювання є його конститутивною особливістю, без якої не існує і не може існувати висловлювання. Адресованість складає внутрішню природу будь-якого мовленнєвого твору [3, 279] і в такому значенні все в тексті імпліцитно або експліцитно адресовано. Розглядаючи відносини між адресантом та адресатом у режимі їх взаємозв'язку з текстом, ми розглядаємо автора як адресанта, читача як адресата, а текст як засіб їхнього спілкування.

В антропоцентричній парадигмі інтимізація визначається одним з типів суб'єктно-адресатних відношень і розглядається як художній інтеракт. Інтимізація - це код індивідуальної манери автора, спосіб, яким він зашифрував художню інформацію у зв'язку з естетичним наміром відтворити ефект емоційно-інтелектуального, безпосереднього спілкування з читачем, скоротити наративну дистанцію і сприяти виникненню психологічної близькості між ними.

На думку Ю.Д. Апресяна, О.О. Селіванової [1; 9] однією з головних орієнтаційних якостей мови, пов'язаних із вказівкою на суб'єкт / об'єкт висловлювання, а також місце і час висловлювання. Згідно з Н.Д. Арутюновою, дейксис належить до сфери прагматики, оскільки він пов'язаний із контекстом, із ситуацією мовлення. Дейктичним вважається такий мовний елемент, у склад значення котрого входить ідентифікація об'єкту - предмету, місця, моменту часу, якості, ситуації і т.і. через його відношення до мовленнєвого акту, його учасників чи контексту [2]. Поняття дейксису невід'ємне від антропоцентричного напрямку в мовознавстві і в когнітинвістиці, де ядром системи мови визнається акт мовлення з його центрами - мовцем і читачем, адресатом і адресантом, їх свідомістю. Оскільки сфера дейксису включає у себе вказівку на учасників мовленнєвого акту (рольовий дейксис) - мовця і адресата, то дейктична процедура слугує інструментом для фокусування уваги адресанта на певному елементі «дейктичного простору». Практичне дослідження підтверджує, що дейксис займає важливе місце серед маркерів категорії «свій» - «чужий». Дейксис чітко розмежовує «своїх» і «чужих» завдяки вказівці на присутність або відсутність приналежності до особистого простору «я - адресанта». Те, що потрапляє в особисту зону, ядром якої є «я» автора-наратора, стає своїм, спільним, близьким, інтимізованим. Те, що знаходиться за межами особистої зони, характеризується як «чуже», дистанційоване. Отже, завданням нашої статті є продемонструвати дейктичні властивості особових займенників you та we і довести їх інтимізуючу силу.

Зазвичай, займенники розглядаються як засоби дейксису par excellence. О.В. Падучева вважає займенники лексико-семантичним класом слів, в значення яких входить або посилання до акту мовлення, або вказівка на тип співвідношення висловлювання із дійсністю [10]. Всі основні види дейксису - особовий, часовий та просторовий - можуть маніфестуватися займенниками. Займенники, що містять посилання на учасників комунікативного акту чи мовленнєвої ситуації, називаються дейктичними. Особовий, або предметний дейксис направляє увагу адресата на об'єкт за допомогою дейктичних маркерів - особових займенників, які локалізують й ідентифікують особи, співвідносять їх із конкретним комунікативним контекстом.

Серед дейктичних займенників зазвичай виділяють два преференційних семантичних класи: особові займенники І-ої і ІІ-ої особи, які є об'єктом дослідження у нашій статті, та вказівні займенники типу this - that.

Одним із перших на егоцентризм мікросистеми особових займенників звернув увагу В. Гумбольдт. Визначаючи первинну функцію особових займенників, він підкреслював, що центральною є особистість мовця, при чому саме поняття «я» передбачає існування поняття «ти», а це протиставлення, у свою чергу, призводить до виникнення третьої особи, котра, виходячи за межі кола мовця і слухача, розповсюджується і на неживі предмети [7, 113-114]. У лінгвістичній науці сам термін «особові займенники» тлумачать не однозначно. Вони відносяться до різновиду дейктичних займенників - так званих ситуативно-дейктичних займенників, які відсилають до учасників даного комунікативного акту чи мовленнєвої ситуації. Як правило, вони є визначеними, тобто виражають презумпцію існування і одиничності об'єкта в загальному полі зору адресанта і адресата, і таким чином, співвідносяться з визначеним референтом, який в межах даного акта мовлення індивідуалізований. Комунікативне розуміння «особових займенників», на відміну від семантичного і референційого, передбачає наявність усього двох осіб у відповідності із двома ролями учасників елементарного комунікативного акту - перша особа (адресант) і друга (адресат). Значення особового займенника you містить посилання на слухача / слухачів, тобто до тієї особи або осіб, до котрих звертається мовець. Займенники другої особи в прозі, так як і в усному мовленні, здійснюють апелятивну функцію, тобто звертаються до читача, запрошують його до сприйняття мовлення, інтимізують наратив.

I`ll tell you about that flat. [11, 38]

Автор непрямо звертається до читача / читачів особовим займенником you, і на початку оповіді дозволяє собі, як в усній і неформальній розмові, попередити читача у формі майбутнього часу I`ll tell про що йтиметься далі.

Функцію апеляції можуть також виконувати похідні відмінкові форми займенника you - your, yours.

I invoke your consideration of the scene - the marble tropped tables, the range of leather upholstered wall seats, the gay company, the ladies dressed in demi-state toilets, speaking in an exquisite visible chorus of taste, economy, opulence or art, the sedulous and largess-loving garcons, the music wisely catering to all with its raids upon the composers; the mйlange of talk and laughter - and, if you will, the Wurzburger in the tall glass cones that bend to your lips as a ripe cherry sways on its branch to the beak of a robber jay. I was told by the sculptor from Mauch Chunk that the scene was truly Parisian. [11, 6]

Спочатку автор акцентує увагу читачів на зображуваній сцені - I invoke your consideration of the scene, актуалізує її у свідомості читачів, а потім, за допомогою займенників you і your включає їх у сам наратив, не просто розгортаючи перед їх очима опис, а роблячи їх частиною того опису, елементами наративу, персонажами, співрозмовниками, безпосередніми очевидцями. Автор живе із ними на одних сторінках, спілкується із ними напряму.

Іноді ж наратор створює лише таку ілюзію, дотримуючись реалістичності в оповіді.

First Mrs. Parker would show you the double parlours. You would not dare to interrupt her description of their advantages and of the merits of the gentleman who had occupied them for eight years. Than you would manage to stammer forth the confession that you were neither doctor, nor dentist. Mrs. Parker`s manner of receiving the admission was such that you could never afterward entertain the feeling toward your parents, who had neglected to train you up in one of the professions that fitted Mrs. Parker`s parlours. [11, 15-16]

У цьому прикладі автор, окрім апелятивних інтимізуюючих форм займенника you застосовує засоби суб'єктивної авторської модальності - would show, would not dare, would manage, could never - що вказують на умовність, відносність, уявну віднесеність читача до зображуваних подій - «якби…». Більше того, категорія «свій» - «чужий», особового окрім дейксису, характеризується різноманітними маркерами, серед яких особливо яскравим і значущим, на рівні із дейксисом, є авторська оцінка, виражена в цьому прикладі іронічно - you could never afterward entertain the feeling toward your parents, who had neglected to train you up in one of the professions that fitted Mrs. Parker`s parlours.

Особовий займенник you - це другий після імпліцитного І-наратора семантичний центр наративу, один із елементів сюжетної схеми. Дейктичність семантики, що характеризує цей займенник в мовних ситуаціях реального життя, у художніх творах визначає необмеженість вибору адресата висловлювання. Це і розосереджений співрозмовник, і конкретна особа чи особи. Як бачимо займенники I і you служать змінними орієнтирами мовлення, тобто такими прагматичними змінними, значення яких фіксується параметрами чинного мовленнєвого акту [10, 246].

Досить часто автори використовують поєднання займенників you і І, що є своєрідним замінником інклюзивного we, про який ітиметься далі.

A useless strip of white chaf - oh, no, he was guiding the auto-car - of white chiffon - or perhaps it was grenadine or tulle - was tied beneath her chin, pretending to hold her bonnet in place. But you know as well as I do that hatpins did the work. [11, 67]

У цьому прикладі автор інтимізує оповідь, скорочуючи наративну дистанцію поєднанням читацького you із авторським І - you as well as I, що семантично дорівнює we. Ще одним потужним засобом інтимізації, вжитим у цьому реченні є актуалізований теперішній час - know, do, що умовно об'єднує часовий простір адресанта із адресатом.

The story should end here. I wish it would as heartily as you who read it wish it did. We must go to the bottom of the well for truth. [11, 50]

Наратор демонструє об'єднання свого І із читацьким you у we. Щирість, інтимність, довіру в цих відносинах ще й демонструє їх авторська оцінка - I as heartily as you who read it.

Отже, як бачимо, при розгляді мікросистеми особових займенників, вчені нерідко зазначають, що відношення, які існують між займенниковими формами однини, не переносяться автоматично в сферу множини [5, 128-129]. Перехід однини в множину в мікросистемі особових займенників не є простою плюралізацією, адже займенники першої особи множини діляться на дві групи: інклюзивну (включає адресата) та ексклюзивну (не включає адресата). Виділяючи ці форми займенника we, дослідники зазвичай звертають увагу на відсутність між I і we однозначних кореляцій і акцентують у процесі їх мовного аналізу різноманітні аспекти. Займенник we вказує на певну множинну кількість осіб, що включає мовця, наприклад, «я і ще одна особа», «ми вдвох» (ми з тобою, я з ним), «я і ще декілька осіб», «ми всі разом» (ми з вами, ми з вами і з ними), «я у складі невизначеної множини людей», при розширеному використанні we може вказувати на сукупність осіб, колектив, усіх громадян, весь народ, людство взагалі. В інклюзивному we проступає you, в той час як у ексклюзивному we наголошується I. Це означає, що обидві кореляції, які створюють систему осіб в однині (кореляція суб'єктивності і кореляція особи), також маніфестуються у двоякому вираження we [4, 267-268].

В художньому творі інтимізуючою силою володіє інклюзивне we і похідні від нього our і us, які можуть обростати додатковими смислами.

I held a theory that since Adam no true citizen of the world has existed. We hear of them, and we see foreign labels on much luggage, but we find travelers instead of cosmopolites. [11, 6]

Займенник we використовується для позначення кола людей, що включає читача і автора, об'єднаних спільними цінностями, світоглядом і котрі разом протиставляються відмінним, чужим, інакшим людям і світогляду в режимі інклюзивного we і контрастно протиставленого йому them.

Інклюзивний особовий займенник we також використовується для позначення інтимності, потаємності, що покликана оберігати єдність, секретність, недоступність всього, що існує між адресантом і адресатом у процесі їх художньої комунікації.

So Dulcie lit the gas. In its one-fourth-candlepower glow we will observe the room. [11, 62]

Автор і читач стають спільниками - we will observe, вони існують у спільному наративному просторі, до того ж і в спільному наративному часі - will observe, а отже в єдиному хронотопному континуумі твору.

Як бачимо, смисл слова у художньому творі ніколи не обмежується його прямим номінативно-предметним значенням, воно завжди обростає новими, глибинними, прагматичними смислами. В умовах контексту короткого оповідання цей процес відбувається іще швидше - через невеликий об'єм тексту і викликану цим максимальну актуалізацію імплікативних, суб'єктивованих значень. Обмежений мовний простір сприяє тому, що слово стає семантично ускладненим, а смислові асоціації поглиблюються. В.В. Виноградов писав: «Поетичне слово двопланове: співвідносячись із словесною системою загальної мови…воно в той же часто по своїм внутрішнім поетичним формам, по своєму поетичному смислу, і змісту направлено до символічної структури літературно-художнього твору в цілому» [6, 35]. В умовах художнього тексту подібний процес накопичення смислів характерний для всіх частин мови: як повнозначних, так і службових. Кожен елемент такого твору несе естетичне навантаження, в тому числі і займенники. Виявлення їх смислової ролі в художньому мовленні є особливо цікавим тому, що в повсякденному мовленні займенники - це другорядний лексичний розряд, що не володіє ні самостійним значенням, ні будь-яким стилістичним відтінком. Але закони художньої творчості діють так, що розряд займенників у системі художнього наративу потрапляє на передній план, додатково семантизується, значно підвищуючи свій вплив на оточуючий мовний матеріал. Будучи дейктичними маркерами особи, визначаючи кореляцію між адресантом і адресатом, вони стають інструментами фокусування уваги читача на важливих елементах оповіді. Виконуючи функцію непрямого звертання, вони скорочують наративну дистанцію між автором та читачем, створюють ілюзію безпосереднього спілкування, такими чином сприяючи інтимізації наративу. Дейктичні особові займенники організовують ситуацію художньої комунікації таким чином, що читач потрапляє у вигаданий світ, стає очевидцем і учасником, безпосереднім співрозмовником автора-наратора, перетинаючи усі реальні просторово-часові обмеження, і у такий спосіб максимально наближується до автора, до його світогляду, що і є ключовим механізмом виникнення інтимізації.

Література

1. Апресян Ю.Д. Дейксис в лексике и грамматике и наивная модель мира. // Избранные труды. Т. ІІ. Интегральное описание язика и системная лексикография. - М.: Школа «Язык русской культуры», 1995. - 767 с.

2. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. События. Факт. - М.: Наука, 1988. - 338 с.

3. Бахтин М.М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. - Львів: Літопис, 1996. - 318 с.

4. Бенвенист Э. Общая лингвистика. - Благовещенск: БГК им. И.А.Бодуэна де Куртенэ, 1998. - 448 с.

5. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка. - М.: Прогресс 2000. - 502 с.

6. Виноградов В.В. О языке художественной прозы // Виноградов В.В. Избранные труды. М.: Наука, 1980. - 360 с.

7. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1984. - 400 с.

8. Лотман Ю.М. Семиосфера. - СПб: Искусство, 2000. - 704 с.

9. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации: монографическое учебное пособие. - К.: ЦУЛ “Фитосоциоцентр”, 2002. - 336 с.

10. Падучева Е.В. Семантические исследования. Семантика времени и вида. Семантика нарратива. - М., 1996. - 288 с.

Джерела ілюстративного матеріалу

11. Henry O. 100 Selected Stories chosen by Sapper // Wordsworth Editions Limited. - 1995. - 735 p.

Размещено на Allbest.ru