Образна парадигма "уста" в мові української поезії кінця ХХ - початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОБРАЗНА ПАРАДИГМА «УСТА» В МОВІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ КІНЦЯ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТ

Ганна Дядченко

Образна парадигма з лексико-семантичним центром «уста» в сучасних поетичних текстах об'єднує поетизм уста (вуста) та стилістично нейтральний синонім губи. Вони активно функціонують як засоби характеристики людини на семантичних рівнях «зовнішній портрет» і «психоемоційний портрет», пов'язані з вербалізацією визначених тем і мотивів, містять компонент оцінки тощо.

Продуктивний напрям розбудови образної парадигми «уста» у сегменті зовнішньопортретного опису - естетизація колірної ознаки.

Природний колір уст - червоний. Цю ознаку виражає однойменний загальномовний прикметник (Чоколядовий дух, температура/ червоних уст і божевільних бджіл (В. Неборак), також вона співвідноситься в епітетних і метафоричних структурах із забарвленням крові, вина, малини, рубіна: і, кусаючи губи, криваві..,/ роздягати очима стару королеву (І. Андрусяк); Перелюднені хори гудуть, мов казан,/ а в касирок уста, як фальшиві рубіни (Ю. Андрухович). Об'єкт порівняння рубін указує на червоний колір і красу уст, водночас не виражаючи чуттєвості, «оскільки каменю властиві твердість, нежива прохолода» [Кравець 2012: 228], а епітет фальшивий розширює семантику кольоропозначення додатковим відтінком штучності, неприродності.

За аналогією до словосполуки малинові уста (малиновий - «який має колір ягоди малини; темно-червоний» [СУМ, IV, 607] постає оказіональний епітетний образ суничні губи: вони обіймали своїх коханих/ і міцно цілували їх у малинові вуста (Г. Чубай); В нього тонке обличчя - / світиться, ніби скло,/а біля губ суничних житнє тремтить стебло (П. Мовчан).

Колоративи сірий, синій, чорний як характеристики уст містять конотації нездоров'я, неприродності або оцінюють зовнішність людини як непривабливу: Я від ходи/ Швидкої трачу кров і силу./1 сірі губи попросили:/ Я тінь твоя. Ходи. Ходи (М. Савка); То кров закипає у жилах, то чорна ожина/ Вчинила нам згубу, зчорнила нам губи потворно (М. Савка).

Образи мікропарадигми «зовнішній портрет» також мотивовані семою 'температура'. Диференціацію значень, зумовлюваних домінуванням цієї семи, показово репрезентує протиставлення епітетів теплі, гарячі/ холодні, змерзлі за температурою й опосередковано - за настроєм: Вуста/ тремтять теплі/ від чого/ тримають дотик/ одного/ зі ста (Ю. Бурковська); А ти мовчиш, а вії ледь тремтять,/ Слова застигли на устах гарячих (О. Кислиця); листок на воді/ ще не відпалав - а вуста вже холодні (І. Римарук); змерзлими вустами пригадую щось/ чи то пісню чи то ім 'я/нема цьому назви (В. Недоступ).

Активно також функціонують епітетні й порівняльні структури, які характеризують уста за ознакою їх фізичного стану: тінь встигає поцілувати/ сухі, стиснені вуста першою (Л. Голота); ім'я і тисячі, тисячі раз/ Вимовляю вустами сухими (В. Коваль); І в тім була заразність божевілля:/ посохлих губ, роздертої на грудях/ казенної смугастої піжами (О. Забужко); Злива пальців!.. А ці пересохлі вуста - / ніби зовсім осібно... (І. Римарук); Жінка/.../в Чеканні/тулить вуста пересохлі/ до мушлі (Л. Ромен); Трістан потрісканими як камінь вустами/ ще раз повторює: люби мене (К. Москалець); Між ними вітер грається у мить,/ якої через мить уже не стане/ у слові над пошерхлими вустами/ вже літньої, ще гарної жони (К. Москалець). У наведених контекстах помітне домінування інтегральної ознаки `сухий', вербалізованої в однойменному прикметнику сухі та у його синонімічних словотворчих варіантах і контекстних синонімах - посохлі, пересохлі, пошерхлі, потріскані.

Інтенсифікацію цієї ознаки здійснюють епітетні характеристики спечний, обпечений, перепечений: Я затворилась спечними вустами / Хай прийде Слово і отверзне їх (Л. Голота); Холодні пальці, та не зимно./ Мовчать обпечені вуста / Та руки лагідно-нестримні/ Зласкавлять в серці лебедя (Л. Ромен); тріснули/льоди позлітки/ на перепечених устах/ й вернувся/ до грудної клітки/з чужої волі блудний птах (І. Римарук).

Епізодичний вияв семантико-оцінної опозиції до наведених численних слововживань з інтегральною семою `сухий' становить епітетна сполука вогкі вуста: ти ж бо знаєш як важко було мені в сутінках/ вустами вологими на добрі слова натрапляти (Г. Чубай).

Ознака ` форма' визначає зміст епітетних сполук тонкі уста, точені уста, пор.: Так у світі повелося/ Я люблю її волосся/ Я люблю її тонкі вуста (К. Москалець); А сльози непомітно висихають,/1 посмішка зростає, несвідома,/ На безневинних, точених устах... (К. Москалець). У «Словнику епітетів української мови» наведено тільки означення тонкі. Водночас варто акцентувати увагу на появі у структурі епітетної сполуки точені уста семантичного відтінку `краса'.

Периферію мікропарадигми «зовнішній портрет» у складі образної парадигми «уста» формують одиниці смакової семантики, зокрема це поєднувані з денотатом уста епітети гіркуватий, генітивні метафори присмак вишень, присмак асфальту, розгорнуте порівняння мов підсмажений у солі мигдаль тощо: Ти маєш рухи дорослої жінки/ І губи з присмаком асфальту (С. Жадан); Ось вже мене цілує в губи учень,/1 чути присмак вишень на губах... (О. Ірванець); їхні уста гіркуваті мов підсмажений/ у солі мигдаль і налиті кров 'ю (С. Жадан). Помітно, що вираження смакових асоціацій у поезії сучасних авторів здійснюють одиниці, які мають різний ступінь адаптованості в українській словесній традиції. Так, образ вишні - це знак національної культури [Жайворонок 2006: 89]; мигдаль (1. «Південне невисоке дерево або кущ родини розоцвітих з ніжно-рожевими квітками та овальними плодами - горіхами». 2. «Плід цієї рослини з їстівним солодким або гірким ядром» [СУМ, IV, 700]) - екзотизм; парадигматичний ряд губи ^ асфальт - ознака постмодерністського оновлення поетичного словника.

Пріоритетні напрямки описів психоемоційного портрета людини із соматизмомуста - це характеристики процесу мови (мовчання), а також почуття кохання.

Більшість контекстних описів мови - динамічні образи, дієслівні метафори, у яких номінація уста безпосередньо чи опосередковано пов'язана з іменниками звук, мова, пор.: злинуть з вуст, ніби зразу ж чужих, нетутешні слова (С. П'ятаченко); А з уст твоїх текли додолу звуки (О. Кислиця).

В окремих віршових фрагментах відзначаємо появу характерної конотації нещирості, штучності: Вуста беззвучно в дзеркалі заквилять/ І слово етикеткою припнуть (Н. Федорак); роззолочене слово летить з наквацьованихуст (Ю. Андрухович). Таку конотацію зумовлює розмовний епітет наквацьовані щодо дистрибута уста, дієслівна характеристика беззвучно заквилять, епітети - нетутешні, роззолочене.

Сема 'біль' визначає актуальний зміст дієслівних метафор прорізають вуста, заволайте вустами, отверзіться вустами кривавими в складі розгорнутих образних контекстів: Долинає болісний зойк Мойсея - / це ожилі слова скрижалей/ прорізають уперше/ його людські вуста (В. Кордун); Господній меч пронизав серця, - / отверзіться вустами кривавими,/ заволайте мокрими квітами маку/ вслід Хресному ходу на вершину Голгофи/ і зойком темних пелюсток обруштеся вниз/ на власне життя (В. Кордун). Появу образу мак в останньому прикладі частково умотивовує зв'язок червоного кольору маківки з конотацією страждання, біди [Єрмоленко 1999: 69-70].

На противагу розглянутим, образи з номінацією уста, які описують ситуацію мовчання, є статичними. При цьому вербалізацію семантики мовчання супроводжує інтенсифікація високопоетичної тональності контекстів: І мова уст німа - п'янка й густа (В. Неборак); Ні, не треба тут слів! - вуста хай мовчать (Г. Чубай); А ти мовчиш, а вії ледь тремтять,/ Слова застигли на устах гарячих (О. Кислиця).

В описах мовчання, пов'язаного з психоемоційними станами суму, журби, болю, розчарування, соматизм уста поєднується з дієсловами закрити, затворити, стулити, стиснути: Я хочу слова./ Я його зреклась./ Я затворилась спечними вустами (Л. Голота); І десь у кутку полотна,/ Стуливши уста, наче мушлю,/ Застигла в журбі непорушно/ Пречистая і пресумна (М. Савка). Пор. також, як функцію граничного підсилення розглядуваної семантики виконує прислівниковий конкретизатор мертво: слова - як вічні пілігрими - / безперестань проходять мимо,/проходять наскрізно крізь слух,/крізь мертво стиснуті вуста - / на голос пада німота (П. Мовчан).

У межах розглядуваної мікропарадигми зафіксовано окремі динамічні образи: Не спромоглась сусідам й на півслова,/Мов чорний іній випалив вуста (Л. Ромен). Крім того, семантика мовчання продуктивно розвивається в образах, побудованих за моделлю фразеологічних сполучень: з усіма хто мовчить і ніколи не скаже/ в кого зшиті вуста (В. Махно); Стоїть,/ німа, як та вода осіння,/.../ Вуста холодні голкою зашиті (Л. Голота). За структурою та семантикою ці авторські висловлення споріднені із загальномовною ідіомою зашити уста - «замовкати; примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлюватися» [Фразеологічний словник 1999: 319].

Вагомість образу уста в описах ситуацій мова / мовчання підтверджує активна парадигматична розбудова в напрямку нюансування окресленого значення - «закінчення мови / розмови». Автори акцентують суто аудіальну (Поглиблюється пам 'яті кристал,/заламлюючи пройдене минуле,/ єдине слово тихне на вустах (П. Мовчан) або емотивну семантику (Не кривдуй ні на кого,/як серце холоне від тиші/і обірвана мова до крові спікає вуста... (П. Гірник). Значення болю, імпліковане в семантичній структурі дієслова спікати (розм. «Пошкодити шкірний покрив, слизову оболонку вогнем або чим-небудь гарячим; обпекти» [СУМ, ІХ, 496]), підсилює обставина міри і ступеня вияву дії до крові - «так, що аж кров виступила, потекла» [СУМ, IV, 359]. лексичний семантичний психоемоційний портретування

Значення «немає змоги, сил говорити» вербалізують антитези різного ступеня синтаксичного ускладнення: від простого до складного речення з протиставними відношеннями: На вустах моїх німих/ махаоном крик притих:/ слуха - не схлюпне крильми (П. Мовчан); рот мій сповнений мідяним зойком,/ але поклик затерп на вустах (В. Кордун). У першому фрагменті антитеза ґрунтується на зіставленні образів німі вуста і крик. Негативну емотивну тональність другого контексту увиразнює значення відносно-якісного прикметника мідяний, який створює фізично відчутне враження неприємного металевого присмаку.

Інший знаковий напрямок метафоризації соматизму уста пов'язаний із вербалізацією мотиву кохання: Твої руки - приклад обережності,/На устах відбитки уст моїх (О. Миронюк); Геть сум!/Вустами дай напитися твоїми! (Л. Ромен); Читай мої губи, як книгу, і засинай із нею./Ми тільки химерні люди. Я мрію тебе кохати (М. Кіяновська). Позитивна конотованість таких зразків інтимної лірики відбиває національну словесну традицію.

Частотним образом парадигматичного ряду уста ^ кохання є поцілунок (цілунок): Коли ж приходить моя панна,/ Між нами пурхають цілунки (С. П'ятаченко); Я шукала такої Зустрічі,/ коли можна пити до нестями/ бурштинові краплини поцілунків (Л. Ромен); зажебоніти поцілунком/ на цямрині Ваших вуст (Л. Ромен). Колорит поетичності створюють семи 'пташка'/ 'метелик', 'прикраса' і 'вода'. Поява останньої семи не випадкова, адже пити воду в українському фольклорі символізує єднання, кохання [Жайворонок 2006: 107].

Знаково, що функціонування мовообразу цілунок у складі розгорнутих метафор супроводжує не тільки позитивна, а й негативна маркованість: не візерунки-цілунки / а плями щербаті / так хочу - кохати (Л. Ромен). Пейоративний образ щербаті плями, у якому прикметник щербатий втрачає пряме значення, стаючи «артиклем» негативної оцінки, контрастує з прикладковою структурою візерунки-цілунки. Стрижневими компонентами антитези є мікрообрази візерунки і плями, що стають контекстними антонімами на основі опозиціонування кваліфікативних сем 'упорядкованість', 'естетичність' /

'хаотичність', 'неестетичність'. Загальне значення антитези інтерпретуємо як «страждання, душевний біль». Водночас, асоціативно ототожнюючи образ цілунок, поцілунок (як спільний компонент образних парадигм «уста» і «кохання») з реаліями рослинного світу, спостерігаємо протиставлення за емоційною маркованістю. Відповідні ботаноморфні метафори мають і піднесено-позитивну, і мінорно-негативну оцінність: А веселка зліта!/Освятила цей день листопадний,/ В блискавицях- громах поцілунок зацвів (Л. Ромен); Ще поцілунків підростає сад (Л. Ромен); з їхніх уст, як сон, хмільних/ зривав я поцілунків ружі (І. Малкович) і Сухий пісок нездалих слів,/жовте листя мертвих цілунків,/ саркофаг над батьком і матір 'ю - / це твоя молодість, твоє життя (Л. Голота). Песимістичний настрій останнього мовообразу зумовлює кореляція номінації поцілунок з поняттями осінь і смерть.

Позитивна оцінність складників образної парадигми «уста» виявляється тільки епізодично. Цю оцінність забезпечує домінування у їхній структурі сем 'чистота', 'світло': хто спроможен упасти перед ликом небесним/ і продихати в шибі вустами чистими/ вічко для виходу (І. Римарук); і тоді/ з торжеством на омитих устах/ ти зведешся (І. Римарук); До неба торкаюсь рукою,/ Промінчик ловлю на вустах (Ю. Лук'янова). Означення чисті та омиті (СЕУМ фіксує тільки епітет чисті [Словник епітетів 1998: 73]) функціонують як синоніми. Позитивнооцінне забарвлення підтримує переносне вживання іменника промінь («швидкий, несподіваний прояв чого-небудь (щастя, радості, надії і т. ін.)» [СУМ, VIII, 232-233]), увиразнене демінутивною формою.

Модифікаторами негативної оцінності образів уста, губи виступають епітети чорні, темні, липкі, пор.: перелічіть усю громаду/ за очима метушливими/ за вустами чорними (І. Римарук); Провина і страх/ чи меншими будуть/ від того, що/пальці холодні/ світились,/як вікна,/на замкнених темних устах? (І. Римарук); Брудні, безпорадні, бліді бабії/Липкими губами торкають повітря (С. Пантюк).

Інший тип маркованості засвідчують епітети, порівняння й антитези з іронічно-саркастичною конотацією: уста розкрито, як врата, все до мікрона грає/ важливо губи розтягти і зберегти язик (Ю. Андрухович); Губами масними віщують пророки: бисть гладу!/1 хрестять вночі тут лоби і сьорбають узвар (Ю. П'ятаченко). Стилістичний ефект створює іронічне переосмислення старослов'янізмів, зокрема їх негативнооцінна фразеологізація (уста розкрито як врата) і прийом внутрішньотекстового контрастування (масні губи - бисть гладу - сьорбають узвар).

Отже, образи лексико-семантичної парадигми «уста» - поетизм уста (фонетичний варіант вуста) та стилістично нейтральний синонім губи - розвивають у мові української поезії кінця ХХ - початку ХХІ ст. традиційні для національної поетики напрямки зовнішнього та психоемоційного портретування, а також засвідчують новітні типи опису й оцінювання людини. Систематизацію цього мовно- поетичного досвіду ілюструють відповідні мікропарадигми. Домінантними для зовнішньопортретної мікропарадигми є семи моделювання значення 'колір' (уста червоні, малинові, сірі, чорні), 'температура' (уста теплі, гарячі /холодні, змерзлі), 'фізичний стан' (уста посохлі, пересохлі, пошерхлі, потріскані, спечні, перепечені, вологі), 'форма' (уста тонкі, точені), рідше - 'смак' (уста гіркуваті, губи з присмаком асфальту). Диференційний аспект метафоризації соматизму уста в межах внутрішньопсихологічної мікропарадигми - вербалізація мотивів мови /мовчання, кохання тощо.

Образи із лексико-семантичними центрами уста (губи) стилістично диференціюються за ознаками «поетичне», «книжне» (ця позиція актуальна для більшості структур із домінантою уста) і «нейтральне» / «знижене», «розмовне» (образи з домінантою губи). Позитивна оцінність складників парадигми «уста» менш показова порівняно з виявом негативної оцінності.

Література

1. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності : (стилістика та культура мови) / С. Я. Єрмоленко ; Інститут української мови НАН України. - К. : Довіра, 1999. - 431 с.

2. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : словник- довідник / В. В. Жайворонок. - К. : Довіра, 2006. - 703 с.

3. Кравець Л. В. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. : монографія / Лариса Кравець. - К. : Академія, 2012. - 416 с.

4. Словник епітетів української мови / С. П. Бибик, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт ; за ред. Л. О. Пустовіт . - К. : Довіра, 1998. - 431 с.

5. Сюта Г. М. Лінгвосвіт поезії авторів Нью-Йоркської групи : [монографія] / Г М. Сюта ; НАН України, Інститут української мови. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. - 160, [4] с.

6. Фразеологічний словник української мови : У 2-х кн. / уклад.: В. М. Білоноженко та ін. - К. : Наукова думка, 1999. - 984 с.

Анотація

Ключові слова: лексико-семантична парадигма, зовнішній портрет, психоемоційний портрет, соматизм, оцінність.

In the article the review of figures of «lips» lexical and semantic paradigm functioning in the Ukrainian poetic language (the end XX-th / beginning XXI th centuries) is outlined. The general trends of external («colour», «temperature», «state of health», «form», «taste» characteristics) and psychoemotional (speech/ silence, as well as love motives verbalization) portrait of a manare defined. The author proves that the figurative structures of the analysed paradigm are stylistically differentiated on the «poetic», «bookish» and «neutral» / «lowered», «colloquial» criterions and the positive valuation of the components is less significant in comparison with the negative valuation manifestation.

Keywords: lexical and semantic paradigm, external portrait, psychoemotional portrait, somatism, valuation.

Размещено на Allbest.ru