Закономірності сполучуваності п’ятьох приголосних фонем в інтервокальній позиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закономірності сполучуваності п'ятьох приголосних фонем в інтервокальній позиції

У статті проаналізовано сполуки п'ятьох приголосних фонем у середині слова. Проведений аналіз дав змогу виявити характерні для української мови дистрибутивні структури та нетипові, що виступають у словах, які перебувають на периферії лексичної системи, а також дав змогу зробити висновки про закономірності поєднання п'ятьох приголосних фонем у середині слова.

Кожна мова є системою, що об'єднує множину взаємопов'язаних елементів, між якими встановлюються певні відношення. Погляд на мову як на систему, що складається з ряду менших підсистем, кожна з яких є сукупністю елементів, підпорядкованих певним закономірностям, дозволяє вивчати її як щось ціле, а не як певну кількість розрізнених фактів.

Систему української мови, зокрема фонологічну, можна досліджувати структурними методами. Загальновизнаним у сучасній лінгвістиці є метод дистрибутивного аналізу Як зазначає Ф. О. Нікітіна, “дистрибутивний аналіз при класифікації мовних елементів враховує порядок їхнього розміщення (дистрибуцію). Ці елементи виділяються з тексту за відмінністю чи подібністю фонетичної будови основ чи афіксів або за функціонуванням слів у певних типах словосполучень і речень” [4, 361]. У перекладі із латинської мови слово “дистрибуція” означає “розподіл”.

Тому, “дистрибуцією певного елемента у сучасній лінгвістиці, - зазначає В. В. Коптілов, - називається сума всіх оточень, в яких цей елемент зустрічається, на відміну від тих оточень, де він не зустрічається” [4, 21 - 22 ]. Зрозуміло, що таким елементом може виступати і фонема, і частина слова (морфема), і слово, а виявлення оточення цього елемента допоможе виділяти та класифікувати мовні одиниці.

Поряд із поняттям дистрибуції, у синтагматичній фонології послуговуються і поняттям сполучуваності. У мовознавстві прийнято вважати, що це два близькі, але не тотожні поняття. За О. Ахмановою, сполучуваність - це поєднуваність мовних елементів одних з одними, а дистрибуція - це сукупність усіх оточень, у яких може зустрічатися певна одиниця мови [1, 137; 445]. Відповідно до цього поняття дистрибуції є ширше, загальніше порівняно з поняттям сполучуваності, бо воно охоплює всі можливі сполуки одного мовного елемента з іншим, а поняття сполучуваності є конкретнішим і характеризує поєднуваність однієї мовної одиниці з конкретною другою. Проте в залежності від того, одиницею якого рівня виступає мовний елемент, поняття сполучуваності і дистрибуції можуть дещо змінюватися. Зокрема, на фонологічному рівні поняття дистрибуції і сполучуваності збігаються, тобто їх можна вважати синонімічними.

Уперше проблема сполучуваності фонем знайшла своє висвітлення в праці “Основи фонології” М. С. Трубецького [14], який вважає, що в кожній мові фонеми сполучуються за специфічними для цієї мови законами. Вчений намагається з'ясувати, чи можна встановити якісь загальні закони, які були б характерними для всіх мов.

В українському мовознавстві на сполучуваність приголосних фонем української мови уперше звернув увагу у праці “Курс історії українского язика” Є. Тимченко [12]. Автор розглянув групи приголосних на початку, в середині та в кінці слів, виділивши серед них дво-, три- та чотиричленні, спробував пояснити причини появи тієї чи іншої сполуки. Учений не тільки обґрунтував причини виникнення тієї чи іншої сполуки, а й охарактеризував її з погляду приналежності того слова, в якому вона функціонує, до власне української чи запозиченої лексики. На думку мовознавця в середині слова можливі такі сполуки приголосних, які зустрічаються на початку слова, тобто з висхідною гучністю, а в кінці слова переважають сполуки із спадною гучністю, тобто такі, які не зустрічаються на початку і в середині слів.

У другій половині ХХ століття окремі аспекти проблеми сполучуваності фонем, зокрема структуру двофонемних сполучень, їх частотність в окремих функціональних різновидах української мови, розглянуто в праці “Кількісні та якісні характеристики системи фонем сучасної української літературної мови” В.С. Перебийніс [8]. На її думку вченим потрібно дати відповіді на питання, за якими законами будуються морфема і слово із фонем, які особливості мають поєднання фонем на початку і в кінці слова на відміну від фонемосполучень в середині слова, яка різниця у поєднанні фонем у багатоморфемному і одноморфемному слові тощо.

Дистрибуція приголосних фонем сучасної української мови була об'єктом аналізу і в підручнику “Сучасна українська літературна мова: фонетика, орфоепія, графіка, орфографія” Н.І. Тоцької [13], яка, розглядаючи сполуки приголосних фонем перед наступними голосними, виявляє певні закономірності сполучуваності двох приголосних фонем.

Розширюють наші уявлення про характер української фонемотактики спостереження та висновки, подані у дослідженнях українських мовознавців, зокрема ТВ. Старака [11], М.П. Муравицької [6], Л.М. Гриднєвої [3], І.Ф. Савченко [9 - 10], П.С. Вовк [2] та ін.

Розгляд праць, у яких порушено проблеми української синтагматичної фонології, засвідчує, що в них основну увагу зосереджено на двофонемних сполуках, тоді як поліфонемні структури менше були об'єктом аналізу. Поза увагою дослідників залишаються численні фонемосполучення, що виникають при словозміні. Врахування консонантних груп, що функціонують у тексті, теж не може забезпечити вичерпного аналізу сполучуваності приголосних фонем. Актуальним залишається дослідження право- і лівобічної валентності приголосних фонем як у статиці, так і в динаміці. Для цього необхідно розширити джерельну базу дослідження, щоб виявити напрямки розвитку сполучуваності приголосних і встановити ті закономірності, що притаманні фонологічній системі української мови. На сьогодні в українській синтагматичній фонології поки що немає повного опису дистрибутивних структур української мови, не проаналізовано всіх умов, які визначають сполучуваність приголосних фонем, не з'ясовано всіх причин виникнення певних обмежень сполучуваності приголосних у дво- або поліфонемних структурах. Системний аналіз структури консонантних сполучень у різних позиціях слова, у різних словоформах однієї й тієї ж лексеми, у різних за походженням словах та у структурно різнотипних консонантних групах допоможе уточнити інвентар груп приголосних в українській мові в рамках різних фонологічних одиниць та виявити основні параметри сполучуваності приголосних в українській мові.

Мета нашого дослідження - виявити склад інтервокальних сполук п'ятьох приголосних фонем в українській мові, з'ясувати сполучувальні можливості окремих фонем в інтервокальній позиції та виявити закономірності сполучуваності п'ятьох приголосних фонем у середині слова з погляду взаємодії компонентів у сполуці, не беручи до уваги морфологічної структури слова. Аналіз проведено на основі “Орфографічного словника української мови” [7]. За основу взято систему приголосних фонем сучасної української мови П.П. Коструби [5].

П'ягифонемні інтервокальні групи приголосних виступають в поодиноких складних словах (оргскло, держстрах), а також на межі морфем у похідних утвореннях, одним із компонентів яких є слово чи морфема іншомовного походження (бакала врств о, лордств о, реге нтств о, синдхський, умбрський, ад'юнктський, контргр а, ко нтрпр опозиція, ла ндскн ехт, постскриптум та деякі ін.).

З 21 п'ятифонемної сполуки в середині слова 7 - з початковою фонемою /н/: (нгстр, ндскн, ндхс 'к, нктс 'к, нтргр, нтрпр, нтств), 4 - з фонемою /р/: (ргскл, рдств, ржстр, рствл'), 3 - з фонемою /л'/: (л'дзвй, л'трпр, л'фстр '), 2 - з фонемою /с/: (стрс'к, стскр) та по 1 групі з фонемами/й/: (йс'ксп),/м/: (мбрс'к),/т/: (трств), /г/: (гтств), /в/: (врств). Найчастотнішою є п'ятифонемна сполука /нтств/- 20. Частотність інших груп з п'яти приголосних дорівнює 1.

Дистрибуція інтервокальних приголосних фонем залежить від порядку їх розташування в консонантній групі. Інтервокальні двофонемні сполуки також аналізуємо за двома показниками: б-поле - множина фонем, здатних передувати даній фонемі в інтервокальній дистрибутивній системі; в-поле - множина фонем, здатних розташовуватися услід за даною фонемою в інтервокальній дистрибутивній системі. Уявлення про характер сполучуваності українських приголосних фонем в інтервокальних двофонемних сполуках дає таблиця 1.

У п'ятифонемних сполуках найширший діапазон сполучуваності у фонем /н/ - 6, /л'/ - 3, / р/ - 4, якщо вони розташовані в б-позиції стосовно другого елемента п'ятифонемної інтервокальної сполуки. Мінімальну сполучуваність реалізують фонеми /т/ - 1, /в/ - 1, /м/ - 1, /й/ - 1. Ці сполуки засвідчені тільки в окремих словах. Не можуть утворювати п'ятифонемних інтервокальних сполук губні /б/, /п/, /ф/, передньоязикові, крім / н/, /л '/, /р/, /с/, /т/, та задньоязикові. Тільки в п' ятьох сполуках перший компонент п'ятифонемної структури може бути м'яким, в одній сполуці - другий компонент м'який, у 5 сполуках - четвертий компонент та у трьох с пол уках - п ' я ти й комп о не нт м' я ки й. Ус і зафіксовані п'ятифонемні дистрибутивні структури зустрічаються в словах, що перебувають на периферії лексичної системи. До рідковживаних інтервокальних груп належать такі сполуки приголосних: /врств/ - бакалаврство, / гтств/ - фогтство, /нтств/ - агентство, / нтрпр/ - контрпропозиція, /ндскн/ - ландскнехт, /ржстр/ - держстрах, /рдств/ - лордство, /рствл'/ - очерствляти, /стрс'к/ - вахмістрський, /стскр/ - постскриптум, / врств/ - петиметрство, /нгстр/ - ангстрем, / л 'трпр/ - фільтрпрес, /мбрс 'к/ - умбрський, / нктс'к/ - ад'юнктський, /л'фстр'/ - Гольфстрім, /йс 'ксп/ - військспец. Частотність майже усіх п'ятифонемних інтервокальних сполук дорівнює 1, а їх загальна кількість різко обмежена, бо лексеми з цими групами приголосних перебувають на периферії лексичної системи.

За диференційною ознакою “м'якість- твердість” переважають сполуки “тверда + тверда + тверда + тверда + тверда”. Таку структуру мають 1 2 інтервокальних п'ятифонемних груп. Інші фонеми можуть бути компонентами сполук: “тверда + тверда + тверда + м'яка + тверда” (умбрський, синдхський, ад'юнктський, вахмістерський); “м'яка + тверда + тверда + тверда + м'яка” (Гольфстрім, фільдзв'язок). Зафіксовано поодинокі сполуки п'ятьох приголосних “тверда + тверда + тверда + тверда + м'яка”, “м'яка + тверда + тверда + тверда + тверда” та “м'яка + м'яка + тверда + тверда + тверда”: очерствляти; Гольфштрем; військспец. Першим компонентом інтервокальної п'ятифонемної сполуки найчастіше можуть бути тверді, зокрема /н/, /р/, /с/, /м/, /т/, /г/, /в/, які утворюють 17 сполук. Рідше на цьому місці зустрічаються м'які, зокрема /л2 /, /й/ (4 сполуки).

За диференційною ознакою “дзвінкість- глухість” перевагу у сполучуваності мають дзвінкі. Частішими є інтервокальні п'ятифонемні сполуки “дзвінка + дзвінка + глуха + глуха + дзвінка”(6) та “дзвінка + глуха + глуха + глуха + дзвінка”(3). Інші фонеми можуть бути компонентами сполук “дзвінка + глуха + глуха + глуха + глуха”(2) та “дзвінка + глуха + дзвінка + глуха + дзвінка”(2): військспец, ад 'юнктський; фільтрпрес, контрпропозиція. Зафіксовано поодинокі сполуки п' ятьох інтервокальних приголосних фонем “дзвінка + дзвінка + глуха + глуха + глуха”(1), “дзвінка + глуха + дзвінка + дзвінка + дзвінка”( 1), “дзвінка + дзвінка + дзвінка + дзвінка + дзвінка”(1), “дзвінка + глуха + глуха + дзвінка + дзвінка”( 1), “дзвінка + дзвінка + дзвінка + глуха + глуха”(1), “глуха + глуха + дзвінка + глуха + глуха”(1), “глуха + глуха + глуха + глуха + глуха + дзвінка”(1) та “глуха + дзвінка + глуха + глуха + дзвінка”(1): синдхський; контргра; фільдзв'язок; очерствляти; умбрський; вахмістерський; постскриптум; периметрство. Першим компонентом інтервокальної п'ятифонемної сполуки найчастіше виступають дзвінкі, зокрема /р/, /н/, /л2 /, /й/, /м/, /г/, /в/, якіутворюють 18 сполук. Рідше на цьому місці зустрічаються глухі, зокрема /с/, /т/, які утворюють 3 структури.

фонема мова приголосний

Таблиця 1. Лівобічна та правобічна валентність приголосних в інтервокальних п'ятифонемних сполуках

Аналіз сполучуваності приголосних в інтервокальних п'ятифонемних структура з за ознакою їх місця творення засвідчує, що найбільші сполучувальні можливості у початкових передньоязикових /н/, /л2 /, /р/, /с/, /т/, менші - у губних /в/, /м/, середньоязикової /й/ та гортанної /г/.

Другим компонентом п'ятифонемної інтервокальної сполуки виступають передньоязикові /р/, /д/, /т/, /с/, /с2 /, /ж/, губні /б, /ф/, задньоязикова /к/ та гортанна /г/.

Третім компонентом п 'ятифонемної інтервокальної полуки виступають передньоязикові /р/, /з/, /с/, /т/ та задньоязикові /к/, /х/.

Четвертим компонентом п'ятифонемної інтервокальної сполуки виступають передньоязикові /т/, /с/, /с2 /, губні /п/, /в/, задньоязикова /к/ та гортанна /г/.

П'ятим компонентом п'ятифонемної інтервокальної структури виступають передньоязикові /р/, /р2 /, /л, /л2 /, /н/ губні /п/, /в, задньоязикова /к/ та середньоязикова /й/.

Отже, в українській мові наявні такі п'ятифонемні дистрибутивні сполуки:

1) передньоязикова + гортанна + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова;

2) передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + задньоязикова + передньоязикова;

3) передньоязикова + передньоязикова + задньоязикова + передньоязикова + задньоязикова;

4) передньоязикова + задньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + задньоязикова;

5) передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + гортанна + передньоязикова;

6) передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна + передньоязикова;

7) передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна;

8) передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна + середньоязикова;

9) передньоязикова + губна + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова;

10) передньоязикова + гортанна +

передньоязикова + задньоязикова +

передньоязикова;

11) передньоязикова + передньоязикова +

передньоязикова + передньоязикова +

передньоязикова;

12) передньоязикова + передньоязикова +

передньоязикова + задньоязикова +

передньоязикова;

губна + губна + передньоязикова + передньоязикова + задньоязикова;

1) губна + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна;

2) середньоязикова + передньоязикова + задньоязикова + передньоязикова + губна;

3) гортанна + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна.

Серед перерахованих п'ятифонемних інтервокальних структур переважають такі: “передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна + передньоязикова” (3) та “передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна”(3). Зафіксовано також поодинокі сполуки п'ятьох приголосних “передньоязикова + горлова + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова”(1), “передньоязикова + передньоязикова + задньоязикова + передньоязикова + задньоязикова”(1), “передньоязикова + задньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + задньоязикова”(1), “передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + горлова + передньоязикова”(1), “передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна + середньоязикова”(1), “передньоязикова + губна + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова”(1), “передньоязикова + горлова + передньоязикова + задньоязикова + передньоязикова”(1), “передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + ередньоязикова + передньоязикова”(1), задньоязикова”(1), “губна + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна”(1) та “горлова + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна”(1). Першим компонентом п'ятифонемної інтервокальної сполуки найчастіше виступають передньоязикові (17). Рідше на цьому місці зустрічаються губні (2), середньоязикова (1) та горлова (1).

Отже, у процесі аналізу виділено фонеми, які можуть взаємодіяти у п'ятифонемних дистрибутивних групах у середині слова. Характерними для української мови є наступні поєднання фонем: “передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна + передньоязикова”(3) та “передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + передньоязикова + губна”(3), які є типовими для української мови. Встановлення частотних характеристик для кожної інтервокальної сполуки приголосних фонем дозволяє зробити висновки про приналежність слова, в якому вона виступає, до центру чи периферії лексичної системи української мови. Визначальними для української мови слід вважати ті інтервокальні консонантні структури, частоти яких найбільші.

фонема мова приголосний

Література

фонема мова приголосний

1.Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. -М.: Советская энцыклопедия, 1966. - 606 с.

2.Вовк П.С. Теорія центрів і периферій фонологічної та акцентологічної системи: Монографія. -К.: ІЗМН, 1997, -164 с.

3.Гриднєва Л.М. Типи складів і їх сполучуваність у двофонемному слові //Мовознавчі студії. - К., 1968. - С. 3 - 10.

4.Коптілов В.В., Нікітіна Ф.О. Число и слово. - Київ: Наукова думка, 1966. - 364 с.

5.Коструба П.П. Фонетика сучасної української літературної мови. - Львів, 1963. -100 с.

6.Муравицька М.П. Частота двофонемних кінцевих сполук сучасної української мови. // Статистичні та структурні лінгвістичні моделі. - К., 1966. - С. 54 - 61.

7.Орфографічний словник української мови / Уклад.: С.І. Головащук, М.М. Пещак, В.М. Русанівський, О.О. Тараненко. - К., -1999. - 989 с.

Размещено на Allbest.ru