Наголос і становлення гетерогенних омонімів-вербативів третього структурного класу в південно-західних говорах української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811. 161. 2'367. 625

Наголос і становлення гетерогенних омонімів-вербативів третього структурного класу в південно-західних говорах української мови

Іваночко К.М.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

У статті проаналізовано співвіднесеність наголосу із становленням омонімічних відношень гетерогенної природи серед вербативів третього структурного класу в південно-західних говорах української мови. Дослідження проведено на основі зіставлення лексико-семантичних й етимологічних процесів означених дериватів, що репрезентують південно-західне наріччя, варіанти української літературної мови та сучасну українську. Установлено: архісеми кожного з означених вербативів засвідчують продуктивність лексико-семантичних процесів, які убезпечували семемам розвиток полісемії. Виявлено, що становлення гетерогенних дієслівних омонімів належить до малопродуктивних лінгвальних явищ. Закоріненість у праслов'янську мовну спільноту, тотожність звучання й етимологічна непрозорість призводили до сплутування в практичному мовленні діалектоносіїв їхньої семантики, виникнення фонетичних і наголосових варіантів та їх підміни.

Ключові слова: лексико-семантичні процеси, гетерогенні омоніми-вербативи, наголос і омонімічні відношення, південно-західні говори.

Introduction. The paper focuses on the correlation of stress and the formation of homonymous relations in heterogenous process of the III structural class of verbatives in southwestern patois of the Ukrainian language. It aims at determining the nature of heterogenous homonymy and revealing its correlation with shifting of stress. Lexical level is constantly enriched due to such processes as hyponymy, partitivity, equanymy, synonymy, antonymy and conversion. Though of low productivity, homonymy, based on semantic, phonetic and word-building factors, is the object of the given investigation. Methods. The analysis is performed on the basis of contrasting lexico-semantic and etymological processes of such derivatives, which comprise the layer of southwestern patois in Ukrainian language, Ukrainian literary language and modern Ukrainian. Results. It has been determined that the archisemes of each of them are characteristic of a certain lexico-semantic processes productivity level, which caused their polysemy. It has been grounded that heterogenous verbatives-homonyms appearing is considered to be low-productivity lingual phenomena. Conclusion. Rootedness into pre-Slavonic languages, as well as borrowings from other languages, proximity of sounds and etymological differences are those extralinguistic and linguistic factors, which cause some misunderstanding among those who use dialectal words and expressions in their everyday speech, who compile the corresponding lexicographic dictionaries, paying attention to the changes in their semantics, phonetics, for instance stress varieties, and their simultaneous substitutions. The final stage of standardizing homonymic relations among corresponding sememes of the verbatives under analysis came through withstandability of their accentuation shifting from root to suffix.

Keywords: lexico-semantic processes, heterogenous homonyms-verbatives, stress and homonymic relations, southwestern patois.

Формулювання проблеми та обґрунтування актуальності її розв'язання. Будь-яка система передбачає взаємозумовленість усіх її компонентів. Мова не є винятком. До її складу входять елементи (одиниці мови) і відношення між ними. Мова як система перебуває у безперервному, хоча й повільному, розвитку на всіх її рівнях - від фонологічного до синтаксичного. Найвищий ступінь інтенсивності динаміки властивий для лексичного, оскільки саме він безпосередньо відображає об'єктивну дійсність, її зміни та пізнання світу. Лексичні одиниці характеризуються синтагматичними й парадигматичними відношеннями. Суть перших зводиться до семантичної передбачуваності (здатності) послідовно поєднуватися розташованим поруч одиницям. А парадигматичні ґрунтуються на взаємозалежності одиниць у межах лексичної підсистеми, об'єднаних у лексико-семантичні групи й підгрупи, серед яких виокремлюються, при змістовій основі, відношення гіпонімії, партитивності, еквонімії, синонімії, антонімії й конверсії. У лексичній системі мови виокремлюється ще один тип відношень - омонімії, що ґрунтуються на формальних (семантичних, фонетичних і дериваційних) особливостях. Відношення омонімії з усіх перерахованих у системі дієслова найменш продуктивні, хоча й достатньо вагомі.

У південно-західних говорах української мови, як і в українській мові загалом, функціонує незначна група процесуальних гетерогенних омонімів-вербативів третього структурного класу, засобом диференціації яких слугує наголос. лексичний семантичний наріччя дериват

У період розширення можливостей усної форми української літературної мови пожвавилися дослідження з проблем розрізнювальної функції наголосу, оскільки “за допомогою наголосу, як і звуків, фонем, слово оформлюється й виражаються різні його значення” [6, с. 37]. Від наголосу залежить і точність та недвозначність сприйняття мовцями висловленої думки [5, с. 16]. Проте розрізнення значень слів за допомогою наголосу визнають далеко не всі мовці [12, с. 94]. Отже, вивчення співвіднесеності наголосу із становленням омонімічних відношень у південно-західних говорах української мови є актуальним і важливим як для висвітлення міжрівневих зв'язків мови, так і для з'ясування акцентуаційної специфіки говорів української мови.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До проблем смислорозрізнювальної функції наголосу в українському мовознавстві в середині минулого сторіччя зверталися Я. Рудницький і І. Огієнко. Перший з них, досліджуючи роль наголосу в диференціації лексичних значень фонемно тотожних прикметників, займенників, прислівників та дієслів, виокремив лексикальні (словникові) й граматичні функції [13, с. 8-18]. Лексикальні (апелятивні, апелятивно- ономастичні й ономастичні) допомагають відрізняти одні слова від інших, а граматичні (словотворчі, флексійні, синтаксичні) - форми слів [13, с. 13].

І. Огієнко, наголошуючи на істотній ознаці наголосу як засобу розмежування однакових слів й однакових граматичних форм [11, с. 13-17], все ж наводив поряд слова, у яких наголос маркує словотворчу (значеннєву, словорозрізнювальну) (мука - мука, значити - значити і под.) і семантико-граматичну функції (брати - брати, образи - образи) [11, с. 14-15].

Наукові засади вивчення функційного навантаження наголосу в сучасній українській літературній мові заклав професор В. Винницький. У його науковому доробку - кандидатська дисертація (“Дистинктивные функции ударения в современном украинском языке” (1973), наукові статті (“Значеннєва функція наголосу в іменниках жіночого роду” (1975), “Про акцентуаційний спосіб словотворення” (2007) і монографії (“Акцентуаційні етюди” (2004), “Функційне навантаження українського наголосу” (2010). На думку вченого, словесний наголос у фонемно тотожних словах української мови слугує засобом розрізнення лексичних (замок і замок), граматичних (признають (док. в.) признають (недок. в.) і лексико- граматичних значень (настрою і настрою) [5, с. 9-12].

Співвіднесеність наголосу з процесами набуття омонімічних відношень гомогенної природи вербативами-ономатопами третього структурного класу південно-західних говорів української мови порівняно з сучасною українською літературною мовою була предметом акцентуаційної студії автора [10]. З'ясовано, що зазначені відношення ґрунтуються на трансформації однієї із семем багатозначного деривата з домінантною ономатопоетичною архісемою (при її периферійності чи нейтралізації) у процесуальну, що корелює зі зміщенням наголосу з кореневої морфеми на суфіксальну як засобу диференціації семантики.

Малопродуктивність гетерогенної омонімії призвела до сплутування носіями південно- західних говорів української мови, як і укладачами відповідних лексикографічних джерел, явищ полісемії й омонімії аж до їх підміни, у висліді - до некоректного наголошування.

Однак проблема кореляції наголосу й процесів омонімії гетерогенної природи серед вербативів третього структурного класу південно-західних говорів української мови належить до периферії наголосових студій, що й зумовило предмет дослідження.

Мета статті - простежити співвіднесеність варіантної (кореневої й суфіксальної) акцентуації з усталеністю омонімічних відношень процесуальними вербативами південно- західного наріччя порівняно з особливостями сучасної української літературної мови.

Виклад основного матеріалу дослідження. У південно-західних говорах української мови, як і в українській мові загалом, функціонує група процесуальних вербативів третього структурного класу з омонімічними відношеннями гетерогенної природи: ниґ(к,п)ати, питати(ся), черкати, штрик(ґ)ати. Попри праслов'янську чи навіть праіндоєвропейську закоріненість основ і малопродуктивність морфологічної деривації, вони вирізняються продуктивністю розвитку лексико-семантичних процесів й ареальністю діалектного простору. Крім того, усталеність омонімічних відношень між близькозвучними дериватами супроводжувалася розвитком фонетичної, морфологічної, лексичної й наголосової варіантності кожного з них.

Так, семантичне наповнення вербативів никати і нипати в процесі історичного розвитку мови зазнавало то зближення, то нейтралізації базових семем.

Перший дериват дослідники виводять з праслов'янської спільноти та німецької мови (никати, `ходити без діла, без мети, тинятися; заглядати; [дивитися; нахилятися (Ж, ВеУг.); нюхати, нишпорити, шукати (О)]'; вникати, зникати, зникнути, зникти - р. никнуть, `схилятися, нахилятися; слабнути', бр. нікнуць, `схилятися, нахилятися', [нікаць], `шукаючи заглядати всюди; нахиляти голову; ховатися', др. никнуть, `схилятися, припадати', п. niknqc, `зникати', схв. нйкнути, `поникнути; упасти на коліна', слн. [nikniti] `зникнути'; - псл. nikngti, `схилятися, нахилятися, зникати', очевидно, генетично тотожне з nikngti, `з'являтися, проростати'; - спорідн. з лит. nykti, `зникати, хиріти', лтс. mkt, `хиріти' (ЕСУМ, IV, 87-88); nicken, `кивати, дрімати (клювати носом)' (Пиц, 77). А другий завдячує трансформації з німецької мови (nippen, `пити малими ковтками; дрімати (клювати носом)' (Пиц, 77), можливо, через посередництво польської ([nypac, nepac] `шукати, нишпорити; куштувати', [nipac, nepac] `тс.' (ЕСУМ, IV, 89).

Зазначені вербативи репрезентують широту діалектного ареалу (гуцульські, наддністрянські, буковинські, бойківські й локальна марамороська говірки), продуктивність лексико-семантичних процесів, як і набуття окремими лексико-семантичними варіантами омонімічних відношень, фонетичну варіантність і кореневу акцентуацію, що вмотивовує сплутування (підміну) у мовленнєвій практиці діалектоносіїв та укладачів лексикографічних джерел, їхньої семантики. Семантичні структури наведених девербативів відзначаються спільністю архісеми “цілеспрямованість / нецілеспрямованість переміщення в просторі з метою пошуку'', співвідносною із семантикою аналогічного деривата в білоруській мові ([нікаць] `шукати, заглядати всюди; нахиляти голову; ховатися' та `нюхати, дивитися, розглядати' (ЕСУМ, IV, 89), nygaty `migac': Wid'ma to kruhia dusziy..., czerez niu wydko, wona ietyt taj nygaje (SH, 142), nypaty, `zagl^dac wsz^dzie, wtykac nos, nypac'; `szukac (uparcie)' (SH, 142), нипати, `шукати, пронюхувати' (ДСсБ, 55), ниґати, `заглядати' (СГГБ, 123), ник(ґ)ати, `заглядати, дивитися, шукаючи кого' (СГГ, 132), нипати, `шукати' (СГГ, 132), нипати, `шукати' (МСГГ, 116), никати / нипати, `рознюхати, розглядати' (ДСсР, 66), ниґати, - ає = никати, -ає = нипати, -ає, `вишукувати, детально шукати, нишпорити' (НРС, 186), нипати, `ходити, шукати щось' (СБГГ, 334), нипати, `никати, безцільно ходити, щось шукаючи' (Лес., 110); никати, `нюхати': Йаґби т 'ут 'унец ' не куриу, табачок не никау, йаґби-мробиу, а чим дихау?; `нишпорити, шукати': Ходит по горцох і никат. Ще нипати. Пор. пол. nykac, бр. д. ныкаць (СБГ, 1,489), никати, -ає, -аєш, `нишпорити, шукати'; `те саме, що валанцатися 1'

(СГЦБ, 307), нипати `нюхати' (СГЦБ, 308); никати, -ає, -аш (-айеш) / никнути, -ну, -неш, `те саме, що дивити' (Саб., 207), никатися, -айус'а, -ас':а (-айес':а), `роздивлятися, дивитися' (Саб., 208).

Лексикографічні джерела південно-східного й південно-західного варіантів української літературної мови в семемах наведених вербативів підтверджують складні лексико- семантичні процеси (накладання / взаємодію периферійних і базових сем, набуття, а згодом і нейтралізацію архісеми родів дії), що спричинилися у висліді до омонімічності відношень. У першому словнику диференційним маркером слугує варіантність акцентуації, а в другому - характер кінцевого приголосного кореневої морфеми: никати, `вештатися, волочитися' (Пі, 155), заникатися, -ться, `втомитися від безділля' (Пі, 83), никати, `вдивлятися' (Пі, 155); никати, `ходити без діла, без мети, тинятися, заглядати', нипати, `ґнипати' (Жел., 528).

Укладачі ж базового лексикографічного джерела п.-с.в.у.л.м., не взявши до уваги регіонального матеріалу, зареєстрували лише суфіксальний вербатив, що характеризується праслов'янською архісемою переміщення в просторі “різновекторність / цілеспрямованість” і суфіксальною акцентуацією (під впливом лексикографічної традиції - никати, `вдивлятися' (Пі, 155): никати, -каю, -єш, `ходити, вештатися, тинятися, всюди заглядати': Никає попід постаттю, а діла не робить - і снопа досі не вжала [Берд. п.]. За тим вовк не линяє, що в кошару частенько никає [Ном. №7208]. (Гр. ІІ, 564). Натомість у похідному дериваті з префіксом по-, при збереженні суфіксальної акцентуації, потверджені омонімічні відношення (гомогенної природи), спричинені розпадом полісемії, засобом диференціації яких традиційно слугує варіантність наголошування: поникати1, -каю, -єш / поникнути, -ну, -неш, `тинятися, вештатися туди-сюди' (Гр. Ш, 311), поникати2, -каю, -єш / поникнути, -ну, -неш, `схилятися': Бабуся старенька-старенька, аж до землі поникає (МВ). (Гр. ІІІ, 311).

Укладачі ж одинадцятитомного “Словника української мови” констатують в аналізованих вербативів семантичну близькість попри їхню фонетичну та етимологічну відмінність. Вони відрізняються лише семами родів дії (нецілеспрямована / цілеспрямована різновекторність), маркером яких слугує характер кінцевого приголосного кореня й варіантність наголошування (суфіксальне й кореневе): никати, -аю, -аєш, `ходити, рухатися без діла, без мети; тинятися' (СУМ, V, 413), нипати, -аю, -аєш, `ходити туди й сюди, вишукуючи що-небудь' (СУМ, V, 414). За похідним дериватом (з префіксом по-) відпраслов'янського вербатива вони закріпили семеми з омонімічними відношеннями, при збереженні суфіксального наголошування (під впливом лексикографічної традиції), що різняться видовою грамемою: поникати1, -аю, -аєш, док. `никати якийсь час' (СУМ, VH, 161), поникати2, -аю, -аєш, недок. / поникнути, -ну, -неш, `схилятися, пригинатися', `опускатися донизу; обвисати'; `втрачати силу, енергію, жвавість, бадьорість' (СУМ, VH, 161). А префіксований перфектив (німецького походження) характеризується тотожністю архісеми з першим омонімом, стилістичною маркованістю й збереженням кореневої акцентуації мотивувального деривата: понипати, -аю, -аєш, док., діал. `нипати якийсь час' (СУМ, VH, 161).

У досліджуваному наріччі, як і у варіантах літературної мови загалом, функціонують процесуальні гетерогенні девербативи-омоніми питати (з варіантною акцентуацією) і питати (з кореневою), які характеризуються збереженням праслов'янських архісем “випитувати, вивідувати”, “мацати” і “годувати < пасти”, неоднаковим ареалом поширення, різним ступенем продуктивності деривації й наголосовою відмінністю.

Перший з них має ширший діалектний ареал (бойківські, марамароські та гуцульські говірки), продуктивність морфологічної деривації й лексико-семантичних процесів, при збереженні праслов'янської архісеми “випитувати, вивідувати”, та варіантне наголошування (суфіксальне й кореневе).

Бойківські говірки потверджують і продуктивність його деривації, і варіантність наголошування (суфіксального й кореневого). Суфіксальне корелює з його наголосовими особливостями в російській і білоруській мовах, а кореневе - у болгарській, словацькій і сербохорватській (питати(ся), питальник, [читанка], `розпитування; розшук; спроба' (Нед.); питання [СУМ]; питка, `вид групової гри з розпитами про предмет' (Нед.); випитачка, `вивідувача' (Я.); допитувач, допитливий, запитуватися, `питати' (Я.); запитувач, запитливий, опитувати, опитуватися, `вітатися' (Ж.); та ін.; р. пытать, `мучити при допиті; питати', бр. пытаць, `питати', др. пытати, `питати; досліджувати; вивчати; пробувати; допитувати', п. pytac, `питати', ч. ptati se, ст. ptati, `тс.', мор. [ptati], `просити, жебрати', слц. pytat', `тс.', вл.pyta `шукати, розшукувати', нл.pytas, `тс.', болг. питам, `питаю', м. пита, `жебрає', схв. питати, `питати, випитувати', стсл. пытати, `випитувати, вивідувати'; псл. pytati, *p^a; - спорідн. з лат. putare, `обдумувати, вважати; підводити підсумки; різати' (ЕСУМ, IV, 378): питати1, пытати, питайеш, питаш, питат, `запитувати'; `зважати на щось' (СБГ, II, 63) і питатися, `зголошуватися на щось', `домагатися чогось', `довідуватися про когось, щось' (СБГ, II, 63). Презенсні форми префіксованих перфективів, при суфіксальному наголошуванні, засвідчують характерне для карпатської групи говорів усічення флексій, мотивоване рецесійним відтягненням наголосу на кореневу морфему: напитати1 (кого, що) `причепитися до когось, чогось': Напитат н'а даґде в поле блуд. (СБГ, I, 473), напынтати, `найти, напитати' (СБГ, I, 473), напинтатися, `попасти під руку'. Ще: напринтати, пор. рум. pind (вистежити. - Ред.) (СБГ, I, 473) / спитувати `випитувати': Йали ж його се йа звідувати, йа звідувати, йа спитовати. (СБГ, II, 241).

У сучасній локальній марамароській говірці означене дієслово демонструє високий ступінь продуктивності морфологічної деривації, з трансформацією периферійних сем у базові, що забезпечує семемі, порівняно з іншими говорами, омонімічність відношень та кореляцію семантики й кореневого наголошування з давнішими гуцульськими говірками: пытати, -йу, -аш (-айеш), `мацати': Пыталам д'ітин'і ручкы, ци неи студин'і (Саб., 230); пытатися, -йус 'а, -ас ':а (-айе ':са), `мацатися': Не11 пытайс 'а за струпаве вухо (Саб., 230), напытати, -айу, -аш (-айеш) / напытовати, -туйу, -туйеш, `намацати' (Саб., 192), перепытати, -айу, -аш (-айеш) / перепытовати, -туйу, -туйеш, `перемацати' (Саб., 224), попытати, -айу, -аш (-айеш), `помацати' (Саб., 258), попытатис'а, -айус'а, -ас':а (-айес':а), `помацатися' (Саб., 258).

Належний ступінь продуктивності вжитку аналізовані вербативи виявляють і в буковинсько- наддністрянській підгрупі говорів. У гуцульських говірках вони демонструють наголосову відмінність, що слугує маркером омонімічних відношень, при неформалізованості їх у давнішому лексикографічному джерелі. Девербатив із семемою “торкатися” семантично й наголосово корелює з марамороською говіркою та південнослов'янськими мовами: pytaty, `macac'; `pytac'. Пор. napytaty, spytaty, upytaty (HS, 194), питати, `шукати'; `обмацувати'; `копати': Йду трохи питати барабулі (СГГ, 148), напитати, `намацати': Темно, що не может напитати двері (СГГ, 130). Натомість дериват з архісемою “випитувати, вивідувати” засвідчує послідовність збереження суфіксальної акцентуації: питайе, `запитує': Коли с'а мішайе віуц 'і - віучар ' перебере йіх и питайе, йакий знак (СГГР, 52), сипитати `запитувати': Та пішоу та до хати, Та став си питати, ]акиї тобі, діучиночко, фартух купувати. (нар. пісня) (УГР (г.), 351), питали, `запитували' (УГР (г.), 183), пита]е (УГР (г.), 347), пита]етси (УГР (г.), 363), пита]утси (УГР (г.), 365) : І они мене питали, чому/ іде машина така натер'хана дуолу змадарами? (УГР, 183).

У діалектних текстах сучасних надсянських говірок, гадаємо, не без упливу літературного мовлення, означений девербатив демонструє послідовне збереження праслов'янської архісеми й суфіксальної акцентуації: пиеталас''і `спитала': ...вуна с''і пиетала/ кули приейідеиш? (УГПЗН, 14), пиеталас''і `спитала': ...судного?разу вуна пиеталас"і/кули прие йіди (УГПЗН, 15), питали `запитували': мускал'і с''і питали де йеМеил'н'ік'і? (УГПЗН, 22).

Лексикографічне джерело г.в.у.л.м. в аналізованих дієсловах потверджує омонімічність відношень та продуктивність морфологічної деривації девербатива з першою архісемою, як і послідовність їх суфіксальної акцентуації (питати, `запитувати', запитати, `дати запит; попробувати': Не питай, бо скоро старый будешь. Хто питає, той не блудить. (Б.-Н., 282), питати `запитувати' (Пі, 185), питати, -ться, `дошукуватися' (Пі, 185): питати1, `харчуватися' (Жел., 634), питати2, -ся (кого, за ким, -ся) (Жел., 634), напитати (собі біди) (Жел., 486), попитати / попитувати (кого, за ким) (Жел., 703), розпитати / розпитувати (Жел., 826). У п.-с.в.у.л.м. та с.у.л.м. наведений вербатив засвідчує, при звуженні полісемії й нейтралізації омонімічних відношень, продуктивність морфологічної деривації та суфіксальну акцентуацію: питати, -таю, -єш, `запитувати' (Гр. ІІІ, 154), питатися, -таюся, -єшся, `запитувати' (Гр. ІІІ, 154), напитати, -таю, -єш, `найти кого-небудь, розпитуючи': Напитати клопоту (біди, лиха) (Гр. ІІ, 509), напитати, -аю, -аєш / напитувати, `розпитувати, шукати, знаходити кого, що-небудь' (СУМ, V, 142).

Девербатив з праслов'янською архісемою “годувати”, що виводиться з індоєвропейської архісеми “пасти”, репрезентуючи регіональне утворення (лише бойківські говірки), характеризується співвіднесеністю з російською мовою суфіксальною акцентуацією, при кореневій у словенській і сербохорватській ([питати], `годувати, живити; виховувати' (Нед.), [питувать]. `годувати' (Л.), [пи^а], `їжа' (із стсл.) (Нед.), [напетаний], `просякнутий; пройнятий' (Корз.), [пропитувати], `прогодувати', [пропитане] `харч' (Нед.), [пропиток], `тс.'; р. питать `годувати, живити', др. питати `годувати, живити; виховувати', питати, `тс.', схв. питати `годувати', слн.ptiati, `відгодовувати', стсл. питати, питати, `годувати'; - псл. pitati; спорідн. з лит. pietus `обід', гр. жатєвраї `їм, п'ю', перс. pitu-, pitav-, дінд. pituh, `тс.'; іє. *peitu- / pitu, яке вважається варіантом іє. *pa(i)- `пасти' (ЕСУМ, !V, 378): питати2, `годувати' (СБГ, ІІ, 63), напитати2, `нагодувати': Кожду дітину напитати мушу. (СБГ, І, 473). Ні продуктивність вжитку аналізованого деривата в бойківських говірках, ані унормованість його в г.в.у.л.м. (питати1 (Жел., 634) не убезпечили йому унормованості в п.-с.в.у.л.м., як і в сучасній українській літературній мові.

В українській мові до гетерогенних омонімів зараховуємо і вербативи черкати і черкати, що етимологічно виводяться з різних основ. У процесі історичного розвитку мови вони зазнали фонетичних і фонологічних змін, що призвело до сплутування діалектоносіями й укладачами лексикографічних джерел їхньої семантики, а отже - і до їх підміни.

Перший з них, належачи до регіонального (лемківські й наддністрянські говірки) ономатопоетичного утворення (черк, `звуконаслідування на означення швидкого руху, дотикання одного предмета до іншого', [чарк] `звуконаслідування на позначення удару, швидкого руху', [чаркати] `черкати' (Нед), черкати, `креслити; дудлити; (док. вид.) різнути; жбурнути; кинутися; помчати' (УРС, Бі, Нед.), черкатися, `торкатися, зачіпати', черконути, [чернути], `черкнути' (ВеБ); [очерчити], `окреслити' (Ж); - р. черк, чирк, бр. чырк - розглядається як звуконаслідувальне утворення (ЕСУМ, VI, 306), характеризуються фонетичною варіантністю й кореневим типом наголошування, при (нормативному) суфіксальному в лемківських: чыркати, `черкати' (про сірники)' (Пирт., 340); чаркати (шаркати) `черкати сірником об коробку' (ДСсР, 96), че(а)рк(ґ)ати, -ає: `запалювати сірник'; `кресати кресалом' (НРС, 273).

Натомість у бойківських говірках побутує відпраслов'янський девербатив, що семантично, фонетично й наголосово (кореневе наголошування) корелює зі словенською мовою ([черта'] `риса”, [чертіж], `вирубка, щілина; сіножать' (Куз), [черть], `риска, лінія' (Нед), [черть] `штрих, лінія' (Куз, Нед), [черсти], `штрихувати' (Куз), [очерт] `коло', [очертати] `описувати'; р. черта, `риса, [різець]', чертить `креслити', бр. чарціць, `тс.', болг. чертая, `креслю', м. црта, `риса; (він) креслить', схв. црти, `креслити', слн. crtati, `креслити'; - псл. *certa, пов'язане з псл. *crsti (< *cert-ti), *drtg `різати”; іє. ker-t - `різати' (ЕСУМ, V!, 310); черкати `креслити': Ін'дзіні 'р, той собі черкау (СБГ, ІІ, 367).

Укладачі ж лексикографічного джерела г.в.у.л.м означені вербативи засвідчили з фонетичними й семантичними відмінностями, при кореневій акцентуації, закріпивши за другим з них лексико-семантичні варіанти з омонімічними відношеннями. Друга семема, при етимологічній непрозорості, завдячує лексикографічній традиції п.-с.в.у.л.м.: чаркати `черкати' (Фр.) (Жел., 1060) і черкати, -ся, `креслити; відправитися, помчати' (Жел., 1067).

Цікаво, що “Словник української мови...” Я. Головацького в суфіксальній акцентуації префіксованого деривата демонструє функційне навантаженням наголосу (маркер імперфективованої семантики), не без впливову лексикографічної традиції п.-с.в.у.л.м.: зачеркати, “закреслювати, мітити рискою, зарубати” (Голов., 586).

Локальна сучасна марамороська говірка в означених вербативах також репрезентує омонімічні відношення, засобом диференціації яких слугує те саме, варіантне, наголошування (кореневе й суфіксальне), що співвідноситься відповідно з процесуальною й ономатопоетичною семемами: черкати, чир'кати, -айу, -аш(-айеш), `писати некрасиво; креслити написане' (Саб., 415) і черкати, чир'кати, -кайу, чиркаш (-кайеш) / черкнути, `тертям сірником об сірникову коробку викрешувати вогонь' (Саб., 415).

У п.-с.в.у.л.м., як і у в.у.л.м.п.у., аналізований дериват підтверджує продуктивність лексико-семантичної, при непродуктивності морфологічної, деривації та цілеспрямованість процесу переміщення. Частина його семем репрезентує омонімічність відношень (при збереженні лише суфіксальної акцентуації ), хоча й неформалізованих, спричинених етимологічною непрозорістю, як і нейтралізацією ономатопоетичної складової: черкати / черкнути, `полетіти, помчатися' (Б.-Н., 388), черкати, `пуститися кудись, розпочати щось швидко' (Пі, 287), чертить, `рисуват', черкати, `карбувати' (Ум., Сп. IV, 197), черкати(ся), каюся(ся), -єш(ся), `переводити через'; `писати'; `бити (кресалом)'; `лаятися, згадуючи чорта'; `випивати'; `креслити' (Гр. IV, 457), черкати, каю, -єш (Гол., 434).

Укладачі одинадцятитомного “Словника української мови”, незважаючи на належний ступінь продуктивності лексико-семантичної деривації наведених девербативів у південно- західному наріччі, як і їх закоріненості в праіндоєвропейську спільноту та усталеності між окремими семемами омонімічних відношень, реєструють лише одну моносемну лексему із суфіксальним наголошуванням: черкати, -аю, -аєш, `торкатися чого-небудь під час руху (переважно залишаючи на ньому слід, риску)' (СУМ, ХІ, 309).

Отже, обидва вербативи в українській мові підтверджують розширення лексико- семантичних процесів, що убезпечували розвиток полісемії, а згодом й усталеність між окремими лексико-семантичними варіантами відношень омонімії бінарної природи (гетерогенної й гомогенної), диференційним засобом яких слугує таж варіантна акцентуація (коренева й суфіксальна).

У південно-західному наріччі, як і в українській мові загалом, функціонує ще одна пара гетерогенних вербативів-омографів аналізованого структурного класу штрикати і штрикати, що етимологічно виводяться з різних основ, які на праслов'янському ґрунті належали, імовірно, до єдиного словотвірного гнізда. Укладачі “Етимологічного словника української мови” за означеними омонімами (ілюстративний матеріал - “Малорусько-німецький словар” С. Недільського, де вони репрезентують кореневе наголошування) закріплюють варіантну (суфіксальну й кореневу) акцентуацію. Суфіксальна ж корелює з його наголосовими особливостями в російській мові, а коренева - у сербохорватській (стрикати / -кнути (Жел., 927), штриґати, “вжалити” (Жел., 1100), штрикати / штрикнути, “стрибати”; “крутити”; “вжалити” (Жел., 1100): [штрикати1], “колоти, тикати”, [штриґати], “тс.” (Нед), [приштрикувати1], “приколювати”; утворення, що виникло в результаті фонетичної видозміни дієслова [стрикати], “бризкати, прискати; колоти”. Див. ще стрикати. - Пор. штрикати2. (ЕСУМ, VI, 481) і [штрикати2], “скакати” (Нед); - р. [стрекать], “скакати, стрибати, поспішати”, схв. штркати се “дрочитися (про худобу)”, штрикнути, “кинутися бігти (як ужаленому)”; - лексико-семантичний варіант до штрикати, “колоти, тикати”; пор. як семантичну паралель англ. sprit “проростати (про рослину); швидко бігти; розколювати”. - Див. ще стрикати, штрикати1. (ЕСУМ, VI, 481).

Наведені девербативи в досліджуваному наріччі репрезентують широту ареалу (бойківська й буковинсько-наддністрянська підгрупи) та відмінність архісем, диференційним засобом яких слугує теж варіантна акцентуація. Так, дериват з архісемою “тикати, проколювати”, як і його відінтер'єктивне суфіксальне утворення, у сучасних центральнобойківських говірках має кореневе наголошування: штрикати, -аю, -аєш, “тикати чим-небудь; устромляти щось колюче в глиб чогось” (СГЦБ, 529), штринькати, -аю, -аєш, “збивати ударом пальця попіл з цигарки”; “злегка або різко вдаряти”; “набирати текст на клавіатурі” (СГЦБ, 529). А омограф з архісемою “переміщення в просторі” в буковинських і локальній сучасній гуцульсько-покутській говірках репрезентує суфіксальний тип акцентуації, що корелює його із семантичними й наголосовими особливостями російської мови: штрикати, “стрибати”; “бігти”; “садити” (СБГГ, 676), штрикати, “скакати” (Лес., 127).

На жаль, укладачі лексикографічного джерела п.-с.в.у.л.м., а отже й с.у.л.м., локувавши всі лексико-семантичні варіанти в структуру однієї лексеми, не зафіксували серед низки закріплених семем омонімічних відношень при суфіксальній акцентуації і навіть південно- західній джерельності ілюстративного матеріалу: штрикати, -каю, -єш, “колоти, тикати”; “скакати”: Почерез ті колоди він штрикав (Гн. ІІ, 239) (Гр. IV, 514), штрикати, -каю, -єш, “тикати чим-небудь; всувати що-небудь усередину чогось”; “ображати когось колючими, неприємними зауваженнями; ущипливо дорікати кому-небудь”; “боліти (про відчуття гострого, різкого болю, кольки); колоти”; діал. “стрибати” (СУМ, ХІ, 544).

Висновки й перспективи подальших досліджень. Отже, гетерогенні омоніми-вербативи третього структурного класу в південно-західних говорах української мови, як і в українській мові загалом, належать, на відміну від гомогенних, до малопродуктивних утворень, спричинених збігом подібності звучання. Вони закорінені в праслов'янську мовну спільноту, крім деривата нипати, що завдячує трансформації з німецької мови. Давність виникнення, запозиченість з іншої мови, тотожність звучання, етимологічна непрозорість призводили до сплутування в практичному мовленні діалектоносіїв їхньої семантики, виникнення фонетичних і наголосових варіантів, а також їх підміни. З часом усе це було зафіксовано у відповідних лексикографічних джерелах (діалектологічних і літературної мови). Більшість укладачів (навіть етимологічного словника) серед означених вербативів навіть при відмінності їхньої етимології формалізує лише відношення полісемії. Залучення до аналізу лексикографічних джерел, що репрезентують усе південно-західне наріччя, літературні варіанти української літературної мови, як і сучасну українську мову, уможливило виявлення в семантичних структурах відповідних вербативів омонімічних відношень гетерогенної природи, становлення яких супроводжувалося продуктивністю лексико-семантичних процесів, фонетичним чергуванням і динамікою наголосу аж до диференціації їхньої семантики за допомогою акцентного маркера.

Дослідження кореляції наголосу із становленням гетерогенних омонімів серед вербативів дев'ятого структурного класу в південно-західному наріччі української мови, як і в сучасній українській мові, становитиме перспективу наступних акцентуаційних студій.

Література

1. Виннницкий В. Дистинктивные функции ударения в современном украинском языке: автореф. дисс... канд. филол. наук / В.М. Винницький - Львов, 1973. -21 с.

2. Виннницький В. Значеннєва функція наголосу в іменниках жіночого роду / В.М. Винницький // Укр. мова і література в школі. - 1975. - № 9. - С. 34-40.

3. Винницький В. Акцентуаційні етюди / Василь Винницький. - Жовква : Місіонер, 2004. - 280 с.

4. Винницький В.М. Про акцентуаційний спосіб словотворення / В.М. Винницький // Мовознавство. - 2007. - С. 12-27.

5. Винницький В. Функційне навантаження українського наголосу / Василь Винницький. - Львів : ДП “Видавничий дім “Укрпол”, 2010. - 373 с.

6. Жовтобрюх М.А. Слово мовлене (українська літературна вимова) / М.А. Жовтобрюх. - К. : Знання, 1969. - 48 с.

7. Іваночко К. Акцентуація фауноономатопоетичних дієслівних дериватів у південно- західних говорах української мови / Костянтин Іваночко //Лінгвістика. Збірник наукових праць. - Луганськ: ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2012 (а). - Випуск 2 (26). - С. 71-88.

8. Іваночко К. Акцентуація ономатоепічних ентомологічних суфіксальних дієслівних утворень у південно-західних говорах української мови / Костянтин Іваночко // Вісник Львівського університету. Філологія. - Львів : Видавництво Львівського національного університету імені Івана Франка, 2012. - Випуск 57. - С. 263-274.

9. Іваночко К. Особливості наголошування дієслів восьмого структурного класу суфіксально- флексійного акцентного типу у південно-західних говорах української мови / К.М. Іваночко // Актуальні проблеми філології та перекладознавства: збірник наукових праць. - Випуск десятий/ голов. ред.. М.Є. Скиба; відп. за випуск М.М. Торчинський. -Хмельницький: ФОП Бідюк Є. І., 2016. - Т. 1 (А-І). - С. 269-278.

10. Іваночко К. Наголошування каузативних дієслів лупати, лупати /лупити в південно- західних говорах української мови / Костянтин Іваночко // Spheres of culture: Jornal of Philology, History, Social and Media Communication, Political Science, and Culturel Studies. - Lublin : Maria Curie-Skladowska University, 2013. - Volume V. - S. 201-210.

11. Митрополит Іларіон. Український літературний наголос / Митрополит Іларіон. - Вінніпег : Наша культура. - Ч. 15, 1952. - 304 с.

12. Пилинський М.М. Деякі явища акцентології іменника / М.М. Пилинський // Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. - К., 1965. - С. 85-94.

13. РудницькийЯ. Український наголос як функційна проблема / Ярослав Рудницький. - Прага, 1942. - 19 с.

REFERENCES

1. Vynnnytskij V. Dystynktyvnyie funktsii udareniia v sovremennom ukraynskom iazyke [Distinctive Functions of Stress in Modern Ukrainian]: аvtoref. dyss.... kand. filol. nauk / V.M. Vynnytskij -Lvov, 1973. - 21 s. [in Ukrainian].

2. Vynnnytskyj V. Znachennieva funktsiia naholosu v imennykakh zhinochoho rodu [Semantic Stress Function of Feminine Nouns] / V.M. Vynnytskyj // Ukr. Mova i literatura v shkoli. - 1975. -№ 9. - S. 34-40. [in Ukrainian].

3. Vynnytskyj V. Aktsentuatsijni etiudy [Accentuational Essays] / Vasyl Vynnytskyj. - Zhovkva : Misioner, 2004. - 280 s. [in Ukrainian].

4. Vynnytskyj V. Pro aktsentuatsijnyj sposib slovotvorennia [About Accentuational Way of Word Formation] / V.M. Vynnytskyj // Movoznavstvo. - 2007. - S. 12-27. [in Ukrainian].

5. Vynnytskyj V. Funktsijne navantazhennia ukrainskoho naholosu [Functional Load of Ukrainian Stress] / Vasyl Vynnytskyj. - Lviv : DP “Vydavnychyj dim “Ukrpol”, 2010. - 373 s. [in Ukrainian].

6. Zhovtobriukh M. Slovo movlene (ukrayinska literaturna vymova) [A word quethen (Ukrainian Literary Pronunciation)]. - K. , 1969. - 46 s. [in Ukrainian].

7. Ivanochko K. Aktsentuatsija faunoonomatopoetychnykh dieslivnykh deryvativ u pivdenno- zakhidnykh hovorakh ukrainskoji movy [Accenting Fauno-Onomatopes Verbatives in Southwestern Patois of Ukrainian Language] // Linhvistyka : Zbirnyk naukovykh prats Luhanskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. - Luhansk : DZ “LNU imeni Tarasa Shevchenka”, 2012. - Vypusk № 2 (26). - S. 71-88. [in Ukrainian].

8. Ivanochko K. Aktsentuatsiia onomatoepichnykh entomolohichnykh sufiksalnykh diieslivnykh utvoren u pivdenno-zakhidnykh hovorakh ukrainskoi movy [Accentuation of Onomatoepic Enthomological Suffixal Verb Formations in Southwestern Patois of Ukrainian Language] /

Kostiantyn Ivanochko //Visnyk Lvivskoho universytetu. Filolohiia. - Lviv : Vydavnytstvo Lvivskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Franka, 2012. - Vypusk 57. - S. 263-274. [in Ukrainian].

9. Ivanochko K. Osoblyvosti naholoshuvannia diiesliv vosmoho strukturnoho klasu sufiksalno- fleksijnoho aktsentnoho typu u pivdenno-zakhidnykh hovorakh ukrainskoi movy [Accentuational Peculiarities of Structural Class VIII Suffix-Flexion Accent Type Verbs in Southwestern Patois of Ukrainian Language] / Ivanochko K.M. // Aktualni problemy filolohii ta perekladoznavstva: zbirnyk naukovykh prats. - Vypusk desiatyj /holov. Red. M. Ye. Skyba; vidp. za vypusk M.M. Torchynskyj. - Khmelnytskyj : FOP Bidiuk Ye. I., 2016. - T. 1 (A-I). - S. 269-278. [in Ukrainian].

10. Ivanochko K. Naholoshuvannia kauzatyvnykh diiesliv lhpaty, lupaty / lupyty v pivdenno- zakhidnykh hovorakh ukrainskoi movy [Accenting Causative Verbs лупати, лупати / лупити in Southwestern Patois of Ukrainian Language] / Kostiantyn Ivanochko // Spheres of culture : Jornal of Philology, History, Sotsial and Media Tsommunitsation, Polititsal Stsientse, and Tsulturel Studies. - Lublin : Maria Tsurie-Skladovska University, 2013. - Volume V. - S. 201-210. [in Polska].

11. Mytropolyt Ilarion. Ukrainskyj literaturnyj naholos [Ukrainian Literary Stress] / Mytropolyt Ilarion. - Vinnipeh : Nasha kultura. - Ch. 15, 1952. - 304 s. [in Canada].

12. Pylynskyj M. Deiaki yavyscha aktsentolohii imennyka [Some phenomena of Noun Accentology] / Pylynskyj M.M. // Zakonomirnosti rozvytku ukrainskoho usnoho literaturnoho movlennia. (Regularities of Ukrainian Oral Literary Speech Development) - K., 1965. - S. 85-94. [in Ukrainian].

13. Rudnytskyj Ya. Ukrainskyj naholos iak funktsijna problema [Ukrainian Stress as Functional Problem] / Yaroslav Rudnytskyj. - Praha, 1942. - 19 s. [in Tzechia].

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Б.-Н. - Білецький-Носенко П. Словник української мови / підг. до видання В.В. Німчук. - К. : Наук. думка, 1966. - 421 с.

2. Голов. - Материалы для словаря Малорусскаго наркчія // Мовознавство. - першоджерела : [наук. зб. Музею української культури в Свиднику /упор. : Й.О. Дзендзелівський,

3. Ганудель]. -Пряшів, 1982. -Т. 10. -С. 311-612.

3. Гол. - Голоскевич Г. Правописний словник / Григорій Голоскевич : Вид-во Союзу українців у Великій Британії. - Лондон, 1961.- 451с.

4. Гр. -Грінченко Б. Словарь української мови : у 4-х томах [упоряд. з додатком власного матеріалу Б. Грінченко]. - К. : Вид - во АН УРСР, 1958. - Т. ІІ: З - Н. - 573 с.; 1989. - Т. 3. : К-М / [уклад. Р.В. Болдирев та ін.]. - 552 с.; 1959. - Т PV : Р - Я. - 563с.

5. ДСсБ - Горбач О. Діялектний словник села Бродина повіту Радівці (Румунія) // Південнобуковинська гуцульська говірка і діялектний словник села Бродина повіту Радівці (Румунія): Матеріали до української діалектології /Ред. О. Горбач. - Випуск 4. - Мюнхен, 1977. - 102 с.

6. ДСсР - Горбач О. Словник діалектної лексики північно-наддністрянської говірки сіл Романів, Підсоснів, Підберізці й Лагодів // Північно-наддністрянська говірка й діялектний словник с. Романів Львівської области : Відбиток з “Наукових Записок” Українського Технічно-Господарського Інституту в Мюнхені. - Т. VII (X), 1965. - С. 24-103.

7. ЕСУМ - Етимологічний словник української мови : у 7-и т. / [редкол. : О.С. Мельничук (гол. ред) та ін.]: - К. : Наук. думка, 2003. - Т.- PV : Н - П/ [уклад. Р.В. Болдирев та ін.]. - 653 с.; 2012. - Т. - VI: У - Я / [уклад. Г.П. Півторак та ін.]. - 566 с.

8. Жел. - Желеховський Є., Недільський С. Малоруско-німецкий словар : у 2 - х т. [фотопередрук з післясловом Олекси Горбача]. - Мюнхен : Monachii, 1982. - ТТ. 1 - 2. - 1117 с.

9. МСГГ - Піпаш Ю.О. Матеріали до Словника гуцульських говірок / Ю.О. Піпаш, Б.К. Галасюк - Ужгород : Графіка, 2005. - 264 с.

10. НРС-ШилоГ. Наддністрянський регіональний словник / Гаврило Шило. - Львів - Нью-Йорк, 2008. - 288 с.

11. Пирт. - Пиртей П. Короткий словник лемківських говірок / упорядк. й підготовка до друку Є. Турчин. - І.-Франківськ : Сіверсія МВ, 2004. - 364 с.

12. Пиц - Лопушанський В., ПицТ. Німецькомовні лексичні запозичення у південно- західних говорах України / Василь Лопушанський, Тарас Пиц. - Дрогобич: Посвіт, 2011. - 124 с.

13. Пі - Піскунов Ф. Словник живої народнеі, письменної і актової мови руськихъ югівщань Російськоі і Австро-Венгерськоі цесарії / Фортунатъ Пискуновъ. - Кіевь : Типографія Е.Я. Федорова, 1882.- 304 с.

14. Саб. - Сабодаш І. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району / Іван Сабодаш. - Ужгород : Ліра, 2008. - 478 с.

15. СБГ - Онишкевич М. Словник бойківських говірок : у 2-х ч. /М.Й. Онишкевич. - К. : Наук. думка, 1984. - Ч. І. - 495 с.; Ч. ІІ. - 515 с.

16. СБГГ- Словник буковинських говірок / за заг. ред. Н.В. Гуйванюк. - Чернівці: Рута, 2005.-688 с.

17. СГГ - Гуцульські говірки. Короткий словник / відпов. ред. Я. Закревська. - Львів, 1997.-232 с.

18. СГГБ - Негрич М. Скарби гуцульського говору : Березови. - Львів : Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2008. - 224 с.

19. СГГР - Грицак М. Скарби гуцульського говору : Росішка. - Львів: Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2008. - 318 с.

20. СГЦБ - Матіїв М. Словник говірок центральної Бойківщини / Микола Матіїв. - Київ - Сімферополь : Ната, 2013.-601 с.

21. СУМ-Словник української мови: в 11-ти т. / за ред. І.К. Білодіда. - К. : Наук. думка, 1973. - Т. ІУ. - 840 с.; 1979. - Т. Х. - 658 с.; 1980. - Т. ХІ. - 699 с.

22. УГПЗ - Українські говірки південно-західного наріччя. Тексти / Упорядник та автор передмови Н.М. Глібчук. - Львів : ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2005. - 238 с.

23. УГР - Павлюк М., РобчукІ. Українські говори Румунії: Діалектні тексти. - Едмонтон - Львів - Нью-Йорк - Торонто : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 2003. - 782 с.

24. Ум., Сп. - Уманець М. і Спілка А. Словарь російсько-український / [зібрали і впорядкували М. Уманець (М. Комаров) і А. Спілка]. - Львів : З друк. Наук. т-ва ім. Т. Шевченка, під зарядом К. Беднарського, 1898. - Т. ІУ : С - Я. - 244 с.

25. SH - Janow J. Slownik huculski [text] /Jan Janow / Opracowal i przygotowal do druku Janusz Rieger. - Krakow Wyd-wo naukowe DWN, 2001. - 302 с.

Размещено на Allbest.ru