Способи відтворення українських лінгвокультурем у німецькомовному історичному дискурсі (на матеріалі книги М. Ауста "Polen und Russland іт Streit ит die Ukraine")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Способи відтворення українських лінгвокультурем у німецькомовному історичному дискурсі (на матеріалі книги М. Ауста “Polen und russland ім streit um die Ukraine")

Постановка проблеми та обґрунтування актуальності її розгляду

Проблема вивчення взаємозв'язку мови і культури є одним із актуальних напрямів сучасної мовознавчої науки, зокрема і лінгвокультурології. Загальновідомо, що мова слугує найважливішим засобом не тільки спілкування і вираження думки, а й акумулювання знань культури. Саме цю частину культури і цю частину мови, на думку В. Виноградова, слід вивчати у перекла- дознавчому ракурсі «з метою більш повного і глибокого розуміння оригіналу та відтворення відомостей про ці цінності в перекладі за допомогою мови іншої національної культури» [1,37].

Сьогодні вчені вважають, що національно-мовний образ світу як комплекс понять і відношень, що фіксується мовою певного етносу, виявляється на різних мовних рівнях (В. Воробйов, В.А. Маслова, Н.Зайченко, Т. Кіс, М. Шевченко). Найповніше він представлений у лексико-семантичній, фразеологічній та синтаксичній системах мови, зокрема у групі слів і словосполучень, у яких через поняття втілюються такі риси народу, як географічне місце проживання, громадський побут і звичаї, основні галузі господарства, промисли і ремесла, поселення і житло, національний одяг, традиційні страви, зовнішність, типові внутрішні стани, сім'я і родинна обрядовість, мистецтво, вірування, мораль тощо.

З іншого боку, мовні одиниці різного лінгвістичного статусу, що містять інформацію про культуру носіїв мови, стали предметом вивчення різних наук: культурології (концепти, фрейми, скрипти), психолінгвістики (прототипи), лексикології (реалії, культурно-маркована лексика/лексика з культурним компонентом/культурологічно значуща лексика), перекладознавства (безеквівалентна лексика). Однак вказані терміни на позначення цього лінгвістичного явища «мандрують» від науки до науки, відмінності між ними не завжди очевидні, а тому часто постає питання про роль і місце мовних одиниць з культурним складником у системі оригіналу загалом, а також про способи їх відтворення у перекладі.

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою вивчення шляхів відтворення лінгвокультурем у перекладі та їхніх трансформацій, що дає можливість виявити додаткові культурні смисли, вкладені в лінгвокультурних елементах будь-якого тексту, серед інших і наукового. Адекватно відтворені лінг- вокультуреми у перекладі можуть слугувати джерелом новітнього розуміння культурних стереотипів оригінального тексту в межах тієї чи іншої мовної спільноти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Семантико-культурні особливості номінації культурно-маркованих мовних одиниць були об'єктом дослідження багатьох науковцівяк - як у вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістиці, зокрема Н. Арутюнової, В. Буряковської, А. Вежбицької, С. Воркачова, В. Воробйова, В. Карасика, С. Кошарної, В. Красних, В. Маслової, 3. Попової, Г. Слишкіна, Ю. Степанова, В. Телії, В. Тхорика, Н. Фанян, О.Хроленка, В. Шаклеїна, О. Шейгал та ін.

На позначення мовного знака культури в сучасних мовознавчих студіях вживаються такі терміни, як-от: «знак етнокультури», «етнокультурний концепт» (В. Жайворонок), «мовно-естетичний знак національної культури» (С. Єрмоленко), «мовний знак національної культури» (Н. Зайченко), «лінгвокультурний концепт» (С. Воркачов, В. Маслова), «культурно маркована одиниця», «слово з національно-культурним компонентом семантики» (Є. Верещагін, В. Костомаров), «національно-культурна одиниця», «культу- рема» (С. Прохорова). У перекладознавчих студіях подибуємо терміни: безеквівалентні слова, реалії, фонова лексика, культурологічні номінації, слова з національно-культурною конотацією, етнокультурно марковані слова, національно маркована лексика, мовні стереотипи та ін.

Останнім часом почав уживатися термін «лінг- вокультурема», що виник із розвитком спеціальної галузі - лінгвокультурології (див. праці В. Воробйова, В.А. Маслова, Н. Зайченко, Т. Кіс, М. Шевченко та ін.). Лінгвокультурема як одиниця лінгвокультурології ще недостатньо вивчена, теоретичні засади та методологію її аналізу розроблено лише частково, зокрема у працях К. Бусуріної, В. Воробйова, Л. Мацько, М. Шевченко та ін. Тому досі дискусійним залишається питання дефініції лінгво- культуреми, структурних компонентів її значення, ідентифікації, опису та систематизації лінгвокульту- ремних одиниць, а також способів їх відтворення у процесі перекладу.

Формулювання мети і завдань статті. Метою статті є виявлення і опис способів відтворення українських лінгвокультурем в німецькомовних наукових оригінальних текстах історичного спрямування.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

— уточнити зміст поняття лінгвокультурема та проаналізувати різні підходи до його класифікації;

— визначити критерії виокремлення українських лінгвокультурем в німецьмовних наукових текстах;

— виявити і описати ключові способи відтворення лінгвокультурем в німецькомовних наукових текстах історичної тематики.

Виклад основного матеріалу дослідження

Загальновідомо, що предметом вивчення лінгвокультурології є одиниці мови культурно-когнітивної семантики. В. Маслова до таких одиниць відносить ті, у змісті яких виявляється частина, обумовлена особливостями національної культури, етнічної свідомості і які «мають символічне, еталонне, образно- метафоричне значення в культурі» [6, 53]. У царині перекладознавства важливе місце посідає саме культурологічний аспект перекладу, де основним завданням виступає пошук принципових відмінностей між оригінальним текстом і текстом перекладу. Учені (В. Виноградов, В. Воробйов, В. Комісаров, Л. Лати- шев, О. Потебня, В. Телія, С. Тер-Минасова, А. Швейцер та ін.) насамперед цікавляться відмінностями не так у мовній формі, як у культурологічних факторах, що виявляються під час детального зіставлення різних варіантів культурно маркованого тексту оригіналу та його перекладу. Тому в контексті нашого дослідження під лінгвокультуремою розуміємо таку мовну одиницю певного лінгвістичного статусу (від одного слова до цілого тексту), яка називає / виражає ім'я певного культурного об'єкта.

Традиційно джерелами походження лінгвокультурем вважають: 1) народну поетичну творчість, яка є суттєвою частиною національної культури народу, важливим джерелом пізнання цивілізації та історії, відтворенням суспільної свідомості нації; 2) пам'ятки історії, спеціальні історичні, філософські, соціологічні, літературознавчі, лінгвістичні, естетичні та інші дослідження; 3) вислови діячів науки, мистецтва та літератури, у яких втілено найважливіші оцінки нації та національної особистості; 4) літературні твори як вторинні модельовані системи, у яких знайшла художнє відображення національна особистість (типи та образи) та публіцистика; 5) видатні особистості як модель національної особистості (наприклад, Тарас Шевченко, Павло Глазовий, Леся Українка, Ярослав Мудрий - для української національної особистості; Генріх Гейне, Поган Себастьян Бах, Поган Вольфганг фон Гете - для німецької національної особистості); 6) думки й судження іноземців про певну націю та її культуру [2, 56].

Важливо наголосити, що культурна інформація виражається в лінгвокультуремах по-різному - через культурні конотації, оцінні смисли, ціннісні орієнтації, одиниці мови, що відображають ментальний образ народу і слугують основою для їхньої класифікації [3; 4].

Специфіка національно-мовної картини світу українців, мовна особистість як носій етнокультурних знань, культурно-мовна компетенція, міфоло- геми, внутрішні форми слова, народна фразеологія, які є ключовими для нашого дослідження, представлені в праці В. Кононенка [5].

Відомо, що перша класифікація лінгвокультурем належить В. Масловій. Вона охоплює дев'ять груп лінгвокультурем: 1) безеквівалентні мовні одиниці і лакуни; 2) міфологізовані мовні одиниці: архетипи і міфологеми, обряди і повір'я, ритуали і звичаї, закріплені в мові; 3) пареміологічний фонд мови; 4) фразеологічний фонд мови; 5) еталони, стереотипи, символи; 6) метафори і образи мови (асоціації, створювані внутрішньою формою слова); 7) стилістичний уклад різних мов; 8) мовна поведінка [6].

Г. Тургунтаєва поділяє лінгвокультуреми на: 1) власні назви: а) антропоніми; б) топоніми; в) арто- німи; г) ергоніми; 2) загальні назви: а) етнографічна лексика духовної культури; б) етнографічна лексика матеріальної культури; в) зооніми; г) терміни спорідненості; ґ) етноніми [7].

Отже, як показав аналітичний аналіз теоретичної літератури, проблема виділення національно-культурної лексики (лінгвокультурем) та повнота її класифікації зумовлена багатьма як екстралінгвістичними, так й інтралінгвістичними факторами, а тому жодна з них не може бути вичерпною.

Численність випрацюваних класифікацій лінгвокультурем та строкатість їх функціональних типів спричинили той факт, що ще одним дискусійним питанням постає проблема визначення критеріїв виокремлення лінгвокультурем у текстах оригіналу.

У контексті нашого дослідження такими критеріями виокремлення українських лінгвокультурем у німецьмовних наукових історичних текстах є: 1) семантичний (виявляємо денотативний і конотативний зміст слів та словосполучень); 2) граматичний (визначаємо типові морфолого-словотвірні моделі, синтаксичні побудови, фразеологізми); 3) стилістичний (враховуємо можливість передачі такими мовними одиницями національного колориту, стилізації, інтимізації тощо); 4) перекладо- знавчий (лексика відноситься до безеквівалентної, так званих реалій, що, не маючи прямих відповідників, транслітеруються або транскрибуються, калькуються чи передаються описово або спеціально пояснюються у примітках до тексту).

Розглянемо детальніше способи відтворення українських лінгвокультурем у німецькомовних текстах історичної тематики з огляду на наведені вище критерії їхнього виокремлення.

Слід зазначити, що матеріалом дослідження послугували праці Мартіна Ауста (нар. 1971 року у Ганновері) - сучасного німецького історика та викладача вищої школи, професора, коло наукових інтересів якого зосереджено на історії Східної Європи, зокрема Польщі, України та Росії. Саме спільне історичне минуле цих трьох країн і лягло в основу монографії «Польща та Росія в суперечці за Україну: конкуруючі спогади про війни XVII століття у період з 1934 до 2006 рік». У своїй праці науковець здійснює різноаспектний аналіз відносин між названими державами від початку XVII століття та показує інтерпретації історичних подій у різний часовий період - в епоху сталінізму, у повоєнний період та після розпаду Радянського Союзу й утворення нових незалежних держав.

Аналізуючи історичні події, М. Ауст виходить з культурно-історичної перспективи та опирається, окрім наукових джерел, як на візуальні (пам'ятники, плакати), так і на літературні (історичні романи) та музично-театральні аудіальні твори (історичні опери, фільми, театральні вистави). «Саме фокус на мистецько-медіальному рівні Geschichtskultur радянського та пострадянського періоду в Росії,

Україні та Польщі і відзначає роботу». Тому у монографії М. Ауста натрапляємо на велику кількість власних назв на позначення не лише відомих історичних постатей, а й імен діячів культури та мистецтва, а також назви творів (бібліонімів) та духовних витворів (ідіонімів).

Як показав аналіз ілюстративного матеріалу, найчастіше українські лінгвокультуреми відтворюються за допомогою транскрипції чи транслітерації, калькування, супроводжуються коментарем або відповідними ілюстраціями.

За допомогою транскрипції та транслітерації М. Ауст передає власні назви, серед яких переважають антропоніми: Danylo Necaj, Maksym Kryvonis (48), Pavlo Skoropads'kyj (131), Volodymyr Vynnycenko (129), Petljura (169), Tymosenko (262), які можуть бути виражені як поєднанням імені та прізвища, так і окремо.

Другу за величиною групу онімів, які німецький науковець передає за допомогою транскрипції та транслітерації, становлять топоніми: Kiev (8), Wolhynien, Charkiv, Bukowina (11), Perejaslav (12), CyhyrynSubotiv, Korsun' (47), Zboriv (49). Інколи в тому самому тексті подибуємо різні способи написання географічних назв: наприклад, місто Берестечко транслітерується по-різному: Beresteczko (49) та Berestecko (124).

Принагідно зауважимо, що тут часто трапляються гіпероніми, які можуть виражатися одним словом (der Regisseur Savcenko (101), der HistorikerMychajlo Hrusevs'kyj (116), der Kosak Bohun (262), die Stadt Proskuriv (210), die Region Kamjanec-Podilskyj (210)), а також бути у складі словосполучення: der Kiever Metropolit Syl'vester Kosiv (49), Ivan Vyhovs'kyj, Hetmander Zaporoher (54), der grofie ukrainische National dichter Taras Sevcenko (116), der erste Sekretar Kyrycenko (210), der ukrainische Historiker Ivan Kryp'jakevyc (211), der etablierte ukrainische Archaologeund Historiker Mychajlo Braicevskyj (214), der ukrainische Schauspieler Bohdan Stupka (258), der ukrainische Prasident Leonid Киста (273), der Kiever Pracht boulevard Chrescatyk (15), die Kiever Schlucht BabyjJar (258).

Як показав аналіз ілюстративного матеріалу, німецький учений для відтворення українських лінгвокультурем користується транскрипцією та транслітерацією з обидвох мов (української та російської). До прикладу: „ Das Themades Buches - die Konkurrenz Polensund Russland sumdie Ukraine - hat sich auchinder Schreibweisevon Personen - und Ortsnamennie der gesch lagen. Ich habe mich darum bemtiht, je nachdem, wessen Perspektive der Text wiedergibt, die polnische, ukrainische oder russische Transliteration zu nutzen. Doch hat auch dieses Prinzip seine Grenzen. Der Hetman der Kosaken Bohdan Chmel'nyc'kyj etwa wird in meinem Text durchgangig ukrainisch transliteriert. Ftir manche Namen wie zum Beispiel die Ortsnamen Kiev oder Wolga habe ich durgangig die im Deutschen gebrauchliche populare Form und nicht die wissenschaftliche Transliteration aus dem Ukrainischen...“ (8)

Окрім власних назв, за допомогою транскрипції М. Ауст подає деякі суспільно-політичні лінгвокуль- туреми, зокрема історичні: der Hetman, derHetmanat (55), das Universal (129); етнографічні, які відображають поняття як зі сфери культури та мистецтва: die Rohrpfeife (dudka) (91), такі і зі сфери побуту: starke Biermar kenamens Perejaslavske (210). Проте варто зауважити, що набагато частіше для відтворення історичних лінгвокультурем науковець звертається до поєднання транскрипції/транслітерації з іншими способами відтворення лінгвокультурем, тобто до комбінованої реномінації та калькування.

До слова, комбінована реномінація, утворена шляхом поєднання транскрипції з перифразою або гіпе- ронімом, є, на наш погляд, одним із найбільш продуктивних способів відтворення лінгвокультурем, який, з одного боку, зберігає конотативну локальну сему, а з іншого -- розкриває денотативне значення лінгвокуль- туреми. При цьому М. Ауст використовує комбіновану реномінацію для відтворення всіх лексико-семантич- них груп лінгвокультурем, зокрема і суспільно-політичних, де переважають історичні: die Zeit Chmel 'nyc 'kyjs (Chmel'nyccyna) (12), ,,Einwurzelung“ (korenizacija) (82), der Rat der Kosaken (rada) (51). Як бачимо, транскрипцію науковець подає переважно в дужках після перифрази чи пояснення поняття. Однак у деяких випадках спочатку наводиться транскрибована лінгво- культурема, а потім поняття пояснюється чи уточнюється, наприклад: dieBulava, das Herrschaftszeichen des Hetmans (211).

Комбінована реномінація використовується також і в інших групах онімів, серед яких: ерго- німи (die Bildungs vereinigung Prosvita (169)), ideo- німи (Schauspiel «Bohdan Chmel'nyc'kyj» (91), das Pauliner kloster Jasna Gora (258)), бібліоніми (die Zeitschrift «Ukrajina» (211)).

Цікавим є той факт, що для адекватного відтворення українських лінгвокультурем М. Ауст досить часто вдається до калькування або використання напівкальки, що дає змогу шляхом буквального покомпонентного перекладу перенести лінгвокультурему в цільову культуру, а також зберегти її семантику. До прикладу, назви органів та носіїв державної влади: die Zaporoher Sic (47), die Kiever Rus' (110), der galizische Landtag (124), die West ukrainische Volksrepublik (129), der ukrainische Nationalrat (129). Окрім того, калькування зазнають і деякі власні назви, серед них: ідеоніми: das Kiever Hohlenkloster (56), das Goldene 'Гог (92); бібліоніми: Die Geschichteder Ukraine-Rus' (83) та zidpoHiMu:das SchwarzeMeer (49).

Трапляються випадки, коли M. Ауст по-різному подає власну назву - у вигляді транслітерації Zovti Vody (47) та калькованого перекладу die Schlacht and engelben Wassern (92). Слід зазначити, що такий онім німецькою не ідентифікується. Тому, на нашу думку, було б доречно уніфікувати способи передачі тих самих власних назв у всій площині тексту.

М. Ауст у своїй праці неодноразово комбінує кальку з транслітерованою назвою (natioanler Befreiungskrieg (nacional'no-vyzvol'navijna) (255)), спочатку пояснює, а потім наводить скорочення чи абревіатуру української лінгвокультуреми: (ein ukrainischer Zentralrat, Radagenannt (129), die Ukrainische Volksrepublik. (Ukrajins'ka Narodnja

Respublika, kurz UNR) (131), die Ukrainische Aufstands-Armee (Ukrajins'ka Povstans'ka Armija, abgekurzt UPA) (252). Як бачимо, такий спосіб відтворення поширений здебільшого для передачі історичних лінгвокультурем.

Проте поєднання гіперонімічної назви з калькованою (ein Buch mit dempragnanten Titel «Die Ukraine ist nicht Russland» (273), der Ukraine roman „ZwolfRinge" (91)) та транслітерованою водночас (Kosakenchronik ,,Augenzeugenchronik“ (Litopyssamovydcja) (57), der ukrainische Film «Gebetfur Hetman Mazepa» (Molytva za hetmanaMazepu) (269), die Zeitung «Junge Ukraine» (Ukrajina moloda) (273)) є найбільш типовим для відтворення бібліонімів.

Важливим джерелом на шляху до реалізації етнокультурної специфіки українських лінгвокультурем в німецькомовних наукових історичних текстах, на нашу думку, слугує український фольклор, до якого звертається дослідник, характеризуючи, наприклад, постать Богдана Хмельницького: «Die anonyme Dichtkunst der Zeit hat in Chmel'nyc'kyj einen Auserwahlten (izbrannyj) sehen wollen, der „die Ukraine auf die Beine gestellt hat“ (Crezjogo Ukrajina na nohy povstala). Weiter wird Chmel'nyc'kyj als ein hellsichtiger Fuhrer und Held, dem Vaterland von Gott gegeben, tituliert, der die Herrschaft der Schlachta auf ewig vertrieben habe (Vozd',jasnovidec, heroj, otcyzni darovanyj bohom, panstvo slachetne navik vyhnav iz bat'kivs'kych mez)» (56). M. Ауст подає транслітеровані з української мови назви чи текстові фрагменти у дужках безпосередньо після їхніх німецькомовних відповідників.

У контексті нашої роботи лінгвокультуреми в текстах наукового дослідження історичного спрямування виконують не лише етнокультурну функцію, а й пізнавальну, що зумовлено науковим жанром праці. Тому М. Ауст нерідко надає детальні метатекетові коментарі для пояснення лінгвокультурем, які, окрім особливого значення для історії чи культури України, характеризуються образністю, атому потребують додаткового тлумачення. Так, наприклад, безпосередньо в тексті праці знаходимо лінгвокультурему Kobzarsanger (91), значення якої експлікується у виносці цитатою з праці іншого дослідника історії та культури України: „Die Kobzar sanger sind ein Phanomen des 16. bis 18. Jahrhunderts: ,,Es erscheint eine neue Form historischer Dumen - lyrisch epische Gesange rezitativer Art, - die die Heldentaten der Kosaken in ihrem Kampfen mit Turken, Tataren und Polen verherrlichen. Im Zusammenhang damit entsteht die besondere Schicht der Bandura - oder Kobzarsanger

Одночасно натрапляємо на випадки, коли коментар введено безпосередньо в тексті праці: так, М. Ауст спочатку використовує лінгвокультурему Taras Bul'ba, розповідаючи про проект одноіменного фільму, а потім науковець надає коментар про головного персонажа та твір М. Гоголя: „Taras Bul'ba heift eine 1835 in St. Petersburg erschienene Erzahlung, in der ihr Autor Gogol' sich mit ukrainophiler Absicht daran versucht, aus dem Stoff der Kosakenaufstande im Polen des spaten 16. undvor allem 17. Jahrhunderts eine Erzahlung zu schaffen, die den hohen Ton pathetischen Ringens der orthodoxen Kosaken um ihre Befreiung von polnischerHerrschaft trifft" (252).

Для відтворення українських лінгвокультурем у праці М. Ауста важливою є візуальний складник. Наприклад, на рис. 1-2 бачимо, як науковець доповнює текст ілюстраціями. Тут йдеться про візуальні джерела: картини: (BUdeinesunbekanntenKunstlers „Der Kosak Mamaj“ (91)), ілюстрації, зокрема у пресі, написи на яких („Auf ewig тії dem grofien russischen Volk“ (Navikyzvelykymrossijs'kymnarodom) (211)) дослідник пояснює. Такі світлини, малюнки та ілюстрації унаочнюють елементи української культури та значно полегшують сприйняття українських лінгвокультурем німецькомовною спільнотою.

Висновки та перспективи подальших досліджень у цьому напрямі

Отже, у роботі доведено, що лінгвокультуреми - це комплексні мовні одиниці різного лінгвістичного статусу, що становлять діалектичну єдність лінгвістичного та екстралінгвістичного. Різноманітні класифікації лінгвокультурем зумовлені як екстралінгвістичними, так й інтралінг- вістичними факторами, а численні їхні типи дають можливість отримати уявлення про культурну специфіку тієї мовної спільноти, до якої вони належать. Критеріями виокремлення українських лінгвокультурем у німецькомовних наукових історичних текстах уважаємо: 1) семантичний; 2) граматичний; 3) стилістичний; 4) перекладознавчий. Способами відтворення українських лінгвокультурем у німець- мовних наукових історичних текстах є: транскрипції чи транслітерації (50%), калькування (25%), супроводжувані коментарем (15%) або відповідними ілюстраціями (10%).

Перспективним видається дослідження способів відтворення українських лінгвокультурем у німецькомовних наукових текстах іншого тематичного спрямування.

Рис. 1. Візуальний складник відтворення лінгвокультурем

Література

1. Виноградов В.С. Перевод: Общие и лексические вопросы : [учеб, пособие] / В.С. Виноградов. -М.: КДУ, 2004. - 240 с.

2. Воробьев В.В. Лингвокультурология / В.В. Воробьев. - М. : Изд-во Российского университета дружбы народов, 2006. -112 с.

3. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика : нариси : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / В.В. Жайворонок - К. : Довіра, 2007. - 262 с.

4. Жайворонок В В. Знаки української етнокультури : [словник-довідник] / В.В. Жайворонок. - К. : Довіра, 2006. - 703 с.

5. Кононенко В. Українська лінгвокультурологія : [навч. посіб.] /В.І. Кононенко. - К. : Вища шк., 2008. - 327 с.

6. Маслова В.М. Введение в лингвокультурологию / В.М. Маслова. - М. : Наследие, 1997. - 207 с.

7. Тургунтаева Г.А. Функционирование лингвокультурем в информационно-рекламных текстах: на материале казахского, русского, английского языков : автореф. дисс. ... кандидата филол. наук : спец. 10.02.20 «Сравнительноисторическое, типологическое и сопоставительное языкознание» / Г.А. Тургунтаева. - Бишкек, 2012. - 25 с.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1.Aust Martin. Polen und Russland im Streit urn die Ukraine. Konkurrierende Erinnerungen an die Kriege des 17. Jahrhunderts in den Jahren 1934 bis 2006 / Martin Aust. - Wiesbaden : Harrassowitz Verlag, 2009. - 337 S.

Размещено на Allbest.ru