Власні імена людей

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Міністерство сільського господарства та продовольства України

Вінницький національний аграрний університет

Кафедри української та іноземних мов

Власні імена людей

Виконала: Мазур Ольга

студентка 11-ЕО групи

Перевірила Молоченко В.В.

к.п.м., ст. викладач

Вінниця 2018



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Походження власних імен

1.1 Походження імен на Русі

1.2 Запозичення імен з інших культур

1.3 Сучасні імена

Розділ 2. Специфіка ономастичної системи

2.1 Ономастика,як наука її історія

2.2 Процеси, що відбуваються у найменуванні немовлят

2.3 Семантика власного імені та українські імена у діаспорі

Розділ 3. Відмінювання імен

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Чи задумувалися ви коли-небудь, що означає ваше ім'я і яка його історія? Чи завжди імена були ті ж самі, що й зараз, чи, може, наші предки мали зовсім інші? Щоб відповісти на ці питання, ми з вами зробимо екскурс у глибину віків, у ті найвіддаленіші від нас часи, коли людство ще стояло на ранньому етапі розвитку.

Серед найперших слів, в яких виникла життєва потреба, мабуть, були й людські імена. У нас, людей XXI століття, ці давні імена викликають посмішку і здивування. Вони вражають нас оригінальною простотою, у них простежується якнайпростіший зв'язок із навколишньою природою, відчувається безпосередність і щирість людських стосунків, якась первозданна незіпсованість майбутньою цивілізацією. Наші предки вірили в магічну силу слова, тому й іменам приписувалася магічна сила, здатна позитивно чи негативно впливати на долю людини. Фактично імена, які, до речі, давалися дітям як одразу при народженні, так і трохи пізніше, коли дитина вже проявляла якісь риси характеру, виконували роль талісманів-оберегів.



Розділ 1. Походження та значення власних імен

1.1 Походження імен на Русі

У наш час багато українських імен за походження не власне українські. Багато імен, що входять в український іменник, перенесені християнством на Русь з Візантії. Тому вони схожі до грецької, латинської та інших мов.

У слов'янській культурі існувала традиція подвійного обряду ім'янаречення. Перший проходив через кілька днів після народження. Найчастіше дане слов'янське ім'я було непривабливим (Злоба, Немилість, Некрас, Крив). Друге ж давалося дитині при досягненні дванадцяти років. Слов'янські імена буяли своєю різноманітністю.

Існували різні групи імен:

· Двохосновні (Святослав, Доброжір, Тихомир, Ратибор, Ярополк, Гостомисл, Велімудра та ін.) та їх похідні ( Добриня, Путята тощо);

· Імена від дієприкметників( Ждан, Хотен);

· Імена з твариного і рослиного світу (Щука, Горіх тощо);

· Імена по порядку народження (Первуша, Вторяк, Третяк);

· Імена по людських якостях (Хоробрий).

Нескладно простежити процес створення двохосновного імені. Відсікається друга частина слова і додається суфікс або закінчення (- млостей, - ло, - та, - тка, - ша, - ята, - ня, - ка). Наприклад: Святослав - Свято + ша = Святоша.

Багато двоскладні слова мають своє значення. Наприклад:

Бажен - бажане дитя, бажана дитина.

Богдан - Богом даний, подарунок Бога, дитина даний Богом.

Богоміл - подарований Богом, милий Богу.

Всеволод - владар народу, всім володіє.

Добромилі - добрий і милий.

Доброжір - добрий і багатий.

Доброгніва - сильна в гніві.

Гостомисл - думаючий про інше (гостя).

Миролюб - миролюбний.

Пересвет - бореться за світло.

Ростислав - зростаюча слава.

Світозар - озаряющий світлом.

Святогор - незламна святість.

Тихомир - тихий і мирний.

1.2 Запозичення імен з інших культур

Запозичені іншомовні імена є відображенням будь-яких історичних періодів, тенденцій, подій. Наприклад, великі групи грецького і єврейського походження прийшли до нас разом із християнством, тим самим відтісняючи споконвічно слов'янські імена. Перші століття християнства (X-XIII ст.) Слов'янські імена вживалися на Русі в побуті, хрестильні ж імена використовувалися лише в церкві. Однак з XIV століття основним ім'ям стає християнське, причому люди продовжували мати прізвиська, вже не традиційні, а зазвичай пов'язані з тією чи іншою рисою людини і зумовлені живою мовою (Вовк, Бита, Великий і т.п.). Від них поряд з хрещальними іменами (Іванов, Петров) пізніше стали утворюватися російські прізвища (Волков, Палкін, Большов і т.п.). З слов'янських імен збереглися у вживанні лише ті, які носили канонізовані святі - тим самим ці імена стали даватися у хрещенні (Володимир, Всеволод, Борис та ін.).

Також багато імен, до яких звикла українська людина, запозичені з скандинавського мови. Все це пов'язано з тим, що Скандинави були давніми північними сусідами слов'ян. Скандинави і воювали з Руссю, і служили дружинниками у руських князів, і торгували з нею, і йшли торгувати через Русь в інші країни, що відбилося у відомому вираженні шлях із варягів у греки. Скандинавського походження власні імена Аскольд (золотий голос, який володіє списом), Гліб (угодний богу, улюбленець богів), Олег (священний), Ігор (войовничий), Ольга (священна, велика), Рюрик (славний король). Запозичення відбувалося через безпосереднє спілкування (усним шляхом) слов'ян зі скандинавськими купцями і великокнязівськими дружинниками - скандинавами, що служили у руських князів. Прикмети запозичених скандинавських слів стерлися.

1.3 Сучасн імена

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції було ліквідовано церковний список і введено свободу вибору імені. У 20-х роках іменник значно розширився й оновився. Оновлювання здійснювалося за рахунок запозичення західноєвропейських імен, як: Альберт, Артур, Едуард, Еміль, Роберт, Альбіна, Гертруда, Елла, Елеонора, Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна та ін.; повернення давніх імен Олег, Ігор, Вячеслав.

У нових іменах знайшли відбиття революційні події, атрибутика революції, настрої масового ентузіазму, сподівань на швидку індустріалізацію країни. Дітей називали такими іменами, як: Революція, Інтернаціонал, Авангард, Геній, Граніт, Іскра, Май, Майя, Воля. Щоправда, побутування таких імен не набуло масового характеру, більшість з них не витримала перевірки часом і вже в 30-х роках вони почали щезати. Лишились у вжитку лише деякі з новостворених імен, такі як Вілен, Владлен, Октябрина, Майя та деякі інші. Значно суттєвішими виявилися малопомітні в той час глибинні масові процеси, які відбувались у вживанні імен і які призвели до значної перебудови старого іменника.

Уже в 30-ті роки у містах вийшли на перше місце за частотою вживання імена Володимир, Юрій, Ніна, Валентина, Галина, тоді як популярні до революції Іван, Василь, Ганна, Марія з'являлися рідше. У селах цей процес протікав повільніше, але й там у 30-х роках першість зайняли жіночі імена Валентина, Ніна, Галина, Тамара, залишивши далеко позаду Ганну, Марію і Євдокію.

У наш час усталився досить постійний і компактний набір імен. Спостерігається, крім того, значна концентрація імен, тобто невелика кількість їх охоплює переважну більшість новонароджених. Так, за підрахунками, проведеними за даними загсів п'ять найпоширеніших чоловічих імен (Сергій, Олександр, Андрій, Володимир, Ігор) і шість жіночих (Олена, Світлана, Наталя, Ірина, Ольга, Марина) одержали майже три чверті всіх народжених у 1967 р. хлопчиків та дівчаток. Така ж група найпоширеніших імен (з незначними змінами) отримала першість у 1967 р. Всього у 1967 р. в Києві було використано лише 66 жіночих і 52 чоловічих імені. Більше того, п'ять жіночих імен (Олена, Ірина, Світлана, Тетяна, Наталя) охопили половину маленьких киянок. А серед чоловічих імен першість зайняли Олександр, Сергій, Олег, Володимир, Ігор.

Отже, цілком добровільно обираючи ім'я для дитини, ми, не усвідомлюючи цього, підкоряємось певному колективному смакові, моді на імена, примхи якої не завжди вдається встановити.

Останнім часом набуло поширення таке явище, як стандартизація. Вона охопила не лише повні форми імен, а й пестливі, на які здавна був багатий наш народ. Петра кличемо лише Петею, начебто не називали його наші матері Петриком, Петрусем, Петрунею, Юрка, Юрася, Юрасика називаємо лише Юрою, Мишка, Михайлика, Михася -- Мишею. Забули й Наталку, Оленку, Ганнусю, Василька, як і загалом більшість таких природних для української мови здрібнілих форм на -ко: Андрійко, Вітько, Сашко, Сергійко, Володько, Миколко і под. А здавалося б, мали поважати цей суфікс, адже саме він утворив найпоширеніший тип наших прізвищ на -ко і -енко, який став своєрідною візитною карткою українця.

історичний український семантика власний ім'я



Розділ 2. Специфіка ономастичної системи

2.1 Ономастика,як наука її історія

Ономастика (від грец. унпмб - «ім'я», «назва») - наука, розділ мовознавства про сукупність власних (у більш вузькому сенсі - особистих) імен (онімів) об'єктів. Ономастика вивчає історію та закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування, зміни, поширення і структури власних імен у мові і мовленні, в літературній і діалектній сферах.

Перші ономастичні розвідки з'явилися ще тоді, коли в “Повісті минулих літ” Нестор-літописець намагався дізнатись “…откуда есть пошла Русская земля”. В першу чергу, він з'ясовує етимологію назви столиці Русі - Києва і в зв'язку з цим наводить легенду про Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь. Далі він наводить дані про походження назв деяких літописних племен і досліджує походження назви всієї держави - “Русь”. У період Київської Русі потреба зрозуміти історичний зміст географічних і етнічних назв, а також імен людей призвела до появи в писемних джерелах численних прикладів тлумачення імен. У 1289 р. в Новгороді для єпископа Климента був створений перший на Русі словник власних імен людей. Найдавнішими українськими словниками вважаються “Лексис с толкованієм словенских мов просто” (середина ХVІ ст.), “Лексис” Лаврентія Зизанія (1596). У середині ХVІІ ст. Стефаній Славинецький уклав “Лексикон латинский”, де початковою мовою була латина, однак у перекладній частині, крім церковнослов'янських термінів, вживаються й українські слова. В 1627 р. в Києві Памва Беринда видав “Лексикон словеноросский и имен толкование”, в якому спробував з'ясувати походження й етимологію імен людей. І лише в ХІХ ст. наука про власні імена увійшла в коло досліджень лінгвістики. Вперше термін “ономастика” запропонував хорватський лінгвіст Т. Маретич у 1886 р., але спочатку він містив у собі лише одну ономастичну дисципліну - антропоніміку.

2.2 Процеси, що відбуваються у найменуванні немовлят

Найновіші дослідження, проведені на території України, повідомлення з багатьох місць республіки дають уявлення про ті процеси, що відбуваються у найменуванні новонароджених нині. Вони в основному близькі до тих, що спостерігаються в Росії та Білорусії.

Є підстави констатувати повну відсутність соціальної диференціації особових імен на Україні (однаковим набором імен користуються в родинах робітників, колгоспників та інтелігенції), інтенсивне зближення міського і сільського іменного репертуару. Очевидне прагнення батьків до збагачення, оновлення сучасного складу імен, що значно звузився у порівнянні з попередніми поколіннями. І в містах, і в селах чітко окреслюється група панівних імен, окремі з яких можуть у той чи інший рік відрізнятися частотою реєстрації, заступатися іншими, але сама група імен-улюбленців різко вирізняється на тлі імен обмеженого чи поодинокого вжитку. Лідерство по всій Україні тривалий час тримають імена Андрій, Віктор, Віталій, Володимир, Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Олександр, Сергій, Юрій; Ірина, Людмила, Марина, Наталія (Наталя), Олена, Ольга, Світлана, Тетяна. Останнім часом до імен масового поширення долучилися Максим, Роман, Руслан, Алла, Валентина, Вікторія, Ганна (Анна), Інна, Оксана, Юлія. Не обійдені увагою батьків, хоч використовуються рідше, ніж вищезгадані, імена Анатолій, Антін, Богдан, Вадим, Валерій, Василь, Владислав, В'ячеслав, Геннадій, Григорій, Костянтин, Леонід, Микола, Мирослав, Назар, Павло, Петро, Станіслав, Тарас, Ярослав; Галина, Віра, Катерина, Любов, Лариса, Лідія, Лілія, Марія, Надія, Яніна.

Помітно, що основною тенденцією розширення сучасного іменного репертуару є активізація вживання імен традиційного вітчизняного фонду. Молоді батьки відновили у своїх правах призабуті імена Арсен, Артем, Гліб, Данило, Денис, Єгор, Іван, Ілля, Інокентій, Кирило, Микита, Остап, Платон, Родіон, Тимофій; Анастасія, Антоніна, Дарія, Євдокія, Єлизавета, Марія, Соломія, Уляна, Ярина, хоч такі традиційні імена, як Георгій, Клим, Лев (Левко), Марко, Степан, Федір, Яків; Зінаїда, Зіновія, Зоя, Марта, Мар'яна, порівняно рідко.

У пошуках свіжих імен, які б вирізнялися на тлі масових, подружні пари звертаються також до імен з виразним поетичним забарвленням типу жіночих Зорина, Зоряна, Калина, Маїна, Раїна, Сніжана, Юнія, Розалія. Оновлюється іменний репертуар і за рахунок запозичень з братніх мов СРСР чи з мов сусідніх народів соціалістичних країн. Рідкими вкрапленнями є зарубіжні імена Альберт, Едуард, Еміль, Ернест; Анжела, Анжеліка, Елеонора, Еліна, Ельвіра, Ельва, Емма, Еріка, Жанна, Жанетта, Іоланта, Сабіна тощо.

Основними мотивами, які в наш час визначають обрання імені для немовлят, є:

1. Родинна традиція, за якою сина чи доньку називають іменем батька, дідуся, матері, бабусі чи когось із близьких родичів.

2. Вшанування іменем дитини видатних осіб, літературних персонажів, кіногероїв, спортсменів тощо: Юрій, Герман, Павло, Андріан, Валентина - імена піонерів космосу, Фідель - вождь кубинського народу та ін.

3. Милозвучність імені, його легкість у вимові. Більшість із популярних жіночих імен, наприклад, має «лелійні» сонорні звуки л, н: Алла, Аліна, Ганна (Анна), Наталія (Наталя), Олена, Ольга, Світлана, Юлія, Яніна.

За частотою вживання вони розподіляються у такій послідовноті. Першість належить двом іменам - Іван (11% від загальної кількості імен), Василь - 6%. Далі йде 9 імен, кожне з яких має частотність 2-3%. Це Федір, Степан, Грицько, Михайло, Семен, Андрій, Яків, Олексій, Фесько (похідне від Феодосій). Близько 1% набрали імена: Гаврило, Данило, Ігнат, Роман, Савка, Дмитро, Максим, Мартин; 0,5% - Кондрат, Левко, Лук'ян, Марко, Матвій, Микита, Остап, Павел, Пилип, Юрко, Ярема, Ясько (похідне від Яків).

На тлі спільних тенденцій сучасного найменування людей, властивих трьом східнослов'янських народам, проявляється деяка своєрідність у функціонуванні імен на Україні. Вона найбільш очевидна у сфері жіночих імен: подружні пари досить часто звертаються д жіночих імен, утворених від чоловічих (Адріана, Богдана, Василина, Віталіна, Володимира, Іванна, Леоніда, Михайлина, Павла, Романа, Руслана та ін.); активізується вибір давньоруських і слов'янських складних імен з компонентами -мир, -слав: Дзвенимира, Дзвенислава, Златослава, Зореслава, Квітослава, Мирослава, Ярослава та под.

Взагалі, у дореволюційний період обряд наречення новонародженого належав церкві. Під час церковного обряду хрещення піп обирав із святців, календарного церковного списку святих, ім'я для новонародженого. Процес наречення дитини не був лише формальним ритуалом, він розглядався як духовне прилучення людини через ім'я до релігії. Ім'я в християнській релігійній традиції виконувало сакральну функцію. Святий, ім'ям якого було наречено дитину, вважався її духовним охоронцем, небесним заступником. У церковних календарях вказувалась і етимологія кожного імені, тому значення їх було загальновідомим.

У православних святцях, на відміну від католицьких, на кожен день року припадає, як правило, поминання кількох святих, отже піп мав можливість вибору імені з-поміж кількох. Деякі імена згадувались у святцях неодноразово, іноді понад 10 разів (ім'я Іван поминалось 79 днів на рік, лише в січні були дні Иоанна Предтечи, Иоанна Кушника, Иоанна Златоуста тощо) [8], інші ж були рідкісними, екзотичними. Згадаймо в цьому зв'язку історію наречення героїні повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»: «Ту дівчину звали Нимидорою. Піп був сердитий на ЇЇ неслухняного батька й надавав його дітям таких іменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову, а баба-повитуха ніколи не могла донести в своїй голові того ймення додому і губила його на поповому порозі. Тій дівчині піп дав ймення Минодора, а люди на селі звали її Нимидорою».

Внаслідок протистояння православної та уніатської церков з'явилося багато біблійних, переважно старозавітних, імен типу Авраам, Веньямін, Герасим, Давид, Дамнян, Инокентій, Єлисей, Иов, Лазарь, Макарій, Назарій, Пантелеймон, Парфеній, Саватій, Самуїл,Серафим, Соломон, Філімбн, Версавія, Гликерія, Діонісія, Єфросінія, Макрина, Рахиля, Ребека, Соломія, Таїса, та ряд інших.

2.3 Семантика власного імені та українські імена у діаспорі

Незайвим було б і хоч побіжно зазирнути у розділ «Семантика людських імен». Адже функції власного імені в різні часи у різних суспільствах відрізнялися. Певно, зовсім небагато батьків, називаючи свою доньку Клавдією, знають, що у перекладі з латини це значить «кульгава». Річ у тім, що структура латинського власного офіційного імені була також трикомпонентна: власне ім'я, родове ім'я, прізвисько (як правило, за характерною ознакою представників роду). Клавдій - кульгавий, Назон - носатий, Ціцерон - горох, Катулл - кошеня. Жінки у Римі не мали власного імені - лише родове із певним індексом для зручності: Клавдія Пріма, Секунда (Перша, Друга) або ж Майор, Мінор (Старша, Менша).

Етимологія деяких антропонімів іще складніша. Так, в останні роки чимало малих Галинок потерпають від того, що нерозважливі однолітки дражнять їх «Галіна Бланка». Справді, це той латинський іменник, але смислове навантаження його зовсім інакше.

Римська імперія,розширюючи свої кордони на Захід, зіткнулася з іншими, менш розвинутими, але самобутніми культурами. На території сучасної Франції мешкали племена, які ще у ті часи ретельно дбали про свій зовнішній вигляд і були великими чепурунами: чоловіки полюбляли прикрашати свої голови пір'ям із півнячого хвоста. Цей звичай, як і інший - носити штани, спочатку дуже потішав римських завойовників. Вони дали місцевим жителям глузливе прізвисько «галли» - півні. Представники підкорених народів - слуги, раби часто отримували ім'я за походженням: Спартак - родом зі Спарти, Галліна - жителька Галлії, жінка із племені галлів.

Ще раз нагадаємо, що ім'я по батькові має гармоніювати із власним іменем та прізвищем як фонетично, так і стилістично. У післявоєнні роки дитячі будинки були переповнені дітьми, які нічого не могли сказати ні про своїх батьків, ні про своє ім'я та прізвище. Нерідко таким дітям записували новостворені прізвища: Правденко, Горносталь, Переможний, Большевиков.

Інколи ім'я чи прізвище із певних причин зазнає деформації, що може спричинити чималі проблеми у носіїв та їх прямих нащадків. Із творів класиків нам відома халепа, у яку потрапив Мартин Боруля, що бажав вибитися у дворяни, але через одну букву в прізвищі не зміг; потуги Мини Мазайла, який будь-що хотів відхреститися від свого роду. Навіть при побіжному огляді ономастичної проблематики неважко зауважити, що у кожного народу існує свій варіант ономастичної системи: певне коло лексем - власних імен (укр. Оксана, фр.Франсуаза, рос. Дар'я): фонетика (пор. укр. Микола, фр. Ніколь, італ. Мікеле, укр. Йосип, фр. Джозеф, італ. Джузеппе); морфологія (пестливі форми імен: укр. Леночка, Ярославчик, ісп. Бетіто, Лаурита, рос. Катюша, Наташенька); синтаксис(власні назви: укр. село Мала Березянка, Муровані Курилівці, англ.м. Statford -on-Avon, ісп. м. Rio-de-Janeiro та ін.).

Специфіка ономастичної системи багатьох народів настільки яскрава, що почувши ім'я людини, часто можна без особливих зусиль здогадатися, до якого народу належить ця особа. Оленников Федот Сидорович -- звичайно, росіянин, Шевченко Оксана Опанасівна - українка. Але інколи можна і помилитися: чорнява дівчина на ім'я Дукашвілі Юлія Гурамівна - не грузинка, а українка, про що свідчить відповідний запис у паспорті - діти батьків, що належать до різних народів, самостійно обирають національність.



Розділ 3. Відмінювання імен

Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку закінчуються на -а(-я) , відмінюються як іменники І відміни.

1. Кінцеві приголосні основи к, г, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням -і змінюються на ц, з, с: Солоха - Солосі.

2. У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з'являється звук о: Одарок, Парасок.

Тверда група

М'яка група

Українські чоловічі імена,що в називному відмінку закінчуються на приголосний та -о, відмінюються як відповідні іменники ІІ відміни.

1. В іменах типу Антін, Нестір, Прокіп, Сидір, Федір голосний і виступає лише в називному відмінку, у непрямих -о: Антона, Нестора.

2. Імена, що в називному відмінку закінчуються на -р, у родовому мають закінчення -а: Віктор-Віктора

3. Ім'я Лев при відмінюванні має паралельні форми: Лева й Льва

Тверда група

М'яка та мішана групи

Українські жіночі імена, що в називному відмінку закінчуються на приголосний , відмінюються як відповідні іменники ІІІ відміни



ВИСНОВКИ

Отже, цілком добровільно обираючи ім'я для дитини, ми, не усвідомлюючи цього, підкоряємось певному колективному смакові, моді на імена, примхи якої не завжди вдається встановити.

Але чи можна вважати позитивним таке відчутне звуження кола популярності імен? Звичайно, ні. З кількох причин. Насамперед воно призводить до появи численних тезок. Сьогодні часто можна почути від виховательок дитсадків і вчителів нарікання на одноманітність імен нашого наймолодшого покоління. В одній групі дітей буває стільки Саш або Наташ, вихователі змушені звертатись до чотирьох-п'ятилітніх малюків за прізвищами. На уніфікованість дитячих імен звертають увагу й письменники. Так, у гротескно-сатиричній повісті «Пух» В. Шевчук пише: «Таксі сколихнуло сонну тишу околиці, і таксистиха схвильовано вибігла надвір, сподіваючись того, чого вже перестала сподіватися. Але таксі не зупинилося біля її двору, проминуло й рябу Надьку на камені, за машиною чкурнув щосили босякуватий Олежик з десятком інших Олежиків й п'ятіркою Лен». Не самі імена - Олег і Олена - нічим не гірші за інші, висміює тут письменник, а їх надмірну популярність, внаслідок якої ім'я втрачає своє основне призначення - виділяти.

Другий негативний момент цього явища - забуття споконвічних народних традицій у сфері іменування. Чи часто зустрінемо сьогодні хлопчиків з іменем Микитки, Василька або Олеся? А жіночі ймення? Куди поділись улюблені народні імена Дарина, Соломія, Софія, Уляна, Христина та інші? Протягом багатьох століть вони вважались найкрасивішими, овіяними легендами, неперевершеною українською поезією.

У наш час досліджуючи іменник українців слід звернути увагу на ті суттєві якісні зміни, які відбувалися упродовж 90-х років ХХ ст. під впливом соціально - політичних чинників. Так, на склад іменника українців помітним став вплив іменників західноєвропейських народів, що зумовлено більш тісними та ширшими контактами українців та громадян Центральної, Західної Європи, а також США та Канади. Вагомим чинником, що забезпечує поширення в українському іменнику власних імен романського та германського походження, стала трудова еміграція в Італію, Іспанію, Португалію тощо. Внаслідок таких контактів в іменнику українців з'явилися такі нові імена, як Алькін, Джулія, Джовані, Зоран, Крістін, Фред, Франческо, Рустем, Ромео тощо.

Отже, соціально - політичні та економічно - техногенні чинники упродовж останнього часу по-різному впливають на стан сучасного іменника

Останнім часом набуло поширення таке явище, як стандартизація. Вона охопила не лише повні форми імен, а й пестливі, на які здавна був багатий наш народ. Петра кличемо лише Петею, начебто не називали його наші матері Петриком, Петрусем, Петрунею, Юрка, Юрася, Юрасика називаємо лише Юрою, Мишка, Михайлика, Михася -- Мишею. Забули й Наталку, Оленку, Ганнусю, Василька, як і загалом більшість таких природних для української мови здрібнілих форм на -ко: Андрійко, Вітько, Сашко, Сергійко, Володько, Миколко і под. А здавалося б, мали поважати цей суфікс, адже саме він утворив найпоширеніший тип наших прізвищ на -ко і -енко, який став своєрідною візитною карткою українця.

На закінчення розмови про імена хотілося б нагадати ще одну народну традицію, пов'язану з обранням імені для дитини, а саме звичай називати її на честь котрогось з батьків подружжя. На Закарпатті до нашого часу зберігається традиція наречення першого сина іменем діда, а другого - іменем батька. Отже, давши дитині ім'я свого батька чи матері, ми не лише виявляємо цим свою любов і повагу до них, а й продовжуємо життя імені у колі нашої родини, створюємо певну традицію роду, яку, можливо, продовжать і наші діти.



Список використаної літератури

1. Белей Л.О. Офіційні і розмовні варіанти

2. Великий тлумачний словник української мови

3. Власні особові імена в усному мовлені / Усне побутове мовлення

4. Демчук М.О. Українські автохтонні власні імена православ'янського походження / М.О. Демчук // Мовознавство

5. Коваль А.П. Життя і пригоди імен давніх і нових, славетних і скромних, відомих і забутих / Алла Петрівна Коваль. - К.: Вища школа

6. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: словник-довідник

7. Франко З. Хто ми? Звідки ми родом?

Размещено на allbest.ru