Акцентуація інфінітивних, аористних та імперфектних форм: акцентні відмінності у староукраїнській і староросійській мовах (на матеріалі апостолів 1574 і 1564 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Акцентуація інфінітивних, аористних та імперфектних форм: акцентні відмінності у староукраїнській і староросійській мовах (на матеріалі апостолів 1574 і 1564 рр.)

Пономаренко С. С.

Статтю присвячено акцентним відмінностям синтетичних форм минулого часу - аориста та імперфекта - у староукраїнській мові, встановлено тенденції в наголошенні аналізованих слів львівського видання Апостола через залучення відомостей з інших пам'яток ХVІ-ХVШ ст. та словників; доведено, що в більшості випадків такі розбіжності в акцентуації є не помилковими, а відбивають саме український наголосXVI ст., відмінний від російського. минулий час слово аорист староукраїнський

Ключові слова: синтетичні форми минулого часу, інфінітив, аорист, імперфект, словоформа, акцентуація, акцентна парадигма, наголос.

В статье рассматриваются акцентные различия форм синтетических форм прошедшего времени в староукраинском языке, установлены тенденции в ударении анализированных слов во львовском издании Апостола путём использования данных других старопечатных памятников XVI-XVIII вв. и словарей; доказано, что в большинстве случаев такие расхождения в акцентуации не являются ошибочными, а отображают именно староукраинское ударение XVI в., отличное от старорусского.

Ключевые слова: глагол, формы прошедшего времени, инфинитив, аорист, имперфект, словоформа, акцентуация, акцентная парадигма, ударение.

The article covers accentual variances in the synthetic forms of the past tense verbs, it specifies stress tendencies of the analyzed allologs of the Lviv edition of Apostol via application of the data gathered from other sources dated 16-17AD, dictionaries, and other editions of Apostol dated 17 AD, except for the Russian on; it was proved that in the majority of cases such accentual differences were not erroneous, per contra they demonstrated practical Ukrainian stress of the 16th century that differed from the Russian one.

Key words: synthetic forms of the past tense verbs, infinitive, aorist, imperfect, emphasis, accentuation, accentual paradigm.

Акцентні відмінності повнозначних частин мови у стародруках XVI-XVIII ст. є однією з найменш розроблених ділянок історичної акцентології східнослов'янських мов, тому актуальність цього дослідження не викликає сумнівів. З'ясування мовної природи акцентних відмінностей у давніх українських та російських пам'ятках було порушено видатним українським ученим І. Огієнком у працях «Український наголос на початку XVII-го віку» (1926), «Наголос, яко метод означення місця виходу стародрукованих книжок» (1925), «Словник наголосів Чудівського Нового Завіту» (1937). Проте, як зазначає сам дослідник, він не має на меті аналіз акцентуації того чи іншого граматичного класу слів, а можливість подати новий фактичний матеріал для дослідження українського наголосу: «Не вдаючись в докладний аналіз наголосів... і в пояснення тих чи інших наголосів, я ставлю собі за головніше завдання - дати нашим вченим-дослідникам мови бодай новий матеріал для вивчення історії українського наголосу» [9, с. 4]. Цій проблематиці тією чи іншою мірою присвячені праці Л. Була- ховського, З. Веселовської, В. Скляренка, В. Винницького, І. Гальчука та ін.

Предметом дослідження є акцентні відмінності інфінітива, аориста та імперфекта у львівському та московському виданнях Апостола 1574 і 1564 рр.

Мета цієї студії - виявити відмінності в наголошенні форм інфінітива, аориста та імперфекта та встановити, що ці розбіжності в акцентуації відбивають тогочасну систему староукраїнського наголосу. Реалізація поставленої мети передбачає виконання акцентологічного аналізу, що виявляється в таких етапах:

систематизація та подання слів та їх форм з акцентними відмінностями, що зафіксовані у львівському та московському виданнях Апостола;

з'ясування (якщо це можливо) первісної праслов'янської акцентуації; 3) виявлення фактів наголошення аналізованих лексем та їхніх словоформ у староукраїнських граматиках, словниках, художніх та релігійних творах, які засвідчують аналогічні випадки акцентуації; 4) у разі відхилення від зазначеного факту наголошення виявити причини цього, а саме: чи був це помилковий наголос, чи він відбиває церковнослов'янську акцентну традицію.

Дієслівні форми інфінітива та минулого часу з акцентними відмінностями у львівському виданні Апостола 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. виявлено такі:

видати (Л.) - видати (М.):

вид4 (Л., 2 б/н зв., 14 зв., 17, 19, 30 зв.) - вид^ (М., 1 б/н, 14 зв., 17, 19, 30 зв.) - аор., 3 ос. одн.;

видЖстє (Л., 41 зв., 183) - видістє (М., 41 зв., 183) - аор., 2 ос. мн.;

вид4хъ (Л., 41 зв.) - вид&хъ (М., 41 зв.) - аор., 1 ос. одн.;

вид#шє (Л., 17 зв.) - вид#шє (М., 17 зв.) - імп., 3 ос. одн.;

избыточьствовати (Л., 108, 183 зв.) - избыточьствовати (М., 108, 183 зв.) - інф.;

мудръствовати (Л., 105) - мудръствовати (М., 105) - інф.;

муча (Л., 48) - муча (М., 48) - аор., 3 ос. одн.;

начати (Л., 67 зв.) - начатії (М., 67 зв.) - інф.;

об^това (Л., 204, 225 зв.) - об^това (М., 204, 225 зв.) - аор., 3 ос. одн.;

обрости (Л., 200) - обрости (М., 200) - інф.;

оправдистєс# (Л., 118) - оправдистєс# (М., 118) - аор., 2 ос. мн.;

опр#ташєс# (Л., 151 зв.) - опр#ташєс# (М., 151 зв.) - імп., 3 ос. одн.;

оцыститис# (Л., 89 зв.) - оцыститис# (М., 89 зв.) - інф.;

пам#тьсътвова (Л., 223) - пам#тьсътвова (М., 223) - аор., 3 ос. одн.;

плавашє (Л., 2 б/н) - плав#шє (М., 1 б/н зв.) - імп., 3 ос. одн.;

послушати (Л.) - послушати (М.):

послушашє (Л., 65 зв.) - послушашє (М., 65 зв.) - імп., 3 ос. одн.;

послушаху (Л., 28 зв.) - послушаху (М., 28 зв.) - імп., 3 ос. мн.;

нє прєстаахус# (Л., 11 зв.) - нє прєстаахус# (М., 11 зв.) - імп., 3 ос. мн.;

приближитис# (Л., 50 зв.) - приближитис# (Л., 50 зв.) - інф.;

разд^лити (Л.) -разд^лити (М.):

раздЬихъ (Л., 104) -разділихь (М., 104) - аор., 1 ос. одн.;

раздали (Л., 143) - раздали (М., 143) - аор., 3 ос. одн.;

свидЬієльствовашє (Л., 6) - свидЬієльствовашє (М., 6) - імп., 3 ос. одн.;

славл#ху (Л., 40, 151) - славл#ху (М., 40, 151) - імп., 3 ос. мн.;

смышл#хъ (Л., 127) - смЫшл#хъ (Л., 127) - імп., 1 ос. одн.;

ст#заахус# (Л., 8 зв.) - ст#зааху с# (М., 8 зв.) - імп., 3 ос. мн.;

съд^/миа (Л., 223 зв.) - сод^лша (М., 223 зв.) - аор., 3 ос. мн.;

оумолити (Л., 44) - оумолити (М., 44) - інф.;

оумрєти (Л., 46 зв.) - оумрєти (Л., 46 зв.) - інф.;

нє чєствоваша (Л., 87) - нє чєствоваша (М., 87) - аор., 3 ос. мн.

У досліджуваних пам'ятках виявлено 8 інфінітивів, 16 синтетичних форм минулого часу (аорист та імперфект) з акцентними відмінностями. Якщо лексему вжито в тексті у формі аориста та імперфекта, то їхній аналіз подаємо разом, оскільки вони, будучи утвореними від тієї самої інфінітивної основи, характеризувалися ідентичною акцентуацією. Під час аналізу будь-якої із зазначених відінфінітивних основ як підтвердження того чи іншого факту наголошення залучаємо свідчення будь-якої форми, утвореної від основи інфінітива, тому що всі вони мають тотожну акцентуацію в межах словозмінної і формотвірної парадигм (особливо це стосується форм з акцентованим суфіксом дієслівної основи).

Інфінітивам у праслов'янській мові були властиві усі три акцентні парадигми - баритонована (форми з кореневим наголосом), окситонована (форми з наголосом на суфіксі основи або інфінітивному суфіксі в дієсловах із нульовим суфіксом основи) і рухома (залежно від суфікса основи дієслова) [10, с. 38]. У текстах Апостола виявлено 8 інфінітивів з акцентними відмінностями, 7 з яких мають матеріально виражений суфікс основи і лише 1 характеризується нульовим суфіксом основи.

Інфінітиви избыточьствовати, мудръствовати та оцыститис# вжиті в пам'ятках з ідентичними акцентними відмінностями: з наголосом на суфіксі основи інфінітива у львівському виданні та кореневим - у московському. Староукраїнські пам'ятки, у т. ч. видання Апостола XVII ст., засвідчують винятково суфіксальне наголошення загаданих форм, і тільки інфінітив очистити характеризується подвійним наголосом: избыточьствовати (Л. Сл., 167; К., 164 зв.), мудръствовати (Л. Сл., 85 зв.; К., 83; Бер., 123; Адельф., 84), мудрствовати (Бер., 123, Остр. зб., 41 зв.), очистити (Кл., 4) та очистити (Т. З., 94). Слушною є думка І. Огієнка, який зауважує: «Цікавою ознакою давньої системи українського наголосу є те, що дієслова на -овати постійно мають наголос на голоснім -а...: діїйствовати, миловати, помиловати, св#щєннод^йствовати, царствовати, шєствовати і т. п. В російській мові ці дієслова звичайно мають наголос на корені: д^йствовати і т. д.» [9, с. 14]. Вищезазначене не залишає сумнівів, що львівський Апостол 1574 р. відбиває справжній староукраїнський наголос досліджуваного періоду.

Інфінітиви начати та оумолити вжиті в пам'ятках також з однаковими відмінностями в наголошенні: українське видання засвідчує

наголос на суфіксі основи інфінітива, а російське - на формотворчому інфінітивному суфіксі. У праслов'янській мові обидва дієслова належали до окситонованої а.п. і у формі інфінітива мали суфіксальну акцентуацію (перше дієслово на суфіксі основи, друге - на формотвірному суфіксі) - *с§їі, *с'ьиеїь [12, с. 115; 1, с. 165; 6, с. 94; 11, с. 168; інакше (у системі презенса - окситонована а. п., у системі інфінітива - рухома а.п.) 5, с. 203, 247; 7, с. 136]; *modliti, *ш'оШїїь [2, с. 468; 12, с. 109; 1, с. 127; 102, с. 159; 4, с. 5; 5, с. 137; 6, с. 232, 240]. При утворенні префіксальних форм наголос не змінював своєї позиції - *nac§ti, *иас'ьпей; *umodliti, *йш'оШїїь. У давньоруській мові дієслово начати втратило первісну акцентуацію, наголос перемістився на суфікс основи дієслова; інфінітив молити зберіг пізньо - праслов'янську акцентуацію: начати (ЧНЗ, 95), молити (ЧНЗ, 75 зв., 80), молитис# (ЧНЗ, 112 зв., 132, 135 зв.). Українські видання Апостола засвідчують той самий наголос, що і львівська пам'ятка 1574 р.: начати (Л. Сл., 47; К., 44 зв.), оумолити (Л. Сл., 25 зв.; К., 23), а отже, відбивають реальний староукраїнський наголос згаданих форм.

Інфінітив обрости вжито в пам'ятках із кореневим наголосом у львівському виданні та наголосом на формотвірному інфінітивному суфіксі в московському. У Стрятинському служебнику ця форма має кінцеве наголошення, яке відбиває московська пам'ятка: обрости (Служ. Стр., 132, 292). Одностайності щодо акцентуації згаданого інфінітива немає і в пізніших виданнях Апостола: київське видання 1630 р. відбиває кінцевий наголос, а львівське М. Сльозки 1639 р. - кореневий: обрости (К., 177 зв.), обрости (Л. Сл., 180). З цього випливає, що цей інфінітив у староукраїнській мові характеризувався подвійним наголосом, причому кореневий переважав на західних землях України, а кінцевий - на східних.

Інфінітив приближитис# вжито в пам'ятках із кореневим наголосом у львівському виданні та наголосом на суфіксі основи в московському. Саме кореневою акцентуацією характеризується згадана форма в українських пам'ятках досліджуваного періоду, що свідчить про те, що львівський Апостол відбиває «живий» староукраїнський наголос: приближитис# (Л. Сл., 30 зв.; К., 28; Служ. Стр., 117, 275).

Інфінітив оумрєти вжито в пам'ятках із префіксальним наголосом у львівському виданні та наголосом на формотворчому інфінітивному суфіксі в московському. У праслов'янській мові це дієслово належало до окситонованої а.п. і у формі інфінітива мало наголос на формотвірному суфіксі - *meroti, *ш'ыеь [3, с. 271; 12, с. 115; 1, с. 165; 11, с. 168; інакше (рухома а.п.) 5, с. 203, 212-213, 233, 235; 7, с. 139]. При утворенні префіксальної форми наголос не змінював своєї позиції у слові - *umeroti, ^m^rete. У давньоруській мові цей інфінітив мав кінцевий наголос: оумрєт (ЧНЗ, 64 зв., 68 зв., 74, 77, 101 зв., 103), оумрєти (ЧНЗ, 118 зв., 128, 152). Староукраїнські пам'ятки по- різному відбивають наголошення аналізованого дієслова: в одному випадку - кореневе, в іншому - кінцеве: оумрєти (Адельф., 192; Л. Сл., 26 зв.), оумрєти (К., 24). Таким чином, префіксальний наголос, засвідчений у львівському Апостолі 1574 р. , мабуть, є помилковим. Імовірно, у Львові тоді був поширений кореневий наголос.

Серед дієслів минулого часу в досліджуваних пам'ятках з акцентними відмінностями трапляються три форми, дві з яких є синтетичними (аорист та імперфект), що майже вийшли з ужитку в староукраїнській мові XVI ст., але залишилися в пам'ятках, написаних церковнослов'янською мовою. У досліджуваних пам'ятках від інфінітивної основи видати з акцентними відмінностями виявлено три аористні форми в 3 ос. одн., 2 ос. мн. та 1 ос. одн. та одну імперфектну в 3 ос. одн. з суфіксальним наголосом у львівському виданні та кореневим - у московському. У праслов'янській мові згадане дієслово належало до баритонованої а. п. - *v'ideti, ^'idlte [2, с. 14, 170, 534; 3, с. 253; 12, с. 108, 113; 1, с. 153; 8, с. 46; 7, с. 133; 6, с. 90, 232; 11, с. 163]. Первісним для всіх форм дієслівної парадигми був кореневий наголос - *v'ide (аорист у 3 ос. одн.), ^'Шёхъ (аорист у 1 ос. одн.), *v'ideste (аорист у 2 ос. мн.), ^'Шёахъ (імперфект у 3 ос. одн.). У давньоруській мові послідовно відбито первісне кореневе наголошення, яке засвідчено в московській пам'ятці: видати (ЧНЗ, 25, 35, 66 зв., 69, 72, 73 зв., 75 - двічі, 79 зв., 91 зв., 104, 107, 108 зв., 115 зв., 128 зв., 133, 138, 147, 153), виді (ЧНЗ, 6, 28 зв., 37 зв., 41 зв., 44, 44 зв., 46, 52, 59 зв., 64, 64 зв., 65, 66, 66 зв., 67, 69 зв., 75, 89 зв., 90, 93, 109, 116, 138, 149, 156, 167), видістє (ЧНЗ, 43 зв., 44, 45 зв., 59, 129 зв.), видіш (ЧНЗ, 77, 122), видіша (ЧНЗ, 37 зв., 41, 60, 66 зв., 75, 79 зв., 143 зв., 147 зв.). У тогочасних староукраїнських пам'ятках інфінітив засвідчено з кореневим наголосом, а форму 1 ос. одн. аориста з подвійним (кореневим і суфіксальним): вид іти (Бер., 4, 22; Зиз. Л., 33), видіхь (Гр. Зиз., 55 зв.) і видіхь (Адельф., 198). Українські видання Апостола XVII ст. послідовно засвідчують суфіксальний наголос, який, очевидно, відбиває староукраїнську церковну вимову: виді (Л. Сл., 34, 36 зв., 38, 50), видістє (Л. Сл., 22 зв., 163; К., 20, 161 зв.), видіхь (Л. Сл., 22 зв.; К., 20), вид#шє (Л., 37 зв.; К., 35).

Дієслово мучати ужито в пам'ятках у формі 3 ос. одн. аориста з суфіксальним наголосом у львівському виданні та кореневим - у московському. У праслов'янській мові це дієслово належало до баритонованої а.п. з нерухомим наголосом на корені - *m'QCiti, ^'Qclte [3, с. 251; 1, с. 74; 6, с. 235; 11, с. 157], 3 ос. одн. аориста - *m'QCi. У др. мові інфінітив та імперфект засвідчені з кореневим наголосом: мучіті (ЧНЗ, 24 зв.), мучашє (ЧНЗ, 87). Проте українські видання

Апостола XVII ст. відбивають суфіксальне наголошення, зафіксоване у львівській пам'ятці: муча (Л. Сл., 47 зв.; К., 45). Це дає підстави припустити, що, втративши первісну кореневу акцентуацію, львівський Апостол 1574 р. засвідчує тогочасний староукраїнський церковний наголос.

Дієслово обітовати ужито в пам'ятках двічі: у формі 3 ос. одн. аориста з суфіксальним наголосом у львівському виданні та кореневим - у московському. Із суфіксальною акцентуацією аналізовану форму засвідчено в Чудівському Новому Завіті: обітова (ЧНЗ, 148 зв.). З таким же суфіксальним наголошенням відбито згадані форми в українських виданнях Апостола XVII ст.: обітова (Л. Сл., 184 зв., 206; К., 182, 203 зв.). Крім того, спільнокореневі іменник і дієприкметник у досліджуваних пам'ятках засвідчені з тим самим наголосом на інфінітивному суфіксі основи. Усе це, безумовно, вказує на те, що львівське видання Апостола відбиває староукраїнську церковну вимову.

Дієслово опр#татис# ужито в пам'ятках у формі 3 ос. одн. імперфекта з кореневим наголосом у львівському виданні та суфіксальним - у московському. Староукраїнські пам'ятки підтверджують кореневу акцентуацію, засвідчену у львівському Апостолі (як у формі імперфекта, так і у формі теп. ч.): опр#таєтж# (Бер., 296), опр#ташєс# (Л. Сл., 132; К., 129 зв.). Цілком імовірно, що саме кореневий наголос цієї форми відбиває тогочасну староукраїнську церковну вимову.

Дієслово оправдитис# ужито в пам'ятках у формі 2 ос. мн. аориста з суфіксальним наголосом у львівському виданні та кореневим - у московському. У Чудівському Новому Завіті інфінітив та аорист відбивають кореневий наголос, засвідчений московською пам'яткою: оправдитис# (ЧНЗ, 122 зв.), оправдистєс# (ЧНЗ, 110), що, по- перше, говорить про давність такого наголосу, а по-друге, відбиває староросійську вимовну церковну традицію. В українських виданнях Апостола XVII ст. згадана форма характеризується суфіксальним наголосом, відбитим у львівській пам'ятці: оправдистєс# (Л. Сл., 98 зв.; К., 96). Така послідовність у наголошуванні може свідчити саме про особливість староукраїнської церковної вимови.

Дієслово пам#тьсътвовати ужито в пам'ятках у формі 3 ос. одн. аориста з кореневим наголосом у львівському виданні та суфіксальним - у московському. Таке саме наголошення відбито в українських виданнях Апостола XVII ст.: пам#тьсътвова (Л. Сл., 203 зв.; К., 200). Через брак фактичного матеріалу однозначно не можна стверджувати, що саме кореневе наголошення засвідчує староукраїнську церковну вимову, однак такий наголос цілком очевидно мотивується акцентуацією твірного слова на пам#ти (Бер., 152), хоч форма теперішнього часу характеризується суфіксальним наголосом: пам#тьствую (Бер., 151). На наш погляд, згадане слово у староукраїнській мові мало подвійний наголос, причому кореневий є більш давнім, а суфіксальний - новішим.

Дієслово плавати ужито в пам'ятках у формі 3 ос. одн. імперфекта з кореневим наголосом у львівському виданні та суфіксальним - у московському. У праслов'янській мові це дієслово належало до баритонованої а. п. і характеризувалося колонним кореневим наголосом - *pl'avati, *pravjetB [8, с. 62; 11, с. 174], 3 ос. одн. імп. - *р1^аа§е. Тогочасні староукраїнські пам'ятки засвідчують форми минулого часу теж із кореневим наголосом: плавах (Адельф., 197, 199), плавашє (Л. Сл., 22 зв.; К., 19). Отже, кореневий наголос загаданого дієслова відбиває справжню староукраїнську церковну вимову.

Дієслово послушати ужито в пам'ятках двічі у формах 3 ос. одн. і мн. імперфекта з кореневим наголосом у львівському виданні та суфіксальним - у московському. У праслов'янській мові аналізоване дієслово належало до баритонованої І а. п. - *s1'usati, *s1'usajetB [1, с. 202; 11, с. 185]. На думку В. Скляренка, «префіксальні дієслова в усіх формах (крім баритонованих форм дієслів із рухомою а.п.) мали такий самий наголос (кореневий, суфіксальний, флективний), як і відповідні безпрефіксні дієслова» [11, с. 317-318]. Отже, первісною для згаданої форми є коренева акцентуація - *роs1'usati, *роs1'usajetь, 3 ос. одн. імперфекта - *роs1'usaаsе, 3 ос. мн. імп. - *роs1'usaахQ. У давньоруській мові аналізоване дієслово уживалося з подвійним наголосом: послоушати (ЧНЗ, 44 зв., 76, 77 зв.) і послоушати (ЧНЗ, 47 зв.), послоушашє (ЧНЗ, 19) і послоушашє (ЧНЗ, 23), послоушахоу (ЧНЗ, 70,75) і послоушахоу (ЧНЗ, 69), але аорист послоушастє (ЧНЗ, 102), послоушаша (ЧНЗ, 46 зв.). Староукраїнські пам'ятки відбивають кореневий наголос, підтверджуючи таким чином акцентуацію, засвідчену у львівському виданні Апостола 1564 р.: послушашє (Л. Сл., 46; К., 43 зв.), послушаху (Л. Сл., 8 зв.; К., 6). Отже, кореневе наголошення досліджуваних форм відбиває староукраїнську церковну вимову.

Дієслова прєстатис# та ст#затис# ужито в пам'ятках у формі 3 ос. мн. імперфекта з ідентичними акцентними відмінностями - з наголошеним першим суфіксальним голосним -а- у львівському виданні та другим - у московському. У давньоруській мові аналізовані форми дієслова ст#затис# засвідчені зі стягненим акцентованим суфіксом: ст#затис# (ЧНЗ, 10 зв.), ст#зашєс# (ЧНЗ, 10 зв.),

ст#захоус# (ЧНЗ, 10 зв.), ст#захус# (ЧНЗ, 10 зв.). Українські видання Апостола XVII ст. підтверджують акцентуацію згаданих форм, засвідчених у львівському виданні 1574 р.:

прєстаахус# (Л. Сл., 31 зв.; К., 29), ст#заахус# (Л. Сл., 28; К., 25 зв.). Імовірно, що саме таке наголошення зазначених форм і відбиває староукраїнську церковну вимову.

Дієслово разділити ужито в пам'ятках у формах 1 і 3 ос. одн. аориста з суфіксальним наголосом у львівському виданні та префіксальним - у московському. У праслов'янській мові це дієслово належало до рухомої а.п. - *deliti, *ДёШъ [4, с. 5; 7, с. 140; 11, с. 160], похідні префіксальні утворення характеризувалися такою самою акцентуацією - *огс^ёШ, *огс^ё1Пъ, 1 ос. одн. аориста - *огс^ёИхъ. У давньоруській мові, як і в староукраїнських пам'ятках, згадане слово засвідчене з суфіксальним наголошенням: разділишас# (ЧНЗ, 124 зв.), разділ#хоу (ЧНЗ, 60), разділй (ЧНЗ, 19 зв., 35 зв.), разділис# (ЧНЗ, 124 зв.); разділ#хь (Адельф., 190, 196), разділиш#с# (Гр. Зиз., 86 зв., 87). Такий же суфіксальний наголос відбито в українських виданнях Апостола XVII ст.: разділихь (Л. Сл., 84 зв.; К., 81), разділй (Л. Сл., 122 зв.; К., 119 зв.). Префіксальний наголос у московському виданні є результатом перенесення наголосу на префікс у староросійській мові. Таким чином, українська пам'ятка відбиває реальну староукраїнську церковну акцентуацію.

Дієслово свидітєльствовати ужито в пам'ятках у формі 3 ос. одн. імперфекта з суфіксальним наголосом у львівському виданні та префіксальним - у московському. У давньоруській мові це дієслово засвідчене винятково з наголосом на першому суфіксі -і-: свидітєльствовати (ЧНЗ, 159), свидітєльствова (ЧНЗ, 188), свидітєльствовашєс# (ЧНЗ, 67 зв.). У староукраїнських пам'ятках досліджуваного періоду відбито переважно той самий наголос на суфіксі -ова- у синтетичних формах минулого часу, що й у львівському виданні Апостола: свидітєльствова (Служ. Стр., 23), але свидітєльствова (Служ. Стр., 188), свидітєльствовашє (Л. Сл., 26 зв.; К., 24). До того ж, форма пасивного дієприкметника, утвореного від інфінітивної основи, теж характеризується суфіксальним наголосом: свидітєльствовань (Л., 20, 42). Усе це дає підстави говорити, що львівське видання Апостола відбиває староукраїнську церковну акцентуацію згаданого слова.

Дієслово славити вжито в пам'ятках у формі 3 ос. мн. імперфекта з кореневим наголосом у львівському виданні та суфіксальним - у московському. У праслов'янській мові це дієслово належало до баритонованої а.п. - *s1'aviti, *8І'ауїїь [2, с. 468, 534; 3, с. 236; 4, с. 5; 1, с. 76; 6, с. 232; 11, с. 157], форма 3 ос. мн. імперфекта характеризувалася початковим наголосом - *s1'avjaaxQ. У др. мові інфінітив та імперфект дієслова славити майже завжди зберігають первісну початкову акцентуацію: славити (ЧНЗ, 17), славл#хоу (ЧНЗ, 122), славл#ху (ЧНЗ, 28 зв., 30), але славл#хоу (ЧНЗ, 61). Староукраїнські пам'ятки теж відбивають загадані форми з наголосом на корені: славити (Служ. Стр., 169, 284, 328, 537), славити (Служ. Стр., 544), славл#ху (Л. Сл., 21 зв., 132; К., 19, 129 зв.). Таким чином, початковий наголос, засвідчений львівською пам'яткою, об'єктивно вказує на староукраїнську церковну вимову.

Дієслово смыслити ужито в пам'ятках у формі 1 ос. одн. імперфекта з суфіксальним наголосом у львівському виданні та кореневим - у московському. У праслов'янській мові це дієслово належало до баритонованої а.п. - *m'ysliti, '*'mAsHfe [2, с. 16; 4, с. 5; 1, с. 73; 11, с. 157], префіксальні утворення - *sъm'ys1iti, *sъm'ys1їtь; форма 1 ос. одн. імперфекта характеризувалася початковим наголосом - *sъm'ys1ёaxъ. У давньоруській мові первісний кореневий наголос, очевидно, було втрачено: смьшл#ти (ЧНЗ, 105, 106 зв., 127 зв., 129 - двічі, 129 хв.), смьшл#шє (ЧНЗ, 105 зв.). Новий суфіксальний наголос відбивають і староукраїнські видання Апостола XVII ст.: смышл#хь (Л. Сл., 107 зв.; К., 105). Отже, аналізоване дієслово на староукраїнському ґрунті втратило первісний кореневий наголос форм імперфекта, тож суфіксальну акцентуацію, певно, слід визнати як традиційну церковнослов'янську вимову, поширену в староукраїнський період.

Дієслово сьді#ти вжито в пам'ятках у формі 3 ос. одн. імперфекта з суфіксальним наголосом у львівському виданні та кореневим - у московському. У праслов'янській мові це дієслово належало до баритонованої а.п. - *d^ti, *d'ёdjetь [1, с. 163; 11, с. 167], що характеризувалося нерухомим кореневим наголосом, у т. ч. й у префіксальних утвореннях, - *sъd'ёti, *sъd'ёdjetь, 3 ос. одн. імп. - *sъd'ёаsе. Українські видання Апостола XVII ст., як і досліджувана пам'ятка 1574 р., відбивають новий суфіксальний наголос, який, певно, відбивав староукраїнську церковну традицію: сьді#ша (Л. Сл., 203; К., 200 зв.).

Дієслово нє чєствовати вжито в пам'ятках у формі 3 ос. мн. аориста з суфіксальним наголосом у львівському виданні та кореневим - у московському. Очевидно, кореневий наголос є більш давнім, оскільки його відбиває давньоруська пам'ятка Чудівський Новий Завіт: нє чєствоваша (ЧНЗ, 92 зв.), але староукраїнські видання

Апостола підтверджують наголос, засвідчений львівською пам'яткою 1574 р.: нє чєствоваша (Л. Сл., 66 зв.; К., 64). Певно, суфіксальний наголос відбиває особливості староукраїнської церковнослов'янської вимови.

На момент виходу першої друкованої в Україні пам'ятки в живому мовленні українців форми аориста та імперфекта були втрачені та витіснені формами колишніх невідмінюваних дієприкметників на -ль, які входили до складу перфекта. Але на той час згадані форми вживались у релігійних та художніх творах, словниках і граматиках, написаних церковнослов'янською мовою. При аналізі їхньої акцентуації ми беремо до уваги той факт, що церковнослов'янська вимова на терені Україні відзначалася певною специфікою, що відрізняло її від вимови російської. Слушною в цьому плані є думка І. Огієнка: «Українська Церква у своєму вжиткові має окрему самостійну вимову церковних текстів» [9, с. 4]. Тому, говорячи про наголос втрачених староукраїнською мовою аориста та імперфекта, ми відзначаємо особливості не староукраїнського наголошення цих форм, а саме церковнослов'янського, що тоді було актуальним.

Таким чином, аналіз відінфінітивних дієслівних основ так само показав, що більшість форм власне інфінітивів у львівському виданні Апостола відбивають староукраїнський наголос. Синтетичні форми минулого часу аорист та імперфект проаналізовано на предмет відповідності церковнослов'янській акцентній традиції у зв'язку з тим, що ці форми майже припинили своє існування у староукраїнській мові й були витіснені перфектом, точніше його другим компонентом - дієприкметником на -лъ. Староукраїнський природний наголос відбивають такі форми дієслів, утворені від основ інфінітивів: избыточьствовати, мудръствовати, оцыститис# начати, оумолити, об^това, изъбралъ, обновилъ, покорилъ, приложилъ, разділиль, съвєршUлъ та ін.; церковнослов'янський наголос - обрасти, вид4, вид^стє, опр#ташєс#, плавашє, послоушашє, славл#ху тощо; варіантний наголос - оумр^ти, далъс#.

Література

Булатова Р. В. Старосербская глагольная акцентуация : монография / Р. В. Булатова. - М. : Наука, 1975. - 281 с.

Булаховський Л. А. Вибрані праці : У 5-и т. / Л. А. Булаховський. - К. : Наукова думка, 1980. - Т. 4. - 575 с. - (Слов'янська акцентологія).

Булаховський Л. А. Вибрані праці : У 5-и т. / Л. А. Булаховський. - К. : Наукова думка, 1983. - Т. 5. - 615 с. - (Слов'янська акцентологія).

Дыбо В. А. О реконструкции ударения в праславянском глаголе / В. А. Дыбо // Вопросы славянского языкознания. - 1962. - Вып. 6. - С. 3-27.

Дыбо В. А. Славянская акцентология: Опыт реконструкции системы акцентных парадигм в праславянском / В. А. Дыбо. - М. : Наука, 1981. - 272 с.

Дыбо В. А. Основы славянской акцентологии / В. А. Дыбо, Г. И. Замятина, С. Л. Николаев. - М. : Наука, 1990. - 334 с.

Зализняк А. А. От праславянской акцентуации к русской : монография / А. А. Зализняк. - М. : Наука, 1985. - 428 с.

Колесов В. В. Ударение в «Слове о полку Игореве» / В. В. Колесов // «Слово о полку Игореве» и пам'ятники древнерусской литературы. - Ленинград, 1976. - С. 23-76. - (Труды Отд. древнерус. лит. Ин-та рус. лит. АН СССР. - Т. 31).

Огієнко І. Український наголос на початку XVII-го віку / І. І. Огієнко // Записки чина св. Василія Великого. - Жовква, 1926. - Т. 2. Вип. 1-2. - С. 1 -29.

Скляренко В. Г. З історії акцентуації неозначеної форми дієслів української мови / В. Г. Скляренко // Мовознавство. - 1988. - № 2. - С. 38-43.

Скляренко В. Г. Праслов'янська акцентологія : монографія / В. Г. Скляренко. - К. : Укр. книга, 1998. - 342 с.

Размещено на Allbest.ru