Діалектний текст як джерело дослідження наголошення особових займенників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалектний текст як джерело дослідження наголошення особових займенників

Спостереження над усним говірковим мовленням переконує в доцільності залучення діалектних текстів як джерела мовної інформації для вивчення акцентної системи, зокрема наголосу у фонетичному, лексичному, морфологічному, синтагматичному аспектах, а також дослідження ритмометричної структури слів і фраз, взаємозв'язку акцентної системи з іншими структурними рівнями, див.: [11]. П.Ю. Гриценко зауважує, що в “діалектному тексті як різновиді мовного простору виявляється реальне співвідношення структурних елементів говірки, їх синтагматичні зв'язки, квантитативні характеристики” [6, 9].

У дослідженні українських діалектів не можна обійти займенники, оскільки їм властива варіативність форм, що диференціюють український діалектний простір. Так, за місцем наголосу ареалогічно протиставним є наголошення присвійних займенників у формі родового відмінка однини, пор.: з паро- кситонним наголосом - Мого, тІвого, Ісвого (говірки південно- західного наріччя) та з окситонним наголосом - моІго, твоІго, своІго, який кодифіковано в сучасній українській літературній мові (говірки південно-східного наріччя) [АУМ 1, к. 156; АУМ 2, к. 132, 134; АУМ 3, ч. 2, к. 38].

Актуальним є вивчення просодичних особливостей займенників у зв'язному мовленні, у якому можна виявити діалектну своєрідність наголошення займенникових форм, відтак - зрозуміти закономірності розвитку акцентної системи.

Розглянемо наголос особових займенників у прийменникових конструкціях на підставі діалектних текстів, щоб з' ясувати, чи впливає прийменник на місце наголосу особових займенників, чи існує взаємозалежність між логічним наголосом із повними та енклітичними формами займенників.

Актуальність дослідження посилюється тим, що, по- перше, пересунення наголосу в прийменниково-займенникових конструкціях (ме'не - до ¹мене) вирізняє українську мову з-поміж інших східнослов'янських і зближує з сербською та хорватською. Білоруська і російська мови таких переміщень наголосу не знають; хоча у білоруських пам'ятках кінця XVI - початку XVIII ст. зафіксовано відтягнення наголосу на перший склад у формі родового і знахідного відмінків особових займенників із прийменниками, але, на думку З.М. Веселов- ської, “ця особливість наголосу не характерна для білоруської мови; тут виявляється вплив української мови” [5, 97]. Подруге, енклітичні форми займенників, які функціонують здебільшого в говірках південно-західного наріччя, були властиві, як свідчить дослідження А.А. Залізняка, давньоруській мові, їх, зокрема, виявлено в пам'ятці давньої східнослов'янської писемності (XI-XV ст.) - берестяних грамотах, написаних живою розмовною мовою [9]; ці форми притаманні сучасним польській, чеській, болгарській, сербській, хорватській мовам.

Поведінка наголосу в прийменниково-займенникових конструкціях (словозмінна парадигма)

У сучасній українській літературній мові в прийменниково- займенникових конструкціях нормою є пересунення наголосу з кінця на передостанній склад у формі родового та знахідного відмінків однини особових займенників (я, ти, він) при додаванні прийменників, пор.: ме^и'не - до, в, з, у 'мене, те^и'бе - до, в, з, у 'тебе, йо'го - до, в, з, у 'н 'ого [3, 309; Погрібний; Правопис, 88]. Ця тенденція діє не на всьому українськомовному обширі. Вирізняються акцентні варіанти у ме'не `у мене', за йо'го `за нього', за йе'йі `за неї', які функціонують на півночі Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Сумської, Луганської областей, а також властивий українським говіркам Брестської, Гомельської, Курської, Воронезької обл., про що свідчать лінгвістичні карти АУМ: за 'н 'ого, за 'него, за 'його - за йо'го (йе'го, йа'го, н 'е'го) [АУМ 1, к. 226; АУМ 2, к. 208; АУМ 3, ч. 1, к. 51] ; у ме'не, за йо'го, за йе'йі [АУМ 2, к. 134].

Отже, за місцем наголосу в прийменниково-займенникових конструкціях особових займенників (я, він, вона) у формах родового, знахідного відмінків однини український діалектний обшир поділяється на дві частини:

1) із рухомим наголосом - при додаванні прийменника до займенника наголос переходить на другий склад із кінця слова і таким чином стає парокситонним, пор.: ме^и'не¹ - до, в ¹мене, йо'го (йу'го, йго) - до, в 'ід 'н 'ого (него, 'його), йі'йі - до 'нейі (йейі); таке наголошення зафіксовано в говірках південно-західного, частково південно-східного та північного наріч;

2) з нерухомим флективним (чи окситонним) наголосом, пор.: ме^и'не - до ме^и'не, те^и'бе - до те^и'бе, йо'го - до, у йо'го; таке наголошення властиве говіркам південно-східного та північного наріч.

Оскільки матеріали, скартографовані в АУМ, зібрано понад півстоліття тому, то постають питання: чи змінилося місце наголосу в прийменниково-займенникових конструкціях і чи здиференційований український ландшафт за наголошенням інших відмінкових форм особових займенників?

Аналіз діалектного мовлення на підставі зібрань діалектних текстів підтверджує функціонування нерухомого флективного наголосу у формі родового, знахідного відмінків однини в прийменникових конструкціях особових займенників у говірках Північної та Південної Київщини, Середньої Черкащини, Полтавщини (але в говірках Західної Полтавщини функціонує рухомий наголос, пор.: ме'не - в, до, коло 'мене; йо'го - у, з 'його [ГЗП, 30-33, 35, 37], лише в поодиноких випадках як варіант зафіксовано нерухомий флективний наголос у деяких говірках південної Київщини навіть у мовленні того самого діалектоно- сія, пор.: ти'пер т 'і 'д 'іти од ме'не 'дка'залис 'а / жи'вут ' 'добре / а 'д 'мене 'дка'зал ис'а / [ГЗП, 51]; а х'лопц'а приви'ли / і ¹ кажут ' о ¹ це / ¹ Сон 'ко / на мо ¹ йу 'мат 'ір /...і о ¹ це Гриша /хай в ін у те ¹ бе / і в ін так у нас жив / 'матирийу звав / [ГЗП, 54]; а тут і ¹ де чол о ¹ в ік ¹ дес 'ат '/ ни 'менше / шу ¹ кайут 'у Гир'ман 'ійу / в ін ¹ каже / л'а ¹ гай / а йа на ти ¹ бе ¹ с 'аду // [ГЗП, 68]; а також парокситонний наголос, пор.: ¹ кажу /Ми ¹ колко / йа 'тибе то прийму / а шо ж ми ¹ йісти ¹ будимо // [ГЗП, 147]), а також у говірках Брестської обл. Республіки Білорусь, пор.:

м 'е 1 не^а - до^а м 'е^лн 'е, у ме 1 н 'е, от м 'і^и 1 н 'е (по 1 в 'езл 'і м'е 1 не^а у 1 бол'н'іцу; до^а м'е` 1 н'е зо^а 1 в'езл'і / доґ з 'разу 'бабу ту пр'ив'езл'і до ком 1 баїна; а то^а 1 к'е йо^ак у ме 1 н'е р'е^ад 1 но ж од 1 не за^ос 'лате [ГЧЗ, 29]; по 'м ерла / с 1 тарша с ест 'ра за

¹ В українському діалектному просторі спостережено чимало відмінностей у фонетичному оформленні займенників, докладніше див.: [1, 153]. У запропонованому дослідженні наведено фонетичні варіанти, які є найбільш уживані.

ме ¹ не [Машеве 1, 16]; дак ме ¹ не н'е б'рали^і в ¹арм'ейу [Ма- шеве 1, 18]); також див.: [Бідношия, 20; БПГ, 156-158; ГБ, 28, 30; ГСС, 9; ГЧЗ, 32, 34, 36, 41, 42, 49, 52, 55, 56, 69, 83, 87, 90, 130, 134-137; Машеве 1, 16, 24, 26, 28, 30, 34, 36; Поіс- тогова];

ти 1 бе - у ти 1 бе (у ти 'бе корова йе / чи у ме 'не [БПГ, 161]; два кі^и' ла шоб бу1 ло 1 в 'есу у т е 1 б е [Машеве 1, 20];

йо'го - дойо'го,на^ойо'го,уйо'го(Богйо'гозНайе;^лйа

до йо ¹ го пуд'иїш Ла до^а ка ¹ жу / [ГЧЗ, 34]; дак у йо 'го бу Л-а ше се^ист' ра і брат // [ГПК, 35]; а йак ¹ с'ад'е йе^із ¹ дові^и у ¹ же но йе ¹ го / ту^ок шчо йу^он робі^ит ' [Машеве 1, 32] ); також див.: [ГБ, 28; ГСС, 128, 135, 193; ГЧЗ, 43, 45, 47, 77, 118, 135, 139;

¹ його - на ¹ його [ГСС, 198, 199];

йе' 1 йе - до йе' 1 йе, на^о йи 1 йі (ну 1 опшчим пр 'и"ве 'л 'і йе 1 йе; да^ок ' і йо^а 1 н 'и ^й1 1 йе про 1 с 'іл 'і; дак йе 1 н 'и'прийе 1 ж'ал 'і до йе 1 йе [ГЧЗ, 29]; пр'і нас н'е бу 'ло та^о 1 кого шоп'х 'лопци 1 наши 1 б'іл'іс' / шоб мо^ат 'у 1 кал 'іс^ш шоп ' 1 там 1 д 'евочку он мог о 1 б 'і^ид 'ет ' чи шо^с'ска^о'зат 'на^о йи 1 йі [ГЧЗ, 39]); також див.: [ГЧЗ, 137].

Водночас у цих говірках зафіксовано функціонування й рухомого парокситонного наголосу, пор.:

м 'е ¹ не^а - у, до ' мене^и (у 'мене^и йе он са^омо робнийе та^о' к 'ійе / [ГЧЗ, 40]; ми ¹ не заб'рал-и в Н'і'меч:ину / [ГПК, 34]; у 'мене¹ бу'л о д ¹ вадц 'ат '¹ віс 'ім дружок [ГПК, 34]); також див.: [Бідношия, 20; БПГ, 158; ГПК, 29, 35, 32, 39, 42, 43, 47, 49-51, 121, 133, 148, 149, 283-285, 287; ГСС, 7, 14, 31, 40, 45, 103, 132, 148; ГЧЗ, 43];

йо 'го - у 'його, на^о 1 йег°, у н'ого (йо'го н'емци / йо 'го ростре 'л'ал'і 'руски'йе [ГЧЗ, 24]; бо у 1 його с 1 тало уже 1 ч'ет'веро 1 д'еток [ГЧЗ, 24]; дак о 1 тут на вес' жи 1 віт 'рана в 1 його [ГПК, 37]); також див.: [ГПК, 38, 43, 58; ГСС, 128, 193; ГЧЗ, 44].

Отже, у прийменникових конструкціях особових займенників я, він у формі родового відмінка однини наголос варіантний. Цю ознаку виявлено не тільки в окремій говірці, у мовленні одного діалектоносія, а й у широкому ареалі. Діалектні тексти уможливлюють з'ясування якісної та кількісної характеристики акцентних варіантів Аналіз акцентних варіантів здійснено на підставі діалектних тек-стів говірки с. Денисовичі Поліського р-ну Київської обл. [ГЧЗ, 23-74]., зокрема:

- із прийменником у (у) домінують форми з нерухомим флективним наголосом (приблизно 1: 3): м'е ¹ не^а - у, у ме ¹ н'е

[ГЧЗ, 29, 34, 36, 41, 42, 49, 52, 56, 71, 72], йо'го - у йо'го [ГЧЗ, 47, 61, 69, 71]; форми з рухомим наголосом уживані рідше: м'е'не^а - у, у 'мене^и [ГЧЗ, 40, 43, 57, 69], йо'го - у 'його [ГЧЗ, 24, 44];

- із прийменником на також переважають форми з нерухомим флективним наголосом йо'го - на йо'го (на йе'го) [ГЧЗ, 34, 43, 44, 47, 71]; форму з рухомим наголосом йо'го - на^о 'йег° (на^о 'йог°) виявлено як паралельно вживану з формою на^о йо'го у мовленні того самого діалектоносія [ГЧЗ, 44, 45, 71].

Водночас зафіксовано й безваріантні акцентні форми в конструкціях з прийменниками на, до, від (із займенником я), до (із займенником він), зокрема:

- з прийменниками на, до функціонує нерухомий флективний наголос: м'е'не^а - на^о м'е^а'н'а [ГЧЗ, 58]; м 'е'не^а - до^а м 'е'н 'е (ме'н 'е^а) [ГЧЗ, 29, 32, 55]; йо'го - до йо'го [ГЧЗ, 34];

- з прийменником в'ід - рухомий наголос: ме'не - в'ід 'мене [ГЧЗ, 62].

Матеріал свідчить, що місце наголосу в особових займенниках у формі родового відмінка може залежати від вибору прийменника.

Припускаємо, що на місце наголосу може впливати і місце предиката: наголос здебільшого парокситонний, якщо предикат у препозиції до прийменниково-займенникової конструкції (ну^о м 'і ка^о'зал 'і на^о 'йег° ц 'и^і'бул 'ка [ГЧЗ, 44]; тут 'кажут на^о 'йог°спо^у'р'и^іш [ГЧЗ, 45]); наголос окситонний, якщо предикат у постпозиції до прийменниково-займенникової конструкції (да^ок корос ''л 'іп м 'і на^о йо'го ко^а'зал 'і [ГЧЗ, 45]).

Закономірно постає питання: який із цих акцентних варіантів форми родового відмінка однини особових займенників, що диференціюють український діалектний простір, є давнім, а який новотвором?

У пам'ятках української мови кінця XVI - початку XVIII ст. зафіксовано відтягування наголосу на передостанній склад у прийменниково-займенникових конструкціях особових займенників. Таке наголошення відбито й в Апостолі 1639 р., який на відміну від Апостола 1574 р., відображає українські наголоси [15, 44]. Як свідчить дослідження З.М. Веселовської, у цей період переважають форми з наголошеним закінченням (за ме'не, от ме'не, до те'бе, от тебе). Оскільки наголос на передостанньому складі зафіксовано в пам'ятках різних авторів, на цій підставі дослідниця робить висновок, що такий тип наголосу був властивий живій мові періоду кінця XVI - початку XVIII ст. [5, 94]. Варіантне наголошення зафіксовано і в “Енеїді” І.П. Котляревського, де переважають форми з паро- кситонним наголосом (до 'тебе) [8, 18].

На думку Л.А. Булаховського, типи наголошення його - у нього, її - у неї і т. ін. виникли за аналогією до мене - у мене; учений вважає, що відтягнення наголосу на перший склад у родовому і знахідному відмінках не нове явище, а “синтаксично-морфологічне врегулювання давнього хитання місця наголосу в формах мене і мене, тебе і тебе тощо. Підтвердження такого припущення дає сербська мова в її діалектах ...(тобто, за відомим законом більшості сербських штокавських говірок, раніший наголос - мене тощо)” [3, 310].

Окрім зазначених вище займенникових форм, наголошенням вирізняються також форми родового та орудного відмінків однини займенника 3-ої особи жін. р. (вона): на 'йійі `на неї' (а на 'йійі ше й мал 'а'р 'ійа на'пала [ГПК, 135]); за<sup>о</sup> йе'йу `за нею'(та с'в'екруха / ходіла за^о йе'йу [ГЧЗ, 56]). Місце наголосу інших особових займенників у формі орудного відмінка однини і множини є інтегральною рисою для українських говірок; додавання прийменника до займенника не змінює місця наголосу, пор.: м ¹ нойу - зо м ¹ нойу (м ¹ ноу - зо м ¹ ноу), ¹ нами - з ¹ нами, то ¹ бойу - за то ¹ бойу (то ¹ боу - за то ¹ боу), вами - з ¹ вами, ¹ ними - з ¹ ними.

За місцем наголосу у формі місцевого відмінка однини особових займенників українські говірки також неоднорідні, їх можна поділити на дві групи:

1) з нерухомим наголосом, пор.: ме^{и 1} н'і (ми ¹ н'і, м'і ¹ н'і^е) - на ме^{и 1} н 'і, пр 'и м 'е ¹ н 'і (пр'и м'е ¹ н'і уже ¹ бачит 'е йо^{а 1} к 'е бу¹ ло шо / йа могла пр 'і ¹ т 'і до і зо^абрат ' шче / шо м 'і ¹ н 'е тр 'еба буЛо [ГЧЗ, 31, 41, 56]; йа ¹ верхи на ко 'н'ац'і си 'жу / а жа 'ра та ¹ ка / а на ми ¹ н'і ж кух ¹ вайка / ¹ ват'ан'і шта ¹ ни / і о ¹ дин ¹ вал 'анок / і о ¹ дин ¹ тапочок/ [ГЗП, 38]; бу 'ж-а і при ме ¹ н і ¹ д 'іжа [ГПК, 49]); також див.: [ГЧЗ, 31, 41, 56; ГЗП, 43, 67; ГПК, 50], то^у| бі - на то^уІбі, йо'му - на йому; таке наголошення зафіксовано в говірках південно-східного, південно-західного та північного наріч; саме такий наголос, окрім на йо му, у сучасній українській літературній мові рекомендують як нормативний;

2) з рухомим наголосом, пор.: ме^{и 1} н'і - на 'мен'і (на м ¹ н'і), то^{у 1} б і - на ¹ тоб і, йо'му - на ¹ н 'ому (на ¹ н 'ім); таке наголошення зафіксовано в надсянських та наддністрянських говірках південно- західного наріччя. Водночас форму йо 'му - на йому відзначено й у говірках південно-східного наріччя. Зауважимо, що, як стверджують дослідники, форма з парокситонним наголосом на ¹ н 'ому виникла пізніше і сьогодні є літературною нормою [16].

У пам'ятках української мови кінця ХУІ-ХУІІІ ст. також зафіксовано відтягування наголосу на перший склад в особових займенниках, уживаних з прийменниками, але в давальному і місцевому відмінках вони трапляються дуже рідко, пор.: в ¹ тобь [5, 66].

Отже, на сучасному хронологічному зрізі в українському діалектному просторі протиставними є такі акцентні форми займенників: у ме ¹ не `у мене', за йо'го `за нього', за йейі `за неї' і форми: за<sup>о</sup> йе <sup>1</sup> йу `за нею', на ¹ йійі `на неї', на 'мен'і, на ¹ тоб і, на йо 'му.

На питання “Чи впливає прийменник на місце наголосу в особових займенниках?” однозначно відповісти не можливо, оскільки, по-перше, функціонують прийменниково-займенникові конструкції, у яких прийменник не впливає на місце наголосу, пор.: м 'е ¹ не^а - до^а, у, от ме ¹ н 'е; йо 'го - до, на^о, у йо ¹ го; йе^{1 1} йе - до, на^о йийі; та конструкції, у яких прийменник впливає на місце наголосу, пор.: йо 'го - у, на ¹ його; м 'е ¹ не^а - у 'мене^и; проаналізований матеріал свідчить, що така варіантність властива навіть одній говірці. По-друге, за місцем наголосу в таких конструкціях український діалектний простір неоднорідний: в українських говірках південно-західного наріччя прийменник впливає на місце наголосу у формі родового, знахідного відмінків однини особових займенників - флективний наголос у безприйменниковому займеннику змінюється на парокси- тонний у прийменниковій конструкції, пор.: ме ¹ не - до 'мене, те ¹ бе - до 'тебе, йо 'го - до ¹ н 'ого, ¹ него; у говірках південно- східного наріччя прийменник може впливати і не впливати на місце наголосу, пор.: ме ¹ не - до ме 'не і ме ¹ не - до ме 'не.

Водночас зауважимо, що в говірках Чорнобильської зони, Східної Слобожанщини (зокрема на теренах Луганської обл.) виявлено залежність місця наголосу від вибору прийменника, зокрема конструкціям з прийменниками на, за властивий рухомий наголос, пор.: йо 'го - на ¹ його [Тексти, 22], за 'його (тільки в окремих говірках мозаїчно зафіксовано за йо'го [АУМ 3, ч. 1, к. 51]); конструкціям з прийменниками в, у - нерухомий флективний наголос, пор.: ме'не - у ме'не, йо'го - у йо'го [ГСС].

2. Повні й енклітичні форми займенників та логічний наголос

В українських говірках, переважно південно-західних Енклітичні займенники простежують також у поліських говірках [13, 96-98], в острівних українських говірках південно-західного типу [17, 105-107]; а форми йу, н 'у зафіксовані також у південних говірках Житомир-щини [2, 109], на Поділлі [14, 56], Київщині [12, 40], Полтавщині [4, 175]., паралельно як варіанти повних форм функціонують енклітичні форми особових займенників (ми, ти, му, йі; н 'а (н 'и, мйа, мн 'а, м 'а), т 'а (т 'и), го, йі (йу, н 'у)), які можна виявити тільки в тексті, адже за програмою-питальником такі форми не завжди можна зафіксувати. Попри те, що займенникові енклітики є лексико-семантичними варіантами повних займенників, вони обмежені синтаксично, оскільки не можуть уживатися “на абсолютному початку фрази або самостійно, за межами фрази, у ролі неповних [речень - Г.К.] чи слів-речень у діалогічному мовленні” [7, 136].

Як свідчать наші спостереження над живим мовленням діалектоносіїв, функціонування займенникових форм - повних чи енклітичних - здиференційовані: а) віковою характеристикою діалектоносіїв: енклітичні форми (дай-ми) - старше покоління; і енклітичні, і повні форми (дай-ми і дай-ме^и^ні) - середнє і молодше; б) смисловим навантаженням: енклітичні займенникові форми з логічним наголосом на дії (полоЖи-го до^усто^у'доли; вохари-му твар), повні займенникові форми з логічним наголосом на суб'єкті (ме^иНе во^уз''ми за-друшку; те^ибе заме^ил 'дувау; до^у крим 'і^налу йго забирали; ме^иНе до сПиску да^оу). Наведені приклади свідчать, що в тих українських говірках, де функціонують енклітичні форми займенників, ін- тенцію мовця можна розпізнати і за допомогою наголосу, і за допомогою вживаних у фразі форм. Саме тому в українських південно-західних говірках, на відміну від більшості південно-східних та північних говірок, діє механізм розрізнення двох форм - повної під наголосом і короткої ненаголошеної; в інших джерелах цей факт не відзначено Докладніше про динамічні процеси в займенникових енклітичних формах південно-західного наріччя див.: [11, 79-80].. Така диференціація, за дослідженням А.А. Залізняка, була властива і давньоруській мові: її відображають берестяні грамоти [9].

Отже, діалектний текст є цінним джерелом вивчення прояву наголосу, з'ясування особливостей його реалізації в говірках південно-західного, південно-східного, північного наріч різних хронологічних зрізів.

Література

наголос український діалектний займенниковий

1. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Ужгород 1960.

2. Бова (Ковальчук) Л.П. Говірки південної Житомирщини і їх відношення до полтавсько-київського діалекту // Полтавсько-київський діалект - основа української національної мови. К. 1954.

3. Булаховський Л.А. Вибрані твори в п'яти томах. Т. 2. Українська мова. К. 1977.

4. Ващенко В.С. Полтавські говори. Харків. 1957.

5. Веселовська З.М. Наголос у східнослов'янських мовах початкової доби формування російської, української та білоруської націй (кінець XVI - початок ХУШ століть). Харків. 1970.

6. Гриценко П.Ю. Тексти як джерело дослідження чорнобильських говірок // Говірки Чорнобильської зони. Тексти. К. 1996.

7. Добош В.І. Енклітики в південно-західних говорах української мови // Дослідження лексики і фразеології говорів українських Карпат. К. 1982.

8. Жезлякова В.В. Наголошення прикметників, займенників, числівників та прислівників в «Енеїді» І. Котляревського: автореф. дис. ... канд. фі- лол. наук. К. 2001.

9. Зализняк А.А. Древнерусские берестяные грамоты // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gramoty.ru

10. Кобиринка Г.С. Динамические процессы в местоименных энклитических формах в юго-западных говорах украинского языка // Актуальные проблемы русской диалектологии. Тезисы докладов Международной конференции 27-28 октября 2012 г. М. 2012.

11. Кобиринка Г.С. Діалектні тексти як джерело дослідження акцентної системи // Діалекти в синхронії та діахронії: загальнослов'янський контекст. К. 2014.

12. Лисенко П.С. Важливі особливості морфологічної системи говірок Ставищенського району на Київщині // Діалектологічний бюлетень. Вип. 6. К. 1956.

13. Марчук Н.М. Формы прошедшего времени украинского глагола в лингвистическом аспекте // Совещание по Общеславянскому лингвистическому атласу (Ленинград, 26-30 сентября 1972): Тез. докл. М. 1972.

14. Мельничук О.С. Південноподільська говірка с. Писарівки // Діалектологічний бюлетень. Вип. 3. К. 1951.

15. Митрополит Іларіон. Український літературний наголос. Мовознавча монографія. Вінніпег. 1952.

16. Моподід Т.К. Наголос займенників та слів займенникового походження // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://kulturamovy.univ.kiev. ua/KM/pdfs/Magazine4-П5.pdf

17. Токарь Т.А. Энклитические местоименные формы в украинских говорах Боснии (Югославия) // Совещание по Общеславянскому лингвистическому атласу (Ленинград, 26-30 сентября 1972): Тез. докл. М. 1972.

Размещено на Allbest.ru