Передача аксіологічної складової народних казок в перекладі: до постановки питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРЕДАЧА АКСІОЛОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ НАРОДНИХ КАЗОК В ПЕРЕКЛАДІ: ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ

Казка - один із найпопулярніших видів усної народної словесності. Художній світ народної казки, незалежно від особливостей національних казкових традицій, завжди є ціннісно орієнтованим: зображене у ній тісно пов'язано із світосприйманням, світобаченням і світорозумінням, з уявленням про довершеність, ідеал, світопорядок, добро і зло, життя і смерть, справедливість тощо. Художній світ народної казки - це не лише поняття, а й реально існуюча система, живе явище, яке сьогодні, як і сотні років тому, формує і утверджує комплекс ідеалів та норм соціального порядку, поведінки, моралі. Відображаючи світ у художній формі, фольклорна свідомість разом з тим перетворює, будує свої моделі світу, протиставляє хаосу світ порядку та гармонії, організовує його за певними законами, певною композиційною системою. Відчуваючи себе частиною світобудови, людина відтворює у казці модель пізнаного нею світу, свого роду художній мікрокосм, через який є прямий вихід у макрокосм, до світової, космічної гармонії.

Хоча проблема аксіологічної цінності народної казки привертала увагу досить широкого кола етнографів, літературознавців та лінгвістів, перекладознавчий аспект цього питання є недостатньо вивченим на сучасному етапі розвитку філології, що робить актуальним наше дослідження.

Мета нашої роботи полягає в комплексному аналізі досліджень сучасних лінгвістів стосовно питань аксіологічної цінності народних казок та системному виявленні та описанні особливостей передачі аксіологічної складової народних казок в перекладі.

Завданнями роботи є дослідження підходів до питання аксіологічної цінності казки представниками різних наук (педагогіки, лінгвістики, фольклористики тощо); виявлення відмінностей у ставленні до цього питання протягом часу (ХІХ - ХХІ століття); опис аксіологічних особливостей народних казок, що належать до різних культур; розробка питання про передачу ціннісної значущості казок в перекладах іншими мовами.

Як вже було зазначено, народна казка завжди була популярним видом народної творчості. Але, хоча у багатьох країнах Європи національний казковий епос ще з ХІХ ст. прагнули видавати багатотомними корпусами, у розшматованій Російською та Австро- Угорською імперіями Україні тільки зрідка з'являлися окремі публікації записів ентузіастів-збирачів. Першу спробу змінити цей стан зробив Іван Рудченко, бо дуже вже контрастно виглядало те, що російський фольклорист Олександр Афанасьєв упродовж 1855 - 1864 рр. видав такий корпус аж у 8 випусках, в яких опублікував близько 600 текстів, у т. ч. чимало українських.

Довгий час питання про цінності, ціннісні орієнтації не розглядалося вітчизняною філософською та педагогічної науками. Увагу цій проблемі стали приділяти вчені лише починаючи з 60-х рр. ХХ ст. (М. В. Богуславський, В. І. Додонов, З. І. Равкин, Я. С. Турбівський та ін.), визначаючи ціннісні орієнтації як відношення до цінностей. Подальші дослідження в цьому напрямку дозволили зробити висновок, що, ступінь передачі ціннісного ставлення може бути різною: від явної переваги перед людиною предмета чи явища (такі цінності умовно можна назвати експліцитними) до неусвідомленого вибору, зробленого з причин, не очевидних для самої людини (імпліцитні цінності) [1, с. 155].

На ієрархічну структуру ціннісних орієнтацій вказує Д. О. Леонтьєв: „... ціннісні орієнтації - складне утворення, що вбирає в себе різні рівні і форми взаємодії внутрішнього і зовнішнього для особистості, форми усвідомлення особистістю навколишнього світу, свого минулого, сьогодення і майбутнього, а також свого власного „Я” [1, с. 150].

З. І. Васильєва визначає ціннісні орієнтації як „складну інтегральну і динамічну якість особистості, яка висловлює індивідуальне, вибіркове ставлення людини до духовних і матеріальних цінностей, до життя суспільства, науки, культури, праці, освіти та до самої себе” [2, с. 221].

Ціннісні орієнтації не існують відособлено одна від одної, а утворюють цілісну систему взаємообумовлених, взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, структурованих за принципом ієрархії. Ієрархія цінностей в свою чергу виражає те, яким саме цінностям особистість віддає перевагу. Ціннісні орієнтації є системоутворюючим, інтегруючим фактором по відношенню до духовно-моральної сфери в цілому. Саме тому їм належить провідна роль у формуванні духовності. аксіологічний казка переклад мова

Багато дослідників (З. І. Васильєва, А. В. Кирьякова, Д. О. Леонтьєв та ін.) вважають, що основною функцією ціннісних орієнтацій є регулювання поведінки людей: особистість отримує суб'єктивну передумову включення її в суспільні відносини в якості активного фактора. Сукупність сформованих і усталених ціннісних орієнтацій визначає тип поведінки і діяльності. Ціннісні орієнтації визначають як цілі діяльності, так і засоби їх досягнення. Через призму ціннісних орієнтацій особистість сприймає ту чи іншу ситуацію, завдання, що стоять перед нею, і вибирає відповідний спосіб дії.

Крім того, як зазначає С. Ю. Шалова, „сформувавшись під впливом обставин життєдіяльності людини, ціннісні орієнтації перетворюють і навколишню дійсність, і саму особистість. При цьому забезпечується внутрішня детермінація поведінки не тільки в сучасному, а й спрямованість людини в майбутнє” [3].

Таким чином, під ціннісними орієнтаціями у філософсько- педагогічній літературі розуміється вибіркове ставлення особистості до моральних і духовно-моральних цінностей, система її установок, переконань, переваг, виражених в діяльності та поведінці. Одного разу прийняті рішення визначають нашу поведінку в сьогоденні і стають основою наших цінностей. Ціннісні орієнтації є найважливішими елементами внутрішньої структури особистості. Вони закріплені життєвим досвідом індивіда і відмежовують значуще, істотне для даної людини від незначного, несуттєвого.

Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтацій утворює свого роду систему особистісних координат, що забезпечує стійкість і спадкоємність певного типу поведінки і діяльності, виражену в спрямованості потреб та інтересів людини [4]. У силу цього ціннісні орієнтації виступають найважливішим фактором, що регулює і детермінує поведінку людини. Формування індивідуальних цінностей можна представити як процес інтеріоризації (присвоєння) особистістю соціальних цінностей.

Ціннісні пріоритети фольклору дозволяють визначити моральний потенціал дитини, допомагають здійснити соціально схвалюваний вибір своєї поведінки, утворюють внутрішній стрижень культури, потреби та інтереси особистості. Народ своїм існуванням створив дорогоцінний багаж знань про природу розвитку та виховання людини. Духовні скарби предків передавалися в оповіданнях, переказах, прислів'ях, приказках, казках, які несли з собою любов до Батьківщини, природи, людей, до матері.

Велику силу має художній вплив на дітей народної казки. Цей жанр привертав і привертає увагу фольклористів, етнографів. Багато досліджень присвячені казці, а твори мистецтв (опера, драма, живопис) частково відтворюють різні казкові сюжети. Величезна увага дослідженню ролі казки в духовно-моральному вихованні підростаючого покоління приділяли педагоги (К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський, Б. Т. Лихачов та ін.).

Казка-брехня виявляється справжнісінькою правдою: вона вчить бути добрими і справедливими, протистояти злу, зневажати хитрунів і підлабузників. Вона стверджує народні принципи життя: чесність, відданість, сміливість, колективізм.

Поєднання вимислу, самої неймовірної фантастики і дійсності - одна з головних прикмет поетичного змісту казки. Італійський письменник Альберто Моравіа був глибоко правий, коли сказав в одному зі своїх інтерв'ю: „Щоб казка була дійсно казкою, а не просто вигадкою, потрібні два елементи, які, здавалося б, начисто виключають один одного: незвичність сюжету і наявність моралі. Казці потрібна певна екстравагантність, навіть абсурдність - і в той же час вона повинна підкорятися законам логіки” [4].

В. О. Сухомлинський писав: „У народній казці протягом багатьох століть відкладалися безцінні перлини мовного багатства. Казка - це ні з чим не порівнянний світ дитинства не тільки минулого людини, але і в наш час в епоху електроніки, атомної енергії і польотів в космос. Я бачу важливу виховну задачу в тому, щоб в дитинстві від трьох до дванадцяти років кожна людина взяв зі світу казки для свого розвитку все, що тільки можна і потрібно взяти” [5 с. 153].

Великий російський педагог К. Д. Ушинський причину успіху казок у дітей бачив у тому, що простота і безпосередність народної творчості відповідають таким же властивостям дитячої психології. Завдяки казці в душі молодших школярів з логічного думкою зростається прекрасний поетичний образ, розвиток розуму йде дружно з розвитком фантазії і, головне, почуття, яке є показником основ духовності. І педагог повинен знати, що разом з цим закладаються основи національної культури.

Коли мова заходить про особливості передачі ціннісних орієнтирів казки при перекладі, потребує уточнення статус дитини, яка є адресатом художніх творів, оскільки „і в приватній сфері, і в громадському житті ми звичніше довіряємо переконливості цифр, які змушують думати про „маленьких громадян” у параметрах соціальної метрології” [5, с. 231]. З одного боку, тут можна стверджувати, що вікові рамки дитинства змінюються як у часовій площині, так і в географічній. З іншого ж, в епоху глобалізації це питання кодифікується нормами міжнародного законодавства. Так, згідно положення „Конвенції про права дитини”, підписаної Україною 21 лютого 1990 р., „дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше” [5, с. 235].

Оскільки таке розуміння статусу дитини дозволяє залучити до орбіти перекладознавчого аналізу максимально широке коло творів, розрахованих на дітей як дошкільного, так і шкільного віку, для зручності дитячу аудиторію стратифікують за віковим параметром на наступні групи: „до 3 років”, „4 - 7 років”, „8 - 15 років”, „16 - 18 років”. Причиною цього є кількісна та якісна відмінність у притаманних цим групам рівнях „мисленнєвого опрацювання повідомлення” (психологи зазвичай визначають цей параметр на основі таких стандартних розумових операцій, як порівняння, класифікація, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, конкретизація, оцінювання, сюжетування, оперування тощо), а, отже, й мовного наповнення відповідних художніх творів.

Таким чином, поняття дитячої художньої літератури виявляється негомогенним, охоплюючи максимально широкий жанровий діапазон творів - від абетки до антиутопії.

Беручи до уваги характеристики дитячої літератури, окреслені в її дефініції, можемо логічно припустити, що перекладацьке опрацювання цього складного явища має спиратися на відповідні їм аспекти, а саме: комунікативний, дидактичний, педагогічний, ігровий, психологічний, естетичний тощо.

Окремо слід вказати на культурологічний аспект, який зазвичай не виокремлюється у літературознавчих та мовознавчих працях за темою дитячої літератури, але набуває особливої ваги у дослідження, присвячених перекладу творів для дітей.

Почнемо з комунікативного аспекту, пріоритетність якого є загальновизнаною у зв'язку з тим, що „типологічний аналіз дитячої книги слід розпочинати з її найбільш специфічної типоформувальної ознаки - адресатності” [6, с. 30]. Ефективності комунікативної взаємодії автора-дорослого з читачем-дитиною може заважати „відстань не лише у часі і просторі, а й у віці, життєвому досвіді, психології, світосприйнятті, здатності мислити, словниковому запасі, у загальній та спеціальній ерудиції тощо” [6, с. 32]. До того ж, у випадку дитячої літератури базова комунікативна схема у складі безпосередніх учасників комунікації „автор-читач”, зазвичай ускладнюється „участю інших, знову ж таки дорослих посередників - педагогів, батьків, бібліотечних працівників, вихователів, роль яких видозмінюється залежно від функціонального призначення адресованого дитині твору” [6, с. 34].

Якщо художній твір для дитини перекладається, то з'являється додатковий посередник - перекладач, головною функцією якого є забезпечити максимально природне звучання тексту з розрахунку не просто на іншомовну аудиторію, а на таку, що має специфічне, пов'язане з віковою характеристикою, світосприйняття, що й перетворює перекладача дитячої літератури на „свого роду буфер між різними пропозиційно-культурологічними основами автора вихідного тексту та одержувача тексту перекладеного” [6, с. 36].

Таким чином, перекладені тексти творів дитячої літератури можна вважати комунікацією особливого ґатунку, що зобов'язує перекладача, так само як і автора, вміти бачити світ очима дитини, відчувати побачене і пережите як дитина, володіти так званою „пам'яттю дитинства”, тобто бути здатним разом з дитиною відкривати світ, а не просто перекладати дорослі поняття її мовою. Коли ж автор або перекладач позбавлений такого таланту, „з-під пера виходять відверто слабкі й безпорадні з комунікативного боку тексти”, а „творчість часто підмінюється нав'язливим моралізаторством і надмірним сюсюканням - імітацією дитячого світу, імітацією дитячої мови” [7, с. 224].

Комунікативний статус творів таких видатних майстрів пера, як Л. Керролл або Дж. Р. Р. Толкін взагалі не має чітко вираженої вікової адресованості - їх багато років читають представники різних поколінь, повертаючись до улюблених книжок знову і знову. Тут у нагоді можуть стати множинні переклади, адже за умов збереження загальної еквівалентності першотвору, перекладач має у своєму розпорядженні значний творчий арсенал мовних засобів, розрахованих на його цільову аудиторію.

Перейдемо від комунікативного до дидактичного/педагогічного аспекту перекладу дитячої літератури, який розглядає її як допоміжний засіб у навчанні й вихованні дітей.

З історії формування літературної (під)системи для дітей ми знаємо, що найпотужнішим стимулом цього процесу виступила „моралістська” освіта XVIII сторіччя, яка бачила в дидактичній літературі водночас засіб „розважання та навчання” дітей та боротьби з „небажаним літературним матеріалом”, таким як „народні книжки” (chapbooks), казки, перекази, легенди тощо [4]. Значущість дидактичного аспекту дитячої літератури останнім часом знижується, вона більше не виступає в ролі „морального проповідника”, оскільки це повністю суперечить сучасним підходам до художньої творчості. Проте, повністю позбутися виховного впливу дитячої літератури і неможливо, і небажано.

Аналізуючи специфіку перекладу художніх творів для дітей, З. Шавіт вказує на два фундаментальних принципи, що перебувають в його основі. З одного боку, перекладач прагне упорядкувати текст перекладу таким чином, аби зробити його доречним для дитини та корисним відповідно до чинних на момент перекладу суспільних норм; з іншого боку, перекладач може вдаватися до адаптації (корекції) сюжету, образів персонажів та мови з урахуванням здатності дитини до сприйняття та розуміння інформації.

Опрацювання психологічних, педагогічних та суто лінгвістичних наукових джерел, присвячених питанням ціннісної значущості народної казки, дозволяє нам зробити наступні висновки: народна казка є ефективним засобом формування ціннісних орієнтацій дітей. Яскраві епітети, текстові повтори, влучні порівняння дозволяють глибше познайомитися зі світом культури, з історією свого народу; виконуючи гармонізуючу, інтегруючу функції, народна казка створює фундамент для формування духовно-моральної сфери особистості дитини, визначаючи її соціальну значущість, цілісність, унікальність і неповторність.

Список використаної літератури

1. Леонтьев Д. А. Факторная структура теста смысложизненных ориентаций / Д. А. Леонтьев // Психологический журнал. 1993. №1. С. 150 - 155.

2. Васильева З. И. Гуманистические ценности образования и воспитания (90-е годы ХХ в., Россия): Педагогическое исследование / З. И. Васильева. СПб.: Научная школа, 2003. 336 с.

3. Шалова С. Ю. Профессиональные ценности в системе ценностных ориентаций студентов педвуза [Електронний ресурс] / С. Ю. Шалова // Интернет- журнал „Науковедение”. 2013. № 3 (16). Режим доступу: http://naukovedenie.ru/PDF/48pvn313.pdf.

4. Харламова Т. І. Відтворення фольклорних компонентів при перекладі народних казок [Електронний ресурс] / Тетяна Іванівна Харламова. Режим доступу: http://er.nau.edu.ua:8080/xmlui/handle/NAU/8950.

5. Сухомлинский В. А. Родина в сердце / В. А. Сухомлинский. М.: Наука, 1980. 364 с.

6. Матвейчук Н. І. Відображення архетипів української культури в народних казках: проблема збереження етнічно-образних елементів українського фольклору при перекладі англійською мовою / Н. І. Матвейчук // Вісник рівненського національного університету водного господарства та природокористування. 2009. С. 231 - 237.

7. Худик К. Г. Лінгвокультурний компонент англійської народної казки / К. Г. Худик // Вісник Житомирського держ. ун-ту. Філологічні науки. 2011. № 58. С. 223 - 225.

Анотація

Одородько О. С., Крисало О. В. Передача аксіологічної складової народних казок в перекладі: до постановки питання

У статті зроблена спроба комплексного аналізу досліджень сучасних лінгвістів стосовно питань аксіологічної цінності народних казок та системного виявлення та описання особливостей передачі аксіологічної складової народних казок в перекладі. Завданнями роботи є дослідження підходів до питання аксіологічної цінності казки представниками різних наук (педагогіки, лінгвістики, фольклористики тощо); виявлення відмінностей у ставленні до цього питання протягом часу (ХІХ - ХХІ століття); опис аксіологічних особливостей народних казок, що належать до різних культур; розробка питання про передачу ціннісної значущості казок в перекладах іншими мовами. Виконаний аналіз дозволяє стверджувати, що народна казка є ефективним засобом формування ціннісних орієнтацій дітей, вона дозволяє глибше познайомитися зі світом культури, з історією свого народу; створює фундамент для формування духовно-моральної сфери особистості дитини, визначаючи її соціальну значущість, цілісність, унікальність і неповторність.

Ключові слова: народна казка, аксіологія, цінності, переклад.

Аннотация

Одородько О. С., Крысало О. В. Передача аксиологической составляющей народных сказок в переводе: к постановке вопроса

В статье сделана попытка комплексного анализа исследований современных лингвистов в области аксиологической ценности народных сказок и системного выявления и описания особенностей ее передачи в переводе. Задачами работы являются: исследование подходов к вопросу аксиологической ценности сказки представителей разных наук (педагогики, лингвистики, фольклористики и т.д.); выявление различий в отношении к этому вопросу в течение времени (ХІХ - ХХІ века); описание аксиологических особенностей народных сказок, которые принадлежат разным культурам; разработка вопроса передачи ценностной значимости сказок в переводах на другие языки. Выполненный анализ позволяет утверждать, что народная сказка является эффективным способом формирования ценностных ориентаций у детей, она позволяет глубже познакомиться с миром культуры, с историей своего народа; создает фундамент для формирования духовноморальной сферы личности ребенка, определяя его социальную значимость, целосность, уникальность и неповторимость.

Ключевые слова: народная сказка, аксиология, ценности, перевод.

Annotation

Odorodko O. S., Krysalo O. V. Implementation of Folk Tales' Axiological Component in Translation: to the Formulation of Problem

This article contains an attempt of complex analysis concerning researches of contemporary linguists on issues of folk tales' axiological values and systematic identification and description of the axiological components' features in translation.

The tasks of the work: to study the approaches to the issue of tales' axiological value used by representatives of different sciences (pedagogics, linguistics, folklore studies, etc.); to identify differences in attitudes to this issue over time (XIX - XXI centuries); to describe folk tales' axiological features that belong to different cultures; to develop issue on transference of tales' value in translations onto other languages. Due to the results of the analysis we can admit that the process of implementation of axiological values in tales demands for definite skills and knowledge. Both author and translator should be able to see the world through the eyes of a child. While translating, interpreter takes part in this process as a special mediator whose function is to ensure natural sounding of a text, appropriate for audience with age-related characteristic and specific perception of the world. Special attention should be paid to the cultural aspect which is usually not singled out in literary / linguistic writings but is of a great importance in case of translation of works for children. Analysis also reveals that the folk tale is an effective mean to form value orientations of children. It gives an opportunity to get better acquaintance with the world of native culture and history; it creates a basis for moral and spiritual spheres of the child by determining its social significance, integrity, uniqueness and soleness.

Key words: folk tale, axiology, values, translation.

Размещено на Allbest.ru