Образ лісу в мовній картині художніх світів Ольги Кобилянської та Уляни Кравченко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Образ лісу в мовній картині художніх світів Ольги Кобилянської та Уляни Кравченко

ліс кобилянська номен поетичний

Одним із основних понять лінгвопоетики є поняття мовної картини світу. Кожна мова по - своєму членує світ, тобто має свій спосіб його представлення. Це значить, що кожна мова має свою картину світу і мовна особистість будує свої висловлювання відповідно до цієї картини.

Проблему «мовного світосприйняття» як лінгвістичної категорії сформульовано ще на початку ХІХ ст. В. Гумбольдтом («внутрішня форма мови»). У ХХ ст. вивчення мовної картини світу почали пов'язувати з етнолінгвістикою, лінгвістичною філософією. У сучасному мовознавстві склалися різні напрями у вивченні мовної картини світу - типологічний, компаративно - контрастивний, культурологічний; відповідно існує велика кількість визначень поняття мовна картина світу. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки проблемі мовної картини світу присвячені праці таких учених, як Н. Арутюнова, В. Бєлянін, К. Голобородько, І. Голубовська, С. Єрмоленко, В. Жайворонок, В. Калашник, В. Карасик, В. Кононенко, Л. Лисиченко, В. Маслова, В. Ніконова, О. Селіванова, Н. Сологуб та інших. Сьогодні МКС розглядають як багатогранний ментальний феномен, що пов'язує мову з мисленням, із навколишнім світом, із культурно-етнічними реаліями та змістом найскладніших абстрактних понять, що функціонують у мові. «Мовна картина світу, властива певному народові, знаходить своє відбиття в індивідуальному мовленні, що залежить від багатьох культурно-історичних і психічних чинників, - зазначає Л. Лисиченко. - Особливо яскраво індивідуальна мовна картина виявляється саме в художній творчості, де знаходить вираження не тільки загальна мовна картина світу, а й поетична картина світу письменника, найбільше позначена його індивідуальністю» [8:13].

Мета статті - дослідити образ ліс у мовній картині художніх світів Ольги Кобилянської та Уляни Кравченко.

Актуальність статті. Творчість Ольги Кобилянської та Уляни Кравченко, як і творчість будь-якого письменника, не може вважатися остаточно вивченою, оскільки кожен дослідник презентує свій погляд на ту чи ту проблему, на те чи те мовне явище. У зв'язку з цим виникає потреба здійснити аналіз функцій номену ліс у мові творів Ольги Кобилянської та Уляни Кравченко, який представлений у мові художніх текстів обох письменниць. Характеристика номену ліс сприятиме розумінню глибоких процесів розвитку лексики сучасної української мови.

Мовні картини світу Ольги Кобилянської та Уляни Кравченко як західноукраїнських письменниць не мислиться без слова-образу ліс. Як зазначає Д. Мережковський, «образ, явище цього світу зображене так, що воно стає прозорим і крізь нього сяє образ інших світів, - символ. Символ є художнім образом, який з'єднує цей світ з тим, пізнаване явище з непізнаваною сутністю» [9:257].

У мовній палітрі Ольги Кобилянської слово - образ ліс є одним з центральних. Багатомірність і функціонально-семантична складова частина його підсилюється тим, що у творчості письменниці це саме той образ, завдяки якому вона відтворювала людські настрої. В Ольги Кобилянської природа не просто довкілля, вона символічна. Кожній назві на позначення флори властиве своє смислове навантаження: «Давно, давно, як був я ще дитиною, пишалась на тій рівнині дубина-ліс» [3:421].

Ольга Кобилянська - карпатська мариністка, її гірські пейзажі побудовані на асоціаціях із морем: «Куди б і не глянули, все одне і те саме. Все море зелені, все одностайна колисанка, все на одно змінюється» [2:278]. Під час прогулянок у письменниця виробився стійкий асоціативний зв'язок між шумом лісу й шумом морських хвиль та між синім кольором віддалених гір і візуальним образом моря. Як зазначає М. Тараненко, «з творів Кобилянської перед нами постає у повній красі своєрідна буковинська природа. Пейзажі авторки мають велике пізнавальне й естетичне значення, вони напрочуд живі, колоритні, сповнені багатством світла і тіней, емоціональні» [10:22].

Вагоме місце займає слово-образ ліс у новелі «Віщуни». У душі Войцеха тільки «в зеленім його світі спокійно», бо стосунки з людьми в нього не склалися. Персоніфікуючи ліс, письменниця пише: «Ліс-великан узяв його в свої обійми, замкнув і відгородив від села, і йому добре» (Ольга Кобилянська) [3:400]. Герої почуваються захищеними лише в лісі серед дерев і в храмі, де їхні долі оберігає Мати Божа. Ліс згадується протягом усієї новели в різні пори року: від кінця листопада до наступної зими. Упродовж усього твору Ольга Кобилянська демонструє глибинні зв'язки людини з природою. Природа, у зображенні письменниці, відповідає одночасно фізичному й духовному началу в людині. Вона дає змогу відчути красу життя, радість, силу. Пейзаж для Ольги Кобилянської - це світ глибоких емоцій.

Чудову картину буковинської природи представлено в новелі «Битва». Згодом І. Франко напише: «Я ані на хвилю від першої появи Ольги Кобилянської на полі нашої літератури не сумнівався про її талант. Її пізніші оповідання, такі як «Людина», «Битва» наповнили мене подивом її незвичайного таланту» [7:19]. Для Ольги Кобилянської природа - це уособлення самого життя. Саме ця думка простежується у творі «Битва», у якому письменниця виступає проти грабіжницького ставлення до своєї землі тих, хто продає її, нищить, живе заради грошей, і тих, хто спокійно спостерігає за цим: «Мої особисті переживання відігравали немалу роль в моїх писаннях, - підкреслювала письменниця. - «Битву» бачила я своїми очима» [7:215].

У новелі «Битва» Ольга Кобилянська зробила природу головним персонажем твору. На початку твору авторка подає барвистий опис карпатського пралісу, незайманого у своїй красі, величного гармонією флори: «Зелено-брунатний, високий по коліна мох буяв, ніколи не тиканий, лагідними хвилями у мокрявій землі пралісу. З нього не надто густо виринали сосни, котрих вік можна було вгадати, але красу й об'єм їх годі було змалювати» [2:474]. Змальований письменницею пейзаж чітко обмежений. Це смерековий ліс у Карпатах, який є головним персонажем «Битви». Прагнучи викликати відповідний душевний стан, письменниця використовує різні художні засоби, зокрема уособлення: «Від часу до часу проносилось воздухом жалісне, сумне скрипіння. Воно походило від здорових, поодиноко полишених ялиць, котрі, молодечо стрункі й незвичайно буйного зросту, стояли без галуззя й мали лише на самім вершку корони» [2:487]. І наче людина, мудрий та величний ліс виступає проти підступного ворога. Він розуміє невідворотність загибелі, однак до останнього подиху чинить відчайдушний опір, борониться від жорстокого нападника: «Колючі кущі дикої рожі, котрої галуззя вибуяло великими різками, лукувато сплетені з другими корчами й нерозривними плющами, повоями й терням, стояли, мов непроходимі стіни» [2:477]; «Старі, громами нарушені смереки, оставлені нетикано, стояли сумно, простягаючи, напіввисохлі рамена від себе далеко, мов безпомічні старці, силуючись недармо здержати вітер у своїм галуззі» [2: 487]. Порівняння смерек з безпомічними старцями підкреслює невідворотність загибелі лісу, надає емоційності зображуваному.

Ліс відчуває невідворотну кончину, прагне і в останню мить спалахнути своєю неповторною вродою: «Папороть заговорила пророчим шелестом; чашки найнепорочніших цвітів розвинулися у викінчені цвіти. Страх, що вони могли би завтра перестати жити, збудив у них жадання показатися в послідній раз один другому в повній красі» [2:487]. Авторка вдало послуговується персоніфікацією. Письменниця надає природі людських рис. За допомогою метафор наочності картини: «Прерізні лісні кущі малини, яловець і інші сильні та відпорні рослини й цвіти, що буяли колись у повній розкоші, прилягли тепер до землі й були майже з корінням повитягані» [2:487].

Василь Земляк зазначає: «Ольга Кобилянська була великою письменницею, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі, приніс їх у новий світ такими ж великими, самобутніми і неповторними, якими вони були зразу ж після своєї появи» [1:19]. У новелі «Битва» письменниця порушує проблему людини й природи, стає на захист навколишнього середовища. У символічному образі лісу постають такі поняття, як краса й байдужість до неї, віра й безнадія, буяння флори й голі пеньки, життя та смерть. У цій новелі виразно проступають як нові неоромантичні віяння, так і ознаки імпресіоністичного письма, атмосфера тривоги та глибокого суму вносить у твір певний експресіоністський струмінь.

Уляна Кравченко також використовує в мовній палітрі назви дерев, кущів, трав'янистих рослин, які репрезентують ліс, зокрема смерека, ялівець, сосна, ліщина, верес, барвінок, чабрик, гвоздика: «7 ду плаями між кущами ліщини та ялівець» [12:364]. У наведеній цитаті авторка використовує метафоричні епітети для емоційного зображення кущів ялівцю. Але найчастіше подибуємо флорономен смерека: «Перед смерекою, що росла біля самих вікон дідусевої кімнати, хотіла б стати, щоб усе було, як тоді… як колись» [12:75]; «На верхів'ях смерека, запалена громом, догоряє. Рожевий світанок розкриває красу і свіжу зелень…» [12:75]; «Ці темні бори - наша твердиня і наш храм… Ці високі смереки - це наші первісні готики» [12:75]. Так поетично порівнює письменниця смереки з готичними соборами.

В Уляни Кравченко ліс постає тінистим, величним, таємним, відвічним, великим: «Тут зараз починалися великі ліси без стежин» [12:401]; «Але ліс, що починався за нашим полем, був більше тінистий, - величний, таємний ліс» [12:126]; «Серед цих відвічних лісів забуваю про прикрості життя… Щезає почуття часу» [12:364]. На велич лісу вказують і такі характеристики: «Ліси заступають обрій» [12:315].

Щоб передати звуки природи, Уляна Кравченко підбирала слова-звукопозначення: «У горах я чула тільки вічний шум лісів - і тужила за музикою» [12:145]; «Люблю шум, лісовий шум дерев. Часто, коли граю, ширяю думками в деревацьких лісах» [12:145]. Майстерність письменниці у звуковому описі слово-образу ліс проілюструємо такими текстами: «Гомін пісні, підслуханої в лісі, часом іще й досі будиться в душі…» [12:126].

Краса природи, її таємниця й вічна мінливість заповнювали душу письменниці, викликали в ній потребу самовираження. І ось перед нами ніби постає той майстерно виписаний ліс: «У смузі фіолетових праборів скрізь кремезні ялиці, маєстатичні смереки, п'ятдесят метрів заввишки. Гостроверха корона, галуззя звернене сильно вниз, темно-зелені гострі глиці. Живиця, її кров, спливає крізь кору й твердне на повітрі білими запашними брилочками кадила» [12:183]; Крім номена ліс авторка також вживає лексему праліс: «У пралісах, гай-борах, як у величному храмі, втихомирилося моє серце…» [12:378]; «Наші гори, наші Бескиди та їхні праліси - все тут позначене могутністю, красою, все достойне» [12:75].

Ліс - це не просто середовище, а стан душі. Уляна Кравченко зуміла передати точним і зворушливим словом психічний стан людини та природи: «Заблукала я, неначе в лісі, йду, знову вертаюся, дивлюся - шукаю стежини…» [12:192]. Уляна Кравченко майстерно змалювала мариністські пейзажі, які побудовані на асоціаціях з морем: «Море зелені…» [12:334]. Також ліс, зокрема, квіти символізують те найдорожче, що завжди з людиною. В автобіографічному творі «Спогади учительки» письменниця написала: «Лишаю вибір речей, які конче треба забрати… Ще й в'язанку цвітів з тутешніх нив і лісів, зірваних на останньому самітному, прощальному проході, жмуток тих чабриків та диких гвоздиків гострозапашних, що тут цвітуть - виростають межами між ланами гречки…» [11:554].

Отже, у мові творів Ольги Кобилянської об'єктивний світ перестає бути візуальним змалюванням окремих картин природи та явищ, а стає образом-символом. Аналіз слова-образу ліс свідчить про особливе авторське розуміння цього слова, зокрема дійової особи, набуття додаткових символічних значень, образ лісу пов'язаний з різними персонажами твору, їх долею; ліс - це реальний простір, де живуть персонажі; а також уособлення самотності. У глибоко емоційній образній системі новели «Битва» вчувається пересторога людству, що сьогодні зазнало глобальних екологічних катастроф. Письменниця розкриває глибоко психологічний зміст слова - образу ліс. В Уляни Кравченко спостерігаємо лише елементи цього психологізму - переважає матеріальність основи образу. Для письменниці - це реальний об'єкт природи, який постає тінистим, величним, таємним, відвічним, великим. Для характеристики цього слово-образу авторка використовує і кольороназви, і звуки природи, створює імпресіоністичний опис лісу, використовуючи різноманітні художні засоби.

Література

ліс кобилянська номен поетичний

1. Горай Л.С. Слово зворушеного серця: бібліографічний нарис до 150-річчя від дня народження О. Кобилянської / ЗОДЮБ; матеріал підгот. Л.С. Горай; відп. за вип. В.Д. Чіка. - Ужгород, 2013. - 31 с.

2. Кобилянська О. Повісті. Оповідання. Новели / О. Кобилянська. - К.: Наукова думка, 1988. - 667 с.

3. Кобилянська О. Твори: у 5 т. / Ольга Кобилянська / Упоряд. М.П. Комишанченко. - К.: Держлітвидав, 19621963. - Т. 3. - К., 1963. - 440 с.

4. Кобилянська О. Твори: у 2 т. / О. Кобилянська; упоряд., передм. Ф.П. Погребенника. - К.: Дніпро, 1988. - Т. 1. - 540 с.

5. Кобилянська О. Твори: у 2 т. / О. Кобилянська; упоряд., передм. Ф.П. Погребенника. - К.: Дніпро, 1983. - Т. 1. - 495 с.

6. Кобилянська О. Твори: у 3 т. / О. Кобилянська. - Державне видавництво художньої літератури, 1956. - Т. 1. - 589 с.

7. Кобилянська О.Ю. Слова зворушеного серця: Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади / О.Ю. Кобилянська; упоряд., передм. Ф.П. Погребенника. - К.: Дніпро, 1982. - 359 с.

8. Кравченко Уляна. Таємний гомін / Кравченко У. Твори: повне вид. / У. Кравченко. - Торонто: Накладом Козак, 1975. - 796 с.

9. Кравченко Уляна. Хризантеми [повість] / Уляна Кравченко. - Чикаго: Вид-во Миколи Денисюка, 1961. - 414 с.

10. Лисиченко Л.А. Мовний образ простору і психологія поета / Л.А. Лисиченко, Т.В. Скорбач. - Харків, 2001. - 160 с.

11. Тараненко М.П. Ольга Кобилянська - майстер пейзажу / М.П. Тараненко // Творчість О. Кобилянської: тези доповідей респ. наук. конф. присвяченої 100-річчю з дня народження письменниці. - Чернівці, 1963. - С. 21 - 23.

Размещено на Allbest.ru