Обрядові назви у творах Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811. 161. 2' 373. 21

Пискач Ольга

Анотація

У статті здійснено лексико-семантичний аналіз обрядових назв у поетичних творах Т.Шевченка. Зокрема, приділено увагу назвам, пов'язаним із сімейними обрядами (весільним, родильним та поховальним). Авторка розглядає назви обрядодій, учасників обряду, ритуальних предметів тощо.

Ключові слова: обрядова назва, семантика, лексема, фразема, обрядодія, ритуал.

В статье осуществлен лексико-семантический анализ обрядовых названий в поэтических произведениях Т. Шевченко. В частности, уделено внимание названиям, связанным с семейными обрядами (свадебным, родильним и похоронным). Автор рассматривает названия обрядодействий, участников обряда, ритуальных предметов и т.п.

Ключевые слова: обрядовое название, семантика, лексема, фразема, обрядодействие, ритуал.

The given article deals with lexico-semantic analysis of names of rituals in the poems of Taras Shevchenko. Special attention is paid to names connected with family rituals (marriage, child-birth, funeral). The author analyses names of rituals, their participants, objects of ritual.

Key words: ritual names, semantics, lexeme, phraseme, ritual

Вплив української етнокультурної традиції на творчість Т.Шевченка дослідники розглядали ще у ХІХ ст. Одним із перших на це питання звернув увагу М. Сумцов, а згодом - Д. Яворницький, В. Щепотьєв, Ю. Івакін, М. Шубравська, О. Кравець та ін., які відзначили народні основи творчості Кобзаря, нероздільний етнопсихологічний зв'язок поета з етнокультурною стихією та ментальністю українства. Сьогодні етнографічні аспекти творчості Кобзаря висвітлюють Г. Скрипник [7], В. Яременко [11-12], Г.Кожолянко [2], О. Яковина [10], О. Макара [4] та ін.

Мова творів Т. Шевченка була предметом дослідження багатьох українських лінгвістів: Л. Булаховського, В. Ващенка, В. Русанівського, А. Деркача, С. Єрмоленко, О. Безпалька, І. Журби, Т. Зайцевої, В. Ільїна, Б. Кобилянського, Л. Масенко, А. Мойсієнка, Ф. Непийводи, І. Ощипко та ін. Увагу дослідників привертали явища всіх мовних рівнів (фонетичні, лексичні, фразеологічні, граматичні та стилістичні). У цьому зв'язку доцільно згадати також невелику наукову розвідку Г. Миронової, присвячену етнолінгвістичному аналізу кількох назв обрядових реалій у творах поета. Авторка розглянула, зокрема, церковно- обрядові назви орарь, омофор, омета, власниця, мантія, фелонь, схима, риза, хітон, багряниця, порфіра [5].

Незважаючи на незліченну кількість шевченкознавчих студій, інтерес науковців до творчого набутку Великого Кобзаря не згасає і зараз. Міфопоетичний і текстолінгвістичний аспекти Шевченкової поезії сьогодні висвітлює Н. Слухай, рослинну і кольорову символіку - Л. Шевченко, а фольклоризм - С. Росовецький, Ю. Дядищева- Росовецька, Н. Лисюк, І. Павленко, Л. Копаниця та ін.

Натомість лексика родинної обрядовості в поетичному доробку Кобзаря потребує більш детального етнолінгвістичного аналізу з огляду на нове прочитання та інтерпретацію багатьох його творів, які, за словами Г. Скрипник, є «невичерпним і достовірним джерелом з етнографії українців, джерелом, що відбило і увічнило етнокультурну самобутність нації, закарбувавши в художні образи-коди етнічність українства» [7, с. 6]. Це, на нашу думку, поглибить розкриття ролі Т. Шевченка в історії української культури та формуванні національної самосвідомості.

Метою нашої розвідки є лексико- семантичний аналіз обрядових назв у поетичних творах Т. Шевченка [8].

Обрядові назви є важливою частиною словникового складу певної мови і характеризуються полісемією, синонімічністю, експресивністю, обрядовим символізмом і метафоричністю. За нашими спостереженнями, вагоме місце займають вони і в творах Кобзаря. Найбільш яскраво представлена тут лексика родинних обрядів (передусім весільного), а також календарно-обрядова, церковно-обрядова та демонологічна лексика. З огляду на обсяг публікації ми проаналізуємо тільки назви, пов'язані з сімейними обрядами (весільним, родильним та поховальним).

У складі назв весільного обряду ми зафіксували такі:

1) Назви елементів весільного обряду: весілля: «Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара?» (с. 33). Весілля «обряд одруження, а також святкування з цієї нагоди за звичаєм» (СУМ, 1, 340); придане: Було на хуторі погане Мале байстря, свиней пасло, Петрусем звалось; на придане Воно за панною пішло У генеральськеє село Свиней же пасти, безталанне (с. 476). Придане «посаг нареченої» (СУМ, 7, 603); святий хліб обмінений: Вернулися Люде з рушниками, З святим хлібом обміненим (с. 245). ¦Обмінити (обмінити) хліб, етн. - дати або дістати згоду на одруження дівчини (за давнім народним весільним звичаєм, батьки дівчини при цьому обмінювалися з старостами хлібом) (СУМ, 5, 540); коровай: Через тиждень молодиці Коровай місили На хуторі (с. 246). Коровай, етн. «великий круглий пухкий хліб із прикрасами з тіста, який печуть на весілля» (СУМ, 4, 295).

2) Назви учасників весілля: дружина: Закувала зозуленька В зеленому гаї, Заплакала дівчинонька - Дружини немає (с. 399).

Дружина, заст., поет. «одружений чоловік стосовно до своєї жінки» (СУМ, 2, 424); дружинонька: Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю (с. 411). Дружинонька, поет. «одружена жінка стосовно до свого чоловіка» (СУМ, 2, 424); дружка: Та й дружки пристали Співаючи (с. 452). Дружка «дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді» (СУМ, 2, 424); зять: Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти, Порадитись, кого б то їм Своїм зятем звати? (с. 573). Зять «чоловік дочки» (СУМ, 3, 744); мати: Та ще ось що: Хто в нас буде мати? Не дожила моя Настя!.. (с. 245). Весільна мати - жінка, яка виконує на весіллі роль матері нареченого або нареченої (СУМ, 1, 340); молодий: Незабаром І молодого привели (с. 374); Із коча пан мій вилізає І посила за молодим (с. 374). Молодий, нар.-поет. «наречений» (СУМ, 4, 786); молода, молодая «наречена»: Придане Постіль пішли слати У комору, а молода Вийшла мовчки з хати (с. 453); Отож стали, Молодая встала, Взяла кварту оковити Та й почастувала Сердешного невольника (с. 452); молодик: Наїхали старости Й молодик за ними; Вони собі пішли в хату З батьком розмовляти (с. 545). Молодик2 «наречений» (СУМ, 4, 786); музики: Розвернулося весілля. Музикам робота І підковам (с. 246). Музика «музикант» (СУМ, 4, 822); невістка: А думала жити... Хоч на старість у невістки В добрі одпочити (с. 397). Невістка «заміжня жінка стосовно до рідних її чоловіка» (СУМ, 5, 267); невінчані: Кохаються невінчані (с. 44). Невінчані «ті, що не вступили в шлюб за церковним обрядом» (СУМ, 5, 265); повінчаний: Тесляр убогий Тебе повінчану веде В свою убогую хатину (с. 528). Повінчаний «одружений за церковним обрядом; обвінчаний» (СУМ, 6, 673); поїжджане: А з-за гори поїжджане На шлях виїжджають, Аж три тройки (с. 452). По'шджанин, заст. «учасник весільного поїзда» (СУМ, 6, 831); придани: Отак ордою йшли придани, Співали п 'яні (с. 130). Придани, заст. «весільні гості з боку нареченої, які прямують із нею в дім нареченого» (СУМ, 7, 603); приданки: Я в приданках була, впилася. І молода не придалася... (с. 281). Приданки, заст. «весільний поїзд гостей з боку нареченої, який прямує у дім нареченого» (СУМ, 7, 603); світилки, друженьки, старости, бояре: «Де світилки з друженьками? Старости, бояре?» (с. 33). Світилка «дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі» (СУМ, 9, 88). Друженька, пестл. до дружка «дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді» (СУМ, 2, 424). Боярин, етн., заст. «товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником весілля; шафер» (СУМ, 1, 224); староста: Та й каже: «Мар'яно! Треба буде старостів ждать, Та, може, й од пана! (с. 127). Староста «особа, що сватає жениха нареченій або наречену женихові» (СУМ, 9, 662); теща: Не буду я в чужій хаті Тещу поважати (с. 449). Теща «мати дружини» (СУМ, 9, 662).

3) Назви обрядових дій: братись: Нащо мені женитися? Нащо мені братись? Будуть з мене, молодого, Козаки сміятись (с. 449). Братися, заст. «женитися або виходити заміж; одружуватися» (СУМ, 1, 230); вінчати: Вранці Ярему вінчали (с. 111). Вінчати «виконувати шлюбний церковний обряд» (СУМ, 1, 678); вінчатися: Легше, мої любі, покриться землею, Ніж бачить, як другий, багатий, старий, Цілує за гроші, вінчається з нею... (с. 130). Вінчатися «вступати в шлюб за церковним обрядом» (СУМ, 1, 678); дівувати: Ой мамо, Страшно дівувати, Увесь вік свій дівувати, Ні з ким не кохатись (с. 416). Дівувати «бути дівчиною» (СУМ, 2, 298); женитися: Не женися на багатій, Бо вижене з хати, Не женися на убогій, Бо не будеш спати (с. 204). Женитися «брати шлюб (про чоловіка); одружуватися» (СУМ, 2, 519); заручений: Не сон- трава на могилі Вночі процвітає, То дівчина заручена Калину саджає (с. 294). Заручений, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заручити «виконуючи певний обряд, оголошувати кого-небудь нареченою і нареченим» (СУМ, 3, 298); звінчати: За три копи звінчав у будень, Без пихи, так, як довелось (с. 337). Звінчати. Док. до вінчати 4 (СУМ, 3, 484); оддати: Оддай мене, моя мамо, Та не за старого, Оддай мене, моє серце, Та за молодого (с. 128). Віддавати «видавати кого-небудь заміж» (СУМ, 1, 574); одружити: Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх (с. 465). Одружувати «єднати шлюбом чоловіка і жінку» (СУМ, 5, 402); одружитись: Треба одружитись, Хоча б на чортовій сестрі! Бо доведеться одуріть В самотині (с. 571). Одружуватися «брати шлюб» (СУМ, 5, 641); давати рушники, дбати рушники, вернутися з рушниками, слати за рушниками: А у мене, як на теє, Й рушники вже ткались. От-от була б подавала, Та лихо зустріло! (с. 228); А дівчата лицялися І рушники дбали (с. 182); Дурна була, молодая, - Я все виглядала, Чи не шле за рушниками... І не сподівалась (с. 459). Рушник «шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах і т. ін.» (СУМ, 8, 919); ¦ Подавати (подати) рушники за кого, кому, етн. - давати згоду на одруження з ким-небудь (СУМ, 6, 729); ¦ Рушники (скриню) дбати - готуватися заміж (СУМ, 2, 215); ¦ Вернутися з рушниками, заст. - засватати; ¦ Посилати (слати, послати) за рушниками, заст. - те саме, що засилати (заслати) старостів (СУМ, 8, 919); сватати: Отака я дівчина, Така я! Сватай мене, серденько, Вийду я (с. 417). Сватати «за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків» (СУМ, 9, 66); слать старости: А наймичка До царівни б рада Слать старости (с. 245). ¦ Засилати (заслати, присилати, прислати, слати і т. ін.) старостів - посилати старостів до дівчини, жінки або її батьків, просячи згоди на шлюб; свататися (СУМ, 9, 662); торгуватися «домовлятися під час сватання про придане»: Не торгувались з старостами, Як те бува з багатирями (с. 337); зав'язати хустку: Не вернеться чорнобривий Та й не привітає, Не розплете довгу косу, Хустку не зав'яже... (с.17). ¦ Зав'язати косу (хустку), етн.: а) одружитися, вийти заміж; б) взяти заміж (СУМ, 3, 64).

Менш чисельною в творах Т.Шевченка є родильна лексика, що об'єднує такі групи:

1) Назви учасників родильного обряду: байстрюк: Що зосталось байстрюкові? Хто з ним заговорить? Ні родини, ні хатини; Шляхи, піски, горе... (с. 42). Байстрюк, зневажл., лайл. «позашлюбний син» (СУМ, 1, 91); байстря: Хто голий, голодний під тином сидить? Хто лобуря водить? Чорняві байстрята... (с. 39). Байстря, зневажл., лайл. «позашлюбна дитина» (СУМ, 1, 91); близнята: Тут дав бог мені близнята, Якраз против спаса (с. 284). Близнята «діти, що одночасно народилися в однієї матері» (СУМ, 1, 197); дитина: Я не знала, що байстря я, Що його дитина (с. 275). Дитина «син або дочка незалежно від їх віку» (СУМ, 2, 287); дитя: І дав дожить Господь їй радості на світі. Узріть його, поцілувать Своє єдинеє дитя І перший крик його почути...Ох, діти! Діти! Діти! Велика божа благодать! (с. 305). Дитя. Зменш.-пестл. до дитина (СУМ, 2, 288); кум: Аж три пари на радощах Кумів назбирали, Та ввечері й охрестили, І Марком назвали (с. 243). Кум1 «хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері» (СУМ, 4, 396); мати: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим (с. 456). Мати1 «жінка стосовно дитини, яку вона народила» (СУМ, 4, 639); младенець: Марія навіть не ховалась З своїм младенцем (с. 530). Младенець, заст., уроч. «мала дитина; немовля» (СУМ, 4, 764); московщеня «дитя від москаля»: Титарівна-Немирівна Гаптує хустину. Та колише московщеня, Малую дитину (с. 567); первенець: Амон щасливий, Вродливий первенець його! (с. 357). Первенець, книжн. «перша, старша дитина» (СУМ, 6, 118); покритка: То покритка, попідтинню З байстрям шкандибає, Батько й мати одцурались, Й чужі не приймають! Старці навіть цураються!! (с. 188). Покритка, заст. «дівчина, що народила позашлюбну дитину» (СУМ, 7, 49); стрига: Та очіпок, се вже вранці, Клоччям вимощала, Щоб не знать було, що стрига (с. 286). Стрига, розм. «коротко обстрижена покритка» (СУМ, 9, 767).

2) Назви обрядових дій: держати до хреста: Та спроста Таки своїх байстрят з десяток. У год подержить до хреста (с. 369). Держати (тримати) до хреста дитину (дітей) - тримати дитину (дітей) під час обряду хрещення; бути хрещеним батьком або хрещеною матір'ю (СУМ, 11, 139); заколисати: І укриє, й перехрестить, Тихо заколише; Вона чує з тії хати, Як дитина дише (с. 244). Заколисувати, заколисати «колишучи, примушувати заснути (дитину)» (СУМ, 3, 153); накрити: Пішов москаль в Туреччину; Катрусю накрили (с. 29-30). Накрити «знеславити кого-небудь»(СУМ,5,111); острижена: А мене, не знаю за що, Убити - не вбили, Тілько мої довгі коси Остригли, накрили Острижену ганчіркою. Та ще й реготались. Жиди навіть нечистії На мене плювали (с.276);

З байстрям вернулась. Острижена (с. 465). Острижений, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до остригти. Обстригати «зрізувати повністю ножицями, машинкою і т. ін. волосся, вовну; стригти» (СУМ, 5, 586); повивати: У те, де мати повивала Мене малого і вночі На свічку богу заробляла; Поклони тяжкії б'ючи (с. 387). Повивати, повити «огортати, вкривати (тканиною, одягом і т. ін.)» (СУМ, 648); породити: І за нею Козаки ходили, Поки вдова без сорома Дочку породила (с. 133). Породити «дати життя дитині, народити немовля (про жінку)» (СУМ, 7, 265); привести: Марія з шляху не вставала, Марія сина привела (с. 529). Приводити «давати життя дитині; народжувати» (СУМ, 577); пускати по світу покриткою «позбавляти дівчину честі»: У льох його, молодого, Той пан замикає... А дівчину покриткою По світу пускає (с. 406). ¦ Пускати (пустити) по світу (в люди, поміж люди і т. ін.): а) змушувати блукати в пошуках прожитку, житла, праці і т. ін. (СУМ, 8, 392); ходити матір'ю «бути вагітною»: Вона вже матір'ю ходила, Уже пишалась і любила Своє дитя (с. 305); хрестити: Дитя моє! мій синочку, Нехрещений сину! Не я тебе хреститиму На лиху годину (с. 240). Хрестити «здійснювати над ким- небудь обряд хрещення» (СУМ, 11, 141).

3) Назви ритуальних предметів: колиска: А меж лозою З лози колисочку плете Та плаче праведная мати, Колиску тую плетучи (с. 531). Колиска «невеличке ліжечко для спання і колисання дитини» (СУМ, 4, 222); колисочка: І живуть Повінчані, та не веселі. Тесляр колисочку дебелу Майструє в сінях (с. 528). Колисочка. Зменш.- пестл. до колиска (СУМ, 4, 222); купіль: Ще діточки сповиті спали, Ще купіль гріли матері... (с. 530). Купіль «тепла вода для купання» (СУМ, 4, 403); пелюшка: У Нілі скупанеє, спить В пелюшках долі, під вербою, Дитяточко (с. 531). Пелюшка1 «невеличке простиральце, в яке загортають немовлят» (СУМ, 6, 115).

Поховальний обряд у поетичних творах Т.Шевченка представлений такими назвами:

1) Назви елементів поховального обряду: ад: Якби не бог поміг мені, То душа б живая Во тьмі ада потонула, Проклялась на світі (с. 267). Ад, заст. «пекло» (СУМ, 1, 19); душа: «Прийми, боже, мою душу, А ти - моє тіло!» (с. 42). Душа «внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями // За релігійними уявленнями - безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини» (СУМ, 2, 445); маслосвятіє: Уже й причащали, Й масло- святіє служили, - Ні, не помагало (с. 249). Мас- лосвяття, церк. «обряд соборування єлеєм» (СУМ, 4, 639); митарство: Я тепер караюсь, За що мене на митарство Й досі не пускають (с. 230). Митарство, книжн. «важкі переживання; страждання, муки» (СУМ, 4, 720); могила: Хто посадить на могилі Червону калину? (с. 33). Могила «місце поховання і насип, горбик на ньому» (СУМ, 4, 772); пекло: І тебе, убогу, Кинуть в пекло... замучишся І прокленеш бога (с. 270). Пекло, міф. «за релігійними уявленнями - місце під землею, куди потрапляють душі померлих грішників для вічних мук» (СУМ, 6, 111); рай: Коли б вже швидше розкопали, Тойді б у рай нас повпускали (с. 227). Рай1 «за релігійними уявленнями - місце, де блаженствують праведники після смерті» (СУМ, 8, 441); смерть: А смерть з косою за плечима (с. 241). Смерть «припинення існування людини, тварини; протилежне життя; кончина, скін // Персоніфікація кончини - людський скелет, звичайно з косою» (СУМ, 9, 400); той світ «потойбічне життя»: Отак вони любилися! На той світ хотіли Обнявшися переступить; Та не по їх стало! (с. 126); цвинтар: А титаря на цвинтарі Вчора поховали (с. 100). Цвинтар «місце, відведене для поховання померлих; кладовище» (СУМ, 11, 185).

2) Назви поховально-поминальних обрядодій: вмерти: Царі, раби - однакові Сини перед богом; І ви вмрете, як і князь ваш, І ваш раб убогий (с. 266-267). Умирати (вмирати) «переставати жити, існувати; протилежне жити» (СУМ, 10, 438); занапастити: Хотів палати запалить Або себе занапастить, Та бог помилував... (с. 301). Занапащати «заподіювати смерть, призводити до загибелі» (СУМ, 3, 153); занапастить душу: Страшно сказать: я думала Занапастить душу ... (с. 109). ¦ Занапащати (занапастити) [свою] душу, заст. - учиняти який-небудь злочин або щось таке, що є порушенням релігійно-етичних норм (СУМ, 3, 227); погубити душу: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога, За неї душу погублю! (с. 317). ¦ Погубити душу, заст. - учинити який-небудь злочин або щось таке, що є порушенням релігійно- етичних норм (СУМ, 6, 726); заплакати: Хто ж їх старість привітає, За дитину стане? Хто заплаче, поховає? (с. 241). Заплакати «почати плакати» (СУМ, 3, 261); піти з сього світа: Як билина, Як лист за водою, Пішов козак з сього світа, Все забрав з собою (с. 199). ¦ Піти з цього (сього) світу (світа) - померти (СУМ, 9, 84); поминати грішну душу: Хто без тебе грішну душу Поминати буде? (с. 33). ¦ Поминати (пом'янути) праведну (грішну і т. ін.) душу - молитися за померлого (СУМ, 7, 121); помолитися: І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!.. (с. 239). Помолитися, молитися, молюся, молишся, недок. «звертатися до бога, до святих з проханням, подякою; проказувати слова молитви» (СУМ, 4, 784); пом'янути: І мене в сем 'ї великій, В сем 'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом (с. 274); І не пом'яне батько з сином... (с. 293); Хреста ніхто не поставить І не пом'яне (с. 299). Поминати1, пом'янути, розм. «молитися за здоров'я живого або за упокій померлого», «справляти поминки, брати участь у поминках» (СУМ, 7, 120); поховати: Благав бога, щоб дівчину...Хоч село побачить. Не доблагав... Поховали, Ніхто й не заплаче! (с. 199). Поховати «закопати в землю (померлого); здійснити похоронний обряд; погребти» (СУМ, 7, 454); править панахиду: І досі ще що рік божий, Як день той настане, Ідуть править панахиду Над нашим гетьманом В Ярополчі (с. 432). ¦ Служити (відслужити, правити, відправити, справляти, справити і т. ін.) панахиду - проводити поминальну службу по померлому (СУМ, 6, 42); За упокой душі: За упокой душі її Псалтир прочитає (с. 342). ¦ За упокій [душі] - молитися за покійного, поминати його і т. ін. (СУМ, 10, 464); причащати: Уже й причащали, ...Ні, не помагало (с. 249). Причащати «справляти над ким-небудь християнський обряд причастя, давати комусь причастя» (СУМ, 8, 95); спом'янути: Хто заплаче, поховає? Хто душу спом'яне? (с. 241). Споминати «справляти поминки; поминати» (СУМ, 9, 570); спочивати: Без васильків і без рути Спочивайте, діти (с. 117). Спочивати, перен., уроч. «бути мертвим, лежати в могилі» (СУМ, 9, 583); в труну положити: Наїхали... Лічили, лічили... Поки її, безталанну, В труну положили (с. 307). ¦Заганяти (загнати) в труну кого - доводити когось до смерті, прискорювати чиюсь смерть (СУМ, 10, 298); ховати: Без попа ховають; Запродана жидам віра, В церкву не пускають! (с. 44). Ховати1 «здійснювати обряд похорону» (СУМ, 11, 100).

3) Назви учасників поховального обряду: гробокопатель: Під хатами поміж садами, Зашиті в шкуру і в смолі, Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину - і засипають Без домовини (с. 423). Гробокопатель, рідко, гробокопач «той, хто копає могили для померлих» (СУМ, 2, 173); труп: Уже весною, як орали, Два трупи на полі найшли І на могилі поховали (с. 379). Труп «мертве тіло людини або тварини» (СУМ, 10, 299).

4) Назви ритуальних предметів, що супроводжують етапи поховального обряду: домовина: Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, Класти в домовину (с. 272). Домовина «місце, де поховано померлого; могила»; «те саме, що труна» (СУМ, 2, 364); кадило, кропило: Попи з кадилами, з кропилом (с. 90). Кадило «металевий посуд на довгих ланцюжках із прорізною накривкою для куріння ладаном під час відправи православного й католицького релігійного культу» (СУМ, 4, 68). Кропило «зв'язаний докупи жмуток трави, кінського волосу тощо для кроплення свяченою водою під час деяких християнських обрядів» (СУМ, 4, 366); корогва: Прийшли попи з корогвами, Задзвонили дзвони (с.21). Корогва, церк. «прикріплене до довгого держака полотнище (чи бляха) з зображенням Христа або інших святих, яке несуть під час хресного ходу» (СУМ, 4, 295); труна: Везуть труну мальовану, Китайкою криту (с. 332). Труна «спеціально зроблена скриня, у якій ховають покійника» (СУМ, 10, 298); хрест: Поставили громадою Хрест над сиротою Й розійшлися... (с. 199). Хрест «предмет і символ культу християнської релігії, який являє собою стрижень з однією або кількома поперечками у верхній половині» (СУМ, 11, 139).

Використання електронного «Словника мови Шевченка» в режимі онлайн дало нам можливість з'ясувати частотність обрядових назв. До найбільш уживаних належать лексеми, пов'язані з поховальною обрядовістю (душа - 93, могила - 91, рай - 65, поховати - 38, труп - 31, домовина - 24, пекло - 22), нижчу частотність виявляють весільні (дівувати - 18, весілля - 14, рушник - 11, одружитися - 11, староста - 10, сватати - 7, придане - 3, вінчатися - 3) і родильні назви (байстря - 11, покритка - 8, байстрюк - 8) тощо. Безумовно, ці номени використовуються автором і поза обрядовим контекстом.

Отже, обрядові назви у творах Т.Шевченка представлені лексемами та фраземами. Окремі з них належать винятково до сфери обрядовості (держати до хреста, коровай, весільна мати, молодий, молода, поїжджане, давати рушники, слать старости, корогва, служити панахиду, маслосвятіє та ін). Переважають, однак, загальновживані номени, які набувають обрядової семантики в художньому контексті (оддати, торгуватися, дитина, мати, накрити, повивати, привести, купіль, колиска, цвинтар, смерть та ін.). Символічне значення мають назви душа, колиска, корогва, купіль, могила, нехрещені діти, пекло, придане, рушник, той світ, тризна, хрест та ін. [1].

За даними Словника української мови, з погляду вживання 13 назв застарілі (приданки, при- дани, поїжджани, покритка, ад тощо), 2 церковнослов'янізми (маслосвятіє, корогва); зі стилістичного погляду - 2 розмовні (стрига, пом 'янути), 3 зневажливо-лайливі (байстрюк, байстря), хоча в контексті Шевченкового слова вони мають відтінок голубливості, а не зневаги, 4 поетичні (дружина «одружений чоловік стосовно до своєї жінки», дружинонька «одружена жінка стосовно до свого чоловіка», молодий, молода), 2 урочисті (младенець «немовля», спочивати «бути мертвим»).

На підставі вищенаведеного можна зробити висновок про широку обізнаність Т. Шевченка з українськими обрядовими традиціями, особливо з елементами весільного та поховального обрядів. Зокрема, досить детально весілля описано в «Наймичці», «Катерині», елементи поховального обряду - в «Княжній», «Великому льосі», «Тризні» тощо. На обрядових номінаціях Т. Шевченка позначився помітний вплив релігійної традиції. Це дає всі підстави стверджувати, що він був щирим православним християнином, на що свого часу вказували і Є. Желехівський та М.Драгоманов. Релігійність Кобзаря можна охарактеризувати влучними словами Є.Сверстюка: «Шевченкова віра була органічніша й глибша: вона йшла від народної традиції, а також від його наскрізь релігійно - поетичної натури» [6, с. 101].

обрядовий назва лексика шевченко

Література

1. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / В. Жайворонок. - К. : Довіра, 2006. - 703 с.

2. Кожолянко Г. Тарас Шевченко та українська етнографія середини ХІХ століття / Г. Кожолянко // Народна творчість та етнологія. - 2013. - № 5. - С. 7-16.

3. Кравець О. М. Діяльність Т. Г. Шевченка в галузі етнографії / О. М. Кравець. - К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1961. - 108 с.

4. Макара О. Колізії духовності українського менталітету (на прикладі "християнського атеїзму" Т. Г. Шевченка)/ О. Макара[Електронний ресурс].- Режим доступу: etno .uaweb .org/lib/makara.html

5. Миронова Г. М. Етнолінгвістичний аспект назв обрядових реалій у творах Шевченка / Г. М. Миронова // Українська мова і література в школі. - 1991. - № 3. - С. 70-72.

6. Сверстюк Є. Бог у Шевченковому житті і слові / Є. Сверстюк // Сучасність. - 1994. - № 5. - С. 99-106.

7. Скрипник Г. Етнографічні аспекти творчості Т. Шевченка / Г.Скрипник // Народна творчість та етнографія. - 2000. - № 2-3. - С. 62-75.

8. Шевченко Т. Кобзар / Тарас Шевченко. - К. : Дніпро, 1985. - 622 с.

9. Шубравська М. М. Весільні обряди у творчості Т. Г. Шевченка / М. М. Шубравська // Народна творчість та етнографія. - 1983. - № 2. - С. 42-49.

10. Яковина О. Традиція у творчості Тараса Шевченка / О. Яковина [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.univ.kiev.ua/pdfs/shevstud-16/16_Yakovyna_O.pdf

11. Яременко В. Тарас Шевченко про святощі української родини / В. Яременко // Народна творчість та етнографія. - 1999. - № 2-3. - С. 80-91.

Размещено на Allbest.ru