Словесна символіка фразеологічних одиниць української мови як важливий чинник творення національно-культурної картини світу

У статті схарактеризовано словесну символіку фразеологічних одиниць української мови як важливого чинника творення національно-культурної картини світу; виокремлено групи стійких виразів з урахуванням національної символіки їх структурних елементів (фразеологічні одиниці зі словами-символами на позначення рослин, назв предметів національного побуту, назв тварин і птахів); наголошено, що словесна символіка є важливим чинником творення національно-культурної картини світу; показано, що фразеологічні одиниці української мови відтворюють матеріальне й духовне життя народу, його звичаї, традиції, обряди, деталі побуту; передають із покоління в покоління культурний потенціал народу.

Ключові слова: фразеологічні одиниці, національна символіка, національна самобутність, структурні елементи, національно-культурна картина світу, слова-символи.

Літ. 12.

Halina FIL',

СЛОВЕСНАЯ СИМВОЛИКА ФРАЗЕОЛОГИЧНЫХ ЕДИНИЦ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА КАК ВАЖНЫЙ ФАКТОР СОЗДАНИЯ НАЦИОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЙ КАРТИНЫ МИРА

Постановка проблеми.

Національно-мовна картина світу спроектована на всі рівні мовної системи - фонетичний, орфоепічний, лексичний, словотвірний, морфологічний, синтаксичний, однак у фразеології вона проявляється найбільш яскраво. Фразеологічні одиниці відбивають національну культуру комплексно, усіма своїми ідіоматичними значеннями, одиницями свого складу. Своїми прототипами, як зазначає Г Онкович, відтворюють звичаї, традиції, обряди, забобони, деталі побуту й культури, природне середовище, в якому жив і живе український народ, своєрідність рослинного і тваринного світу, історичні події та інші явища, притаманні національній культурі [6, 13].

Аналіз досліджень. Слова-символи як структурні елементи фразеологічних одиниць є важливими чинниками творення національно-культурної картини світу. Проблему національної своєрідності фразеологізмів розглядали В. Мокієнко (1986), С. Єрмоленко (1987), Н. Арутюнова (1988), А. Вежбицька (1992), В. Телія (1996), В. Жайворонок (2001) та ін. Попри значну кількість робіт, присвячених цій проблемі, словесна символіка фразеологічних одиниць як маркерів національно-культурної картини світу досліджена ще недостатньо.

Мета статті - схарактеризувати словесну символіку фразеологічних одиниць української мови як важливого чинника творення національно-культурної картини світу.

Виклад основного матеріалу. У системі образно-метафоричних мовних засобів, побудованих на національно-культурній традиції, значне місце відводиться словесним символам, що своїм концептуальним змістом відбивають особливості національного бачення дійсності, образного осмислення картини світу. Досить багато українських фразеологічних одиниць своїм виникненням зумовлені давніми віруваннями, забобонами, чарівництвом, ворожінням: перемивати кістки; заговорювати (замовляти) зуби; як у воду дивитися; встати на ліву ногу; носити сміття під чужу хату тощо [1, 41].

Значну групу становлять фразеологізми з морально-етичними оцінками: не одурив на макове зерно; замилювати очі; пошити в дурні; мовчи, язичку, будеш їсти кашку, а також фразеологізми, які відображають психолого-етнографічні ознаки, зокрема риси характеру, особливості реагування на різні обставини життя: а) душу відкрити; розв'язати очі; наскочити на слизьке; скакати в гречку; б) як собі постелиш, так і виспишся; не святі горшки ліплять; що з воза впало, то пропало; в) користі, що з бика (цапа) молока; котра корова багато мичить, то мало молока дає. До цієї групи С. Дідик відносить фразеологізми з числовими компонентами, "опосередкованими уявленнями про символічний, міфологізований характер числа": три мішки гречаної вовни; послати під три чорти; три чисниці до смерті; п'яте колесо до воза; бути на сьомому небі; за кусок кишки сім миль (верств) пішки [2, 113-114].

Низка українських фразем відображає соціальні відносини: пасти задніх; натягати на копил; кланятися в ноги; як на сповіді; ні роду ні племені; набивати ціну; на злодієві шапка горить; жити на віру; загребти як собаку; суспільні та правові взаємини у минулому: показати місце кому; знати (розуміти) своє місце; бути на своєму місці; поставити на місце кого.

Серед фразеологічних одиниць української мови виділяють структури, у яких відображено зовнішній вигляд людини, її міміку, жести, психічний і фізіологічний стан: звісити голову; опустити голову як здохла курка крила; притулити горбатого до стіни; і оком не моргнути; скалити зуби; духовну культуру: читати глаголи; ні на йоту; народитися в сорочці; украдене щастя.

Національний колорит відтворюють і фраземи-прокльони із словом-часткою бодай, яке вже само собою несе сильний заряд підвищеної експресії: бодай тобі ноги повсихали, бодай би ти не встав, бодай тебе пращі з'їли, бодай би він скис, бодай би тебе грім улупив, бодай би він не знав ні дна ні покришки, бодай йому все зле та лихе, бодай тебе лиха година взяла, бодай тобі заціпило. Такі вислови не передбачають безпосереднього здійснення "побажання", вони послуговують вираженню почуття невдоволення, обурення, досади, подиву, гніву і ґрунтуються на словесному перебільшенні, гіперболізації. Разом з тим, можуть передавати захоплення якоюсь несподіваною, але приємною дією чи звісткою.

Чимало народних за походженням фразем виникли на сміхотворній основі (українцям властивий гумор). Типовими в цьому плані є звороти, як зазначає В. Кононенко, в мотивацію яких входить суміщення несумісного - предметів, дій, явищ. Так, у фразеологізмах три мішки гречаної вовни `багато зайвого, несерйозного, несуттєвого', на вербі груші `нісенітниці, дурниці' глузування підсилюють модальність несхвалення, неприйнятності чиїхось зарозумілих, несправедливих висловлювань, дій. До стійких зворотів цього типу близькими є фраземи, в основі яких лежить зазначення зайвих, безглуздих, несумісних із узвичаєними дій і вчинків. Вислів приший кобилі хвіст набуває іронічно-негативного звучання з ознаками народного світобачення [3, 80].

Логічний зв'язок цілісного значення фразеологізму з семантикою його компонентів ґрунтується на фразеологічному образі. Постаючи на основі порівнянь, протиставлень і причинових відношень, ці образи-символи, зазвичай, сягають незапам'ятної дати і різнобічно віддзеркалюють матеріальне і духовне життя українського народу [7, 76].

Дослідження О. Афанасьєва, І. Вагилевича, М. Костомарова, О. Потебні, С. Єрмоленко свідчать, що апарат символів слов'янських мов, зокрема української, різноманітний і розгалужений [7, 129]. Основу української символіки складають загальновживані слова - назви атмосферних явищ (дощ, хмара, туман), назви птахів (сокіл, голуб, зозуля, орел, беркут, лебідь, сова, сорока), небесних світил (місяць, зірка, сонце), назви рослин (гарбуз, часник, конопля, мак, гречка), назви дерев (дуб, явір, ясен, верба, липа, осика, тополя), назви тварин (вівця, баран, осел, віл, заєць, вовк, ведмідь), назви предметів побуту (писанка, рушник). У народній уяві лексеми дуб, явір є уособленням молодого чоловіка (юнака); лексема сорока є символом говірливості і самопохвальби, особливо жіночої; билина - символ сироти (як билина в полі - "зовсім одинокий, без рідних; самотній"); символом дурноти є баран, вівця або осел; символом свободи - птах, працьовитості - бджілка.

Словесна символіка народу, як зауважує В. Кононенко, виступає важливим чинником творення національно-культурної картини світу; навіть індивідуальні символи, характерні для художньо-творчого осмислення дійсності, звичайно зумовлені особливостями національного мовного типу, мовної особистості [4, 31].

Ураховуючи національну символіку в структурі фразеологічних одиниць, їх можна класифікувати в такі групи.

1. Фразеологічні одиниці зі словами-символами на позначення рослин. Український національний колорит зберігає група фразем з компонентами-назвами поширених на Україні рослин: вискочити (вистрибнути) як Пилип з конопель `недоречно, недоладно або невчасно сказати що-небудь чи виступити з чимось'; хай буде гречка `згодний хтось з ким-, чим-небудь', як з гречки лико `поганий, нікудишній', скакати в гречку `зраджувати дружині (чоловікові), мати нешлюбні зв'язки', проганяти на гречку `виражати своє незадоволення, лаючи кого-небудь, примушувати робити, як потрібно'; втерти часнику `суворо покарати, побити кого-небудь, добре провчити'; як виросте гарбуз на вербі `уживається для вираження повного заперечення змісту речення'.

Лексема гарбуз, як структурний елемент українських фразеологічних одиниць давати гарбуза, годувати гарбузами символізує відмову під час сватання.

Чільне місце в давній символіці посідала, зокрема, осика як ознака важкої неприємної справи, поганого (гіркого) життя. З нею пов'язувалися найрізноманітніші вірування, звичаї, обряди. Так звані "осикові" фразеологічні вислови В. Ужченко та Л. Авксентьєв зводять до трьох тематично структурних моделей:

а) різні види злих побажань: нехай йому осина; нехай йому осичина! на осину б його!;

б) представлені в літературній мові і діалектах фразеологічні одиниці, символічна основа яких пов'язана з образом забитого осикового кілка: забити осиковий кілок, прибити осиковим кілком, вгатити осиковий кілок (колись за звичаєм пробивали в могилі осиковим кілком усіх самогубців, відьом, упирів, чаклунів, щоб вони не могли піднятися);

в) різноструктурні "осикові" порівняння, що передають особливе хвилювання, полохливість, переляк: дрожати як лист на осиці, труситися як осичина, тремтить як осиковий лист, тремтить як лист на осичині (причину цього ботаніки пояснюють просто: осикові листки мають довший за себе хвостик і особливу форму, а тому чутливі до найменшого подиху вітерця; проте народна уява поєднала цей факт із християнською легендою, ніби саме на осиці повісився міфічний Іуда, а тому дерево й тремтить із переляку; за іншою версією, на осиковім хресті розіп'яли Ісуса - відтак вона вже труситься від сорому) [7, 134-135].

Лексема терен (терновий, тернистий) у фразеологічних виразах дорога терном поросла; тернистий шлях; терновий вінок; як голому в терну з сл. добре; як (мов) на терню з сл. сидіти, лежати, стояти символізує перешкоду, труднощі, страждання.

2. Фразеологічні одиниці зі словами-символами на позначення назв предметів національного побуту. Компонентами специфічних для української мови фразеологічних одиниць є такі лексеми-назви предметів національного побуту як макітра, глек, макогін, рядно, писанка, батіг, ковінька. Наприклад, макітра розуму `хто-небудь дуже розумний, розсудливий, кмітливий', горобці цвірінькають у макітрі `хто-небудь легковажний, несерйозний', втовкти в макітру `частим повторюванням чи поясненням спонукати кого-небудь зрозуміти або засвоїти щось', мати порожню макітру на плечах `бути нерозумним, нерозсудливим', макітра заварила `хтось правильно вирішив, учинив'; облизати макогін `зазнати невдачі', як макогін на ночви - з сл. схожий `уживається для вираження повного заперечення змісту слова схожий'; глек розбити `посваритися `, нате і мій глек на капусту `уживається як примовка, коли хтось несподіваний чи непроханий втручається в справу чи розмову'; накрити мокрим рядном `вилаяти кого-небудь або гостро висловити своє незадоволення'; як писанка `дуже гарна', носитися як з писанкою `приділяти надмірну увагу чомусь незначному'; як з клоччя батіг `поганий, нікудишній, зовсім непридатний', як батіг на мотовило зі сл. схожий `уживається для повного заперечення змісту зазначеного слова', у три батоги `швидко, дуже, сильно'; на руку ковінька `саме це тільки й треба кому-небудь, щось є дуже своєчасним, потрібним комусь' [9, 63].

3. Фразеологічні одиниці зі словами-символами на позначення назв тварин.