Етюди з "Короткого етимологічного словника топонімів України"

Вороніж - селище міського типу, Шосткин. р-н Сум. обл. [АТП, 407]; засн. на поч. XVII ст. [ГЕУ 1, с. 223]; припускають, що саме тут існувало згадане в літописі під 1177р. місто Вороніж [Іваненко, 43], хоч є думка, що літоп. Воронажь (1177), Ворон^жь, Воронежь (1237) стосувалося м. Вороніж на однойменній річці в Росії [17, с. 48-49], яке, за офіц. джерелами, засн. 1586 р. [18, с. 89]. Попри тривалі спроби пояснити походження рос. топоніма Воронеж, який, напевно, тотожний поліському, його етимологія продовжує залишатися не з'ясованою [18, с. 89-90]. Укр. ойконім Вороніж, що міг бути згаданим у літописі як місто, до якого «изъ Володимеря пустиша их послы въ Татары въ Воронежъ» [17, с. 49], пояснюють як субстант. посесив на *-/ь від антропоніма *Воронегъ [9, с. 43], основа якого, очевидно, відбита в псл. *Vornitb, реконструйованому на підставі рос. топонімів Воронитчина, Воронитское [26, с. 161]. Така етимологія цілком імовірна, однак реальних слідів відповідного антропоніма і словотвірного типу на -егъ не виявлено. М. Фасмер допускає зв'язок назви рос. м. Воронеж з прикм. вороной, не пояснюючи механізму утворення ойконіма [25, с. 353]. Інші дослідники вбачають можливість неслов. походження топоніма, але визнають непереконливість таких етимологій [18, с. 89-90; 21, с. 149]. Незважаючи на спірність питання про першість укр. чи рос. назв, стосунок до них літоп. фіксацій і реальність перенесення одного з них на схід або навпаки, є підстави говорити про їхнє незалежне виникнення за одним словотвірним типом, продуктивним у д.рус. діалектах. З огляду на досить великі розміри рос. р. Воронеж, на якій лежить однойменне місто, на її утворення злиттям річок Польный Воронеж (тобто «полевой») і Лесной Воронеж, а також на попередню назву р. Великая Ворона на відміну від р. Ворона [18, с. 89], посес. характер гідроніма, перенесеного на поселення, є дуже сумнівним. Аналогічне топонімне середовище, насичене спорідненими гідронімами, cпостерігається і в р-ні поліс. смт Вороніж: рр. Ворон у бас. Снову на пн. сході Чернігівщини, Ворона з однойменним селом у суміж. із Сумщиною р-ні, Воронок у Глухів. р-ні Сум. обл., Вороночок у бас. Снову на суміжжі Чернігів., Сум. і Брян. (в Росії) обл. та ін. [СГУ, 121-122]. Це дає підстави припускати ймовірність утворення назв нп і р. Вороніж (рос. Воронеж) від основи відбитого в місц. гідронімії прикм. вороний «чорний; темний як вугілля» (про воду, дно, берег тощо) (див. Ворон, Ворона) за допомогою продуктивного в д.рус. топонімії суф. -ежь, укр. -іж: р. Трубіж (див.), нп ТЄребіж (див. Терёбля, Теребовля), потік Чертіж на Івано-Франківщині [СГУ, 607] та ін. Зазначений формант домінував у віддієсл. утвореннях (пор. апелятиви рубіж, вертіж тощо), однак у топонімії могло відбуватися його специфічне використання, як, напр., суф. -ич у гідронімах; пор. ще с. Воронізьке у Васильків. р-ні Дніпропетров. обл. [АТП, #0].

Воронка - річки (3) в бас. Пд. Бугу, Дністра й Прип'яті [СГУ, с. 122]. Наддністрянську назву пояснюють як релят.-демін. утворення на -к(а) від суміж. гідроніма Ворона, мотивованого прикм. вороний «чорний» у формі жін. роду [2, с. 19], що цілком відповідає закономірностям топонімної номінації. Таке саме походження має назва р. Воронка в бас р. Турія п. Прип'яті, де протікає р. Ворона [СГУ, с. 121, с. 122]. Щодо пд.бузького гідроніма, то він таких зв'язків не виявляє, тому може бути безпосередньо утвореним від воронїій за допомогою суф. -к(а) в топо- німній (субстант.) функції або ж семант. способом від ГТ воронка «яма (природна) круглої форми; невелика яма круглої форми», «місце, де вода зникає під землею» [СНГТК, с. 52-53], який функціонує в бас. Пд. Бугу, поліс. «яма в річці» [Данилюк, 22].

Воронове - селище міського типу, Сєверодо- нецьк. м/р Луган. обл. [АТП, с. 56]. Ойконім виник як посесив на -ов(е), похідний від антропо- німа Ворон, або флективним способом за допомогою -е від трансонімізованого прізв. Воронов.

Вороновиця - селище міського типу, Вінниц. р-н і обл. [АТП, с. 12]; відоме з 1545 р. [ГЕУ 1, с. 223]. Ойконім виник за допомогою суф. -иц(я) в топонімній функції від прикм. воронів «кольором схожий на ворона; чорний» [СУМ 1, с. 741], діал. вороновий; пор. с. Вороновиця в Кельменец. р-ні Чернівец. обл. [АТП, с. 522], гідроніми Вороновёць у Закарпат. обл., Вороновий у Львів. обл. [СГУ, с. 122] (див. Ворон, Ворона, Воронівка).

Вороняки - горбогірне пасмо на пн. Подільської височини, частина Гологоро-Кременчуць- кого кряжа, в межах Львів., Тернопіл. і Рівн. обл. [ГЕУ 1, с. 223]. Оронім постав способом трансо- німізації ойконіма Вороняки в Золочів. р-ні Львів. обл. [АТП, с. 282], похідного від родової назви першопоселенців на прізв. Вороняк [Чучка, с. 125; СПЧ, с. 81].

Ворохта - селище міського типу та об'єкт туризму, Наддвірн. р-н Івано-Франків. обл. [АТП, с. 197]; засн. в XVII ст., підпорядковується Яремч. м/р [ГЕУ 1, с. 223], Worochta (1893) [SGKP 13, с. 945], Ворохта (1981) [СЭС, с. 249]. Ойконім виник унаслідок онімізації втраченого псл. *vorxbta «місце, де щось нагромаджене, розворушене» < *vorxb «ворох; груда, купа», реконструйованого на основі рос. діал. варахта «неспритна, неохайна людина», изверохтать «зіпсувати» < *ворохтать «розворушити» [10, с. 99]. Місце, де виникло селище, могло отримати назву за різними ознаками, відбитими в основі ворох: «купа, зокрема невіяного зерна; неспокійна юрба; неспокій, інтрига» [ЕСУМ 1, с. 429], «сугорб снігу (замет), груда» [Мурзаев, с. 130], що характеризує місцевість як господарський і торговельний центр із заметами взимку; пор. похідні назви потоку [СГУ, с. 122] і гори біля нього Ворсіхтель, г. Ворохт^нська, на якій лежить поселення [Габорак, с. 79], прізв. Ворохта на Закарпатті [Чучка, с. 125].

Ворочівське озеро - озеро вулканічного походження, Перечин. р-ну Закарпат. обл., лежить біля с. Ворочеве [ГЕУ 1, с. 224]. Лімно- нім виник унаслідок лексикалізації та онімізації словосполучення з опорним ГТ озеро й означенням у формі відн. прикм. на -ське, похідного від ойконіма Ворочеве.

Ворскла - річка, л. Дніпра; Въръскла (1105), Върьскла (1111), «за Воръсколъ» (1174), Въросколъ (1174), «у Воръсколы» (1399), «на Воръсклъ» (XV ст.), «na Worskle» (1493), «на Ворглк» (XV ст.), Ворскло (1400), суч. Ворскла (1957), рідше Ворскло [ЕСЛГНПР, с. 36-37]. З-поміж кількох наукових етимологій найпереконливішою є іранська, у зв'язку з якою гідронім виник як композит *Orskul-, перший компонент якого ors- указував на світлу, чисту воду (пор. осет. ors «білий»), а другий kol / kul «рукав річки, озеро та ін», що є запозиченням з д.тюрк. мови, - на характер геогр. об'єкта [7, с. 37]. Суч. варіанти назви сформувалися відповідно до фонет. законів укр. мови. Неприкритий лабіал. О- на початку основи викликав появу протетичного В-, а коротка вимова голосних - спочатку їхню редукцію, а потім вокалізацію в сильній позиції в -о- та занепад у слабкій (Воръсколъ). Поява закінчення -а зумовлена узгодженням назви з номенкл. іменем річка, а закінчення -о спричинене її народноетимологіч- ним усвідомленням як утворення від рос. вор «злодій» і укр. скло, що приписується Петру І за вигаданою історією про «крадіжку» річкою скла від його підзорної труби. Похідними від гідроніма Ворскла є демін. назви приток Ворсклщя й Ворсколець (2) на Сумщині [СГУ, с. 123], назва оз. Ворсклище, б. Ворсклянка, істор. мікроойконіми Ворскла (слобідка) і Заворсклянський (хутір), а також суч. назва с. Заворскло [ЕСЛГНПР, 37]. Мінімальна кількість ойконімів, утворених від назви однієї з найбільших річок України, нетипова для топонімної системи.

Воскресенське - селище міського типу, Жов- тнев. р-н Миколаїв. обл. [АТП, с. 311]; засн. 1789 р. [ГЕУ 1, с. 230], до 1947 - Воскресенськ [Янко, с. 92]. Ойконім виник унаслідок трансонімізації назви ц. Воскресенська, збудованої в поселенні 1793 р. [14, с. 56] на честь Воскресіння Христового. Первинна форма постала за аналогією до продуктивного ойконімного типу на -ськ, а сучасна - під впливом номенкл. імені село або селище; пор. ще сс. Воскресенське (4), Воскре- сенка (7), Воскресенівка (4) [АТП, с. 604].

Восушка - річка, л. Стрипини, л. Дністра в Тернопіл. обл.; Возучка, Weszka (1917), Везучка (1957), Wosuszka (1890), Восушка (1979) [СГУ, с. 123]. Гідронім пояснюють як утворення з протетичним в- і переходом -ж- > -ш- від осужка «зменшене від осуга»: осуга «наліт, іржа на воді» [3, с. 37]. Імовірнішим є його виникнення семант. способом від незафіксованого діал. восушка «річка, водойма, волога місцевість, що висихає або висохла», в основі якого осух «те, що висохло»; пор. рос. ГТ осух «обсихаюча на малій воді (при відливі) смуга морського дна» [Мурзаев, с. 420], укр. осух «сухарь з вівсяного хліба, засохлий кусок хліба» [Грінч. 3, с. 73], мікротопо- німи на Волині Осуха (поле-урочище, яке висихає), поле осушок (яке осушили), ліс Осушок (знаходиться на пагорбі, де сухо) [СММПЗУ 2, с. 155], гідроніми Осушаїнка на Житомирщині та Осушний на Львівщині [СГУ, с. 406].

Паралельна назва р. Везучка, Возучка постала внаслідок асоціації до везучий «який добре везе; якому щастить» [ЕСУМ 1, с. 344], можливо, під впливом пол. фіксацій з літерою -z- у структурі -sz-.

Восход - селище міського типу, Ялтин. м/р в Криму [АТП, с. 255]. Ойконім виник семант. способом від рос. восход «схід сонця» з ідеологічним забарвленням, що виражало оптимістичні перспективи радян. ладу; пор. ще 4 нп Восход у Криму, Донец. і Запоріз. обл. [АТП, с. 604], а також численні ергоніми і назву космічного корабля «Восход» у СРСР. Можливою є трансо- німізація назви суміж. виробничого об'єкта.

Вошйва, Вошйвий - річки (4), балка, яри (3) в Пд.-Сх. і Центр. Україні [СГУ, с. 123]. Гідроніми виникли внаслідок субстантивації та онімізації відповідної форми відн. прикм. вошивий, твірний апелятив якого всіша (< псл. *т>$ь «воша») вказує на поширеність переважно в степових річках, балках, ярах тощо цих водяних або рослинних паразитичних комашок; пор. ще мікрогідроніми в Україні Вошіївенька, Вошїівець, Вошуватий [СГУ, с. 123] і назви в здебільшого порубіжних регіонах Росії Вшивая, Вшивенка, Вшивец, Вши- вица, Вшивка, Вшивое, Вшивый, які, за практичної відсутності паралелей в інших слов. мовах, свідчать про сх.слов. характер явища [15, с. 81-82].

Врадіївка - селище міського типу, Миколаїв. обл. [АТП, с. 309]; засн. в 2-й пол. XVIII ст. [ГЕУ 1, с. 230], до 1964 р. - Велика Врадіївка [Янко, 92], Врадиевка (1981) [СЭС, с. 253]. Ойконім виник за допомогою суф. -івк(а) в релят,- посес. функції від антропоніма Врадій [СПЧ, с. 82], утвореного, очевидно, від апелятива * врадій із суф. -ій у суб'єкт, функції, що приєднався до основи дієсл. врадити; пор. палій, носій тощо. Кол. складений ойконім постав синтакс. способом унаслідок приєднання до Врадіївка означення Велика для протиставлення селища суміж. с. Мала Врадіївка [АТП, с. 310].

Врубівка - селище міського типу, Лисичан. р-н Луган. обл. [АТП, с. 65], нині Попасн. р-н; засн. 1921 р., до 1935 -Хущевате, [ГЕУ 1, с. 231], Угольщик [Янко, с. 91]. Суч. ойконім виник семант. способом від назви радгоспу «Врубівка», в основі якого апелятив врубівка, що називає місце, де відбувалося «рубання лісу», букв. «врубання в ліс» (синоніми вруб, вируб, вирубка та ін.) [ЕСУМ 5, с. 130-131], за ознакою «поселення, яке врізається у вирублену частину лісу».

Істор. ойконім Хущевате постав унаслідок трансонімізації назви суміж. б. Хущевата [ГЕУ 1, с. 231], в основі якої місц. відн. прикм. хуще- ватий «стос. до хвощ», що вказував на насиченість місцевості хвощем.

Паралельну назву Угольщик утворено способом трансонімізації відповідного російськомовного ергоніма (назви радгоспу).

Врубівський - селище міського типу, Луту- чин. р-н Луган. обл. [АТП, с. 65]; засн. 1895 р. [ГЕУ 1, с. 231]. Ойконім виник унаслідок субстантивації та онімізації відн. прикм. на -ськ(ий), в основі якого ойконім Врубівка; пор. суміж. зал. ст. Врубівка [ГЕУ 1, с. 231] ).

Втенський заказник - ботанічний заказник держ. значення, Любомл. р-ну Волин. обл. [ГЕУ 1, с. 231]. Назва виникла внаслідок лексикалізації та онімізації словосп. з опорним ГТ заказник й означенням у формі відтопонімного прикм. на -ський; пор. утворену таким самим способом назву Вутвицький заказник у Камінь- Кашир. р-ні Волин. обл. [ГЕУ 1, с. 233].

Втора - річка, л. Церему л. Случі п. Горині п. Прип'яті п. Дніпра (1913) в Житомир. обл. [СГУ, с. 123]. Гідронім виник семант. способом від неза- фіксованої форми одн. апелятива втори / утори «пази на краю бочки, в які вставляють дно» [ЕСУМ 5, с. 602], що міг мати геогр. значення «колія, заглиблення, канава», зумовлене семантикою псл. *utorb «уторований шлях» з *uterti «утерти, уторувати» від *terti «терти»; пор. укр., блр. тор «колія», пол. tor «тс.», рос. тор «вторована дорога», чес. tor «тс.», серб., хорв. тор «загін для худоби», тор «слід; огорожа» та ін. < псл. *torb «тертя; торований шлях» [ЕСУМ 5, с. 602], рос. діал. утора «суцільна маса викрошеного льоду, яка забилася між льодовою шкіркою і дном річки біля берега», утора «частина дощок у дерев'яному посуді нижче дна» та ін. [Желєзняк, с. 129-130].

Є припущення, що назва Втора споріднена з гідронімами Уда, Удава, Удай, Улиця, Удич в Україні, герм. Одер, Одра, ойконімом Ut в Болгарії та ін., які сягають фрак. та і.є. мовного стану і зводяться до іє. *uodr- / *uedr- «вода» з переходом у різних діалектах -d- / -t-, а його праформою є Uot-or- [Желєзняк, с. 130-131].

Вуглегірськ - місто, Єнакіїв. м/р Донец. обл. [АТП, с. 100]; засн. 1879 р., до 1957 - Хацапетівка [ГЕУ 1, с. 232], Углегорск (1981); пор. Углегорск у Сахалін. обл. Росії [СЭС, с. 1383]. Суч. ойконім виник складно-суф. способом за допомогою суф. -ськ у релят. функції на основі іменників вугілля й гора за ознакою «поселення, де накопичено гори вугілля».

Істор. назва Хацапетівка постала за допомогою суф. -івк(а) в релят.-посес. функції від антро- поніма Хацапет.

Вугледар - селище міського типу, Мар'їн. р-н Донец. обл. [АТП, с. 119], нині Петровськ. р/р м. Донецька; засн. 1966 р. [ГЕУ 1, с. 232]. Ойко- нім виник за ознакою «земля, що дарує вугілля» складанням основ іменників вугілля й дар (< дарувати), друга з яких набуває ознак власне топонім- ного суфіксоїда; пор. нп Цареводар, Новодар, Краснодар, Олександродар [Бучко, с. 294].

Вугляр - селище міського типу, Макіїв. м/р Донец. обл. [АТП, с. 101]. Ойконім виник семант. способом від ергоніма «Вугляр», мотивованого апелятивом вугляр «людина, що випалює деревне вугілля» [СУМ 1, с. 781]. Можливий вплив ГТ вуглярка «місце, де випалюють деревне вугілля» [СУМ 1, с. 781]; пор. назву потч. Вуглярчик на Закарпатті [СГУ, с. 123], гори Вуглярка й Вуглярки на Івано-Франківщині [Габорак, с. 80].

Вузлове - селище міського типу, Берегів. р-н Закарпат. обл. [АТП, с. 156]; відоме з ХІІ ст., до 1946 р. - Батеве [ГЕУ 1, с. 232]. Суч. ойконім виник способом субстантивації та онімізації форми сер. Роду відн. прикм. вузловий «у якому сходяться колії, шляхи тощо» [СУМ 1, с. 783].

Істор. назва Батеве, яка зберігається за зал. ст., являє собою посесив на -ев(е), похідний від антропоніма Бсітьо з основою діал. бсітьо «хресний батько» [Чучка, с. 51]; пор. нп Вузлове в Криму і Львів. обл. [АТП, с. 604].

Вузька - річки: 1) л. Росі п. Дніпра в Київ. обл. (1883); Узка (1864), Узька (1720); 2) пр. Псла л. Дніпра в Полтав. обл.; Узкая (1848); 3) балка, л. Солоної л. Лозовенької л. Береки п. Сіверськ. Дінця п. Дону; Узкая (1863) [СГУ, с. 123-124]. Гідроніми виникли внаслідок субстантивації та онімізації форми жін. роду прикм. вузький «який має невелику ширину»; пор. рр. Вузенька, Вузьке Святе [СГУ, с. 123-124], мікро- топоніми з компонентами Вузька, Вузьке, Вузькі на Волині [СММПЗУ 1, с. 148].

Вулканічний хребет - гірський хребет Карпат Українських, Закарпат. обл.; Вигорлат-Гутин- ський хребет [ГЕУ 1, с. 323]. Оронім виник унаслідок лексикалізації та онімізації словосп. з опорним ГТ хребет «ряд гір, розташованих в одному напрямі, гірське пасмо» [СУМ 11, с. 138] й означенням у формі відн. прикм. на -ічний, що вказує на походження хребта від вулкана.

Паралельний оронім утворено способом трансонімізації відтопонімного означення, що входить до складу назви Вигорлат-Гужинська структурно-фаціальна зона [ГЕУ 1, с. 232].

Вухо Землі - карстова порожнина (шахта) в Гірсько-Кримській карстовій області, на сх. від Карабі-яйли [ГЕУ 1, с. 233]. Спелеонім виник як метафорична назва внаслідок лексикалізації та онімізації словосп. з опорним апелятивом вухо, що вказує на подібність карстової порожнини до відповідної частини тіла, й означенням у формі родового належності ГТ земля «верхній шар земної кори» [СУМ 3, с. 557].

В'юнка - річка, л. Іллі л. Ужа п. Прип'яті п. Дніпра; Вьюнка (1913); Wijunka (1890) [СГУ, с. 124]. Гідронім виник унаслідок субстантивації та онімізації форми жін. роду відн. прикм. в'юнкий «який проходить, пролягає, тече і т. ін. непрямо, вигинаючись, петляючи» [СУМ 1, с. 795] з основою апелятива в'юн (< вити); пор. споріднені гідроніми з іншими суфіксами: В'юнія, В'юнщя, В'юнище, В'юночка [СГУ, с. 124].

В'язовиця - річки: 1) п. Собу л. Пд. Бугу; Вязовица (1864), Jazowica, Wiazowica (1882); пор. с. В'язовиця Іллінец. р-ну Вінниц. обл; 2) с. Таран- динці Лубен. р-ну Полтав. обл.; Вязовица (ХІХ ст.), Вязовка (1901) [СГУ, с. 124]. Назви виникли за допомогою суф. -иц(я) в гідронімній функції від відн. прикм. в'язовий «стос. до в'яз», який указує на поширеність у бас. річок відповідних дерев; пор. гідроніми В'язової, В'язове;, В'язовок, В'язувата, В'язівка, В'язівець [СГУ, с. 124-125] (назва р. В'язениця пр. Ворскли л. Дніпра [СГУ, с. 124], очевидно, походить від діє- прикм. в'язаний, місц. в'язений, який указує на звивисту, петлясту форму річки).

власний етимологічний топонім

Література

1. Бучко Д. Г Походження назв населених пунктів Покуття / Д. Г Бучко. - Львів : Світ, 1990. - 144 с.

2. Вербич С. О. Гідронімія басейну Верхнього Дністра : етимологічний словник-довідник / С. О. Вербич. - К. : Пульсари, - 120 с.

3. Вербич С. О. Гідронімія басейну Середнього Дністра : Етимологічний словник / С. О. Вербич. - Луцьк : ВМА «Терен», 2009. - 236 с.

4. Вербич С. О. Топонімікон Українських Карпат в історичній ретроспективі / С. О. Вербич // Українська мова. - 2006. - № 4. - С. 73-82.

5. Галас К. Й. Про деякі назви населених пунктів Закарпаття / К. Й. Галас // Діалектологічний збірник. - Ужгород : Ужгород. держ. ун-т, 1957. - Т. XXVI, вип. 2. - С. 203-206.

6. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / відп. ред. О. С. Стрижак. - К. : Наук. думка, 1985. - 253 с.

7. Желєзняк І. М. Рось і етнолінгвістичні процеси Середньонад- дніпрянського Правобережжя / І. М. Желєзняк. - К. : Наукова думка, 1987. - 204 с.

8. Іваненко О. І. Походження назв населених пунктів Сумської області : дис. ... канд. філол. наук. - К., 2006. - Том ІІ. Додатки. - 254 с.

9. Іліаді О. І. Етимологічне гніздо з коренем *ver- у праслов'янській мові : моногр. / О. І. Іліаді ; НАН України. Ін-т укр. мови. - К. ; Кіровоград : ДЛАУ 2001. - 160 с.

10. Іліаді О. І. Слов'янські мовні релікти в топонімії Балкан / О. І. Іліаді. - К. ; Кіровоград, Код, 2008. - 419 с.

11. Карпенко О. П. Гідронімія Центрального Полісся / О. П. Карпенко. - К. : Кий, 2003. - 318 с.

12. Карпенко Ю. О. Топонімія Буковини / Ю. О. Карпенко. - К. : Наукова думка, 1973. - 239 с.

13. Лобода В. В. Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя / В. В. Лобода. - К.: Вища школа, 1976. - 232 с.

14. Лучик В. В. Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузько- го межиріччя / В. В. Лучик. - Кіровоград : КДПІ, 1996. - 235 с.

15. Лучик В. В. Народна і наукова етимологія топонімів України / В. В. Лучик // Маґістеріум. - К. : ВПЦ НаУКМА, 2013. - Вип. 50 : Мовознавчі студії. - С. 50-58.

16. Нерознак В. П. Названия древнерусских городов / В. П. Не- рознак. - М. : Наука, 1983. - 207 с.

17. Никонов В. А. Краткий топонимический словарь / В. А. Никонов. - М. : Мысль, 1966. - 509 с.

18. Отин Е. С. Труды по языкознанию / Е. С. Отин. - Донецк : Юго-Восток, 2005. - 480 с.

19. Отін Є. С. Гідроніми Східної України / Є. С. Отін. - К. ; Донецьк : Вища школа, 1977. - 156 с.

20. Попов С. А. Ойконимия Воронежской области в системе лингвокраеведческих дисциплин / С. А. Попов. - Воронеж : Издательский дом Алейниковых, 2003. - 285 с.

21. Стрижак О. С. Назви річок Запоріжжя і Херсонщини / О. С. Стрижак. - К. : Наук. думка, 1967. - 127 с.

22. Торчинська Н. М., Торчинський М. М. Словник власних географічних назв Хмельницької області / Н. М. Торчинська, М. М. Торчинський. - Хмельницький : Авіст, 2008. - 548 с.

23. Трубачев О. Н. Названия рек Правобережной Украины: Словообразование. Этимология. Этническая интерпретация / О. Н. Трубачев. - М. : Наука, 1968. - 289 с.

24. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : в 4 т. / пер. с нем. и доп. О. Н. Трубачева / М. Фасмер. - 2-е изд., стереотип. - М. : Прогресс, 1986. - Т. 1. - 576 с.

25. Шульгач В. П. Нариси з праслов'янської антропонімії / В. П. Шульгач. - К. : Довіра, 2008. - Ч. 1. - 413 с.

26. Шульгач В. П. Ойконімія Волині : етимологічний словник- довідник / В. П. Шульгач. - К. : Кий, 2001. - 189 с.

27. Шульгач В. П. Праслов'янський гідронімний фонд (Фрагмент реконструкції) / В. П. Шульгач. - К. : НАН України. Ін-т укр. мови, 1998. - 368 с.

28. Янко М. Т. Топонімічний словник України : словник-довідник / М. Т. Янко. - К. : Знання, 1998. - 430 с.

29. Babik Z. Najstarsza warstwa nozewnicza na ziemiach Polskich: W granicach wczesnosredniowiecznej Slowianszczyzny / Z. Babik. - Krakow, 2001. - 762 s.

30. Rospond S. Slownik etymologiczny miast i gmin PRL / S. Rospond. - Wroclaw; Warszawa ; Krakow ; Gdansk ; Lodz, 1984. - 464 s.

31. Rymut K. Nazwiska Polakow : slownik historyczno- etymologiczny : w 2 t. / K. Rymut. - Krakow, 2001. - T. 2. - 772 s.

32. Географічна енциклопедія України : в 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. - К.: Укр. енц. ім. М. П. Бажана, 1989. - Т 1. - 414 с. ; 1990. - Т 2. - 480 с. Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Б. Грін- ченка. - К. : Лексикон, 1996. - Т. 1. - 494 с.

33. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / В. И. Даль - М. : Рус. язык, 1981. - Т 1 : А-З. - 699 с.

34. Данилюк О. К. Словник народних географічних термінів Волині / О. К. Данилюк. - Луцьк : Надстир'я, 1997. - 103 с.

35. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / відп. ред. О. С. Стри- жак. - К. : Наук. думка, 1985. - 253 с. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / гол. ред. О. С. Мельничук. - К. : Наук. думка, 1982-2006. - Т. 1-5.

36. Енциклопедія українознавства. Словникова частина : в 11 т. / гол. ред. В. Кубійович. - Львів : Вид-во «Молоде Життя» 1993. - Т 1. - 414 с. Желєзняк І. М. Рось і етнолінгвістичні процеси Се- редньонаддніпрянського Правобережжя / І. М. Же- лєзняк. - К. : Наукова думка, 1987. - 204 с.

37. Іваненко О. І. Походження назв населених пунктів Сумської області : дис... канд. філол. наук / О. І. Іваненко. - К., 2006. - Том ІІ. Додатки. - 254 с. Іліаді О. І. Слов'янські мовні релікти в топонімії Балкан / О. І. Іліаді. - К. ; Кіровоград : Код, 2008. - 418 с.

38. Мурзаев Э. М. Словарь народных географических терминов / Э. М. Мурзаев. - М. : Мысль, 1984. - 454 с.

39. Никонов В. А. Краткий топонимический словарь / В. А. Никонов. - М. : Мысль, 1996. - 506 с. Словник гідронімів України / Уклад. І. М. Железняк, А. П. Корепанова, Л. Т. Масенко ; ред- кол.: (голова) К. К. Цілуйко. - К. : Наук. думка, 1979. - 780 с.

40. Словник мікротопонімів і мікрогідронімів північно-західної України та суміжних земель : у 2 т. / упоряд. Г Л. Аркушина. - Луцьк : Вежа, 2007. - Т. 1: А - К. - 536 с.

41. Громко Т. В. Словник народних географічних термінів Кіровоградщини / відп. ред. В. В. Лучик / Т. В. Громко, В. В. Лучик, Т. І. Поляруш. - Кіровоград: РВГІЦ КДПУ, 1999. - 222 с. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. - К.: Наук. думка, 1977. - Т. 1. - 630 с.

Размещено на Allbest.ru