Порівняльний аналіз національної самоідентифікації та мовного питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняльний аналіз національної самоідентифікації та мовного питання

Ключові слова: соціолінгвістика, білінгвізм, соціолінгвістичний експеримент, національна самоідентифікація.

Статья посвящена исследованию вопроса определения национальной самоидентификации среди студентов юга Украины через призму “язык- общения”, выделены основные закономерности языкового поведения. Ключевые слова: социолингвистика, билингвизм, социолингвистический эксперимент, национальная самоидентификация.

Key words: sociolinguistics, bilingualism, sociolinguistic experiment, national selfidentification.

Сьогодні Україна представлена низкою регіональних, етнічних, лінгвістичних особливостей, які поділяють країну на кілька груп залежно від культурного, політичного й економічного вибору. Незважаючи на те, що багато дослідників схильні визначати етнонаціональну ідентичність на основі етнічного та мовного критерію (Е. Гелнер, Е. Сміт), цілком ймовірно, що вона має більш складний і багатосторонній характер. Це стосується й України, в якій формування української ідентичності відбувалося у важких історичних умовах (Польща, Російська імперія, Австро-Угорська імперія, СРСР), які привели до її неоднозначності. Р. Шпорлюк стверджує, що мова і національність є взаємозалежними величинами, і, перш за все, необхідно усвідомити себе єдиною нацією, щоб почати говорити однією мовою [5, c. 86].

Так, на думку вченого, необхідний час для того, щоб люди почали розуміти, що вони належать до однієї національної ідентичності та нації. Тому метою цієї статті є визначення ступеню взаємозв'язку і характеру взаємодії цих двох понять у соціогрупі студентства з точки зору локальних особливостей їхнього співіснування. Актуальність порушення цієї теми зумовлена недостатністю експериментальних даних, які мають практичну значущість у вивченні мовної ситуації на Півдні України. Об'єктом нашого дослідження є вивчення питання національної самоідентифікації, предметом - національна самоіденти- фікація студентів вищих навчальних закладів Півдня України. Завдання - розкрити кореляцію між мовною та національною ідентичністю. У статті використано метод системного аналізу, описовий й анкетування.

Комплексний аналіз проблем білінгвізму у вищих навчальних закладах Півдня України потребує врахування ролі національного фактора для визначення зв'язку між мовними вподобаннями студентів та їхнім етнічним самовизначенням. На Півдні України трапляються змішані ідентифікації тому, що респондентам складно відчувати себе однозначно українцем або росіянином. Двомовність українського суспільства - це факт нинішнього життя, але для міцної сучасної держави важливішою є виразна ідентифікація зі своїм корінням, що передбачає також знання інших культур, мов, ідентичностей.

Досліження територіальних особливостей мовного складу населення, а також етномовних процесів і явищ, які пов'язані зі зміною мовної ідентичності населення, засвідчили, що більша частина населення сприймає свою ідентичність і роль у ній мови зовсім по-різному. Вони вважають себе українцями, але не пов'язують це з необхідністю знати українську мову. Для них бути українцями означає жити в Україні, любити свою країну, мати батьків-українців. Більш того, дехто при визначенні своєї національності як української керується переважно своєю паспортною ідентифікацією. Вони не ставлять питання, чому вони належать до українського етносу і що це означає. Почасти це пов'язано з іншою проблемою, яка стала наслідком тривалого співіснування українського та російського народів, що призвело до акультураційних і асиміляційних процесів серед певної частини населення. Так, багато жителів України не можуть чітко визначити свою національність як російську або українську, оскільки сприймають ці народи як єдиний. Вони засвоїлили значну частину культури сусіднього народу, й унаслідок цього їхня ідентичність значною мірою модифікувалася. Така невизначеність у культурній ситуації дозволила українському історику М. Рябчуку визначити Україну як державу креольського типу, позбавлену своєї самобутності [4, c. 50].

Отже, незважаючи на той факт, що ідентичність часто розглядають як щось незмінне, вона постійно змінюється і трансформується. Етнонаціональна ідентичність не даністю, пов'язаною із нашим народженням і збереженою згодом, а створюється і переглядається протягом усього життя. Відносно цього Л. Джексон стверджує, що в пострадянському контексті в період трансформації національних пріоритетів ідентичність не має чітких меж [3, c. 99]. Багато дослідників схильні розглядати Україну як дві основні ідентичності: українську та російську, проте за роки радянської влади процес самоідентифікації значною мірою видозмінився. У випадку з Україною ми маємо справу не тільки з двома ідентичностями, українською та російською, а й з її гібридними варіантами. Так, значна кількість людей має подвійну самоідентифікацію. Їм властиво сприймати українську та російську культуру як загальну для двох народів, ототожнювати російську та українську ідентичність. Інший гібрид являє собою радянську ідентичність, до якої переважно уналежнюють себе літні люди, які виросли за радянських часів. Належність до даної ідентифікації властива тій частині населення, яка в основному використовує російську мову в міжособистісному спілкуванні.

Перейдемо до аналізу результатів соціолінгвістичного експерименту, який складався з соціолінгвістичного опитування студентів за місцем навчання методом анкетування у присутності інтерв'юера (якщо це було потрібно). Вибіркову сукупність масового опитування студентів репрезентує молодь міст Одеси, Миколаєва та Херсона віком більше 16 років. В опитуванні взяли участь 1000 осіб, із яких 36,9% чоловічої та 63,1% жіночої статі. Формування вибіркової сукупності здійснювалося за допомогою багатоступеневої вибірки з використанням демографічних квот. Анкети складалися з 50 питань, розподілених на два основні блоки: 1) блок питань соціодемографічного і біографічного характеру; 2) лінгвістичний блок, який поділявся на такі частини: а) мова навчального закладу, б) мовна поведінка та мовні орієнтації студентства Півдня, в) тенденції розвитку мовної ситуації. Анкетування студентів було проведено восени 2010 року під час начального процесу у дванадцяти вищих навчальних закладах Півдня України. У цьому дослідженні розглянемо питання, мета яких полягала у простеженні тенденцій вибору української чи російської мов для виявлення розбіжностей між етнічною само- ідентифікацією респондентів та їхньою мовною поведінкою.

Таблиця 1