Характеристика комунікантів у конфліктному діалогічному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характеристика комунікантів у конфліктному діалогічному дискурсі

У статті зроблено етимологічний аналіз лексеми "конфлікт" як вияву ворожнечі, суперечки, протистояння. Згідно з таким підходом конфліктний діалогічний дискурс аналізується як "комунікативний бій", а його учасники - як комунікативні вороги/супротивники, що користуються широким спектром засобів впливу один на одного заради досягнення власної мети.

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. У сучасних лінгвістичних дослідженнях однією з провідних є теза про важливість ефективного, злагодженого міжособистісного спілкування. Запорукою успішної комунікації є дотримання співрозмовниками правил мовленнєвої і немовленнєвої поведінки: повага до діалогічного партнера, його поглядів та інтересів, уникання можливих протиріч, конфліктів і суперечок. У зв'язку з цим актуальним є вивчення конфліктного діалогічного дискурсу, що визначається як інтеракція з порушенням принципів комунікації та соціальних механізмів регуляції і координації. В його основі перебувають два комуніканти, що знаходяться в певних взаємовідношеннях і мають певні наміри стосовно акту інтеракції.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Комунікативні партнери є важливою складовою будь-якого акту спілкування, без яких, власне, це спілкування не існує. Проблематика адресантно-адресатних відношень широко представлена в працях вітчизняних і зарубіжних дослідників: М. І. Венгринюк, О. П. Воробйової, О. В. Ємельянової, Т. А. Крисанової, Т. В. Радзієвської, М. Ю. Шевченко, Н. Д. Арутюнової, Н. П. Вольвак та ін.

На відміну від класичного уявлення про адресата як пасивного учасника процесу комунікації, що несуттєво або зовсім не впливає на ініціатора спілкування, сучасні дослідження пропонують інтерактивну модель спілкування, що розглядає учасників діалогу як рівноправних партнерів [Венгринюк 2006; Воробьева 1993]. Такий підхід зумовив не лише поглиблене вивчення адресата, але й залучив до аналізу інших отримувачів інформації (слухачів або сторонніх інтерактантів) або віддаленіших осіб (телеглядачів, радіослухачів, читачів тощо) [Воронцова 2004; Кларк 1986].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття; формулювання цілей статті. Однак у конфліктному діалогічному мовленні мовці не завжди є рівноправними: у суперечці, як відомо, має місце маніпуляція співрозмовником, перехоплення ініціативи, порушення норм ввічливого спілкування тощо. Це наштовхує на припущення про особливий статус мовців у конфліктній комунікації, що і є метою цієї розвідки. Об'єктом дослідження є конфліктний діалогічний дискурс; а його предметом - фактор адресата та адресанта в конфліктному спілкуванні. Наукову новизну обраної проблеми обумовлено необхідністю створення цілісного уявлення про мовців-опонентів у конфліктно-спрямованому діалозі, а також необхідністю уточнення відношень мовця й дотримувача у процесі продукування й інтерпретації повідомлення. Результати такого дослідження будуть внеском у проблеми комунікативної лінгвістики, теорії дискурсу; сприятимуть опису закономірностей розвитку та функціонування мови в соціумі, розумінню особливостей комунікативної поведінки в умовах ускладненого діалогічного спілкування.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Мовець/адресант і слухач/адресат - це носії соціальних і комунікативних ролей та його станів, поточних станів свідомості, когнітивних, духовних, психологічних та інших чинників [Бацевич 2004, 348]; це сформовані особистості зі своїм характером, смаками, симпатіями й антипатіями, рівнем освіти і віком, моральними цінностями, соціальним статусом тощо в конкретний момент дійсності, у конкретних умовах спілкування, у певному оточенні; це мовні особистості, що несуть у собі особистий досвід знань, думок, переваг, оцінок, відношень.

У конфліктному спілкуванні співрозмовники мають певні особливості: їхні комунікативні дії спрямовані на пряме або побічне блокування цілей, намірів чи інтересів співрозмовника та здійснення власних. У зв'язку з цим конфліктний діалог виступає зіткненням співрозмовників, станом їх протиборства, незбігом інтересів, думок, комунікативних намірів, розходженням у розумінні або оцінці ситуації та виникненням антипатії один до одного. Не випадково слово конфлікт (запозичене українською мовою через німецьке посередництво (нім. konflikt) [ЕСУМ 1985 (2, 560)]) походить від латинської лексеми conflictus зі значенням "зіткнення, удар; боротьба, бій". Отже, "генетично поняття конфлікту пов'язане із уявленням про удар, побиття, битву" [Ермолаева 2005, 58], ворожнечу.

Як відомо, непрямий спосіб запозичення "спричиняє до того, що значення слова може зазнавати суттєвих змін" [Фролова 2008, 112]. Так, в українській мові стало поширеним переносне, вторинне значення конфлікту: "вияв, маніфестація розбіжних інтересів, протилежних поглядів, загострення суперечностей" [ЕСУМ 1982 (2, 732)]; "зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів; серйозні розбіжності; гостра суперечка; // ускладнення в міжнародних відносинах, що може призвести до збройної сутички; // суперечність, сутичка, покладена в основу сюжету художнього твору" [СУМ (4, 274)]. Широко вжитку зазнали поняття психічного конфлікту як внутрішніх суперечностей у психіці особи, суперечливих тенденцій, настанов та емоції [ВТССУМ 2005, 570]; та ситуаційного конфлікту як суперечностей між особою і зовнішніми обставинами або оточуючими людьми [ВТССУМ 2005, 570].

Конфлікт - не лише фізична, але й комунікативна "боротьба, битва, війна" із своїм опонентом - "ворогом", "недругом" - за свої інтереси, погляди, переконання (протилежні інтересам, поглядам, переконанням мовця-опонента). Опозиція ворога ("чужого") та не-ворога ("свого") є дуже давньою - вона проявляється вже на етапі формування родоплемінних союзів - та пов'язана з навішуванням слов'янами негативних ярликів на більшість сусідніх племен. Яскравою ілюстрацією цієї думки виступає лексема "німець/німці": німець - "людина німецької національності; [будь-який іноземець із Західної Європи, який не знає слов'янських мов]"; др. мьць - "людина, що говорить невиразно, незрозуміло; іноземець; німець"; стсл. /h/И^ "тс."; псл. петьсь "чужоземець" (букв. "той, хто говорить незрозумілою мовою"), утворене від петъ "який заїкається, говорить невиразно, незрозуміло, німий" [ЕСУМ 2003 (4, 99)]. Німеччина та німці - не є самоназвами (мешканці Німеччини йменують себе Deutsche); це спільнослов'янське утворення, значення якого полягає у відторгненні та приниженні: "німі" чи "не ми".

Протиставлення "ми - вони", "свої - чужі", "люди - дикуни", "мовці - німці (німі)" тощо є прикладом простого способу самоідентифікації. У первісній історії людства, згідно з Б. Ф. Поршнєвим, "першим актом соціальної психології потрібно вважати появу в голові індивіда уявлення про «них»... Тільки відчуття, що є «вони», породжує бажання самовизначитися стосовно до «них», відособитися від «них» у ролі «ми»" [Поршнев 1979, 81].

Опозиція "свій - чужий" належить до низки найважливіших, позаяк структурує світ, суспільство, має велике значенням у вивченні та моделюванні комунікативного простору. Такі ментальні опозиції мають онтологічне коріння. В індивідуальній, повсякденній свідомості простежується тенденція до ототожнення "свого" або з емотивно-нейтральною нормою, або з позитивною оцінкою. "Чуже"/"чужий", у свою чергу, здебільшого оцінюється нейтрально чи негативно [Сахно 1991, 97]. Мовні одиниці на позначення чужинців (не-нас) мають негативне ціннісне наповнення, що відображене в їхньому загальному пейоративному позначенні [Дубчак 2009, 13]. Зокрема "чуже" і "чужі" асоціюються з поняттями ворога, антигероя, зла, несвободи, тоталітаризму, ненависті, смерті, дикості, слабкості, регресу тощо, в основі яких лежить незбіг світоглядних, морально-етичних, ідеологічних тощо настанов і преференції різних соціальних підгруп/субкультур чи їх окремих представників, що ідентифікуються як приналежні до цих підгруп/субкультур [Кузик 2011, 489].

З цього логічно випливає, що діалогічні партнери в умовах конфліктного спілкування стають комунікативними ворогами, опонентами. Образ комунікативного супротивника (ворога у комунікативному двобою) "формують такі антицінності, як небезпека, пасивність, обман, неефективність, регрес" [Кузик 2011, 494] та ін. У дискурсі мовці діють на шкоду один одному, завдаючи моральної шкоди та реалізуючи власні інтереси й мету. Оскільки основним для опонентів є досягнення цілі будь-якими мовними засобами, "конфліктний репертуар ... досить багатий: від прямої образи до приниження честі та гідності співрозмовника" [Білоконенко 2008, 68]. Широко вживається лексика з негативною оцінкою фізичних, розумових здібностей діалогічного партнера, його національності, ґендерної, вікової ознаки, соціального статусу, професії, манери поведінки, поглядів, інтересів та ін. Комуніканти створюють суперечки, провокують один одного на деструктивні дії, вдаються до обвинувачень, погроз, інвективи, маніпуляції, насмішки, немилосердного глуму.

Висновки

мовленнєвий комунікація діалогічний

Отже, конфліктний дискурс, а також поняття "конфлікт", що лежить в його основі, асоціативно пов'язані з війною, (збройним) протистоянням, ворожнечею, сутичкою, внутрішньою чи зовнішньою боротьбою, сваркою, суперечкою тощо, що має місце між своїми та ворогами (не своїми, чужими, не нами). У конфліктному діалогічному дискурсі образ ворога асоціюється з мовцем-опонентом, з яким вступають у суперечку з метою "виграти" її: досягти реалізації власної мети та перешкодити задоволенню інтенцій комунікативного партнера. Перспективним є створення моделі конфліктної комунікації, до складу якої входять мовці-опоненти.

Література

мовленнєвий комунікація діалогічний

1.Бацевич, Ф. С. Смисл: сутність і сфери вияву в мові / Ф. С. Бацевич // Вісник Львів. ун-ту.

2.Білоконенко, Л. А. Мова міжособистісних конфліктів персонажів повісті Г. Ф. Квітки-Основ'яненка "Украинские дипломаты" / Л.А. Білоконенко // Філологічні студії : Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. - 2008. - Вип. 2. - С. 64-69.

3.Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел].

4.Венгринюк, М. І. Адресат у художньому тексті (на матеріалі української прози ХХ століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 "Українська мова" / М. І. Венгринюк. - Івано-Франківськ, 2006. - 20 с.

5.Воробьёва, О. П. Текстовые категории и фактор адресата / Ольга Петровна Воробьёва.

Размещено на Allbest.ru