Лексико-синтаксична організація почесних написів Північного Причорномор’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811'367.5'373:[930.2:003.071]

ЛЕКСИКО-СИНТАКСИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЧЕСНИХ НАПИСІВ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я

Терновик О.П. Львівський національний університет імені Івана Франка

Анотація

Виявлено оптимальну синтаксичну модель почесних написів Північного Причорномор'я та модифікації кожного члена речення. Досліджено формально-синтаксичну та лексико-синтаксичну організацію елементів написів. Установлено притаманні написам лексику та типовий синтаксис, який відрізняється деталізацією кожного члена речення.

Ключові слова: лексико-синтаксична структура, синтаксична модель, елемент напису, складна синтаксична конструкція, означення.

This article describes a complex multidimensional analysis of the lexical and syntactic structure of the honorary inscriptions of the Northern Black Sea region taking into account the semantic-syntactic relations between components thereof. Furthermore, an optimal syntactic model of the inscriptions is found, presented by such elements as adverbial modifier of manner, indirect object, direct object, subjective, predicate, adverbial of purpose, and adverbial-modifier of time. The formal syntax and lexical syntactical arrangement of the inscription elements is studied.

Key words: lexical-syntactic structure, syntactic model, element of the inscription, complex, syntactic construction, attribute.

Вступ

Постановка проблеми та обґрунтування актуальності її розгляду. У сучасному мовознавстві вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність підходів. Панівним є функціональний підхід, який полягає в дослідженні об'єктивно-смислового змісту речення як відображення явищ позамовної дійсності. При цьому проблема виділення членів речення залишається однією із суперечливих і неоднозначних у мовознавстві.

Почесні написи як спеціальний вид епіграфічних текстів характеризує закріпленість певних лексичних одиниць і тільки їм притаманних синтаксичних структур історичною традицією їх укладання на території грецьких колоній Північного Причорномор'я. їх об'єднує особлива лексика і особливий синтаксис, який відрізняється семантико- синтаксичною деталізацією кожного члена речення. Актуальність теми дослідження зумовлена потребою цілісного багатопланового вивчення синтаксичної і лексичної організації написів Північного Причорномор'я.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Автор фундаментальної граматики старогрецької мови Е. Швіцер [8], розглядаючи проблеми синтаксису старогрецької мови, враховує також і епіграфічні тексти. Питання синтаксису давньогрецьких написів порушують у своїх студіях Е. Герман [4] - про підрядні речення в грецьких написах, Е. Кляфлін [3] - про синтаксис беотійських написів, К. Майстер [6] - про синтаксичне вживання родового відмінка в критських написах, К. Майстерганс [7] - про граматику аттичних написів. Дослідженню синтаксису написів античних колоній грецького берега Північного Причорномор'я присвячена книга польського науковця А. С. Коцевалова “Syntaxis inscriptionum antiquarum coloniarum graecarum Orae septentrionalis Ponti Euxini” [5]. Проте в цих працях лише перелічено певні синтаксичні особливості написів без урахування їхнього виду. Залишається поза увагою і синтаксис членів речення. Тому це питання потребує детальнішого вивчення й аналізу.

Формулювання мети і завдань статті. Мета статті - з'ясувати особливості лексико-синтаксичної структури почесних написів з актуалізацією їхніх синтаксичних компонентів та притаманних їм семантичних ознак. Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: виявити та охарактеризувати основні синтаксичні моделі почесних написів; дослідити формально-синтаксичну та лексичну організацію елементів написів. Матеріалом дослідження слугували 46 почесних написів Боспорського царства.

синтаксичний почесний напис семантичний

Виклад основного матеріалу дослідження

Аналіз структури почесних написів дав змогу виділити їхню ідеальну синтаксичну модель, представлену такими елементами: обставина способу дії (Dativus modi) + непрямий додаток + прямий додаток + обставина способу дії + підмет + присудок + обставина мети + обставина часу.

Розглянемо засоби вираження усіх синтаксичних елементів почесних написів. Передусім слід зауважити, що написи здебільшого починаються обставиною способу дії у Dativus modi: “[Ауавці] хюхці (в добрий час)” (52).

Важливу роль у лексико-синтаксичній структурі почесних написів відіграє прямий додаток, спеціалізований на вираженні формально-синтаксичної функції придієслівного сильнокерованого другорядного члена речення - об'єкта дії. Ним виступає переважно лексема на позначення скульптурної споруди в пам'ять чи на честь кого-небудь “a]v3piav[xi] (статую)” (653) або плити з написом, спорудженої як надмогильний пам'ятник “xpv ахцХцу (стелу)” (612).

У решті почесних написів назву споруди не вказано або пропущено. Натомість семантичним варіантом об'єктної синтаксеми виступає особа, на честь якої зведено споруду. Такою особою найчастіше мав бути е]юєруєхцд - благодійник. Це почесне звання давалось громадянам або іноземцям^ які надали державі якісь послуги: “xrfv i[3iav каі хцд] ftaoi[Xeiag єй] epytx[iv?] (свою власну і благодійницю царства)” (537). У написі прямий додаток eu]epyex[iv доповнений узгодженим означенням (УО) -- прикметником приналежності i[Siav та неузгодженим означенням (НО) у формі об'єктно-атрибутивного родового відмінка Genetivus Obiectivus хцд] ftaai[Xeiag. Зазвичай автор напису називає і ім'я благодійника, виражене УО-прикладкою: “[Tpn]ymva... xdv [ISiov єйєруєтцу (Тріфона... свого благодійника)” (563).

У формально-синтаксичній позиції прямого додатка може виступати іменник, що позначає особу, яка здійснювала богослужіння, жертвоприношення (ієрєа). При цьому в атрибутивній функції використовуються різні морфологічні варіанти атрибутивної синтаксеми: УО-дієприкметник (dKo]3eixdevxa), НО у формі суб'єктно-атрибутивного родового відмінка Genetivus possessivus (той каїаарєіою) та два НО у прийменниково-відмінкових формах (Зга fiiov, єід yevog): “ієрєа aKo]3eixdevxa тою каїаарєіою Зіа fiiov єід yevog (призначеного довічним жерцем імператора за походженням)” (610).

Одночасно з іменем іноді вказується і прізвище особи, якій присвячено статую, у формі УО-прикладки (Podmva). Його доповнює НО у Genetivus possessivus - ім'я батька (АоХХаіою). Для вираження особливої пошани автор напису вживає як УО епітет tov aefiaaxdyvmoxov (відомого августам). У прийменниково-відмінковій формі виражене НО tov єкі хцд fiaaiX[e]iag (намісника царської резиденції) - одна з найважливіших в Боспорському царстві посадових осіб. Як УО-прикладки виступають іменники, які виражають почесні звання: xeiXiapxov (хіліарха) -- висока придворна і військова посада, tov єйєруєтцу (благодійника), іккєа (вершника) з НО у Genetivus possessivus на позначення етнічної і територіальної приналежності (Pm/uaimv): “tov oefiaoToyvmorov AvprfXiov PoSmva АоХХаіою, xdv єкі щд ftaaiX[e]iag к(а)і xeiXiapxov каі іккєа Pmpaimv... xdv єйєруєхцу (відомого августам Аврелія Родона, сина Лоллея, намісника царської резиденції, хіліарха іримського вершника ... благодійника)” (65).

Автори почесних написів використовують широке розмаїття атрибутивних синтаксем для возвеличення всіх титулів і досягнень тих, кому присвячувється напис і таким чином увіковічнюють їхні здобутки і славу. Зокрема, у написі прямий додаток fiaaiXea доповнюється НО у Genetivus partitivus ф] a[a]iXemv), прикладкою (архіерєа) з НО у Genetivus possessivus (xmv neftaoxmv) та НО у прийменниково-відмінковій формі з семою тривалості часу (Зіа Рі]ою), прикладкою єйєруєхцу з НО у Genetivus Obiectivus хцд кахріЗод, прикладкою єйє]руєхцу з УО-присвійним займенником eavxrnv та прикладкою атщ[ра: “[ftaaiXea ft]a[a]iXemv [архіерєа xmv Јefiaoxmv Зіа @і]ою каі evepyexyv [хцд кахріЗод... [xdv eavxmv eue]pyexpv каі атщ[ра (царя царів, довічного першосвященника августів і благодійника батьківщини... свого благодійника ірятівника)” (561).

У семи написах об'єктною синтаксемою є особа, яка має найвищий титул монарха - імператор (айхокра]хтр). Окрім цього, автор напису називає його ім'я та наділяє почесними званнями у формі УО-прикладок Adpiavdv, 3eoKd[xpv з НО у Genetivus Obiectivus хцд оікоюрє^]цд, xd[v] єюєрує)~щу з НО у Genetivus Obiectivus к[оХетд, доповненим НО у Genetivus possessivus BoajKopiavmv: “Айхокра] хора Зєако[тцv хц]д оікоюрє^]цд [ASpiav]dv xd[v] єюєрує)~щу BoajKopiavmv к[оХєтд (імператора, володаря світу, Адріана, благодійника міста боспорців)” (56). Серед найвищих титулів імператорів давнього Риму натрапляємо на каіаара (цезаря), dedv (бога),Лєраоxdv (августа), xov [а]тхцра (рятівника) з НО - зворотним займенником у Genetivus possessivus єаюхцд (свого), evepy^v (благодійника), а також vidv (сина) з НО у Genetivus possessivus [в] єою (бога): “[А]тократора каіаара 6eov [в]єою vidv Hefiaaxdv xov єаюхцд [а]ттцра каі єюєруєr^v (імператора, цезаря, бога, сина бога, Августа (його статую), свого рятівника і благодійника)” (45). Характерною ознакою імператора є прикладка a[px]ovxa (правителя), від якої залежать два НО у Genetivus Obiectivus (уцд, ваХааацд), кожне з яких доповнює УО каацд: “Аюхокрахора каіаара вєою aiov Zefiaaxdv xdv (к)аацд уцд каі [каацд] ваХааацд a[px]ovxa, xov єаюхцд ат[хцра каі єю]єруєхц^] (імператора, цезаря, сина бога, Августа, правителя всієї землі і всього моря, свогорятівника і благодійника)” (605).

Чотири почесні написи ілюструють традицію, за якої боспорські царі походили від Геракла і сина Посейдона Евмолпа. Зокрема, прямий додаток rov fiaoikea супроводжується двома НО у прийменниково-відмінковій формі зі значенням походження аж' Еюрдкжою (від нащадка Евмолпа), ау Нраккєоюд (від нащадка Геракла), перше з яких конкретизоване НО у Genetivus possessivus на позначення імені батька tod П]ооіЗ[ю]уод. Прямий додаток доповнюють НО у Genetivus partitivus ^aojiksrnv; УО - прикметник розміру peyav (великого), який у написах набуває переносного значення безвідносної величини, виражаючи позитивну оцінку [1, ЗО]; три УО-прикладки, які називають повне ім'я царя (Ti[ftepiov lobkiov Рцокоюжор] rv), та УО-прикладка з вказівкою на родинні відносини vidv, ускладнена НО у Genetivus possessivus @аоікєю[д з прикладкою - іменем батька царя (Кдтод]): “[Tdv аж ' Еюрдкжою тою П]ооіЗ[ю]уод кар ау'Нраккєоюд fiaoikea fiaojikemv peyav Ti[fiepiov lobkiov Рцокоюжор]ім uidv fiaoikem[g Komog] (нащадка Евмолпа, сина Посейдона, і Геракла, царя царів великого Тіберія Юлія Рескупо- ріда, сина царя Котіса) ” (559).

Окрему групу прямого додатка у почесних написах утворюють позначення статуй на честь царя Тіберія: “Tifiep(iov) lobkiov Рцокоюжорім ftaoikea Вооожорою каі r®v жерф edvmv Tdv fikopmpaiov каі fiEekkpva... Tdv єюєруєтцу (Тіберія Юлія Рескупоріда (його статую), царя Боспору і навколишніх племен, друга римлян і друга еллінів... благодійника)” (61). При прямому додатку fiaoikea зазвичай вживаються три УО-прикладки з повним іменем царя (Tifiep(iov) lobkiov Рцокоюжорім). Водночас його супроводжують два НО у Genetivus Obiectivus з вказівкою на територію правління (Вооожорою, r®v жєрф eOvmv). Останнє доповнене НО у формі прислівника жєрф. Титул ftaoikea r®v жєрф edvmv (царя навколишніх племен) вважався офіційним титулом боспорських царів того часу.

Підмет як семантичний суб'єкт у почесних написах виражений переважно власними іменами на позначення осіб чоловічої статі “[Apeijviag (Аміній)” (58) і часто доповнений прикладками з вказівкою на прізвисько особи “Ма[рко]д Оюкжіод Прєірод (Марк Ульпій Прім)” (51). Ім'я суб'єкта може супроводжуватись НО у родовому відмінку Genetivus possessivus з вказівкою на ім'я його батька: “Ti(ftepiog) lobkiog [Еаюроратцд РцокоюжоріЗод (Тіберій Юлій Савромат, син Рескупоріда)” (42). У присуб'єктній позиції засвідчено прикладки на позначення високих військових і придворних посад, зокрема, хєікіар[хцд - військовий трибун з консульською владою “Аюрц[кіод] --од хєікіар[хцд (Авре- лій... хіліарх)” (563), о] уа[ффЬкаЈ- охоронець царської скарбниці “[Тф]єрюд lobkiog 0аюр[аотдд о] жєрі аюкцу ya[Q)fbkaЈ (Тіберій Юлій Фавмаст, охоронець придворної скарбниці палацу)” (54). У написі прикладка о] ya[Q)fbkaЈ доповнена НО у прийменниково-відмінковій формі жєрі аюкцу (придворний).

У функції УО до підмета виступають прикметники на позначення соціальної позиції щкокаюа]р, щкорю[раюд та особистих рис єюоє^цд: “Рцокоюжорід ^ікокаіоа]р каі щкорю[раюд, єюоє^цд] (Рескупорід, дружній до цезаря і дружній до римлян благочестивий) ” (63). Ці атрибутивні кореляти переважно є характеристиками суб'єктів, наділених найвищою владою.

Основою семантико-синтаксичної структури почесних написів є присудок, який експлікують предикаті слова. Семантико-синтаксична структура предиката моделює мовну презентацію написів. Вона «відображає їхню загальну структурну схему і значення кожного з його компонентів, порядок розташування цих компонентів» [2, 138]. Зокрема, у почесних написах вживаються предикати дії зі значенням встановлення, спорудження чого-небудь: “амеотцоа (я поставив)” (50), “кавєіЗрюо(є)х (встановив)” (499).

Непрямий додаток у почесних написах виражає первинну семантико-синтаксичну функцію адресата дії. Зокрема, адресатом виступає особа, наділена титулом царяу давальному відмінку: “fiaoikei (царю) ” (731). Непрямий додаток /ІаоїТєі може доповнюватись трьома УО-прикладками на позначення імені і прізвиська царя (Тфєр[іюі 1оюк]іюі Еаюроратці), НО у формі іменника в Genetivus partitivus (fiaoikeaw), УО-прикладкою на позначення родинних зв'язків (юію), від якої залежить НО у Genetivus possessivus з вказівкою на його походження від царя фа[оікєюд) з прикладкою, яка ідентифікує ім'я царя (РцокоюжоріЗод): “[Ваоі]кєі fiaoikemv Тфєр[іюі 1оюк]іюі Еаюроратці ^а[оікєюд РцокоюжоріЗод? юію] (царю царів Тіберію Юлію Савромату, синові царя Рескупоріда) ” (54). Іншу модель непрямого додатка представлено іменником аоікєі, з яким узгоджується УО - прикметник розміру рєуад для вираження позитивної оцінки, УО-прикладка з іменем царя Аожоюруюг, УО-прикметник на позначення соціальної позиції царя фйорюцаїюі; двома УО у формі дієприкметників Participium attributivum (fiaoikebovn, Ьжотаідамтї) та двома УО-прикладками з вказівкою на чесноти царя (оютцрі, єюєруєтці), доповненими НО у формі присвійного займенника єаютою. Своєю чергою, УО fiaoikebovri супроводжується двома НО - об'єктними непрямими додатками, що позначають країни, на які поширювалась влада правителя (Воождрою каі ОєюЗооіад) у родовому відмінку (Genetivus obiectivus) з УО-прикметником жаутдд, та шістьма НО - етнонімами з вказівкою на народи, якими керував правитель у Genetivus obiectivus (Eiv3mv, Maimw, Таржєітюм, Topemw], Рцоюм, Tavatxmv). УО йжотабрмп доповнюють два прямі додатки Екювад ка[і Таюроюд]: “Ваоїкєі рєуакюі Аожоюруюг щкорюраіюі, тю[і] Baoikebovn жаутдд Воожорою каі ОєоЗооіад ка[і Eivdmv каі Malmw каі Таржєітюх каі Topemw] Рцоюм те каі Tavavmw, южота&уті Екюбад ка[і Таюроюд] -- тюі єаютою оютцрі каі єюєруєтці (великому царю Аспургу, другу римлян... який царює над усім Боспором, Феодосією, сіндами, меотами, тарпітами, торетами, псесами і танаітами, який підкорив скіфів і таврів.., своєму рятівнику і благодійнику) ” (46).

Обставина часу становить різновид вторинних предикатних синтаксем, який виражає часові відношення. У почесних написах часову синтаксему представлено прийменниковим словосполученням або відокремленим зворотом Genetivus absolutus зі значенням часу. Зокрема, у прийменниково-відмінковій формі прийменник єлі вказує на означену тривалість дії ([Ежі Ра]оікєю[д). Словосполучення доповнюють три УО-прикладки, які ідентифікують ім'я царя і прізвисько (Тфєріою Іоюкіою Еаюрора]тою), та три УО-прикметники з вказівкою на соціальну позицію царя та його моральні якості (фіХ[окаіоарод каі фіХо]розра[іоо], єйоє[о[ид): “['Em [а]тХєт[д Tiftepiov 'IovXiov Eavpopajmv фіХ[окаіоарод каі щХо] pmpa[iov], evoe[o[vg (за царя Тіберія Юлія Савромата, друга цезаря і друга римлян, благочестивого)” (652). Зворот Genetivus absolutus включає в себе підмет конструкції [атХєтд та предикат у формі дієприкметника [amXeuovzog. Підметконструкції поширюється атрибутивними компонентами: трьома УО-прикладками (Tiftepiov 'ІооХіоо Рцокоолд[р]іЗос;) та трьома УО-прикметниками (фіХошіаарод каі фіХортраіои, єйоє[оид): “BamXeoovzog [атХєтс; Тфєріоо 'IovXiov Рцокопло[р]іЗод фіХокаіаарод каі yiXopmpaiov, є6оє[оид (під час царювання царя Тіберія Юлія Рескупоріда, друга цезаря і друга римлян, благочестивого) ” (65).

У більшості почесних написів вказується точна дата у формі Dativus temporis з прийменником ev: “[ev] тті Здт є[тєі] (в 394році)” (51). Крім вказівки на рік, зазначається і місяць {рцу) з його назвою “[Ev таї ][ко єтєі [каіppvi] SavSiKmi (в 427році і місяці Ксан- діка)” (1, 561). У деяких почесних написах названо число місяця: “ev таї вло єтєі каі pyvi Горлшіап б (в 489році і місяці Горпієя, 4-го числа)” (1, 58).

Обставина способу дії є вторинною предикатною семантико-синтаксичною одиницею, що переважно містить трансформований у субстантивний компонент вихідний предикат зі значеннями опіка, підтримка (єлщєХцтоп) і аналітичну синтаксичну морфему-прийменник Зі'. Компонент єлщєХцтоо супроводжується НО у Genetivus possessivus з УО-прикладкою - ім'ям особи, під опікою якої здійснювалось будівництво скульптурної споруди, яку, своєю чергою, доповнює УО-прикладка на позначення прізвища: “[Зі' єлщєХцтоо 'IovJXiov Ф[Ха[] iavov (завдяки опіціЮлія Флавіана)” (55).

Обставина мети позначає гіпотетичну модальність бажаності, характер явища, що виступає бажаним наслідком. У почесних написах така цільова синтаксема виражає призначення будівництва скульптурної споруди і представлена прийменниково-відмінковою формою з прийменником X&PlV (на знак): “тєірцд xapiv (на знак пошани)” (60), “enepyexpv єпоєРєіа^ %apiv (на знак благоговіння)” (52), “evxapior[mvелі (назнак вдячності)” (55).

Висновки та перспективи подальших досліджень у цьому напрямі

У текстах почесних написів зафіксовано 34 прямі додатки, 31 підмет, 23 обставини часу, 21 присудок, 9 обставин мети, 4 непрямі додатки, 3 обставини способу дії. Вони представлені синтаксичними одиницями різних рівнів: елементарними синтаксемами та синтаксичними конструкціями-словосполученнями (моделі прямих додатків - від тричленних до двадцяти чотирьох членних, моделі обставин часу - від двочленних до двадцяти- двохчленних, моделі непрямих додатків - від восьмичленних до сімнадцяти членних, моделі підметів - від двочленних до дев'ятичленних, моделі обставин способу дії - тричленні). Щодо лексичної організації написів, то у функції підмета, як правило, вживаються антропоніми - імена осіб, які присвячували почесні написи, а у функції прямого додатка - імена осіб, на честь яких зведено скульптурну споруду з написом.

Адресатом є особа, наділена титулом царя. У ролі головного члена словосполучення - обставини часу - виступають іменники на позначення титулів вищих державних осіб. Функцію обставини способу дії виконують антропоніми.

Обставини мети вказують, що скульптурні споруди зводились на знак пошани або вдячності. Майже всі ці члени речення мають при собі залежні компоненти - 483 означення, з них: 319 узгоджених і 164 неузгоджень У функції узгоджених означень переважають прикладки (207) - іменники на позначення родинних зв'язків, етнічних груп, назв осіб за професійною діяльністю, антропоніми. З головними членами словосполучень поєднуються також узгоджені означення, виражені прикметниками, які експлікують особисті риси, соціальну поведінку.

Як неузгоджені означення використовуються переважно антропоніми в родовому відмінку, що називають імена осіб, поєднаних родинними зв'язками, та прийменникові словосполучення з вказівкою на посаду або територіальну належність.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні лексико-синтаксичної організації інших видів епіграфічних написів Північного Причорномор'я.

Література

1. Вердиева 3. Н. Семантические поля в современном английском языке /3. Н. Бердиева. -М. : Высш. шк., 1986. - 120 с.

2. Загнітко А. П. Теорія сучасного синтаксису / А. П. Загнітко. - Донецьк : Дон НУ, 2007. - 294 с.

3. Claflin Е. F. The syntax of the Boeotian dialect insertions / E. F. Claflin. - Baltimore : Lord Baltimore Press, 1905.

4. Hermann E. Die Nebensatze in den Griechischen Dialektinschriften in Vergleich mit denNebensatzen in der Griechischen Literatur und die Gebildetensprache im Griechischen und Deutcshen / Eduard Hermann. - Leipzig; Berlin: B. G. Teubner, 1912.

5. Kocewalow A. Syntaxis inscriptionum antiquarum coloniarum graecarum Orae septentrionalis Ponti Euxini / Kocewalow. - Societate philologa polonorum, 1935. -- 131 p.

6. Meister K. Der syntaktische Gebrauch des Genitivs in den kritischen Dialektinschiften / K. Meister. - Indogermanischen Forschungen 18, 1905/1906. - S. 133-204.

7. Meisterhans K. Grammatik der attischen Inschriften. Dritte vermehrte und verbesserte Auflage besorgt von Eduard Schwyzer / K. Meisterhans. - Berlin, 1900. --312 p.

8. Schwyzer E. Griechische Grammatik: Syntax und syntaktische Stilistik/E. Schwyzer. - Munchen, 1950. -714 p.

Размещено на Allbest.ru