Джерела вивчення історії української мови у студіях Є.К. Тимченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерела вивчення історії української мови у студіях Є.К. Тимченка

У статті зазначено, що Є. К. Тимченко зробив вагомий внесок у розв'язання проблеми джерел вивчення історії української мови. Проаналізовано низку капітальних праць ученого, що увійшли в золотий фонд вітчизняного мовознавства. Доведено, що пріорітетним джерелом вивчення історії мови в студіях Є. К. Тимченка виступали сучасні діалектні дані; матеріал давніх писемних пам'яток було кваліфіковано як найважливіше серед допоміжних джерел.

Євген Костянтинович Тимченко (1866 - 1948) - видатний український мовознавець, педагог, перекладач. Дослідник успішно працював у різних царинах лінгвістики.

У першій третині ХХ ст. Тимченко - поряд із П. О. Бузуком, М. Ганцовим, Г. А. Ільїнським, А. Ю. Кримським, К. Т. Німчиновим, Й. Смаль-Стоцьким - став одним з найбільш яскравих представників генетичного мовознавства в Україні.

Постановка проблеми. Завдяки Тимченку українська лінгвістика отримала низку капітальних праць, що увійшли в золотий фонд вітчизняного мовознавства.

Значними є заслуги Тимченка як лексикографа. Так, у кінці ХІХ ст. редакція журналу «Киевская старина» зусиллями кореспондентів зібрала величезний матеріал для словника сучасної української мови. Тимченко плідно співпрацював з редакцією, завершивши 1998 р., за участю В. П. Науменка, первинне редагування лексикографічного матеріалу. Пізніше кінцеву редакцію, з додатком власних матеріалів (третина), зробив Б. Д. Грінченко, який почав працювати над словником у 1902 р. [2, с. 84; 8, с. 562-563; 11, с. 6-7], і в 1907-1909 рр. вийшов у чотирьох томах славнозвісний «Словарь української мови» [13].

Надзвичайно вагомим є внесок Тимченка в українську історичну лексикографію [9, с. 68; 11, с. 7].

Учений плідно досліджував - у синхронії й діахронії - фонетику, лексику, словотвір, морфологію, синтаксис української мови, залучаючи до дослідження 1) факти сучасної української мови та інших слов'янських (і ширше - індоєвропейських) мов (Тимченко звертався до явищ і літературних мов, і діалектів), 2) матеріал давніх писемних пам'яток [3, с. 229; 9, с. 64; 7, с. 632].

Це яскраво виявилося, зокрема, в синтаксичних розвідках українського лінгвіста. Так, Тимченко є автором низки ґрунтовних праць, присвячених синтаксису відмінків української мови. Серед них «Функции генитива в южнорусской языковой области» (1913), «Льокатив в українській мові» (1924), «Номінатив і датив в українській мові» (1925), «Вокатив і інструменталь в українській мові» (1926), «Акузатив в українській мові» (1928). Як відзначав М. Г. Булахов, «висновки вченого видаються достатньо переконливими у зв'язку з тим, що він залучає різноманітний матеріал зі споріднених індоєвропейських мов і при аналізі його користується порівняльно-історичним методом» [3, с. 229].

Подібну оцінку ще 1913 р. подав О. О. Шахматов у відгуку на першу з названих синтаксичних праць Тимченка [14]. Монографію «Функции генитива в южнорусской языковой области» Тимченко подав у вчену раду Санкт-Петербурзького університету як магістерську дисертацію. На захисті, що відбувся 23 лютого 1913 р., Шахматов виступив у ролі офіційного опонента [4, с. 51].

Відгук Шахматова на дисертацію українського колеги довго зберігався в архівах, і тільки в 1965 р. його опублікувала Е. І. Коротаєва [10]. Крім відгуку, Шахматову належать і більш значні за обсягом «Наброски возражений на диспуте Тимченка. 23 февраля 1913 г.», опубліковані В. А. Глущенком у 1984 р. [17]. В. А. Глущенко подав і лінгвоісторіографічний коментар до цієї праці (з методологічних позицій) [4, с. 51-52; 5, с. 106]. Серед зауважень Шахматова [17] В. А. Глущенко відзначив орієнтацію автора дисертації переважно на фольклорні джерела, недостатнє використання матеріалу з творів української художньої літератури ХІХ ст., неповноту й непослідовність порівняльно-історичного висвітлення матеріалу (що відбилася у відсутності історичних довідок там, де вони сприяли б розкриттю суті мовного явища, у певній безсистемності паралелей з іншими слов'янськими мовами) [4, с. 51].

Важливою для української компаративістики стала книга Тимченка «Курс історії українського язика : вступ і фонетика» (1927; 2-е вид., 1930). Ця капітальна праця, адресована студентам- філологам, стала значним науковим досягненням. Фонетичну систему української мови розкрито тут і в синхронії, і в діахронії. Як відзначив М. А. Жовтобрюх, книга «містить глибокий за змістом і докладний матеріал про фізіологію українських звуків та історію становлення системи сучасного українського вокалізму й консонантизму» [9, с. 64]. За словами лінгвоісторіографа, «з такою всебічною характеристикою їх розвиток, починаючи від праслов'янського періоду й до нашого часу, розглядається в науці вперше, причому в зіставленні з відповідними фактами інших слов'янських мов, а часто з діалектними; як ілюстративний матеріал про фонетичні явища пізнього періоду використовується свідчення писемних джерел» [там же]. Праці Тимченка притаманний системний підхід до звукових одиниць: «кожний звук розглядається не ізольовано, а в його зв'язках з іншими звуками, що може впливати на різну рефлексацію в його подальших змінах» [там же].

Вагомим є внесок Тимченка в розробку проблеми джерел вивчення історії української мови.

Аналіз останніх досліджень. Однак це питання в лінгвістичній історіографії залишається недостатньо вивченим. Стисло про джерела вивчення історії мови в українській і російській компаративістиці ХІХ ст. - початку ХХ ст. писав В. А. Глущенко [5, с. 37-39; 49-51; 110-121]. Проблемі джерел вивчення історії мови в українському мовознавстві 10-х - 30-х рр. ХХ. ст. присвячено статтю В. А. Глущенка й І. М. Рябініної [6]; докладно про джерела вивчення історії мови в українському та російському мовознавстві ХІХ ст. - 30-х рр. ХХ ст. ідеться в монографії І. М. Рябініної [12]. Тут проаналізовано й відповідні погляди Тимченка. Проте спеціальних праць, присвячених внеску вченого в розробку проблеми джерел вивчення історії української мови, у лінгвістиці немає. Сподіваємося, пропонована стаття заповнить цю прогалину.

Метою нашої статті є розкриття поглядів Тимченка на джерела вивчення історії української мови у контексті української й російської компаративістики 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. ХХ ст., установлення внеску Тимченка в дослідження зазначеної проблеми.

Ця мета конкретизується в таких завданнях: 1) розкрити погляди на джерела вивчення історії мови попередників і сучасників Тимченка; 2) установити внесок Тимченка в дослідження проблеми кола джерел вивчення історії української мови; 3) виявити, які твердження Тимченка зберегли свою цінність для мовознавства ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Для вчених Харківської, Казанської та Московської шкіл пріорітетним джерелом вивчення історії мови виступали сучасні діалектні дані; матеріал давніх писемних пам'яток було кваліфіковано як найважливіше серед допоміжних джерел [5, с. 49-51; 12, с. 50-54, 60-61]. Такий підхід відбився й у працях П. М. Селіщева та О. Б. Курило [12, с. 61, 65].

У книзі Смаль-Стоцького і Т. Ґартнера «Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache» єдиним джерелом вивчення історії української мови виступають сучасні мовні дані без урахування їхнього походження та відносної хронології (у поєднанні зі спрощеною локалізацією) [5, с. 110-111; 12, с. 54-56].

О. І. Соболевський, М. М. Каринський і А. Ю. Кримський вважали пріоритетним джерелом матеріал давніх писемних пам'яток, причому сучасним діалектним даним було відведено констатувальну роль [5, с. 112-116; 12, с. 56-59; 16, с. 328-329].

Цей погляд поділяв Бузук. Проте проведений І. М. Рябініною аналіз [12, с. 64] книги Бузука «Нарис історії української мови» [1] свідчить, що матеріал давніх писемних пам'яток і сучасні діалектні дані є в цій праці рівнозначними джерелами вивчення історії української мови.

Як рівнозначні джерела вивчення історії мови виступають матеріал давніх писемних пам'яток і сучасні діалектні дані в студіях Л. Л. Васильєва, О. М. Колесси, Ганцова, Німчинова [12, с. 65-66].

Розглянемо в цьому контексті вже згадувану нами книгу Тимченка «Курс історії українського язика».

Висвітлення історії української мови Тимченко починає з «того часу, коли ми маємо писані його (язика - В. Г., І. Р., К. Т.) пам'ятки, беручи за «точку еволюції» момент, гіпотетично відбудований на підставі порівняння звуків і форм, засвідчених у найдавніших пам'ятках всіх слов'янських язиків» [15, с. 20-21]. Історія української мови, на думку вченого, починається з другої половини ХІ ст., «бо перші пам'ятки, де відбилися прикмети нашої мови, сягають саме цієї доби» [там же, с. 21].

Світські пам'ятки X!V ст. (у вигляді різних актів: купчих, записів, наказів тощо) Тимченко вважав багатим джерелом студіювання історії української мови [там же, с. 29].

Писемні пам'ятки XV - XV! ст., з погляду Тимченка, дають ще більше фактичного матеріалу для дослідження історії української мови: таким матеріалом є церковні пам'ятки, різні акти, описи замків, київські пом'яники XVІ ст. і низка перекладів українською мовою [там же].

За спостереженнями Тимченка, від XVN і XVШ ст. залишилася значна кількість різноманітного літературного матеріалу. Це акти, релігійно-полемічні трактати, переклади Святого письма, казання, мемуари, літописи, драматичні твори, вірші, граматики, словники і т. ін. Їхня мова різною мірою близька до «живої» української мови [там же].

Щодо давніх писемних пам'яток, то вони, як вважав Тимченко, мають значні недоліки. Вадами пам'яток духовного змісту найдавнішої доби (ХІ - ХІІ ст.) є те, що вони писані старослов'янською («староболгарською») мовою й лише списані в Україні; власне українських пам'яток цієї доби немає [там же]. Дослідник відзначав: «Пізніших мовних здобутків, як, наприклад, «Слово о полку Ігоревім» і літописи, ми не маємо в українських правописах чи списках: вони загинули в історичних перевертах... Крім того, церковні здобутки нашої мови XIV - XV ст. знаходились під впливом тогочасної графічної моди середньоболгарських пам'яток, і таким чином під тією модою знаходяться фонетичні прикмети української мови» [там же].

Пам'ятки світського змісту, за Тимченком, також спочатку підлягали графічним впливам церковних пам'яток; пізніше впливали білоруська й польська мови тощо. Автор прийшов до висновку, що саме через це відповідні матеріали мають значні недоліки, які, з погляду Тимченка, не дозволяють назвати писемні пам'ятки пріоритетним джерелом вивчення історії мови.

Тимченко був переконаний: перевагу слід віддавати «живим» говорам: «Всі вказані хиби наших здобутків мовних не дозволяють бачити в них вагоме джерело, цю вагу належить класти на дослідження живої мови у всій різноманітності людських говірок. Виходячи з сучасної системи мови, ми можемо підноситися до найдавніших діб, ідучи за законами зміни звуків і форм і щоразу коригуючи подання пам'яток мовних» [там же, с. 30].

Значення цих тез Тимченка важко переоцінити. Наші спостереження свідчать, що в критиці давніх писемних пам'яток як джерела вивчення історії Тимченко йшов за вченими Харківської, Казанської та Московської шкіл. Особливом значним був вплив Шахматова, з яким упродовж багатьох років співпрацював видатний український лінгвіст. Відзначимо також, що в Тимченка, так само як у вчених Харківської, Казанської та Московської шкіл, пріорітетним джерелом вивчення історії мови виступали сучасні діалектні дані; матеріал давніх писемних пам'яток було кваліфіковано як найважливіше серед допоміжних джерел.

Перспективи подальших розвідок ми вбачаємо у фронтальному поглибленому вивченні студій Тимченка, присвячених історії української мови на різних рівнях.

Література

мовознавство вітчизняний фонетика

1.Бузук П. О. Нарис історії української мови : вступ. Фонетика і морфологія, з додатком історичної хрестоматії / Бузук П. О. - К., 1927. - 98 с.

2.Булахов М. Г. Гринченко Борис Дмитриевич / Булахов Михаил

Гапеевич // Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды :

биобиблиографический словарь. - Минск : Изд-во БГУ, 1978. - Т. ІІІ. - С. 228¬230.

3.Булахов М. Г. Тимченко Евгений Константинович / Булахов Михаил

Гапеевич // Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды :

биобиблиографический словарь. - Минск : Изд-во БГУ, 1976. - Т. І. - С. 83-84.

4.Глущенко В. А. [Передмова до праці :] А. А. Шахматов. Наброски возражений на диспуте Тимченка. 23 февраля 19l 3 г. (Неопублікована праця) [Публікація В. А. Глущенка] / В. А. Глущенко // Мовознавство. - 1984. - № 4. - С. 51-52.

5.Глущенко В. А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві (70-і рр. XIX ст. - 20-і рр. XX ст.) / В. А. Глущенко. - Донецьк, 1998. - 222 с.

6.Глущенко В. А. Проблема джерел вивчення історії мови в українському мовознавстві 10-х - 30-х рр. ХХ. ст. / В. А. Глущенко, І. М. Рябініна // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т; наук. ред. А. Загнітко. - Донецьк : ДонНУ, 2009. - Вип. 19. - С. 332-336.

7.Дзендзелівський Й. О. Тимченко Євген Костянтинович / Й. О. Дзендзелівський // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т української мови, Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана. - К. : Українська енциклопедія, 2000. - С. 632.

8.Дзендзелівський Й. О. «Словарь української мови» / Й. О. Дзендзелівський // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т української мови, вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана. - К. : Українська енциклопедія, 2000. - С. 562¬563.

9.Жовтобрюх М. А. Євген Костянтинович Тимченко - вчений і педагог / М. А. Жовтобрюх // Мовознавство. - 1991. - № 5. - С. 63-69.

10.Коротаева Э. И. К биографии А. А. Шахматова // Филол. науки. - 1965. - № 2. - С. 166-168.

Размещено на Allbest.ru