Система словозміни іспанської мови як об’єкт комп’ютерної лексикографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система словозміни іспанської мови як об'єкт комп'ютерної лексикографії

Купріянов Є.В.

Досліджено теоретичні питання моделювання системи іспанської мови на рівні словозміни. Висвітлено сутність феноменологічного підходу до визначення поняття системи в лінгвістиці, схарактеризовані сло-возмінні характеристики іспанських мовних одиниць та з'ясовано зміст складників системи. Подано фор-мальну модель феномену іспанської словозміни та визначено зміст її елементів. Завдяки застосуванню феноменологічного підходу і розширеної інтерпретації поняття системи в лінгвістиці здійснено можли-вість: змістової інтерпретації будь-яких мовних феноменів, зокрема словозміни та реалізації зазначених ефектів на рівні сучасних інформаційно-комунікативних технологій. Викладені теоретичні положення за-пропоновано застосувати для розроблення віртуальної лексикографічної граматичної лабораторії. Ключові слова: система мови, іспанська мова, словозміна, формальне моделювання, комп'ютерна лінгвіс-тика, комп'ютерна лексикографія.

Постановка проблеми. Об'єктом нашої роз-відки є словозмінна система іспанської мови, а предметом -- її формальне моделювання, на основі яких буде здійснюватися побудова від-повідного програмного забезпечення. Актуаль-ність дослідження зумовлена, по-перше, подаль-шим вивченням проблеми моделювання і опису психофізичних станів та процесів, що мають своє відображення в мові, і, по-друге, зростанням ролі іспанської мови у світовому інформаційно-ко-мунікативному середовищі та, у зв'язку з цим, постійним зростанням обсягом інформації, який потрібно опрацьовувати. Розроблення програм-но-лінгвістичного інструментарію, зокрема для іспанської мови, потребує концептуальної моде-лі, яка забезпечує високий рівень формалізації об'єкта -- мовної системи, що охоплює у нашому випадку рівень словозміни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання формального моделювання системи словозміни та її представлення у програмних за-собах (віртуальні лексикографічні лабораторії, електронні граматичні словники) детально ви-світлено в працях директора Українського мовно- інформаційного фонду НАН України, академіка В.А. Широкова [11-14$ 16] та його співпрацівни-ків Т.П. Любченко [6] та І.В. Шевченка [13]. Варто зазначити, що першим, хто почав працювати над проблемами моделювання системи словозміни (іменної) та її лексикографічного упорядкуван-ня, є А. А. Залізняк. Його наукова праця «Рус-ское именное словоизменение» та «Граммати-ческий словарь русского языка» лягли в основу феноменологічної теорії мови, яку В.А. Широков детально описав у своїй праці «Лінгвістика і ін-форматика». У ній вчений запропонував феноме-нологічний підхід до моделювання системи мови та його застосування у моделюванні системи словозміни. Основними положеннями теорії щодо системної організації мови ми вважаємо такі:

1) мова є системою, наділеною субстанційними властивостями; 2) основними системотвірними властивостями є «суб'єкт -- об'єкт» та «форма -- зміст».

Так, В.А. Широков уважає, що поняття сис-темності мови не може зводитися лише до поняття структури, як це спостерігається у визна-ченнях провідних лінгвістів:

— мова -- це система знаків, які виражають ідеї (Ф. де Соссюр) [9, с. 40];

— мова -- потенційна система упорядкованих елементів (І. Бодуен де Куртене) [10, с. 29];

— мова -- система тісно пов'язаних та взаємо- зумовлених елементів, у якій кожне явище пе-ребуває у зв'язку з іншим, тим самим сприяючи формуванню поняття мовної системи (О. Потеб-ня) [3, с. 66];

— слово у зв'язку з іншими словами, синоні-мічними з ним і, найголовніше, належними до того самого кола уявлень (Н.В. Куршевський) [цит. за 2, с. 12].

Отже, В.А. Широков уважає необхідним ура-ховувати субстанційні властивості у визначенні системи. У цьому зв'язку Г.П. Мельников у своїй праці «Системный подход в лингвистике» зазна-чав, що у структуралістських працях проблема субстанції, матеріальності, субстрату або взагалі не обговорюється, або згадується тіль-ки у зв'язку з тим, щоб показати, що вона не має істотного значення при дослідженні об'єкта як системи. Разом із цим В.А. Широков вважає включення субстанції як члена системи також уважає недостатнім: «об'єкт набуває властивос-тей системи тоді й тільки тоді, коли всі елемен-ти й відношення, що його утворюють, отримують якусь цілком певну інтерпретацію. А для цього необхідно мати чіткий механізм або інструмент, здатний «розпізнати» ці елементи і відношення, ідентифікувати їх ... відповідно до певних пра-вил (алгоритмів). Саме ця ідентифікаційно-ін- терпретаційно-алгоритмічна компонента, що діє як свого роду суб'єкт -- «аналітичне» й «актив-не» начало -- й утворює останній член тріади «структура - субстанція - суб'єкт», яка, як ми вважаємо, є «системотвірною» для визначен-ня поняття системи» [13, с. 8]. Таким чином, ви-значення поняття системи В.А. Широков робить у вигляді символічної рівності:

іспанський мова словозміна

С = С + С + С,

де С лівої частини означає поняття «система», а права частина демонструє наявність і взаємо-дію основних твірних компонентів цього поняття, а саме структуру, субстанцію і суб'єкт. Сто-совно системи словозміни, структурою є струк-тура слів, яка має змінний (основа слова) та не-змінний компоненти (флексія або квазіфлексія). Суб'єктом може бути або людина, або система, що будує за певними алгоритмами парадигму для певного слова, приєднуючи флексії до його основи. Субстанція -- набір змінних компонен-тів слова. Запропонована теорія системи мови В.А. Широкова було успішно застосовано у мо-делюванні системи словозміни української [17], російської [6], німецької [6] та турецької мов [18]. Зокрема, досліджено: 1) їх мовний інвентар (флексії, квазіфлексії) для утворення парадигми;

2) критерії класифікації мовних одиниць за їхні-ми словозмінними характеристиками; 3) харак-тер утворення парадигми (повна або неповна); 4) параметри словозміни тощо.

Виділення не вирішених раніше частин за-гальної проблеми. Але отримані напрацюван- ня для зазначених мов неможливо застосувати для моделювання системи іспанської словозміни. Перш за все, ми пояснюємо це різницею субстан-тивних властивостей аналізованої мови іспан-ської мови порівняно з українською, російською, німецькою та турецькою мовами. До таких осо-бливостей ми зараховуємо:

1) слова, належні до різних частин мови, мо-жуть проявляти однакові словозмінні властивості. Пор. словозмінну парадигму: іменника examen -- exбmenes; прикметника palido - palidos; детер-мінанта aquel - aquellos; порядкового числівника primero - primeros;

2) слова, належні до тієї самої частини мови, можуть мати різні словозмінні властивості. На-приклад, особові займенники мають словозмін-ну парадигму за відмінком, а відносні -- лише за числом. Кількісні числівники не мають словозміни (пор. укр. бачу п'ять осіб; до п'яти осіб та ісп. veo a cinco personas; hasta cinco personas), тоді як по-рядкові числівники мають парадигму за числом;

3) слова, що змінюються за тими самими параметрами, можуть відрізнятися між собою в утворенні парадигми. Так, наприклад, імен-ники з кінцевим приголосним утворюють пара-дигму за числом, під час якої наголос в основі: а) втрачається (carвcter - caracteres); б) з'явля-ється (dictamen -- dictвmenes); або в) зсувається (rйgimen - regtmenes);

4) слова, що мають однакові словозмінні пара-метри, входять до тієї самої групи, можуть мати варіативну частиномовну належність. Така влас-тивість притаманна прикметникам, які за своєю граматичною формою можуть вживатися як імен-ники. У функції прикметника можуть також ужи-ватися порядкові числівники, присвійні та вказів-ні займенники. Крім цього не розв'язано питання вироблення критеріїв класифікації слів за їх сло-возмінними характеристиками, словозмінні влас-тивості іспанських слів, а також не розглядалися питання щодо параметризації цих характеристик в електронних лексикографічних ресурсах.

Мета статті. Головною метою цієї роботи -- розглянути головні питання побудови формаль-ного моделювання системи іспанської словозміни. Для цього необхідно: 1) запропонувати критерії класифікації іспанських слів за їхніми слово-змінними характеристиками; 2) схарактеризувати складники мовної системи іспанської мови з феноменологічного погляду; 3) визначити зміс-тове наповнення складників системи іспанської мови на рівні словозміни; 4) показати практичне застосування напрацювань у створенні віртуаль-ної граматичної лексикографічної лабораторії (ВГЛЛ) для іспанської мови.

Виклад основного матеріалу. Вироблення кла-сифікації частин мови ґрунтується насамперед на сучасній іспанській граматиці Nueva Gram6tica Espaњla (2011), на працях іспанських та південно-американських лінгвістів, таких як Хуан Альсіна та Хосе М. Блекуа [19], А. Бельо [20], І. Боске [21], Ж. де Брін [22], А. ді Тулліо [23], С. Фернандес Рамірес [24], О. Фернандес Соріано [25], О. Ковач- чі [26], Х. Лопе Бланш [27], М. Секо [28], Р. Секо [29] та інших. Не менш цінними є праці україн-ських дослідників у галузі іспанської словозміни: Н.С. Борисенко [1], Г.І. Глущук-Олеї [4], Г.В. Син- гаївської [8]. Усі іспанські слова пропонуємо роз-поділити одиниці групуються за різними парадиг-матичними типами, граматичними класами, граматичними групами та парадигматичними класами. Наведемо визначення:

— парадигматичний тип -- сукупність мовних одиниць, що змінюються за однаковим набором словозмінних параметрів;

— граматичний клас -- окрема сукупність слів у межах парадигматичного типу, які можуть за-знавати певних змін у своїй структурі під час утворення парадигми (поява або зникнення на-голосу, утворення дифтонга тощо);

— граматична група -- окрема сукупність слів у межах граматичного класу, що має додаткові особливості словозміни (наприклад, повна або не-повна парадигма);

— парадигматичний клас -- сукупність слів у межах граматичної групи, які мають однаковий набір флексій для утворення парадигми.

Номінативний парадигматичний тип включає слова, що мають парадигму «однина -- множина»: іменники, прикметники, а також інші частини мови, а також слова, що функціонують в реченні як іменники та/або прикметники: порядкові чис-лівники та присвійні займенники. Парадигматич-ний тип розкладається на два граматичних кла-си: перший містить слова з кінцевим голосним (cama, lente, bello), а другий -- з кінцевим при-голосним (amistad, reloj, caracol, iman). У свою чергу, граматичний клас зі словами на голосний має одну граматичну групу, тоді як клас зі сло-вами на приголосний поділяється на дві грама-тичні групи. Поділ останнього класу на дві групи зумовлено наявністю / відсутністю фонетичних змін під час утворення форми множини. Відпо-відно, перша група включає слова, що не зазна-ють певних змін (pared - paredes), а друга -- сло-ва, що мають зміни, такі як поява, втрата або зміщення наголосу (dictamen - dictamenes; leon - leones, rйgimen - regmenes).

Дієслівний парадигматичний тип включає три граматичних класи «Правильні дієслова», «Неправильні дієслова» (мають зміни в корені) та «Дієслова з безособовими формами». У свою чергу, граматичні класи поділяються на певні граматичні групи, що об'єднують дієслова за пев-ними ознаками. Такими ознаками є повнота / не-повнота словозмінної парадигми. У граматичному класі «Неправильні дієслова» наявні парадигма-тичні класи, що репрезентують зміни в корені:

1) орфоепічні (aplicar - aplique, apliq[uen), 2) ак-центуаційні (friar - frto, frfa, frian), 3) морфемні (bendecir - bendigo, bendices; bendiga, bendigan), 4) комбінованого типу, що поєднує в собі пере-лічені (наприклад, forzar - fuerzo; fuerce зазнає зміни морфемні o - ue та орфоепічні с - z). У гра-матичному класі наявні вісім граматичних груп, із яких чотири представлені парадигматичними класами з повною словозміною, а решта -- класа-ми з неповною парадигмою (дефектні дієслова). Граматичний клас «Безособові дієслова» скла-дають дієслова, що вживаються лише в безосо-бових формах: інфінітив (adir), інфінітив і діє-прикметник (empedernir), інфінітив та герундій (raspahilar). Він має лише одну граматичну групу з трьома парадигматичними класами. Словозмі-на дієслів відбувається за особою, числом, часом та способом.

Займенниковий парадигматичний тип склада-ють два граматичних класи, що містять, відпо-відно, особові та зворотні займенники. В межах цих класів виокремлюються три граматичні групи для форм першої (yo, nosotros, nosotras), другої (tu, vos, usted, vosotros, vosotras, ustedes) та третьої осіб (йl, ella, ello, ellos, ellas). Далі граматичні гру-пи розділяються на парадигматичні класи, у яких словозміна відбувається за чотирма відмінка-ми: називним, давальним, знахідним та місцевим (наприклад, займенник першої особи однини yo має таку парадигму: yo, me, me, ml/ conmigo).

Детермінантний парадигматичний тип скла-дає один граматичний клас, представлений озна-ченими і неозначеними артиклями та вказівними займенниками. Отже, структуру аналізованого парадигматичного типу складає один граматич-ний клас, який розділяється на дві граматичні групи: одна містить три словозмінні класи арти-клів та шість словозмінних класів вказівних за-йменників. Параметром словозміни є число: од-нина і множина. Кожний займенник та артикль мають унікальну словозмінну парадигму (напри-клад, означений артикль чоловічого роду el має таку парадигму «однина -- множина»: el - los).

Перейдемо тепер до розгляду системи іс-панської мови на рівні словозміни та визначимо змістове наповнення її складників.

Структура. Термін словозміна можна вжи-вати у двох значеннях -- вузькому та широкому. У вузькому словозміною певного слова назива-ють його парадигму, тобто сукупність його слово-форм. У широкому значенні словозміною певної мови називають відповідність, за якою кожному слову відповідає його парадигма [5, с. 3]. Введе-мо додаткові позначення: [x] -- повна парадигма слова x. Тоді сукупність усіх словоформ матиме такий формальний вигляд:

[x]=c(x)*[w(x)]

де [x] -- сукупність словоформ (парадигма) одиниці x, а [w(x)] -- набір квазіфлексій, що вхо-дять до складу парадигми [x]. Символом * позна-чено конкатенацію квазіоснови з квазіфлексією. Структура і субстанціональне наповнення [w(x)] визначається словозмінною класифікацією. На-ведемо приклад парадигми для дієслова comer. При цьому як квазіоснова c(x), так і квазі- флексія f(x) можуть набувати таких значень:

— c(x) = 0, якщо слово має суплетивну фор-му, як наприклад, дієслово ser (бути) у другій та третій особі однини теперішнього часу дійсно-го способу: eres, es; дієслово caber у першій особі однини теперішнього часу: quepo;

— c(x) = x, якщо x -- незмінюване слово, на-приклад, всі іменники pluralia tantum (pantalones, gafas, cцmicas, esposas тощо), всі прийменники (a, por, de, con, bajo), займенники середнього роду (alguno, ello, lo), сполучники (que, y, como); деякі іменники, наприклад, ті, що позначають дні тиж-ня (lunes, martes, miйrcoles і т. д.), слова грецького походження: an6lisis, artritis, crisis;

— w(x) = x, коли всі форми суплетивні, як, на-приклад, у дієслова ir (йти) в усіх формах тепе-рішнього часу: voy, vas, va, vamos, vais, van; у діє-слова ser у формі неозначеного минулого часу: era, eras, era, eramos, erais, eran; форма множини означеного артикля чоловічого роду: el - los.

Субстанція: субстанціональне наповнення на-веденої у таблиці 1 парадигми задається набо-ром квазіфлексій [w(x)]. Він становить субстан-цію парадигми, тобто визначає словозмінний клас K(x), якому належить та чи інша лексема і якому приписують всі парадигматичні атри-буції відповідно до правил дієвідмінювання іс-панських дієслів.

Набір квазіфлексій [w(x)] залежить від того, до якого парадигматичного типу належить мовна одиниця. Так, в іспанській мові ми виокремлюємо номінативний, дієслівний, займенниковий та де- термінантний парадигматичні типи. Кожен із них поділяється на граматичні класи і групи та пара-дигматичні класи. Нижче подано принципи по-ділу парадигматичний типів та наведемо деякі приклади наборів [w(x)].

У різних парадигматичних типах ми виокре-мили унікальні набори квазіфлексій. Так, у:

1) номінативному -- 36 наборів із двох квазі-флексій [w(x)] для утворення форм однини і множини іменників, прикметників, прикметни- ків-іменників,прикметників-числівників,прикметників- неозначених займенників; 2) дієслівному -- 154 на-бори, з яких 119 для утворення повної дієслівної парадигми та 35 для неповної парадигми. У на-борах для побудови повної дієслівної парадигми наявні 55 квазіфлексій: 3 для безособових форм (герундій, дієприкметник та інфінітив) та 48 -- осо-бових форм дієслова (теперішнього, неозначеного минулого та означеного минулого часу дійсного та умовного способу; 4 форм наказового способу). Щодо наборів для побудови неповної парадигми, кількість квазіфлексій коливається від 11 до 21;

3) займенниковому -- 28 наборів, представлених суплетивними формами займенника у називно-му, давальному, знахідному та місцевому відмін-ках; 4) детермінантному -- 6 наборів, що включа-ють дві суплетивні форми артиклів та вказівних займенників -- однини і множини.

При цьому, квазіфлексії можуть охоплювати: а) звичайні суфікси: comer - como, comes, come; comieras, comiera, comiйramos і т. д.; б) частину кореня, в якому можуть відбуватися певні зміни (чергування голосних, афереза, епентеза, набут-тя наголосу тощо): plegar - pliego, pliegas, pliega, plegamos, plegms, pliegan; в) всю словоформу: orden - кrdenes; ir - voy, vas, va, vamos, vais, van; г) закінчення: gato - gatos, mesa - mesas.

Суб'єкт: до цього члена системної тріади на-лежать різні алгоритми, за якими відбувається:

— розкладання певної словоформи на квазі- основу с(х) та квазіфлексію ю(х), при цьому до-вжина квазіоснови с(х) дорівнює: с(х) = х -- ю(х);

— визначення належності словоформи до па-радигматичного типу, граматичного класу та / або групи, парадигматичного класу;

— побудова парадигми для обраної словофор-ми х відповідно до моделі: [х] = с(х) * [ад(х)];

— лематизації, тобто встановлення вихід-ної форми х₀ із будь-якої граматичної форми х. = с(х) * ш(х)., де і -- індекс відповідної грама-тичної форми слова х;

— пошук словоформ, для утворення парадиг-ми яких використовують той самий набір квазі-флексій [ад(х)].

Отже, суб'єкт представляє собою певний лек-сикографічний агент (людину або систему опра-цювання текстової інформації), який за певними алгоритмами утворює парадигму для будь-якого слова, встановлює вихідну форму та визначає відповідний набір квазіфлексій для субстантив-ного наповнення зазначеної моделі.

Усі теоретичні напрацювання застосовано для створення ВГЛЛ для іспанської мови. Інтерфейс представляє головне вікно програми (рис. 1), по-ділене на три основні зони: і) функціональну,

2) реєстрову та 3) лексикографічної інформації.

Функціональну зону складають загальне меню, інструментарій для створення нових пара-дигматичних класів, а також інтерфейс для по-шуку слів та формування вибірок за допомогою БрЬ-запитів.

Загальне меню складають пункти для ві-дображення тих чи інших елементів керуван-ня, таких як панель інструментів, рядок стану (підменю «Вигляд»), для сортування словнико-вого реєстру (прямий або зворотний -- підменю «Словник»), відображення словникових статей (всі, тільки вилучені, тільки активні, тільки не-активні -- підменю «Загальний вибір»), а також для виведення частини реєстру слів, належних до певного парадигматичного типу, граматичного класу, граматичної групи та парадигматичного класу (підменю «Вибірка»). Передбачається, що обравши певний парадигматичний тип буде мож-ливість здійснити вибірку за Граматичним кла-сом і далі, в межах обраного граматичного кла-су, вибрати частину реєстру певної граматичної групи, і в межах цієї групи -- парадигматичних класів.

Реєстрова зона містить власне реєстр мовних одиниць. В стовпчику «П. К.» поруч з реєстро-вим словом наводиться номер парадигматичного класу, до якого це слово належить. Якщо реє-строва одиниця не є словозмінною, номер пара-дигматичного класу не наводиться (нуль). Якщо у реєстрової одиниці є лексичні омоніми (один або кілька), виводиться також номер омоніму.

Зона лексикографічної інформації призна-чена для відображення інформації зі словозміни обраного з реєстру слова (повна словозмінна па-радигма). Передбачається вивід інформації: час-тина мови, парадигматичний тип, граматичний клас, граматична група, парадигматичний клас (сигнатура парадигматичного класу), словозмін-на парадигма, стисле тлумачення (якщо є омоні-ми), стилістичні ремарки.

Висновки і пропозиції. Завдяки застосуван-ню розширеної інтерпретації поняття системи в лінгвістиці здійснено можливість: а) змісто-вої інтерпретації будь-яких мовних феноменів, зокрема словозміни і б) реалізації зазначених ефектів на рівні сучасних інформаційно-кому-нікативних технологій. Щодо останнього пункту, елементи системної тріади «структура -- суб-станція -- суб'єкт» реалізовано в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України у ви-гляді віртуальних граматичних лексикографіч-них лабораторіях (ВГЛЛ) для української мови (реєстр понад 258 тис. одиниць), російської мови (реєстр понад 180 тис. одиниць), німецької мови (реєстр понад 60 тис. одиниць) та турецької мови (іменник; реєстр понад 30 тис. одиниць).

На цей час за результатами нашого дослі-дження реалізується проект ВГЛЛ для сло-возмінного словника іспанської мови обсягом близько 100 тис. одиниць. Розроблювана ВГЛЛ уможливлює не лише операції з введення, ре-дагування та створення парадигматичних класів, граматичних груп і класів, а й також проведення лінгвістичних досліджень, зокрема:

1) закономірність змін, що відбуваються під час утворення парадигми (зсув наголосу тощо);

2) вплив лексичного значення на реалізацію іспанськими одиницями словозмінної парадигми;

3) явища омографії, тобто одиниць, що збі-гаються одна з одною за своєю граматичною формою, але належать до різних парадигматич-них класів. У навчальних цілях словник може:

а) подавати парадигму для конкретного слова;

б) надавати перелік слів, що відмінюються за од-наковими правилами; в) вказувати на відмінності словозміни слів, що належать до одного грама-тичного класу або групи.

Автор висловлює щиру подяку академіку НАН України, професору В.А. Широкову за ко-рисні рекомендації та цінні зауваження під час підготовки матеріалів до цієї статті.

Размещено на Allbest.ru