Ментальність діалектоносія та особливості діалектного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ментальність діалектоносія та особливості діалектного дискурсу

дискурс текст іменник дериват

Глуховцева Катерина Дмитрівна

Старобільськ, Україна

У сучасній лінгвістичній літературі вчені значну увагу приділяють розмежуванню понять дискурс і текст. На думку М.П. Кочергана, під текстом зазвичай розуміють об'єднану смисловими зв'язками послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність. Під дискурсом - різні види актуалізації тексту, розглянуті з погляду ментальних процесів і у зв'язку з екстралінгвальними чинниками [10, 162]. Актуальності набувають слова Ю.С. Степанова, який стверджує, що “дискурс існує насамперед і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, - зрештою - особливий світ. У світі будь-якого дискурсу діють свої правила синонімічних замін, свої правила істинності, свій етикет. Кожен дискурс - це один зі світів” [13, 44-45].

В.І. Карасик виділяє два види дискурсу з позицій соціолінгвістики: персональний (індивідуально-орієнтований) та інсти- туційний (статусно-орієнтований) [9, 6]. Персональний дискурс репрезентує побутове спілкування, відображене в дослідженнях розмовного стилю та діалектної мови. Отже, діалектний дискурс є індивідуально-орієнтованим, він нерідко має спільні риси з розмовним дискурсом. Специфічних рис цей дискурс набуває за умови участі у спілкуванні мовців окремих соціальних чи територіальних спільнот.

Так, скажімо, у середовищі гончарів нерідко для номінації гарного гончарного виробу використовують іменники жіночого роду, які зазвичай в усному мовленні не функціонують. У цьому разі опозиція лексем горщик - горщиця, глечик - глечиця (с-ще Опішня Полтавської обл., с. Лиман Луганської обл.) зумовлена такою диференційною рисою, як якість виробу з глини: лексемами горщик, глечик номінують звичайний глиняний посуд, а ті глечики й горщики, що по-особливому звучать при легенькому постукуванні по їхніх боках, уважають добре випаленими, їх характеризують як посуд, що має особливі якості, і називають горщиця, глечиця. У них буде смачною страва. Деривати горщиця і глечиця використовують при характеристиці технології виготовлення глиняного посуду чи якості виробу, поза цим контекстом вони не функціонують. Утворені ці номени за однією моделлю (від іменників чоловічого роду за допомогою суфікса -иц '-), вони немовби заповнюють лакуни, що виникли через відсутність утворень жіночого роду при наявності іменників чоловічого роду для називання цієї реалії. Деривати мають специфічну конотацію.

У говірках української мови опозиції іменників такого типу за родовою ознакою не є поодинокими. До них відносимо: дощ `атмосферні опади, що випадають із хмар у вигляді води' - дощица `мокра дощова погода' {така дощица цілий день [МСБГ 2, 37]); дурец - дурица (бот.) `пажитниця п'янка' [ГГ, 65]; лед - ледица `грудка кам'яної солі' {худобі треба давати ледиці лизати, аби ліпше пасла [МСБГ 5, 19]). В одних випадках лексеми з суфіксом -иц '- мають самостійний відтінок значення чи специфічну конотацію, а в інших - значення обох номенів однакове.

Інколи іменники з суфіксом -иц '- набувають етнокультурної конотації і входять до вжитку діалектоносіїв окремого населеного пункту чи навіть ареалу. Наприклад, в українських говірках зафіксовано слова кисіль і киселиця. Лексема кисіль номінує драглисту страву з ягідного або фруктового сиропу чи молока з домішками крохмалю [ВТССУМ, 537]. У свідомості носіїв мови лексема кисіль має асоціації, пов'язані з чимось непевним, нестабільним, далеким (Десята вода на киселі - про далеку рідню), закінченням чогось, напр., гулянки (уЖе Жс 'іл ' подаки, тіреба іти додому). Невипадково кисіль називають виега'н 'аїлом.

Лексема киселиця функціонує для називання обрядової страви. Вона номінує драглисту страву зі слив та борошна або круп [ВТССУМ, 537]; у киселицю нерідко додавали кукурудзяну, житню, вівсяну чи ячмінну муку [СУМГ, 239]. Технологія приготування цієї страви в різних регіонах України різна. Гуцули варили її як різновид киселю зі слив, кукурудзяних круп або борошна [8, 285]. На Лемківщині напередодні Святвечора замочували мелений овес, потім переціджували той за- квас через сито, щоб відділити остюки. Очищену густу рідину варили, постійно помішуючи, щоб не пригоріла. Заправляли кмином, часником та лляною олією.

На Слобожанщині на Свят-вечір в окремих селах (с. Штормове, Новоайдарський р-н) зазвичай варили дві киселиці і ставили ці страви з різних боків столу як обереги від злих духів. Одну киселицю можна назвати різновидом киселю, її варили з фруктів та картопляного чи кукурудзяного крохмалю. Іншу киселицю заварювали гречаним, житнім чи вівсяним борошном, іноді - картопляним крохмалем, у цей відвар додавали гриби, засмажку, спеції (сс. Штормове, Новоайдарський р-н, Шпотине, Старобільський р-н). За переказами старожилів, киселиця була обов'язковою стравою на Свят-вечір в окремих н. пп., доповнювала пісні страви, яких на святковому столі мало бути дванадцять, виконувала оберегову функцію й символізувала добро, достаток, здоров'я, щастя.

Подібне протиставлення властиве словам діж і діжа. Лексема діжа зафіксована у відомих лексикографічних працях із такими значеннями: `низька широка дерев'яна діжка, у якій готують тісто', `виготовлене в цій посудині тісто' [ ВТССУМ, 304; СУМГ 1, 390]. Діжею називають і череп'яну посудину, в якій замішують тісто.

Лексема діжа має низку символічних значень. У загадці За лісом, за пралісом золота діжа сходить це слово символізує сонце, у сполученні пікна діжа - щось священне, достаток [8, 189]. На Слобожанщині був такий звичай: коли купували діжку, то рахували кількість тросток, промовляючи “Діж”, “Діжа”. Якщо діжка мала парну кількість тросток, то рахунок закінчувався на слові “Діжа”, що символізувало хорошу якість діжки, здатність її до засолювання й тривалого збереження овочів. Якщо діжка мала непарну кількість тросток, то рахунок закінчувався на слові “Діж”, що символізувало погану якість діжки.

Отже, спільнокореневі слова діж і діжа, так само, як і кисіль і киселиця, належать до різних родів. Іменники жіночого роду в аналізованих випадках мають позитивну конотацію, їхню символіку пов' язують із чимось священним, сакральним. Іменники чоловічого роду можуть мати негативну або нейтральну конотацію. Такі явища, ймовірно, мають бути предметом вивчення когнітивної морфології чи (ширше) граматики. У наш час ці терміни не мають єдиного значення. Проте помічено, що відбувається розширення діапазону граматики. По-перше, лінгвісти дедалі частіше вивчають взаємодію лексичного й граматичного в мовних одиницях. По-друге, враховують залежність інформації, введеної в речення, побудовані за однією схемою, від лексичного складу до семантичної взаємодії лексем. По-третє, предметом аналізу стають граматичні конструкції, у яких можуть бути задіяні обмежені шари лексики певної семантики. На основі розширення діапазону питань, які можуть бути предметом вивчення граматики, стає можливим виділення груп засобів різних рівнів мови за критерієм здатності виражати деякі однорідні значення [7, 16]. Такими, на наш погляд, є форми жіночого чи чоловічого роду, які є носіями різної культурної інформації в розмовному та діалектному дискурсах.

Класифікаційна категорія роду іменників на основі співіснування семантико-граматичного та формально-граматичного змістів [6, 87] виявляє здатність створювати опозиції словоформ різних лексем та спрямована передусім на вирізнення формальних показників чоловічого та жіночого родів, а потім і середнього. Проте змішування форм чоловічого і жіночого родів у говірках української мови помічене давно, у східно- слобожанських говірках воно стосується тих груп іменників, рід яких у російській та українській мовах різний. Це явище описане в науковій літературі як “хитання в роді окремих іменників” [14, 56-60; 11, 35-37; 2, 91]: мойа біл', да'лека С 'і'бір ', вие'сока 'насип, кра'сивиї т 'ул ' (сс. Тарасівка, Березівка, Золотарівка, Дякове, Литвинівка Луганської обл. та ін.). Закінчення форм або чоловічого, або жіночого роду можуть набувати також іменники, що означають абстрактні назви: свойу паї со'бац 'і о'д.аї (Дякове), п'тич 'а 'вир 'ії (Євсуг), ласт 'іу'ки з 1 вир 'ійу приелеи 1 т 'іли (Танюшівка).

Окрему групу складають іменники, формальні показники яких передбачають віднесення до різних родів: ка 1 дик - ка 1 дика `випнута хрящева частина горла' (Свистунівка), 'волок- воЛока `невелика сітка для ловлі риби' (Курячівка), гар'мидеир - гар'мидеира `безладний галас, метушня' (Булавинівка), д 'уїм - 'д 'уїма `міра довжини' (Олександропіль), капеи'л 'ух - капеил 'уха `чоловічий головний убір' (Лозно-Олексанрівка), за 1 соу - за 1 сова `пристрій для замикання дверей' (Шарівка), 1 кенд 'ух - 1 кенд 'уха `шлунок тварини' (Лизіне), 1 посуд - по 1 суда `загальна назва посуду' (у 47 говірках з 57 обстежених), 'пупйанок - 'пупйанка `зародок квітки, листка або рослини' (Підгорівка) та ін. Цей ряд іменників доповнюють однородові утворення з різними флексіями, що мають розмовний характер: жис'т' -- 1жис'т'а `життя' (Ми- кільське), злос 'т '- з'лос 'т 'а `злість' (Калмиківка), 'завис 'т '- 'завис 'т 'а `заздрість' (Євсуг).

Варіантів типу дрозд - дроз'да, мо'тил '- моти'л 'а, які зафіксував у східнослобожанських говірках Б.А. Шарпило в середині ХХ ст. [15, 12; 2, 91], при повторному обстеженні ареалу не виявлено. Тільки зрідка функціонують паралелі метр - 'метра, центр - 'центра, що постали “внаслідок неоднакового оформлення запозичень на говірковому ґрунті” [15, 22].

Отже, загальновідому гіпотезу про чітке протиставлення родових форм іменників чоловічого, жіночого та середнього роду у східнослобожанських говірках уважаємо правильною. Однак спостережене паралельне функціонування словоформ із нульовим закінченням та флексією -а, одна з яких належать до чоловічого, а інша - до жіночого роду, потребує докладного вивчення.

Попередній огляд досліджених тематичних груп лексики засвідчує, що при найменуванні свійських тварин опозиція зоо- номенів за статтю та віком тварини лексично виражена й чітко простежена в усіх досліджуваних говірках. За свідченням О.В. Верховод, яка описала тематичну групу лексики живої природи, при називанні диких тварин трапляються випадки, коли родова опозиція відсутня, а репрезентантами обох сем є загальна назва тварини. Але не зафіксовано однокореневих лексем, граматичне оформлення яких передбачає віднесення до різних родів [4, 10]. Так, опозиція `лис-самець' : `самка лиса' об'єднує словотвірні опозити. Для номінації самця в переважній більшості обстежених говірок уживають непохідну назву лис, зафіксовано також спорадично поширені похідні іменники із суфіксами -ак-, який виражає відтінки згрубілості, зневажливості [14, 45] (ли^сак), та складним суфіксом -овин- (лисо'вин). Для номінації самки в усіх говірках зафіксовано назву ли^сиц 'а [5, 185]. Проте при номінації миші опозиція миш - миша є типовою [4, 22].

Якщо врахувати лексеми-архаїзми, що були виявлені в східнослобожанських говірках 50 років тому (ці найменування також подав С.П. Бевзенко в посібнику з діалектології), то при називанні птахів протиставлення птах - птаха, о'рел - ор'ла, дрозд - дроз'да, 'жаїворонок - 'жаїворонка, 'зозуль - зоуІзуля можливі [15, 12], однак вони виявлені спорадично. Г.І. Богуць- ка, яка на терені України зафіксувала більше ста назв чайки, виявила й такі, як киб - киба, чибис - чибиса, хоч більшість найменувань - іменники жіночого роду, як і загальновживане чайка: киба, кіба, кеба, кебавка, кебиска, кибиска, кебистка, скебиска, ибиска, кигиця, кикигичка, кігітка, тигитка, це- гитка, пиголиця, келбаска, титичка, кобавка, скигля, гігічка, пишкавка, татарочка, душа татарська, потя татарська, турецька птаха, татарка, підскибиця, орачка, віщунка, луковиця. Іменників чоловічого роду виявлено лише кілька: кєбис, чайбис, тогодь, тигель, чибис, чібіс, тижик, квилун, кувик, пі- гриц, лібуц, кирлик та ін. [3, 15-17].

Утворення іменників жіночого роду за допомогою формального показника -а або суфікса -иц '- може виявлятися при називанні рослин: барвінок - барвінка, могильник - могильни- ця, окремих дерев: абрикос - абрикоса [12, 15-16].

Ю.В. Абрамян, яка досліджувала назви сільськогосподарських рослин, зафіксувала близько ста назв картоплі в говірках сходу України. Сему `картопля, Solanum tuberosum' у всіх досліджених говірках репрезентує лексема кар^тошка (виявлено морфемні варіанти - кар'тоха, ка'тоха), картопл'а (картофл 'а). У правобережнополіських говірках виявлено номени картопл 'а з фонетичними варіантами основи слова та форма чоловічого роду картодел'; протиставлення карток 'іл '- картофл'а побутують у західнополіському мовленні.

Номінація сортів картоплі в східнослобожанських говірках реалізована надзвичайно широко за такими ознаками:

- за місцем походження (пряма чи опосередкована вказівка на ймовірну територію, де були виведені сорти, або в основу найменування покладено назву етносу): сла'в'анка, циеІганка, го^ланка, ч 'еир''н 'ігоус 'ка, молдаванка, куб'інка, кримс 'ка (кримка) та ін.;

- за кольоровою ознакою: б'іла, син'а, син'ег[ласзка, Жовта, розова та ін.;

- за часом достигання або збирання: Жіс'ач'на, сорокаденка, ран':а, п'ізн'а, йарина;

- за формою коренеплоду (здебільшого через асоціативне сприйняття): ладошка;

- за антропонімною назвою: ідан-даЖарйа, ок'сана;

- за станом шкірки: репанка, шершава;

- за призначенням: кормо'ва, йіст'іуда, харч'ова;

- за місцем вирощування: лугова (лугоус'ка) та ін. Проте більшість виявлених назв - іменники жіночого роду. Лише при називанні картоплі за формою коренеплоду зафіксовано іменники чоловічого роду: Лапот', ба'нан. До цих найменувань можна додати назви з невиразною мотивацією, ймовірно, надані новим сортам, як-от: божедар, сеирПанок, кард'іНал [1, 12-13].

Більшість назв фруктових дерев - це іменники жіночого роду: яблуня, груша, вишня, слива, шовковиця (тютіна), абрикоса (жерделя). Однак, якщо дерево рідко родить або впродовж кількох років після посадки не цвіте, про нього іронічно говорять: шос ' Лаша Нруша не ц 'в-іте / Мабут 'то в ін поПавс 'а. Так само кажуть про троянду (або іншу квітку), яка чомусь рідко цвіте.

Загалом найчастіше опозиція іменників за родовою ознакою з нульовою флексією та закінченням -а можлива за участі в опозиції абстрактних іменників, назв предметів побуту та тих, у яких не розрізняють біологічний рід, бо ця диференціація не має практичного значення: люфт - люфта `протяг' [МСБГ 5, 43], ґирлиґ - ґирлиґа [МСБГ 2, 10], дриветень - дри- ветня (східнослобожанські говірки), зеленопух - зеленопуга `зелені недостиглі фрукти та овочі' [ МСБГ 2, 62]. Помічено, що при функціонуванні значної кількості лексем для найменування одного предмета, однієї реалії, більшість діалектних іменників мають той же рід, що й загальновідома назва.

Отже, родову віднесеність окремих іменників іноді пов' язують з ознаками реалії, які можна зрозуміти за спеціальними типами конотацій, властивих діалектному дискурсу. У зв'язку з тим, що жінку асоціюють з берегинею домашнього вогнища, сакральністю такої сфери, як дітонародження, назвам окремих предметів чоловічого роду надають формальних ознак жіночого роду, що сприяє виникненню додаткових диференційних сем, які нашаровуються на інтегральні.

Література

1. Виноградов В.В. Современный русский язык: Грамматическое учение о слове. М. 1938.

2. Галич Г.Г. Когнитивная грамматика: ранние версии и новые вопросы // Концептуальні дослідження в сучасній лінгвістиці. СПб.; Горлівка. 2010.

3. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. К. 2006.

4. Карасик В.И. О типах дискурса // Языковая личность: институциональный и персональный дискурс: сб. науч. тр. Волгоград. 2000.

5. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. К. 2008.

6. Матвіяс І.Г. Іменник в українській мові. К. 1974.

7. Скорофатова А.О. Ономасіологія та лінгвогеографія фітономенів в українських східнослобожанських говірках: автореф дис. ... канд. філол. наук. Луганськ. 2008.

8. Степанов Ю.С. Альтернативный мир. Дискурс. Факт и принцип причинности // Язык и наука конца ХХ века: сб. статей. М. 1995.

9. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За ред. І.К. Бі- лодіда. К. 1969.

10. ШарпилоБ.А. Українські говірки Луганщини в їх відношенні до діалектної системи південно-східного наріччя української мови. Луганськ. 1959.

11. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. К.; Ірпінь. 2005. Гуцульські говірки. Короткий словник / За ред. Я. Закревської.

12. Львів. 1997.

13. Матеріали до словника буковинських говірок: навч. посіб. / Ю.О. Карпенко, К.М. Лук'янюк, В.А. Прокопенко, В.В. Яківчак. Вип. 2. Чернівці. 1971.

14. Матеріали до словника буковинських говірок: навч. посіб. / В.А. Прокопенко, В.С. Лимаренко, К.Ф. Герман, В.В. Яківчак. Вип. 5. Чернівці. 1976.

15. Словарь української мови / За ред. Б.Д. Грінченка: в 4 т. Т. 2. К. 1908-1909.

Размещено на Allbest.ru