До перекладацької методики Григорія Кочура: відтворення розмовно маркованого компонента художнього тексту засобами цільової мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

До перекладацької методики Григорія Кочура: відтворення розмовно маркованого компонента художнього тексту засобами цільової мови

Андрій Білас

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Стаття присвячена дослідженню питання відтворення розмовно маркованого компонента іншомовного художнього тексту у Кочуровій концепції перекладу. Проналізовано підхід Григорія Кочура до проблеми відтворення розмовних елементів іншомовного художнього твору українською мовою. Простежується спрямованість аналізу перекладацьких стратегій Григорієм Кочуром. Розглядається проблема використання в перекладі стилістично-забарвлених ресурсів української мови.

Ключові слова: відтворення, розмовно маркований компонент, перекладацька стратегія, аналіз, переклад.

Актуальність нашої розвідки визначається загальною спрямованістю перекладознавчих досліджень на вивчення надбання українських теоретиків і практиків художнього перекладу.

Мета наукової розвідки полягає у з'ясуванні підходів Григорія Кочура до відтворення розмовно маркованого компонента художнього тексту засобами цільової мови.

Об'єктом дослідження є розмовні елементи художнього твору, а предметом - відтворення розмовно маркованого компонента художнього тексту засобами цільової мови. Матеріалом дослідження є положення наукових праць та переклади Григорія Кочура.

Всебічне вивчення діяльності Григорія Кочура, як знакової постаті в історії української літератури, як перекладача, перекладознавця, культуролога заслуговує на окрему галузь філологічної науки - Кочурознавства [3, с. 122]. З цією тезою Р. Зорівчак не можна не погодитися. Та напрошується запитання, чи ж достатньо вивчено доробок Майстра? Звичайно, що ні. Тому актуальним вважаємо дослідження підходу Григорія Кочура до проблеми відтворення розмовних елементів іншомовного художнього твору українською мовою, досі не вивченого в аспектуальній площині дослідниками наукового доробку і творчості Григорія Кочура.

Коротко зупинимося на положеннях досліджень перекладацької та перекладознавчої спадщини Г. Кочура, який удосконалив перекладацькі принципи, випрацювані І. Франком, М. Зеровим, О. Фінкелем, домагаючись оптимальної перекладацької інформації, уникаючи зайвої українізації перекладів, що в минулому набувала іноді рис бурлеску [4, с. 27]. Г. Кочур досліджував історію перекладу творів світового письменства українською мовою, хоча, як зазначає Р. Зорівчак, не залишив окремих методологічних праць з дослідження історії українського перекладу [2, с. 18]. З тез теоретиків перекладу М. Новикової і О.Чередниченка очевидно випливає, що Г. Кочур спирався на традиції М. Зерова і М. Рильського, вважаючи їх першими авторитетами у перекладацтві [14, с. 41].

Значної ваги перекладознавець надавав індивідуальності перекладача, спираючись на доробки І. Франка, М. Зерова, Є. Еткінда та інших. Григорій Кочур застерігав, що перекладач мусить якнайчутливіше дослухатися до першотвору, мати витончений смак і зірке око; учив перекладачів позбуватися панегіричного тону, уникати кучерявих висловів - тієї зайвої красивості; уважно стежити за власною мовою, яка повинна бути чутлива й прозора; учив ставитися критично до власних перекладів й учитися самому відчувати, де переклад, так би мовити, не дотягує. Беручись перекладати один твір якогось письменника, бажано знати всю його творчість та й біографію, та все те ще й на тлі епохи. Радив частіше заглядати до словників, які, на його гадку, можна читати як захопливу книжку [3, с. 125]. Сам Г. Кочур справедливо оцінював себе: «Я маю зухвальство вважати себе не тільки перекладачем, а ще почасти й істориком та теоретиком перекладу» [9, с. 199].

Перекладознавець наголошував на кореляції письменника і перекладача якщо перший пов'язаний з художнім надбанням свого народу, та для другого нехай не буде це несподіванка [9, с. 198]. Мабуть звідси виплиаває ідея зв'язку письменника і перекладача з мовою народу, живою з усіма її ресурсами, що постає актуальним у дослідженні методики відтворення розмовності вихідного тексту та його елементів.

Г. Кочур не досліджував окремо проблематику відтворення розмовно-просторічного наповнення художніх творів, проте в його наукових працях знаходимо прямі і непрямі вказівки як передавати і чи передавати взагалі вихідні розмовні наукові лексеми цільовою мовою.

В епоху «застою» були неоднозначні підходи до використання розмовних елементів у перекладі, водночас Г. Кочур відтворював найтонші деталі письменницької манери, не допускав жодного спрощення лексикосемантичного й стилістичного багатства та соковитості мовної стихії першотвору в українському перекладі [12, с. 153]. Дослідники перекладацької творчості Г. Кочура стверджують, що вона спрямована на повернення до живої народної мови, «до тої віками упосліджу вальної мови, що як її не обрубуй, а вона як безхвоста ящірка, регенерує [13, с. 76]. Наведемо уривки з перекладів Григорія Порфировича творів П. Верлена, для доведення його позитивного ставлення до використання розмовних лексем в українських перекладах іншомовних художніх текстів: Винищуй дотепи гризькі ті; Щоб вірш твій завше був крилатий; Мрій дитинних [1, с. 12-13].

Гортаючи праці Майстра, знаходимо доповідь, присвячену лінгвістичному та перекладацькому аспектам розмовності [6]. Автор зазначає, що частенько помічає у перекладачів (а інколи й у оригінальних письменників) неувагу до специфіки розмовного стилю, в творі не враховано того, що розмовляємо ми не так, як пишемо, що не тільки діалог, а й розповідь усна позначається в порівнянні з письмовою меншою мірою синтаксичної впорядкованості, більшою схильністю до емпіричності.

Г. Кочур був упевнений, що не завжди «особливості розмовної мови потрапляють на сторінки літературного твору і не кожен літературний напрямок припускав і плекав отаке просякнення літературної мови елементами мови розмовної». Цікавою є теза Майстра про те, що найчастіше простежуємо розмовну мову не у віршованих, а в прозових творах, особливо в «реалістично-побутовій літературі», починаючи десь із середини ХІХ ст. Якщо колись письменник часом уважав своїм завданням прикрасити, «ушляхетнити» мову своїх героїв, оскільки вони «малописьменні» й «малолітературні» люди. Тож митець доводив «балаканину» персонажів до «пуття», до «літературної кондиції».

Але далі Григорій Порфирович справедливо зазначає, що є й інакші письменники, які навпаки вважали копіювання особливостей розмовної мови, як точну, фотографічну, чи навіть натуралістичну відповідність дійсності за позитивну якість літературного твору, що доводить нашу гіпотезу про присутність розмовно маркованого компоненту у сучасному художньому тексті, що необхідно адекватно відтворювати засобами цільової мови.

На жаль, закінчення доповіді в архіві Григорія Кочура не виявлено, а там, мабуть, були цікаві міркування про застосування засобів розмовності у художньому творі. Але це наше припущення видається реалістичним на основі аналізу виявленої частини доповіді Майстра.

Свого часу Г. Кочур не погоджувався, що всі іншомовні твори слід передавати нейтральною лексикою. Спрощення оберігає чистоту літературної мови, але, на думку перекладознавця, це чистота стерильна, в якій ніщо не ви: чистота, в якій може загинути мова. Г. Кочур наголошував, що не можна, позбавляти мову соковитості або ж, навпаки, олітературнювати мову персонажів, рятуючи їх від безграмотності. Кожний герой твору говорить такою мовою, яка найкраще передає його характер, а тому її відтворення починно бути адекватним. Майстер не цурався простої розмовної мови, діалектних слів, як засобів перекладу їхніх іншомовних аналогів, однак закликав вживати їх тактовно і лише там, де вони використовуються в оригінальному тексті або ж у іншому місці прийомами компенсації [7, с. 369], що ми часто простежуємо у наших дослідженнях.

В аналізі проблеми перекладу розмовно маркованої прози, Г. Кочур звертається до перекладів В. Мисиком Шекспіра, зазначаючи, що перекладати прозу не легше, ніж вірші, адже потрібно дбати, щоб це була справді розмовна, а не писана мова. Так і діалог (розмова персонажів - А.Б.) у перекладі виходить дуже жвавим, позбавленим найменшої книжності [5, с. 502-503], якщо його дещо наблизити до живої й природної невимушеної розмови.

Заслуговує на увагу дослідників наукової спадщини Майстра фокусування на такій особливості перекладу як надзвичайне багатство лексики та синтаксичних конструкцій, оскільки лише тоді можна з впевненістю стверджувати, перекладач почувається господарем у невичерпній скарбниці рідної мови й спроможний передати її засобами все мовне багатство оригіналу. Як приклад Григорій Порфирович наводить порівняння українських перекладів Лопе де Веги у виконанні М. Лукаша і М. Лозинського: «… переклад М. Лукаша повніше і впевненіше відтворює саме народну, демократичну стихію в мові оригіналу, аніж, приміром, трохи «інтелігентні», хоч і віртуозні переклади М. Лозинського» [11, с. 508].

Стаючи на захист відтворення у перекладі автентичності першотвору Г. Кочур критикує «причісування» мови перекладу, адже «герої розмовляють, а не трактати пишуть»: «… ледве письменник збивається з праведної путі й дозволяє собі якусь непристойність, як потрібно втрутитися: вилучити небезпечне місце або переробити його так, щоб воно відповідало нашим уявленням про добрий тон. І нехай там перекладач перекладає письменника такого, який він є насправді, -- а ми його підстрижемо та випрасуємо так, що буде він у нас зразковий [10, с. 565].

Схвально відгукується Г. Кочур і про відтворення українських розмовно-діалектних словоформ засобами іншої мови, зокрема й французької. Так на думку Майстра Жінет Максимович, перекладаючи твори В. Стефаника, насичені просторічно-діалектними елементами, не пристала на пораду, що такі твори варто перекладати звичайною літературною мовою: «Для Стефаникових новел вона мобілізувала всі ресурси розмовної мови, порушення орфоепії, відтворені порушенням орфографії, весь запас просторічних слівець і зворотів -- і так створила якусь подобу Стефаникової «бесіди». Це був справді єдиний оптимальний вихід. Так перекладачка виконала найважче поки що в її житті завдання» [8, с. 543].

Таким чином, робимо висновок, що за Г. Кочуром методика відтворення ромовно маркованих елементів іншомовного художньог твору засобами української мови не може бути одновекторною. З одного боку, не варто спрощувати живу мову твору, вживати все розмаїття лексичного арсеналу української мови, не цураючись діалектизмів і просторічних слів. А з іншого - недоречним є «переяскравлювання», одомашнення перекладів.

Аналіз поглядів Г. Кочура на перекладацтво, дозволив виявити такі види перекладів: уяскравлений, олітературений та природний (адекватний оригіналу). Окремо можна виділити підцензурний та післяредакторський переклади, які мали місце в епоху, коли існувала заборона на присутність розмовно-просторічнх елементів в українському перекладі.

Визначено три соціолінгвістичні напрями перекладознавчих досліджень кочурознавства, а саме розмовність, просторіччя і діалектизми.

переклад маркований український кочуровий

Література

1. Верлен П. Із збірки «Колишнє й недавнє»: «Поетичне мистецтво»; «Осіння пісня»: [Вірші]: Пер. з фр. // Зарубіж. л-ра. - 2003. - № 5 (Лют.). - С. 12-13.

2. Зорівчак Р. Григорій Кочур як історик українського художнього перекладу / Р. Зорівчак // Григорій Кочур і український переклад. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, К. ; Ірпінь 27-29 жовтня 2003 р. / Редкол. : О. Чередниченко (голова) та ін. - К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. - С. 17-29.

3. Зорівчак Р. Кочурознавство: витоки й перспективи : до сторіччя від дня народження Майстра [Григорія Порфировича Кочура]/ Р. Зорівчак // Іноземна філологія - Львів, 2008. - Вип. 120. - С. 122-132.

4. Зорівчак Р. У духовно-культурному полі Григорія Кочура -- теоретика й історика українського перекладу / Р. Зорівчак // Кочур, Григорій. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв'ю / Упоряд. А. Кочур, М. Кочур; Передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак. - К. : Смолоскип, 2008. - Т. 1. - С. 11-63.

5. Кочур Г. Василь Мисик. Перші кроки / Г. Кочур // Кочур, Григорій. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв'ю / Упоряд. А. Кочур, М. Кочур; Передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак. - К. : Смолоскип, 2008. - Т. 1. - С. 503-504.

6. Кочур Г. Доповідь про розмовність // Кочур, Григорій. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв'ю / Упоряд. А. Кочур, М. Кочур; Передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак. - К. : Смолоскип, 2008. - Т. 1. - С. 107-109.

7. Кочур Г. Єнс-Петер Якобсен : [Післямова] / Г. Кочур // Якобсен Є.-П. Пані Марія Груббе. Нільс Люне / [пер. з данської О. Сенюк]. - К., 1969. - С. 363-375.

8. Кочур Г. Жінет Максимович. Відтворено французькою / Г. Кочур // Кочур, Григорій. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв'ю / Упоряд. А. Кочур, М. Кочур; Передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак. - К. : Смолоскип, 2008. - Т. 1. - С. 542-543.

9. Кочур Г. З творчої майстерні перекладача (Відповіді на запитання з анкети редколегії збірника «Теорія і практика перекладу» для перекладачів) / Г. Кочур // Кочур, Григорій. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв'ю / Упоряд. А. Кочур, М. Кочур; Передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак. - К. : Смолоскип, 2008. - Т. 1. - С. 194-207.

10. Кочур Г. Марія Габлевич [Про рецензію на переклад роману Апдайка «Ферма»] / Г. Кочур // Кочур, Григорій. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв'ю / Упоряд. А. Кочур, М. Кочур; Передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак. - К. : Смолоскип, 2008. - Т. 1. - С. 564-565.

11. Кочур Г. Микола Лукаш. Лопе де Вега українською мовою / Г. Кочур // Кочур, Григорій. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв'ю / Упоряд. А. Кочур, М. Кочур; Передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак. - К. : Смолоскип, 2008. - Т. 1. - С. 508-510.

12. Медвідь О. Англомовна поезія в перекладах Григорія Кочура / О.Медвідь // Григорій Кочур і український переклад. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, К. ; Ірпінь 27-29 жовтня 2003 р. / Редкол. : О. Чередниченко (голова) та ін. - К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. - С. 152-157.

13. Перепадя А. Григорій Кочур і Микола Лукаш - дві школи в українському перекладі / А.Перепадя // Григорій Кочур і український переклад. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, К.; Ірпінь 27-29 жовтня 2003 р. / Редкол. : О. Чередниченко (голова) та ін. - К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. - С. 74-78.

14. Чередниченко О. Проблема адаптації у світлі Кочурової концепції перекладу / О. Чередниченко // Творчість Григорія Кочура у контексті української культури ХХІ віку: до 100-річчя від дня народження Майстра: матеріали IV міжнародної наукової конференції (Львів, 15-17 листопада 2008 р.). - Львів : Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. - С. 40-47.

Размещено на Allbest.ru