Контрастивно-типологічна характеристика мовленнєвих актів у дискурсі британського та українського парламентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРАСТИВНО-ТИПОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ У ДИСКУРСІ БРИТАНСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТІВ

Зернецький П.В., Рябоконь Г.Л.

Статтю присвячено зіставно-протиставному аналізу та характеристиці мовленнєвих актів як складників комунікації та їх вживанню в дискурсі Палати громад британського парламенту та Верховної Ради України. Наведено стислий огляд мовленнєвих актів та зразки їхньої реалізації в дискурсі парламентських дебатів цих країн. Автори характеризують перебіг дебатів з погляду ціннісних та прагмалінгвістичних характеристик і доходять висновку про загальну природу парламентського дискурсу як України, так і Великої Британії на підставі кількісного аналізу прямих та непрямих мовленнєвих актів.

Мовлення як різновид людської діяльності та форма спілкування є одним із центральних аспектів вивчення в тематиці парламентських дебатів, де через дискурс досягається компроміс, приймаються політичні рішення, здійснюється реалізація владних повноважень. Завдяки тому факту, що тепер у багатьох країнах парламентські обговорення транслюють через ЗМІ, відбувається взаємодія з громадськістю. Мовленнєвий аспект діяльності парламентарів є центром законотворчого процесу і одним з найважливіших інструментів впливу на суспільство, який зумовлює політичну активність у країні, її внутрішню політику та міжнародний імідж. Мовленнєвий акт як найпростіший складник у системному аналізі дискурсу є тонким інструментом управління дискурсом та скерування його в необхідне русло. Окрім забезпечення інформаційної спадковості дискурсу, мовленнєві акти слугують індикатором аксіологічної спрямованості й навіть свідчать про історичні традиції становлення та ведення парламентських дебатів у країні. Це зумовлює багато інших аспектів мовленнєвої діяльності в парламенті, що становить значний інтерес для сучасної лінгвістичної науки.

Проблеми парламентського дискурсу, стратегії мовленнєвої діяльності, побудова стосунків між учасниками дебатів та їхні дискурсивні портрети, а також ціннісні та прагмалінгвістичні характеристики британського парламентського дискурсу були висвітлені авторами цієї статті в попередніх роботах [1; 2; 3]. Звертаючись до типології мовленнєвих актів, автори ставлять за мету визначити природу дискурсу, притаманного Палаті громад парламенту Великої Британії та Верховній Раді України, на основі визначення характерних мовленнєвих актів, частотності їх вживання та способу ведення мовленнєвих взаємодій, що допоможе здобути нові відомості про етноспецифічне та універсальне використання англійської та української мов.

Типологія мовленнєвих актів є давно та широко досліджуваною темою лінгвістичної науки. Вона з'явилася в роботах визначного британського філософа мовознавства Джона Л. Остіна (1911-1960), який зазначив, що висловлювання, окрім номінальної та комунікативної функцій, ще можуть містити й дію, яка реалізується шляхом висловлення певних мовних виразів. У сучасній лінгвістиці висловлювання такого типу відомі як перформативи, що позначають дію, реалізовану тим самим висловлюванням. Найбільш впливовою вважають працю Дж. Остіна «Слово як дія» (How to Do Things with Words) [5], де він зазначає, що існує певна група речень, які не можна розглядати як правдиві або хибні, на відміну від констативів, але як доречні й недоречні (felicitous/infelicitous), тобто ті, які справді виконують дію, й ті, що нічого в собі не несуть, залежно від адресантно-ситуативних особливостей їхнього вживання. Основними характеристиками перформативних висловлювань є такі: хоча вони мають форму ствердного речення, їх не вживають для опису або констатації події, а їхнє промовляння за відповідних обставин уже виконує закладену в них дію. Найпоширенішими прикладами перформативів є вітання, прохання вибачити, висловлення співчуття, оголошення вироків, а також фрази на кшталт: «Оголошую вас чоловіком і дружиною...», «Оголошую засідання відкритим.».

Теорія мовленнєвих актів набула подальшого розвитку в роботах американського логіка Джона Серля, який запропонував розглядати мовленнєвий акт як мінімальну одиницю комунікації. Метою його є досягнення комунікативної мети через здійснення комунікативного впливу на адресата. У зв'язку з цим розрізняють локутивний акт - тобто сам акт висловлювання, іллокутивну силу - ту ідею, яку має на меті висловити адресант, та перлокутивний ефект - наслідки висловлювання, які проявляються через певну дію адресата [8; 9]. Висловлювання мовленнєвих актів повинно враховувати комунікативну ситуацію, позицію мовця та знання слухача, тобто умови доречності / недоречності. Характер комунікативної мети визначає мотив та певний психологічний стан мовця, і вона визначає іллокутивну силу виразу.

У 80-х роках ХХ ст. були зроблені інші серйозні спроби докладного опису мовленнєвих актів, зокрема, перше ґрунтовне опрацювання їхньої класифікації у вітчизняному мовознавстві належить Г. Г. Почепцову [6]. Згідно з характером висловлювання, він виокремлює п'ять основних типів мовленнєвих актів: констатив, промісив і менасив, перформатив, директив і квеситив [6, с. 271-278]. Також зазначає, що зміст речень, актуалізованих в актах мовлення, не може обмежитися лише лексичною та граматичною інформацією, яка формує їхню семантику, а містить комунікативно-інтенціональний, або прагматичний, аспект; інакше кажучи, Г. Г. Почепцов пропонує виокремлювати в семантичній структурі речення дві величини: прагматичний компонент і пропозицію. Перший відображає комунікативну інтенцію речення, другий - його когнітивний зміст. Вирішальним для віднесення мовленнєвого акту до певного прагматичного типу є характер прагматичного компонента, тим часом як пропозиція може бути ідентичною в різних за комунікативною інтенцією реченнях. Це дає підставу до виокремлення прямих і непрямих мовленнєвих актів, коли, наприклад, констатив «У кімнаті занадто душно», окрім безпосереднього акту констатації має спонукання відчинити вікно, тобто є непрямим реквестивом.

Отже, за класифікацією Г. Г. Почепцова, речення можуть виражати твердження й запитання, наказ і прохання, погрозу й обіцянку, які є різними мовленнєвими актами і реалізуються, відповідно, через констатив і квеситив, ін'юнктив і реквестив, менасив і промісив. Цією термінологією ми й будемо послуговуватися, дещо розширивши та уточнивши її термінами, запропонованими нами раніше [7]. Оскільки така класифікація базується на основі іллокутивної мети, це передбачає виокремлення певної кількості мовленнєвих актів, однак не дає чіткого визначення числа їх класів. Крім того, не простежується системний зв'язок з основними характеристиками ситуації мовленнєвого спілкування.

Подальші кроки в розробленні теоретичного підґрунтя поділу мовленнєвих актів на класи були зроблені П. В. Зернецьким, який застосовує критерій поетапної (бінарної) класифікації [4], виходячи з основних компонентів ситуації спілкування, до яких належать: адресант, адресат, повідомлення й мета спілкування [4, с. 101-102]. Застосовуючи ці компоненти в основі поділу, було виділено адресант-, адресат-, міжособистісно- та когнітивно-орієнтовані мовленнєві акти. Цю теорію розвинули в працях його лінгвістичної школи, зокрема, було розроблено узагальню- вальну класифікацію мовленнєвих актів на основі їх бінарного протиставлення та здійснено спробу українського перекладу традиційно вживаних назв мовленнєвих актів, що мають англійські корені [7, с. 224]. Згідно з принципом бінарного розподілу, клас адресант-орієнтованих мовленнєвих актів (МА), окрім перформатива, був доповнений так званим МА націлених мовленнєвих дій, який поділяють на промісив і менасив. Серед адресат-орієнтованих МА, окрім традиційно відомого квеситива, було виокремлено підклас МА-побажань, який поділяють на ін'юнктиви та реквестиви. З-поміж міжособистісно-орієнтованих МА виокремлюють імпозитиви та сатисфактиви - перші вживають для вираження претензій, незадоволення, другі, навпаки, виражають схвалення та задоволення в ситуаціях міжособистісного спілкування.

У сучасній лінгвістиці не викликає сумніву той факт, що менталітет і мова кожної нації перебувають у тісній залежності: мовний досвід розвиває певні риси національної свідомості, які впливають на динамізм і характер парламентських дебатів. Як зазначає дослідниця британського парламентського дискурсу Корнелія Айлі, «використання мови співвідноситься з соціальними, політичними й культурними формаціями - саме мова відображає соціальний порядок і формує соціальний порядок, також зумовлює взаємодію індивідуумів і суспільства» [10, с. 191]. Аналіз функціональної мови Палати громад парламенту Великої Британії дає чітку прагматичну побудову дискурсу: більша частина парламентського часу припадає на обговорення поточних питань внутрішньої та зовнішньої політики, коли представники законодавчої гілки влади контролюють діяльність уряду, дотримання законодавчих положень шляхом запитань до представників виконавчої влади. Логічно, що це реалізується через послідовності мовленнєвих взаємодій, які зазвичай складаються з квеситивно-констативних ланцюжків. Крім того, організація та побудова парламентського діалогу здебільшого нагадує театральну виставу, де за кожним з учасників закріплені чіткі інституційні ролі. Основною відмінністю є те, що в парламентських дебатах мовленнєві взаємодії та переривання є переважно спонтанними [11, с. 311].

Узагалі, парламентські дебати у Великій Британії виконують багато функцій: парламентарі Палати громад представляють нове законодавство і відстоюють його перед представниками опозиційних сил, які своєю чергою можуть висловити свою незгоду, критику, поставити під сумнів ефективність веденої політики або внести пропозиції. Також здійснюється суворий контроль виконавчої влади, міністри звітують про реалізацію державної політики. Розглянемо уривок дискурсу, наведеного в прикладі (1):

(1) Helen Jones (Warrington North) (Lab): The Minister told us earlier about what she views - wrongly in my view - as the exploitation of judicial review. Is it not the case here that poor decisions by Atos are piling work on the tribunals service and therefore costing the public more money? Why does her Department not liaise properly with the Department for Work and Pensions, or is this another case of one arm of the Government not knowing what the other is doing? /

Пані міністр раніше сказала про те, що вона - хибно, як на мою думку, - вважає застосуванням законодавчої влади. Чи це не той випадок, коли неправильні рішення додають роботи трибуналу й, таким чином, потребують більших грошей? Чому її відділ не налагодить співпрацю з відділом праці та пенсійного забезпечення, чи це є іншим прикладом ситуації, коли одна рука уряду не знає, що робить друга?

The Parliamentary Under-Secretary of State for Justice (Mrs Helen Grant): It is the DWP decision makers who make decisions, but I can tell the hon. Lady that many measures are being put in place to increase capacity and reduce waiting times. / Ці неправильні рішення приймались не нами, але я можу запевнити вельмишановну леді, що багато заходів вживається для підвищення продуктивності та скорочення часу очікування...

Robert Flello (Stoke-on-Trent South) (Lab): Such as? /Яких саме?