Особливості семантики віддієслівних іменників української та російської мов

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості семантики віддієслівних іменників української та російської мов

У статті розглянуто теоретичні й практичні питання семантики віддієслівних іменників в аспекті проблеми перекладу з близькоспоріднених мов, а саме з російської - українською. Схарактеризовано й систематизовано значення віддієслівних іменників у контексті методів та прийомів їх перекладу з російської мови українською.

Ключові слова: переклад, словотвірна модель, словотвірне значення, трансформація, віддієслівні іменники, категорія іменників, дієслівна семантика, відповідники, еквіваленти.

В статье рассматриваются теоретические и практические вопросы семантики отглагольных существительных в аспекте проблемы перевода с близкородственных языков, а именно с российской - украинский. Охарактеризировано и систематизировано значение отглагольных существительных в свете методов и приемов их перевода с русского языка на украинский. семантика віддієслівний іменник переклад

Ключевые слова: перевод, словообразовательная модель,

словообразовательное значение, трансформация, отглагольные

существительные, категория существительных, глагольная семантика, соответствия, эквиваленты.

The article deals with theoretical and practical questions of the semantics of verbal nouns in the aspect of the problem of translation from closely related languages, namely the Ukrainian one. The author characterizes and systematizes the meaning of verbal nouns in the light of the methods and methods of their translation from Russian into Ukrainian.

The main goal of the research is to determine the peculiarities of the semantics of verbal nouns in Russian and Ukrainian languages. The object of consideration is the verbal nouns of modern Ukrainian and Russian literary languages. The subject of the description are the peculiarities of the translation of verbal nouns from Russian into Ukrainian.

Key words: translation, word-formation model, word-formati.

Віддієслівні іменники становлять значну й продуктивну групу лексики в українській та російській мовах, склад якої постійно поповнюється. Найчастіше похідні іменники зберігають спорідненість з дієсловами-першоосновами й абстраговано, опредмечено виражають їх зміст. Утім, семантика дериватів не завжди є простою сумою значень твірної основи і словотвірної моделі, бо нерідко багатозначні твірні основи доєднуються до словотвору з різним обсягом значень [5, с. 25].

Утрачаючи зв'язок з дієсловом-першоосновою, віддієслівні іменники можуть набувати конкретних значень. Дослідженням процесу конкретизації віддієслівних іменників займалася Л. Якимова, яка виділила три типи вторинних значень віддієслівних іменників [10, с. 5]: а) значення, за яких віддієслівні іменники абсолютно втрачають відтінки дії та називають предмети навколишнього світу; б) абстрактні поняття, які, виражаючи результат дії, зберігають певний зв'язок з нею; в) значення, пов'язані з поняттям дії.

Семантичні зміни в системі віддієслівних іменників цікавили В. Виноградова [1] та С. Ожегова [4]. В. Виноградов, аналізуючи стосунок словотворення до граматики та лексикології, зазначає, що словотворення й семантика слова перебувають у взаємодії, однак типи значень він, як і його попередники, розглядає переважно в плані семантичних переходів усередині слова [1, с. 140]. Наявність регулярності у віддієслівних іменниках відзначав С. Ожегов, наголошуючи, що розвиток таких значень властивий дієсловам не всіх смислових типів [4, с. 3]. Варто зазначити, що в російському мовознавстві семантична структура віддієслівних іменників вивчалася докладніше, ніж в українському. Дослідженням словотвірних

значень віддієслівних іменників займався О. Пінчук, який, розглядаючи особливості семантики найпродуктивніших словотвірних моделей віддієслівних іменників української мови, зауважує, що значення дериватів не завжди є простою сумою значень твірної основи і словотвірної моделі, бо нерідко багатозначні твірні основи залучені до словотвору з різним обсягом значень [7, с. 86]. Л. Юрчук, досліджуючи значення віддієслівних іменників на -ння, -ття, стверджує, що віддієслівні іменники під час вираження опредмеченого процесу дії нейтральні до видових і станових ознак дієслів, від яких походять [9, с.16].

Аналізуючи словотвірні значення віддієслівних іменників з нульовим суфіксом, Л. Третевич зауважив, що словотвірні значення абстрагованої дії, стану й пов'язані з ними предметні значення є транспозиційними, оскільки виникають унаслідок категорійної зміни дієслівної семантики в іменникову. Виділення двох типів значень: абстрагованої дії -укр. відмова і предметних -укр. наказ не вичерпує всієї різноманітності словотвірної семантики віддієслівних іменників з матеріально не вираженими дериваційними суфіксами [8, с. 62].

Процес перекладу - це мовна творчість, вид міжмовної діяльності, під час якої текст оригіналу однією мовою перетворюється на функційно еквівалентний твір мовою перекладу. Щодо перекладу окремих лексем, то тут варто враховувати те, що перекладач абстрагується від перекладу зв'язних текстів, оскільки контекст, у якому зреалізовано кожне зі значень віддієслівних іменників, наявний лише в уяві перекладача. Отже, переклад віддієслівних іменників з російської мови українською потребує від перекладача не лише високого рівня володіння обома мовами, а й перекладацької майстерності, яка полягає в правильному доборі для відповідних лексичних одиниць оригіналу еквівалентів у мові перекладу, не без порушення в цьому разі законів і норм мови, якою здійснено переклад.

Незважаючи на зацікавлення перекладачів цією проблемою, більшість питань, що стосуються специфіки перекладу, залишаються невирішеними й потребують теоретичного обґрунтування \ Актуальність дослідження зумовлена тим, що семантичне поле віддієслівних іменників обох мов постійно розширюється, що спричинює міжмовну полісемію й потребує пояснення дериваційних значень та визначення під час перекладу конкретних випадків уживання іменників, утворених від дієслів.

Основна мета дослідження - визначити особливості семантики віддієслівних іменників у російській та українській мовах. Об'єктом розгляду є віддієслівні іменники сучасних української та російської літературних мов. Предметом опису є особливості перекладу віддієслівних іменників з російської мови українською.

Віддієслівні іменники як елементи мовної системи зі значенням абстрагованої дії і стану становлять окремий лексико- граматичний клас слів сучасної української та російської літературних мов. Репрезентуючи в мові категорію іменників, вони, з одного боку, мають значення предметності, з іншого - зберігають за собою дієслівну семантику процесуальності або стану [6, с. 23]. Віддієслівні іменники можуть бути не лише знаковими замінниками денотата, але й характеризувати цей денотат, тобто вміщувати в одній синтаксичній позиції функції імені та дієслова. Між дієсловом і віддієслівним іменником постійно відбувається процес диференціації (у плані формально- граматичному) та інтеграції (у плані загальної семантики).

Процес диференціації полягає в протиставлені граматичних категорій виду, стану та способу дієслова категоріям роду ¹ Про дослідження питань перекладу зі споріднених мов див.: Гольцекер Ю. П. Некоторые особенности перевода с родственных языков / Ю. П. Гольцекер // Славянская филология. - Ленинград : Изд-во Ленинград. ун-та, 1975. - Вып 3. - С. 124-128; Молочковский Ю. Легче или трудней? (Об особенностях перевода чешской прозы) / Ю. Молочковский // Мастерство перевода. - М. : Советский писатель, 1963. - С. 203-224; Кундзич А. Переводческая мысль и переводческое недомыслие / А. Кундзич // Вопросы художественного перевода. - М.: Сов. писатель, 1955. - 312 с.; Сильников А. Н. Некоторые вопросы, связанные с переводимостью / А. Н. Сильников // Проблемы лингвистического анализа. - М. : Наука, 1966. - С. 200-210.

й відмінка іменників, а також у протиставленні словозміни обох частин мови. Інтеграція виявляється в збереженні віддієслівними іменниками здатності до дієслівного керування: залежна від іменника дії форма керованого іменника позначає об'єкт, як і при дієслові: укр. визнання закону, звільнення заручників [6, с. 23].

Здатність віддієслівних іменників сполучатися з інфінітивом також є наслідком мотивувальної семантики дієслів: укр. бажання стати льотчиком.

Функційна схожість іменника в знахідному відмінку при перехідному дієслові та іменника в родовому відмінку при дієслівних іменниках, мотивованих перехідними дієсловами, свідчить про збереження віддієслівними іменниками дієслівної семантики перехідності: рос. читать книгу - чтение книги, возвратить долг - возвращение долга, решать задачу - решение задачи; укр. написати твір - написання твору, малювати картину - малювання картини, виховувати дітей - виховання дітей.

Під час заміни перехідного дієслова співвідносним з ним віддієслівним іменником родовий відмінок зі значенням об'єкта при іменниках дії, мотивованих перехідним дієсловом, є регулярною трансформацією знахідного відмінка зі значенням прямого об'єкта. З огляду на це можна вважати, що родовий відмінок зі значенням об'єкта при віддієслівних іменниках, утворених від перехідних дієслів, є показником перехідності семантики дії цих іменників. Дієслівна семантика перехідності / неперехідності у віддієслівних іменниках є спільною для російської та української мов і виявляється під час зіставлення значень синтаксичної позиції форми родового відмінка, залежного від віддієслівного іменника. Цей набір значень складається зі значення об'єкта дії і значення суб'єкта дії, яка представлена віддієслівним іменником: рос. чтение книги (чтение ученика) - укр. читання книжки (читання учня), рос. возвращение экспедиции - укр. повернення експедиції, рос. возвращение долга - укр. повернення боргу.

Семантика перехідності / неперехідності дії у віддієслівних іменників, що не виявляється на парадигматичному рівні, на рівні синтагматики впливає на їх сполучувальні можливості і стає диференційною ознакою, за якою розрізняють компоненти семантичної парадигми багатозначного віддієслівного іменника. Наприклад, парадигма значень віддієслівного іменника рос. возвышение складається із двох значень: 1) «дія за значенням дієслів возвысить - возвышать та возвыситься - возвышаться»;

2) «височина, підвищення, поміст». Ознакою, що розрізняє сполучуваність слова в першому і другому значенні, а також відокремлює слово зі значенням дії від слова зі значенням опредмеченої результативності цієї дії, є семантика перехідності, властива лише компонентові семантичної парадигми зі значенням дії, проте лише в тому випадку, якщо він мотивується перехідними дієсловами рос. возвысить - возвышать голос - возвышение голоса. У словосполученні рос. возвышение голоса виникають об'єктні відношення як наслідок мотивувальної семантики перехідності. Неперехідні дієслова рос.возвыситься - возвышаться мотивують сполучуваність віддієслівного іменника рос. возвышение лише з родовим відмінком суб'єкта: рос. возвыситься - возвышаться - возвышение Московского государства.

У словосполученні рос. возвышение Московского государства між компонентами можливі лише суб'єктні відношення, тому що віддієслівний іменник мотивований неперехідним дієсловом, а залежна форма родового відмінка має суб'єктне значення, називає суб'єкт дії рос. возвышение.

Функційна схожість семантики дії віддієслівних іменників та дієслів виявлена й у тому, що словосполучення, у яких віддієслівний іменник виконує роль головного компонента, за загальною семантикою висловлення посідають проміжне місце між дієслівними активними й пасивними конструкціями. Їх можна трансформувати в активну та пасивну конструкції, не руйнуючи змісту висловлення. Наприклад: рос. Перед севом прибегают иногда к сухому протравливанию зерна порошкообразными препаратами - укр. Перед посівом подекуди застосовується сухе протруєння зерна порошкоподібними препаратами.

Якщо в словосполученні рос. протравливание зерна віддієслівний іменник замінити співвідносним дієсловом пасивного стану, то буде утворено пасивну конструкцію: рос. Перед севом иногда зерно протравливается порошкообразными преператами - укр. Перед посівом зерно подекуди протруюється порошкоподібними препаратами.

У семантико-синтаксичному аспекті віддієслівні іменники зі значенням абстрагованої дії є виразниками й категорії стану, що виявляється під час поєднання іменників дії з іменниками у формі родового відмінка зі значенням об'єкта чи у формі орудного відмінка зі значенням суб'єкта.

Віддієслівні іменники посідають проміжне місце між дієсловами активного й пасивного станів, оскільки позначають дію, спрямовану на об'єкт з боку суб'єкта, присутнього або ймовірного в цій конструкції у формі орудного відмінка. Під час заміни іменної конструкції на дієслівну орудний відмінок суб'єкта замінюють називним в активній конструкції і залишають без зміни в пасивній [2, с. 84]. Різний характер позначення дії дієсловом і віддієслівним іменником полягає в різному характері відбиття дійсності, у співвіднесенні / неспіввіднесенні дії із часовим планом, з актуалізацією певного аспекту. У семантичному плані, з погляду тотожної ситуації, дієслівні та іменникові конструкції є синонімічними. Відмінність між ними полягає в актуалізації власне того чи того значення конкретної дії та граматичній актуалізації певного граматичного часу [3, с. 38]. У конструкціях з віддієслівними іменниками виявляється лише лексична актуалізація дії. Дія, позначена в реченні головним предикатом, є основною для пов'язаного з нею суб'єкта і для речення загалом, тому вона співвідноситься з певним часом і позначається дієсловом у певній граматичній формі. Дія, що позначається віддієслівним іменником, є вторинною для речення. Вона мала або буде мати (у попередньому чи наступному контекстах) актуалізацію й тому залишається лише як назва позачасової побіжної дії, що може вступати в різні відношення з головною. У реченні, де є дві ситуації (головна і вторинна), вторинна може бути структурно-семантичним поширювачем предикативного центру й перебуває з ним у різних зв'язках:

а) додаткових: укр. він зрозумів, що всі сподівання були марними;

б) причинних або мети: укр. голова боліла від шуму;

в) темпоральних (якщо дія, позначена віддієслівним іменником, відбулася раніше, ніж дія, позначена головним предикатом): укр. з настанням зими почалася епідемія грипу.

Отже, змістова сторона віддієслівних іменників зі значенням абстрагованої дії пов'язана зі здатністю називати дію, яка має свого виконавця і спрямована на певний об'єкт, з можливістю їхньої подальшої експлуатації в тексті за рахунок потенційної реалізації ознак дієслівної семантики, а також зі здатністю іменників посідати будь-яку синтаксичну позицію в реченні. Такий семантико-синтаксичний статус віддієслівних іменників дає змогу використовувати їх у мовленні для передавання змістовнішої інформації в межах певного контексту, ніж це можливо було б за використання окремого дієслова або іменника конкретно-предметної семантики.

У контексті речення характер номінації віддієслівних іменників зумовлено синтаксичною позицією, яку посідають віддієслівні іменники. Можна виділити три типи номінації, в утворенні яких беруть участь віддієслівні іменники в певній синтаксичній позиції: препозитивну, атрибутивну та номінацію- ідентифікацію [6, с. 19]. Здатність віддієслівних іменників виражати препозитивну номінацію реалізується у структурному плані в поєднанні віддієслівних іменників з дієсловами, які виконують у реченні функцію присудка. Присудок, репрезентуючи в мовленні морально-часовий план ситуації, не завжди передає повне уявлення про ознаки, які є основними для цієї ситуації. Тому віддієслівний іменник стає потрібним, доповнювальним семантику дієслова компонентом предиката. Між дієсловом і віддієслівним іменником постають відношення двобічної детермінованої комплетивності.

Атрибутивна номінація охоплює випадки, коли віддієслівний іменник, залежний від іншого іменника, виступає як означення або додаток: укр. роки даремного чекання, природні умови існування. Такі словосполучення становлять найменування єдиного поняття. Головний компонент у них називає в цьому випадку будь-яку субстанцію, а віддієслівний іменник - ознаку її констатації.

Номінація-ідентифікація щодо віддієслівних іменників відбувається тоді, коли віддієслівний іменник виступає як присудок або підмет: укр. ствердження було хибним, нагородження відбулося в концертному залі.

Виступаючи в позиції підмета або присудка, віддієслівні іменники втрачають ознаки дієслівної семантики, потенційну орієнтацію на об'єкт і суб'єкт. Залежність лексичного значення віддієслівних іменників від контексту зростає, тому вони завжди потребують якісних або кількісних показників, тобто займенників, прикметників, прислівників або іменників у формі родового відмінка.

Отже, функціювання в мові морфологічно-синтаксичних форм віддієслівних іменників зумовлено взаємодією трьох чинників: морфологічної природи, особливостей семантики та валентних властивостей. Особливості віддієслівних іменників доповнюють одна одну і створюють мовну ситуацію, яка ілюструє потенційні можливості форми слова [2, с. 94].

Значення словотвірної моделі - це те нове, що регулярно з'являється в семантиці всіх чи значної кількості дериватів, утворених за цією моделлю, не залежно від значень твірних основ. Поєднуючись з конкретним значенням окремої твірної основи, воно і становить значення окремого деривата. Якщо значення словотвірної моделі на -тель - назви діячів чоловічого роду (той, що діє), то, послуговуючись щоразу іншою твірною дієслівною основою, модель породжує окремі назви діячів. Значення словотвірних моделей віддієслівних іменників визначають у термінах категорійних значень іменника, яких набувають твірні дієслівні основи в акті словотвору: роду, істот / неістот та семантичних розрядів, до яких уходять віддієслівні деривати [7, с. 86].

Усі дериваційні значення віддієслівних іменників можна розподілити на п'ять семантичних розрядів: процесуальні назви, агентивні назви, назви результату дії, назви об'єкта дії та назви місця дії. Кожен із цих п'яти розрядів є, по суті, окремим способом трансформації дієслівної семантики в іменнику. Чотирьом з них відповідає окремий тип синтаксичних конструкцій, у які вони розгортаються:

1) той, що діє, - агентивні назви укр. співак, рос. певец - той, що співає;

2) той, на кого (що) діють, - назви об'єкта дії укр. питво, рос. питье - те, що п'ють;

3) те, що створено дією, - назви результату дії укр. вирізка, рос. вырезка - те, що вирізано;

4) місце, де відбувається (куди спрямована) дія, - назви місця дії укр. перехід, рос. переход - місце, де переходять.

Процесуальні назви протиставляються чотирьом згаданим семантичним розрядам самою неможливістю розгортатися в певні синтаксичні конструкції, оскільки вони не мотивують назви предметів через назви відповідних дій, а називають саме ті дії у формі іменників. Процесуальні назви - це субстантивовані (позбавлені дієслівних категорійних значень) назви дій: рос. бег - укр. біг, рос. ход - укр. хід.

Низка словотвірних моделей віддієслівних іменників регулярно й незалежно від значень твірних основ вносить до семантики дериватів конотативне значення інтенсивності: рос. бег - беготня - укр. бігання - біганина; рос. толкание - толкотня - укр. штовхання - штовханина.

Конкретні значення, що є модифікацією абстрактних значень дії, семантично відрізняються за ступенем своєї конкретності. Розглянемо особливості морфологічної структури віддієслівних іменників, які є важливими для виникнення цих похідних значень. Передусім потрібно приділити окрему увагу характеру дієслівних твірних основ, на основі яких утворюють іменники. За своєю структурою вони можуть бути непохідними, наприклад: рос. сол-(-ени-е) - укр. сол-(-інн-я), але можуть мати й похідний характер, зберігаючи у своєму складі дієслівні суфікси і префікси, наприклад: рос. передел-(-к-а) (у значенні «дія») - укр. перероб-(-л-енн-я); рос. подтягива-(-ни-е) - укр. підтягува- (-нн-я).

Оскільки конкретизація віддієслівних іменників не пов'язана з поняттям чистої дії, безпосередній стосунок до цього процесу мають морфеми твірної основи, що виражають дієслівні категорійні значення. До таких морфем потрібно віднести дієслівні афікси, що мають значення виду й можуть зберігатися у віддієслівних іменниках. Предметність дії значною мірою нейтралізує граматичні властивості дієслова. Утім, видові значення у віддієслівних іменниках особливо помітні за наявності суфіксів недоконаного виду -ва-, -ива- (-ува-, -ыва-), які в системі іменників зберігають відтінки тривалості: рос. наказание - наказывание - укр. покарання; рос. взыскание - взыскивание

- укр. стягання - стягнення; рос. познание - познавание - укр. пізнання - пізнавання.

Коли віддієслівні іменники вживають в їхньому основному значенні, видові суфікси, що входять до їх структури, не суперечать значенню абстрактної дії, пов'язаної зі словотворчими суфіксами рос. -ни-(е), -ени-(е), укр. -нн-(я), -енн-(я) тощо. Але останні, втрачаючи абстрактний характер внаслідок процесу конкретизації, стають непоєднуваними з видовими значеннями. Морфеми можуть об'єднуватися в структурі слова лише за умови взаємного узгодження їхнього значень, тому процес конкретизації спостерігається зазвичай в іменниках, які не мають у своєму складі дієслівних суфіксів -ва-, -ива- (-ува-). Такі іменники можуть утворюватися, по-перше, від дієслів доконаного виду: рос. разрыв - укр. розрив, рос. разорвать - укр. розірвати, рос. пересечение (пересечь) - укр. перетин (перетнути).

Характерним є те, що за наявності парних утворень від дієслів доконаного виду та від дієслів недоконаного виду конкретні значення можливі лише в перших. Наприклад, конкретні значення мають іменники: рос. взыскание - укр. стягнення, рос. наказание - укр. покарання, рос. подписка - укр. підписка, рос. приобретение - укр. придбання, але конкретних значень немає у дієслів, наприклад, рос. наказывание

- укр. покарання, рос. подписывание - укр. підписування.

Конкретні значення можливі також в іменниках, які утворені від дієслів недоконаного виду, якщо ці дієслова не мають у своєму складі спеціальних видових показників: рос. соление (солить) - укр. соління (солити), рос. плавка (плавить) - укр. плавка (плавити), рос. прошение (просить) - укр. прохання (прохати) або втрачають їх у процесі творення іменників рос. покупка (покупать) - укр. купувати.

У російській та українській мовах наявна група віддієслівних іменників, що отримують конкретні значення й за наявності в їхній структурі суфіксів недоконаного виду: рос. промывание - укр. промивання; рос. плавание - укр. плавання; рос. подсиживание - укр. підсиджування.

Кореляція видових утворень, пов'язаних із префіксами, у віддієслівних іменниках майже не спостерігається. Іменники із префіксами зазвичай не мають відповідників без префіксів: рос. переработка - переробка; подписка - підписка.

Префікси, втрачаючи в іменниках категорійне значення виду, пов'язане з видовою кореляцією, в окремих випадках можуть ускладнювати процес дії, яку називають іменником, семантичними відтінками результативності, нетривалості. Такі відтінки найчіткіше простежуємо в іменниках, утворених від дієслів доконаного виду: рос. посадка - укр. посадка, рос. проход - укр. прохід, рос. сбережение - укр. заощадження.

Проаналізувавши семантичні розряди віддієслівних іменників та особливості їхньої морфологічної структури, можемо стверджувати, що твірні дієслівні основи, потрапляючи в процесі словотвору до класу іменників, не лише набувають нових значень, але й позбавляються елементів дієслівної семантики. Категорійні значення дієслова, пов'язані з дієслівною словозмінною парадигмою (час, особа, спосіб, число), у процесі словотворення повністю нейтралізуються. Що ж до категорійних значень, носіями яких є вся основа (перехідність / неперехідність) чи окремі її елементи, що можуть зберігатися в словотворі (вид), то для кожної словотвірної моделі потрібно окремо визначити, нейтралізуються вони чи в певний спосіб трансформуються.

Отже, значення словотвірних моделей віддієслівних іменників української та російської мов визначають у термінах категорійних значень дієслова, які нейтралізуються чи в певний спосіб трансформуються в іменниках в акті словотвору, та категорійних значень іменника і спільних елементів у лексичних значеннях дериватів в акті словотвору.

Бібліографічні посилання

1. Армалите О. Стиль в переводе / О. Армалите // Исследования по теории и истории перевода. - Вильнюс, 1988. - С. 66-73.

2. Головин Б. И. Значение слова и контекст / Б. И. Головин // Тезисы докладов межвузовского симпозиума составителей «Словаря М. Горького». - К., 1966. - С. 16-22.

3. Дырул А. М. Перевод и вопрос сохранения специфики

подлинника художественного произведения / А. М. Дырул // Язык и стиль писателя в литературно-критическом анализе художественного произведения. - Кишенев, 1977. -

С. 100-117.

4. Клименко Н. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові / Н. Ф. Клименко. - К. : Наук. думка, 1984. - С. 52-68.

5. Ковалик І. І. Семантична будова слова в сфері мови та мовлення / І. І. Ковалик // Студії з мовознавства. - К. : Вища шк., 1975. - С. 36-42.

6. Корунець І. В. Теорія і практика перекладу / І. В. Корунець. - Вінниця: Нова Книга, 2001. - 448 с.

7. Лисиченко Л. А. Про характер мотивованості семантичної структури віддієслівних іменників / Л. А. Лисиченко // Лінгвістичні дослідження : зб. наук. праць. - Харків : ХДПІ, 1992. - Вип. 2. - 114 с.

8. Пінчук С. Ф. Словотвірні значення віддієслівних іменників в українській мові / С. Ф. Пінчук // Студії з мовознавства. - К. : Вища шк., 1975. - С. 85-90.

9. Свердлов Л. Г. Семантика отглагольных имен существительных на -ние, -тие в русском языке /

Л. Г. Свердлов // Научные доклады высшей школы. - 1960. - № 2. - С. 23-29.

10. Скляренко В. Г. З історії акцентуалізації абстрактних іменників / В. Г. Скляренко // Мовознавство. - 1973. - № 4. - С. 37-41. Размещено на Allbest.ru