Особливості індивідуального мовлення Германа Гессе

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.112:81'42

Особливості індивідуального мовлення Германа Гессе

Губа Л.В.

У статті аналізується поняття “ідіостиль” автора художнього тексту та досліджуються особливості індивідуального мовлення Германа Гессе у текстах малої прози.

Ключові слова: художній текст, ідіостиль, когнітивні стратегії, Герман Гессе.

В статье анализируется понятие “идиостиль” автора художественного текста и исследуются особенности индивидуальной речи Германа Гессе в текстах малой прозы.

Ключевые слова: художественный текст, идиостиль, когнитивные стра-тегии, Герман Гессе.

The article clarifies the concept “ideostyle” of the author of a literaty text and analyses the peculiarities of the individual author's style in Hermann Hesse's pieces of prose.

Keywords: literary text, ideostyle, cognitive strategies, Hermann Hesse.

На сучасному етапі розвитку лінгвістики особливу актуальність мають питання вивчення індивідуального мовлення, особливо в галузі лінгвістики тексту, літературознавства, лінгвостилістики, психолінгвістики, комунікативної та когнітивної лінгвістики. Індивідуальне мовлення відбиває мовну картину світу особистості, а дослідження ідіостилю письменника допомагає висвітлити всі грані його мовотворчості.

Актуальність дослідження даної статті зумовлена пошуком нових способів аналізу мовної репрезентації простору та вивчення вербальних засобів її актуалізації у художній прозі Германа Гессе, а також когнітивного аналізу ідіостилю автора художнього тексту, що передбачає дослідження особливостей індивідуальної концептуалізації дійсності, детермінованої особистісними цінностями.

Об'єктом вивчення виступає ідіостиль Германа Гессе як автора малої прози.

Предметом наукового пошуку є засоби та способи вербальної актуалізації особливостей індивідуального мовлення німецького митця.

Матеріалом дослідження слугують оповідання та казки Германа Гессе.

Новизна роботи зумовлюється відсутністю системного дослідження ідіостилю німецького письменника в аспекті висвітлення просторової організації його прозових текстів малого епічного жанру.

Аналіз художнього тексту часто передбачає розгляд проблеми авторського стилю. Індивідуальна манера вираження автора виявляється у перевазі певних лексичних, морфологічних, синтаксичних, фонетичних та стилістичних засобів. ідіостиль мовлення текст гессе

Дослідження авторського мовлення проводилося у працях Н. С. Болот- нової [1], В. В. Виноградова [2], В. П. Григорьєва [3], М. А. Караваєвої [6], Ю. Н. Караулова [7], В. Д. Лютикової [8], Н. В. Макарової [9] та інших.

Серед багатьох відомих підходів до вивчення ідіостилю письменника сучасний напрям лінгвістичних розвідок акцентує розуміння мовної діяльності як одного із модусів когніції, що становить вершину айсберга, в основі якого лежать когнітивні здібності особистості [4, c. 306].

У сучасній аналітичній літературі співіснують два терміни: “ідіостиль” та “ідіолект”, вживані часто синонімічно, що створює декотрі незручності при їх використанні. Проте ці поняття розмежовують таким чином: під “ідіостилем” розу-міється відображення інтенцій та образу світу поета”, а “ідіолект” є сукупністю мовних форм індивідуального мовлення“ [3, с. 19-20].

Російський лінгвіст В. Виноградов тлумачить індивідуальний стиль як своєрідну, історично зумовлену, складну, проте структурно єдину і внутрішньо пов'язану систему засобів і форм словесного творчого вираження [2, с. 105]. Варто наголосити, що саме В. Виноградов ввів у науковий обіг категорію стилю автора.

Поняття “індивідуальний стиль” застосовують насамперед до стилю май-стра слова, оскільки письменник виробляє свою особливу мову та має свій власний стиль. Термін “ідіостиль” автора художнього тексту ми тлумачимо як актуалізований у художньому тексті унікальний авторський спосіб мовного ви-словлення, який відображається у особливостях індивідуально-авторської концептуалізації дійсності.

Останнім часом лінгвістичний аналіз художнього тексту активно комбіну-ється з когнітивним підходом, який уможливлює осмислення семантичної специфіки ідіостилю у новому ракурсі. Методи лінгвокогнітивного аналізу дають змогу дослідити ментальні процеси і стани, які детермінують світобачення індивіда та допомагають розкрити і дослідити його особистість.

Розглядаючи індивідуальне мовлення Германа Гессе, а саме особливості концептуалізації простору у його літературному доробку, варто розглянути в першу чергу когнітивні стратегії, які використовував автор. Головною когнітивною стратегією у проаналізованих текстах була визначена стратегія поділу простору на “зовнішній” (відкритий) та “внутрішній” (замкнений).

Варто відзначити, що для Г. Гессе кожен фрагмент дійсності та кожна деталь обстановки слугують для відображення сприйняття його героїв, розкри-вають їх внутрішній світ, водночас співвідносячи його із загальним культурним контекстом певного середовища, уявлень та епохи. Герман Гессе створює свій власний простір, який він заповнює предметами, причому він не тільки надає їм імпліцитно-символічного значення, але й змушує ці предмети говорити (а також тварин, природу, тобто все “персоніфікується”).

Простір репрезентується як реальне місце розгортання подій, що створю-ється за допомогою зміни послідовності картин перед очами читача. Кожен із самостійних фрагментів опису структурує загальний простір художніх текстів малих епічних жанрів, характерний для ідіостилю німецького письменника. У результаті дослідження лексичних та когнітивно-семантичних особливостей простору у текстах, що аналізувалися, було виділено дві просторові моделі.

Перша модель репрезентує місце дії героїв (Ort) у реальному (геогра-фічному) просторі, який можна також вважати необмеженим, тому що він виходить у космос і йде далі, не зупиняючись. Тому його основною характерис-тикою буде відсутність чітких границь. Така просторова модель передовсім спів-відноситься із пейзажними описами, яких у Г. Гессе дуже багато. О. І. Діброва визначає ці сфери просторового опису наступним чином: сфера хто / що репрезентує світ матеріальних об'єктів, що розміщуються на різних відстанях у перервній чи безперервній протяжності, сфера який / які охоплює сферу атрибутів персонажів та об'єктів, сфера де - локальне розміщення об'єктів [5, с. 114].

Дослідниця вважає, що алгоритм процесу пізнання проходить за наступ-ною схемою: людина, що опинилася у конкретній ситуації, передовсім визначає своє місцезнаходження, а потім розміщення предметів у просторі відносно обраних нею локумів, визначаючи об'єкти за певними ознаками.

Такий принцип побудови опису простору пояснюється граматичною будовою німецького речення. Так, звичайне німецьке речення передбачає позицію обставини у кінці речення. Якщо письменник виносить обставину в препозицію (позиція, що передує підмету), то таким чином він ставить її у сильну позицію відповідно до тема-рематичного членування речення, тобто це буде рема, а точніше нова інформація для реципієнта тексту, що дозволяє виділили чи привернути більше уваги місцезнаходженню предмета чи героя тексту, наприклад: (wo? - де?) ^ “Namlich im dritten Fenster, halb hinter den Blumentopfen verborgen, stand geheimnisvoll in der dunklen Stube ein schones Madchen mit schwarzem Haar und hellen Wangen [...]” [14, с. 355] (даний приклад демонструє навіть потрійну обставину); (was) ^ “Die schone warme Zwillingszypresse umstromte leis ein wohlig warmer Wind” [12, с. 373]; (welcher/ wie) ^ “Ein satter, leise gluhender Oktobertag" [16, с. 238].

Опис об'єкта подається із позиції спостерігача у такій перспективі, у якій він “бачить” та сприймає цей об'єкт. Якщо ознаки є незмінними для нього та такими, що констатують його характеристики, то вони виражаються означеннями, які стоять перед іменником, а синтаксична пауза на письмі передається комою: “Das alte, feste und groRe Haus am Marktplatz [...]” [13, с. 461].

У тому випадку, якщо характеристики об'єкта нетипові чи навіть вражаючі для читача, тоді вони виносяться у постпозицію: “Waren die Helden, die Romer und Griechen, die Ritter, die ersten Christen - waren diese alle andere Menschen gewesen als ich, besser, vollkommener, ohne schlechte Triebe, ausgestattet mit irgendeinem Organ, das mir fehlte, da sie hinderte, immer wieder aus dem Himmel in den Alltag, aus dem Erhabenen ins Unzulangliche und elende zuruckzufallen?" [10, с. 382]. Отже, спостерігається розширення концептуальної сфери який/ які, причому в результаті багаторазового вказування на денотат концептуальна система хто/що набуває ще більшого значення у процитованому реченні.

Концептуальні сфери “де - що - який" у художньому тексті нерозривно пов'язані один з одним та утворюють єдину просторову модель. Модель “відкри-того простору” побудована на зразок фрейму, тобто це ієрархічно побудована структура даних, котра акумулює знання про певну ситуацію (подію). Із когерентної референтної ситуації (coherent referential situation) на передній план виступає найбільш значуща інформація, інша ж її частина взагалі не згадується. У цьому полягає суть подієвого фрейму (event frame) [17, с. 306].

Для репрезентації даного різновиду просторової моделі наведемо уривок із твору Г. Гессе, де описується відкритий простір (природній, географічний): “Soviel sie indessen auf ihren bisherigen Wegen davon geredet hatten, und so begehrlich sie ihr Italien und Sehnsuchtsland in der Seele hegten, auf dieser freien Hugelhohe vergaRen sie es doch fur eine Weile vollig und verloren sich im Taumel ersten Erlebens in die GroRe und unendliche Mannigfaltigkeit der Aussicht, die zu ihren FuRen und weiterhin nach drei Himmelsgegenden sich farbig erstreckte. Vor ihnen fiel in sanften Hugelstufen mit Reben und Obstgarten das Land gegen den See hin abwarts, dessen blaue und manchmal blendend spiegelnde Flache nahezu regungslos in groRer Ausdehnung leuchtete und das ganze Land unermeRlich weit, licht und klar machte. Kleinere Hugel mit weichen Waldrucken umschlossen zur Rechten das riesige Seebecken, auf ihren Hohen leuchteten Burgen, Kloster und Gehofte, zu ihren FuRen schmiegte sich das blaue Wasser zartlich in runde, weich verflieRende Buchten. An diesen Buchten da und dort lagen klein, still und sauberlich die Dorfer im Obstgartendunkel und die Stadtchen mit Kirchenturm und SchloR, einzelne traumerische Landhauser, winzig und merkwurdig klar zu schauen, und auf der Seeseite, sparsam verteilt, schwammen die Fahrzeuge der Schiffer und der Fischer” [14, с. 434].

Даний уривок містить опис відкритого простору, що простягається далеко, аж до горизонту, скільки може сягнути людське око (in die GroRe und unendliche Mannigfaltigkeit der Aussicht). Навколишній світ автор описує панорамно, розмістивши своїх героїв, з точки зору яких ведеться опис простору, на горі, звідки найкраще можна охопити всю панораму: “ [...] der Aussicht, die zu ihren FuRen und weiterhin nach drei Himmelsgegenden sich farbig erstreckte“ [14, с. 434]. Даний текстовий пасаж включає наступні природні орієнтири - der Weg; auf dieser freien Hugelhohe; das Land mit Reben und Obstgarten; gegen den See; kleinere Hugel mit weichen Waldrucken; das riesige Seebecken; Burgen, Kloster und Gehofte; das blaue Wasser, weich verflieRende Buchten; die Dorfer und die Stadtchen mit Kirchenturm und SchloR; einzelne traumerische Landhauser; die Fahrzeuge der Schiffer und der Fischer [14, с. 434]. Характерним є постійне розширення концептуальної сфери was? (що?) сферою wie? (який?), що відбувається за допомогою епітетів чи груп епітетів (frei, traumerisch, weich verflieRend тощо), що, в свою чергу, служить додатковим засобом актуалізації простору в мовній канві текстів Германа Гессе.

Під час кожної події відбувається якийсь рух, що поєднує різні місцезна-ходження об'єктів. У вищенаведеному прикладі описується напрям руху погляду персонажа, який почергово змальовує всю панораму, яка відкривається перед ним на вершині гори - він бачить містечка й села, виноградники та сади, церкви та селянські двори.

Перебування у будь-якому просторі завжди викликає у людини певні емоції та відчуття, автор виражає ставлення своїх героїв до того, що відбувається з ними на тій вершині гори “... auf dieser freien Hugelhohe vergaRen sie es doch fur eine Weile vollig und verloren sich im Taumel ersten Erlebens [...]” [14, с. 434], персонажі оповідання повністю забувають все на світі і мало не мліють від хвилювання.

Отже, проаналізований подієвий фрейм відкритого (природного) простору включає три концептуальні сфери: 1) де? (ORT - auf der Hugelhohe); 2) що? / хто? (AGENS / OBJEKT) - Menschen (sie), Objekten (Burgen, Kloster und Gehofte; die Fahrzeuge der Schiffer und Fischer); 3) який / які? (EIGENSCHAFTEN) - blau, frei, traumerisch, weich verflieRend. Окрім трьох концептуальних сфер до структури подієвого фрейму долучається також РУХ та ЕМОЦІЇ.

Замкнений (внутрішній) простір побудований за іншим принципом. Такому типу простору властива певна закінченість та обмеженість у вимірі прос-тору такого типу, зазвичай він локалізується всередині приміщень чи це можуть бути, наприклад, емоції та почуття людини, що є “замкненими” у межах людського тіла.

У моделі внутрішнього простору змінюється не тільки об'єм, але й когнітивний зміст. Базові просторові категорії виражаються через умовні осьові виміри горизонтального та вертикального типів. Додатково сюди можна включити поняття “місткості” чи “контейнера”.

Аналіз літературних текстів Германа Гессе показав, що замкнений (внут-рішній) простір у творах німецького письменника відповідає загальним принципам моделювання замкнутого простору. Цей простір має чіткі межі, що відповідають межам приміщень чи межам людського тіла. Він суб'єктивний, оскільки створений самою людиною, а тому часто є відображенням її характеру, способу життя чи світогляду. Людина - центральний елемент такої системи, хоча у текстах Германа Гессе головні герої чи сам автор завжди прагнуть подолати границі внутрішнього простору, вийти за межі: “Mochte nun Sonne oder Regen sein, der Mutter Gesicht hold oder sauer, das Essen zart oder grob, solang der Zauber wahrte, hatte dies alles keine Macht, keine Stimme, hatte gar keine Wirklichkeit, fand irgendwo im Wesenlosen statt, in einer Zeit, die nicht heute, an einem Ort, der nicht hier war” [15, с. 356].

У внутрішньому (замкненому) просторі сублімуються переживання, уявлен-ня, почуття та емоції, і варто підкреслити, що зазвичай у надзвичайно концен-трованому вигляді. У текстах такий тип простору може виражатися у формі, наприклад, душі, яка може вбирати в себе щось (“Oder war es wirklich das Schicksal der Dichter, daR ihnen keine Sonnen scheinen konnte, deren Schatten sie nicht in der eigenen Seele sammeln muRten?” [15, с. 99]); голови (der Kopf), де постійно кружляють думки; серця (das Herz), переповненого почуттями чи, навпаки, порожнього (“Mit einem qualenden Zwiespalt im Herzen ging ich heim und vergrobelte die halbe Nacht” [13, с. 230]).

У результаті проведеного дослідження виявилося, що традиційна схема “де - що - який” трансформується у схему “де - що - який - (суб'єктивне сприй-няття)”. Така модель містить не лише знання про просторові відношення, а також і внутрішній світ героїв, їх емоції, почуття та переживання.

Перспективами досліджень буде подальше поглиблене вивчення ідіодискурсу Германа Гессе та встановлення домінант його ідіостилю.

Література

1. Болотнова Н. С. Изучение идиостиля в современной коммуникативной стилистике художественного текста / Н. С. Болотнова // Материалы II Междуна-родного конгресса русистов-иссследователей “Русский язык: исторические судьбы и современность”. - МГУ, 2004. - С. 7.

2. Виноградов В. В. О языке художественной прозы / Виктор Владимирович Виноградов. - М.: Высшая школа, 1980. - 340 с.

3. Григорьев В. П. Из прошлого лингвистической поэтики и интерлингвистики / В. П. Григорьев. - М.: Наука, 1993. - 175 с.

4. Демьянков В. З. Доминирующие лингвистические теории в конце XX века / В. З. Демьянков // Язык и наука конца XX века. - М.: Институт языкознания РАН, 1995. - С. 239-320.

5. Диброва Е. И. Пространство текста в композиционном членении // Структура и семантика художественного текста / Е. И. Диброва // Доклады VII-й международной конференции. - М., 1999. - C. 91-138.

6. Караваева М. А. Идиолект былинного певца: дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / М. А. Караваева. - Курск, 1997. - 230 с.

7. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. - М.: Наука, 1987. - 262 с.

8. Лютикова В. Д. Языковая личность: идиолект и диалект: дисс. ... док. филол. наук: 10.02.01 / В. Д. Лютикова. - Екатеринбург, 2000. - 316 с.

9. Макарова Н. В. Идиолект сказителя в аспекте былинного текстооб- разования: дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Н. В. Макарова. - Воронеж, 2000. - 198 с.

10. Hesse H. Die schonsten Erzahlungen / Hermann Hesse. - Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 2004. - 455 S.

11. Hesse H. Die Marchen / Hermann Hesse. - Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 2006. - 288 S.

12. Hesse H. Samtliche Werke in 20 Banden und einem Registerband. B. 1: Jugendschriften / Hermann Hesse // Volker Michels (Hrsg.). - Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 2001. - 690 S.

13. Hesse H. Samtliche Werke in 20 Banden und einem Registerband. B. 6: Die Erzahlungen 1900-1906 / Hermann Hesse // Volker Michels (Hrsg.). - Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 2001. - 623 S.

14. Hesse H. Samtliche Werke in 20 Banden und einem Registerband. B. 7: Die Erzahlungen 1907-1910 / Hermann Hesse // Volker Michels (Hrsg.). - Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 2001. - 507 S.

15. Hesse H. Samtliche Werke in 20 Banden und einem Registerband. B. 8: Die Erzahlungen 1911-1954 / Hermann Hesse // Volker Michels (Hrsg.). - Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 2001. - 546 S.

16. Hesse H. Samtliche Werke in 20 Banden und einem Registerband. B. 9: Marchen, Legenden, Ubertragungen, Dramatisches, Idyllen / Hermann Hesse // Volker Michels (Hrsg.). - Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 2001. - 678 S.

17. Talmy L. Towards a Cognitive Semantics / Leonard Talmy. - Vol. 1. -

Massachusetts : Massachusetts Institute of Technology, 2000. - P. 257-311.

Размещено на Allbest.ru