Типологія прізвищ на –ва в "Реєстрі війська Запорозького 1649 року"

Анотація. У статті описано особливості утворення від апелятивів прізвищ на -ва, внесених у «Реєстр війська Запорозького 1649 року». Встановлено семантичні групи прізвищ на -ва, похідних від девербативів і десубстантивів із суфіксом -ва. Виявлено частотність уживання, типологію твірних основ, поширеність цих прізвищ на території Гетьманщини.

Ключові слова: прізвище на -ва, апелятив, онімізація, твірна основа, дієслово, іменник.

прізвище реєстр гетьманщина суфікс

Постановка проблеми. Стратегія дослідження істори- ко-дериваційної природи іменника сьогодні успішно апробована українськими мовознавцями [3; 2] та реалізується згідно з планом вивчення історії морфологічного творення й функціонування цієї частини мови [4]. Встановлення функцій іменникового суфікса -ва (маловивченого у вітчизняному словотворі) через семантико-словотвірну таксономію іменників жіночого роду з цим формантом доповнить опис динаміки словотвірної системи іменника. Така таксономія передбачає аналіз усіх семантико-словотвірних типів і підтипів іменників із зазначеним суфіксом, зокрема й онімного матеріалу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ономастичний матеріал завжди входив у коло доказових лінгвістичних фактів під час встановлення функцій і виявлення динаміки того чи того форманта [3, с. 18],тому словотвірні особливості українських прізвищ є у числі вельми досліджуваних питань як дериватології, так і ономастики [8; 9]. Словотвірно-структурні характеристики сучасного антропонімікону здебільшого досліджені, створена й відповідна систематика специфічних прізвищевих формантів, утім, «дискусійним залишається питання словотвірної класифікації антропонімів, оскільки нерідко змішуються принципи дериваційного аналізу прізвищ із принципами морфологічних характеристик, не розмежовуються суфікси прізвищеві й непрізвищеві» [1, с. 254]. Якщо сучасні прізвища отримали досить докладну словотвірну характеристику [1, с. 10], то історичний масив прізвищ, зафіксований у староукраїнських пам'ятках, ще залишається малодослідженим.

Метою статті є встановлення особливостей утворення від апелятивів і частотності уживання прізвищ на -ва, локалізації цих козацьких прізвищ. Матеріалом для дослідження слугувала картотека прізвищ на -ва, зафіксованих у «Реєстрі війська Запорозького 1649 року».

Виклад основного матеріалу. Суфікс -ва виявляв словотвірний потенціал під час творення іменників-апелятивів жіночого роду від дієслівних та іменних основ, засвідчений ще праслов'янськими похідними (*тьгма «попіл, крихти, солом'яна труха» [ЭССЯ, 21, с. 151], *ggzbva «мотузка, джгут», «частина упряжі» [ЭССЯ VII 94], *mblva «чутки, говір, шум» [ЭССЯ, 20, с. 225]). У той же період зафіксовані рідкісні випадки онімної лексики на -(а: *Dobrava [ЭССЯ, 5, с. 40], *L'ubava [ЭССЯ, 15, с. 168], *Mblzava [ЭССЯ, 21, с. 109]. Значно більше віднайдено праслов'янських «гідронімів, що постали способом онімізації відповідних географічних апе- лятивів із суфіксом -(а^а: Турава, Водава, Глушава, Жижава, Качава, Лущава, Лядова та інші [5, с. 226-239]. У пам'ятках ХІ-ХІІІ й особливо XIV-XVIII століть зафіксовано вельми багатий онімний матеріал, аби можна було говорити про словотвірний статус -ва у староукраїнських антропонімах, топонімах і гідронімах: Вохнова [ССУМ, 1, с. 198], Параскева [ССУМ, 2, с. 127], Жир#ва [ССУМ, 1, с. 360], Клодова [ССУМ, 1, с. 205].

Подаючи словотвірний аналіз українських прізвищ, Ю.К. Редько ідентифікує суфікс -ав як непродуктивний у прізвищах типу Білава, Лазава, Мулява [9, с. 104], що цілком закономірно з огляду на їхню структурно-семантичну характеристику. Однак щодо тих прізвищ, які зафіксовані в пам'ятках староукраїнського періоду (Слава, Сова, Гужва), здебільшого варто говорити про лексико-семантичний спосіб деривації подібних прізвищ на -ва.

Варто зважити на те, що з XVII століття апелятивні означення особи вже функціонують як другий ідентифікувальний елемент особового імені, що й зафіксовано в «Реєстрі війська Запорозького 1649 року». Із них прізвища на -ва наявні в усіх без винятку реєстрах полків Гетьманської України, хоча територіально й нерівномірно.

Зважаючи на походження й структуру твірної бази, можна виділити певні семантичні групи прізвищ на -ва, похідних від апелятивів-іменників. Частотним у виділеній групі прізвищ (8 фіксацій уживання) є Дуброва [Реєстр 1649, с. 43], яке, напевно, вказувало на місце, де проживав його носій, утворене шляхом метафоричного перенесення реалії на особу. Це прізвище зафіксоване в реєстрі шести із сімнадцяти полків.

Порівняно значну групу складають козацькі прізвища на -ва, утворені за певними характеризувальними ознаками. Найімовірніше вони виникали з прізвиськ [9, с. 12]. «Запорозькі прізвиська надавалися в різні часи і з різних мотивів, але основа їх появи була одна й та сама - або пам'ятний вчинок людини, або незвичайна подія в її житті, або особлива риса її характеру, поведінки чи зовнішнього вигляду. В основу прізвищевих назв часто закладалися жарт, гумор, насмішка» [6]. Тому прикмети зовнішнього вигляду, вдачі, особливостей поведінки цілком можуть бути закладені у прізвищах Гава [Реєстр 1649, с. 216], Дрохва [Реєстр 1649, с. 414], Корова [Реєстр 1649, с. 485], Холява [Реєстр 1649, с. 445], Козява [Реєстр 1649, с. 378].

Апелятивне означення особи за певними характеризу- вальними ознаками прозирає в реєстрових прізвищах Гужва [Реєстр 1649, с. 482], Подкова [Реєстр 1649, с. 418], Булава [Реєстр 1649, с. 485], Чирва [Реєстр 1649, с. 251]. Наприклад, гужва - діалектне «розпарена гілка для зв'язування» [ЕСУМ, 1, с. 613], ймовірно, гнучка й довга, що цілком асоціювалося з високою гнучкою людиною. Апелятив чирва «масть у гральних картах, позначувана червоним кольором» з *чьрвъ «червоний» [ЕСУМ, 6, с. 324] міг бути основою для подальшої метафоричної асоціації з людиною з гемангіомою (вродженою червоною плямою на шиї, обличчі). Утім, тепер безпомилково встановити зв'язок між апелятивом та онімом навряд чи можливо.

Козацьке прізвище на -тва Рибитва [Реєстр 1649, с. 228] могло походити від апелятивного означення особи за професією з огляду на тлумачення «Рибитвъ риба/р/» у словнику «Синонїма славеноросскаа» другої половини XVII ст. [Син, с. 158].

Два реєстрові прізвища на -ва тотожні християнським іменам: Сава й Варава. Православне чоловіче ім'я Сава, яке, ймовірно, скорочене від Саватій [ЕСУМ, 5, с. 159], не мало значної кількості розмовних варіантів, а тому дало небагато па- тронімів, з яких одинично зафіксоване козацьке прізвище Сава [Реєстр 1649, с. 124] навряд чи могло конкурувати з куди більш поширеними суфіксальними дериватами Савченко, Савчук, Савиченко, Савин, також уживаними в реєстрі. Тим часом ім'я Варава вже вживалося як розмовний варіант від церковнослов'янського Варнава [ЕСУМ, 5, с. 159], отже, козацьке прізвище Варава [Реєстр 1649, с. 120], утворене переосмисленням індивідуальної назви предка, без змін стало прізвищем нащадка. Поділяємо думку Ю.К. Редька стосовно того, що маловживаність і непоширеність подібних імен в українців [9, с. 12] і вможливив процес їх патронімізації в незмінному вигляді, без будь-яких формантів.

Утім, з огляду на тлумачення вокабули в загальномовних словниках (Рева «плакса» [Гр, с. 2246]; Рева «людина, яка часто, багато плаче; плакса» [СУМ, 8, с. 469]) схиляємося до думки, що питомий девербатив рева міг існувати й у часи його онімізації.

У випадку інших аналізованих прізвищ, що походять від дієслівних основ апелятивів, найбільш уживане Перерва (5 випадків уживання) [Реєстр 1649, с. 430]; прізвища Пришва [Реєстр 1649, с. 186], Кова [Реєстр 1649, с. 87], Розмова [Реєстр 1649, с. 19], Хова [Реєстр 1649, с. 478], Люлява [Реєстр 1649, с. 73], Шелева [Реєстр 1649, с. 115] одинично вживані. Переконані, що суфіксальні етимони-апелятиви цих козацьких антропонімів уже існували принаймні в розмовній формі староукраїнської мови, окремі з них зафіксовані у вокабуляріях за пам'ятками XV-XVIII століть: розмова «разговор, беседа» [МатТимч, 2, с. 282]; пришва «головки, передняя часть сапога; приставка, прибавка» [МатТимч, 2, с. 241]; захова «сховок» [ЕСУМ, 6, с. 190].

Зафіксоване єдине прізвище від основи прикметникового походження Малява (3 випадки уживання) [Реєстр 1649, с. 97]

Етимони-апелятиви до деяких реєстрових прізвищ нам не вдалося встановити достовірно: Разва [Реєстр 1649, с.], Чихва [Реєстр 1649, с. 47], Скинєва [Реєстр 1649, с. 261], Лихошва [Реєстр 1649, с. 338], Утва [Реєстр 1649, с. 477]. Можемо викласти свої припущення стосовно прізвища Разва, яке могло бути утворене суфіксальним способом від багатозначного апеляти- ва-іменника раз: «удар, слід від удару шаблею, палицею, каменем», «раз, одномоментно», «випадок» [МатТимч, 2, с. 265].

На фоні абсолютно поширених прізвищ на -енко в «Реєстрі війська Запорозького 1649 року» прізвища на -ва треба вважати мінімально поширеними (64 прізвища на -ва, порівняно з понад 22 тисячами зареєстрованих у пам'ятці прізвищ на -енко). Але зібраний онімний матеріал дає змогу зробити припущення, що окремі апелятиви на -ва у XVII столітті вже завершували стадію антропонімізації, хоча цей процес був нерівномірний щодо тих чи тих прізвищ на -ва. Якщо зважати тільки на кількісний показник, то до таких можна віднести прізвища Рева (14 уживань), Дуброва (8 уживань), Гужва (5 уживань), Перерва (5 уживань).

З огляду на те, що «ареальне вивчення суфіксів у Реєстрі з докладними картами поширення кожного з них на території Реєстру ще чекає на свого дослідника і, безперечно, дасть дуже цікаві для історичної антропоніміки результати» [Реєстр 1649, с. 512ґ], виправданими видаються такі спостереження: найбільша кількість прізвищ на -ва зафіксована в Полтавському (8 прізвищ), Чигиринському (7 одиниць), Канівському (7 одиниць), Миргородському (6 одиниць), Черкаському (5 прізвищ), Чернігівському (6 прізвищ) полках. у решті полків, занесених у Реєстр 1649 року, стабільно фіксується 2-3 прізвища. Тобто локалізація козацьких прізвищ на -ва здебільшого обмежується Середньою Наддніпрянщиною й Чернігівщиною.

Пріоритетна локалізація прізвищ на -ва на карті Гетьманщини І. Крип'якевича

Висновки

Староукраїнські прізвища на -ва здебільшого утворювалися шляхом онімізації загальновживаних апеляти- вів. Твірною базою прізвищ на -ва виступали характерні для значної частини української прізвищевої системи групи апелятивної лексики, серед якої переважають десубстантиви й де- вербативи із суфіксом -ва.

Припускаємо, що окремі загальні назви на -ва у XVII столітті вже завершували стадію антропонімізації. Більшість реєстрових прізвищ на -ва зафіксовано в полках Середньої Наддніпрянщини й Чернігівщини, у зв'язку з чим перспективним видається дослідження сучасної картини поширення прізвищ на -ва на цих та інших українських територіях.

Умовні скорочення назв джерел