Шляхи засвоєння акцентуаційних норм української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2'38

ШЛЯХИ ЗАСВОЄННЯ АКЦЕНТУАЦІЙНИХ НОРМ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Н.В. Левун

У статті йдеться про шляхи засвоєння правильного наголосу українських слів та акцентуаційні норми як складник культури мови.

Ключові слова: культура мови, акцентуаційні норми, наголос, словорозрізнювальний наголос, акцентні дублети.

В статье речь идет о путях усвоения правильного ударения в украинских словах и акцентуационных нормах как составляющей культуры речи.

Ключевые слова: культура речи, акцентуационные нормы, смыслоразличительное ударение, акцентные дублеты.

The article deals with the ways of learning of the correct stress of Ukrainian words and accentual norms as the component of the language culture.

Keywords: culture of speech, accentual norms, word-distinctive stress, accentual doublets.

Культура мови кожної людини формується ще з дитинства. Найважливішу роль у цьому відіграє школа, бо саме тут закладаються основи тих знань, які сприяють підвищенню культури усної та писемної мови. Одним із важливих складників високої мовної культури є правильне наголошування слів та їхніх форм. Акцентуаційні норми української мови постійно перебувають у полі зору фахівців із питань ортології, зокрема С. І. Головащука, О. Д. Пономаріва, О. А. Сербенської та ін.

Для школярів акцентуаційним зразком є мова вчителів, тому надзвичайно важливо, щоб викладачі не лише мови та літератури, а й інших предметів дотримувалися норм наголошення. Безперечно, вчителі-філологи найбільшою мірою сприяють закріпленню нормативного наголошування серед широкого загалу учнів. Щоб слугувати зразком для інших, учителі самі повинні мати високий ступінь мовної компетентності в наголошуванні слів.

Під час навчання у виші майбутні вчителі-мовники засвоюють теоретичні відомості про наголос української мови, а також практично закріпляють акцентуаційні норми. На жаль, програмою курсу сучасної української мови не передбачено системного вивчення норм наголошення. У запропонованій статті викладемо своє бачення того, якими шляхами можна досягти серед студентів закріплення нормативного наголошування, без якого неможлива культура мови.

В українській мові, як відомо, є кілька типів наголосу: словесний, логічний, емфатичний, фразовий. Словесний наголос полягає у виділенні одного складу в слові з допомогою артикуляційних засобів, властивих мові. Дослідження словесного наголосу ведеться в кількох напрямах, з-посеред яких: 1) вивчення процесу становлення українського наголосу в зв'язку з історичним розвитком мови; 2) характеристика системи українського акцентування, аналіз закономірностей наголошування різних частин мови; 3) експериментальне дослідження словесного наголосу; 4) висвітлення деяких питань діалектного наголосу та ін. [1, с. 5-6].

Важливими є також функційно-практичні характеристики наголосу, що беруть участь у розрізненні лексичних або граматичних значень слова, у виразності та нормативності наголошення [5, с. 45]. У зв'язку з цим пропонують виділяти такі групи наголошення слів: словорозрізнювальний наголос; нормативне наголошення різних наголосових типів різних частин мови; форморозрізнювальний наголос; подвійний (варіантний) наголос; діалектний наголос; інтерферентний наголос; складні випадки наголошення в запозичених словах.

Роботу над опануванням правильного наголосу потрібно здійснювати поетапно. Під час вивчення омонімів звертаємо увагу на значну кількість слів, які в лексикології називають омографами - словами, що однаково пишуться, але мають різний наголос. Отже, у таких словах наголос розрізнює лексичні значення слів, тобто виконує словорозрізнювальну функцію.

Акцентуація виступає засобом семантичної диференціації в різних частинах мови. В іменниках наголос служить засобом розрізнення їхніх значень як у питомих словах, так і в запозичених. Значну частину серед них становлять іменники чоловічого роду, зокрема:

- нульсуфіксальні похідні, утворені від префіксальних дієслів, наприклад: заклад (установа) - заклад (парі), замір (задум; намір тощо) - замір (замірювання), запал (пристрасність, азарт) - запал (запальник, хвороба тварин), захват (захоплення) - захват (ширина робочого ходу машини), переїзд (місце переправи) - переїзд (зміна місця мешкання або перебування);

іменники з суфіксами -ник, -ок, -ач, -ець, наприклад: зимівник (полярник) - зимівник (приміщення-темник), недОносок (старий одяг чи взуття) - недоносок (передчасно народжена дитина), підсумок (результат) - підсумок (сумка для патронів), пугач (птах) - пугач (іграшковий пістолет), ячмінець (злак) - ячмінець (хвороба);

іменники, з яких один український, а другий - іншомовного походження, наприклад: замок (пристрій для замикання) - замок (фортеця); колодій (великий ніж) - колодій (хімічна сполука); колос (колосок) - колос (велетень). Іншомовні слова зберігають наголос мови-першоджерела: замок - запозичення з польської, має наголос на передостанньому складі; колодій і колос - зберігають акцентування грецької мови;

запозичені іменники з однієї або двох мов, наприклад: з грецької ірис (рослина; райдужна оболонка ока) й ірис (сорт цукерок); орган (частина організму) й орган (музичний інструмент); хаос (у міфології) і хаос (безладдя); з французької рапорт (донесення) і рапорт (повторювана частина малюнка на тканині). Різну акцентуацію в цих словах пояснюють тим, що в одному випадку зберігається наголос мови-першоджерела, а в іншому - наголос мови-посередниці [1, с. 59]; атлас (зібрання географічних карт) з грецької - атлас (тканина) з арабської; обидва мають наголос мови-джерела;

іменники, у яких наголос має розрізнювальне значення лише в називному відмінку однини: обід (обвід у колесі) - обід (приймання їжі); поділ (поділити, поділяти) і поділ (пелена; низина; оболонь). Відмінкову парадигму ці слова мають різну, пор.: обід, обода, ободом і т. д. - обід, обіду, обідом і т. д.; поділ, поділу, поділом і т. д. - поділ, подолу, подолом і т. д.

Розрізнення семантики слів за допомогою наголосу спостерігаємо також в іменниках жіночого роду переважно першої відміни, наприклад: батьківщина (мала вітчизна; спадщина від батьків) - батьківщина (вітчизна); біднота (бідні люди) - біднота (бідність), білизна (вироби з тканини) - білизна (білість); ведмежина (м'ясо ведмедя) - ведмежина (чагарник або напівчагарник родини трояндових), вигода (користь) - вигода (зручність), деревина (одне дерево) - деревина (матеріал); малинівка (пташка) - малинівка (наливка); мука (страждання) - мука (борошно).

До різних акцентних типів належать іменники жіночого роду, з яких один український, а другий - іншомовного походження, наприклад: лупа (на шкірі голови) - лупа (збільшувальне скло) з французької; пора (час, період) - пора (отвір, шпара) з грецької.

Слова-омографи музика (вид мистецтва) і музика (музикант) обидва латинського походження, брОия (закріплення; документ про закріплення) і броиЯ (захисна обшивка) з давньоверхньонімецької. У цих парах слів перший наголос (музика, броня) відповідає акцентуації мови-джерела [1, с. 62-63], а другий - результат упливу мов-посередниць.

Зрідка словорозрізнювальну роль виконує наголос в іменниках третьої відміни, наприклад: відомість (список, документ) - відомість (знання, повідомлення).

Наголос виступає розрізнювачем значення іменників середнього роду в таких випадках: очко (зменш. від око; вічко) - очко (у спорті); правило (положення, принцип) - правило (прилад, стерно); видання (поліграфічне) - видання (на виданні) (про дівчат; процес), виконання (з указівкою на закінченість дії) - виконання (з указівкою на незакінченість дії), об 'єднання (організація, товариство) - об'єднання (дія); обладнання (сукупність механізмів, приладів, пристроїв) - обладнання (дія); варення (процес) - варення (продукт); копчення (дія) - копчення (продукти); заняття (навчання, праця) - заняття (справа).

В іменниках середнього роду іншомовного походження словорозрізнювальну роль наголос виконує лише в парі слів рондо (музичний жанр) - рондо (віршова форма, жанр, перо).

Семантична диференціація прикметників за допомогою наголосу здійснюється в похідних утвореннях:

з суфіксом -Н-, наприклад: адресний (від адрес) - адресний (від адреса); запальний (у техніці) - запальний (гарячий; пов'язаний із хворобою); пересічний (посередній; звичайний) - пересічний (який пересікається), рефлекторний (від рефлектор) - рефлекторний (від рефлекс); характерний (з характером) - характерний (властивий);

з суфіксом -ОВ-, наприклад: вершковий (пов'язаний з мірою довжини) і вершковий (виготовлений з вершків; вершинний); замковий (від замок) - замковий (від замок);

з суфіксом -ськ-, наприклад: господарський (необхідний для господарства) і господарський (власницький), лікарський (від лікар) і лікарський (від ліки); консерваторський (від консерватор) - консерваторський (від консерваторія); магістерський (пов'язаний з керівником рицарського ордену) і магістерський (пов'язаний з особою, яка має учений ступінь);

з суфіксом -ян-, наприклад: вітряний (характерний вітром; легковажний) - вітряний (який діє силою вітру); солЯний (соляна кислота) і соляний (від сіль). наголос акцентуаційний семантичний іменник

Значення окремих дієслів української мови також може розмежовуватися за допомогою наголосу. Така диференціація виявляється в дієсловах як недоконаного, так і доконаного виду.

Розрізнення значення в дієсловах недоконаного виду здійснюється тим, що одні дієслова мають кореневий наголос, а інші - суфіксальний, наприклад: зорювати (орати) - зорювати (ночувати просто неба), пробувати (випробувати, робити спробу) - пробувати (перебувати); вищати (стати вищим) - вищати (верещати, скавучати); лупати (кліпати) - лупати (колоти, відколювати); значити (означати) - значити (мітити); твердити (запевняти) - твердити (повторювати); жмуритися (мружитися) - жмуритися (грати в піжмурки); чадіти (отруюватися чадом) - чадіти (випускати чад).

У дієсловах доконаного виду словорозрізнювальну функцію наголос виконує переважно в префіксальних утвореннях, наприклад: засіяти (посіяти) - засіяти (засяяти); згодитися (дати згоду) - згодитися (стати придатним); доглядіти (доглянути) - доглядіти (додивитися до кінця); посвататися (посватати за себе) - посвататися (стати сватами, заприятелювати); прострочити (пропустити визначений час) - прострочити (прошити; простріляти з автоматичної зброї); рухнути (упасти) - рухнути (посунути) та ін.

Зрідка за допомогою наголосу розрізняють значення прислівників, наприклад: якось (невідомо як, як-небудь) - якось (одного разу); ніде (немає де) - ніде (немає в жодному місці); нікуди (немає куди) - нікуди (у жодне місце); шкода (жаль) - шкода (даремно).

Виробленню мовної компетенції у наголошуванні слів сприяє вивчення омоформ, тобто семантично різних слів, які мають тотожне фонемне (графемне) вираження в певних формах, при цьому їхні значення розрізняються наголосом. Семантико-граматична диференціація за допомогою наголосу простежується як у межах однієї частини мови, так і в омонімічних словоформах, що належать до неоднакових морфологічних класів.

В іменниках-омоформах за допомогою наголосу розрізняють семантику і граматичні категорії роду, числа та відмінка. Наприклад: у парах слів бали (оцінка, одиниця виміру) - бали (банкет), склади (місце для зберігання чого-небудь) - склади (частина слова) наголос диференціює семантику і граматичну форму множини; пари слів адреса (від адрес - письмове привітання) - адреса (зазначення місця мешкання або перебування), змія (від змій) - зміЯ (плазун) різняться лексичним значенням і граматичними формами родового відмінка іменника чоловічого роду та називного відмінка іменника жіночого роду.

Іменники як у називному, так і в непрямих відмінках можуть збігатися фонемним складом з певними відмінковими формами прикметників, розрізняючись семантикою. Наприклад, наголос диференціює слова в Н. в. жіночого роду говірка (іменник) і говірка (прикметник), дорОга (іменник) і дорога (прикметник); у Н. в. іменники середнього роду і присвійні прикметники жіночого роду: собача і собача (від собачий); у Д. в. однини іменників чоловічого роду і Н. в. множини прикметників: мармурові (від мармур) і мармурові (від мармуровий); у субстантивованих прикметниках і прикметниках чоловічого роду: розсильний (кур'єр) і розсильний (який служить для запису того, що розсилається) та ін.

Омонімічні граматичні форми, у розрізненні яких наголос виконує семантико-граматичну функцію, поширені також серед іменників і дієслів. Наприклад: зросту (Р. в. іменника зріст) і зросту (1 особа дієслова зрости); багатію (Д. в. іменника багатій) і багатію (1 особа дієслова багатіти); підмети (Н. в. множини від підмет) і підмети (2 особа наказового способу від підмести); прийми (іменник) і прийми (2 особа наказового способу від прийняти).

Зрідка за допомогою наголосу розрізняють іменники й прислівники, наприклад: іменник набір (сукупність предметів) - прислівник набір (у борг), тепло і тепло.

Для засвоєння цього лексичного матеріалу можна використати різні види практичних завдань: виписати зі словника наголосів слова, семантика яких залежить від наголосу; з'ясувати значення омографів та омоформ із відмінним наголошуванням; скласти з цими словами речення; виконати вправи в тестовій формі.

Вивчаючи курс морфології, студенти опановують нормативне наголошення різних акцентних груп у складі частин мови, а також з'ясовують роль наголосу в розрізненні граматичних форм слова. Труднощі, яких студенти нерідко зазнають у наголошенні відмінкових форм іменників, пояснюються впливом російської мови чи діалектного мовлення. Як уникнути інтерферентного наголосу, пояснюємо на прикладі окремих слів. Скажімо, у деяких словниках української мови форму множини іменника свято подають з двома наголосами: свЯта і свята [4, с. 519]. Однак акцентну дублетність у цьому випадку не можна виправдати. Наголошення свЯта (Р. в. однини) і свята (Н. в. множини) чітко виокремлює відмінкові форми однини і множини, через те таке наголошення, що диференціює відмінкові форми того самого слова, є закономірним, а отже, основним. Ним і потрібно послуговуватися в мовленні [2, с. 119].

Відмінкові форми множини слова гість також наводять із паралельним наголошенням - на корені й на закінченні [3, т. 1, с. 315]. Наголос на закінченнях у родовому, давальному, знахідному, орудному й місцевому відмінках постав під впливом російської мови [2, с. 49]. Потрібно вживати відмінкових форм множини іменника гість з наголосом на першому складі: гОсті (Н. в.), гОстеи (Р. в.), гОстям (Д. в.), гОстеи (Зн. в.), гОстями (Ор. в.), (у) гОстях (М. в.), гОсті (Кл. в.).

Ці й подібні коментарі щодо акцентуації відмінкових форм іменників сприяють закріпленню норм наголошення, які в цілому підвищують культуру мови студентів - майбутніх учителів-словесників.

Вивчаючи зв'язки числівників з іменниками, особливу увагу звертаємо на наголошування іменників у сполученні з числівниками два, три, чОтири. Тут слід послуговуватися такими правилами: 1) іменники, які в множині змінюють наголос, у сполученні з числівниками два (дві), три, чОтири зберігають наголос однини: ОзерО - Озера, але два (три, чОтири) Озера; деревО - дерева, але два (три, чОтири) дерева; жінка - жінки, але дві (три, чОтири) жінки; острів - острови, але два (три, чотири) острови; 2) односкладові іменники, сполучаючись із числівниками два, три, чотири, зберігають місце наголосу початкової форми два голи, чотири склади, три шляхи, два дахи [5, с. 48]. Пам'ятаючи ці правила, мовці у назві вірша Дмитра Павличка «Два кольори» не робитимуть помилки, вимовляючи іменник із наголосом на останньому складі, адже це не відповідає акцентуаційним нормам.

Завершальним етапом у вивченні студентами літературного наголосу є навчальна дисципліна «Стилістика і культура української мови». У цьому курсі звертаємося до найважчих випадків наголошення слів, зокрема до слів, які в українській мові наголошуються інакше, ніж відповідні російські; до іншомовних слів, у наголошенні яких часто припускаються помилок; до термінологічної лексики, пов'язаної з фахом учителя-філолога.

Отже, систематична робота над опануванням студентами акцентуаційних норм включає кілька етапів упродовж усього навчання у виші.

Бібліографічні посилання

1. Винницький В. М. Наголос у сучасній українській мові / В. М. Винницький. - К.: Рад. школа, 1984. - 160 с.

2. Вихованець І. Р. Розмовляймо українською: мовознавчі етюди / І. Р. Вихованець; [післямова А. Загнітка]. - К.: ПУЛЬСАРИ, 2012. - 160 с.

3. Орфоепічний словник української мови: у 2 т. / [уклад. М. М. Пещак та ін.] - К.: Довіра, 2001.

4. Орфоепічний словник [уклад. М. І. Погрібний]. - К.: Рад. школа, 1983. - 629 с.

5. Фаріон І. Д. Мовна норма: знищення, пошук, віднова (культура мовлення публічних людей): монографія. - [3-є вид., доп.]. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2013. - 332 с.

Надійшла до редколегії 17.03.2014

Размещено на Allbest.ru