Діахронічний аспект дослідження категорії зворотності в українських граматиках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діахронічний аспект дослідження категорії зворотності в українських граматиках

Дієслова на - ся мають особливий статус у слов'янських мовах завдяки складному поєднанню явищ морфології, синтаксису, лексики, словотвору, що зумовило їхню багатозначність та різноманітність їхніх функцій. У східнослов'янському мовознавстві історія дослідження зворотних дієслів позначена різними підходами до визначення їх статусу та класифікації. Разом із категоріями стану та перехідності / неперехідності зворотність стала предметом розгляду багатьох лінгвістів. Дослідження дорадянського періоду традиційно пов'язують з іменами видатних російських учених Ф. Буслаєва, О. Востокова, М. Ломоносова, М. Некрасова, Д. Овсяннико-Куликовського, Ф. Фортунатова та ін., оскільки до уваги послідовно бралися лише російські граматики та мовознавчі розвідки. Праці українських граматистів кінця XVI - початку XX століття й досі залишаються малознаними, що й зумовило актуальність обраної теми.

Становлення української граматики було предметом спеціального розгляду класиків українського мовознавства С. Бевзенка, І. Білодіда, М. Жовтобрюха, М. Кочергана, Є. Кудрицького, В. Німчука та ін. Зокрема, В. Німчук [6] здійснив ґрунтовний ретроспективний аналіз вивчення дієслівних категорій. Історичний аспект дослідження категорії перехідності / неперехідності в українських граматиках XVI-XXI ст. детально висвітлено у праці О. Рим'як [9]. Поглядам сучасних українських мовознавців на місце зворотних дієслів у системі станових протиставлень приділено увагу у розвідках Г. Кутньої [2] та О. Лаврінець [3]. Діахронічний аспект вивчення категорії зворотності в українському мовознавстві дорадянської доби не був представлений окремим дослідженням.

Мета статті - проаналізувати погляди на категорію дієслівної зворотності у діахронії, з'ясувати кваліфікаційні та диференційні ознаки зворотності в українських граматиках кінця XVI - початку XX ст.

Виклад основного матеріалу. Традиційно у східнослов'янському мовознавстві дієслова на - ся розглядали у складі системи станів, оскільки постфікс - ся використовувався для маркування і зворотності, і пасиву. З часом ці дієслова набули цілого ряду різнопланових значень, позбавивши категорію стану самостійного й однозначного морфологічного інвентарю [7, с. 22]. Короткий екскурс в історію вивчення категорій стану та власне зворотності в українському мовознавстві дозволяє помітити проблеми, що заважають однозначному трактуванню цієї граматичної категорії.

Як відомо, перші класифікації дієслівного стану були створені під впливом греко - латинських граматик, що на той час не мали альтернативи. Вчення про слов'янське дієслово лише зароджувалося, отож готові станові відношення, як правило, переносились на слов'янський ґрунт, калькуючи не лише теоретичну схему, а й сам підхід до цієї категорії. Станові значення класифікували за змішаними ознаками, позбавляючи категорію стану граматичної системності.

Так, перші граматики, що дійшли до нас - «Грамматіка доброглаголиваго, еллинословенскаго язика» (1591), відома як АДЕЛФОТНЕ («Адельфотес»),

та «Грамматіка Словенска» Лаврентія Зизанія (1596) - дотримувалися традиційного поділу на п'ять станів, вживаючи дещо відмінні терміни для їх позначення: Родъ, или Залогъ у АДЕЛФОТНЕ [14, с. 67]: дэйстве~нный (бію^л), страда~телный (6iro~cz), сре~дній (здравствую), шбщій или посребстве~ (понджба~юс7), ¦^ложный (бору~сz) та Залогъ у Зизанія: дэлате'ны (учу, сэку), страдате'ны (учусz, сэкусz), середній (стою), посре^аственны (пекусz, боюсz) й ш~бщій (учусz граматїки, понуждаюсz на дэло) [1, с. 53-54].

На відміну від попередніх авторів, які лише констатували наявність категорії стану, Мелетій Смотрицький, автор «Грамматики Славенския правилное Сунтаґма» (1619), дав її визначення: «Залогъ еість слиічай, иіже глагшлъ шкончєіниїе сознаменоваїниїемь м.влмтетъ» [12, с. 118]. Виділяючи ті ж п'ять станів

(дэйстви1тельныи, страдаггельиыи, среідніи, Еложиггельный, общіи), він розподілив дієслова з постфіксом - ся (сг) між трьома з них: страдаггельиьш (типу бію^, творю^ та ін.), що при відкиданні афікса набувають дійсного (активного) значення, Еложи1тельным (бою^, труждаlюсz), що мають закінчення пасивного, а значення активного стану, та общім, куди, за його класифікацією, належать дієслова, що мають закінчення пасивного стану, а значення - одночасно і пасивного, і активного (касаlюсz) [12, с. 118]. Такий підхід виявляє усі недоліки механічного перенесення античної традиції на слов'янську граматику, адже «не зовсім зрозуміло, чому автор стверджує, що Kacairocz має і пасивне, і активне значення, а 6oroicz - лише активне» [5, с. 17]

У пам'ятці староукраїнської філології середини XVII ст. «Граматыка словенская» (1643, 1645) Івана Ужевича опис категорії стану здійснено досить побіжно у розділі «De Genere Verborum» («Про стани дієслів»). Автор не лише копіює латинську класифікацію з чотирьох станів (activum, passivum, neutrum, deponens - активний, пасивний, середній та відкладний), а й пропонує визначати станову належність слов'янського дієслова за його латинським відповідником [6, с. 190]. Варто зазначити, що теоретичний матеріал у граматиці викладено латиною, проте приклади та парадигми взято зі староукраїнської мови і записано кирилицею.

Поділ на стани в усіх зазначених граматиках здійснено за двома ознаками:

1) значення (активне чи пасивне, активне і пасивне водночас, не активне і не-пасивне та ін.); 2) наявність постфікса - ся як станоутворюючого елементу. Незважаючи на недосконалість та суперечливість станової класифікації, вона зберігала наукове значення майже півтора століття, а праця Смотрицького стала відправним пунктом для ряду досліджень пізніших періодів в українському та російському мовознавстві.

Так, саме на п'ятистановій системі М. Смотрицького та шестистановій системі М. Ломоносова ґрунтувалось дослідження галицького церковного діяча та вченого Івана Могильницького («Грамматика zзыка Славено-руского», 1823 р.). Залишивши действителный, страдателный і средний, іншим двом станам, за Ломоносовим, Могильницький дав назву возвратный і взаимный, вперше в українському мовознавстві виокремивши поняття зворотності (спрямованості дії на самого себе - мыю сz, чешу сz) та взаємності (спрямованості один на одного - Борю сz съ Павломъ) [9, с. 443].

Подібним чином у межах категорії стану розглядали зворотність й інші мовознавці тієї доби (І. Жуківський, Й. Левицький, М. Осадца, Г. Шашкевич та ін.), чітко відмежовуючи, зворотні дієслова від незворотних та дієслів пасивного стану [9, с. 442-443]. Зокрема, Григорій Шашкевич («Мала грамматика язика русского», 1865 р.), залишивши у центрі системи активний та пасивний стан, виділив окремо перехідно зворотний (мыюся), взаємно-зворотний (сваритися) та первинно - зворотний (боятися, надэятися) [9, с. 433].

На новий рівень вивів дослідження категорій стану, перехідності / непрехідності та зворотності Олександр Потебня у відомій праці «Из записок по русской грамматике» (1874 р.). Критикуючи граматики сучасників (О. Востокова, Г. Павського, Ф. Буслаєва) за відсутність чітких критеріїв поділу дієслів на групи, змішування різних традицій, що призводило до віднесення одного й того ж слова до різних станів, він дає власне визначення: «Стан = відношення суб'єкта до об'єкта» [8, с. 201]. За ознакою наявності чи відсутності об'єкта дієслова поділяються на об'єктивні (перехідні) та суб'єктивні (неперехідні). Ті з об'єктивних, які вимагають прямого додатка у знахідному відмінку, Потебня назвав дійсними, а решту об'єктивних разом із суб'єктивними відніс до розряду середніх. Відповідно, він вважав зворотні дієслова різновидом середніх і класифікував їх, беручи до уваги різні лексичні значення як самих дієслів, так і значення афікса - ся:

1) зворотні (одягатися, ховатися);

2) взаємні (сваритися, цілуватися);

3) дієслова, у яких - ся виступає «ознакою усунення початкового об'єкта» (кусатися, кидатися);

4) дієслова з пасивним значенням (Така мені доля судилася [8, с. 214])

5) дієслова на - ся «средние от страдательных» (здається, годиться, чується, діється).

За способом дієслівного керування Потебня виокремлює велику групу дієслів на - ся, що вимагають об'єкта у родовому відмінку (боятися, позбутися, соромитися, натерпітися та ін.).

Цікаво, що велика кількість прикладів походить з творів українських письменників та усної народної творчості й наведена українською мовою: Мати на ній й напалась: і де вона була, і чого так довго ходила (Кв. Осн.); Щирий козак ззаду не попадаєцця (Номис, 81); Любилися, кохалися, як голубів пара, а тепер розійшлися, як чорная хмара [8, с. 211-112].

Чи не перша спроба проаналізувати граматичну систему саме української мови була зроблена С. Смаль-Стоцьким і Ф. Ґартнером у «Руській граматиці» 1893 р. (у пізнішому виданні - «Українська граматика»). Автори розрізняють стан «підметний (діяльний)» та «предметний (страдальний)», зауважуючи, що засобом вираження останнього, окрім дієприкметника у поєднанні з відповідною формою дієслова бути, є дієслова на - ся: «Звичайніше виражає ся стан предметний через сполученє дїєслова іззаіменником зворотним ся: Євангеліє читає ся, читало ся, читалоб ся, читати ме ся» [11, с. 94].

У дещо розширеному вигляді постають ці міркування у «Граматиці української мови» В. Сімовича, учня С. Смаль-Стоцького. Поділяючи дієслова на перехідні та неперехідні, він зараховує зворотні до перехідних, оскільки їхнє «дійство» звертається на того, хто його виконує: мию ся, чешеш ся, голить ся, та окремо подає дві інші групи дієслів на - ся: «заіменникові або загальні», які не вживаються без постфікса (надієш ся, соромить ся), та обопільні (сварити ся (з братом), подружити ся (з товаришем), що «показують спільну роботу з кимось другим» [10, с. 241-242].

Поділ на два стани підтримує Є. Тимченко в «Українській граматиці» (1907 р.), називаючи їх «активна і пасивна чинність» [13, с. 10]. Активні дієслова поділяються відповідно на суб'єктивні й об'єктивні («підметові і предметові»), а вже серед суб'єктивних вирізняються середні (сидіти, лежати) й рефлексійні (мити ся, сподіватися). Рефлексійні дієслова виражають «чинність, обмежену на суб'єкті» (вбираюся), проте автор слушно зауважує, що у багатьох з них таке «первісне значіння затерлося, вони визначають тільки, що чинність відбувається у сфері суб'єкта» (надіюсь, молюсь) [13, с. 11].

З перших пореволюційних граматик заслуговує на увагу «Українська граматика для самонавчання» (1923 р.) М. Левицького. Повертаючись до п'ятистанової класифікації, автор здійснив розподіл відповідно до семантичних ознак дієслова (дія переходить чи не переходить на іншу особу чи річ, звертається на дієву особу чи відбувається між двома особами):

перехідні дієслова:

1) діяльний стан (рубати, любити);

2) страдальний стан (нива поорана, поле засіяне);

неперехідні дієслова:

3) середній стан (без афікса - ся: іти, кашляти; з - ся: дивитися, дивуватися, дія яких «ні на кого не переходить» [4, с. 103].);

4) зворотний стан (Іван умивається, дитина ховається);

5) обопільний стан (хлопці б'ються, сусіди сваряться).

При відсутності принципових відмінностей від попередніх класифікацій, безумовною заслугою автора є те, що він одним із перших вказав, що «страдальні» дієслова не характерні для української мови, на відміну від польської та російської, їх потрібно «всіма засобами <…> заступати діяльним станом» [4, с. 102], поклавши початок дискусії про доцільність використання постфіксального пасиву.

В українських граматиках другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. встановлюється традиція вважати перехідність / неперехідність основою поділу на стани і брати до уваги значення зворотних дієслів (власне зворотне, взаємне, якісне та ін.) для подальшої їх класифікації.

Перебуваючи під впливом граматичних учень класичних мов, мовознавці аж до середини ХІХ ст. шукали у системі слов'янських мов категорії, притаманні грецькій та латинській граматиці, і зводили семантико-граматичну функцію зворотних дієслів до вираження форм пасивного, відкладного чи загального стану, не беручи до уваги, зокрема, той факт, що українська мова не має особливої парадигми пасиву, властивої для класичних та західноєвропейських мов. У саме поняття стану закладали різні, а інколи й суперечливі значення.

Тлумачення зворотності в українських граматиках другої половини ХІХ ст. - початку XX століття не вийшло за межі категорій стану та перехідності / неперехідності. Співвідношення лексичного та граматичного значення було основною проблемою для з'ясування статусу зворотних дієслів у системі станових протиставлень.

Список використаної літератури

дієслово зворотний граматика перехідність

1. Зизаній Л. Граматика словенська (1596) [Електронний ресурс] / Л. Зизаній; підгот. факсим. вид. та дослідж. пам'ятки В.В. Німчука. - Київ: Наукова думка, 1980. - 190 с. - Режим доступу: http://litopys.org.ua/zyzgram/zy.htm; Zyzanii L. Hramatyka slovenska (1596) [Elektronnyi resurs] / L. Zyzanii; pidhot. faksym. vyd. ta doslidzh. pamiatky V.V. Nimchuka. - Kyiv: Naukova dumka, 1980. - 190 s. - Rezhym dostupu: http://litopys.org.ua/zyzgram/zy.htm

2. Кутня Г. До проблеми аналізу дієслівної категорії стану в сучасній українській літературній мові (традиції та новаторство в морфологічних студіях) / Г. Кутня // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. -2010. - Вип. 50. - С. 416-421; Kutnia H. Do problemy analizu diieslivnoi katehorii stanu v suchasnii ukrainskii literaturnii movi (tradytsii ta novatorstvo v morfolohichnykh studiiakh) / H. Kutnia // Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia filolohichna. -2010. - Vyp. 50. - S. 416-421.

3. Лаврінець О. Активні і пасивні конструкції в сучасній українській науковій мові / О. Лаврінець // Наукові записки НаУКМА. - 2010. - Т. 111: Філологічні науки. - С. 11-16; Lavrinets O. Aktyvni i pasyvni konstruktsii v suchasnii ukrainskii naukovii movi / O. Lavrinets // Naukovi zapysky NaUKMA. - 2010. - T. 111: Filolohichni nauky. - S. 11-16.

4. Левицький М. Українська граматика для самонавчання / М. Левицький. - 3 - те вид. вип. і доп. - Ляйпціг-Берлін: Українське вид-во в Катеринославі за допомогою Українського громадського комітету в ЧСР, 1923. - 197 с.; Levytskyi M. Ukrainska hramatyka dlia samonavchannia / M. Levytskyi. - 3-te vyd. vyp. i dop. - Liaiptsih-Berlin: Ukrainske vyd vo v Katerynoslavi za dopomohoiu Ukrainskoho hromadskoho komitetu v ChSR, 1923. - 197 s.

5. Мучник И. Грамматические категории глагола и имени в современном русском литературном языке / И. Мучник. - Москва: Наука, 1971. - 300 с.; Muchnik I. Grammaticheskie kategorii glagola i imeni v sovremennom russkom literaturnom yazyke / I. Muchnik. - Moskva: Nauka, 1971. - 300 s.

6. Німчук В. Мовознавство на Україні в XIV-XVII ст. / В. Німчук. - Київ: Наукова думка, 1985. - 233 с.; Nimchuk V. Movoznavstvo na Ukraini v XIV-XVII st. / V. Nimchuk. - Kyiv: Naukova dumka, 1985. - 233 s.

7. Норман Б. Переходность, залог, возвратность (на материале болгарского и других славянских языков) / Б. Норман. - Минск: Изд-во БГУ им. Ленина, 1972. - 132 с.; Norman B. Perekhodnost, zalog, vozvratnost (na materiale bolgarskogo i drugikh slavyanskikh yazykov) / B. Norman. - Minsk: Izd-vo BGU im. Lenina,

1972. - 132 s.

8. Потебня А. Из записок по русской грамматике в 4-х т. / А. Потебня. - Москва: Изд-во Академии наук СССР, 1941. - Т. 4. - 320 с.; Potebnya A. Iz zapisok po russkoy grammatike v 4-kh t. / A. Potebnya. - Moskva: Izd-vo Akademii nauk SSSR, 1941. - T. 4. - 320 s.

9. Рим'як О. Українські граматики XVI - початку ХХІ ст.: категорія

перехідности / неперехідности дієслова / О. Рим'як // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - 2009. - Вип. 257: Праці філологічної секції. - С. 432-460; Rymiak O. Ukrainski hramatyky XVI - pochatku XXI st.: katehoriia

perekhidnosty / neperekhidnosty diieslova / O. Rymiak // Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka. - 2009. - Vyp. 257: Pratsi filolohichnoi sektsii. - S. 432-460.

10. Сімович В. Граматика української мови: для самонавчання та в допомогу шкільній науці / В. Сімович. - Київ, Ляйпціг, 1919. - 584 с.; Simovych V. Hramatyka ukrainskoi movy: dlia samonavchannia ta v dopomohu shkilnii nautsi / V. Simovych. - Kyiv, Liaiptsih, 1919. - 584 s.

11. Смаль Стоцький С. Граматика руської мови / С. Смаль Стоцький, Ф. Ґартнер. - 3-тє вид., перероб. - Відень, 1914. - 202 с.; Smal Stotskyi S. Hramatyka ruskoi movy / S. Smal Stotskyi, F. Gartner. - 3-tie vyd., pererob. - Viden, 1914. - 202 s.

12. Смотрицький М. Граматика слов'янська (1619) [Електронний ресурс] / М. Смотрицький; підгот. факсим. вид. В.В. Німчука. - Київ: Наукова думка, 1979. - 251 с. - Режим доступу: http://litopys.org.ua/smotrgram/sm.htm; Smotrytskyi M. Hramatyka slovianska (1619) [Elektronnyi resurs] / M. Smotrytskyi; pidhot. faksym. vyd. V.V. Nimchuka. - Kyiv: Naukova dumka, 1979. - 251 s. - Rezhym dostupu: http://litopys.org.ua/smotrgram/sm.htm

13. Тимченко Є. Українська граматика / Є. Тимченко. - 2-е вид. - Київ: Друкарня Університету св. Володимира, 1917. - 168 с.; Tymchenko Ye. Ukrainska hramatyka / Ye. Tymchenko. - 2-e vyd. - Kyiv: Drukarnia Universytetu sv. Volodymyra, 1917. - 168 s.

Размещено на Allbest.ru