Із кола питань про Галицьке Євангеліє 1266-1301 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811. 163. 1

Неля Мандрик, кандидат філологічних наук, доцент кафедри методики викладання і культури української мови Рівненського державного гуманітарного університету

У статті висвітлюється одне з питань дослідження Галицького Євангелія, що займає особливе місце в колі інших, адже за ним датуються мовні явища південно-західних діалектів, що пізніше увійшли до складу української мови.

Ключові слова: пам'ятка писемності, переписування книг, рукописна традиція, фоліант, рукопис, палеограф, лінгвіст.

В статье освящается вопрос исследования Галицкого Евангелия, которое занимает особенное место в кругу других, поскольку по нему датируются языковые особенности юго-западных диалектов, вошедших позже в состав украинского языка.

Ключевые слова: памятник письменности, переписывание книг, рукописная традиция, фолиант, рукопись, палеограф, лингвист.

Key words: literature monument, copying from the books, manuscript tradition, folio, manuscript, paleographer, linguist.

Читання та переписування книг на Русі було спасенною і богоугодною справою, намаганням за допомогою людської мови передати духовний досвід. Древня Русь не знала читання як розваги. „Світської” в повному розумінні слова літератури в неї не було. Це зумовлено особливим шанобливим ставленням до книжкового слова як до образу Слова-Христа. В ієрархії духовних книг Святе Письмо посідало найвищий щабель. Невипадково одна з перших пам'яток слов'янської писемності - віршований вступ („пригласие”) до Євангелія ХІ століття. Його авторство приписується Кирилу Моравському. Євангеліє - ікона Божія (чин сповіді: „се, икона Его пред нами...”), тому його читання - бесіда із самим Богом. У житії рівноапостольного князя Володимира розповідається, як язичники зажадали від єпископа Михайла покласти у вогонь Євангеліє, але воно не згоріло - саме тоді багато хто навернувся до віри. Староруський книжник, що мав можливість перекладати і писати таку чудотворну словесну ікону, був ближчий до святості, тому його творчість була завжди бесідою і співтворчістю з Господом.

У православній рукописній традиції переписування книг Святого Письма, богослужбових книг завжди було особливою роботою, де авторство не вказувалося. Ця традиція анонімності є характерною особливістю нашої середньовічної християнської культури - скромність, відмова від індивідуальності особи, благоговіння і відповідальність за кожне написане слово. Унікальною є ситуація, коли автори, редактори або переписувачі залишали ім'я на сторінках фоліантів та вказували, де, коли і за чиїм велінням було написано книгу. Тільки з XVI століття починають траплятися подібні випадки. Небагато з цих книг збереглися до наших днів, оскільки вони використовувалися під час служби та для навчання, неодноразово переписувалися, переходили з рук у руки, дарувалися, передавалися на спомин душі в монастирі. На цих унікальних книгах зростали покоління освічених людей. Кожна з них мала свою складну долю, яку сьогодні досліджують учені.

Галицьке Євангеліє займає особливе місце в колі інших, адже за ним датуються мовні явища південно-західних діалектів, які пізніше увійшли до складу української мови.

Уперше рукопис згадується серед книг імператорської Публічної бібліотеки, що були куплені у 1874 р., [4, с. 127], а також у роботі І.І. Срезневського [6, с. 134]. Обидва повідомлення досить близькі за змістом, тому достатньо процитувати одне з них. У звіті з бібліотеки відтворена післямова, де рукопис характеризується наступним чином: „Евангелие-апракос на пергамене, в два столбца, 175 листов, уставом 1266 года... Буквы числа года, вследствие порчи пергамена, частью от желания восстановить изгладившееся посредством химических реактивов, неясны, можно прочесть І и Д. Упоминаемые в записи князья Лев и Юрий суть князья Галицкие, Лев Данилович и Юрий Львович; первый из них вступил на престол в 1266 г. и умер в 1301 г. В продолжение его княжения 12 февраля падало на четверток только в мартовском 6774-м году, конечная цифра которого есть 4 /Д /. Заглавные строки и большие буквы писаны киноварью, небольшая заставка, помещенная над чтением в день пасхи, и первая буква этого чтения выделаны особенно тщательно и раскрашены красною, желтою и синею красками. На листах сборника внизу несколько поминаний. Рукопись весьма важна в том отношении, что представляет один из немногих уцелевших древних памятников южно-русского письма / 1; с. 127-128/”.

І. І. Срезневський датує пам'ятку 1288 роком, коли 12 лютого також прийшлося на четвер.

Рукопис вивчався відомими палеографами та лінгвістами (О. І. Соболевським [5], Е. Ф. Карським [1, с. 46]), але не був систематично досліджений.

Галицьке Євангеліє 1266-1301 рр. писане на пергаменті у два стовпчики та має 175 аркушів. Аркуші при збереженні пронумеровані арабськими цифрами. Рукопис є повним апракосом, в якому вміщено євангеліє, місяцеслов, євангелія вранішні недільні, євангелія на різні випадки життя: „на сщінье церкви”, „на память троуса и страха всякого”, „на бездожьчье и на брань”, „надъ маслом”, „надъ болящим”, покажчик вранішніх недільних читань на рік.

Детальне вивчення прийомів написання літер рукопису засвідчило наявність двох почерків. Одним почерком був написаний зворот першого аркуша, а іншим - увесь подальший текст, у тому числі й післямова. Почерк писця Георгія має такі особливості: він доволі великий, чіткий; накреслення літер не вирізняється особливою старанністю; букви широкі, квадратного контуру, вільно розміщені в рядку, відстань між ними однакова. Простежується варіація накреслень букв, що є типовою ознакою почерків ХІІІ ст. [7, с. 114]. При датуванні рукописів ХІІІ ст. важливою ознакою є пряме або похиле накреслення літер И. Н. Ю. Ю, М [2, с. 68].

Іншою важливою особливістю почерків ХІІІ ст. є розмір та форма петель букв б, в, ъ, ы, ь, Ъ. Починаючи з ХІІІ ст., в уставних почерках петлі збільшуються в розмірах та деформуються. За сукупністю означених палеографічних прикмет рукопис може бути датований ХІІІ ст.

У роботах останніх років палеографи і лінгвісти звертають увагу дослідників на необхідність комплексного вивчення письма давніх рукописів з урахуванням палеографічних та непалеографічних даних. Знані спеціалісти в галузі палеографії неодноразово відзначали відносний, а не абсолютний характер палеографічних ознак. Слід підкреслити, що при остаточному визначенні часу і місця створення рукопису треба спиратися на лінгвістичні дані. У наш час в науці накопичено достатньо відомостей з історичної діалектології східнослов'янських мов.

Суцільне цілеспрямоване вивчення сукупності графічних явищ у рукописі на фоні аналогічних явищ рукописів того ж територіального походження дозволяє впевнено стверджувати, що він був написаний у другій половині ХІІІ ст. на території одного з південно-західних діалектів, який пізніше увійшов до складу української мови. Відомо, що при визначенні часу написання рукописів давнішої пори за лінгвістичними характеристиками важливе значення має відображення в них долі редукованих голосних. Зіставне дослідження рукопису з іншими галицько- волинськими рукописами засвідчило, що за відображенням редукованих цей рукопис «молодший» за Добрилове Євангеліє 1164 р. і Полікарпове Євангеліє 1307 р. Далі в орфографії рукопису чітко простежуються діалектні риси, які відновлюються для південно-західних діалектів давньоруської мови. У рукописі не менше 260 випадків змішування въ / в_/оу на початку слова. Змішуються прийменники въ та оу; префікси въ - оу-; корені, які мали на початку въ- та оу-. Наприклад: уживання прийменника въ замість оу: «еже видехъ въ оцА моего глю»; вживання префікса въ- замість оу-: „трепет и въжасъ”; навпаки, вживання оу замість въ: „вълЪзе к нимь оу корабль, въ море оуверзли” Не виникає сумнівів, що це графічне явище відображає два діалектних фонетичних процеси, що мали місце в південно-західних діалектах давньоруської мови: скорочення / у / в ненаголошеній позиції на початку слова і вокалізацію білабіального / w / на початку слова перед приголосним. Також близько 400 разів у рукописі вживається „новий” Ъ галицько-волинського типу: ремЪнь, камЪнь, перьстЪнь, исполнЪнМ, нЬчьсо.

В. Малкова в роботі „До історії виникнення східнослов'янських мов”, виконаній на матеріалі Галицького Євангелія 1266-1301 рр., пише: „Засвідчений Галицьким Євангелієм 1266-1301 рр. стан твердості і м'якості приголосних має спільносхіднослов'янський характер...”. Євангельський текст авторка розглядає як звичайний, забувши про те, що ніхто не мав права читати цей текст не так, як це прийнято.

На думку О. В. Малкової, такими написаннями в Галицькому Євангелії 1266-1301 рр., як пьтиць, посьлю, сьвершень та ін. відображається реальна м'якість приголосних, насправді ж у них слід бачити не написання з відображенням реальної м'якості, а написання, що попереджають неправильне «тверде» читання ритуального тексту. Отже, мовлення в Галицько- Волинському князівстві ХІІІ ст. реально відрізнялося від тексту, що звучав, зазначеного Євангелія тим, що в ньому переважав твердий тембр (пор. сучасну українську та російську мови). Темброва асиметрія мовлень і спричинила цитовані написання (введення здебільшого зайвих літер у текст Євангелія) [3, с. 48-57].

Паралельно з палеографічним вивченням рукопису проводилося його лінгвістичне вивчення на фоні інших південно-західних рукописів ХІІ-XVI ст. У процесі аналізу встановлено, що Галицьке Євангеліє «молодше» за Добрилове 1164 р., але архаїчніше за Полікарпове 1307 р.

галицький євангеліє письмо почерк

Список використаної літератури

0. Карский Е. Ф. Славянская кирилловская палеография / Е. Ф. Карский. - Л., 1928. - 46 с.

1. Малкова О. В. Палеографическое описание галицко-волынской рукописи ХІІ в. / О. В. Малкова // Исследования по лингвистическому источниковедению. - М., 1963. - 68 с.

2. Малкова О. В. К истории образования восточнославянских языков : по данным Галицкого Евангелия 1266-1301 гг. / О. В. Малкова // Вопросы языкознания. - 1984. - № 4. - С. 48-57.

3. Отчет императорской Публичной библиотеки за 1874 г. - СПб., 1875. -127 с.

4. Соболевский А. И. Очерки из истории русского языка / А. И. Соболевский. - Киев, 1884.

5. Срезневский И. И. Сведения и заметки о малоизвестных и неизвестных памятниках / И. И. Срезневский. - Сб. : ОРЯС, 1874. - Т. 12. - 374 с.

6. Щепкин В. Н. Русская палеография / В. Н. Щепкин. - М., 1967. - 114 с.

Размещено на Allbest.ru