Про особливості наголошування лексем "попадати", "потіпати" як дієслів родів дії в подільських говірках у порівнянні з іншими південно-західними

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРО ОСОБЛИВОСТІ НАГОЛОШУВАННЯ ЛЕКСЕМ ПОПАДАТИ / ПОПАСТИ, ПОТІПАТИ ЯК ДІЄСЛІВ РОДІВ ДІЇ В ПОДІЛЬСЬКИХ ГОВІРКАХ У ПОРІВНЯННІ З ІНШИМИ ПІДЕННО-ЗАХІДНИМИ

К.М. Іваночко

У південно-західному наріччі виділяється відносно невелика й чітко окреслена карпатська група говорів (гірський ареал) і набагато більша за територією, але менш виокремлювана (на північному сході від Карпат), що номінується «прикарпатською групою», яка представлена чотирма головними говірковими підгрупами: волинською, подільською, наддністрянською й над- сянською.

Подільський ареал - це південні райони Хмельницької й Вінницької областей, південно- західні Черкаської, західні Кіровоградської, північно-західні Миколаївської та Одеської, тобто терени історичного Поділля. Межують вони з наддністрянськими, покутсько-буковинськими й волинськими, - південно-західної групи говорів, та середньонаддніпрянськими й степовими - південно-східної, а тому й характеризуються ознаками цих мовних варіантів, з перевагою південно-західного. Особливості подільських говірок зумовлені й історичними чинниками - засе- © К.М. Іваночко ленням Поділля ще в доісторичні часи. Літописні джерела інформують, що предками подолян, як і наддністрянців, були уличі. Однак Ф. Жилко закріплює за дулібами, не беручи до уваги літописних матеріалів, терени теперішньої Вінницької, Хмельницької, частково Волинської, Рівненської і Тернопільської областей [5, 34]. Літописи ж свідчать, що теренами розселення дулібів були верхів'я Західного Бугу, тобто - Західна Волинь й північні райони Львівщини та Тернопільщини. Мовні факти потверджують, що подільські говірки у своїй основі - це наддністрянський тип говірок, з деякими південноволинськими й частково південно-східними рисами, як пізнішими нашаруваннями. Співвіднесеність з наддністрянськими говірками мотивується дозаселенням «Поділля в минулому втікачами з Галичини, Волині, Полісся» [13, 186]. Дослідження доводять, що ареалом південноволинських говірок стали північні райони Хмельницької області й частково Вінницької, а подільських - центральні та південні.

Південно-західні говори української мови в наголосовому аспекті становлять неабиякий інтерес, тому що їх акцентуація, на думку Я. Закревської, не уніфіковувалася й ніколи не уніфікується з літературною нормою [4, 132]. Оскільки подільські говірки належать до перехідних, то саме тому становлять неабиякий інтерес.

Змішаний характер подільських говірок у структурі говорів української мови зумовлює актуальність проблеми.

Мета - проаналізувати акцентуаційні особливості префіксально-суфіксальних вербативів доконаного (недоконаного) виду в подільських говірках із суфіксальними морфемами -а-, -ш- (нульовий тематичний афікс), мотивованих суфіксальними дериватами з праслов'янською семантикою родів дії, потвердивши їх «перехідний» статус.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань: виявити співвіднесеність наголосо- вих особливостей означених дієслівних утворень із семантичними та дериваційно-граматичними; порівняти їх акцентуацію з наголошуванням в інших південно-західних і південно-східних говорах, варіантах української літературної мови та сучасній українській літературній мові; виявити акцентуаційні розбіжності в різних діалектах, пояснивши причини; простежити закоріненість акцентуації подільських вербативів в акцентну систему давньої української мови; спробувати з'ясувати місце й роль подільських говірок у становленні акцентної системи південно-західних і південно-східних говорів української мови.

Об'єктом дослідження стали дієслівні лексеми, зареєстровані в збірнику діалектних текстів «Говори української мови» / Відповідальний редактор Т. Назарова, а предметом - їх акцентуаційні особливості.

Заслуговує на увагу малочисельна група префіксально-суфіксальних дієслівних дериватів, мотивованих суфіксальними дієсловами із суфіксальними морфемами -а- та -ш- із семантикою родів дії. Дієслівні лексеми, що представляють південно-західні говірки української мови, частково уже ставали об'єктом акцентуаційних студій Л. Булаховського [1], Я. Закревської [4], Н. Марчук [12], В. Винницького [2] та Г. Кобиринки [11]. Усі вони, крім Л. Булаховського, наголошують на стабільності кореневої акцентуації.

Особливості наголошування дієслівних дериватів у південно-західних діалектах, а саме: префіксально-суфіксальних - у говорах «західних (угорських) русинів» [6], суфіксальних - у наддністрянських говірках [7], атематичних - у бойківських [9], префіксально-суфіксальних - у гуцульських [8; 10] у порівнянні з південно-східними, варіантами української літературної мови та сучасною українською літературною мовою, - були предметом досліджень автора статті. Говірки ж Поділля, у географічних межах сьогоднішньої Вінницької і частково Хмельницької областей, - уперше.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській діалектній акцентології системно досліджуються особливості наголошування дієслів у подільських говірках у порівнянні з іншими говорами української мови, у варіантах української літературної мови та сучасній українській літературній мові.

У текстах подільських говірок, на відміну від інших південно-західних, варіантів української літературної мови та сучасної української літературної мови, представлена незначна група префіксально-суфіксальних дієслівних утворень доконаного виду, у морфологічній структурі яких наявна суфіксальна морфема -а-, що зберігають кореневе наголошування мотивуючих основ недоконаного виду [2, 323] зайіхали [Гов. Івча Літин. Вінн.: 386]; пуйіхау [Гов. Бирл. Бершад. Вінн.: 407]; пуйіхала [Гов. Носк., Жмер. Вінн.: 396]; залайало [Гов. Верн. Козятин. Вінн.: 383]; пууб'ідали [Гов. Носк. Жмер. Вінн.: 395]; посипимо «притрусимо» [Гов. Носк. Жмер. Вінн.: 397]; пус'ійала [Гов. Гол. Іллін. Вінн.: 388]; посЧйали [Гов. Ком. Він-й Вінн.: 391]; посмикали [Гов. Носк. Жмер. Вінн.: 394]; (ни) потупати [Гов. Верн. Козятин. Вінн.: 385].

В акцентуаційному аспекті цікавими виявилися похідні вербативи, мотивовані суфіксальними дериватами, що характеризуються родовою чи видовою грамемами, закоріненими в праслов'янську мовну спільноту.

Оскільки говіркові тексти засвідчують обмежену кількість граматичних форм аналізованих дієслівних утворень, то аналіз їх акцентуації здійснюється через порівняння наголосових особливостей вербативів в інших діалектних варіантах української мови. Так, у досліджуваних говірках функціонують перфективні однокореневі деривати, представлені формами минулого й майбутнього часу з наголошеним коренем. Їх мотивуючі суфіксальні вербативи характеризуються семантикою родів дії, і також кореневою акцентуацією: попадали «упасти (про багатьох)»: /попадали ми і то рачки почали уже відлазити/ [Гов. Носк. Жмер. Вінн.: 398] / попадут < попасти «побачать, натраплять»: / бу л'існикам таке було указан'ійа / шо йак тіки попадут то шоб здавали нас/ [Гов. Носк. Жмер. Вінн.: 397]. Семантичні структури похідних вербативів, як і мотивуючих дієслів, у південно-західних говорах української мови, а також і в обидвох варіантах української літературної мови, зрештою й сучасній українській літературній мові, відзначаються продуктивністю та специфікою наголошування. Однак через втрату носіями говірок у мовленнєвій практиці семантики родів дії, а через це й відсутності в говірковому мовленні, як і в сучасній українській літературній мові, інфінітивної форми із одновекторною родовою семантикою (пасти), укладачі лексикографічних джерел, що представляють бойківські, локальну марамороську говірку середньозакарпатського говору та буковинські говірки, при фіксації реєстрових та інших форм аналізованих мотивуючих вербативів засвідчують тільки коренево-флексійне їх наголошування, властиве для дієслів із одновекторною семантикою. Особові форми із різновекторною семантикою родів дії кореневого типу акцентуації в них не зафіксовані: падати «падати» [СБГ ІІ: 33]; padati, padu, -e, padaw, -la ? s'n'ix pade «іде сніг»; dose pade «іде дощ» [СКУТГ: 132]; падати, -ду, -деш: 1. «падати». 2. Паде «іти» (про дощ, сніг, град): Ц'ілшй дин' паде дощч [Саб.: 216].

У галицькому варіанті української літературної мови та буковинських говірках праслов'янський вербатив відбиває розширення семантичної структури, засвідчуючи й праслов'янську семантику, й кореневу акцентуацію, а в структурі фраземи - похідну, омоні- мійну, зумовлену лексико-семантичними процесами: падати, -* - коло чого «запопадати» [Жел.: 596]; падати, *падати с тіла «худнути»: Слабий наш дід, нічо ни їст та й того падає с тіла, вслабає [СБГГ: 376];

У галицькому варіанті української літературної мови, бойківських говірках та локальній закарпатській говірці аналізований вербатив з багатовекторною семантикою унаслідок постфік- сальної деривації зазнав розширення семантичної структури без зміни акцентуації: падатися «попадатися» [Жел.: 596]; падатися «тріскатися»[СБГ ІІ: 112], падатис'а, падес'а «приходи- тися, доводитися»: Она мин'і падес'а хресничкув. Див. ще упастися [Саб.: 216]. Бойківські говірки в аналізованому постфіксальному дериваті потверджують процеси перфективації [3, 228]: попадатис'а (про шкіру): Ноги с'а попадали на сонци і від води [СБГ ІІ: 112].

Мотивуючий вербатив у лемківських говірках, що також виступають репрезентантом карпатської підгрупи говорів, в акцентуаційному аспекті не становить зацікавлення, оскільки лексеми означеного варіанта мови засвідчують характерний для нього тип наголошування: падат «іде дощ»: Не піду домів, бо падат надвори; падати: ? падати на голову «звалюватися на кого- небудь (про нещастя)» [КСЛГ: 224].

Укладачі лексикографічних джерел, що представляють обидва варіанти української літературної мови, а також сучасну українську літературну мову, у похідному префіксально-суфіксальному вербативі з різновекторною семантикою потверджують омонімійні лексико-семантич- ні відношення, що фомувалися в говірках, засобом диференціації для яких виступає кореневе й суфіксальне наголошування: попадати,~ся; попадати (кого що), -ся [Жел.: 702]; попадати, -даємо, -єте «упасти (про багатьох): Обидва попадали мертві (Стор. МПр.: 107); «вживається в однині в безособовому значенні»: Инше попадало між тернину (Єв. Мр. ІУ: 7) [Грінч. ІІІ: 319]; попадати, -даю, -єш «попадати, захоплювати» [Грінч. ІІІ: 319]; попадати, -аємо, -аєте: 1. «упасти один за одним (про багатьох, багато чого-небудь)»: Щоглу звалило, й на дно, вже водою залите, Снасті попадали (Гомер «Одісея», перекл. Б. Тена 1963: 221). 2. «загинути, здохнути один за одним (про багатьох тварин)» [СУМ У ІІ: 178]; попадати, -аю, -аєш: 1. «кидаючи щось або стріляючи, досягати цілі; влучати». 2. «опинятися в несприятливих обставинах, скрутному становищі». 3. «рухаючись, опинятися на чому-небудь, потрапляти в що-небудь». 4. «випадково зустрічатися, знаходитися, з'являтися; попадатися». 5. «переходити в чиєсь користування, ставати чиєюсь власністю; діставатися, перепадати». 7. діал. «впадати (у 3 знач.)» [СУМ УІІ: 178-180].

У бойківських говірках, як і варіантах української літературної мови, засвідчується префіксально-суфіксальний вербатив доконаного виду (попасти), що мотивується безпрефіксним праслов'янським дериватом із одновекторною семантикою родів дії (пасти). У варіантах української літературної мови та сучасній українській літературній мові семантичні структури наведеного дієслівного утворення, як і аналізованого вище похідного омонімійного деривата із суфіксальною акцентуацією, потверджують корелятивні видові відношення, засобом диференціації в яких виступає суфіксальна та коренево-флексійна акцентуація: попасти: 1. «попасти», «потрапити»: Не попала п'ід корову, но попала п'ід бичка. 2. «натрапити» [СБГ ІІ: 113]; попадати (кого що) [Жел.: 702] / попасти, (попаду, попадеш): 1. «попадати». 2. - на що. 3. - ся [Жел.: 702]; попадати, -даю, -єш «попадати, захоплювати» [Грінч. ІІІ: 319] / попасти, -паду, деш «попасти, піймати, захопиити» [Грінч. ІІІ: 319]; попадати, -аю, -аєш / попасти, -аду, -адеш [СУМ УІІ: 178-180].

До речі, говірки російської мови засвідчують лексико-семантичну, словотвірно-граматичну та наголосову співвіднесеність аналізованих префіксально-суфіксальних дієслівних дериватів з південно-західними говорами української мови, особливо карпатської групи, варіантами української літературної мови та сучасною українською літературною мовою, у яких потверджується і смислорозрізнювальна функція наголосу: попадать «падать или упасть во множ числе»: Книги попадали съ полки / попадать, попасть куда «угодить, очутиться, быть, случиться»: Къ ночи не попадешь въ деревню, далеко. Онъ подъ судъ попадетъ. Всякая дрянь попадаетъ въ голову «бродитъ въ мысляхъ, одолеваетъ думку» // попадать чЪмъ во что «улучать, уложать, потрафлять, умЪтить, ударить изручь или броскомъ во что»; «зря, очертя голову, напропалую», «какъ-нибудь, кой-какъ», «подъ власть - ся, встречаться, быть находиму случайно» // «попасть противъ воли, быть пойману, захвачену, уличену»: Попадешься ты мне! [Даль ІІІ: 296 -297]. дієслівний лексема суфіксальний говірка

Для дієслівних дериватів з праслов'янською семантикою родів дії в подільських говірках, як і в інших південо-західних говорах української мови, характерний не надто високий ступінь збереженості обидвох його компонентів. У досліджуваних текстах засвідчується префіксально- суфіксальний вербатив, мотивований праслов'янським суфіксальним дериватом з ітеративною семантикою, із суфіксальною акцентуацією, зумовленою наголосовими впливами південних говорів української мови та південно-східним варіантом української літературної мови: пот'іпали: / тиі уже пот'іпали (коноплі) [Гов. Ком. Вінн-й Вінн.: 391]; типати «м'яти; тіпати (терти) коноплі, льон для пряжі» [Біл.-Нос.: 352]; потіпати, -паю, -єш «потріпати, пошарпати»: На тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала (Рудч. К. ІІ: 44) [Грінч. ІІІ: 378]. Суфіксальний тип акцентуації мотивуючого вербатива в означених вище мовних стихіях сформувався, як потверджує ілюстративний матеріал «Етимологічного словника української мови», не без впливу говірок російської мови: тіпати; - р. [тепать] «ударяти», п. [ciеpаc] «ударяти, бити», ст. te- pac «бити, шмагати», ч. tepat «ударяти, бити», слц. tepat «карбувати», вл. cepac «клепати, тіпати», нл. sepas «ударяти, тіпати», полаб. tipst «тіпати», болг. тепам «валяти (сукно); бити», вибивати; стукати, тупати (ногами); - псл. *tepati «бити, ударяти», що є ітеративом до *te(p)ti «ударити» [ЕСУМ V: 580]. Фонетична оформлюваність обидвох дієслів, що характеризуються грамемами родів дії, у більшості слов'янських мов потверджує таки кореневий тип наголошування.

Суфіксальна його акцентуація характеризується похідністю, оскільки мотивуючий суфіксальний (безпрефіксний) вербатив навіть в означеному варіанті української мови засвідчується з двояким наголошуванням (кореневим і суфіксальним), до того ж з перевагою кореневого: тіпати, -паю, -єш: 1. «смикати, трусити»: Тіпати за бороду (ХС ІУ: 23). 2. «зі зміненим наголосом: тіпати «очищати коноплі, льон» (Рудч. К. І: 161. Чуб. VU: 409. Вас.: 200). 3. «труситися (від пропасниці)»: Щодня двома й трьома нападами тіпає його пропасниця (Харк. г.). 4. «бити» [Грінч. ГУ: 266].

Лексикографічні джерела, що репрезентують наддністрянські, гуцульські й бойківськи говірки, які належать до інших двох груп говорів південно-західного наріччя, системно відбивають кореневий тип наголошування мотивуючого й похідного вербативів: тьіпати конопльі [ГБ: 297]; тіпати, -ає «оббивати коноплі; тіпати» [НРС: 253]; tipaty: kipaty «miqdlic, ociepywac» (Len): kipajut' na tertyciach (Kob tipaty) [SHJ: 238]; тіпати = теребити; «очищати від костриці (коноплі, льон)» [МСГГ: 192]. Постфіксація означених вербативів, як й аналізованих вище, не спричиняла акцентуаційних зрушень: потіпатися «покрутитися»: Пот'іпатса с'уди-туды тай назад л'агайе [СБГ ІІ: 125].

Припускаємо, що ідея соборності української мови керувала С. Недільським при роботі над другим томом «Малорусько-німецького словаря», оскільки мотивуюче дієслівне утворення він подає тільки із суфіксальним наголошуванням, абсолютно відмінним від його акцентуації в означених вище говорах південно-західного наріччя: тіпати [Жел.: 967].

На період укладання одинадцятитомового «Словника української мови» у мовленнєвій практиці українців побутували обидва акцентні варіанти (кореневий і суфіксальний) аналізованого дієслова, що, на думку його укладачів, як і шеститомового «Українсько-російського словника», набули статусу окремих дієслівних лексем: потіпати і потіпати. Правда, вербатив з кореневим типом акцентуації в одинадцятитомовому лексикографічному джерелі характеризується згортанням семантики, а стилістична його маркованість «розм.» потверджує звуженість вжитку та ймовірну співвіднесеність з наголосовою його нормою в південно-західних говорах української мови. Дієслівний дериват із суфіксальним наголошуванням потверджує, навпаки, розширення семантичної структури та співвіднесеність з акцентуаційною нормою, закріпленою в південно- східному варіанті української літературної мови: потіпати, -аю, -аєш, розм. «тіпати якийсь час» [СУМ VII: 410]; потіпати, -аю, -аєш: 1. «очистити від сторонніх домішок, тіпанням усе або багато чогось (стебла льону, конопель)»: На тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала (Сл. Гр.). 2. перен. «побити кого-небудь (звичайно палкою)». 3. «зробити виснаженим, підтоптаним, пошарпаним» [СУМ VII: 410]. Західнослов'янські, як і південнослов'янські мови, за матеріалами «Етимологічного словника української мови», до аналізованого вище дієслова послідовно зберігають раритетний, навіть для південно-західних говорів української мови, окрім бойківських, дериваційний корелят з грамемою цілеспрямованості родів дії, що характеризується, як і аналізований вище дієслівний дериват, коренево-флексійним типом акцентуації: tepsti, tepu, -e, t'ip, tepla «рити землю (про курей)»; po=tepsti, po=tepu, -e, po=t'ip, po=tepla «розрити землю (про курей)» [СКУТГ: 185]. Однак «Малорусько-німецький словарь» представляє його, за аналогією до південно-східних говорів української мови, зі зміщеною на інфінітивний суфікс акцентуацією, перевівши таким чином лексему до іншого, суфіксально-флексійного (С1Ф), типу акцентуації: тепти, тепу, тепеш (В) [Нед.: 957]; [тепти] «бити, трясти, мучити» (Шейк., Нед.), [типтися] «трястися (на возі і под.)», [типсти] «сильно трясти; шукати» (ЛексПол.), тіпати «бити, лупцювати; очищати від костриці», тіпати «трясти», тіпатися, тіпнути, тіпонути; - р. [тепти] «бити», др. тети «тс.», п. ст. tepac «бити, шмагати», ч. tepat « бити», слц. Tepat', вл. cepac, нл. sepas «тс.», полаб. tipst «тіпати», болг. тепам «валяти (сукно); бити», м. mena «бити», схв. тепсти «бити; збовтувати, збивати», слн. tкpsti «бити, шмагати»; - псл. *te(p)ti «бити», *tepati (ітератив) [ЕСУМ V: 548].

Хоча в текстах подільських говірок, на відміну від інших південно-західних говорів української мови, представлена незначна група префіксально-суфіксальних дієслівних дериватів доконаного виду із суфіксальною морфемою -а-, що зберігають кореневу чи суфіксальну акцентуацію мотивуючих безпрефіксних вербативів, однак системний аналіз семантико-граматичних та акцентуаційних процесів похідних і мотивуючих вербативів потверджує «перехідний» їх характер у структурі говорів української мови.

У південно-західних говорах української мови серед аналізованих дієслів виокремлюються утворення, мотивовані суфіксальними (безпрефіксними) дериватами із різновекторною та одновекторною семантикою родів дії, що сягають праслов'янської мовної спільноти. Мотивуючі вер- бативи із багатовекторною грамемою характеризуються продуктивністю морфологічної та лекси- ко-семантичної деривації, що супроводжується збереженням давньої кореневої акцентуації (або її зміщенням на суфіксальну морфему).

Незважаючи на те що говіркове мовлення непослідовно засвідчує мотивуючі дієслівні деривати з одновекторною семантикою родів дії, однак похідні їх вербативи потверджують збереженість коренево-флексійного типу акцентуації. Лексико-семантичні процеси, що відбувалися в структурі аналізованих префіксально-суфіксальних вербативів в історичному розвитку діалектних утворень, убезпечили їм граматичну й лексико-семантичну кореляцію, диференціаційним засобом у яких виступає наголос. Префіксально-суфіксальні дієслівні деривати, мотивовані суфіксальними утвореннями з різновекторною семантикою родів дії, характеризуються грамемою недоконаного виду й похідною, суфіксальною, акцентуацією, а вербативи, мотивовані дієсловами з одновекторною семантикою, характеризується грамемою доконаного виду й коренево-флексійним типом наголошування, або новітнім суфіксально-флексійним (С1Ф).

Результати дослідження можуть бути використані для опису акцентної системи дієслів південно-західних говорів; нагромадження матеріалів для потвердження мовної й культурної єдності всіх етнічних утворень української нації незалежно від місця їх компактного проживання; визначення місця і ролі подільських говірок, як й інших південно-західних, у процесі формування акцентної системи дієслів сучасної української літературної мови; укладання акцентологічного словника наголосової ситеми діалектних дієслів української мови та монографічного опису на- голосової ситеми дієслів південно-західних говорів української мови.

Список умовних скорочень джерел

1. Б.-Нос. - Білецький-Носенко П. Словник української мови /П. Білецький-Носенко / Підготував до видання В. В. Німчук; [відп. ред. К. К. Цілуйко]. - К.: Наук. думка, 1966. - 424 с.

2. Гов. - Говори української мови (збірник текстів). - Київ: Наук. думка, 1977. - 590 с.

3. ГБ - Верхратський І. Говір батюків //Збірник філологічної секції. - Львів, 1912. -Т. 15. - 308 с. Словарець. - С. 251-306.

4. Грінч. - Грінченко Б. Словарь української мови: У 4-х томах /[Упор. з додатком власного матеріалу Б. Грінченко. Надруковано з видання 1907 - 1909 рр. фотомеханічним способом]. - К.: В - во АН УРСР, 1958. - Т. ІІІ. - 506 с. - FV. - 563с.

5. ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: У VU - и т.: К.: Наук. думка, 2006. - Т. V. - 703с.

6. Жел. - Желеховський Є., Недільський С. Малоруско-німецкий словар: У ІІ - х т. [Фотопере- друк з післясловом Олекси Горбача]. - Мюнхен: Monachii, 1982. - ТТ. І - ІІ. - 1117 с.

7. КСЛГ - Пиртей П. Короткий словник лемківських говірок. - І. -Франківськ: Сіверсія МВ, 2004. - 364 с.

8. МСГГ - Піпаш Ю., Галас Б. Матеріали до Словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка Рахівського району Закарпатської області) / [укл. Ю. Піпаш, Б. Галас]. - Ужгород: Графіка, 2005. - 266 с.

9. НРГ - Шило Г. Ф. Наддністрянський регіональний словник /Гаврило Шило [відп. ред. Л. По- люга, Н. Хобзей]. - Львів - Нью-Йорк: Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2008. - 288 с. «Діалектологічна скриня»).

10. Саб. - Сабодаш І. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району /Іван Сабодаш. - Ужгород: Ліра, 2008. - 478с.

11. СБГ - Онишкевим М. Словник бойківських говірок /М. Й. Онишкевич. - К.: Наук. думка, 1984. - Ч. І. - 495 с.

12. СБГГ - Словник буковинських говірок /За заг. ред. Н. В. Гуйванюк. - Чернівці: Рута, 2005. - 688 с.

13. СГГ - Гуцульські говірки. Короткий словник /Відповідальний редактор Я. Закревська. - Львів, 1997. - 232 с.

14. СУМ - Словник української мови: в 11-ти т. / За ред. І. К. Білодіда. -К.: Наук. думка, 1974. - Т. V. - 840 с.; 1975. - Т. VII. - 832с.

15. Даль - Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х т./ В. И. Даль. - М.: Русский язык, 1980 - 1979. - Т. ІІІ. - 555 с.

16. СКУТГ - Словарь карпатоукраинского торуньского говора /Ответственный ред. А. Ф. Журавлев. - М.: ИС РАН, 2001. - 216 с.

1. Булаховський Л. Український літературний наголос (характеристика норми) /Л. А. Була- ховський. - Київ - Львів: Рад. школа, 1947. - 54 с.

2. Винницький В. Українська акцентна система: становлення, розвиток /Василь Винницький. - Львів: Бібльос, 2002. - 576с.

3. Вихованець І., Городенська К. Творення видових пар / Іван Вихованець, Катерина Городенсь- ка // Іван Вихованець, Катерина Городенська. Теоретична морфологія української мови. - К.: Пульсари, 2004. - 398 с.

4. Закревська Я.Система особових форм дієслова в західних говорах української мови (Теперішній час) /Закревська Я. В. //Українська лінгвістична географія. - К.: Наук. думка, 1966. - С. 132-139.

5. Жилко Ф. Нариси з діалектології української мови. - Видання друге (перероблене) / Ф.Т. Жилко; - К.: Наукова думка, 1966. - 308 с.

6. Іваночко К. Акцентуація префіксально-суфіксальних дієслів у говорах «західних (угорських) русинів» (на матеріалі етнографічних та діалектологічних студій В. Гнатюка) / Костянтин Іваночко //Мовознавчі студії. Випуск ІІ (За матеріалами Всеукраїнської наукової конференції на пошану 75 - річчя відзначення професора Мар'яна Демського). - Дрогобич: Посвіт, 2010. - С. 163-172.

7. Іваночко К. Акцентуація суфіксальних дієслів акцентного типу К у наддністрянських говірках /Костянтин Іваночко // Мовознавчі студії. Випуск ІІІ (За матеріалами Міжнародної наукової конференції на пошану 100-річчя від дня народження професора Гаврила Шила). - Дрогобич: Швидкодрук, 2010. - С. 107-123.

8. Іваночко К. Кореневе наголошування префіксально-суфіксальних дієслів з суфіксальною морфемою -а- в гуцульських говірках (на матеріалі словника Я. Закревської «Гуцульські говірки») / Іваночко Костянтин //Проблеми гуманітарних наук: Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич: Редакційно- видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2011. - Випуск 28. Філологія. - С. 88-108.

9. Іваночко К. Наголошування дієслова бути в бойківських говірках /К. М. Іваночко // Лінгвістика: Збірник наукових праць Луганського національного університету імені Тараса

Шевченка. - Луганськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2012. - Випуск № 1 (25). - С. 8799.

10. Іваночко К. Кореневе наголошування префіксально-суфіксальних дієслів з суфіксальною морфемою -и- в гуцульських говірках (на матеріалі словника Я. Закревської «Гуцульські говірки») /Костянтин Іваночко // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. - Івано- Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефа- ника, 2012. - Випуск ХХХІІ - ХХХІІІ. - С. 135-145.

11. Кобиринка Г. Літературно-діалектна взаємодія південно-західних говорів та питання норми на акцентному рівні / Галина Кобиринка // Мовознавчі студії. -- Випуск 3. Діалект у лінг- вокультурному просторі (За матеріалами Міжнародної наукової конференції на пошану 100-річчя від дня народження професора Гаврила Шила).--Дрогобич: Швидкодрук, 2010. --С. 129-137.

12. Марчук Н. Акцентуація основних форм дієслів у говорах української мови /Марчук Н. Й. // XIV Республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей. --К.: Наукова думка, 1977. --С. 50- 52.

13. Шило Г. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра. - Львів, 1957. - 253с.

Анотація

Ключові слова: акцентуація, подільські говірки, акцентний тип, співвіднесеність, семантика родів дії.

The paper analyzes the features of emphasing these verbs, motivated suffix derivatives from Proto-Slavic tribes of semantics in Podolsk dialects (based on dialect texts) compared with their emphases in other dialects, variants Ukrainian literary language and modern Ukrainian language. The basis of the analyses put derivational and grammatical and lexical-semantic features. Transitional nature of the Podolsk dialects insured analyzed verbativs correlation with accentuation accentuation of the south-western and south-eastern dialects of Ukrainian language, with the advantage of the former. Keywords: accentuation, Podolsk dialects, accent type correlation, the semantics of the families.