Дискурс і текст як об’єкти лінгвістики

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Дискурс і текст як об'єкти лінгвістики

Щербакова О. Л.

У статті зроблено огляд різних підходів до терміна “дискурс” та “текст” з погляду зарубіжних та вітчизняних лінгвістів. Встановлюється, що при будь-якому підході до розгляду терміна “дискурс” мова йде про характер його взаємин з таким усталеним лінгвістичним поняттям як “текст”. Ключові слова: дискурс, текст, дискурсний аналіз, мовна одиниця, комунікативне середовище.

В статье сделан обзор различных подходов к термину “дискурс” и “текст” с точки зрения зарубежных и отечественных лингвист. Утверждается, что при любом подходе к рассмотрению термина “дискурс” речь идет о характере его взаимоотношений с таким устоявшимся лингвистическим понятием как “текст”.

Ключевые слова: дискурс, текст, дискурсивный анализ, языковая единица, коммуникативная среда.

The article deals with the overview of different foreign and Ukrainian scholars' approaches to the terms “discourse” and “text”. The author states that the linguistic term "discourse" is closely related to the nature of its interaction with such a well- established linguistic term as “text”.

Key words: discourse, text, discourse analysis, linguistic unit, communicative environment.

Вступ

Дискурс є багатозначним терміном цілої низки гуманітарних наук, предмет яких прямо чи опосередковано передбачає вивчення функціонування мови: лінгвістики, літературознавства, семіотики, соціології, філософії, етнології та антропології. Чіткого і загальновизнаного визначення “дискурсу”, який охоплює всі випадки його вживання, не існує, і не виключено, що саме цим пояснюється чимала зацікавленість цьєю проблемою як зарубіжними так і вітчизняними лінгвістами.

Аналіз досліджень і публікацій. “Дискурс” є найпоширенішим терміном, який зустрічається у більшості лінгвістичних публікацій. Ретельне вивчення наукових джерел з окресленої проблеми засвідчило: на теренах науки за останні роки з'явилася низка праць, в яких їх автори: 1) визначають поняття тексту, дискурсу (В. Андреева, Р. Барт, Ф. Бацевич, Л. Новиков); 2) окреслюють коло загальних питань дискурсу (В. Карасик, М. Кожина); 3) вивчають проблеми тексту в лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках (М. Бахтін, В. Різун); 4) описують дискурс як когнітивно-комунікативний феномен (Л. Безугла, Є. Бондаренко, П. Донець); 5) актуалізують питання кореляції понять “дискурс” і “текст” (Н. Вовк, О. Єрофеєва, В. Чернявская). Натомість відсутні розвідки, в яких водночас зіставлялися б поняття тексту та дискурсу.

Постановка задачі

Характеризуючись різноманіттям підходів та трактувань, дискурс вважається одним з найбільш складних понять сучасних досліджень. Насамперед, це пов'язано зі спробами знайти однозначну дефініцію даного терміна та протипоставити його поняттю “текст”. У зв'язку з цим на меті даного дослідження стояло вирішення наступного завдання, а саме проаналізувати різні підходи до терм^ “дискурс” з точки зору зарубіжних та вітчизняних лінгвістів та охарактеризувати його взаємини з таким усталеним лінгвістичним поняттям, як “текст”.

Виклад основного матеріалу. Найбільш чітко виділяються три основні класи вживання терміна “дискурс”, що співвідносяться з різними національними традиціями і внесками конкретних дослідників:

Дискурс як лінгвістичний термін уперше було використано в назві статті американського лінгвіста З. Харріса ще у 1952. Повною мірою цей термін був затребуваний в лінгвістиці приблизно двома десятиліттями пізніше. Вчені цього напряму розглядали дискурс як поняття “мова, текст, діалог”, які вписані в комунікативну ситуацію. З їх точки зору, дискурс повинен розглядати закономірності руху інформації в рамках комунікації ситуацій. Дискурс в цьому розумінні протиставляється тексту як динамічне статистичному. Саме в цьому розумінні використовується дискурс в англомовній традиції.

Дискурс як об'єкт лінгвістики тісно пов'язаний з французькими структуралістами і постструктуралістами, насамперед, М. Фуко, який вважається родоначальником дискурсного аналізу, хоча вагомий внесок у вивчення дискурсу належить також його послідовникам А. Греймас, Ж. Дерріді, М. Пеше та ін. Публікація французького перекладу згаданої роботи З. Харріса (1952) істотно вплинула на формування французької школи аналізу дискурсу 1970-х років.

Фуко М. і його однодумці вказували на відсутність чіткого визначення поняття “дискурс” і підкреслювали існування безлічі відмінностей в його інтерпретації як у французькому, так і в англо-саксонському варіантах. Вчені розглядають специфіку дискурсу в тому, що він подається після мови, але до висловлення, тобто розташовується по ту сторону мови, але по цей бік висловлювання. Крім цього М. Фуко у своїх роботах визначає дискурс як безліч висловлювань, що належать одній системі формацій. Сам вислів є результатом специфічної дискурсивної практики, що представляє собою набір правил, які роблять можливим формування дискурсу як великої кількості сформульованих мовних послідовностей. Ці правила визначають розташування предметів, позиції суб'єкта, які можуть бути охоплені дискурсом, поняття, які в ньому вживаються і стратегії, які його формують.

На думку представників цього напрямку, у публіцистиці дискурс майже прирівнюється стилю. Він уточнює поняття стилю та індивідуальної мови (мова Пушкіна, дискурс Достоєвського, політичний дискурс, дискурс юриста). У цьому розумінні дискурс відображає своєрідність об'єкта соціальної дії [9, с. 67].

Третє вживання терміна “дискурс” пов'язане, насамперед, з іменем німецького філософа і соціолога Ю. Хабермаса. Дискурсом називається особливий ідеальний вид комунікації, який здійснюється з максимально можливим відстороненням від соціальної реальності, і має на меті критичне обговорення та обґрунтування поглядів і дій учасників комунікації. Тобто мова йде про порівняння дискурсу з дискусією.

Термін “дискурс”, як він розуміється в сучасній лінгвістиці, близький за змістом до поняття “текст”, однак підкреслює динамічний характер мовного спілкування. На протиставу цьому, текст мислиться переважно як статичний об'єкт, результат мовної діяльності. Іноді дискурс розуміється як взаємодія одночасно двох компонентів: динамічний процес мовної діяльності, вписаною в її соціальний контекст, і її результат (тобто текст).

Вчені різних напрямів лінгвістики у різні часи відстоювали своє бачення дискурсу. Як вказує Р. Барт, під дискурсом розуміється сукупність пропозицій. У його трактуванні дискурс є одне велике речення, складові одиниці якого не обов'язково є самі речення, а речення є, відповідно, невеликий дискурс [2].

На думку П. Серіо, основний метод дискурсного аналізу має на меті привести до позиційної єдності безліч висловлювань, де головним є ставлення до місця акту висловлювання, що дозволяє виявити те, що отримало назву “дискурсні формації” [7, с. 551 - 552].

Відсутність єдності в інтерпретації поняття “дискурс” навіть в рамках французького структуралізму не вносить ясності в суть досліджуваного питання. Саме тому П. Серіо, узагальнюючи існуючі підходи до проблеми, приводить вісім значень терміна “дискурс”, що співвідносяться з поняттями “мова”, “вислів”, “бесіда” та ін. [7, с. 549 - 550].

У численних дискурсивних дослідженнях російських та українських науковців також існує певне розмаїття думок і позицій по даному питанню. Згідно самому поширеному визначенню, поданому в “Лінгвістичному енциклопедичному словнику” Н. Арутюнової, поняття “дискурс” зводиться до трьох основних трактувань, де дискурс розуміється як: а) зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними-прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; б) текст, узятий в подієвому аспекті; в) мова, розглянута як цілеспрямована соціальна дія. Дискурс - це мовлення, занурене в життя [5, с. 136 - 137].

Виходячи з викладеного, при будь-якому підході до розгляду терміна “дискурс” мова йде про характер його взаємин з таким усталеним лінгвістичним поняттям як “текст”. Лише частково порушуються у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці загальнотеоретичні питання функціонування дискурсу, класифікації його різновидів. Такі ж аспекти, як моделювання дискурсу, виявлення в ньому семантичної повторюваності ще майже зовсім не з'ясовані. З огляду на те, що дискурс, образно кажучи, є “зануреним у життя текстом” (Ю. Степанов), він розглядається разом із самими “формами життя” (інтерв'ю, репортажі, конференції, мітинги, бесіди тощо) [8, с. 325-332].

Вчена В. Чернявська, наприклад, виділяє два основних напрямки: з одного боку, дискурс позначає конкретну комунікативну подію, що фіксується у письмовому та усному мовлення та здійснюється в певному когнітивно і типологічно обумовленому комунікативному просторі, з іншого під дискурсом розуміється сукупність тематично співвіднесених текстів; причому, зміст дискурсу розкривається не одним окремим текстом, а інтертекстуальність, у комплексній взаємодії багатьох окремих текстів [10, с. 14-17].

Руберт І. вважає, що існує три основних підходи до вирішення термінологічної проблеми “текст - дискурс”: 1) ототожнення обох понять, 2) повне їх розмежування по параметру “статика об'єкта” (текст) / “динаміка комунікації” (дискурс), 3) включення тексту в поняття дискурсу [6, с. 23].

Андреева В. також говорить про існування трьох, але інших варіантів інтерпретації характеру взаємовідносин понять “текст” і “дискурс”: а) текст - спосіб передачі інформації, дискурс - генератор сенсу; б) дискурс - спосіб передачі інформації, текст - генератор сенсу; в) дискурс - текст у розвитку [1, с. 24-27].

Що стосується розгляду проблеми рядом вчених з позицій ототожнення понять “текст” і “дискурс”, то, на думку М. Кожиної, воно стало можливим у зв'язку з появою лінгвістики тексту: саме тоді номінація “дискурс” починає використовуватися паралельно з терміном “текст”, хоча, як додає дослідник, дискурси - це не тільки тексти [4, с. 21]. Зокрема, Ю. Степанов говорить про зв'язний і досить довгий текст у його динаміці - дискурс у співвідношенні з людиною, яка утворює текст. У даному сенсі слід розуміти і твердження про те, що дискурс є текст, занурений у ситуацію спілкування [8].

В останні роки спостерігається соціальний інтерес до знань закономірностей людського спілкування. При цьому виокремилася потреба не в очищених від конкретних мовленнєвих ситуацій формулах та інструкціях, а в інформації, що максимально враховує феномен життя людини. Сьогодні сфера вживання терміна "дискурс" є настільки широкою (філософія, соціологія, логіка, семіотика, теорія комунікації, лінгвістика тощо), що доводитися говорити про полісемію цієї термінологічної одиниці. Її поширення можливо простежити як у горизонтальному напрямі, тобто в різних науках, так і у вертикальному - тобто на різних лінгвістичних рівнях.

дискурс текст полісемія

Висновки

Отже, під дискурсом слід розуміти текст в нерозривному зв'язку з ситуативним контекстом: у сукупності з соціальними, культурно-історичними, ідеологічними, психологічними та іншими факторами, що обумовлює особливу впорядкованість мовних одиниць різного рівня при втіленні в тексті. Дискурс характеризує комунікативний процес, що призводить до утворення певної формальної структури - тексту. В силу своєї ємності і досить глобального характеру він буде і далі залишатися в фокусі дослідницьких інтересів сучасної лінгвістики, збагачуючись додатковими інтерпретаційними нюансами, але зберігаючи свій тісний і безпосередній зв'язок з таким класичним мовним феноменом як “текст”.

Література

Андреева В. А. Литературный нарратив: дискурс и текст: Монография. / В. А. Андреева- СПб.: Норма, 2оо6. - 182 с.

Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов Р. Барт // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX-XX вв. Трактаты, статьи, эссе. - М.: Изд-во МГУ, 1987. - С. 387-422.

Карасик В. И. О типах дискурса / В. И. Карасик // Языковая личность: институциональный и персональный дискурс: Сб. науч. тр. - Волгоград: Перемена, 2000. - С. 5-20.

Кожина М. Н. Дискурсивный анализ и функциональная стилистика с речеведческих позиций./ М. Н. Кожина- СПб.: Изд-во СПбгУэФ, 2004. - С. 9-33.

Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - С. 136-137.

Руберт И. Б. Текст и дискурс: к определению понятий - СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2001. - С. 23-37.

Серио П. Анализ дискурса во Французской школе / П. Серио // - М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2001. - 702 с.

Степанов Ю. С. В поисках прагматики (проблема субъекта) // Известия АН СССР. Сер. лит. и языка. - 1981. - № 4. - Т. 40. - С. 325-332.

Фуко М. Археологія знання / М. Фуко - К.: Основа, 2003. - 326 с.

Чернявская В. Е. Дискурс как объект лингвистических исследований / В. Е. Чернявская - СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2001. - С. 14-17.

Размещено на Allbest.ru